Постанова

від 13.07.2022 по справі 910/9626/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/9626/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кібенко О.Р.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В.)

від 29.07.2021

у справі № 910/9626/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Концепт Груп Позняки"

до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Київська міська рада

про визнання недійсним договору,

за зустрічним позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Концепт Груп Позняки"

про стягнення 5 717 820,33 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Титикало Р.С.

відповідача - Павлов Р.В.

третьої особи - Павлов Р.В.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Концепт Груп Позняки" (далі - ТОВ "Концепт Груп Позняки") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) про визнання недійсним договору №60 пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 23.03.2020.

1.2. Позовні вимоги, з посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що оспорюваний договір укладено: 1) з порушенням норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", 2) на виконання рішення Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415, яке не діяло на момент його укладення та 3) проти волі позивача та на вкрай невигідних умовах.

1.3. Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подав до Господарського суду міста Києва зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Концепт Груп Позняки" про стягнення суми грошових коштів у розмірі 5 717 820,33 грн, з яких: 5 212 233,66 грн основний борг, 99 032,44 грн інфляційні втрати та 406 554,23 грн пеня.

1.4. Позовні вимоги за зустрічним позовом, з посиланням на статті 509, 525, 526, 527, 549, 610, 612, 615, 624, 628, 629 Цивільного кодексу України, статті 173, 193, 216, 218, 232 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням ТОВ "Концепт Груп Позняки" свого грошового зобов`язання щодо повної та своєчасної сплати пайового внеску за договором №60 пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 23.03.2020.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі № 910/9626/20 у задоволенні первісного позову відмовлено в повному обсязі; зустрічний позов задоволено: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Концепт Груп Позняки" на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 5 212 233,66 грн - основної заборгованості, 99 032,44 грн - інфляції, 406 554,23 грн - пені.

2.2. Ухвалюючи оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні вимог за первісним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за первісним позовом не доведено належними та допустимими доказами, що спірний договір укладено саме під впливом тяжких для нього обставин, проти його волі та на вкрай невигідних умовах.

Ухвалюючи оскаржуване рішення у справі в частині задоволення вимог за зустрічним позовом щодо стягнення 5 212 233,66 грн основної заборгованості, 99 032,44 грн інфляції, 406 554,23 грн пені, суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача за зустрічним позовом є обґрунтованою, докази виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати пайового внеску в іншій частині в сумі 5 212 233,66 грн, у тому числі у визначений строк, у матеріалах справи відсутні та відповідачем за зустрічним позовом не надано. Також, перевіривши розрахунок пені та інфляційних, суд першої інстанції визнав заявлені вимоги в цій частині позову правомірними.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі №910/9626/20 скасовано, ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено: визнано недійсним договір №60 пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 23.03.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Концепт Груп Позняки" та Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

2.4. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні первісного позову та визнаючи договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва недійсним на підставі статей 203, 215, 233 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем укладено договір пайової участі під впливом тяжких для останнього обставин та на вкрай невигідних умовах. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що без укладення договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, позивач за первісним позовом не зміг би ввести в експлуатацію об`єкт, що призвело б до застосування договірних санкцій до позивача та порушення прав третіх осіб (інвесторів).

Що стосується зустрічного позову, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення в частині його задоволення, дійшов висновку, що оскільки загальна сукупна вартість водопровідних та теплових мереж, які збудовані ТОВ "Концепт Груп Позняки" становить 9 170 861,30 грн і надаючи визначений пунктом 6.8. Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 N411/1415 (в редакції на момент виникнення обов`язку по сплаті пайової участі та звернення до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) перелік документів, ТОВ "Концепт Груп Позняки" у визначеному законом порядку реалізувало обумовлене право на зарахування 9 170 861,30 грн в рахунок пайової участі, і що безпідставно не враховано Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). У зв`язку з чим на підставі частини п`ятої статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 6.8 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва відповідач за зустрічним позовом мав усі обумовлені підстави для здійснення відповідного зарахування в силу наведених приписів, а також статті 601 Цивільного кодексу України, а позивач за первісним позовом - правомірні очікування на таке зарахування, яке ґрунтувалось на чинних на момент звернення нормах законодавства.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 у справі №910/9626/20, Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подав касаційну скаргу на зазначене судове рішення, якою просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

3.2. Підставами касаційного оскарження Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) визначило пункти 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підставою касаційного оскарження зазначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- щодо застосування статей 11, 50, 236, 238, 269 Господарського процесуального кодексу України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №758/824/17, від 18.05.2016 у справі №922/51/15, від 08.04.2020 у справі №916/1602/18, від 09.12.2019 по справі №826/22842/15, постанові Верховного Суду України від 20.05.2014 у справі № 3-20гс14;

- щодо застосування статті 629 Цивільного кодексу України від 18.04.2019 у справі №910/22752/17;

- щодо застосування частини першої статті 11 Цивільного кодексу України в частині здійснення дій, які свідчать про схвалення спірного договору, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 10.09.2019 у справі №916/2403/18;

- щодо застосування статті 601 Цивільного кодексу України від 22.01.2021 у справі №910/11116/19;

- щодо застосування статей 215, 216, 651-653 Цивільного кодексу України, стосовно встановлення судом наявності підстав для визнання договору недійсним на момент його укладення від 22.06.2020 у справі №177/1942/16-ц, від 10.03.2021 у справі №201/8412/18;

- щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України від 26.11.2019 у справі №907/738/16.

3.5. Згідно із пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

3.6. Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), посилаючись на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що є необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №904/4442/19, від 25.07.2018 у справі №910/19020/17, від 30.07.2020 у справі №909/1143/19, ухвалі Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №910/10794/19 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України та пункту 2 розділу 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" у подібних правовідносинах.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу та додаткових поясненнях ТОВ "Концепт Груп Позняки" проти вимог останньої заперечує з підстав, викладених у ньому та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Департамент, в свою чергу, у відповіді на відзив, підтримав вимоги та доводи касаційної скарги.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі рішення Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415 (зі змінами) та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.09.2013 №1717 та ТОВ "Концепт Груп Позняки" (замовник) 23.03.2020 укладено договір №60 пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі - договір).

Згідно з пунктом 1.1 договору предметом за ним є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв`язку із: тип: реконструкція (зміна площі кв.м). Назва об`єкта: Реконструкція житлового будинку літ. "А", загальною площею 18 076,20 кв.м (в т.ч. загальна площа квартир 13 450,50 кв.м, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих приміщень 886,60 кв.м) (за даними технічної інвентаризації фізичної особи-підприємця Дорошенка О.В.). Підстава: довідка фізичної особи-підприємця Дорошенка О.В. щодо показників на житловий, громадський чи виробничий будинок, господарські будівлі, захисні споруди від 10.12.2019 №1. Адреса об`єкта: вул. Кам`янська (колишня Дніпродзержинська), 128 у Дарницькому районі м. Києва (далі - "Об`єкт будівництва/реконструкції").

Відповідно до пункту 1.2 договору, розмір пайового внеску становить 5 312 233,66 грн згідно з розрахунком від 11.03.2020, що наданий у додатку та є невід`ємною частиною цього договору.

Додатком №1 до договору сторонами погоджено наступний розрахунок обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста:

площа: 18 076,20 кв.м,

норматив: 14 694,00 грн (середня вартість спорудження житла згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій України "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України" від 02.12.2019 №286);

ставка: 2%

розрахункова сума: 5 312 233,66 грн.

Пунктом 2.1 договору визначено, що пайовий внесок відповідно до пункту 1.2 сплачується замовником до 13.04.2020 включно, але в будь-якому випадку в повному обсязі до дати прийняття об`єкта будівництва/реконструкції в експлуатацію в залежності від того, яка з них настане раніше.

За умовами пункту 2.2 договору замовник сплачує пайовий внесок на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за визначеними реквізитами.

Згідно з положеннями пунктів 3.1-3.2 договору, замовник зобов`язаний перерахувати пайовий внесок на умовах та в порядку, визначених цим договором. Департамент економіки та інвестицій за умови належного виконання замовником своїх обов`язків, що встановлені цим договором, зобов`язаний у визначеному порядку видати замовнику довідку про виконання умов пайової участі.

Пунктами 4.1, 4.2 договору передбачено, що у випадку порушення зазначених в пункті 2.1 цього договору строків сплати пайового внеску, розмір несплаченої частки пайової участі замовника коригується на індекс інфляції від дати розрахунку пайового внеску та на величину штрафних санкцій передбачених пунктами 4.2, 4.3 договору. У випадку, якщо індекс інфляції є меншим за 1,0 коригування суми платежу не відбувається. У випадку порушення зазначених в пункті 2.1 цього договору строків сплати пайового внеску замовник сплачує пеню в розмірі 0,1% в день, що нараховується на суму простроченої заборгованості. Пеня, що передбачена даним пунктом договору, нараховується протягом усього строку прострочення без будь-яких обмежень строків нарахування.

Договір набирає чинності з моменту реєстрації в Департаменті економіки та інвестицій (пункт 7.1 договору).

Відповідно до пункту 7.2 договору останній припиняється в наступних випадках:

- виконанням - з дати надходження останнього платежу з урахуванням пунктів 1.2, 2.1, 2.4, 4.1, 4.3 цього договору (підпункт 7.2.1 договору);

- припиненням з підставі, зазначених у пункті 6.2 цього договору через 10 днів після відправлення замовнику письмового повідомлення або публічного оприлюднення відповідної інформації про розірвання договору (підпункт 7.2.2 договору);

- у зв`язку з ліквідацією сторони цього договору - з дати виключення сторони з відповідного державного реєстру (підпункт 7.2.3 договору).

ТОВ "Концепт Груп Позняки" 30.08.2019 звернулось до Департаменту із листом за вих. №29/08/19-1 від 29.08.2019 щодо надання висновку щодо необхідності вирішення питання пайової участі, у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв`язку з "Реконструкцією житлового будинку по вул. Дніпродзержинській, 128 у Дарницькому районі міста Києва, загальною площею 19 026,50 кв.м".

Листом від 06.09.2019, який зареєстровано за вх.№ 050/8904 від 06.09.2019 ТОВ "Концепт Груп Позняки" просило Департамент призупинити розгляд питання порушеного у вищезазначеній заяві.

Листом за вих.№04/12/2019-1 від 04.12.2019 ТОВ "Концепт Груп Позняки" просило Департамент поновити розгляд питання порушеного у листі від 30.08.2019.

ТОВ "Концепт Груп Позняки" листом № 10/12/19-1 від 10.12.2019 надано Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації документи, а саме: дозвіл на виконання будівельних робіт, експертний звіт, довідка щодо показників на житловий, громадський чи виробничий будинок, ТЕПи з проекту, висновок Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту ВО КМР (КМДА) "Про підтвердження кошторисної вартості об`єктів" №070-2-2-05/330 від 25.02.2019; висновок Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту ВО КМР (КМДА) "Про підтвердження кошторисної вартості об`єктів" №070-2-2-05/362 від 25.02.2019; висновок (скоригований) Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту ВО КМР (КМДА) "Про коригування висновку від 30.08.2019 №070-5-18/1673 щодо підтвердження кошторисної вартості зовнішніх теплових мереж ТОВ "Концепт Груп Позняки"" №070-5-18/1901 від 07.10.2019; висновок Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту ВО КМР (КМДА) "Про підтвердження кошторисної вартості об`єктів" №070-5-18/2076 від 04.11.2019.

Листом за вих.№050/08-7841 від 24.12.2019 Департамент повідомив ТОВ "Концепт Груп Позняки" про те, що оскільки останнім не надано документів щодо загальної кошторисної вартості будівельних робіт на об`єкті, визначеної абзацом 1 частини п`ятої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 6.3 Порядку, розмір пайового внеску розраховано відповідно до пункту 6.5 розділу VI Порядку до листа надано два примірника проектів договору, з розрахунком обсягу пайової участі (внеску).

Однак, як зазначає відповідач за первісним позовом, ТОВ "Концепт Груп Позняки" для отримання проекту договору не з`явився.

Листом за вих.№09/01/20-1 від 09.01.2020 ТОВ "Концепт Груп Позняки" просило Департамент надати проект відповідного договору разом із розрахунком під час прийому громадян, враховуючи розпорядження №2062 від 27.11.2019 "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва водопровідної мережі каналізаційного колектора ТОВ "Концепт Груп Позняки" та розпорядження №1985 від 15.11.2019 "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва теплових мереж ТОВ "Концепт Груп Позняки".

Листом за вих.№050/08-408 від 21.01.2020 Департамент повідомив ТОВ "Концепт Груп Позняки" про необхідність сплати пайового внеску, а також, що останнім не в повному обсязі надано необхідні для висновку документи, та зазначив, що в поданих документах містяться розбіжності. Крім цього зазначив, що починаючи з 01.01.2020 зменшення розміру пайової участі на вартість фактично переданих до комунальної власності територіальної громади міста Києва інженерних мереж та/або об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури не передбачено.

Листом за вих.№17/02/20-1 від 17.02.2020 ТОВ "Концепт Груп Позняки" надало відповідь на лист Департаменту, а саме просило врахувати лист-роз`яснення проектної організації - ТОВ "МЖК-Проект" та надати проект відповідного договору разом із розрахунком під час прийому громадян.

За результатом розгляду заяви, 13.03.2020 Департаментом було надано ТОВ ТОВ "Концепт Груп Позняки" проект договору пайової участі у зв`язку із реконструкцією житлового будинку літ. "А" загальною площею 18 076,20 кв.м за адресою вул. Кам`янська (колишня Дніпродзержинська), 128 у Дарницькому районі м. Києва, разом з розрахунком пайової участі.

Листом за вих.№10/03/20-1, який отриманий Департаментом 23.02.2020 та зареєстрований за вх.№050/3339, ТОВ "Концепт Груп Позняки" звернулось із заявою про реєстрацію підписаного договору, зазначивши що зі змістом ознайомлене, заперечень та доповнень не має.

Замовником 26.03.2020 частково здійснено оплату пайового внеску в сумі 100 000,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №107 від 26.03.2020.

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва теплових мереж ТОВ "Концепт Груп Позняки"" від 15.11.2019 №1985, прийнято до комунальної власності побудовані ТОВ "Концепт Груп Позняки" теплові мережі та закріплено їх на праві господарського відання за КП "Київтеплоенерго".

Згідно з додатком до Розпорядження №1985 від 15.11.2019 балансова вартість тепломереж, передана ТОВ "Концепт Груп Позняки", складає 5 200 600,13 грн (з ПДВ).

ТОВ "Концепт Груп Позняки" 03.12.2019 передано КП "Київтеплоенерго" за актом приймання-передавання основних засобів теплову мережу від ТК-555/1-1 до ВТ-2, до кута повороту 20, залишковою вартістю 1 401 308,42 грн (без ПДВ).

ТОВ "Концепт Груп Позняки" 03.12.2019 передано КП "Київтеплоенерго" за актом приймання-передавання основних засобів теплову мережу від ТК-555/1-1 до ВТ-1 до ТК-555/1-1 до БН-112, залишковою вартістю 2 933 358,36 грн (без ПДВ).

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міської державної адміністрації) "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва водопровідної мережі та каналізаційного колектора ТОВ "Концепт Груп Позняки"" від 27.11.2019 №2062 прийнято до комунальної власності та передано у володіння та користування ПрАТ "АК "Київводоканал" водопровідну мережу та каналізаційний колектор ТОВ "Концепт Груп Позняки".

Згідно з додатком до Розпорядження №2062 від 27.11.2019 балансова вартість водопровідної мережі та каналізаційного колектора, побудованих ТОВ "Концепт Груп Позняки" становить: 3 970 261, 20 грн (з ПДВ).

Звертаючись до суду з первісним позовом, позивач зазначав, що оспорюваний договір укладений проти його волі та під впливом тяжких для нього обставин і вкрай на невигідних умовах, а також у порушення імперативної норми Закону України "про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", що відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання його недійсним.

Відповідач за первісним позовом, повністю не погоджуючись з вимогами первісного позову, посилаючись на їх необґрунтованість, звернувся до суду першої інстанції з зустрічним позовом в якому зазначає, що всупереч умов договірних відносин, відповідачем грошове зобов`язання щодо сплати пайового внеску виконано неповністю, в зв`язку з чим згідно з пунктом 2.1 договору у відповідача за зустрічним позовом виникла заборгованість в розмірі 5 212 233,66 грн основної суми боргу, скоригованої на індекс інфляції в розмірі 99 032,44 грн, та обов`язок по сплаті пені за затримку виконання грошового зобов`язання в розмірі 406 554,23 грн.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підставою касаційного оскарження зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

5.3. Щодо застосування статей 11, 50, 236, 238, 269 Господарського процесуального кодексу України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №758/824/17, від 18.05.2016 у справі №922/51/15, від 08.04.2020 у справі №916/1602/18, від 09.12.2019 у справі №826/22842/15, постанові Верховного Суду України від 20.05.2014 у справі № 3-20гс14.

У справі № 758/824/17 розглядалися позовні вимоги ТОВ "Бізнес Комунікації" та ОСОБА_1 до ДП "Сетам", відділу ДВС та переможця торгів ОСОБА_2 про визнання електронних торгів недійсними. Позов мотивовано тим, що при проведенні торгів був порушений Порядок реалізації арештованого майна, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 та положення статті 626 Цивільного кодексу України. Верховний Суд, погоджуючись із висновком місцевого суду у даній справі про відмову у задоволенні позову, з посиланням на статті 15 та 16 Цивільного кодексу України зазначив про недоведеність позивачами порушення їх прав оспорюваними торгами, оскільки за встановленими судами обставинами позивачі не приймали участі в електронних торгах, кошти їм повернуті, переможцем торгів стала інша особа - ОСОБА_2 .

У справі №916/1602/18 предметом спору було стягнення заборгованості за договором про порядок використання частини цілісного майнового комплексу причалу, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині внесення плати за користування причалом у відкоригованому розмірі. Суди, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, встановили, що зобов`язання зі сплати сум за користування причалом у межах спірного періоду виконано належним чином, у зв"язку з чим є припиненим.

Предметом спору у справі №826/22842/15 було визнання незаконною і скасування реєстрації Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області Декларації про готовність об`єкта до експлуатації по об`єкту та зобов`язання відповідача звернутися із позовом до третьої особи про знесення самочинно збудованого об`єкта. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що третя особа всупереч вимогам діючого законодавства, грубо порушуючи Державні будівельні норми, за відсутності дозволу на проведення реконструкції житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок та відповідної проектної документації, проводить реконструкцію житлового будинку, що порушує права позивача як власника сусідньої земельної ділянки. При цьому Інспекція, встановивши факт порушення третьою особою вимог містобудівного законодавства, а також невиконання приписів про зупинення будівництва та усунення порушень у сфері містобудівної діяльності, ігнорує імперативну норму статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Суди обох інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що встановлене законодавством право органу державного архітектурно-будівельного контролю на звернення з відповідним позовом є його виключними дискреційними повноваженнями. Верховний Суд не погодився із висновками судів попередніх інстанцій та зазначив, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, орган державного архітектурно-будівельного контролю у разі настання умов, передбачених статтею 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", має обов`язок звернутися до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. Звернення до суду з позовом в цьому випадку є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу державного архітектурно-будівельного контролю.

У справі №3-20гс14 з урахування уточнення позовних вимог предметом спору було стягнення авансового платежу в повному обсязі за договором поставки. Верховний Суд України, не погоджуючись з висновком Вищого господарського суду України, який постановою залишив рішення Господарського суду Харківської області про задоволення позову в силі, направляючи справу на розгляд до суду касаційної інстанції, виходив з того, що постанова не містить мотивів вирішення доводів та аргументів представників сторін щодо суті спору, в тому числі і норм матеріального права, що суперечить положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Доводи про неврахування висновку, викладеного в постанові Вищого господарського суду України від 18.05.2016 у справі №922/51/15 колегією суддів відхиляються, оскільки відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах саме Верховного Суду.

Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами у справі, яка розглядається, відрізняються від правовідносин у вказаних вище справах. При цьому справи відрізняються предметами та підставами позовів, змістом правовідносин, фактично-доказовою базою (обставинами справи та зібраними у них доказами). Отже, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається.

Щодо застосування статті 629 Цивільного кодексу України від 18.04.2019 у справі №910/22752/17.

У справі №910/22752/17 предметом спору є розірвання договору генерального підряду на виконання робіт з будівництва під`їздної автомобільної дороги до міжнародного аеропорту "Київ". Позов з посиланням на положення статті 651 Цивільного кодексу України обґрунтований істотним порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору щодо виконання робіт, а саме допущення відповідачем відставання від графіку виконання будівельних робіт. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення попередніх судових інстанцій про задоволення позову, з поміж іншого також зазначив, що укладаючи основний договір сторони спору мали право очікувати на те, що все, що обумовлене укладеним між ними правочином буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Це випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами та відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda. Тож, вступаючи у договірні стосунки, згідно з Основним договором, позивач вправі розраховувати на те, що його контрагент- відповідач буде виконувати укладений між ними договір допоки відповідне зобов`язання не буде припинено. Так у справі №910/22752/17 суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що умовами основного договору передбачено обов`язок відповідача проінформувати позивача у письмовій формі про будь-які обставини, які можуть потягнути призупинення або уповільнення виконання робіт через незалежні від генпідрядника обставини. При цьому сторони основного договору не поставили цей обов`язок у залежність від будь-яких обставин, у тому числі й від укладення між ними будь-яких інших правочинів, зокрема додаткового договору. Будь-які зміни щодо строків виконання робіт по основному договору мають бути узгоджені сторонами цього правочину шляхом укладення додаткової угоди. Натомість у справі, що переглядається, не ставиться питання щодо розірвання договору про пайову участь у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, як і не ставиться питання щодо нездійснення сплати пайового внеску, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено відповідно до частини п`ятої статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) наявність підстав для зменшення розміру пайової участі у розвитку інфраструктури.

З огляду на викладене, порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням у зазначеній справі та у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку, що спірні правовідносини за змістовними критеріями не є подібними.

Щодо застосування частини першої статті 11 Цивільного кодексу України в частині здійснення дій, які свідчать про схвалення спірного договору, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 10.09.2019 у справі №916/2403/18.

У справі №911/3685/17 за позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до КП "Управління міським господарством" про стягнення заборгованості за поставлений ТОВ "Спеціалізована пересувна колона №1" природний газ на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між позивачем та ТОВ "СПК №1" та враховуючи умови договору про переведення боргу, укладеного між комунальним підприємством та товариством і позивачем, позовні вимоги обґрунтовані невиконанням взятих на себе відповідачем зобов`язань після заміни боржника в частині сплати заборгованості. Рішенням місцевого суду в задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав спливу погодженого договором строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції в частині висновків про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення основної суми заборгованості за договором купівлі-продажу та нарахованих відповідно до умов цього договору сум пені і 7% штрафу погодився із місцевим господарським судом. В частині вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, які не є додатковими вимогами у розумінні статті 266 Цивільного кодексу України, апеляційний суд виходив з того, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних здійснюється за весь час прострочення зобов`язання - до повного виконання зобов`язання, тому таке прострочення є триваючим правопорушенням, а строк позовної давності, погоджений в договорі купівлі-продажу (5 років) щодо таких нарахувань, обраховується за період, який передував зверненню кредитора з позовом, якщо основне зобов`язання боржником не виконано, через що вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат були відхилені на суму, що була нарахована та заявлена позивачем до стягнення поза межами наведеного строку позовної давності, тоді як в іншій частині такі вимоги позивача визнані обґрунтованими. Верховний Суд не погодився із висновками місцевого та апеляційного суду про те, що внаслідок укладення договору про переведення боргу відбулась лише заміна сторони у зобов`язанні, що не мало наслідком, на думку судів, переривання строку позовної давності. При цьому Верховний Суд в контексті застосування статті 264 Цивільного кодексу України щодо переривання строку позовної давності, виходив з того, що чинне законодавство не містить переліку таких дій, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. частину першу статті 11 Цивільного кодексу України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість. Проте у справі №910/9626/20 не вирішується питання наявності/відсутності підстав визнання боргу в контексті застосування статті 264 Цивільного кодексу України.

Предметом спору у справі №916/2403/18 було визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором поставки з посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України з огляду на те, що договір укладений без письмової згоди боржника (покупця за договором поставки). Верховний Суд постановою від 10.09.2019 у справі №916/2403/18, на яку посилається скаржник, скерував справу на новий розгляд на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судами обох інстанцій прийняті рішення за неповного дослідження поданих сторонами доказів.

Щодо застосування статті 601 Цивільного кодексу України від 22.01.2021 у справі №910/11116/19.

У справі №910/11116/19 за позовом ДП "Енергоринок" до ДП "НАЕК "Енергоатом" про визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зарахування зустрічних однорідних вимог. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідно до укладеного сторонами договору купівлі-продажу електричної енергії оплата вартості електричної енергії здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок ДП "НАЕК "Енергоатом" або за зверненням ДП "НАЕК "Енергоатом" на поточний рахунок відокремленого підрозділу ДП "НАЕК "Енергоатом" та за згодою сторін, іншими формами, що передбачені чинним законодавством. Натомість суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і Верховний Суд, що зарахування ДП "НАЕК "Енергоатом" зустрічних вимог здійснено у рамках та з дотриманням вимог чинного законодавства України. При цьому також зазначив, що зарахування не підпадає під дію частини п`ятої статті 602 Цивільного кодексу України. Разом з тим у справі, що переглядається, керуючись частиною п`ятою статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пунктом 6.8. Порядку залучення розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016, встановивши, що загальна сукупна вартість водопровідних та теплових мереж, які збудовані ТОВ «Концепт Груп Позняки» становить 9 170 861,30 грн і останнім у визначеному законом порядку реалізовано обумовлене право на зарахування зазначеної суми в рахунок пайової участі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відповідне зарахування. При цьому, посилання судом апеляційної інстанції на статтю 601 Цивільного кодексу України мало місце в загальному порядку.

Щодо застосування статей 215, 216, 651-653 Цивільного кодексу України, стосовно встановлення судом наявності підстав для визнання договору недійсним на момент його укладення від 22.06.2020 у справі №177/1942/16-ц, від 10.03.2021 у справі №201/8412/18.

У справі №177/1942/16-ц про розірвання договору оренди земельної ділянки, позов мотивовано тим, що орендар порушує умови договору оренди земельної ділянки: своєчасно не сплачує орендну плату, систематично не враховує при визначенні розміру орендної плати за користування земельною ділянкою коефіцієнти індексації, перешкоджає внесенню в строки, встановлені чинним законодавством, плати земельного податку. В подальшому позивач уточнила позовні вимоги і просила суд визнати зазначений договір недійсним. Суди обох інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що зазначені вимоги недоведені та необґрунтовані. Верховний Суд погодився із зазначеними висновками, а також вказав, що тлумачення статей 215, 216 Цивільного кодексу України та статей 651 - 653 Цивільного кодексу України свідчить, що законодавець розмежовує конструкції «недійсність договору» та «розірвання договору», як за підставами, так і за своїми правовими наслідками. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору оспорюваного договору не є підставою для його визнання недійсним. Натомість у справі, що переглядається, позов про визнання недійсним договору не мотивовано неналежним виконанням зобов`язань за договором.

Предметом спору у справі №201/8412/18 було стягнення заборгованості за договором оренди нежитлової будівлі та обладнання. Позовна заява мотивована тим, що в порушення умов договору орендарем не сплачувалася орендна плата. В свою чергу орендарем було подано зустрічний позов про визнання недійсним договору оренди. Суд першої інстанції, висновки якого підтримав і Верховний Суд, первісний позов задовольнив з огляду на те, що орендарем належним чином не виконувалися обов`язки щодо своєчасного внесення орендної плати; у задоволенні зустрічного позову - відмовив у зв`язку з відсутністю для цього підстав.

Щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України від 26.11.2019 у справі №907/738/16.

У справі №907/738/16 за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Карпатський горизонт" про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТДВ "Селена", укладеного між позивачем та відповідачем, а також про застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України у вигляді приведення сторін у первісний стан, позовні вимоги мотивовані тим, що при укладенні договору відповідач шляхом зловживання довірою вчинив дії, спрямовані на незаконне заволодіння належною позивачу часткою в статутному капіталі ТДВ "Селена"; вказаний правочин укладений позивачем внаслідок введення його в оману, під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах; сторонами не було обумовлено такої істотної умови договору як ціна частки; зі сторони покупця не було вчинено жодних дій, спрямованих на оплату відчуженої частки; спірний договір підлягав нотаріальному посвідченню; дружиною позивача не надавалась згода на вчинення оспорюваного правочину. Суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, мотивували свої висновки тим, що жодного факту існування умислу у відповідача ввести в оману позивача як продавця за договором позивачем не підтверджено; позивачем не наведено обґрунтованого та документально підтвердженого доводу про те, під впливом яких саме важких обставин укладався договір та в чому саме полягають вкрай невигідні умови його укладення; спірний договір містить усі істотні умови, на яких сторони домовились про укладення цього договору; спірний договір не підлягав нотаріальному посвідченню, а згода дружини на його укладення не є обов`язковою. Верховний Суд, підтримуючи висновки судів, зазначив, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230, 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. За змістом статті 233 Цивільного кодексу України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Особа, яка оскаржує правочин, повинена довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б такий правочин.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається.

Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження.

5.4. Також Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), посилаючись на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що є необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №904/4442/19, від 25.07.2018 у справі №910/19020/17, від 30.07.2020 у справі №909/1143/19, ухвалі Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №910/10794/19 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України та пункту 2 розділу 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230, 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

За змістом статті 233 Цивільного кодексу України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Основною ознакою правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те, що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б такий правочин.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у зв`язку із реконструкцією житлового будинку літ "А" загальною площею 18 076,20 кв.м. за адресою вул. Кам`янська (колишня Дніпродзержинська), 128 у Дарницькому районі м. Києва ТОВ «Концепт Груп Позняки» проведено будівництво наступних інженерних мереж та об`єктів інженерної інфраструктури, зокрема:

- з прокладання зовнішньої теплової мережі 2 159/250 мм від ТК-555/1-1 до ВТ-2, до кута повороту 20, та зовнішньої теплової мережі від ТК-555/1-1 до ВТ-1 до ТК-555/1-1 до БН-112 які розташовані поза межами земельної ділянки об`єкту "Реконструкція житлового будинку по вул. Кам`янській (колишня Дніпродзержинська), 128 в Дарницькому районі м. Києва";

- з перекладки водопровідної мережі 300 мм по Харківському шосе від В-3/ПГ/7ЄК. (Харківське шосе) до B-4/ПГрек. (Харківська площа) та санації каналізаційного колектора 0800 мм по вул. Вірменській від колодязя рек. К1-1 (вул. Вірменська) до рек. К1-2 (вул. Вірменська) з реконструкцією колодязя, які знаходяться поза межами земельної ділянки об`єкту "Реконструкція житлового будинку по вул. Кам`янській (колишня Дніпродзержинська), 128 в Дарницькому районі м. Києва".

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем за первісним позовом профінансовано будівництво водопровідних та теплових мереж на суму 9 170 861,30 грн з урахуванням ПДВ, будівництво яких обумовлено технічними умовами стосовно об`єкта будівництва.

У зв`язку із цим, у позивача були обґрунтовані підстави та правомірні очікування, що внаслідок звернення до відповідного державного органу та надавши у грудні 2019 році Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідний пакет документів, вартість водопровідних та теплових мереж буде зарахована в рахунок пайової участі, оскільки повністю покриває розмір такої пайової участі.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору на підставі статті 233 Цивільного кодексу України, позивач за первісним позовом вказував, що отримавши від Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації лист від 10.02.2020, згідно якого Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зазначив про неможливість такого зарахування, і позивач уклав договір проти волі, під впливом тяжкої для позивача обставини і на вкрай невигідних умовах.

Позивач наголошував, що завершення процедури введення об`єкта в експлуатацію неможливе без вирішення питання пайової участі, і тяжкі обставини укладення оспорюваного правочину підтверджуються, зокрема, наданими документами:

- копія акту готовності об`єкта до експлуатації, у пункті 12 якого міститься посилання на договір від 23.03.2020 №60, і який підтверджує те, що прийняття в експлуатацію будинку №128 по вул. Кам`янська (колишня Дніпродзержинська) у м. Києві здійснювалося на підставі інформації зазначеної у Акті, в тому числі інформації про сплату пайової участі. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акту готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката (абз. 2 пункту 3 Постанови КМУ від 13.04.2011 №461);

- копія сертифікату серії ІУ №163201201346 від 18.03.2020, який підтверджує той факт, що будинок №128 по вул. Кам`янська (колишня Дніпродзержинська) у м. Києві введено в експлуатацію 29.04.2020;

- копія типового договору купівлі-продажу майнових прав; відповідно до положень договору купівлі-продажу майнових прав по вказаному об`єкту, у випадку порушення строків завершення будівництва, продавець зобов`язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 14% річних від суми отриманої від покупця;

- копія довідки від 13.11.2020, згідно якої по об`єкту за адресою: м. Київ, вул. Кам`янська (колишня Дніпродзержинська, 128) підписано 304 типових договори.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем за первісним позовом надано належні та допустимі докази в розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України щодо наявності реальної тяжкої обставини, на підставі якої укладено оспорюваний правочин, зокрема:

- отримавши від Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації лист від 10.02.2020, згідно якого Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зазначив про неможливість такого зарахування, і позивач уклав договір проти волі, під впливом тяжкої для позивача обставини і на вкрай невигідних умовах;

- визнав обґрунтованими та доведеними посилання позивача за первісним позовом на те, що в майбутньому на нього можуть бути покладені додаткові санкції за порушення строків введення об`єкта в експлуатацію, оскільки відповідно до положень договору купівлі-продажу майнових прав по вказаному об`єкту, у випадку порушення строків завершення будівництва, продавець зобов`язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 14% річних від суми отриманої від покупця, а копією довідки від 13.11.2020 підтверджується, що по об`єкту за адресою: м. Київ, вул. Кам`янська (колишня Дніпродзержинська, 128) підписано 304 типових договори.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що умови оспорюваного договору стосовно визначення вартості пайового внеску, з урахуванням факту передачі збудованих мереж до комунальної власності, є вкрай обтяжливими для позивача.

Зазначені висновки узгоджуються із висновками, зробленими Верховним Судом у справах №910/19020/17 та №910/10794/19, в яких суд касаційної інстанції, перевіряючи правильність застосування судами положень статті 233 Цивільного кодексу України, погодився із судами та зазначив, що без укладення оспорюваних договорів неможливо було б ввести об`єкти в експлуатацію, чим порушувалися би права третіх осіб (інвесторів), і Суд не вбачає підстав для відступу від них.

Щодо вимоги касаційної скарги про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №904/4442/19, від 30.07.2020 у справі №909/1143/19 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні щодо застосування пункту 2 розділу 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає наступне.

До 01.01.2020 порядок сплати пайового внеску, визначався статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", згідно якої пайова участь сплачувалася на підставі договору, визначалися істотні умови такого договору, та те, що порядок сплати пайової участі встановлює орган місцевого самоврядування.

20.09.2019 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", пунктом 13 якого статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" - виключено. Вказаний Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім: пунктів 10-13 розділу І цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2020 року.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" передбачено, що:

- договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання;

- установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування; 3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва; 4)пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію: 5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту; 6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Пунктом 2 Рішення Київської міської ради від 19.12.2019 N 460/8033, яким внесено зміни до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, визначено, що це рішення набирає чинності з 01.01.2020 та діє в частині, що не суперечить пункту 13 розділу І та пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".

Суд апеляційної інстанції зазначив, що пункт 13 розділу І та пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначають іншу процедуру сплати пайової участі, без укладення договору, встановлення строку сплати пайової участі (пайова участь сплачується до моменту введення в експлуатацію) та застосування відповідальності, в зв`язку з чим дійшов висновку, що положення Порядку в частині необхідності укладення договору про сплату пайової участі та застосування санкцій суперечать пункту 13 розділу І та пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".

Тоді як Верховний Суд у справах №909/1143/19, №902/4442/19 вказував, що з 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», які скасовують статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та, відповідно, із скасуванням статті 40 Закону Положення про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста не відповідає нормам вказаного Закону.

Подібний висновок викладено і в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2022 у справі №909/1135/19.

З огляду на що, відсутні підстави для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №904/4442/19, від 30.07.2020 у справі №909/1143/19, оскільки у справах, на які посилається скаржник, на момент звернення з позовом до суду положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" діяли, а на момент звернення з позовом у даній справі вказані положення вже були виключені з цього Закону, при цьому рішення у зазначених справах прийняті за різним матеріально-правовим регулюванням.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в цій частині.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції на підставі пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 236, 238, 240, пунктом 5 частини 1 статті 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 у справі №910/9626/20 - без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Кібенко