Постанова

від 17.07.2022 по справі 404/8938/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 липня 2022 року

м. Київ

справа № 404/8938/15-ц

провадження № 61-16212св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Кіровоградська міська рада, Виконавчий комітет Кіровоградської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Новицька Ірина Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Горпиненко Сергієм Миколайовичем, на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2020 року у складі судді Бершадської О. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Кіровоградської міської ради, Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Новицька Ірина Олександрівна, про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними свідоцтва та договору дарування.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є співвласникомбагатоповерхового будинку і власницею квартири АДРЕСА_1 .

20 січня 2011 року приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Новицька І. О. посвідчила договір дарування нежитлового приміщення (далі - договір дарування), за яким ОСОБА_3 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 нежитлове приміщення загальною площею 271,0 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2 (далі - добудова). ОСОБА_3 добудувала вказане нежитлове приміщення до магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований у будинку за адресою:АДРЕСА_2 .

У 2011 році ОСОБА_3 померла. Про існування договору дарування позивачці стало відомо у лютому 2014 року.

Договір дарування є недійсним, оскільки на момент його укладення дарувальник не мала права розпоряджатись добудовою, зокрема, вона не мала права укладати договір дарування.

Згідно з листами Державної архітектурно-будівельної інспекції, у відповідь на скарги позивачки, було поведено перевірку добудови та виявлено порушення законодавства у сфері містобудування, повідомлено позивачку, що ОСОБА_3 неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за вказані порушення. ОСОБА_3 не мала правових підстав на набуття права власності на добудову. ОСОБА_3 незаконно фактично володіла земельною ділянкою.

ОСОБА_3 здійснила незаконне самочинне будівництво, а Виконавчий комітет Кіровоградської міської ради узаконив його, тому всі наступні дії, які були вчинені Кіровоградською міською радою щодо добудови, повинні бути визнані незаконними та скасовані.

Рішення Кіровоградської міської ради від 26 вересня 2006 року № 112, від 28 грудня 2007 року № 405 прийняті без врахування того факту, що на цій земельній ділянці розташований житловий багатоповерховий будинок, і передання земельної ділянки з прибудинкової території потребує згоди його співвласників.

З огляду на незаконні дії ОСОБА_3 , а потім ОСОБА_2 , позивачка обмежена в користуванні прибудинковою територією, земельною ділянкою під своїми вікнами та балконом, своєю квартирою. Зведення добудови призвело до значного зниження вартості квартири позивачки.

З урахуванням уточнень і доповнень до позову просила суд: визнати незаконним та скасувати пункт 162 рішення Кіровоградської міської ради від 26 вересня 2006 року № 112; визнати незаконним та скасувати пункт 4.121 рішення Кіровоградської міської ради від 28 грудня 2007 року № 405; визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 28 липня 2008 року № 1181; визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 09 лютого 2009 року № 226; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно на нежиле приміщення загальною площею 271,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , від 11 березня 2009 року, видане Виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради та зареєстроване на ім`я ОСОБА_3 , в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Обласним комунальним підприємством «Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 12 березня 2009 року, номер запису 10 в книзі 1; визнати недійсним договір дарування нежилого приміщення, загальною площею 271,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 від 20 січня 2011 року, серія ВРЕ №177812, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Новицькою І. О.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2020 року, яке залишено без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 вересня 2020 року, в позові відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір дарування нежитлового приміщення загальною площею 271,00 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Новицькою І. О. 20 січня 2011 року, зареєстрований у реєстрі за № 51, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , не порушує права позивачки, оскільки не встановлює і не змінює правовідносини щодо права власності на спірну добудову.

Звернувшись до суду з позовом про визнання договору недійсним, скасування свідоцтва про право власності та рішень Кіровоградської міської ради, позивачка не надала відомостей, які вимоги правочину не були дотримані під час його укладення, і які підстави недійсності вона доводить. ОСОБА_1 не надала суду доказів, які свідчили б про перебування земельної ділянки під будинком на балансі комунального підприємства, про створення юридичної особи - об`єднання співвласників житлового будинку та державної реєстрації за юридичною особою права на землю.

ОСОБА_1 не довела в суді, що самочине будівництво порушило її права, оскільки наданий нею висновок експертного дослідження, встановив порушення містобудівного законодавства під час зведення та експлуатації добудови, та не встановив причинно-наслідковий зв`язок вказаних порушень і шкоди, яка ними завдана позивачці, як власниці квартири у будинку, в якому зведена добудова.

Суди дійшли висновку, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, врахувавши наявні обставини. Звернувшись до суду з позовом про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору дарування добудови, ОСОБА_1 не зазначила, яким чином у разі задоволення позовних вимог буде відновлено її порушене право.

Суд мотивував судове рішення відсутністю правових підстав для задоволення позову та його необгрунтованістю, тому пропуск позовної давності, на який ОСОБА_4 за таких обставин не покладений в основу судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Горпиненко С. М., звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 вересня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення, передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані рішення ради прийняті без урахування обставин щодо статусу земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок (прибудинкова територія), тому дії щодо надання в оренду цієї землі потребують згоди співвласників багатоквартирного будинку відповідно до статті 42 ЗК України.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 лютого 2014 року визнано незаконним та скасовано рішення Кіровоградської міської ради від 24 квітня 2013 року № 1675, а рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 квітня 2014 року визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 27 лютого 2013 року № 13 для розміщення добудови на АДРЕСА_2 загальною площею 0,0175 га.

Рішенням Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 28 липня 2008 року № 1181 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію добудови до магазину по АДРЕСА_2 . Спірне рішення прийнято з порушенням статті 19 Конституції України, оскільки будівництво здійснювалось на земельній ділянці за відсутності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, на якій ОСОБА_3 здійснила будівництво добудови без правовстановлюючих документів на землю, без належно оформленого дозволу та проєкту будівництва, без отримання згоди співвласників будинку.

Вказане порушує право позивачки на належне користування квартирою, допоміжними приміщеннями та прибудинковою територією. Самочинне будівництво не може бути об`єктом цивільного права та предметом цивільно-правового договору, у тому числі оспорюваного договору дарування.

Кіровоградська міська рада як суб`єкт владних повноважень прийняла рішення, яке не відповідає вимогам закону, ввела в експлуатацію самочинний об`єкт будівництва.

Квартира ОСОБА_1 з головного та бокового фасадів без її згоди опинилася над самочинною добудовою ОСОБА_3 , а балкон самозахоплений власницею магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що значно погіршило умови проживання в квартирі, у весняно-літній період відбувається нагрівання металевого даху прибудови та здійснюються випари в її квартиру. Сам дах забруднений і перебуває у занедбаному стані. При будівництві добудови відбулось втручання у несучі конструкції будинку. Тобто зведення прибудови порушує правила пожежної, екологічної та санітарної безпеки, будівельні норми і правила. Під добудовою опинився вхід у підвал, опорні конструкції будинку, відмостка від будинку, які є неподільним майном співвласників багатоквартирного будинку.

Суди не дали оцінки вказаним обставинам, не спростували доводів позивачки про наявність порушених прав.

У провадженні Кіровського районного суду м. Кіровограда перебуває справа № 404/4111/17 за позовом ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, приведення у попередній стан земельної ділянки шляхом знесення самовільно побудованої споруди. Розгляд справи № 404/4111/17 зупинено до розгляду справи, що переглядається.

ОСОБА_1 обрала такий спосіб захисту у цій справі з урахуванням справи № 404/4111/17.

Суди не застосували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц, провадження № 14-608цс18, відповідно до яких до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до договору дарування нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Новицькою І. О. 20 січня 2011 року, зареєстрованого в реєстрі за № 51, дарувальник ОСОБА_3 передала обдаровуваній ОСОБА_2 у власність безоплатно нежитлове приміщення загальною площею 271,00 кв. м на АДРЕСА_2 .

Вказане нежитлове приміщення, що є предметом договору дарування від 20 січня 2011 року, належало дарувальнику ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 11 березня 2009 року Виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно обласним комунальним підприємством «Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 12 березня 2009 року.

Згідно з довідкою про правовий статус, кількісні та якісні характеристики земельної ділянки, виданою Управлінням Державного комітету земельних ресурсів у місті Кіровограді Кіровоградської області (далі - Управління Держкомзему у місті Кіровограді Кіровоградської області) 13 cічня 2011 року, номер витягу 9/1, земельній ділянці площею 160,04 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення: для розміщення магазину, присвоєно кадастровий номер 3510100000:34:280:0029.

Відповідно до довідки про правовий статус, кількісні та якісні характеристики земельної ділянки, виданою Управлінням Держкомзему у місті Кіровограді Кіровоградської області 13 cічня 2011 року, земельній ділянці площею 174,71 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення: для розміщення магазину (добудова до існуючого), присвоєно кадастровий номер 3510100000:34:280:0038.

Згідног з договором дарування дарувальник свідчила, що земельна ділянка, на якій знаходиться нежитлове приміщення, не приватизована, державний акт не видався, рішення про приватизацію не виносилось, що підтверджується довідкою № 46/1, виданою 19 січня 2011 року Управлінням Держкомзему у місті Кіровограді Кіровоградської області.

Щодо земельної ділянки, на якій знаходиться нежиле приміщення, що відчужується за договором дарування, укладено договори оренди землі від 17 листопада 2006 року №323 та від 20 травня 2008 року №28 з Кіровоградською міською радою.

До 20 січня 2011 року спірне нежитлове приміщення належало ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 11 березня 2009 року Виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради, на підставі рішень Виконкому Кіровоградської міської ради від 09 лютого 2009 року № 226, Кіровоградської міської ради від 26 вересня 2006 року №112 «Про розгляд звернень юридичних та фізичних осіб з питань регулювання земельних відносин». Згідно з рішення Кіровоградської міської ради від 26 вересня 2006 року №112 на замовлення ОСОБА_3 розроблено архітектурно-планувальне завдання на будівництво добудови до магазину на АДРЕСА_2 , та у зв`язку із закінченням будівельних робіт (дозвіл на виконання робіт від 14 грудня 2007 року № 106) об`єкт містобудування-магазин прийнято в експлуатацію, акт введення в експлуатацію затверджено оскаржуваним рішенням виконкому Кіровоградської міської ради від 28 липня 2008 року № 1181.

Згідно з пунктом 4.121 рішення Кіровоградської міської ради від 28 грудня 2007 року № 405 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення приватному підприємцю ОСОБА_3 в оренду терміном на 5 років земельної ділянки площею 0,017 га на АДРЕСА_2 .

У 2011 році ОСОБА_3 померла.

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц, провадження № 14-608цс18, від 04 квітня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18. Крім цього, заявниця посилається на те, що суд апеляційної інстанції не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, ухвалив рішення з недодержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наводиться в статті 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи порушені права позивачки, яким способом вони мають бути поновлені.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-44цс18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, провадження № 12-14звг19.

Згідно зі статею 6 Конвенції доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб необхідно розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (справа «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (заява № 22414/93, пункт 145); справа «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02, пункт 75)).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 обґрунтовує порушення своїх прав як співвласника багатоквартирного будинку (на неподільне майно та прибудинкову територію) та власника квартири у цьому будинку зведенням самовільної прибудови до магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 »в багатоквартирному будинку на АДРЕСА_2 .

З метою захисту порушеного права просила суд визнати незаконним та скасувати пункт 162 рішення Кіровоградської міської ради від 26 вересня 2006 року № 112; визнати незаконним та скасувати пункт 4.121 рішення Кіровоградської міської ради від 28 грудня 2007 року № 405; визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Кіровоградської міської ради від 28 липня 2008 року № 1181; визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Кіровоградської міської ради від 09 лютого 2009 року № 226; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно на нежиле приміщення загальною площею 271,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , від 11 березня 2009 року, видане Виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради та зареєстроване на ім`я ОСОБА_3 , в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Обласним комунальним підприємством «Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 12 березня 2009 року, номер запису 10 в книзі 1; визнати недійсним договір дарування нежилого приміщення, загальною площею 271,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , від 20 січня 2011 року (серія ВРЕ №177812), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Новицькою І. О.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Верховний Суд погоджується із висновками судів щодо неефективності обраного позивачкою способу захисту порушеного права, оскільки задоволення позову у цій справі не поновить права ОСОБА_1 на неподільне майно та прибудинкову територію багатоквартирного будинку на АДРЕСА_2 . Визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування й визнання недійсним договору дарування не зумовлює автоматичного знесення самочинного будівництва чи його перебудови.

Права ОСОБА_1 підлягають захисту у спосіб, встановлений статтями 391, 376 ЦК України.

ОСОБА_1 використала вказаний спосіб згідно зі статтями 391, 376 ЦК України у справі № 404/4111/17 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, приведення у попередній стан земельної ділянки шляхом знесення самовільно побудованої споруди. Розгляд справи № 404/4111/17 зупинено до розгляду справи, що переглядається.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони виступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначити за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц, провадження № 14-608цс18, від 04 квітня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц, провадження № 14-608цс18 викладений правовий висновок, що відповідно до статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Доводи заявниці в цій частині є безпідставними, оскільки суди відмовили їй у задоволенні позову через неефективність обраного способу захисту, а не через відсутність такого способу захисту, як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, на чому грунтується висновок суду у наведеній постанові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18 викладений правовий висновок у справі про визнання відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, виселення їх без надання іншого житлового приміщення та зобов`язання знятися з реєстраційного обліку,. що поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення.

У справі, що переглядається, фактичні обставини є іншими, підстави та предмет регулювання не є подібними у вказаній справі.

Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, позивачка намагається досягти повторної оцінки доказів, які не були взяті судами до уваги, однак суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати нові обставини та оцінювати і переоцінювати докази.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Горпиненко Сергієм Миколайовичем, залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко