Постанова

від 22.06.2022 по справі 362/410/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №362/410/21

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/1521/2022

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.

при секретарі Баллі Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2021 року (суддя Марчук О.Л.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування,

встановив:

у січні 2021 року позивач звернулася до суду з позовом, та з врахуванням нової редакції позовної заяви, просила усунути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від права на спадкування за законом після смерті його діда ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначала, що відповідач є сином її брата ОСОБА_4 , якого її батьки усиновили і який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач посилалася на те, що після смерті її батька та діда відповідача - ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 59,4кв.м., житловою площею 35,9кв.м.; квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 32.7кв.м.; земельну ділянку площею 0,1374га, кадастровий номер 3221484005:01:004:0012, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначала, що відповідач має намір вступити у право спадкування за законом на майно ОСОБА_3 , однак відповідач, як і його законний представник, жодним чином не допомагали з утриманням спадкодавця, не переймалися його станом здоров`я та не надавали побутову, моральну чи матеріальну допомогу останньому, в той час коли він її потребував.

Позивач стверджувала, що вона самостійно утримувала як покійного брата, який після дорожньої аварії був паралізований та перебував у безпорадному стані, так і матір з батьком, які перенесли інсульт, батько не міг самостійно пересуватися, нерозбірливо розмовляв, за ним потрібен був постійний догляд та піклування, здійснювати який їй допомагали її діти, а відповідач, разом із своїм законним представником, від надання допомоги ухилялися, не дивлячись на її прохання про допомогу, не з`явилися на похорон спадкодавця, не несли витрати на поховання.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня

2021 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки судом не враховані норми чинного законодавства та обставини, які є важливими для правильного вирішення справи по суті, не надана оцінка наявним у справі доказам, не враховано, що відповідач, перебуваючи у віці 17 років 5 місяців на день смерті діда, мав можливість надавати йому допомогу та розумів, що спадкодавець потребує такої допомоги.

Також позивач зазначає про безпідставність висновку суду про те, що вона не зверталася до відповідача з приводу надання допомоги для доглядом за дідом, оскільки у своїй позовній заяві вона неодноразово зазначала, що зверталася до родини відповідача за допомогою, однак відповідач та його родина проігнорували її прохання.

Позивач вважає, що суд першої інстанції не з`ясував питання чи потребував спадкодавець допомоги від свого онука, як майбутнього спадкоємця, чи ухилявся відповідач від надання такої допомоги та чи міг він надавати таку допомогу.

Позивач вважає, що все оскаржуване рішення суду ґрунтується на показаннях свідків, які один одному суперечать і не підтверджуються письмовими доказами. Разом з тим не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Свідки сторони відповідача були прямо зацікавленими у результаті розгляду справи на користь відповідача та є такими, що не можуть знати достовірно ту інформацію, яку вони надали суду.

Позивач зазначає, що посилання суду першої інстанції на роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені у постанові від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» та лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року є неправомірними, оскільки Цивільний процесуальний кодекс України зобов`язує суди враховувати висновки саме новоствореного Верховного суду, а не Верховного Суду України, який припинив здійснення правосуддя 15.12.2017 року.

Позивач стверджує, що відповідач зневажає прізвище діда, оскільки самостійно змінив прізвище « ОСОБА_5 », надане йому рідним батьком, на прізвище вітчима - « ОСОБА_6 ».

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Гордієнко Т.В. просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, оскільки судом встановлено, що спадкодавець перебував у безпорадному стані і потребував сторонньої допомоги, так як останні вісім років не міг самостійно ходити і обслуговувати себе. Разом з цим судом встановлена відсутність ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю, оскільки він був неповнолітнім, проживав разом із матір`ю та перебував на її утриманні, тому об`єктивно не міг надавати матеріальної допомоги діду.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представника - адвоката Оберемчук О.О., які підтримали доводи апеляційної скарги, пояснення відповідача та його представника - адвоката Гордієнко Т.В., які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивач є дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 4 вересня 1982 року, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 29 січня 2020 року та свідоцтвом про шлюб, виданим 29 грудня 2012 року, які підтверджують зміну прізвища позивача.

Згідно свідоцтва про смерть, виданого 24 грудня 2019 року виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_8

померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Свідоцтвом про смерть, виданим 9 листопада 2020 року виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, підтверджено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заповіту ОСОБА_3 не складав.

Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області 3 листопада 2008 року.

Сторони не заперечували, що ОСОБА_4 був сином ОСОБА_3 та ОСОБА_8 .

Згідно свідоцтва про зміну імені, 20 липня 2017 року відповідач змінив прізвище « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».

16 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3 , у зв`язку із чим була заведена спадкова справа № 559/2020.

Із аналогічною заявою до нотаріальної контори 12 січня 2021 року звернувся неповнолітній ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, спадкодавець ОСОБА_3 через похилий вік та тяжку хворобу був у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги, однак позивачем не надано доказів, що відповідач ухилявся від надання допомоги спадкодавцю. Також суд першої інстанції зазначив, що у період, коли спадкодавець потребував сторонньої допомоги, відповідач був неповнолітнім, проживав разом з матір`ю окремо від спадкодавця та перебував на утриманні матері.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Оскільки ОСОБА_3 заповіту не залишив, його спадщина спадкується за законом.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У частині першій статті 1266 ЦК України визначено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Виходячи з вищевикладених норм матеріального права та обставин справи, сторони у даній справі є спадкоємцями за законом спадщини ОСОБА_3 , які у визначений законом строк та спосіб прийняли спадщину.

Частиною третьою статті 1224 ЦК України визначено, що не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця

обставина встановлена судом.

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Відповідно до частини шостої статті 1224 ЦК України положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).

Вказані висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18, від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц.

У постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц, від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 суд касаційної інстанції зазначив, що підлягають з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Матеріалами даної справи підтверджено і відповідачем не заперечується, що спадкодавець ОСОБА_3 з 2012 року у зв`язку із віком та захворюванням потребував сторонньої допомоги, тому відповідно до норм права ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані.

Також матеріалами справи підтверджується і не заперечується відповідачем, що допомогу спадкодавцю надавала його дочка - позивач у справі.

Не заперечував відповідач і того, що мало спілкувався зі своїм дідом і допомоги йому не надавав.

Разом з цим, самий лише факт перебування особи у безпорадному стані не є достатньою підставою для усунення судом спадкоємця від права на спадкування.

Станом на 2012 рік відповідачу було 9 років, він проживав окремо від спадкодавця разом із матір`ю та перебував на її утриманні. На час відкриття спадщини ОСОБА_3 відповідачу виповнилося 17 років 7 місяців, отже, він був неповнолітнім.

У постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, ухилення характеризується умисною формою вини.

При цьому, необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її нагальну необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Позивачем суду не було надано належних та достатніх доказів у підтвердження потреби спадкодавця в отриманні допомоги саме відповідача, за умови, що таку допомогу спадкодавець отримував від інших осіб, зокрема, позивача.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідач, як неповнолітній, був матеріально залежний від своєї матері, проживав окремо від спадкодавця, в іншому місті, а відтак надавати спадкодавцю матеріальну допомогу не міг.

Посилання позивача на те, що вона зверталася за допомогою до матері відповідача, як його законного представника, не може бути підставою для задоволення позовних вимог, так як законний представник неповнолітнього не є спадкоємцем і не має обов`язку надавати матеріальну та фізичну допомогу спадкодавцю своєї дитини.

Разом з цим, позивачем не було надано суду доказів звернення безпосередньо до відповідача за допомогою у фізичному обслуговуванні спадкодавця і що спадкодавець потребував такої допомоги саме від відповідача.

Як підтверджує стала практика Верховного Суду, лише в разі одночасного існування таких обставин, як перебування спадкодавця у безпорадному стані, умисне ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві та існування потреби спадкодавця саме у допомозі спадкоємця, за умови доведеності зазначених фактів у сукупності, спадкоємець підлягає усуненню від спадкування.

Разом з цим, таких доказів під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем не надано, а судом не встановлено.

Таким чином, встановивши, що відповідач не вчиняв умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, та, виходячи із відсутності умов, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про неналежну оцінку судом наданих доказів та показів свідків, колегія суддів вважає безпідставними, так як у рішенні суду наведене оцінка суду наданим доказам. У тому числі і показам свідків.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що спадкодавець ОСОБА_3 потребував спілкування зі своїм онуком, що відповідач змінив прізвище, виявивши цим неповагу до прізвища свого діда та спадкодавця, не є підставою для усунення відповідача від спадкування, так як це не передбачено положеннями ч. 5 ст. 1224 ЦК України.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повно встановив обставини справи оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильно вирішення спору. Тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 липня 2022 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.А. Семенюк