Постанова

від 28.06.2022 по справі 924/250/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2022 року Справа № 924/250/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Грязнов В.В. , суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вігор Грейн" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2021 року в справі №924/250/19 (суддя Виноградова В.В.)

час та місце ухвалення рішення: 12 січня 2022 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; вступна і резолютивна частина проголошена о 16:00 год; повний текст рішення складено 21 січня 2021 року

за позовом Заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі

Летичівської селищної ради

до Приватного акціонерного товариства Летичівське

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

Третя особа 1: Приватне підприємство агрофірма Троя

Третя особа 2: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Промінь

Третя особа 3: Товариство з обмеженою відповідальністю Вігор Грейн

про скасування державної реєстрації права приватної власності на земельні ділянки

за участю представників сторін:

від Прокуратури - Гарбарук В.А.;

від Позивача, Відповідача, Третьої особи 1, Третьої особи 2 - не з`явилися;

від Третьої особи 3 - Овсієнко Р.М..

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Хмельницької області (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Летичівської селищної ради (надалі Позивач) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства Летичівське (надалі Відповідач; за участю третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватного підприємства агрофірми Троя (надалі Третя особа 1); сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Промінь (надалі Третя особа 2); товариства з обмеженою відповідальністю Вігор грейн (надалі Третя особа 3)) про скасування державної реєстрації права приватної власності на земельні ділянки.

В обґрунтування своїх позовних вимог Прокурор посилався на те, що законодавством не передбачено норм, якими дозволено правонаступнику майнових прав підприємства, якому земельна ділянка була передана на праві колективної власності, автоматично набувати право приватної власності на цю земельну ділянку. Рішень про передачу у приватну власність Відповідачу спірних земельних ділянок не приймалось, з огляду на що Відповідач без будь-яких правових підстав набув право приватної власності на 17 земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 310,5964 га. Як на правову підставу позову Прокурор посилається на положення статті 16 Цивільного кодексу України, статтей 1, 82, 116 Земельного кодексу України, статтю 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (набрала чинності 1 січня 2019 року), статтю 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", Закон України "Про власність", Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2021 року, позов задоволено. Скасовано державну реєстрацію права приватної власності Відповідача на 17 земельних ділянок, що розташовані на території Летичівської селищної ради Хмельницької області.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Третя особа 3 звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2021 року у справі №924/250/19 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Прокурора про скасування державної реєстрації права приватної власності на земельні ділянки.

Скаржник зазначає, що в силу діючого земельного законодавства юридичні особи, що одержали у власність чи тимчасове користування земельні ділянки раніше (в період дії попереднього закону), зберігають такі права і за чинним законодавством. Отже, право власності на землю, яке виникло у Відповідача за державним актом серії ХМ №18 від 16 листопада 1995 року до набрання чинності Земельного кодексу України 1 січня 2002 року, зберіглося у нього і після цієї дати та перейшло до Відповідача як правонаступника та зберігається за ним згідно законодавства, діючого на час розгляду справи. Враховуючи наявність доказів правомірного набуття права колективної власності на спірну земельну ділянку Відповідача та відсутність правових підстав для припинення такого права, Відповідач продовжує бути носієм прав щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою з моменту оформлення державного акту (реєстрації), незважаючи на зміну законодавства. Крім того, колективна форма власності за своєю правовою природою відноситься до різновиду приватної власності. Тому її реєстрація, у відповідності до чинного на даний час законодавства, не порушує права та законні інтереси Позивача.

Також Третя особа 3 в своїй апеляційній скарзі звертає увагу на те, що судом першої інстанції необґрунтовано застосовано положення Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» в редакції, що набула чинності з 1 січня 2019 року, до правовідносин, що мали місце до 1 січня 2019 року, та надано їм правової оцінки через призму вказаного Закону. Апелянт зазначає, що власник землі не може бути заручником недосконалого правового регулювання та різких змін законодавства. При цьому, зміни, що відбулись у земельному законодавстві після видачі Державного акту на право колективної власності на землю, відсутність у новому законодавстві колективної форми власності, не можуть бути підставою для припинення прав на землю.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 червня 2021 року вказане рішення скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року касаційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 червня 2021 року в справі № 924/250/19 скасовано, справу передано на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

При винесенні даної постанови Верховним Судом зазначено вказівки для встановлення при новому розгляді даної справи:

·апеляційний суд, по суті, констатував відсутність порушеного права Позивача, однак не відмовив в позові саме з цієї підстави, зазначивши, що обставини наявності права власності доводяться у спорі про визнання права власності, а не у спорі за негаторним позовом, який у даному випадку, є передчасним, та достеменно не з`ясував чи доведено прокурором і чи підтверджується матеріалами справи порушене право чи інтерес позивача на момент звернення до господарського суду, оскільки відсутність порушеного права само по собі є підставою для відмови у позові;

·достеменно не з`ясувавши чи доведено Прокурором і чи підтверджується матеріалами справи порушене право чи інтерес Позивача на момент звернення до господарського суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку про правомірність реєстрації за Відповідачем 17 земельних ділянок, не взявши до уваги положення 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", на необхідності не тільки врахування якої, але і застосування до спірних правовідносин наполягав Прокурор у справі;

· починаючи з моменту отримання Відповідачем землі у колективну власність, а також станом на момент реєстрації права приватної власності відповідача на спірні земельні ділянки були чинними положення статті 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", якими передбачено, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном;

· автоматичного переходу об`єктів права колективної власності у приватну власність у зв`язку зі змінами законодавства, якими визначено інші форми власності, ніж ті, що існували раніше, відповідне законодавство не передбачало. У контексті зазначеного необхідно враховувати правовий режим права колективної власності та права приватної власності, які є різними з огляду, зокрема на те, що майно у колективному підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам і право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства (статті 7, 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство"), натомість право приватної власності, в цьому випадку юридичної особи здійснюється такою особою за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та на власний розсуд (статті 316-319 Цивільного кодексу України);

· при цьому здійснення права колективної власності у спосіб, відмінний від передбаченого статтею 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", законодавство не містить. Необхідність дотримання передбачених статтею 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" умов слідує також і з положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", які набрали чинності згодом - 1 січня 2019 року;

· законодавцем як на момент спірної реєстрації, так і після набрання чинності змінами до Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" допускалась можливість передання у власність землі, що перебувала у колективній власності неприпиненого сільськогосподарського підприємства, лише у порядку, визначеному законом.

Ухвалою Північнозахідного апеляційного господарського суду від 10 березня 2022 року прийнято апеляційну скаргу Третьої особи 3 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2021 року в справі №924/250/19 до провадження та відкрито апеляційне провадження. Запропоновано учасникам справи надати до канцелярії суду письмові пояснення з урахуванням позиції Верховного Суду наведеної в постанові від 15 лютого 2022 року.

25 березня 2022 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли пояснення з урахуванням позиції Верховного Суду наведеної в постанові від 15 лютого 2022 року в справі №924/250/19, відповідно до яких Прокурор зазначав, на Позивач позбавлений можливості виконати вимоги статті 14-1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» щодо організації розподілу земель, які до проведення незаконної реєстрації залишались у колективній власності, та скористатись правом передачі цих земель в оренду до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки та отримувати відповідні надходження до місцевого бюджету. Як вказує Прокурор, зазначений позов пред`явлено в інтересах держави в особі зазначеної селищної ради. Крім цього, у разі не усунення цих порушень Позивач втратить свою обґрунтовану можливість на реєстрацію права комунальної власності на спірні земельні ділянки.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 березня 2022 року призначено справу № 924/250/19 до розгляду на 27 квітня 2022 року об 14:00 год..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 травня 2022 року, з підстав, наведених вданій ухвалі, розгляд апеляційної скарги відкладено на 15 червня 2022 року.

17 травня 2022 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли пояснення Відповідача, в яких Відповідач вказав, що право власності на землю, яке виникло до набрання чинності Земельним кодексом України (1 січня 2002 року), зберіглося у Відповідача після цієї дати, відтак правонаступник Відповідач має право на переоформлення у власність земельних ділянок під господарськими будівлями і спорудами та інших не розпайованих земель, що належали на праві колективної власності колишньому КСП. Матеріалами справи підтверджено факт правонаступництва Відповідача і наразі право власності на землю, набуте державним підприємством агрофірмою Летичівська на підставі Державного акта, не припинено, жодна з підстав припинення права, передбачених статтею 140 Земельного кодексу України, стосовно нерозпайованих земельних ділянок 310, 5964 га, які є предметом судового розгляду та входять до земельної ділянки колективної власності загальною площею 2558,6 га., (виділеної на підставі Державного акта на право колективної власності на землю серії ХМ №18 від 16 листопада 1995 року) не настало.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 14 травня 2022 року від Відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі, яке мотивоване дією воєнного стану та вимушеним переїздом керівника Відповідача в інше тимчасове місце проживання, що стало наслідком неможливості забезпечити участь в судовому засіданні (том 7, а.с. 79).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 13 червня 2022 року від Прокурора надійшли заперечення щодо клопотання представника Відповідача про зупинення провадження по справі (том 7, а.с. 88-89), в яких Прокурор зазначає, що відповідно до частини 1 статті 197 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Як зазначає Прокурор, із аналізу зазначених норм процесуального законодавства можливо зробити висновок, що Господарським процесуальним кодексом України надано варіанти сторонам, щоб забезпечити участь у справі під час її розгляду в суді, за наявності такого бажання.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 червня 2022 року, з підстав, наведених в даній ухвалі, відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження по справі та оголошено перерву на 29 червня 2022 року об 14:45 год.

В судове засідання від 29 червня 2022 року представники Позивача, Відповідача, Третьої особи 1, Третьої особи 2 не з`явилися.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 ГПК України, що вказує на те, що ухвалою суду від 15 червня 2022 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Позивача, Відповідача, Третьої особи 1, Третьої особи 2 за наявними в матеріалах справи доказами.

В судовому засіданні від 29 червня 2022 року, представник Третьої особи 3 підтримав доводи апеляційної скарги, просив задоволити апеляційну скаргу та скасувати рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що судом першої інстанції необґрунтовано застосовано положення Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» в редакції, що набула чинності з 1 січня 2019 року, до правовідносин, що мали місце до 1 січня 2019 року, та надано їм правової оцінки через призму вказаного Закону. Також представник Третьої особи 3 вказав, що власник землі не може бути заручником недосконалого правового регулювання та різких змін законодавства. При цьому, зміни, що відбулись у земельному законодавстві після видачі Державного акту на право колективної власності на землю, відсутність у новому законодавстві колективної форми власності, не можуть бути підставою для припинення прав на землю. Також, представник Третьої особи 3 вказав щодо відсутності у Позивача прав та інтересів, на захист яких Прокурором подано позов.

В судовому засіданні від 29 червня 2022 року, Прокурор заперечив проти доводів, наведених в апеляційній скарзі Третьої особи 3, з підстав, наведених у відзиві, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу Третьої особи 3 без задоволення. При цьому Прокурор зауважив, що враховуючи відсутність станом на 1 січня 2019 року рішення власників земельних часток (паїв) про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, статтею 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" Позивачу надана можливість організувати розподіл земель, що залишилися у колективній власності (за наявності згоди більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону). Наявність же зареєстрованого права приватної власності на спірні земельні ділянки за Відповідачем унеможливлює здійснення Позивачем розподілу земель згідно з наведеною нормою, позбавляючи права на реалізацію визначених законом повноважень.

Заслухавши пояснення представника Третьої особи 3 та Прокурора дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Третьої особи 3 стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Третьої особи 3 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що відповідно до витягу з протоколу зборів уповноважених агрофірми «Летичівська» від 12 січня 1995 року вирішено, зокрема прийняти колективну форму власності на землю.

Згідно з державним актом на право колективної власності на землю серії ХМ №18 від 16 листопада 1995 року агрофірмі "Летичівська" смт. Летичів Летичівського району Хмельницької області передано у колективну власність земельну ділянку площею 2558,6 га в межах згідно з планом для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до рішення Летичівської районної ради народних депутатів від 19 жовтня 1995 року №48. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №17 (том 1, а.с. 40-45).

В той же час, в матеріали справи надано копію акта оцінки вартості майна цілісного майнового комплексу агрофірми «Летичівська», затвердженого наказом від 21 жовтня 1997 року №781 начальника Регіонального відділення Фенду державного майна України по Хмельницькій області (вартість майна, що підлягає приватизації (розмір статутного фонду відкритого акціонерного товариства) 560,2 тис. гривень), а також долучено копію відомості розрахунку відносної вартості основних засобів агрофірми «Летичівська», в яких під пунктами 218-230 зазначено сади плодові (том 1, а.с. 207-209).

Наказом Регіонального відділення по Хмельницькій області Фонду державного майна України від 24 жовтня 1997 року №787 перетворено Державне підприємство агрофірму «Летичівська» у Відповідача, та затверджено статут відкритого акціонерного товариства (том 1,а.с. 98).

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Відповідача, затвердженого наказом начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області від 24 жовтня 1997 року №787, Відповідача засновано на підставі наказу по регіональному відділенню Фонду державного майна України по Хмельницькій області від 24 жовтня 1997 року №787 шляхом перетворення агрофірми "Летичівська" у відкрите акціонерне товариство відповідно до Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі".

Метою діяльності Відповідача є: найбільш ефективне використання державного майна шляхом його приватизації, спільна діяльність на розширення оновлення номенклатури та видів послуг на основі підвищення ефективності виробництва.

У пункті 3.3 Статуту Відповідача зазначено, що товариство є правонаступником державного підприємства агрофірми "Летичівська".

Майно Відповідача складається з основних засобів та обігових коштів, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі Відповідача.

Відповідач є власником: майна, переданого йому засновником у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством.

За змістом пункту 3.6 Статуту Відповідача, Відповідач має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки у банках, товарний знак, який затверджується правлінням товариства і реєструється в Торговельно-промисловій палаті України; печатку зі своєю назвою.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області у листі від 19 вересня 2018 року за №11-04-02720 зазначило, що згідно архівних документів, Відповідач - код ЄДРПОУ 00412576, створений наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області від 24 жовтня 1997 року №787 шляхом перетворення Державного підприємства агрофірми Летичівська у Відповідача відповідно до Закону України Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі. Відповідач є правонаступником Державного підприємства агрофірми Летичівська. Відповідно до відомості розрахунку залишкової вартості основних засобів агрофірми Летичівська станом на 1 серпня 1997 року та враховуючи План приватизації цілісного майнового комплексу агрофірми Летичівська, затвердженого наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області від 18 травня 1998 року №268, в частині вилучення майна з цілісного майнового комплексу, до статутного капіталу Відповідача увійшли зокрема сади плодові в кількості 13 штук, що знаходяться у с. Щедрова (детальна інформація наведена у додатку до листа). Відповідно пункту 7 Плану приватизації цілісного майнового комплексу агрофірми Летичівська, землі агрофірми Летичівська знаходяться на околиці смт Летичів - земельна ділянка розміром - 1003 га, з них сільськогосподарські угіддя - 946 га (том 1, а.с. 99).

У доданому до зазначеного листа додатку вказано інформацію щодо плодових садів, які під час приватизації увійшли до статутного капіталу Відповідача (зокрема, місцезнаходження - с. Щедрова, рік введення в експлуатацію, первісна та залишкова балансова вартість; том 1, а.с. 100).

Відповідно до наказу Регіонального відділення ФДМ України по Хмельницькій області №268 від 18 травня 1998 року затверджено План приватизації майна цілісного майнового комплексу агрофірми «Летичівська», передано нерухоме майно до статутного фонду Відповідача згідно з додатком, який є невід`ємною частиною наказу.

У Плані приватизації цілісного майнового комплексу агрофірми «Летичівська», затвердженому наказом начальника Регіонального відділення ФДМ України по Хмельницькій області від 18 травня 1998 року, зазначено, зокрема, що вартість майна, що підлягає приватизації, та розмір статутного фонду ВАТ становить 560,2 тис. гривень.

У пункті 1 розділу 7 Плану зазначено, що у відповідності до Закону України «Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі» тимчасово залишити у власності держави пакет акцій у розмірі, що дорівнює 26 відсотків статутного фонду акціонерного товариства.

Розділом 8 Плану визначено спосіб приватизації: перетворення у Відповідача здійснюється з урахуванням Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі». Статутний фонд створюваного Відповідача у відповідності з проведеною оцінкою майна підприємства складає 560,2 тис. гривень.

Відповідно до пункту 1.2 Статуту Відповідача, затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів, оформленим протоколом від 26 липня 2010 року, Відповідач є правонаступником відкритого акціонерного товариства "Летичівське", заснованого у вигляді відкритого акціонерного товариства на підстав наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області від 24 жовтня 1997 року №787 шляхом перетворення агрофірми "Летичівська" відповідно до Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" (том 1, а.с. 65-68).

У пункті 2.2 Статуту Відповідача зазначено, зокрема, що Відповідач має у власності рухоме та нерухоме майно.

Згідно з пунктом 2.5 Статуту, Відповідач є власником: майна, переданого йому засновниками та акціонерами товариства у власність як вклади до статутного капіталу; грошових коштів, отриманих від продажу цінних паперів товариства юридичним та фізичним особам; доходів а майна, отриманих товариством в результаті фінансової, господарської діяльності в Україні та за її межами; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Статутний капітал Відповідача становить 560200 грн і поділений на 2240800 штук акцій іменних простих номінальною вартістю 0,25 гривень.

Відповідно до рішення річних загальних зборів акціонерів Відповідача, оформленого протоколом від 30 квітня 2019 року №1, змінено тип акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство, визначено нове найменування товариства акціонерне товариство «Летичівське»; затверджено Статут акціонерного товариства «Летичівське» в новій редакції (том 1, а.с.129).

Згідно пункту 1 розділу 1 Статуту Відповідача, Відповідача створено шляхом перейменування публічного акціонерного товариства "Летичівське" відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства".

Відповідно до пункту 9 розділу 2 Статуту Відповідача, Відповідач має відокремлене майно, самостійний баланс.

Майно Відповідача формується з джерел, не заборонених чинним законодавством України, у тому числі з: грошових та матеріальних внесків засновників; доходів, одержаних від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходів від цінних паперів; кредитів банків та інших кредиторів; капітальних вкладень і дотацій з бюджетів; майна, придбаного в інших суб`єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому чинним законодавством України порядку.

За умовами пункту 11 розділу 2 Статуту Відповідача, Відповідач є власником: майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законодавством України.

Відповідачем до матеріалів справи долучено лист Головного управління Держнеокадастру у Хмельницькій області від 31 жовтня 2018 року №938/410-18-0.27, в якому, зокрема зазначено, що відповідно до Проекту роздержавлення земель агрофірми «Летичівська» з виготовленням державного акту на право колективної власності на землю і право постійного користування землею від 1995 року та Технічною документацією по паюванню земель колективної власності агрофірми «Летичівська» від 1996 року земельні ділянки, що перебувають у колективній власності, відносяться до категорії земель землі сільськогосподарського призначення, с/г угіддя - багаторічні насадження, площа становить 300,5 га; згідно картографічних матеріалів, які знаходяться у Відділі, на земельних ділянках, про які йдеться у зверненні, розташовані багаторічні насадження (сади); земельні ділянки, в тому числі багаторічні насадження (сади) внесені до Державного акту на право власності №18 від 16 листопада 1995 року; відомості про земельні ділянки (сади в кількості 13 штук) не внесені до Державного земельного кадастру розпайовані за межами населених пунктів, що знаходяться на території Летичівського району.

У матеріали справи надано копію розпорядження Летичівської районної державної адміністрації від 10 серпня 2005 року №211/2005-р «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок групі громадян з власників земельних часток (паїв) на території Летичівської селищної ради», яким погоджено проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Летичівської селищної ради Летичівського району Хмельницької області та затверджено протокол розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), виділено в натурі (на місцевості) земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 260 власникам земельних часток (паїв) відповідно до землевпорядного проекту та протоколу розподілу земельних ділянок між ними із земель колективної власності Відповідача, згідно з додатком. У матеріалах справи наявна копія відповідного плану земельних ділянок.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за Відповідачем 29 серпня 2018 року на праві приватної власності зареєстровано приміщення телятника площею 797,4 кв.м. в смт Летичів по вул. Горбасівська, 2/6, а відповідно до витягу (від 19 жовтня 2019 року №141923299) зареєстровано право приватної власності Відповідача на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Летичівської селищної ради з кадастровим номером 6823055100:10:003:0080 (підстава виникнення права власності: державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ №18 від 16 листопада 1995 року; том 1,а.с. 244-250).

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (від 11 березня 2019 року №НВ-6808153042019) земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Летичівської селищної ради з кадастровим номером 6823055100:10:003:0080 площею 0,8841 га (вул. Горбасівська, 2/6) зареєстрована 2 жовтня 2018 року за Відповідачем відділом у Летичівському районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ПП Діоріт Плюс 1 від 12 вересня 2018 року. До витягу додано кадастровий план земельної ділянки з експлікацією земельних угідь, згідно з яким загальна площа ділянки становить 0,8841 га, землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами становлять 0,0889 га.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (від 4 вересня 2018 року №136444089) за Відповідачем 29 серпня 2018 року на праві приватної власності зареєстровано приміщення корівника площею 1841,4 кв.м. в смт. Летичів по вул. Горбасівська, 2/4, а відповідно до витягу (від 19 жовтня 2019 року №141937058) зареєстровано право приватної власності Відповідача на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Летичівської селищної ради з кадастровим номером 6823055100:10:003:0081 (підстава виникнення права власності: державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ №18 від 16 листопада 1995 року).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (від 11 березня 2019 року №НВ-6808151162019) земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Летичівської селищної ради з кадастровим номером 6823055100:10:003:0081 площею 0,9316 га (вул. Горбасівська, 2/4) зареєстрована 2 жовтня 2018 року за Відповідачем відділом у Летичівському районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). До витягу додано кадастровий план земельної ділянки з експлікацією земельних угідь, згідно з яким загальна площа ділянки становить 0,9316 га, землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами становлять 0,2101 га.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (від 4 вересня 2018 року №136455041) за Відповідачем 29 серпня 2018 року на праві приватної власності зареєстровано приміщення прививочної площею 1348,9 кв.м. в смт Летичів по вул. Горбасівська, 2/5, а відповідно до витягу (від 19 жовтня 2019 року №141926052) зареєстровано право приватної власності Відповідача на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Летичівської селищної ради з кадастровим номером 6823055100:10:003:0082 площею 0,9555 га (підстава виникнення права власності: державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ №18 від 16 листопада 1995 року).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (від 11 березня 2019 року №НВ-6808154762019) земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Летичівської селищної ради з кадастровим номером 6823055100:10:003:0082 площею 0,9555 га (вул. Горбасівська, 2/5) зареєстрована 2 жовтня 2018 року за Відповідачем відділом у Летичівському районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). До витягу додано кадастровий план земельної ділянки з експлікацією земельних угідь, згідно з яким загальна площа ділянки становить 0,9555 га, землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами становлять 0,0960 га.

У витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (від 6 вересня 2018 року №136715836) за Відповідачем 29 серпня 2018 року на праві приватної власності зареєстровано гараж площею 965,8 кв.м. в смт Летичів по вул. Горбасівська, 2/10. Відповідно до витягу (від 19 жовтня 2019 року №141941150) зареєстровано право приватної власності Відповідача на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Летичівської селищної ради з кадастровим номером 6823055100:10:003:0083 площею 1,4696 га (підстава виникнення права власності: державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ №18 від 16 листопада 1995 року).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (від 11 березня 2019 року №НВ-6808154832019) земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Летичівської селищної ради з кадастровим номером 6823055100:10:003:0083 площею 1,4696 га (вул. Горбасівська, 2/10) зареєстрована 4 жовтня 2018 року за Відповідачем відділом у Летичівському районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). До витягу додано кадастровий план земельної ділянки з експлікацією земельних угідь, згідно з яким загальна площа ділянки становить 1,4696 га, землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами становлять 0,1198 га.

Також згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (від 18 березня 2019 року №159961818) за Відповідачем на праві приватної власності зареєстровані земельні ділянки за адресою: Хмельницька область, Летичівський район, Летичівська селищна рада для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровими номерами:

· 6823055100:10:001:0026 площею 10,2 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 28 листопада 2018 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності -14 січня 2019 року; інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 22 січня 2019 року строком дії до 22 січня 2034 року, орендар: Третя особа 3);

· 6823055100:10:001:0023 площею 13,57 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 21 листопада 2018 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності -23 січня 2018 року);

· 6823055100:11:001:0108 площею 12,8393 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 21 листопада 2018 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності 23 листопада 2018 року; інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 5 лютого 2019 року строком дії до 5 лютого 2034 року, орендар: Третя особа 2);

· 6823055100:10:001:0021 площею 14,6553 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 21 листопада 2018 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності 23 листопада 2018 року; інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 22 січня 2019 року строком дії до 22 січня 2034 року, орендар: Третя особа 1);

· 6823055100:10:001:0019 площею 14,7 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 21 листопада 2018 року орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності -23 листопада 2018 року);

· 6823055100:10:001:0020 площею 21,4811 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 21 листопада 2018 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності -23 листопада 2018 року; інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 22 січня 2019 року строком дії до 22 січня 2034 року, орендар: Третя особа 1);

· 6823055100:11:001:0109 площею 39,411 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 21 листопада 2018 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності 23 листопада 2018 року; інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 22 січня 2019 року строком дії до 22 січня 2034 року, орендар: Третя особа 1);

· 6823055100:10:001:0016 площею 36,6225 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 21 листопада 2018 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності -23 листопада 2018 року; інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 22 січня 2019 року строком дії до 22 січня 2034 року, орендар: Третя особа 1);

· 6823055100:10:001:0017 площею 30,1795 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 21 листопада 2018 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності -23 листопада 2018 року; інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 22 січня 2019 року строком дії до 22 січня 2034 року, орендар: Третя особа 1);

· 6823055100:10:001:0018 площею 31,5543 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 21 листопада 2018 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності-23 листопада 2018 року; інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 22 січня 2019 року строком дії до 22 січня 2034 року, орендар: Третя особа 1);

· 6823055100:10:001:0025 площею 32,0724 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 21 листопада 2018 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності -23 листопада 2018 року; інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 22 січня 2019 року строком дії до 22 січня 2034 року, орендар: Третя особа 1);

· 6823055100:11:005:0022 площею 35,3172 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 21 листопада 2018 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності -23 листопада 2018 року; інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 22 січня 2019 року строком дії до 22 січня 2034 року, орендар: Третя особа 1);

· 6823055100:10:001:0022 площею 13,753 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 21 листопада 2018 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності -23 листопада 2018 року; інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 22 січня 2019 року строком дії до 22 січня 2034 року, орендар: Третя особа 1);

· 6823055100:10:003:0083 площею 1,4696 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 4 жовтня 2018 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності -16 жовтня 2018 року проведена державним реєстратором Хмельницького БТІ Дубас О.О.; інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 25 лютого 2019 року строком дії до 25 лютого 2034 року, орендар: Третя особа 3);

· 6823055100:10:003:0081 площею 0,9316 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 2 жовтня 2018 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності -16 жовтня 2018 року проведена державним реєстратором Хмельницького БТІ Дубас О.О.; інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 25 лютого 2019 року строком дії до 25 лютого 2034 року, орендар: Третя особа 3);

· 6823055100:10:003:0082 площею 0,9555 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 2 жовтня 2018 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності -16 жовтня 2018 року проведена державним реєстратором Хмельницького БТІ Дубас О.О.; інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 25 лютого 2019 року строком дії до 25 лютого 2034 року, орендар: Третя особа 3);

· 6823055100:10:003:0080 площею 0,8841 га (дата державної реєстрації земельної ділянки: 2 жовтня 2018 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації права власності -16 жовтня 2018 року проведена державним реєстратором Хмельницького БТІ Дубас О.О.; інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 25 лютого 2019 року строком дії до 25 лютого 2034 року, орендар: Третя особа 3).

Підставою виникнення права власності Відповідача на вищезазначені земельні ділянки зазначено державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ №18 від 19 жовтня 1995 року, виданий Летичівською районною радою народних депутатів Летичівського району Хмельницької області.

Прокуроор звернувся до начальника відділу у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області з листом від 29 січня 2019 року (том 1, а.с. 31), в якому, зокрема просив інформувати, чи перебувають зазначені в листі земельні ділянки в межах земель колективної власності, посвідчених державним актом на право колективної власності на землю від 16 листопада 1995 року серія ХМ №18, та до яких сільськогосподарських угідь вони відносяться згідно із проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Відділ у Летичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області у листі від 13 лютого 2019 року, адресованому Прокурору зазначив, що запитувані земельні ділянки перебувають в межах земель колективної власності колишньої агрофірми Летичівська смт Летичів Летичівського району, право колективної власності на землю посвідчене Державним актом серія ХМ №18, зареєстрований 16 листопада 1995 року в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю №17. Також зазначено, що відповідно до технічної документації по паюванню земель колективної власності агрофірми Летичівська смт. Летичів Летичівського району Хмельницької області та графічного матеріалу долученого до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) Летичівської селищної ради Летичівського району Хмельницької області (2005 року) угіддя багаторічні насадження (том 1, а.с. 32).

У відповідь на лист Прокурора від 8 лютого 2019 року щодо правомірності реєстрації на підставі Державного акту на право колективної власності на землю серія ХМ №8 від 16 листопада 1995 року права приватної власності Відповідача на 17 земельних ділянок загальною площею 310,5964 га, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області листом від 11 березня 2019 року повідомило, що згідно наявних матеріалів по паюванню земель колективної власності, у відповідності до протоколу №1 від 22 березня 1996 року комісія по визначенню земельної частки (паю) членів агрофірми Летичівська провела визначення розміру земельної частки (паю) членів агрофірми та пенсіонерів з їх числа, які раніше в ній працювали і залишаються членами агрофірми, а також визначила розмір земельної частки (паю). Додаток до протоколу №1 є список членів агрофірми Летичівська. Земельні ділянки, на які землевпорядна документація не виготовлялася, залишилися в колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства - агрофірми Летичівська (том 1, а.с. 34).

Листом від 14 березня 2019 року Прокурор звернувся до Позивача (та зазначивши в листі про проведення державної реєстрації 17 земельних ділянок на підставі державного акта на право колективної власності на землю серія ХМ №18, та про непередбачення законодавством права юридичних осіб на безоплатне набуття права приватної власності на землю на підставі раніше виданих державних актів на право колективної власності на землю, та вказавши, що зазначені земельні ділянки згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні підлягають передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані) просив повідомити Прокуратуру чи вживались та чи вживаються Позивачем заходи судового захисту інтересів територіальної громади щодо визнання незаконним та скасування реєстрації права приватної власності Відповідача на вказані земельні ділянки (том 1, а.с. 36).

У відповідь на вказаний лист Прокурора, Позивач листом від 18 березня 2019 року повідомив, що Позивачем та її виконавчими органами не приймалось рішень щодо набуття права приватної власності на 17 земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 310,5964 га за Відповідачем, а також не було відомо про вчиненні дії Відповідачем щодо реєстрації права приватної власності на означені земельні ділянки. Зауважив, що в бюджеті Позивача на 2019 рік не заплановано кошти для сплати судового збору для звернення з відповідним позовом. Окрім того, зазначив, що Позивач не вбачає безпосереднього порушення своїх прав у зв`язку із реєстрацією права приватної власності Відповідача на вказані земельні ділянки, так як на час реєстрації ці земельні ділянки не перебували у комунальній власності. З урахуванням вказаних обставин Позивач не звертатиметься до суду з позовом щодо скасування реєстрації права приватної власності Відповідача на зазначені земельні ділянки (том 1, а.с. 38).

Листом від 21 березня 2019 року Прокурор повідомив Позивача про намір здійснення Прокурором представництва в суді законних інтересів держави в особі Позивача шляхом пред`явлення позову про скасування державної реєстрації права приватної власності Відповідача на 17 земельних ділянок, а листом від 1 квітня 2019 року Позивачем повідомлено про отримання листа від 21 березня 2019 року про намір здійснення Прокурором представництва інтересів Позивача.

Прокурор посилаючись на Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні, який набрав чинності з 1 січня 2019 року та яким, зокрема доповнено розділ X Перехідні положення Земельного кодексу України пунктом 21 та Закон України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) - статтею 14-1, вказує, що законодавством не передбачено право юридичних осіб на безоплатне набуття права приватної власності на землю на підставі раніше виданих державних актів на право колективної власності на землю. Прокурор вважає, що порушена процедура реєстрації речових прав на вищезазначені земельні ділянки.

Відтак Прокурор зважаючи на порушення порядку державної реєстрації речового права на дані земельні ділянку, що полягає у незаконному набутті права приватної власності Відповідачем на земельні ділянки, які перебувають у колективній власності, звернувся до суду з позовом про скасування державної реєстрації права приватної власності на земельні ділянки

Розглядаючи спірні правовідносини саме з огляду на предмет позову та матеріально-правове обгрунтування підставності позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 20 Закону України "Про власність" (чинного на момент видачі державного акту на право колективної власності на землю) визначено, що суб`єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об`єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (в редакції, чинній на момент видачі вищезазначеного державного акта), об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Статтею 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (в редакції, чинній на момент видачі державного акта) визначено, що підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об`єктами власності. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

В силу дії статті 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (в редакції, чинній на момент видачі державного акта) земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України.

При цьому, статтею 28 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» передбачено, що право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів; викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб; припинення у випадках, передбачених пунктами 4, 6-8 статті 27 цього Кодексу.

Редакція Земельного кодексу України, яка набула чинності 1 січня 2002 року, передбачила, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

При цьому згідно зі статтею 140 Земельного кодексу України в чинній редакції підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Колегія суддів досліджуючи заперечення апеляційної скарги Третьої особи 3 щодо відсутності правових підстав для припинення речового права Відповідача, оскільки Відповідач продовжує бути носієм прав щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою з моменту оформлення державного акту, враховуючи вказівки наведені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2022 року по даній справі щодо того, що законодавцем як на момент спірної реєстрації, так і після набрання чинності змінами до Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" допускалась можливість передання у власність землі, що перебувала у колективній власності неприпиненого сільськогосподарського підприємства, лише у порядку, визначеному законом, зазначає наступне.

Матеріали справи не містять доказів існування підстав для припинення права колективної власності на землю агрофірми "Летичівська", надану згідно з державним актом серії ХМ №18 від 16 листопада 1995 року.

Таким чином, станом на момент прийняття наказу Регіонального відділення по Хмельницькій області Фонду державного майна України від 24 жовтня 1997 року №787 про перетворення державного підприємства агрофірми Летичівська у Відповідача на праві колективної власності належала земля, передана їй згідно з державним актом серії ХМ №18 від 16 листопада 1995 року.

У подальшому наказом Регіонального відділення ФДМ України №268 від 18 травня 1998 року затверджено план приватизації майна цілісного майнового комплексу агрофірми Летичівська, а також передано нерухоме майно до статутного фонду Відповідача, згідно з додатком, а саме: на суму 560,2 тис. гривень.

У статті 108 Цивільного кодексу України визначено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Частиною 6 статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» передбачено, що при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Отже, з огляду на усе описане вище колегія суддів приходить до висновку, що до Відповідача, який є правонаступником Державного підприємства агрофірми Летичівська, перейшли майнові права, включаючи право колективної власності на землю.

10 серпня 2005 року розпорядженням Летичівської районної державної адміністрації №211/2005-р 260 власникам земельних часток (паїв) із земель колективної власності Відповідача виділено в натурі (на місцевості) земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Як убачається з долученого до матеріалів плану земельних ділянок та не заперечується сторонами, землі під садами та під господарськими будівлями до складу земель, що підлягали паюванню, не увійшли. З наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що такі землі залишились у колективній власності Відповідача.

При цьому, починаючи з моменту отримання агрофірмою «Летичівська» землі у колективну власність, а також станом на момент реєстрації права приватної власності Відповідача на спірні земельні ділянки залишалися чинними положення статті 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», якими передбачено, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Однак Відповідач, посилаючись на державний акт про право колективної власності на землю, виданий агрофірмі «Летичівська», не довів дотримання порядку, передбаченого статтею 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», а саме прийняття загальними зборами членів підприємства, зборами уповноважених або створеним ними органом управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном, рішення про передання землі, що залишилась у колективній власності підприємства, саме у приватну власність та саме Відповідачу.

При цьому, колегія суддів констатує, що автоматичного переходу об`єктів права колективної власності у приватну власність у зв`язку зі змінами законодавства, якими визначено інші форми власності, ніж ті, що існували раніше, відповідне законодавство не передбачало (про що вказано й у постанові Верховного Суду по даній справі від 15 лютого 2022 року).

У контексті зазначеного необхідно враховувати правовий режим права колективної власності та права приватної власності, який є різним з огляду, зокрема на те, що майно у колективному підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам і право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства (статті 7, 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»), натомість право приватної власності, в цьому випадку юридичної особи здійснюється такою особою за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та на власний розсуд (статті 316-319 Цивільного кодексу України).

В той же час апеляційний господарський суд констатує, що здійснення права колективної власності у спосіб, відмінний від передбаченого статтею 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», законодавство не містить.

Відтак, колегія суддів констатує, що реєстрація права приватної власності на землю, що належить підприємству на праві колективної власності, яке не було припинено, без відповідних рішень уповноважених законодавством суб`єктів, які (рішення) були би підставою для такої реєстрації, суперечить чинному на час такої реєстрації законодавству.

Необхідність дотримання передбачених статтею 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» умов слідує також і з положень Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», які набрали чинності згодом 1 січня 2019 року.

Так, згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю). Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом.

За результатами розподілу оформляється протокол, що підписується особами, які брали участь у зборах, головуючим та секретарем зборів.

Після отримання протоколу зборів сільська, селищна, міська рада протягом місяця приймає рішення про затвердження протоколу розподілу земельних ділянок та прийняття у комунальну власність відповідних земель. Це рішення та протокол зборів є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади та/або громадян на відповідні земельні ділянки.

До державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки.

Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2025 року.

У разі якщо до 1 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним.

Тобто, з усього вищеописаного вбачається, що законодавцем як на момент спірної реєстрації, так і після набрання чинності змінами до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» допускалась можливість передання у власність землі, що перебувала у колективній власності неприпиненого сільськогосподарського підприємства, лише у порядку, визначеному законом.

В той же час, належних та допустимих доказів про припинення права колективної власності на землю згідно з Державним актом на право колективної власності на землю від 16 листопада 1995 року №18 та її передачі у статутний фонд Відповідача суду не подано.

З огляду на відсутність доказів дотримання Відповідачем вищенаведеного порядку спірні земельні ділянки не повинні були перебувати у приватній власності Відповідача станом на 1 січня 2019 року.

Одночасно, враховуючи відсутність станом на 1 січня 2019 року й рішення власників земельних часток (паїв) про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, статтею 14-1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» саме Позивачу надана можливість організувати розподіл земель, що залишилися у колективній власності (за наявності згоди більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону). Наявність же зареєстрованого права приватної власності на спірні земельні ділянки за Відповідачем унеможливлює здійснення Позивачем розподілу земель згідно з наведеною нормою, позбавляючи права на реалізацію визначених законом повноважень.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що зі змісту позову вбачається, що Прокурором застосовано статтю 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" лише на правовідносини, які виникли з часу набрання цією нормою чинності - саме з цього моменту у Позивача виникли права (інтереси), передбачені цією нормою, та, як наслідок, можливість звернення до суду за їх захистом. Дане повністю спростовує доводи апеляційної скарги Третьої особи 3 щодо недотримання Прокурором законодавства під час оспорення державної реєстрації права приватної власності.

При цьому Відповідач, обґрунтовуючи належність йому спірних земельних ділянок, зазначив, що з огляду на статті 19, 22 Земельного кодексу України, статтю 373 Цивільного кодексу України, отримавши у статутний фонд Відповідача сади у кількості 13 штук та господарські приміщення Відповідач отримав у приватну власність і земельні ділянки під такими садами (оскільки багаторічні насадження не можуть розглядатися як окремий об`єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони розташовані) та приміщеннями.

Однак, колегія суддів зауважує, що відповідно до статті 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції станом на момент передачі до статутного фонду Відповідача майна наказом Регіонального відділення ФДМ України №268 від 18 травня 1998 року) державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснювали основні повноваження, зокрема повноваження власника державного майна у процесі приватизації. Беручи до уваги належність землі Відповідачу саме на праві колективної власності, Регіональне відділення ФДМ України не було уповноважене на передання до статутного фонду Відповідача земель колективної власності.

При цьому, Північно-західний апеляційний господарський суд критично оцінює посилання Третьої особи 3 в своїй апеляційній скарзі на пункт 7 Плану приватизації як на підтвердження передання Відповідачу земель колективної власності, оскільки ані зазначений План, ані будь-які інші надані сторонами документи не містять інформації щодо передання Відповідачу земель колективної власності на підставі державного акта на право колективної власності на землю, в тому числі із визначенням їх ідентифікуючих ознак (площі, координат, місцезнаходження).

Крім того, згідно з приписами статті 30 Земельного кодексу 1990 року (в редакції станом на передання майна до статутного фонду Відповідача) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 Земельного кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

З огляду на правові підстави виникнення у Відповідача права власності на сади та нерухоме майно умови, а також обсяги прав власників землі, на якій такі сади та нерухоме майно розміщені, положення статті 30 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент отримання майна Відповідачем у власність, колегія суддів критично оцінює посилання Відповідача на автоматичний перехід до нього права власності на земельні ділянки.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази щодо переходу права власності на земельні ділянки, на яких розміщене нерухоме майно, у відповідних розмірах, оскільки загальні площі таких земельних ділянок значно перевищують площі, які знаходяться під самим нерухомим майном.

З приводу заперечень Третьої особи 3, наведених в апеляційній скарзі щодо неефективності обраного Прокурором способу захисту, колегія суддів зауважує таке.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Частиною 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Разом з тим, апеляційний господарський суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Натомість для набуття відповідачем права приватної власності на спірні земельні ділянки є юридичні факти, за наявності яких виникає право власності. Зокрема, за приписами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Отже, враховуючи вищевстановлені висновки суду про відсутність підстав для набуття Відповідачем спірних земельних ділянок у приватну власність (недотримання передбаченого законодавством порядку здійснення права колективної власності), тобто відсутність самого факту набуття майна у приватну власність, посилання Відповідача та Третьої особи 3 на необхідність при прийнятті рішення про скасування державної реєстрації права приватної власності Відповідача на земельні ділянки здійснити припинення ненабутого права Відповідача, є суперечливими.

Відповідно, скасування державної реєстрації права приватної власності на спірні земельні ділянки є достатнім та ефективним способом захисту та відновлення прав саме Позивача на здійснення розподілу земель, що залишилися у колективній власності, на надання земельних ділянок в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки, а у випадку відмови суб`єктів права колективної власності від права колективної власності на землю на передання у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним.

Усе описане вище на переконання колегія суддів підтверджує те, що Прокурор підтвердив належними та допустимими доказами порушення під час вчинення реєстраційних дій права приватної власності на спірні земельні ділянки, саме права Позивача (як законного розпорядника спірними земельними ділянками) за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом. Дане є підставою для задоволення позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Позивача про скасування державної реєстрації права приватної власності.

Відтак Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує державну реєстрацію права приватної власності Відповідача 17 земельних ділянок з наступними кадастровими номерами: 6823055100:10:001:0026,6823055100:10:001:0023,6823055100:11:001:0108,6823055100:10:001:0021, 6823055100:10:001:0019,6823055100:10:001:0020,6823055100:11:001:0109,6823055100:10:001:0016, 6823055100:10:001:0017,6823055100:10:001:0018,6823055100:10:001:0025,6823055100:11:005:0022, 6823055100:10:001:0022,6823055100:10:003:0083,6823055100:10:003:0081,6823055100:10:003:0082, 6823055100:10:003:0080, що розташовані на території Летичівської селищної ради Хмельницької області.

Відповідне рішення прийнято і місцевим господарський судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення.

Водночас, колегією суддів враховується, що скасовуючи постанову Північно-західного апеляційного господарського суду та передаючі справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд в своїй постанові від 15 лютого 2022 року зазначив, що: апеляційний суд, по суті, констатував відсутність порушеного права Летичівської селищної ради, однак не відмовив в позові саме з цієї підстави, зазначивши, що обставини наявності права власності доводяться у спорі про визнання права власності, а не у спорі за негаторним позовом, який у даному випадку, є передчасним, та достеменно не з`ясував чи доведено прокурором і чи підтверджується матеріалами справи порушене право чи інтерес позивача на момент звернення до господарського суду, оскільки відсутність порушеного права само по собі є підставою для відмови у позові.

Досліджуючи наявність порушеного права саме Позивача в площинні доведення Прокурором і підтвердження матеріалами справи порушеного права чи інтересу Позивача на момент звернення до господарського суду, колегія суддів зауважує наступне.

Колегія суддів зауважує, що згідно з частиною 1 статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статтею 16 Цивільного кодексу України установлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині 2 статті 15 Цивільного кодексу України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, враховуючи все вищеописане в даній постанові, колегія суддів зазначає, що діючи саме в правовому полі статті 14-1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» саме Позивачу (а не будь якому іншому органу) в силу імперативних норм наведеного закону надана можливість організувати розподіл земель, що залишилися в колективній власності, а наявність ж зареєстрованого речового права на спірні земельні ділянки за Відповідачем унеможливлює використання Позивачем наданого права щодо розпорядження такими земельними ділянками.

При цьому, колегія суддів ще раз звертає увагу на те, що здійснення права колективної власності у спосіб, відмінний від передбаченого статтею 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", законодавство не містить, а необхідність дотримання передбачених статтею 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" умов слідує також і з положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", які набрали чинності згодом 1 січня 2019 року.

Порядок розподілу земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа передбачає, що: організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом.

За результатами розподілу оформляється протокол, що підписується особами, які брали участь у зборах, головуючим та секретарем зборів.

Після отримання протоколу зборів сільська, селищна, міська рада протягом місяця приймає рішення про затвердження протоколу розподілу земельних ділянок та прийняття у комунальну власність відповідних земель. Це рішення та протокол зборів є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади та/або громадян на відповідні земельні ділянки.

До державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки.

Відтак, саме на Позивача як органу місцевого самоврядування покладено обов`язок здійснювати розпорядження спірними земельними ділянками, а реєстрація речового права за Відповідачем, без дотримання порядку передбаченого Законом України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" та положеннями Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", про що встановлено вище в даній постанові, позбавляє Позивача законного права здійснити розпорядження такими земельними ділянками.

Листом від 21 березня 2019 року Прокурор повідомив Позивача про намір здійснення Прокурором представництва в суді законних інтересів держави в особі Позивача шляхом пред`явлення позову про скасування державної реєстрації права приватної власності Відповідача на 17 земельних ділянок, а листом від 1 квітня 2019 року Позивачем повідомлено про отримання листа від 21 березня 2019 року про намір здійснення Прокурором представництва інтересів Позивача.

В той же час. Позивач будучи обізнаним про намір Прокурора звертатися до суду зданим позовом в інтересах держави в особі Позивача не вчинив будь-яких дій щодо заперечень проти такого представництва а лише вказав про відсутність коштів на звернення до суду із самостійним позовом.

При цьому, лист Відповідача від 18 березня 2019 року №867 щодо того, що Відповідач не вбачає безпосереднього порушення своїх прав у зв`язку із реєстрацією права приватної власності Відповідача на вказані земельні ділянки, так як на час реєстрації ці земельні ділянки не перебували у комунальній власності, колегія суддів, зважаючи на встановленні обставини щодо законодавчо закріпленого обов`язку саме органу місцевого самоврядування (Позивача) здійснювати реєстрацію та розпорядження такими земельними ділянками, враховуючи порушення Відповідачем статті 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" під час оформлення речового права на спірні земельні ділянки за собою, розцінює таку позицію Позивача як бездіяльність.

Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Поняття "нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звертаючись з позовною заявою до суду у даній справі, Прокурор обґрунтував наявність інтересів держави, які, на його думку, полягають в порушенні законодавства при розпорядженні земельними ділянками комунальної форми власності котрі без передбаченої законодавством України процедури перейшли у приватну власність, а також визначив уповноважений орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Позивача.

З матеріалів справи слідує, що подання даного позову саме Прокурором було зумовлено невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати (зважаючи на норми прямої дії, котрі закріплюють саме право та інтерес Позивача на розпорядження спірними земельними ділянки за дотримання відповідної процедури) відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

З огляду на що Прокурор правомірно звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави, уповноваженим органом якого є Позивач, оскільки останнім захист цих інтересів не здійснювався.

При цьому колегія суддів констатує, що Позивач самостійно звернулася до Прокурора з листом №2002/12/20 від 5 червня 2020 року про подання Прокуратурою позову в інтересах Держави в особі Позивача з огляду на відсутність достатнього фінансування на сплату судового збору. Одночасно Позивач повідомив, що не заперечує щодо можливості здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в особі Позивача з метою стягнення з Відповідача коштів за самовільний забір води (без дозволу на спеціальне водокористування) із артезіанських свердловин, що розташовані на території Вінницької області (том 1, а.с. 100).

Оскільки, саме на Позивача (а не будь-якого іншого органу) при дотримання порядку визначеного вищеописаними нормами діючого законодавства України покладено обов`язок вчиняти певні дії з метою розпорядження земельними ділянками колективної форми власності, враховуючи порушення Відповідачем норм діючого законодавства України під час вчинення оскаржуваної реєстрації, що встановленні вище в даній судовій постанові, колегія суддів прийшла до висновку, що Прокурор доведено і підтверджується матеріалами справи порушене право чи інтерес саме Позивача на момент звернення до господарського суду, а також доведено підставність звернення Прокурора до суду з даним позовом (в силу дії статтей 23, 53 Закону України "Про прокуратуру").

При цьому апеляційний господарський суд ще раз наголошує, що доводи апеляційної скарги повністю спростовані судом як в оскаржуваному рішенні, так і в постанові апеляційного суду вище, а відтак колегія суду відхиляє їх як безпідставні та необгрунтовані.

Водночас, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що при прийнятті даної постанови, Північно західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відтак, виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Третьої особи 3, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Третьою особою 3.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вігор Грейн" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2021 року в справі №924/250/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2021 року в справі №924/250/19 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №924/250/19 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 4 липня 2022 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Петухов М.Г.