Ухвала

від 18.07.2022 по справі 947/22558/21

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 947/22558/21

Провадження № 2/504/1174/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2022 р. смт. Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді-Барвенко В.К.,

секретаря Завади Ю.А., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Алькор-S» код ЄДРПОУ 31079552 про визнання недійсною додаткової угоди № 1 до Договору купівлі- продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна, визнання чинним всіх прав та обов`язків по Договору купівлі- продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна, стягнення з відповідачів моральної шкоди по 50000 грн. з кожного, -

ВСТАНОВИВ:

На розгляді у Комінтернівському районному суді Одеської області перебуває вказана цивільна справа.

З урахуванням уточнення до позову, поданого 21.06.2022 року предметом спору є додаткова угода № 1 від 15.03.2021 року до Договору купівлі- продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна (1 кімнатну квартиру, будівельний № 20-13-7, ) № 2-13-7/54 від 23.11.2020 року, визнання чинними майнові права позивача на вказаний будівельний об`єкт, стягнення моральної шкоди з відповідачів.

Заявниця вказує, що 24.04.2020 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 .

23.11.2020 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Алькор-S» договір купівлі- продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна, однокімнатну квартиру будівельний номер 2-13-7.

20.05.2021 року рішенням Київського районного суду м. Одеси шлюб розірвано.

15.03.2021 року ОСОБА_1 уклала додаткову угоду № 1 до договору купівлі- продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна (1 кімнатну квартиру, будівельний № 20-13-7, ) № 2-13-7/54 від 23.11.2020 року, в якому виступила продавцем майнових прав на об`єкт нерухомого майна, покупцем виступив ОСОБА_2 .

Стверджуючи, що під час укладення додаткової угоди вона не розуміла значення своїх дій, та не могла ними керувати, позивачка вважає вказану додаткову угоду недійсною.

24.06.2022 року позивачка подала заяву про забезпечення позову, зокрема, просила суд заборонити будь- яким державним та приватним реєстраторам суб`єктам державної реєстрації, нотаріусам, державним та приватним органам, установам, підприємства, організаціям вчиняти будь- які реєстраційні дії стосовно квартири АДРЕСА_1 ; заборонити ТОВ «Алькор-Sта будь- яким пов`язаним, довіреним особам розпоряджатись будь- яким способом та вчиняти будь- які дії щодо квартири АДРЕСА_1 .

У своїй заяві заявниця вказує, що на даний час у державному реєстрі відсутні відомості про реєстрацію права власності на даний об`єкт нерухомого майна, в зв`язку із чим зазначає, що відповідач не набув права власності на даний об`єкт.

На підтвердження цього заявниця додала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 304484094 від 07.07.2022 року, зі змісту якої вбачається, що право власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровано.

Щодо питання судового збору:

Заявниця є особою, яка має інвалідність 1 групи «А».

Згідно з п. 9ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди I та II груп.

У відповідності до п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ за № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», згідно зістаттею 5 Закону № 3674-VIвизначено пільги щодо сплати судового збору, відповідно до якої від його сплати звільняються позивачі за подання окремих позовів, а також деякі категорії осіб, визначені законом, незалежно від виду позову.

При цьому позивачі, які звільнені від сплати судового збору при пред`явленні окремих позовів, і деякі категорії осіб незалежно від виду позову звільняються від сплати судового збору не лише при пред`явленні позову, а й при поданні апеляційних чи касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами та Верховним Судом України.

Оскільки передбаченіЗаконом № 3674-VIпільги щодо сплати судового збору стосуються лише справи та її руху, то сплата судового збору за подання до суду заяв про забезпечення доказів або позову (підпункт 13 пункту 1 частини другоїстатті 4 Закону № 3674-VI) здійснюється на загальних підставах за визначеними ставками незалежно від того, чи звільнені позивачі від сплати судового збору за пред`явлення певних позовів.

Проте це не стосується деяких категорій осіб незалежно від виду позову, оскількиЗаконом № 3674-VIвони взагалі звільнені від сплати судового збору, тобто і за оскарження ухвал суду та за вчинення інших процесуальних дій (зокрема, категорії, визначені у пунктах 8, 9, 18 частини першоїстатті 5 Закону № 3674-VI).

Відтак судовий збір позивачка не повинна сплачувати оскільки звільнена від його сплати відповідно до наведеної норми закону.

Щодо суті заяви:

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з роз`ясненнями п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його тощо.

Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Тобто, забезпечення позову по суті - це обмеження прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

З наведеного вбачається, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Заявниця вказує, що оскільки ОСОБА_2 скористався її безпорадним станом і шляхом укладення оспорюваної угоди отримав у власність цю саму квартиру, то існують всі підстави вважати, що відповідач може відчужити квартиру, що призведе до утруднення чи/та унеможливлення виконання можливого рішення суду по суті спору.

Судом встановлено, що 11.02.2021 року між ТОВ «Алькор-S» та ОСОБА_1 на виконання договору № 2-13-7/54 від 23.11.2020 року, складено акт прийому передачі в тимчасове користування новозбудованого майна житлової квартири АДРЕСА_1 .

Предметом спору по даній справі є додаткова угода № 1 до Договору купівлі- продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-13-7/54 від 23 листопада 2020 року, про заміну сторони, а саме купівлі- продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-13-7/54, а не договір купівлі- продажу житлової квартири.

При цьому суд вважає доцільним звернути увагу заявниці на наступне:

Відповідно до ч. 2 ст. 190 ЦК України, майнові права є неспоживною річчю.

Майнові права визнаються речовими правами.

Згідно ч. 2 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

За змістом ст. 3 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Враховуючи висновки Верховного Суду України за результатами розгляду спорів з приводу майнових прав (справи №6-29429св09, 6-52295св10, 6-32594св10), вбачається, що майнові права разом з будь-якими рухомими, нерухомими речами, грошима, цінними паперами є об`єктами цивільного обороту.

Відповідно до ст. 876 ЦК України, власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.

Згідно з нормами ЦК України до первинногоспособу набуттяправа власності,зокрема,належить набуттяправа власностіна новостворенуріч (в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України).

Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації.

Право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Для набуття набувачем права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

При цьому сторони договору вправі встановити додаткові (відкладальні або скасувальні) умови, а при переході права власності на рухомі речі - самостійно визначати момент переходу права власності.

Тобто, укладаючи додаткову угоду № 1 до Договору купівлі- продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-13-7/54 від 23 листопада 2020 року, про заміну сторони, а саме купівлі- продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-13-7/54, а не договір купівлі- продажу житлової квартири, відповідач отримав обмежене речове право, за яким він, як власник цього права, наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Тобто квартира не може бути предметом розгляду цієї справи.

Предметом спору є угода щодо майнового права на об`єкт нерухомого майна № 2-13-7/54 від 23 листопада 2020 року, відносно якого і може бути розглянуто питання можливості вжиття заходів забезпечення позову.

Суд розглядає заяви з дотриманням принципу диспозитивності, і самостійно не має змінювати предмет чи правову підставу позову.

Таке право належить виключно позивачу.

Тобто заявниця має визначитись з предметом, правовою підставою, і в межах предмету спору просити суд вжити заходів забезпечення позову.

Так, умовами договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 23

листопада 2020 року встановлено, що Продавець зобов`язався передати у власність Покупця безумовне майнове право на новозбудоване майно (після введення об`єкта будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою та за рахунок позивача стає її правом власності на новозбудоване майно, як на нерухомість).

Право власності на новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України.

Для отримання права власності саме на новозбудоване майно (квартиру з будівельним номером АДРЕСА_2 поверсі багатоповерхового жилого комплексу необхідна наявність ряду правопороджуючих фактів.

Такі факти регламентовані п. 6.2 договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 23 листопада 2020 року та діючим законодавством щодо порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно, та такими фактами, зокрема, є: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; акт приймання-передачі об`єкта будівництва та новоствореного майна.

Факт підписання відповідного акту приймання-передачі об`єкта будівництва та новоствореного майна підтверджує належне виконання сторонами умов договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 23 листопада 2020 року.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Отже, порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначено відповідними нормами.

Отже за таких обставин у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову слід відмовити.

Заявниця не позбавлена можливості повторного звернення до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову відносно предмету спору, а саме майнових прав на об`єкт нерухомого майна, які за оспорюваною угодою були відчужені на користь відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. 151-153, 258-260, 353 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову,- залишити без задоволення.

Заявниця не позбавлена можливості повторного звернення до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову які мають відповідати предмету та правовій підставі заявленого у позові спору.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 15 днів від дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.К. Барвенко