Постанова

від 12.07.2022 по справі 924/707/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 924/707/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників:

позивача: Мельник О.Д.

відповідача: Демчук Л.Г. (присутній в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Хмельницької міської ради

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2022

у справі № 924/707/19

за позовом Приватного малого підприємства "Фінмаркет"

до Хмельницької міської ради

про визнання незаконним рішення 21-ої сесії Хмельницької міської ради від 11.04.2018 № 88, поновлення дії договору оренди шляхом визнання укладеною додаткової угоди,

ВСТАНОВИВ:

Приватне мале підприємство "Фінмаркет" (далі - ПМП "Фінмаркет", Позивач) звернулось до суду з позовом до Хмельницької міської ради (далі - Рада, Відповідач) про визнання незаконним рішення Хмельницької міської ради № 88 від 11.04.2018 "Про не поновлення договору оренди земельної ділянки ПМП "Фінмаркет" (далі - спірне рішення) та поновлення дії договору оренди землі № 040974200210 від 05.10.20019 шляхом визнання укладеною додаткової угоди до цього договору у запропонованій позивачем редакції.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач необґрунтовано, без наведення жодного мотивування, відмовив у поновленні договору оренди на новий строк, чим порушив переважне право позивача на поновлення договору. Така відмова, за доводами позивача, не може вважатись добросовісною та правомірною, оскільки не поновлення договору оренди землі у порядку, передбаченому статтею 33 Закону України "Про оренду землі", порушує право власності позивача на розташований на земельній ділянці об`єкт незавершеного будівництва.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 24.03.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів підстави для визнання незаконним спірного рішення та поновлення дії договору оренди землі в порядку статті 33 Закону України "Про оренду землі". Так, позивач не дотримався процедури поновлення договору оренди, не додавши при зверненні до відповідача проект додаткової угоди, тоді як відповідач своєчасно прийняв рішення про відмову в поновленні договору на новий строк, а отже воля орендодавця на поновлення договору оренди відсутня.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.03.2021 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано незаконним спірне рішення; поновлено дію договору оренди землі № 040974200210 шляхом визнання укладеною додаткової угоди до цього договору у редакції, запропонованій позивачем.

Постановою Верховного Суду від 20.10.2021 постанову суду апеляційної інстанції від 30.06.2021 скасовано з передачею справи на новий розгляд до цього суду.

За результатами нового розгляду справи постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2022 рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.03.2021 скасовано в частині відмови в позові про визнання незаконним спірного рішення. Прийнято в цій частині нове рішення про визнання незаконним спірного рішення. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 24.03.2008 між Радою (Орендодавець) та ПМП "Фінмаркет" (Орендар) укладено договір оренди землі № 040874200048 (далі - Договір), за умовами якого Орендарю на підставі рішення 10 сесії міської ради № 28 від 25.04.2007 передано в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 2500 кв.м, під будівництво готельно-торгівельно-розважального комплексу, що знаходиться по вул. Кам`янецька, 2А, на якій відсутні об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 296 386 грн. Договір укладено на 2 роки до 25.04.2009. Цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови (пункти 1, 2, 3, 5, 8, 16 Договору). Договір оренди зареєстрований в Державному реєстрі 24.03.2008 за № 48.

У подальшому Договір неодноразово поновлювався на новий строк, останнім рішенням Ради від 27.05.2015 договір поновлено на 3 роки.

На виконання вказаного рішення 18.11.2015 між сторонами укладено додаткову угоду № 937/02 про поновлення Договору на 3 роки до 27.05.2018. Після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 1 додаткової угоди).

20.03.2018 ПМП "Фінмаркет" звернулось до Ради з клопотанням № 5, в якому просило поновити строк дії договору оренди на новий термін та змінити код КВЦПЗ земельної ділянки з "03.15 для будівництва торгівельно-розважального комплексу землі житлової та громадської забудови" на "02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгівельно-розважальної та ринкової інфраструктури землі житлової та громадської забудови". Зі зміною орендної плати та терміном оренди погоджується.

До клопотання долучено копію Договору, витяг з ЄДРПОУ, копію статуту юридичної особи, копію містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки; довідку ДПІ про відсутність заборгованості по орендній платі, витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку.

За наслідками розгляду клопотання позивача 11.04.2018 Радою прийнято спірне рішення, яким відмовлено в поновленні Договору на новий строк та зазначено, що Договір є припиненим з 27.05.2018 у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

16.04.2018 Рада направила ПМП "Фінмаркет" лист-повідомлення №02-10-481 про прийняте рішення щодо заперечень щодо поновлення договору на новий строк. До листа-повідомлення долучено копію спірного рішення та акт приймання-передачі земельної ділянки.

26.04.2018 ПМП "Фінмаркет" повторно направило Раді лист-повідомлення за № 10 про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк. До листа-повідомлення долучено проект додаткової угоди, у якому запропоновано змінити умови Договору в частині розміру орендної плати та виду використання земельної ділянки (з будівництва готельно-торгівельно-розважального комплексу на будівництво і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури).

У відповідь, 17.05.2018 Рада листом-повідомленням №02-10-669 проінформувала, що 11.04.2018 нею вже прийнято спірне рішення про відмову в поновленні Договору.

Суд апеляційної інстанції констатував обставину недотримання позивачем порядку поновлення Договору у зв`язку з не долученням до надісланого відповідачу звернення проекту додаткової угоди. Проте вказана обставина не була підставою для відмови відповідача в поновленні договору у спірному рішенні, яке взагалі не містить обґрунтованих заперечень відповідача проти поновлення договору. Зазначене за висновком суду свідчить про порушення відповідачем вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» та гарантій позивача на поновлення Договору. Одночасно, пославшись на незаконність рішення відповідача про відмову у поновленні Договору, апеляційний суд констатував, що Договір є поновленим на попередніх умовах у порядку частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. В обґрунтування своїх вимог посилається на таке:

- суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 та у справі №921/530/18, Верховного Суду у постанові від 22.02.2018 у справі №912/686/17 про обов`язковість волевиявлення обох сторін на поновлення договору оренди та моменту зміни зобов`язання за рішенням суду; Верховного Суду в постанові від 21.02.2019 у справі №813/6231/14 про те, що зміна виду використання земельної ділянки призводить до зміни її цільового призначення. Так, своєчасне прийняття відповідачем оспорюваного рішення про відмову в поновленні договору оренди виключає поновлення Договору в порядку статті 33 Закону України «Про оренду землі»;

- усупереч вказівкам та висновкам Верховного Суду у постанові від 20.10.2021 у даній справі, якою справу було направлено на новий розгляд, апеляційний суд не встановив, які права та інтереси позивача порушено спірним рішенням відповідача. При цьому застосування апеляційним судом до спірних правовідносин положень частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» суперечить фактичним обставинам справи та висновкам Верховного Суду, оскільки позивач вимагає поновлення Договору оренди на інших умовах, які відповідач не погодив а навпаки, висловив заперечення проти поновлення Договору, що виключає задоволення позовних вимог у даній справі.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 04.07.2022.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 07.07.2022 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, направлений поштою 04.07.2022. Позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, вказуючи на обґрунтованість висновків суду про недотримання Орендодавцем вимог ст. 33 Закону України «Про оренду землі» щодо належного обґрунтування прийняття спірного рішення про відмову в поновленні Договору, що призвело до порушення прав Орендаря на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку оскаржувану постанову апеляційного господарського суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Звертаючись до суду з даним позовом, ПМП "Фінмаркет" свої вимоги обґрунтувало порушенням Радою його переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк. Правовою підставою позову зазначено положення частин 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", з посиланням на порушення Орендодавцем порядку розгляду листа-звернення Орендаря, яке полягало у необґрунтованому запереченні щодо поновлення Договору.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач звертаючись 20.03.2018 до відповідача з клопотанням щодо поновлення строку дії Договору не додав до такого клопотання проект додаткової угоди. У свою чергу відповідач, розглянувши звернення позивача у строк, встановлений законом, прийняв рішення про не поновлення Договору, про що належним чином повідомив позивача. Судом зауважено, що спірне рішення Ради прийнято за результатами розгляду звернення від 20.03.2018, яке було подане з порушенням частин 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки позивачем не було додано проекту додаткової угоди, у зв`язку з чим відмову відповідача у поновленні договору визнано правомірною.

Суд першої інстанції також врахував, що позивач у заявленому позові вимагає поновлення Договору на інших, змінених умовах, зокрема в частині функціонального використання земельної ділянки (зміна якого призводить до зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідно до статті 15 Закону України є зміною істотної умови договору оренди). Оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо зміни умов Договору, то відповідно до частини 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі" переважне право позивача на укладення договору оренди землі є припиненим.

У свою чергу суд апеляційний інстанції погодився з тим, що звернення позивача від 20.03.2018 здійснено без дотримання вимог частин 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" - без долучення проекту додаткової угоди. Однак Рада, розглянувши це звернення, всупереч вимогам статті 33 Закону України "Про оренду землі" не обґрунтувала належним чином свої заперечення щодо поновлення договору оренди, що є підставою для визнання спірного рішення недійсним.

Верховний Суд вважає такі висновки апеляційного господарського суду помилковими і такими, що суперечать усталеним правовим висновкам Верховного Суду про застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі", викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, про відсутність вагомих підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду зазначила у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, а також висновкам Верховного Суду у постанові від 20.10.2021, якою дану справу було направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування своїх висновків Верховний Суд зазначає про таке.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані.

Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими органами (далі - акти) залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України, відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Отже, при вирішенні даного спору про визнання недійсним правового акту органу місцевого самоврядування встановленню підтягають обставини як відповідності оскаржуваного акта вимогам закону, так і обставини щодо порушення цивільних прав або інтересів позивача як користувача земельної ділянки.

Згідно з частинами 1 - 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Відповідно до частин 4, 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

При цьому, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, частини 5 та 6 статті 33 вказаного Закону встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин.

У даній справі позивач звернувся з позовом про поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частинами 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", які встановлюють загальні правила продовження орендних правовідносин.

За загальним правилом, для застосування частин 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення з проектом додаткової угоди, розглянув його, за потреби узгодив з орендарем істотні умови договору, або може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду, або орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Разом з тим, виходячи з приписів статей 319, 626 Цивільного кодексу України слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Отже, відповідно до частин 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" умови договору оренди землі можуть бути змінені лише за згодою сторін, а у разі недосягнення такої домовленості щодо істотних умов переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється; недосягнення сторонами домовленостей щодо істотних умов договору при їх зміні виключає поновлення договору оренди землі з підстав переважного права (частина 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Якщо ж орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про визнання додаткової угоди укладеною на нових узгоджених істотних умовах.

Отже, у контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частинами 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", умови такого договору можуть бути змінені, але лише за згодою сторін, а недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору призводить до припинення переважного права орендаря. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших неузгоджених сторонами умовах.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 909/1213/17.

Судами обох інстанцій у даній справі встановлено, що Орендар з метою реалізації свого переважного права пропонував поновити Договір на інших, змінених умовах, проте при зверненні до відповідача не дотримався встановленої статтею 33 Закону України "Про оренду землі" процедури поновлення договору оренди, оскільки не долучив проект додаткової угоди.

У свою чергу Рада, розглянувши звернення позивача від 20.03.2018, в межах місячного строку, встановленого частиною 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі», відмовила у поновленні Договору на новий строк. Отже, відсутність волі Орендодавця на поновлення строку дії Договору очевидна.

Таким чином, сторони даного спору не досягли згоди щодо поновлення Договору на нових запропонованих Орендарем умовах в загальному порядку, передбаченому частинами 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", що означає припинення переважного права Орендаря на поновлення Договору відповідно до частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Отже, суд першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи дійшов обґрунтованого висновку про відсутність усіх необхідних для поновлення Договору в порядку положень частин 1-5 статті 33 Закону "Про оренду землі" юридичних фактів, та, відповідно, підстав для задоволення заявленого у цій справі позову про визнання укладеної додаткової угоди на умовах позивача.

За таких обставин правильним є і висновок місцевого суду про те, що внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення переважне право позивача на поновлення Договору не порушено, що є самостійною підставою для відмови в позові про визнання незаконним спірного рішення Ради.

Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" отримали своє підтвердження під час касаційного провадження, а підстави для визнання недійсним спірного рішення Ради відсутні.

Частиною 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на наведене касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню, постанова апеляційного господарського суду має бути скасована, а рішення місцевого господарського суду залишене в силі.

У зв`язку із задоволенням Верховним Судом касаційної скарги відповідно до приписів статті 129 ГПК України судовий збір за подання обох касаційних скарг Ради у розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір» (7 684 грн. за подання першої касаційної скарги та 3 842 грн. за подання другої касаційної скарги) покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 312, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Хмельницької міської ради задовольнити.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2022 у справі № 924/707/19 скасувати.

Рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.03.2021 у справі № 924/707/19 залишити в силі.

Стягнути з Приватного малого підприємства "Фінмаркет" (29000, м. Хмельницький, вул. І Франка, 10; ідентифікаційний код 31100369) на користь Хмельницької міської ради (29000, м. Хмельницький, вул. Гагаріна, 3; ідентифікаційний код 33332218) 11 526 грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційних скарг.

Доручити Господарському суду Хмельницької області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.