Ухвала

від 21.07.2022 по справі 353/854/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

21 липня 2022 року

м. Київ

справа № 353/854/18

провадження № 61-6331ск22

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Обертинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, треті особи: ОСОБА_3 , Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, про усунення перешкод у користуванні частиною земельної ділянки, визнання незаконними та скасування рішень Обертинської селищної ради, скасування державного акта на право власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у серпні 2018 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Обертинської селищної ради Тлумацького району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні частиною земельної ділянки та визнання незаконним рішення Обертинської селищної ради від 28 липня 2009 року № 126.

Рішенням від 30 серпня 2021 року Тлумацький районний суд Івано-Франківської області задовольнив позов ОСОБА_1 . Суд зобов`язав ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 частиною земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання перенести новозбудовану огорожу на свою частину земельної ділянки, що на АДРЕСА_1 . Визнав незаконним та скасував рішення Двадцять п`ятої сесії П`ятого демократичного скликання Обертинської селищної ради Тлумацького району Івано-Франківської області від 28 липня 2009 року № 126 «Про затвердження узгоджувального акта по встановленню меж між ОСОБА_2 та сусідами». Визнав незаконним та скасував рішення Двадцять восьмої сесії П`ятого демократичного скликання Обертинської селищної ради Тлумацького району Івано-Франківської області від 14 грудня 2009 року в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , площею 0, 15 га, з яких житлова забудова - 0, 0549 га, рілля - 0, 0951 га. Скасував державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ № 998336, виданий 19 серпня 2010 року ОСОБА_2 на підставі рішення Двадцять восьмої сесії П`ятого демократичного скликання Обертинської селищної ради Тлумацького району Івано-Франківської області від 14 грудня 2009 року на земельну ділянку, площею 0, 1500 га, кадастровий номер 2625655400:04:007:0004, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011031100059. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 39 824, 20 грн. Здійснив розподіл судових витрат.

Постановою від 14 грудня 2021 року Івано-Франківський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1

ОСОБА_1 25 січня 2022 року засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у вказаній вище справі.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків, а саме для надання доказів сплати судового збору, виправленої касаційної скарги з належним зазначенням підстав касаційного оскарження та доказів отримання скаржником копії оскаржуваного судового рішення.

У квітні 2022 року судом отримано виправлену касаційну скаргу ОСОБА_1 , якою вимоги ухвали Верховного Суду не виконані у повному обсязі, у зв`язку з чим ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто.

ОСОБА_1 24 травня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку повторно звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявникові, на підставі пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України.

У липні 2022 року ОСОБА_1 втретє звертається з касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Верховний Суд виходить з того, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій ухвалено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також їх однакове матеріально-правове регулювання. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Однією з підстав касаційного оскарження заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема посилається на те, що суд апеляційної інстанції протиправно застосував правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц, оскільки правовідносини у зазначеній справі та у справі № 353/854/18 не є аналогічними.

Зазначені доводи не можуть вважатись належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявник не наводить у касаційній скарзі посилань на правові позиції Верховного Суду, які суд апеляційної інстанції, на його думку, мав би застосувати. Фактично заявник висловлює незгоду із посиланням суду на зазначену постанову Верховного Суду.

Крім того, заявник навів міркування про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте, ураховуючи зміст позовних вимог, а також те, що під час розгляду справи судами застосовано численні положення Земельного кодексу України, Верховний Суд встановив, що заявником не зазначено конкретних норм матеріального та (або) процесуального права, щодо застосування яких, на переконання ОСОБА_1 , відсутній висновок Верховного Суду. Викладення заявником зазначеного аргументу Суд визнає беззмістовним та формальним, що не надає підстав для оскарження рішень судів в касаційному порядку.

Перевіряючи наведені заявником підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), Верховний Суд виходить з такого.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Аналіз зазначеної процесуальної норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є обґрунтування касаційної скарги наявністю підстав передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Посилання заявника на наявність підстав для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки доводи заявника про наявність підстав для відкриття касаційного провадження на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України не знайшли свого підтвердження.

Крім того, заявник зазначає, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників. Зазначене також не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення, оскільки відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Водночас заявник не обґрунтовує касаційну скаргу доводами про те, що він не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи апеляційним судом. Розгляд справи за відсутності інших учасників справи не може бути підставою касаційного оскарження. Касаційна скарга не містить доводів про те, що неявка зазначених учасників справи була перешкодою для розгляду справи апеляційним судом, а також, що їхня участь у розгляді справи мала значення для правильного встановлення фактичних обставин справи.

Так само заявник не обґрунтував, яким чином незабезпечення участі судового експерта у розгляді справи у режимі відеоконференції унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У решті зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи, незгоди позивача із оскаржуваним рішенням суду апеляційної інстанції та посиланням на нормативно-правові акти, що свідчить про формальний підхід скаржника до належного оформлення касаційної скарги в частині обов`язкового зазначення підстав касаційного оскарження з урахуванням частини другої статті 389 ЦПК України.

У силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов`язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Таким чином, Верховний Суд констатує, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу підстав для оскарження судових рішень в касаційному порядку, тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Обертинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, треті особи: ОСОБА_3 , Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, про усунення перешкод у користуванні частиною земельної ділянки, визнання незаконними та скасування рішень Обертинської селищної ради, скасування державного акта на право власності на земельну ділянку вважати неподаною та повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І. Ю. Гулейков