Ухвала

від 04.07.2022 по справі 203/4662/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 04.07.2022 Справа № 203/4662/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/992/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний №203/4662/19Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія: ч.4 ст.190 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2022 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря ОСОБА_5

прокурорів ОСОБА_6

ОСОБА_7

представника потерпілого ОСОБА_8

захисників ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції)

ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції)

обвинуваченого ОСОБА_11 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора, представника потерпілого ТОВ «ІНВЕСТИЦІЙНО-ПРОМИСЛОВИЙ АЛЬЯНС» адвоката ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_11 на вирок Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 листопада 2021 року, яким

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпропетровська, фактичного місця проживання та реєстрації не маючого,

та

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженку м.Дніпропетровська, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватими і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.4 ст.358, ч.4 ст.190 КК України,

ВСТАНОВИЛА

Вказаним вироком районного суду ОСОБА_11 і ОСОБА_12 визнано винуватими і засуджено за те, що вони у період часу з 29.03.2015 року по 23.12.2015 року вчинили ряд умисних дій, направлених на придбання права на майно ТОВ «ІНВЕСТИЦІЙНО-ПРОМИСЛОВИЙ АЛЬЯНС», а саме будівлі комерційного призначення (банк) загальною площею 4926,8 кв.м. у АДРЕСА_2 , шляхом шахрайства, вчиненого повторно, за попередньою змовою у групі з невстановленими слідством особами та раніше знайомих їм адвокатом ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , в особливо великих розмірах на суму 56 165525 грн. у спосіб використання при вчиненні реєстраційних дій за попередньою змовою групою цих же осіб, завідомо підроблених судових рішень та інших офіційних документів, ввівши в оману нотаріусів і державних реєстраторів за обставин, детально викладених в оскаржуваному вироку.

Дії ОСОБА_11 кваліфіковано за ч.2 ст.28, ч.4 ст.358 КК, як використання завідомо підроблених документів за попередньою змовою групою осіб; за ч.4 ст.190 КК, як придбання права на майно шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

Йому призначено покарання:

- за ч.2 ст.28, ч.4 ст.358 КК у виді арешту на строк 3 місяці, на підставі ч.5 ст.74, ст.49 КК звільнено від відбування покарання у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;

- за ч.4 ст.190 КК у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що йому належить.

Дії ОСОБА_12 кваліфіковано за ч.2 ст.28, ч.4 ст.358 КК, як використання завідомо підроблених документів за попередньою змовою групою осіб; за ч.4 ст.190 КК, як придбання права на майно шляхом обману (шахрайство), за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

Їй призначено покарання:

- за ч.2 ст.28, ч.4 ст.358 КК у виді арешту на строк 2 місяці, на підставі ч.5 ст.74, ст.49 КК звільнено від відбування покарання у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;

- за ч.4 ст.190 КК у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК звільнена від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст.76 КК.

Вирішено питання про запобіжний захід, початок строку відбування покарання, процесуальні витрати та речові докази.

В апеляційній скарзі прокурор просив вирок змінити, виключити з мотивувальної частини вироку посилання на вчинення злочину за попередньою змовою з ОСОБА_13 , зазначивши, що злочин вчинений в змові з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження. Свої вимоги мотивував тим, що матеріали щодо ОСОБА_13 виділені в окреме провадження та стадії досудового слідства, обвинувальний акт щодо неї за вказане кримінальне правопорушення на розгляд суду не передавався, а отже судовим рішенням її вину не встановлено. Відтак суд безпідставно вказав у вироку про те, що ОСОБА_13 вчинила злочин разом з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Представник потерпілого в своїй апеляційній скарзі просила вирок щодо ОСОБА_11 в частині призначеного йому покарання скасувати, ухвалити нове рішення, яким призначити ОСОБА_11 покарання за ч.4 ст.190 КК у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що йому належить. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що обвинувачений не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, фактичного місця проживання та реєстрації також не має. Наразі в судах щодо ОСОБА_11 розглядаються інші обвинувальні акті, в тому числі і за обвинуваченням його у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.190 КК. В даному кримінальному провадженні обвинуваченого було оголошено у розшук, що свідчить про спробу ОСОБА_11 уникнути кримінальної відповідальності. Крім того, обвинувачений свою вину як і факт заподіяння ним потерпілій стороні значної шкоди не визнав, не сприяв розкриттю злочину, відтак будь-які обставини, які би пом`якшували покарання обвинуваченого, відсутні. Також суд при призначенні покарання не врахував позицію представника потерпілого щодо необхідності призначення обвинуваченому більш суворого покарання.

В своїй апеляційній скарзі обвинувачений просив вирок в частині визнання його винуватим у пред`явленому обвинуваченні скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Виключити з вироку суду в частині визнання винуватою ОСОБА_12 посилання на співучасть з ОСОБА_11 , скасувати щодо нього запобіжний захід. Визнати недопустимими усі докази сторони обвинувачення, дослідивши їх в судовому засіданні. Свої вимоги мотивував тим, що при ухваленні вироку суд вдався до простого копіювання формулювання обвинувачення, складеного прокурором в обвинувальному акті. Його винуватість у пред`явленому обвинуваченні не підтверджена належними та допустимими доказами. Так, в частині обвинувачення у використанні завідомо підробленого документу стороною обвинувачення взагалі не встановлено чи мала місце підробка документа в даному кримінальному провадженні, оригінал рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 21.05.2015 року слідством не знайдено. Крім того, відомості про підробку судового рішення до ЄРДР не вносилися, ДСА до участі в провадженні в якості потерпілого не залучалась. Суб`єктивне сприйняття документу, який містить всі необхідні реквізити судового рішення як справжнього виключає умисел на використання завідомо підробленого документу. Він під час допиту пояснював, що жодного сумніву в достовірності судового рішення він не мав. За таких обставин відсутні правові підстави стверджувати про доведеність його обізнаності про завідому неправдивість цієї ухвали, а відповідно про наявність умислу на використання завідомо підробленого документу. В частині обвинувачення в заволодінні нерухомим майном стороною обвинувачення не встановлено, в чому полягав обман потерпілого, яким саме чином відбувалося введення потерпілого в оману. Так само не здобуто доказів того, що він був обізнаний про такі плани невстановлених осіб та діяв з ними у змові. Судом не надана належна оцінка діям приватного нотаріуса, не конкретизовані дії співучасників, не встановлено у чому вони полягали. Не встановлено, хто саме заволодів майном потерпілих осіб та отримав матеріальну вигоду внаслідок злочину. В результаті дій, які йому інкриміновано, з володіння потерпілого майно не вибувало. Відтак за відсутності у нього умислу на використання завідомо підробленого судового рішення та шахрайства в момент проведення первинної реєстрації при проведенні подальших реєстраційних дій відсутній склад шахрайства. В обвинувальному акті не вказано ким, коли та на підставі чого було розпочато досудове розслідування, не вказано ким, коли та на підставі чого було розпочато кримінальне провадження №12019040000000892. При цьому докази стороною обвинувачення збиралися в іншому кримінальному провадженні, в якому вирок не ухвалений. А тому копії протоколів слідчих дій за відсутності оригіналів є недопустимими доказами. Проведений у провадженні обшук було здійснено без відповідної ухвали слідчого судді та без дозволу власника приміщення, без участі захисника підозрюваного, а його телефон оглянуто без його згоди та без ухвали слідчого судді. Судом у вироку не надано оцінки клопотанням сторони захисту про визнання доказів недопустимими. Суд не оцінив критично суперечливі та неконкретні покази потерпілого та свідків. Не врахував суд, що свідок ОСОБА_14 мав психічні захворювання та підтвердив, що він не читав усі документи, які йому надавали на підпис, а його дії були зумовлені страхом перед працівниками поліції. Сторона обвинувачення встановила, що місцем злочину (вчинення перереєстрації часток в статутних капіталах) є приміщення за адресою: АДРЕСА_3 та злочин мав місце у 2015 році. Проте стороною захисту було надано докази, відповідно до яких вказаний злочин не могло бути вчинено за даною адресою у 2015 році, оскільки відділ, який займався перереєстрацією, в період 2015 року та до грудня 2016 року знаходився за іншою адресою. Крім того, попередні клопотання про обрання та продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою були розглянуті незаконним складом суду, а саме суддями, які підлягали самовідводу. До участі у справі був допущений прокурор, який підлягав відводу через несумісність, адже в період з 31.07.2020 року до 27.08.2020 року прокурор ОСОБА_7 був одночасно адвокатом і прокурором, що заборонено. Так само підлягав відводу і головуючий суддя через притягнення його до кримінальної відповідальності та через наявність у нього конфліктів інтересів. Про явну неупередженість суду свідчить і та обставина, що суд не врахував наявність у нього статусу ФОП і спотворив у вироку його соціальний статус. Також через упередженість прокурора та суддів він вимушено брав участь в судових засіданнях у важкому стані внаслідок загострення хвороб. Також суд проводив судові засідання без його участі без передбачених КПК підстав, в інших судових засіданнях він перебував у боксі в наручниках, що позбавило можливості реалізувати свої процесуальні права. Крім того, під час ухвалення вироку стороною обвинувачення не заявлялося клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, а у мотивувальній частині вироку відсутні мотиви прийняття такого рішення, а тому суд незаконно прийняв рішення про запобіжний захід. При цьому застосоване судом формулювання «до набрання вироком законної сили» не відповідає вимогам ст.197 КПК та загальним засадам процесуального закону. Між тим, він має постійне місце проживання, раніше не судимий, має соціальні зв`язки, в умовах слідчого ізолятора він не отримує адекватного лікування, будь-які ризики, передбачені ст.177 КПК, відсутні, а тому до нього можливо застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту.

В додаткових поясненнях до апеляційної скарги обвинувачений посилався на порушення його права на захист через незалучення перекладача.

Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши позицію обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисників, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого, наполягаючи на її задоволенні та заперечили проти скарг представника потерпілого та прокурора; представника потерпілого, яка підтримала свою апеляційну скаргу; прокурорів, які повністю підтримали апеляційну скаргу сторони обвинувачення, заперечили проти скарги обвинуваченого, а апеляційну скаргу представника потерпілого без задоволення; перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційні скарги обвинуваченого та представника потерпілого не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

В своїй апеляційній скарзі обвинувачений, вимагаючи скасувати вирок, вважав, що його винуватість у пред`явленому обвинуваченні не підтверджена належними та допустимими доказами.

Проте, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів не може погодитися із такими доводами та вимогами обвинуваченого виходячи з такого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновки суду про доведеність винуватості обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.4 ст.358, ч.4 ст.190 КК, ухвалено відповідно до вимог ст.370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст.94 КПК.

Так, в основу обвинувального вироку суду першої інстанції обґрунтовано покладено покази свідка ОСОБА_16 , який є директором ТОВ «ІНВЕСТИЦІЙНО-ПРОМИСЛОВИЙ АЛЬЯНС» і який суду пояснив, що ТОВ «ІНВЕСТИЦІЙНО-ПРОМИСЛОВИЙ АЛЬЯНС» з 14.03.2013 є власником будівлі, по вул.Комсомольська (Старокозацька), 37 у м.Дніпро, усі правовстановлюючі документи на право власності оформлені відповідно до вимог Закону. 31.03.2016 органам управління Товариством стали відомі факти про вчинення незаконних дій, спрямованих на позбавлення Товариства права його власності на вищевказаний об`єкт нерухомості, зокрема наявність завідомо підробленого рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 21.05.2015, яким задоволено цивільний позов ОСОБА_14 до ОСОБА_17 за участі третіх осіб та ТОВ «Стройінвестбуд», ТОВ «ІНВЕСТИЦІЙНО-ПРОМИСЛОВИЙ АЛЬЯНС», РС Дніпропетровського МУЮ та визнано право власності за ОСОБА_14 на зазначену будівлю, усунення перешкод в її користуванні шляхом зобов`язання Товариства та інших осіб її звільнити. Товариству таким чином спричинено шкоду у розмірі 56 млн. грн.

Свідок ОСОБА_18 надала суду покази про те, що до неї як до приватного нотаріуса упродовж 2015-2016 років зверталися ОСОБА_11 та інші особи щодо реєстрації права власності та укладення попередніх договорів купівлі-продажу та договорів про внесення змін та доповнень, до укладених договорів, на підставі рішень судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_19 . ОСОБА_14 та ОСОБА_20 прибули до її офісу у липні 2015 року з метою реєстрації права власності на будівлю, що розташована по АДРЕСА_2 та посвідчення попереднього договору купівлі-продажу будівлі, яка належить ОСОБА_14 на підставі рішення судді ОСОБА_19 від 21.05.2015 справа №200/6672/15-ц. Після чого нею було здійснено реєстрацію права власності у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_21 , а саме поділ раніше вказаного нерухомого майна нежитлової будівлі на 10 літер.

Будучи допитаним в судовому засіданні свідок ОСОБА_22 пояснив, що упродовж липня-вересня 2015 року він спільно з ОСОБА_11 неодноразово прибували до приватного нотаріуса ОСОБА_23 і він за вказівкою ОСОБА_11 ставив свої підписи в графі «покупець» та інших невідомих йому документах і заявах, після чого ОСОБА_11 підписувався в графі «продавець». Влітку 2015 року на прохання ОСОБА_11 , перебуваючи разом у нотаріуса ОСОБА_18 , він передав ОСОБА_11 свій паспорт і ідентифікаційний код та поставив свій підпис в попередньому договорі купівлі-продажу будівлі, що розташований по АДРЕСА_2 та заяві про її поділ на 10 літер.

Свідок ОСОБА_14 під час допиту суду надав пояснення про те, що восени 2015 року після знайомства з ОСОБА_11 на його прохання за грошову винагороду передав йому свій паспорт і ідентифікаційний код для здійснення, як пояснив ОСОБА_11 , операцій з нерухомістю. Після чого, він у присутності ОСОБА_11 та за його вказівками відвідував нотаріуса, що знаходилась по пр.Пушкіна в м.Дніпро, де підписував різні документи, які йому надавали. Крім того, він підписував деякі документи щодо вчинення реєстраційних дій щодо будівлі, яка розташована по АДРЕСА_2 . Також, при вказаних обставинах, в офісі у нотаріуса на ім`я ОСОБА_24 , що знаходиться по вул.Комсомольська в м.Дніпро він надавав ОСОБА_11 та іншим особам довіреності на розпорядження майном, зокрема відчуження будівлі, що розташована по АДРЕСА_2 , при цьому він розумів, що майно йому не належить та він не вправі ним розпоряджатись, проте за винагороду у розмірі 500 грн. погодився допомогти ОСОБА_11 . Також показав, що позовну заяву та інші документи, що містяться в матеріалах цивільної справи №200/6672/15-ц не підписував, участі в судових засіданнях у цій справі не приймав. Разом з тим, за вказівкою ОСОБА_11 підписував рішення, устави, акти приймання-передачі, заяви та інші документи про реєстрацію підприємств, введення в статутний фонд нерухомого майна по АДРЕСА_4 і передачу підприємств на користь ОСОБА_12 , що мають відношення до діяльності ТОВ «АВАНГАРД СІТІ» та «АВАНГАРД СІТІ ПЛЮС», в тому числі, й оформлення за вказаними суб`єктами 10 знову створених об`єктів по АДРЕСА_2 . Окрім того, пояснив, що посвідчував своїм підписом і печатками вищевказаних Товариств рішення судді ОСОБА_19 від 21.05.2015 справа №200/6672/15-ц при обставинах, зазначених ним раніше.

Дослідивши і перевіривши показання учасників кримінального провадження, районний суд умотивовано визнав, що вони отримані в порядку, визначеному законом, згідно зі ст.84 КПК ці покази є процесуальними джерелами доказів, а тому правомірно поклав їх в основу вироку. Покази зазначених свідків є конкретними та узгоджуються з сукупністю інших доказів, які судом покладено у вирок.

Крім того, рішення суду про винуватість обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень підтверджується також даними, встановленими із аналізу сукупності зібраних у ході досудового розслідування письмових доказів, наданих стороною обвинувачення і досліджених судом першої інстанції, зокрема: протоколами тимчасового доступу до документів, протоколами огляду, зокрема і протоколом огляду матеріалів цивільної справи №200/6672/15-ц за позовом ОСОБА_14 до ОСОБА_17 про визнання права власності на будівлю за адресою: АДРЕСА_2 , та усуненні перешкод у користуванні будівлею, з якого встановлено, що рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 21.05.2015 в задоволенні позову ОСОБА_25 відмовлено, що ОСОБА_11 використовувалось в ході вчинення злочину підроблене рішення суду, про що йому та іншим співучасникам злочину достовірно було відомо; висновками комп?ютерно-технічної експертизи; висновками почеркознавчих експертиз, зокрема і копією висновку почеркознавчої експертизи №1659-18 від 12.04.2018, згідно з якою «підписи від імені ОСОБА_14 в графі «Позивач ОСОБА_14 » позовної заяви до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 30.03.2015 за вх.№13257 від 02.04.2015 на аркуші №3 та у графі « ОСОБА_14 », що містяться в матеріалах цивільної справи №200/6672/15ц, виконані не ОСОБА_14 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису. Підпис від імені ОСОБА_17 в графі «Відповідач ОСОБА_17 » заяви до Бабушкинського районного суду м.Дніпропетровска за вх.№ 21231 від 08.06.2015 на аркуші №39, що містяться в матеріалах цивільної справи200/6672/15ц, виконані не ОСОБА_17 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_19 в графі «Суддя Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_19 » повідомлення від 02.06.2015 за вих. №200/6672/15-ц/1535/15-вих на адресу ОСОБА_14 виконаний не ОСОБА_19 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису; протоколами обшуку, зокрема і копією протоколу обшуку в автомобілі BMW Х-5 д/з НОМЕР_1 , яким користувалась особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, в ході якого вилучено ноутбук MacBookAir серійний номер WV89300L49A5, модель А1304 та флеш носії з проектами підроблених рішень Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровска від 21.05.2015.

Дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши зазначені докази, оцінивши їх в аспекті ст.94 КПК з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст.91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, районний суд обґрунтовано вирішив, що ці докази в їх сукупності та взаємозв`язку доводять факт вчинення обвинуваченими кримінально-караних діянь, передбачених ч.2 ст.28, ч.4 ст.358, ч.4 ст.190 КК і вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_11 стверджував про те, що він не був обізнаний про завідому неправдивість рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська, а відтак не мав умислу на використання завідомо підробленого документу.

Проте колегія суддів критично ставиться до таких заперечень обвинуваченого. При цьому колегія суддів виходить з того, що свідок ОСОБА_14 пояснював про те, що він до суду з позовами не звертався, що узгоджується і з висновками почеркознавчої експертизи №1659-18, відповідно до яких підписи від імені ОСОБА_14 в матеріалах цивільної справи виконані не ним. Крім того, із дослідженої судом першої інстанції копії матеріалів цивільної справи №200/6672/15-ц за позовом ОСОБА_14 до ОСОБА_17 про визнання права власності на будівлю за адресою: АДРЕСА_2 , та усуненні перешкод у користуванні будівлею, встановлено, що рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 21.05.2015 року в задоволенні даного позову відмовлено. Також із копії протоколу обшуку в автомобілі BMW Х-5 д/з НОМЕР_1 , яким користувалась особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, вбачається, що в ході обшуку вилучено ноутбук MacBookAir серійний номер WV89300L49A5, модель А1304 та флеш носії з проектами підроблених рішень Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровска від 21.05.2015. За висновками тієї ж почеркознавчої експертизи підпис від імені судді ОСОБА_19 в графі «Суддя Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_19 » повідомлення від 02.06.2015 року на адресу ОСОБА_14 виконаний не ОСОБА_19 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

Сукупність наведених обставин, а також узгодженість дій співучасників злочину переконливо свідчить про те, що обвинуваченому ОСОБА_11 було достовірно відомо про використання ним підробленого рішення.

Стороною обвинувачення дійсно не було вилучено та не досліджено оригінал рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 21.05.2015 про задоволення позову. Проте така обставина була зумовлена тим, що вказане рішення існувало лише в розпорядженні обвинуваченого ОСОБА_11 та співучасників злочину. Проте про існування такого рішення свідчить наявність його копій в матеріалах нотаріальних та реєстраційних справ.

Та обставина, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносилися відомості про підробку судового рішення, а ДСА не залучалася в якості потерпілого, на що йде посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого, жодним чином не спростовує факт використання обвинуваченим саме завідомо підробленого документу.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про відсутність в його діях складу шахрайства через невстановлення стороною обвинувачення в чому полягав обман потерпілих та яким саме чином відбувалося введення потерпілого в оману, не є прийнятними.

Статтею 190 КК передбачено кримінальну відповідальність за шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Обман як спосіб шахрайства полягає в повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або у приховуванні відомостей про різноманітні обставини, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого.

Верховний Суд України у свої постанові від 24 листопада 2016 року (справа №5-250кс(16) висловив правову позицію що «до суб`єктів обману при вчиненні шахрайства належать не лише власники, а й інші особи, уповноважені на вчинення юридично значущих дій стосовно майна. Введення таких осіб в оману дає підстави говорити про опосередковане вчинення шахрайства. Оскільки стаття 190 КК не вимагає, щоб особа, яка вводиться в оману при вчиненні шахрайства, і потерпілий від цього злочину (тобто той, кому заподіюється майнова шкода) збігались».

У цій справі встановлено, що обвинувачені під час придбання права на майно ТОВ «ІНВЕСТИЦІЙНО-ПРОМИСЛОВИЙ АЛЬЯНС» вводили в оману нотаріусів та державних реєстраторів шляхом надання завідомо підробленого рішення.

Внаслідок своїх злочинних дій обвинувачені заволоділи не майном, а правом на майно та неодноразово здійснили перереєстрацію права власності на нерухоме майно з метою подальшого перепродажу добросовісним набувачам.

Та обставина, що на теперішній час майно перебуває у користуванні потерпілої сторони, за жодних обставин не виключає наявність в діях ОСОБА_11 складу шахрайства, оскільки право власності на вказане майно потерпілій стороні не повернуто до теперішнього часу.

Таким чином, за встановлених судом фактичних обставин справи діяння ОСОБА_11 правильно кваліфіковано за ч.4 ст.190 КК.

В мотивувальній частині вироку суду зазначено конкретні дії кожного зі співучасників злочинів та зазначені обставини їх вчинення, а тому в цій частині доводи скарги обвинуваченого не можуть вважатися обґрунтованими.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_11 на те, що він не був обізнаний про плани інших осіб та не діяв з ними у змові, колегія суддів визнає непереконливими.

При цьому колегія суддів виходить з того, що злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. При цьому під час вчинення злочину кожен зі співучасників може вчиняти різні дії, які спрямовані на досягнення єдиної мети.

На підставі аналізу доказів, детально наведених у вироку, виходячи з конкретних обставин провадження, встановлених під час судового розгляду, суд дійшов правильного висновку, що діям обвинувачених притаманні ознаки попередньої змови, адже дії учасників злочину носили узгоджений характер, вони були обізнані про свою конкретну роль у цих злочинах та їх дії охоплювалися єдиним умислом.

Доводи сторони захисту про недопустимість як доказів копій протоколів слідчих дій через відсутність оригіналів цих документів були предметом перевірки суду першої інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними.

Зокрема відповідно до вимог ч.1, 3, 4 ст.99 КПК, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Дублікат документа (документ, виготовлений таким самим способом, як і його оригінал), а також копії інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, телекомунікаційних системах, інформаційно-телекомунікаційних системах, їх невід`ємних частинах, виготовлені слідчим, прокурором із залученням спеціаліста, визнаються судом як оригінал документа.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 01.11.2019 року прокурором прийнято рішення про виділення матеріалів відносно ОСОБА_11 за ч.2 ст.28, ч.4 ст.358, ч.4 ст.190 КК та ОСОБА_12 за ч.2 ст.28, ч.4 ст.358, ч.4 ст.190 КК в окремі кримінальні провадження та винесені відповідні постанови, кожна з яких містить чіткий перелік виділених матеріалів та правові підстави їх отримання. При цьому такі документи були виготовлені органом досудового розслідування, яким було дотримано вимоги щодо засвідчення копій цих документів, а відтак такі докази обґрунтовано були визнані судом допустимими.

Перевірив суд першої інстанції і доводи захисту про недопустимість як доказу копії протоколу обшуку від 11.08.2016 року за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_11 .

Зокрема суд встановив, що обшук за адресою: АДРЕСА_5 було проведено на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 08.08.2016 року.

Виходячи з вимог ст.236 КПК участь захисника під час проведення обшуку не є обов`язковою, проте він може бути допущений для участі в проведенні обшуку за умови його явки на місце проведення обшуку.

З копії протоколу обшуку від 11.08.2016 року вбачається, що до початку проведення обшуку ОСОБА_11 було роз`яснено його процесуальні права. Також ОСОБА_11 було надано можливість зателефонувати захиснику та родичам. Протокол обшуку без будь-яких заперечень і зауважень був підписаний ОСОБА_11 та на участі захисника він не наполягав. На місце проведення обшуку захисник не з`являвся.

При цьому обшук було проведено в присутності ОСОБА_11 як особи, яка користується та проживає у даному приміщенні і якому було вручено копію ухвали слідчого судді про проведення обшуку перед початком даної слідчої дії.

Враховуючи наведене, підстав сумніватися у законності проведення зазначеної слідчої дії, а також вважати копію протоколу обшуку від 11.08.2016 року недопустимим доказом, у колегії суддів немає.

З цих же підстав колегія суддів визнає законним вилучення під час обшуку мобільного телефону, який належить ОСОБА_11 і відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині. Крім того, суду було надано ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20.08.2016 року, якою задоволено клопотання слідчого та дозволено тимчасовий доступ до речей, які містять охоронювану законом таємницю особистого листування ОСОБА_11 , що перебувала в мобільному телефоні iPhone 6.

Не є ґрунтованими і доводи обвинуваченого ОСОБА_11 про безпідставне прийняття судом першої інстанції до уваги показів свідка ОСОБА_14 через наявність у свідка психічного захворювання. Адже судом першої інстанції було досліджено висновок судової-психіатричної експертизи №194 від 20.08.2019 року, з якого було встановлено, що ОСОБА_14 за своїм психічним станом може та міг усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними і на хронічне психічне захворювання, недоумство, інший хворобливий стан психіки не страждав і не страждає.

Більш того, даний свідок був попереджений судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів, його покази були послідовними, не містять істотних суперечностей, вони узгоджуються із сукупністю інших зібраних у справі доказів, а тому підстав не довіряти цим показам у суду не було.

Відтак докази, на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_11 , було отримано в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду і не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення.

За наведених обставин при перевірці вироку колегією суддів не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції про винуватість обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, за які їх засуджено.

Доводи обвинуваченого про невстановлення місця вчинення злочину не можуть вважатися обґрунтованими. Адже з матеріалів кримінального провадження вбачається, що об`єктом, правом власності на який заволоділи учасники злочину, розташований по АДРЕСА_2 . Відповідні документи передавалися ними в приміщенні міського управління юстиції за адресою: АДРЕСА_3 , що не виключало проведення реєстраційних дій у будь-якому іншому місці.

Перевіряючи доводи обвинуваченого про порушення його права на захист через незалучення до участі у справі перекладача колегія суддів виходила з такого.

Згідно зі ст.29 КПК кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.

У ч.1 ст.68 КПК зазначено, що у разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

Питання про дотримання вимог ст.29 КПК щодо залучення перекладача слід вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи не призвело це до порушення рівності перед законом і судом (принципу «рівності можливостей») та несправедливості судового розгляду в цілому у розумінні положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, як правильно встановив суд першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_11 народився в м.Дніпропетровську, з народження постійно проживає на території України, є громадянином України. При врученні обвинувального акта з реєстром матеріалів досудового розслідування та пам`ятки з роз`ясненням прав та обов`язків, ОСОБА_11 не висловлював складнощів у розумінні української мови та клопотань про залучення перекладача не заявляв. Під час судового розгляду обвинувачений подавав до суду письмові клопотання про зміну запобіжного заходу, складені українською мовою. Більш того, апеляційна скарга на оскаржуваний вирок також подана обвинуваченим українською мовою.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що у даній справі не було допущено порушення рівності перед законом і судом та несправедливості судового розгляду в цілому, а відтак судова колегія не вбачає підстав вважати порушеним право ОСОБА_11 на захист. З цих же підстав колегія суддів відхиляє клопотання обвинуваченого ОСОБА_11 про залучення перекладача для участі в апеляційному розгляді.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_11 про участь у справі прокурора, який підлягав відводу. Адже підстави для відводу прокурора визначені у ст.77 КПК. Між тим, наведені обвинуваченим в апеляційній скарзі обставини, не можуть бути розцінені як підстави для відводу прокурора. Більш того, заява обвинуваченого про відвід прокурора через несумісність була предметом розгляду суду першої інстанції та обґрунтовано визнана безпідставною, оскільки доказів того, що прокурор, працюючи на посаді прокурора прокуратури Дніпропетровської області, займався адвокатською діяльністю надано не було.

Заява обвинуваченого про відвід головуючого судді під час судового розгляду також була розглянута колегією суддів, яка не встановила жодних обставин, які би виключали участь даного судді у даному провадженні або викликали би сумнів у його неупередженості. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду. Конкретних аргументів, які могли би вказувати на небезсторонність суду в цьому кримінальному провадженні, апеляційна скарга не містить.

На переконання колегії суддів у даному кримінальному провадженні суд виконував свої функції, керуючись принципом рівності, у відповідності із своїм сумлінням та тлумаченням фактів згідно з чинними правовими нормами.

Та обставина, що деякі ухвали про продовження строку тримання під вартою були ухвалені колегією суддів, до складу якої входили судді, які підлягали відводу, хоча і має місце, проте вона жодним чином не вплинула на законність та обґрунтованість оскаржуваного у даній справі остаточного рішення.

Стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_11 неодноразово був предметом перевірки суду першої інстанції та апеляційного суду під час перегляду ухвал суду про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого. Проте судами не було встановлено безумовних обставин, які би унеможливлювали тримання обвинуваченого під вартою.

Видалення обвинуваченого ОСОБА_11 із зали суду та його перебування у кайданках було зумовлено його неналежною процесуальною поведінкою під час судового розгляду, зокрема систематичним порушенням ним порядку в судовому засіданні. Такі заходи не суперечать вимогам кримінального процесуального закону.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_11 на незаконне застосування до нього вироком суду запобіжного заходу у виді тримання під вартою за відсутності клопотання прокурора не ґрунтуються на вимогах закону. Адже відповідно до п.2 ч.4 ст.374 КПК у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначається рішення суду щодо заходів забезпечення кримінального провадження, до яких відноситься і запобіжний захід.

Зазначення у вироку строку тримання під вартою шляхом настання певної події, а саме набрання цим вироком законної сили, не суперечить правовій позиції Європейського суду з прав людини (п.74 рішення у справі «Харченко проти України»). Крім цього, відповідно до ч.1 ст.115 КПК строки, встановлені КПК, обчислюються годинами, днями і місяцями. Строки можуть визначатися вказівкою на подію. Відтак зазначення судом у вироку формулювання «до набрання вироком законної сили» не суперечить положенням процесуального закону. При цьому за встановлених у справі обставин суд дійшов цілком законного висновку про неможливість застосування до обвинуваченого до набрання вироком законної сили більш м`якого запобіжного заходу.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про ненадання судом першої інстанції оцінки клопотанням сторони захисту про визнання доказів недопустимим спростовуються змістом мотивувальної частини вироку, яка містить оцінку наведених стороною захисту доводів.

Твердження обвинуваченого про незазначення в обвинувальному акті відомостей про те, ким, коли та на підставі чого було розпочато досудове розслідування, не ґрунтуються на вимогах ст.291 КПК, якою визначено вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт. Натомість зазначені обвинуваченим відомості в повному обсязі зазначені у долученому до матеріалів кримінального провадження витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

В своїй апеляційній скарзі обвинувачений також вимагав дослідити під час апеляційного розгляду письмові докази, надані стороною обвинувачення.

Втім, частиною 3 ст.404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Проте клопотання обвинуваченого не містить у собі а ні конкретних доказів, які підлягають дослідженню, а ні передбачених законом підстав для такого дослідження. З огляду на що колегія суддів не вбачає підстав для задоволення такого клопотання обвинуваченого.

Відтак доводи апеляційної скарги обвинуваченого не знайшли свого підтвердження, а тому колегія суддів визнає скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги представника потерпілого щодо м`якості призначеного обвинуваченому ОСОБА_11 покарання колегія суддів виходила з такого.

Згідно із вимогами ч.2 ст.50 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 статті 65 КК установлено, що суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Водночас покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч.1 ст.50 КК). Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч.2 ст.50 КК).

Слід зазначити, що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватись не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.

На реалізацію принципу, встановленого частиною другою статті 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.

Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст.65 КК), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання.

Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину.

Так, при призначенні покарання ОСОБА_11 у виді позбавлення волі, суд першої інстанції врахував ряд обставин, а саме: ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких віднесено до особливо тяжких злочинів; дані про його особу, який раніше в силу ст.89 КК не судимий, не має міцних сталих соціальних зв`язків, не має фактичного місця проживання та реєстрації, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Зважив суд також і на відсутність обставин, які би пом`якшували чи обтяжували покарання обвинуваченого.

Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, районний суд, дотримуючись принципу індивідуалізації та, виходячи з особливостей конкретного кримінального правопорушення, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, призначив ОСОБА_11 покарання у межах санкції ч.4 ст.190 КК, яке слід відбувати реально.

Посилання представника потерпілого на перебування в судах інших обвинувальних актів щодо ОСОБА_11 , з огляду на таку засаду кримінального провадження як презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, не може бути підставою для посилення кримінальної відповідальності.

Невизнання своєї вини є правом особи, а тому така обставина не може істотно вплинути на вирішення питання про призначення покарання.

Що стосується позиції представника потерпілого, то вона не є обов`язковою для суду, вона враховується в сукупності з обставинами, передбаченими статтями 65 - 67, 75 КК, і не має над ними пріоритету. А тому думка представника потерпілого не є безумовною підставою для призначення обвинуваченому більш суворого покарання.

Інші обставини, на які посилалася в своїй апеляційній скарзі представник потерпілого, були враховані судом першої інстанції та вони дали суду право призначити обвинуваченому ОСОБА_11 за ч.4 ст.190 КК покарання не у мінімально можливому розмірі за санкцією даного закону.

Відтак наведені представником потерпілого в скарзі аргументи не можна визнати переконливими, достатніми та такими, які би доводили необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_11 більш суворого покарання, ніж визначив суд першої інстанції. Апеляційна скарга не містить в собі переконливих доводів, які би доводили істотну диспропорцію та неадекватність між визначеним судом розміром покарання та розміром покарання, яке вимагала призначити представник потерпілого. У зв`язку з чим підстав вважати його занадто м`яким не вбачається.

Беручи до уваги те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, колегія суддів вважає, що призначене вироком районного суду основне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, є достатнім для того, щоб обвинувачений довів своє виправлення.

Що стосується доводів та вимог апеляційної скарги прокурора, то колегія суддів вважає їх обґрунтованими.

Так, статтею 7 КПК визначаються загальні засади кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься і презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до ч.1 ст.17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Згідно з частиною 5 зазначеної вище статті поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Вказані положення національного законодавства відповідають практиці Європейського суду з прав людини, згідно до якої, презумпція невинуватості вважається порушеною, якщо судове рішення відображає думку про винуватість особи у вчиненні злочину до того, як її вину буде доведено відповідно до закону. При цьому, навіть за відсутності офіційних висновків достатньо деякого припущення, що суд розглядає особу як винувату («Мінеллі проти Швейцарії» (Minelli v. Switzerland), п. 37; «Нераттіні проти Греції» (Nerattini v. Greece), п. 23; «Діду проти Румунії» (Didu v. Romania), п. 41). Попереднє висловлення судом такої думки неминуче порушує презумпцію невинуватості («Нестак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), п. 88; «Гарицкі проти Польщі» (Garycki v. Poland), п. 66).

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що матеріали провадження щодо ОСОБА_13 були виділені в окреме провадження на стадії досудового розслідування і судовим рішенням її винуватість встановлено не було. А тому зазначення прізвища ОСОБА_13 у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, суперечить зазначеним нормам законодавства, а тому вирок суду в цій частині підлягає зміні.

Крім того, статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.2 ст.4 КК, злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Положення ч.5 ст.72 КК щодо правил зарахування попереднього ув`язнення до строку позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ч.1 ст.72 КК України, визначають «інші кримінально-правові наслідки діяння» у розумінні ч.2 ст.4 КК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Відтак, якщо особа вчинила злочин в період до 23 грудня 2015 року включно, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК в редакції Закону №838-VIII від 26 листопада 2015 року, яким передбачено зарахування строку попереднього ув`язнення у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, що в розумінні ч.1 ст.5 КК України є зворотною дією закону, який «іншим чином поліпшує становище особи».

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що кримінальні правопорушення, за які ОСОБА_11 засуджено оскаржуваним вироком, було вчинено ним у 2015 році, зокрема до 23.12.2015 року, з подальшим обранням щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Проте суд першої інстанції зазначені обставини не врахував та в порушення вимог кримінального закону не зарахував обвинуваченому ОСОБА_11 в строк покарання строк його попереднього ув`язнення у даному кримінальному провадженні з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

А тому колегія суддів у відповідності до ч.2 ст.404 КПК вважає за можливе вийти за межі апеляційних скарг та зарахувати обвинуваченому ОСОБА_11 в строк його покарання строк попереднього ув`язнення на підставі ч.5 ст.72 КК (в редакції Закону України №838-VIII від 26.11.2015 року), оскільки цим не буде погіршено становище обвинуваченого.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Апеляційні скарги представника потерпілого ТОВ «ІНВЕСТИЦІЙНО-ПРОМИСЛОВИЙ АЛЬЯНС» адвоката ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_11 залишити без задоволення.

Вирок Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 листопада 2021 року щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в цій справі змінити.

Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на прізвище ОСОБА_13 та замість цього зазначити «особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження».

На підставі ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України №838-VIII від 26.11.2015 року) зарахувати ОСОБА_11 в строк покарання за даним вироком строк його попереднього ув`язнення з 19.11.2019 року до 04.07.2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4