Постанова

від 21.07.2022 по справі 826/12479/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2022 року

м. Київ

справа № 826/12479/18

адміністративне провадження № К/9901/16598/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №826/12479/18

за позовом Релігійної організації «Іудейська релігійна громада «Хабад Любавич» у Голосіївському районі м. Києва» до Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації; Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); Єврейської релігійної громади міста Києва; Благодійної організації «Федерація єврейських громад в столиці України»; Будинку дитячої та юнацької творчості Голосіївського району м.Києва - про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2019 року, прийняте у складі головуючої судді Маруліної Л.О., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року, ухвалену у складі головуючого судді Пилипенко О.Є., суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Релігійна організація «Іудейська релігійна громада «Хабад Любавич» в Голосіївському районі м. Києва» (далі- позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації (далі- відповідач-1, КМДА), Київської міської ради (далі - відповідач-2, КМР), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації; Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); Єврейської релігійної громади міста Києва; Благодійної організації «Федерація єврейських громад в столиці України»; Будинку дитячої та юнацької творчості Голосіївського району м.Києва - з вимогами:

- визнати протиправними дії КМДА щодо відмови розглядати питання передачі будинку на просп. Голосіївському, 22/1, літ. «А» у власність чи безоплатне користування позивачу;

- зобов`язати КМДА повторно розглянути питання передачі будинку на просп. Голосіївському, 22/1, літ. «А» у власність чи безоплатне користування позивачу;

- визнати протиправними дії КМР щодо відмови розглядати питання передачі будинку на просп. Голосіївському, 22/1, літ. «А» у власність чи безоплатне користування позивачу;

- зобов`язати КМР повторно розглянути питання передачі будинку на просп. Голосіївському, 22/1, літ. «А» у власність чи безоплатне користування позивачу.

2. Позов обґрунтований тим, що відповідачі чинять позивачеві незаконні перешкоди в реалізації його права, гарантованого статею 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», на отримання у власність або безоплатне користування культової будівлі - колишньої синагоги ОСОБА_1, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Голосіївській, 22/1, літера «А».

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Релігійна організація «Іудейська релігійна громада «Хабад Любавич» в Голосіївському районі м. Києва» за організаційно-правовою формою є релігійною організацією.

4. 10 лютого 2017 року позивач звернувся до КМДА, КМР та Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації з клопотанням №В-17-02, у якому вимагав розглянути питання стосовно передачі йому у власність будинку на проспекті Голосіївському, 22/1, літ «А».

5. Листом Департаменту комунальної власності м. Києві виконавчого органу КМР (КМДА) від 10.03.2017 №062/06/51/305-2412 у задоволенні клопотання відмовлено. Як повідомив Департамент, питання передачі вказаного будинку може бути розглянуто у разі надання архівних документів, що підтверджують належність будинку до колишньої церковної власності позивача та переміщення Будинку дитячої та юнацької творчості Голосіївського району м. Києва до інших приміщень.

6. Листом Департаменту комунальної власності м. Києві виконавчого органу КМР (КМДА) від 12 травня 2017 року №062/06/51/305-4703 позивача повідомлено, що у зв`язку з відсутністю в комунальній власності територіальної громади м. Києва вільних приміщень, придатних для розміщення Будинку дитячої та юнацької творчості Голосіївського району м. Києва, передача зазначеної будівлі у власність єврейським релігійним громадам є неможливою.

7. 10 липня 2017 року позивач звернувся до КМДА, КМР та Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації із клопотанням №В-17-16 про передачу у власність чи безоплатне користування зазначеного будинку.

8. Листом Департаменту комунальної власності м. Києві виконавчого органу КМР (КМДА) від 27.07.2017 №062/06/51/305-7545 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено. Як повідомив Департамент, питання передачі вказаного будинку може бути розглянуто у разі надання архівних документів, що підтверджують належність будинку до колишньої церковної власності позивача та переміщення Будинку дитячої та юнацької творчості Голосіївського району м. Києва до інших приміщень.

9. 22 березня 2018 року позивач звернувся до КМДА, КМР, Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації із клопотанням №В-18-06, у якому вимагав перемістити Будинок дитячої та юнацької творчості Голосіївського району м. Києва з будівлі на просп. Голосіївському, 22/1, літ. «А» та передати цю будівлю у власність чи безоплатне користування релігійній громаді.

10. Листом Департаменту комунальної власності м. Києві виконавчого органу КМР (КМДА) від 20.04.2018 №062/06/51/305-3806 позивача повідомлено, що з огляду на пріоритетність охорони дитинства в Україні, на виконання Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року в частині створення умов для самовираження та розвитку дитини, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація наполягає на збереженні будівлі за вказаною адресою для потреб дітей та юнацтва району.

11. Не погоджуючись з діями відповідачів під час розгляду його звернень, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

12. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року, позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії КМДА та КМР щодо відмови розглядати питання передачі будинку на просп. Голосіївському, 22/1, літ. «А» у власність чи безоплатне користування Релігійній організації «Іудейська релігійна громада «Хабад Любавич» в Голосіївському районі м. Києва»;

- зобов`язано КМДА, КМР розглянути питання передачі будинку на просп. Голосіївському, 22/1, літ. «А» у власність чи безоплатне користування Релігійній організації «Іудейська релігійна громада «Хабад Любавич» в Голосіївському районі м. Києва».

12.1. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

13. Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вирішення питань передачі у власність чи безоплатне користування відповідних релігійних організацій культових будівель і майна відноситься до компетенції КМР, яка реалізує відповідні повноваження шляхом прийняття рішень з цих питань на відповідному пленарному засіданні ради.

14. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій вважали, що Департамент комунальної власності м. Києві виконавчого органу КМР (КМДА) не мав повноважень розглядати питання, порушені у клопотаннях позивача, по суті.

15. Суди попередніх інстанцій також вважали необґрунтованими мотиви, з яких Департамент відмовляв у задоволенні відповідних клопотань.

16. Як зазначили суди попередніх інстанцій, виходячи з положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», органами місцевого самоврядування мають самостійно здійснюватися заходи щодо встановлення історичної належності відповідних культових споруд церквам і релігійним організаціям та вирішувати питання щодо подальшого відновлення прав щодо володіння/користування такими спорудами належними суб`єктами - релігійними організаціями.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

17. У касаційній скарзі КМР, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення, та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

18. На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач-2 зазначив, що суди попередніх інстанцій зосередилися на оцінці того, чи був Департамент комунальної власності м. Києві виконавчого органу КМР (КМДА) уповноважений давати відповідь на звернення позивача, і не дали оцінки його доводам про те, що вказаний Департамент, як і будь-який інший структурний підрозділ виконавчого органу КМР (КМДА), не зобов`язаний на підставі будь-яких звернень готувати проєкти рішень і передавати їх на розгляд сесії КМР.

19. Застосований судами порядок розгляду звернення не передбачений ані Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», ані Законом України «Про звернення громадян».

20. За доводами позивача, одним із суб`єктів подання проєктів рішень на розгляд КМР є загальні збори громадян, а також члени територіальної громади міста Києва в порядку місцевої ініціативи. Водночас позивач жодним із вказаних порядків не скористався, у зв`язку з чим і не міг вимагати розгляду його питання безпосередньо КМР на пленарному засіданні.

21. Відповідач-2 також звертає увагу, що питання передачі культової споруди у власність чи безоплатне користування позивача вирішувалося 01 лютого 2019 року та 22 січня 2019 року на засіданнях постійної комісії КМР з питань власності, що також спростовує висновки судів попередніх інстанцій про порушення порядку розгляду звернень позивача.

22. У відзиві на касаційну скаргу Департамент культури виконавчого органу КМР (КМДА) наполягав на тому, що підставою для винесення питання на розгляд сесії КМР є обговорення цього питання і прийняття відповідного проєкту рішення загальними зборами громадян або ж членами територіальної громади міста Києва в порядку місцевої ініціативи. Звернення, подані в порядку Закону України «Про звернення громадян», за відсутності погодження (ініціативи) відповідних профільних структурних підрозділів виконавчого органу КМР (КМДА), на розгляд сесії КМР не виносяться.

23. Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що судами попередніх інстанцій було правильно встановлено зміст спірних правовідносин, повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, і правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим підстав для скасування їхніх рішення немає.

V. Джерела права, які застосовуються Судом

24. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.

25. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15 січня 2020 року №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

26. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX.

27. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Відповідно до частин другої, п`ятої статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 №987-XII (далі - Закон №987-XII) культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

29. Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.

30. Згідно з частинами восьмою та десятою статті 17 Закону №987-XII договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

31. Рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

32. Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

33. Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

34. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: 1) хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або 2) хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або 3) хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

35. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

36. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

VI. Позиція Верховного Суду

37. КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору і справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

38. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

39. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

40. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

41. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

42. Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

43. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

44. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень/дій є способом захисту цивільних прав та інтересів.

45. Спір у цій справі виник у зв`язку з реалізацією позивачем гарантованого статтею 17 Закону №987-XII права на повернення у власність чи передання у безоплатне користування культових будівель, що були експропрійовані за часів радянської влади.

46. Як зазначає позивач, нежила будівля за адресою: м. Київ, просп. Голосіївський, 22/1, літ «А» - це раніше відома синагога ОСОБА_1, збудована у 1870 році за кошти ОСОБА_1 , та передана єврейській громаді міста Києва у 1878 році, яка згодом була експропрійована радянською владою відповідно до Декрету тимчасового робітничо-селянського уряду України від 19.01.1919.

47. Посилаючись на вказані обставини та на статтю 17 Закону №987-XII як на правову підставу, позивач доводить, що вказану будівлю має бути передано йому як представнику єврейської релігійної громади міста Києва у власність чи безоплатне користування, у зв`язку з чим він неодноразово звертався до відповідачів з клопотаннями, які не були належним чином розглянуті.

48. Водночас відмова у задоволенні вказаних клопотань була, зокрема, мотивована відсутністю архівних документів, що підтверджують належність будинку до колишньої церковної власності позивача та неможливістю (недоцільністю) переміщення Будинку дитячої та юнацької творчості Голосіївського району м. Києва до інших приміщень.

49. Отже, зміст спірних правовідносин свідчить, що предметом розгляду в цій справі є не стільки порушення порядку розгляду клопотань в організаційному аспекті (розгляд їх неуповноваженим структурним підрозділом без їхнього обговорення і вирішення на пленарному засіданні КМР), скільки законність та обґрунтованість майнових вимог позивача на будинок, розташований за адресою: м. Київ, просп. Голосіївський, 22/1, літ «А» .

50. Суть і характер описаних спірних правовідносин, їхній суб`єктний склад, зміст позовних вимог і механізми (засоби) їхнього задоволення в сукупності дають підстави стверджувати, що звернення позивача до суду з цим позовом було обумовлено порушенням його речового права як колишнього власника (користувача) будинку - колишньої синагоги, а його вимоги спрямовані на встановлення незаконності відмови КМР і КМДА визнавати вказані речові права та сприяти в їхньому поновленні.

51. Таким чином, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження позивачем бездіяльності відповідачів щодо нерозгляду його клопотань, а по суті - відмови передавати будинок, розташований за адресою м. Київ, просп. Голосіївський, 22/1, літ «А» у власність чи безоплатне користування пов`язане із захистом позивачем свого майнового інтересу.

52. Суд також зазначає, що правовою підставою звернення з позовом до суду позивачем визначено статтю 17 Закону №987-XII. Зазначеною нормою врегульовано режим майна - культових будівель і речей, які є власністю держави, громадських організацій або громадян, та визначені підстави за яких релігійні організації можуть набути речових прав на них.

53. При цьому у частині десятій статті 17 Закону №987-XII визначено механізм захисту порушених, не визнаних, оспорюваних прав релігійних організацій, що випливають зі статті 17 Закону №987-XII: рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

54. Таким чином, законодавством чітко визначена юрисдикція спорів, пов`язаних із застосуванням статті 17 Закону №987-XII.

55. Суд зазначає, що, вирішуючи кожен правовий спір, адміністративні суди, з урахуванням вимог позовної заяви та позиції сторін, повинні застосовувати такі способи захисту, які будуть ефективними на практиці.

56. Ця мета кореспондується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява №40450/04; пункт 64).

57. Отже, спосіб захисту має забезпечувати реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

58. Виходячи з того, що реальний зміст спірних правовідносин полягає у намаганні позивача захистити своє речове право, розгляд і вирішення вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо нерозгляду його клопотань і зобов`язання їх розглянути не забезпечить ефективний захист прав, які, на його думку, порушені.

59. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

60. За правилами частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

61. З урахуванням викладеного Суд дійшов висновку, що, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, цей спір не є публічно-правовим, випливає з приватноправових відносин і має вирішуватися місцевим господарським судом за правилами Господарського процесуального кодексу України.

62. Частиною першою статті 354 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

63. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

64. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

65. Отже, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

VII. Судові витрати

66. Cудові витрати розподілу не підлягають. Суд роз`яснює, що судовий збір може бути повернутий особі за її клопотанням відповідною ухвалою суду згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

67. Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-IX, статтями 238, 239, 343, 349, 354, 355, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

68. Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

69. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року скасувати.

70. Закрити провадження у справі №826/12479/18 за позовом Релігійної організації «Іудейська релігійна громада «Хабад Любавич» у Голосіївському районі м. Києва» до Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації; Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); Єврейської релігійної громади міста Києва; Благодійної організації «Федерація єврейських громад в столиці України»; Будинку дитячої та юнацької творчості Голосіївського району м.Києва - про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії.

71. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко