Постанова

від 13.07.2022 по справі 902/380/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2022 року Справа № 902/380/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

без виклику сторін у справі

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗІ-АГРО"

на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 18.04.22р. суддею Яремчуком Ю.О. о 12:32 год. у м.Вінниці, повний текст складено 22.04.22р.

у справі № 902/380/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗІ-АГРО"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА"

про стягнення 153 270,00грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 18.04.2022р. у справі №902/380/21 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗІ-АГРО" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" про стягнення 153 270,00грн. - відмовлено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗІ-АГРО" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" 10296,60грн. судових витрат.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОЗІ-АГРО" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати повністю та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОЗІ-АГРО" зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- зазначає, що між сторонами спору було укладено договір поставки №27.10/21 продукції від 12.03.2021р.. Один екземпляр оригіналу договору було передано позивачу після підписання даного договору керівником відповідача та засвідчення підпису уповноваженої особи печаткою відповідача. Також, позивач, враховуючи факт укладання даного договору, 16.03.2021р. уклав договір автоперевезень №16/03 з ТОВ "УТК" (третя особа). В порядку та на умовах, визначених цим договором автоперевезень, перевізник (ТОВ "УТК" прийняв на себе зобов`язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж - зернові та/або олійні культури з місця відправлення до пункту призначення та видати вантаж уповноваженій на його одержання вантажу особі, а замовник бере на себе зобов`язання сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (п.1.1 договору автоперевезень №16/03 від 16.03.2021р.). Відповідно до умов додаткової угоди №1 від 16.03.2021р. до договору автоперевезень №16/03 від 16.03.2021р. позивач та третя особа-перевізник узгодили доручення позивача про надання перевізником послуг з перевезення вантажу (ячмінь в кількості 65 тон +/- 5%) за маршрутом: пункт навантаження: Вінницька обл., Вінницький р-н., с.Красненьке, вул.Соборна, 21; пункт розвантаження: м.Миколаїв, вул.Айвазовського, 23. Дата та час подачі автотранспорту на пункт навантаження 17.03.2021р. о 12:00. Крім цього, керівником позивача з метою виконання прийнятих позивачем зобов`язань по договору поставки, видано наказ №10 від 16.03.2021р. про відрядження менеджера із закупівель Савіна О.О. до СТОВ "НИВА" на 2 доби з 17.03.2021р. по 19.03.2021р. з метою отримання оригіналів документів, які підтверджують перехід права власності сільськогосподарської продукції від СТОВ "НИВА" до ТОВ ФОЗІ-АГРО" (за договором поставки №27.10/21 від 12.03.2021р.). Представник позивача (Савін О.О.) 18.03.2021р. прибув до с.Красненьке, Вінницького району, Вінницької області., що підтверджується відмітками представника Відповідача;

- вказує. що відповідач, прийнявши зобов`язання на підставі даного договору поставити певний обсяг товару, прийняв від позивача повідомлення про надання транспортних засобів під завантаження, та навантажив наданий транспорт, після чого зачинив його на території господарства, а також оформивши рахунок-фактуру та видавши його позивачу, вочевидь діяв всупереч досягнутим між сторонами спору домовленості та не виконавши його умов, з метою уникнення застосування до нього штрафних санкцій за порушення умов укладеного договору послався на те, що оскільки підпис на договорі виконано не директором відповідача, тому у відповідача і не виникло зобов`язання щодо поставки товару;

- вважає, що судом першої інстанції допущено порушення вимог процесуальної норми права (ст.104 ГПК України) в якості доказу не укладання договору поставки та відповідно відсутності зобов`язань з поставки судом враховано виключно висновок експерта. Також, вважає, що висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили і мав бути оцінений судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст.86 цього Кодексу. Відповідно, суд першої інстанції, встановлюючи обставини справи та досліджуючи докази, надав перевагу такому доказу як висновок експерта, але проігнорував інші встановлені судом обставини справи та наявні докази щодо дій відповідача при укладенні договору та наступні його дії, пов`язані із виконанням умов договору та односторонньою відмовою відповідача від поставки товару, поставка якого була узгоджена між сторонами спору;

- покликається на те, що встановлені та досліджені судом обставини справи та надані докази підтверджують, що позивач виконуючи прийняті на себе за даним договором зобов`язання, подав відповідачу повідомлення про надання транспортних засобів під завантаження у строк, визначений умовами даного договору. Відповідач, отримавши таке повідомлення на офіційно зареєстровану електронну скриньку, виконуючи свої зобов`язання по договору поставки, відповідач завантажив в наданий позивачем автотранспорт ячмінь насипом в загальній кількості 60 тон 560кг., що підтверджується товарно-транспортними накладними від 19.03.2021р., відповідач виписав видаткову накладну на завантажений об`єм товару, жодних заперечень щодо безпідставності таких дій на користь позивача не направляв. Інших належних доказів на спростування цієї обставини справи відповідач також до суду не надав. Схваливши укладений правочин та формуючи у позивача впевненість в його виконанні, відповідач надав позивачу рахунок-фактуру на оплату товару та завантажив наданий транспорт;

- зазначає, що твердження відповідача відносно того, що керівник не підписував договір та не робив жодних дій на його виконання, спростовується доказами наданими та долученими до матеріалів справи, а саме, листування сторін через засоби електронного зв`язку, зокрема, смс-листування, видаткова накладна №НВ-0000042 від 17.03.2021р., рахунок-фактура №НВ-0000002 від 15.03.2021р., товарно-транспортні накладні №№933 -1, 933-2 , надані на вимогу суду. Відповідно доказами схвалення правочину є відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №904/2178/18 від 02.04.2019р.). Враховуючи викладені обставини справи відповідач схвалив даний договір та відповідно прийняв на себе зобов`язання з його виконання, крім того, перейшов до його виконання.. У свою чергу, судом першої інстанції дані обставини справи проігноровано та оцінку даним доказам не надано.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №902/380/21/2732/22 від 24.05.2022р. матеріали справи №902/380/21 витребувано з Господарського суду Вінницької області.

06.06.2022р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали у справі №902/380/21.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2022р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗІ-АГРО" на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.04.2022р. у справі №902/380/21 залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги та надання суду відповідні докази, зокрема, доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі, а також докази надсилання копії апеляційної скарги відповідачу у справі.

15.06.2022р. не електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду на виконання ухвали суду від 10.06.2022р. про залишення апеляційної скарги без руху від Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗІ-АГРО" надійшла заява про усунення недоліків з додатками, зокрема, квитанцією №9197-6247-1964-5139 від 14.06.2022р. про сплату судового збору в сумі 3448,58грн., а також докази надсилання копії апеляційної скарги відповідачу у справі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗІ-АГРО" на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.04.2022р. у справі №902/380/21, ухвалено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗІ-АГРО" на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.04.2022р. у справі №902/380/21 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження та запропоновано відповідачу у справі подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.263 ГПК України протягом 10 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, предметом позовних вимог за доводами позивача є укладений між сторонами у справі договір від 12.03.2021р. договір поставки сільськогосподарської продукції №27.10/21, відповідно до умов якого, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "НИВА" (постачальник) зобов`язалося продати (передати у власність) Товариству з обмеженою відповідальністю "ФОЗІ-АГРО" (покупець) товар (ячмінь українського походження, врожаю 2020р. ДСТУ-3769-98), покупець зобов`язався прийняти та оплатити даний товар (п.1.1, п.1.4 договору) у строк до 19.03.2021р., а також покупець зобов`язався оплати поставлений товар протягом 1 банківського дня з дати поставки, протягом 20.03.2021 р.

Однак, внаслідок невиконання умов вказаного договору, а саме не передання зі сторони відповідача товару передбаченого вищевказаним договором в останнього виникла заборгованість.

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОЗІ-АГРО" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" про стягнення 153270,00грн..

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОЗІ-АГРО" посилається на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОЗІ-АГРО" і СТОВ "НИВА" було укладено 12.03.2021р. договір поставки сільськогосподарської продукції №27.10/21.

Відповідно до умов вказаного договору відповідач зобов`язався продати (передати у власність) позивачу товар (ячмінь українського походження, врожаю 2020 р. ДСТУ-3769-98), а позивач зобов`язався прийняти та оплатити даний товар (п.1.1, п.1.4 договору) у строк до 19.03.2021р., а позивач зобов`язався оплати поставлений товар протягом 1 банківського дня з дати поставки, протягом 20.03.2021р..

Також, позивачем стверджується, що на виконання умов договору поставки, позивачем 16.03.2021 р. було укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №16/03 з ТОВ "УТК". Виконуючи свої зобов`язання по договору поставки, відповідач завантажив в наданий позивачем автотранспорт ячмінь насипом в загальній кількості 60 тон 560кг., що підтверджується товарно-транспортними накладними від 19.03.2021р.: №933-1, водій ОСОБА_1 , автомобіль РЕНО, реєстраційний номер НОМЕР_1 (причіп НОМЕР_2 ), маса вантажу (ячміню) - 32600 кг; №933-2, водій ОСОБА_2 , автомобіль МАН, реєстраційний номер НОМЕР_3 (причіп НОМЕР_4 ), маса вантажу (ячміню) - 27960 кг;

Навантаженні автомобілі були зважені та закриті на території складу в с.Красненьке, Вінницького району, Вінницької області, де пробули до 20.03.2021 р. (включно). 20.03.2021р. автомобільний транспорт, наданий позивачем для вантаження товару 17.03.2021р., який був власністю позивача (пункт 2.3 договору), вивантажено відповідачем, без згоди на це позивача. При цьому жодного належного документу на підтвердження правомірності таких дій відповідачем не надано й досі.

Водночас, позивач стверджує, що товар не був поставлений відповідачем 19.03.2021р., як це передбачено п.2.1 договору, і не поставлений протягом наступних днів та на дату звернення із цим позовом.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 27.04.2021р. відкрито провадження у справі №902/380/21. Ухвалено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 26.05.2021р..

Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву не погоджується із доводами позивача та зазначає, що позивачем додано до матеріалів справи №902/380/21 копію договору поставки сільськогосподарської продукції №27.10/21 від 12.03.2021р., який зі сторони ТОВ "ФОЗІ-АГРО" містить на кожній сторінці цього документу підпис факсиміле директора ТОВ "ФОЗІ-АГРО" А.В.Усатенко, тобто особисто не підписаного директором ТОВ "ФОЗІ-АГРО" А.В.Усатенко.

Також, відповідач вказує, що відповідно до ч.3 ст.207 Цивільного кодексу України із назвою статті "Вимоги до письмової форми правочину" встановлено, що: "використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.".

Крім того, відповідач покликається на те, що до матеріалів справи №902/380/21 не додано зразка відповідного аналога власноручного підпису директора ТОВ "ФОЗІ-АГРО" А.В.Усатенко. Саме тому наявний в матеріалах договір не є належним та допустимим доказом. Отже, відсутні правові підстав вважати наявний в матеріалах справи №902/380/21 документ договором через відсутність в ньому зі сторони СТОВ "НИВА" особистого підпису директора Лановенко Світлани Віталіївни.

В судовому засіданні 26.05.2021р. Господарським судом Вінницької області постановлено ухвали про задоволення клопотання представника відповідача про витребування документів, про відкладення підготовчого засідання у справі на 07.06.2021р. та про задоволення клопотання представника позивача про участь в наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції, які занесено до протоколу судового засідання.

07.06.2021р. до Господарського суду Вінницької області від позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшла заява б/н від 07.06.2021р., до якої додано оригінали витребуваних доказів.

В судове засідання 07.06.2021р., яке проведено в режимі відеоконференції, з`явились представники позивача та відповідача.

Так, в ході розгляду справи представник відповідача заперечив щодо позовних вимог у повному обсязі; висловився щодо неналежності доказів, наданих до суду позивачем; заявив усне клопотання про призначення судової експертизи.

Також, представник позивача не заперечив щодо призначення судової експертизи у даній справі.

Крім того, представником відповідача подано до Господарського суду Вінницької області заяву б/н від 07.06.2021р., в якій останні просить суд: здійснити відбір зразків підпису директора СТОВ "НИВА" Лановенко С.В. для експертного дослідження; розгляд справи у підготовчому провадженні відкласти на інший день; визнати явку обов`язковою та викликати у судове засідання директора СТОВ "НИВА" Лановенко С.В. та директора ТОВ "ФОЗІ-АГРО" Усатенка А.В. для подальшого експертного дослідження.

Водночас, зазначена заява мотивована тим, що в судовому засіданні 26.05.2021р. позивача було зобов`язано надати наявні в нього оригінали підписаних сторонами документів, які необхідні для проведення почеркознавчої експертизи, в тому числі, оригінал договору поставки сільськогосподарської продукції №27.10/21 від 12.03.2021р., який зі сторони ТОВ "ФОЗІ-АГРО" містить на кожній сторінці цього документу підпис факсиміле директора ТОВ "ФОЗІ-АГРО" ОСОБА_3 , тобто особисто не підписаного директором ТОВ "ФОЗІ-АГРО" ОСОБА_3 та який зі сторони СТОВ "НИВА", за твердженням позивача, начебто підписала директор ОСОБА_4 .. Відповідач стверджує, що вищезазначений договір - директор ОСОБА_4 не підписувала. Посилаючись на положення ст.ст.99, 100 ГПК України, відповідач вказує на необхідності здійснення відбору експериментальних зразків для проведення судової експертизи. Відповідач зобов`язується надати суду умовно-вільні зразки відповідних об`єктів дослідження та просить викликати керівника СТОВ "НИВА" Лановенко С.В. особисто для відібрання експериментальних зразків підпису. З огляду на вказані обставин, позивач зазначає про необхідність відкладення розгляду справи на іншу дату.

Представник позивача не заперечив щодо даного клопотання.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 07.06.2021р. підготовче засідання у справі відкладено на 17.06.2021р.. Зобов`язано ТОВ "ФОЗІ-АГРО" забезпечено явку в судове засідання 17.06.2021р. директора товариства - Усатенка А.В., з метою здійснення відбору експериментальних зразків для проведення судової експертизи. Також, зобов`язано СТОВ "НИВА" забезпечити явку в судове засідання 17.06.2021р. директора товариства - Лановенко С.В., з метою здійснення відбору експериментальних зразків для проведення судової експертизи. Явку представників сторін, директора ТОВ "ФОЗІ-АГРО" Усатенка А.В. та директора СТОВ "НИВА" Лановенко С.В. визнано обов`язковою.

В подальшому, на визначену дату судом в судове засідання з`явились представники позивача та відповідача, була присутня Лановенко С.В..

Зокрема, за наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про оголошення перерви в розгляді справи, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 17.06.20201р. повідомлено учасників справи про підготовче засідання у справі, що відбудеться 30.06.2021р..

В ході розгляду справи представник відповідач підтримав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи документу, оплату покласти на відповідача; на вирішення експертизи поставити наступне питання: чи виконані підписи у договорі поставки сільськогосподарської продукції № 27.10/21 від 12.03.2021р., директором СТОВ "НИВА" Лановенко С.В.?

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 30.06.2021р. призначено у справі №902/380/21 судову почеркознавчу експертизу документу, проведення якої доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Провадження у справі №902/380/21 зупинено до отримання висновку судової експертизи.

Матеріали справи супровідним листом були направлені до експертної установи.

10.02.2022р. до Господарського суду Вінницької області від директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи №902/380/21 з висновком експерта.

17.02.2022р. Господарським судом Вінницької області поновлено провадження у справі та призначено розгляд справи на 03.03.2022р..

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 03.03.3022р. розгляд справи було відкладено на 06.04.2022р..

На визначену дату судом в судове засідання з`явились представники позивача та відповідача.

Так, за результатам проведеного судового засідання 06.04.2022р. Господарський суд Вінницької області дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті на 18.04.2022р., про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Вінницької області від 18.04.2022р. у справі №902/380/21 в позові відмовлено повністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

Водночас, ст.9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006р. (заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997р..

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004р., верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Водночас, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За змістом ч. 1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов`язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов`язань відповідно до ст.692 ЦК України.

За змістом ст.655 ЦК України, передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі ст.ст.193, 202 ГК України, ст.ст.525, 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст.610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог за доводами позивача є укладений між сторонами у справі договір від 12.03.2021р. поставки сільськогосподарської продукції №27.10/21, відповідно до умов якого, відповідач зобов`язався продати (передати у власність) позивачу товар (ячмінь українського походження, врожаю 2020 р. ДСТУ-3769-98), а позивач зобов`язався прийняти та оплатити даний товар (п.1.1, п.1.4 договору) у строк до 19.03.2021 р., також позивач зобов`язався оплати поставлений товар протягом 1 банківського дня з дати поставки, протягом 20.03.2021р..

Однак, внаслідок невиконання умов вказаного договору, а саме не передання зі сторони відповідача товару передбаченого вищевказаним договором в останнього виникла заборгованість, що і стало підставою позову.

Отже, предметом позовних вимог є заборгованість, зокрема, нарахованої неустойки (штрафу) в сумі 153270,00грн., яка виникла на підставі договору поставки сільськогосподарської продукції №27.10/21 від 12.03.2021р. (п.4.1.2 договору).

При цьому, судом встановлено, що за доводами представника СТОВ "НИВА" між сторонами відсутні договірні зобов`язання оскільки в ньому зі сторони СТОВ "НИВА" відсутній особистий підпис директора Лановенко Світлани Віталіївни.

Водночас, під час розгляду даної справи у зв`язку із наявною суперечністю між сторонами позиції по справі, а саме стосовно існування самих правовідносин за спірним договором у справі, ухвалою Господарського суду Вінницької області від 30.06.2021р. було призначено судову почеркознавчу експертизу документу, проведення якої доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, де на розгляд експертизи поставлено наступне питання: чи виконані підписи у договорі поставки сільськогосподарської продукції №27.10/21 від 12.03.2021р., директором СТОВ "НИВА" Лановенко С.В.?

За приписами ч.1 ст.98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Згідно ч.5 ст.101 ГПК України, у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Пунктом 18 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012р. №4 роз`яснено, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з`ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

З огляду а викладене та дослідивши наявний у матеріалах справи висновок експерта суд вважає його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, вказаний висновок не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності та обґрунтованості.

Надалі судом встановлено, що за висновком експертів за результатами проведення судової технічної та почеркознавчої експертизи у господарській справі №902/380/21 №4745/4746/7047/21-21 від 04.02.2022р. встановлено, що підписи від імені директора СТОВ "НИВА" Лановенко С.В. у договорі поставки сільськогосподарської продукції виконані не директором СТОВ "НИВА" Лановенко С.В., а іншою особою.

Відповідно до платіжного доручення №2126 від 07.09.2021р. відповідачем здійснено проплату експертній установі в розмірі 10 296,60грн. за проведення вищезазначеної експертизи.

Згідно законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Частиною 3 ст.203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, тобто до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020р. у справі №145/2047/16-ц.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України та ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підроблення підпису однієї із сторін означає, що сторони згоди з будь-яких умов договору не досягали.

З огляду на викладене, за висновком Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020р. у справі №145/2047/16-ц такий договір слід вважати неукладеним.

Крім того, слід зазначити, що у постанові від 16.06.2020р. у справі №145/2047/16-ц Велика Палата констатувала, що відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Частиною 3 ст.203 Цивільного кодексу (ЦК) України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, тобто до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Велика Палата Верховного Суду також констатувала, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України і відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Підроблення підпису однієї із сторін означає, що сторони згоди з будь-яких умов договору не досягали.

Таким чином, за висновком Великої Палати Верховного Суду такий договір слід вважати неукладеним. У постанові від 16.06.2020р. у справі №145/2047/16-ц Велика Палата також розглянула питання, чи може і якщо може, то у якому випадку, договір, який за усіма ознаками є таким, що повинен вважатися неукладеним, визнаватися укладеним, якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання (так звані конклюдентні дії). Велика Палата звернула увагу на те, що відповідно до ч.2 ст.205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Отже, Велика Палата зробила висновок, що конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Згідно ст.73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У відповідності до ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На даний час у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України, змінено назву ст.79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997р. наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Також, слід зазначити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Виходячи з фактичних обставин справи та зважаючи на результати дослідження які викладені у висновку експерта №4745/4746/7047/21-21 від 04.02.2022р., колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком місцевого господарського суду про те, що спірний договір є неукладеним, оскільки директор СТОВ "НИВА" Лановенко С.В. не підписував такий договір, а тому даний договір не може бути належним доказом набуття обов`язків за відповідачем.

За вказаних обставин, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, виходячи із стандарту переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що надані відповідачами докази, про які зазначалось вище, є більш вірогідними, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що заперечення скаржника та відповідні обґрунтування в апеляційній скарзі щодо обставин справи є безпідставними та такими, що не можуть впливати на розгляд справи по суті.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Вінницької області від 18.04.2022р. у справі №902/380/21 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗІ-АГРО" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗІ-АГРО" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 18.04.2022р. у справі №902/380/21 - без змін.

2. Справу №902/380/21 повернути до Господарського суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "14" липня 2022 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.