Рішення

від 10.07.2022 по справі 515/1060/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" липня 2022 р.м. Одеса Справа № 515/1060/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання Пелехатій А.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Кострич М.П.;

від відповідача-1: Лоскутов С.П.;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

до відповідачів: 1) ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

2) ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 );

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: державного реєстратора Татарбунарської районної державної реєстрації Крутової Ольги Анатоліївни (АДРЕСА_5);

про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння, поділ спільного майна подружжя.

1. Суть спору.

15.07.2019 ОСОБА_1 звернулася до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовом до відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «БУДЖАК 2018», в якому просила суд (в уточненій редакцій позовної заяви від 15.08.2019) визнати недійсним рішення про передачу будинку відпочинку та нежитлової будівлі їдальні до статутного капіталу ТОВ «БУДЖАК 2018», викладене у протоколі №1 загальних зборів власників ТОВ «БУДЖАК 2018» від 19 квітня 2018 року; скасувати запис про державну реєстрацію права власності на це майно за ТОВ «БУДЖАК 2018»; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 це майно; у порядку поділу майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини зазначеного майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 2002 року по 01 липня 2007 року проживала із ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а з 01 липня 2007 року по 07 вересня 2018 року перебувала із ним у зареєстрованому шлюбі. За цей час вони побудували нежитлову будівлю їдальні та будинок відпочинку, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , які було зареєстровано за ОСОБА_2 . Перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 разом із сином від першого шлюбі - ОСОБА_3 заснували ТОВ «БУДЖАК 2018» до статутного капіталу якого ОСОБА_2 , без згоди дружини, передав зазначене вище нерухоме майно. В подальшому це майно було виведено із статутного капіталу ТОВ «БУДЖАК 2018» та зареєстровано за ОСОБА_3 . Відчуження спільного сумісного майна подружжя шляхом внесення його до статутного капіталу товариства відбулось без згоди позивачки, що і стало підставою звернення з позовом.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Татарбунарського районного суду від 29.01.2020 було прийнято позовну заяву у новій редакції та враховано додаткові підстави позову, зазначені в ній, а також виключено із кола відповідачів ТОВ «БУДЖАК 2018» (код ЄДРПОУ 42083587) та залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - державного реєстратора Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області Крутову Ольгу Анатоліївну.

Заочним рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 23.07.2020 позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано рішення про передачу до статутного капіталу ТОВ «БУДЖАК 2018» будинку відпочинку та нежитлової будівлі їдальні, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , недійсним, скасовано запис про державну реєстрацію права власності на це майно за ТОВ «БУДЖАК 2018», витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 вказаний будинок відпочинку та нежитлову будівлю їдальні, у порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаного будинку відпочинку та нежитлової будівлі їдальні та вирішено питання розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 26.08.2020 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язанні з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 29760 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду від 08.04.2021 заочне рішення Татарбунарським районного суду Одеської області від 23.07.2020 та додаткове рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 26.08.2020 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08.09.2021 рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 23.07.2020, додаткове рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 26.08.2020 та постанову Одеського апеляційного суду від 08.04.2021 скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний реєстратор Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області Крутова Ольга Анатоліївна, про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння, поділ спільного майна подружжя - закрито.

Зазначена постанова Верховного Суду мотивована тим, що оскарженим позивачем протоколом №1 загальних зборів засновників ТОВ «БУДЖАК 2018» не регулюються сімейні права та обов`язки між подружжям, батьками та дітьми, а тому цей правочин не є правочином у сімейних правовідносинах. Справа у спорі про визнання недійсним протоколу загальних зборів засновників товариства, яким, у тому числі, затверджено статутний капітал товариства, а також інші вимоги позивача, які випливають із дійсності цього протоколу, мають розглядатися господарським судом відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України.

Ухвалою Касаційного цивільного суду від 17.11.2021 заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено та справу №515/1060/19 передано для продовження розгляду до Господарського суду Одеської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 06.12.2021 для розгляду справи №515/1060/19 визначено суддю Невінгловську Ю.М.

08.12.2021 судом отримано від представника ОСОБА_1 заяву (вх. ГСОО №2-1468/21) про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.12.2021 було задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову (вх. ГСОО №2-1468/21 від 08.12.2021) подану по справі №515/1060/19, накладено арешт на будинок відпочинку АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1567621551250, заборонено вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо будинку відпочинку АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1567621551250, накладено арешт на нежитлову будівлю їдальні № 70 б, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1567500051250, заборонено вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо пежитлової будівлі їдальні № 70 б, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1567500051250.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.12.2021 було прийнято справу №515/1060/19 до свого провадження та призначено підготовче засідання на 12.01.2022.

14.12.2021 судом отримано від представника ОСОБА_1 заяву про виправлення описки (вх. ГСОО №2-1489/21 від 14.12.2021).

Ухвалою суду від 15.12.2021 було задоволено заяву про виправлення описки (вх. ГСОО №2-1489/21 від 14.12.2021) у справі №515/1060/19, виправлено описку, яка допущена в ухвалі Господарського суду Одеської області суду від 10.12.2021 про забезпечення позову по справі №515/1060/19 та викладено пункти 2 та 3 резолютивної частини ухвали Господарського суду Одеської області суду від 10.12.2021 про забезпечення позову по справі №515/1060/19 та вважати її правильною у такій редакції: « 2. Накласти арешт на будинок відпочинку АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1567621551250. 3. Заборонити вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо будинку відпочинку АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1567621551250».

21.12.2021 до суду від представника ОСОБА_2 надійшов відзив (вх. ГСОО №35544/21) на позовну заяву.

12.01.2022 судом отримано від представника ОСОБА_1 відповідь (вх. ГСОО №866/22) на відзив.

У судовому засіданні 21.01.2022 суд оголосив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 26.01.2022, при цьому судом встановлено строк для надання заперечення - до 24.01.2022.

14.01.2022 суд супровідним листом надіслав Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області запит щодо інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_3 .

18.01.2022 до судом отримано від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відповідь (вх. ГСОО №1618/22) на запит суду від 14.01.2022.

19.01.2022 судом отримано від представника ОСОБА_2 заперечення (вх. ГСОО №1530/22).

У судовому засіданні 26.01.2022 суд оголосив ухвалу у протокольній формі про закриття підготовчого провадження у справі № 515/1060/19 та призначення справи до розгляду по суті в засіданні суду на 16.02.2022.

У судовому засіданні 16.02.2022, суд ухвалою у протокольній формі оголосив перерву для розгляду справи по суті до 16.03.2022.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.

З огляду на вищевикладене, з метою забезпечення безпеки відвідувачів та працівників Господарського суду Одеської області судове засідання, яке призначене на 16.03.2022 не відбулося.

Ухвалою суду від 11.04.2022 було відкладено судове засідання для розгляду справи №515/1060/19, повідомлено учасників справи, що вони мають право подати до суду письмову згоду на судовий розгляд справи без їх участі в судовому засіданні, заяву про розгляд справи у режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів, або заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з воєнними діями та роз`яснено учасникам справи, що у випадку наявності письмової згоди всіх учасників справи на розгляд справи без їх участі або розгляд справи у режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів, про дату, час та місце проведення судового засідання буде повідомлено додатково.

28.04.2022 до суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява (вх. ГСОО № 7071/22) про участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

03.05.2022 від представника ОСОБА_2 до суду надійшла заява про участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. ГСОО № 7268/22).

Ухвалою суду від 16.06.2022 було призначено судове засідання з розгляду справи №515/1060/19 призначити на 11.07.2022 та задоволено клопотання ОСОБА_1 (вх. ГСОО № 7071/22 від 28.04.2022) та ОСОБА_2 (вх. ГСОО № 7268/22 від 03.05.2022) про участь у судовому засіданні при розгляді справи №515/1060/19 в режимі відеоконференції.

11.07.2022 судом отримано під представника ОСОБА_1 клопотання (вх. ГСОО №12645/22) про розподіл судових витрат, в якому було повідомлено, що необхідні докази, щодо понесених витрат на правову допомогу будуть надані після винесення рішення по справі, протягом 5 днів, відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України.

11.07.2022 в судове засідання з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Також з`явився представник ОСОБА_2 , який заперечував проти позовних вимог, просив суд відмовити в їх задоволенні.

ОСОБА_3 у судове засідання 11.07.2022 не з`явився, явку свого представника в дане судове засідання не забезпечив, про причини свого нез`явлення суд не повідомив, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надав, однак був належними чином повідомлений про місце, дату та час судових засідань, шляхом надіслання копій ухвал на адресу зареєстрованого місця проживання, які повернулися до суду з відміткою про повернення з причин відсутності адресата за вказаною адресою.

Державний реєстратор Татарбунарської районної державної реєстрації Крутова Ольга Анатоліївна в судове засідання 11.07.2022 не з`явилася, про причини свого нез`явлення суд не повідомила, однак була належним чином повідомлена про місце, дату та час судових засідань, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення копій ухвал суду.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Отже, враховуючи, що господарським судом вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду судової справи, та забезпечення реалізації учасниками справи своїх прав на судовий захист, в тому числі шляхом надання відповідних заяв по суті справи, господарський суд дійшов висновку вирішити справу за відсутності ОСОБА_3 та державного реєстратора Татарбунарської районної державної реєстрації Крутової Ольги Анатоліївни.

У судовому засіданні 11.07.2022 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив, що повне рішення буде складено 21.07.2022.

3. Аргументи учасників справи.

3.1. Доводи ОСОБА_1 .

Представник позивачки повідомив, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 починаючи з 2002 року існували фактичні шлюбні відносини. 01.07.2007 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.09.2018 шлюб було розірвано.

За твердженням представника позивачки, за час перебування у шлюбних відносинах, подружжям було набуто у власність певне майно. Зокрема, рішенням Татарбунарського районного суду від 28.04.2009 по справі №2-553/2009 за ОСОБА_2 було визнано право власності на 95/100 частини будинку відпочинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та на 95/100 частин нежитлової будівлі їдальні, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Згодом, решту 5/100 частин будинку відпочинку та 5/100 частин нежитлової будівлі їдальні були продані ОСОБА_4 ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу №1785 від 19.05.2009 та №1790 від 19.05.2009 відповідно. 13.07.2011 ОСОБА_2 зареєстрував право власності на вищевказаний будинок відпочинку та нежитлову будівлю їдальні. Будівництво вказаної нерухомості здійснювалося за спільні кошти подружжя.

Як вказує представник позивачки, ОСОБА_2 усвідомлюючи те, що майно, набуте за час перебування в шлюбних відносинах, доведеться ділити між подружжям, таємно, без її згоди вирішив відчужити зазначене майно. 23 квітня 2018 року, перебуваючи у шлюбі, за місяць до того, як вона подала позов про розірвання шлюбу, ОСОБА_2 створив ТОВ «БУДЖАК 2018», засновниками якого були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (син ОСОБА_2 від першого шлюбу). З протоколу №1 від 19.04.2018 про створення вказаного ТОВ «БУДЖАК 2018» вбачається, що статутний капітал складає 200000 грн. та формується наступним чином: ОСОБА_3 вносить до статутного капіталу 100000 грн. грошовим коштами (50% статутного капіталу), а ОСОБА_2 формує свою частину статутного капіталу (50% статутного капіталу), шляхом внесення нерухомого майна, а саме вносить до статутного капіталу нежитлову будівлю їдальні та будинок відпочину, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 .

Представник позивачки зазначає, що після того, як право власності за вказаним майном було зареєстровано за ТОВ «БУДЖАК 2018», воно було виведено зі статутного капіталу ТОВ «БУДЖАК 2018» та 18.06.2018 (тобто менше ніж через 2 місяці) зареєстровано за ОСОБА_3 , про що свідчать інформаційні довідки, з яких слідує, що підставою виникнення права власності за ОСОБА_3 є протокол та акт приймання-передачі майна, видані ТОВ «БУДЖАК 2018». Починаючи з 25.06.2018, тобто лише через 7 днів після відчуження майна на користь ОСОБА_3 , товариство почало процедуру ліквідації та 16.10.2019 товариство було ліквідовано.

Таким чином, на думку позивача, ТОВ «БУДЖАК 2018» створювалося ОСОБА_2 лише для того, щоб передати право власності на спірне майно своєму сину, уникнути підписання будь-яких нотаріальних угод, що надало можливість приховати від ОСОБА_1 факт відчуження спільного сумісного майна. При цьому ОСОБА_3 був обізнаний про відчуження вказаного нерухомого майна без її згоди, як дружини, а тому він не є добросовісним набувачем. Разом з тим, позивачка, яку було введеною в оману внаслідок незаконних та шахрайських дій свого чоловіка, залишалася без належного їй майна, дізналася про його відчуження лише через рік після факту відчуження.

Крім цього, представник позивачки звертає увагу на додаткові обставин, а саме 02.05.2018 ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_1 договір оренди житлового приміщення будівлі відпочинку та їдальні, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 . У вказаному договорі зазначається, що вказана нерухомість належить ОСОБА_2 на праві власності, хоча станом на дату укладення цього договору майно вже перебувало у власності ТОВ «БУДЖАК 2018». Таким чином, ОСОБА_2 19.04.2018, відповідно до протоколу про створення ТОВ «БУДЖАК 2018» вніс вказане майно до статутного капіталу створеного ним товариства, чим фактично відчужив спільне сумісне майно подружжя, а після цього вчиняв дії, пов`язані з розпорядження майном без необхідних на те повноважень - без згоди позивачки.

Як вважає представник позивачки, внесення ОСОБА_2 майна до статутного капіталу без згоди ОСОБА_1 суперечить вимогам діючого законодавством та є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Також, за твердженням представника позивачки, з реєстраційних справ на спірні об`єкти нерухомості, а саме будинок відпочинку та нежитлова будівля їдальні, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , вбачається, що реєстрація права власності за ТОВ «БУДЖАК 2018» була проведена з порушенням цивільного законодавства України. По-перше, у матеріалах реєстраційних справ відсутня згода ОСОБА_1 , як дружини, на відчуження нерухомого майна, яке формально було зареєстроване за ОСОБА_2 , однак фактично було спільною сумісною власністю подружжя, оскільки було набуто під час шлюбу. По-друге, представником ТОВ «БУДЖАК 2018» в органах реєстрації був ОСОБА_4 , відповідно до заяв про реєстрацію прав власності останній діяв на підставі довіреності від 03.11.2017, яка була надана ТОВ «БУДЖАК 2018», тобто, довіреність була видана ще за півроку до створення товариства. По-третє, у вказаних заявах на реєстрацію та у картках-прийому документів відсутні підписи представника ТОВ «БУДЖАК 2018» ОСОБА_4 . По-четверте, у матеріалах реєстраційних спав відсутні документи, що підтверджують сплату адміністративного збору за реєстрацію права власності. Отже державний реєстратор Крутова О.А. зобов`язана була відмовити у прийняті заяв про реєстрацію права власності на спірні об`єкти, а випадку прийняття заяв - відмовити у реєстрації права власності в обох випадках.

Представник позивачки вказує, що ОСОБА_2 таємно, всупереч вимогам законодавства, без згоди дружини ОСОБА_1 , відчужив спільне майно подружжя, чим завдав істотної шкоди всій сім`ї, а також те, що їх спільна дочка ОСОБА_6 знаходиться на її утриманні, є всі підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя.

У відповіді на відзив, представник позивачки зазначив, що у позовній вимозі позивач не просить скасувати рішення загальних зборів повністю, а лише в частині передачі майна до статутного капіталу. Передача майна до статутного капіталу відбувається за участі фізичної особи-учасника товариства та безпосередньо самого товариства, тобто сторонами фактично вчиняється двосторонній правочин, який відповідає волі обох сторін. Таким чином, на думку позивача порушення прав позивача відбулося обома учасниками правовідносин, як ОСОБА_2 так і ТОВ «БУДЖАК 2018», а тому вимога про визнання недійсним рішення про передачу не могла бути заявлена виключно до ТОВ «БУДЖАК 2018». Вказане рішення потребувало волі не тільки самого товариства, а й волі ОСОБА_2 який вніс це майно до статутного капіталу товариства

Представник позивача звертає увагу, що відповідач не заперечує, що дійсно вніс спільне майно до статутного капіталу товариства без згоди позивачки, однак намагається уникнути відповідальності за свої протиправні дії.

Як зауважив представник позивачки, відповідач посилається на постанови Верховного Суду у справах №918/598/18 та № 916/2813/18 та зазначає, що належним способом захисту прав позивача є вимога про стягнення компенсації вартості майна. Однак, позивач вважає, що вказані доводи є неспроможними, оскільки вказані справи не є подібними. У обох справах досліджувалося питання відчуження без згоди другого з подружжя частки у статутному капіталі товариства, натомість у даній справі відповідачем було без згоди подружжя відчужено належне подружжю нерухоме майно шляхом його передачі третій стороні - ТОВ «БУДЖАК 2018».

Представник позивачки повторно наголошує, що, ОСОБА_2 19.04.2018 відповідно до протоколу про створення ТОВ «БУДЖАК 2018» вніс вказане майно до статутного капіталу створеного ним товариства, чим фактично відчужив спільне сумісне майно подружжя, а після цього вчиняв дії, пов`язані з розпорядженням майном без необхідних на те повноважень - без згоди ОСОБА_1 .

Як повідомила позивачка, внаслідок таких протиправних дій вона змушена третій рік боротися за належне їй нерухоме майно. Окрім того, судами першої та апеляційної інстанції було встановлено незаконність та недобросовісність дій ОСОБА_2 , натомість вказані рішення були скасовані не по причині неправильно застосування норм матеріального права, а у зв`язку із порушенням правил підвідомчості.

3.2. Доводи ОСОБА_2 .

Представник ОСОБА_2 , зазначив, що відповідачем у спорах про визнання недійсним рішення загальних зборів та інших керівних органів юридичної особи виступає сама юридична особа. Отже, враховуючи внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення ТОВ «БУДЖАК 2018», приймаючи до уваги відсутність правонаступника вважаю, що у суду є правові підстави для закриття провадження у даній справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «БУДЖАК 2018» про визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційних дій.

На думку представника відповідача-1, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям. Отже, учасник господарського товариства має право розпорядження належною йому часткою в статутному капіталі товариства без згоди другого подружжя.

У запереченнях, представник відповідача-1 вказує, що позивачем невірно визначено юридичну кваліфікацію спірних правовідносин, в позовній заяві вказані норми матеріального права (Сімейний кодекс України), які не можуть бути застосовані судом при вирішенні спору, оскільки предметом спору є корпоративні права, а не поділ спільного майна подружжя, про що зазначив Верховний Суд в постанові від 08 вересня 2021 року по даній справі. Відмінність предметів позовів, установлених фактичних обставин, відмінність підстав позову та змісту позовних вимог у цій справі, що розглядається, та справ на які посилається позивач, свідчить про неподібність правовідносин. Саме тому посилання позивача, викладені у відзиві, на постанови Верховного Суду є недоцільними.

За твердженням відповідача-1, позиція ОСОБА_1 не змінює правової природи рішення загальних зборів від 19.04.2018р. №1, не змінює правового режиму належних кожному з подружжя часток у спільному майні, тому відчуження частки у статутному капіталі товариства згоди іншого з подружжя в цьому випадку не потребує, оскільки встановлення правової природи правочинів, що вчиняються учасниками спору, є обов`язком суду, а оцінка цих правочинів сторонами для суду не є обов`язковою.

Представник відповідача-1 вважає, що при вирішенні даного спору господарський суд має врахувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №916/2813/18.

4. Обставини справи, встановлені судом.

Копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 підтверджується, що 01.06.2007 відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 391. Після реєстрації шлюбу кожен із подружжя залишився на своєму прізвищі.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.09.2018 було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 28.04.2009 за ОСОБА_4 визнано право власності на п`ять відсотків, за ОСОБА_2 на дев`яносто п`ять відсотків, відповідно до договору на участь у сумісному будівництві від 14.04.2008, будинку відпочинку корисною площею 96,1 кв.м., та їдальні корисною площею 99,1 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 відповідно, на території курортної зони «Расєйка» Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області.

Як вбачається з копії договорів купівлі-продажу від 19.05.2009, ОСОБА_4 передав (продав) 5/100 часток будинку відпочинку по АДРЕСА_3 та 5/100 часток нежитлової будівлі їдальні, розташованої по АДРЕСА_3 - ОСОБА_2 .

Витягами про державну реєстрацію прав за №№ 30601234, 30601516 від 13.07.2011 підтверджується, що власником будинку відпочинку по АДРЕСА_3 та нежитлової будівлі їдальні по АДРЕСА_3 - є ОСОБА_2 , які належить йому на праві приватної власності.

Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за №120377408, сформованої 12.04.2018 підтверджується, що ФОП Тарабрін І.О. є орендатором земельної ділянки, кадастровий номер 125083900:02:002:0424, розташованої по АДРЕСА_4 . Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, для будівництва експлуатації та обслуговування їдальні та будинку відпочинку.

З протоколу № 1 загальних зборів засновників (учасників) ТОВ «БУДЖАК 2018» від 19.04.2018 вбачається, що статутний капітал вказаного товариства складає 200000 грн., який формується наступним чином: ОСОБА_3 вносить до статутного капіталу 100000 грн. грошовими коштами (50% статутного капіталу), а ОСОБА_2 формує свою частину статутного капіталу (також 50%) шляхом внесення нерухомого майна, а саме вносить до статутного капіталу нежитлову будівлю їдальні та будинок відпочину, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 .

Відповідно до акту приймання-передачі майна від 24.04.2018, ОСОБА_2 передав майно, а саме нежитлову будівлю, їдальню, загальною площею 99.1 кв.м. та будинок ві- дпочинку площею 96,1 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , а ТОВ «БУДЖАК 2018» прийняло вказане майно в статутний капітал.

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових права на нерухоме майно від 19.06. 2018 підтверджується, що ТОВ «БУДЖАК 2018», код ЄДРПОУ 42083587, є власником вищевказаного нерухомого майна на підставі акту приймання-передачі майна та протоколу загальних зборів засновників (учасників) ТОВ «БУДЖАК 2018».

Згідно копій договорів оренди житлових приміщень від 02.05.2018 ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_1 договір оренди житлового приміщення, а саме будівлі відпочинку та нежитлового приміщення, їдальні, які розташовані за вищевказаними адресами.

З протоколу № 2 загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «БУДЖАК 2018» від 18.06.2018 вбачається, що ОСОБА_3 виведено із складу засновників ТОВ «БУДЖАК 2018» та передано йому пропорційно його частці в статутному капіталі ТОВ, а саме: нежитлову будівлю, їдальню, загальною площею 99.1 кв.м., та будинок відпочинку загальною площею 96.1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 .

Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за №173360442, №173361504, сформованими 10.07.2019 підтверджується, право власності ОСОБА_3 на нежитлову будівлю, їдальню, загальною площею 99.1 кв.м., та будинок відпочинку загальною площею 96.1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 ., а також зазначено, що підставою виникнення права власності на вказану нерухомість за ОСОБА_3 є протокол та акт приймання-передачі майна, видані ТОВ «БУДЖАК 2018».

Згідно акту приймання-передачі майна від 18.06.2018, ТОВ «БУДЖАК 2018» передало майно, а саме, нежитлову будівлю їдальні, загальною площею 99.1 кв.м. та будинок відпо- чинку площею 96,1 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , а ОСОБА_3 прийняв вказану майно у приватну власність, вартість якого пропорційна його частці у статутному капіталу.

Відповідно до звіту про незалежну оціночну вартість, виготовленого ТОВ «ІМПЕРІАЛ-777» від 08.08.2019 на замовлення ОСОБА_1 , вартість спірних будинку відпочинку та нежитлової будівлі їдальні, розташованих по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 складає 2794859 грн.

16.10.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб внесено записи про державну реєстрацію припинення юридичної особи - ТОВ «БУДЖАК 2018».

За твердженням позивачки, відсутність її нотаріально посвідченої згоди на передачу спірного майна, що належить до спільної сумісної власності, до статутного капіталу ТОВ «БУДЖАК 2018» стало підставою для звернення до суду з позовними вимогами про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння, поділ спільного майна подружжя.

5. Позиція суду.

Щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог про поділ майна подружжя.

У даній справі Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду постановою від 08.09.2021 було викладено наступну правову позицію.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Справи, що належать до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України, за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Натомість відповідно до положень статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2020 року у справі №922/88/20 (провадження № 12-59гс20) вказала, що справи у спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, які стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2 СК України, цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Згідно із частиною першою статті 9 СК України, подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин перших статті 14 та 15 СК України, сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ознакою сімейних прав і обов`язків є їх тісний зв`язок з відповідним носієм, що зумовлює неможливість їх передання (перекладення) іншій особі. Тобто носії таких прав та/або обов`язків можуть врегулювати свої відносини, пов`язані з їх реалізацією та/або виконанням, за домовленістю, зокрема, шляхом укладення договору, про який йдеться в статті 9 СК України, однак передати та/або перекласти зазначені права та/або обов`язки на іншу особу їх носії не можуть.

Отже, зазначені норми права визначають правочин у сімейних правовідносинах як домовленість, зокрема, між подружжям, батьками та дітьми про врегулювання належних їм сімейних прав та обов`язків, які тісно пов`язані з їх особами та не можуть бути передані та/або перекладені на інших осіб.

Оскарженим позивачем протоколом № 1 загальних зборів засновників ТОВ «БУДЖАК 2018» не регулюються сімейні права та обов`язки між подружжям, батьками та дітьми, а тому цей правочин не є правочином у сімейних правовідносинах.

Справа у спорі про визнання недійсним протоколу загальних зборів засновників товариства, яким, у тому числі, затверджено статутний капітал товариства, а також інші вимоги позивача, які випливають із дійсності цього протоколу, мають розглядатися господарським судом відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України.

Господарський суд беззаперечно погоджується із вищевикладеною правовою позицією, водночас суд звертає увагу, що Верховним Судом було чітко зазначено, що справа у спорі про визнання недійсним правочину, яким, у тому числі, затверджено статутний капітал товариства, а також інші позовні вимоги, які випливають із дійсності цього протоколу мають розглядатися у господарському судочинстві.

Між тим, як вбачається із прохальної частини позовної заяви, позивачка просить суд, зокрема, у порядку поділу майна, визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини буднику відпочинку та 2/3 нежитлової будівлі їдальні, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 відповідно.

Суд зауважує, що порядок поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя регулюється положеннями Сімейного кодексу України, такі правовідносини між подружжям є виключно сімейними та позовні вимоги щодо поділу майна подружжя не випливають із дійсності оскаржуваного правочину щодо передачі спільного сумісного майна до статутного капіталу товариства, а також не є похідними вимогами від вимоги про визнання недійсним правочину.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині поділу майна подружжя не можуть розглядатися в порядку господарського судочинства, що є підставою для закриття провадження у справі №515/1060/19 в цій частині.

Щодо решти позовних вимог.

За приписами ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним

В силу ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З огляду на положення зазначених вище правових норм та принципу диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту

Згідно ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. (ч.1 ст. 321 ЦК України).

У відповідності до ст.317 ЦК України, власникові належить паво володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Як передбачено ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. (ст. 368 ЦК України).

За положеннями ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. ч. 1-2, 4 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України. (ст. 69 Сімейного кодексу України).

Як передбачено ч. 1 ст. 12 та ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ч.1 ст. 85 ГК України, господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески.

Відповідно до ч.4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Також, як встановлено п.48 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2015 №1127, для державної реєстрації права власності у зв`язку з передачею майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо) подаються: документ, що посвідчує право власності особи на майно, що передається у власність юридичної особи (крім випадку, коли право власності на таке майно вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); акт приймання-передачі майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна, рішення органу або особи, уповноважених установчими документами юридичної особи або законом (у разі, коли передача майна здійснюється іншою юридичною особою); письмова згода всіх співвласників (у разі, коли передача здійснюється щодо майна, що перебуває у спільній власності); письмова згода суб`єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення у випадках, передбачених законом. Справжність підписів на документах, передбачених підпунктами 2, 4 та 5 цього пункту, засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат».

Отже, із системного аналізу викладених положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що право власності на нерухоме майно виникає з дня державної реєстрації, в свою чергу для державної реєстрації права власності у зв`язку з передачею спільного сумісного майна (в тому числі спільного сумісного майна подружжя) у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) в обов`язковому порядку подаються, зокрема письмова згода всіх співвласників, при цьому справжність підпису на такій письмовій згоді повинна бути нотаріально засвідчена.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5-6 ст.203 ЦК України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. (ч. ч. 1, 4 ст. 203 ЦК України).

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статуту майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто, лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласників щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 було викладено наступне.

Презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Враховуючи викладене та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідачем-1 не доведено належними та допустимими доказами наявності нотаріально завіреної письмової згоди позивачки на передачу спільного сумісного нерухомого майна до статутного капіталу товариства.

Водночас суд зауважує щодо помилковості доводів відповідача-1, які зводяться до того, що у разі відчуження частки у статутному капіталі товариства одним із подружжя, інший із подружжя має право на компенсацію вартості частини коштів, а не статутного капіталу, оскільки такі доводи ґрунтуються на правових позиціях Верховного Суду, які не є подібними до даної справи та в яких вирішувався спір щодо правомірності відчуження одним із подружжя частки статутного капіталу товариства без згоди іншого із подружжя, в той час як предметом розгляду справи №515/1060/19 є питання щодо дійсності правочину, яким одним із подружжя без згоди іншого із подружжя, було передано спільне сумісне нерухоме майно до статутного капіталу товариства. Отже, позиція відповідач-1 не спростовує фактичні обставини справи, встановлені судом.

За таких обставин, вбачається, шо ОСОБА_2 , з однієї сторони, та ТОВ «БУДЖАК 2018», з іншої сторони, засновниками якого були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , було вчинено правочин у вигляді рішення щодо передачі спірного нерухомого майна, яке належить до спільної сумісної власності подружжя, до статутного капіталу ТОВ «БУДЖАК 2018», оформлене протоколом №1 від 19.04.2018 про створення ТОВ «БУДЖАК 2018» без нотаріального завіреної письмової згоди ОСОБА_1 (на той час дружини ОСОБА_2 )

При цьому, суд зауважує, що обставина про те, що правочин вчинено ТОВ «БУДЖАК 2018» в особі засновника ОСОБА_2 , свідчить про однозначну недобросовісність набувача - ТОВ «БУДЖАК 2018».

А також суд не погоджується із доводами відповідача-1 щодо необхідності закриття провадження у справі з огляду на ліквідацію ТОВ «БУДЖАК 2018», оскільки питання дійсності правочину, однією стороною якого є юридична особа, вирішується судом незалежно від того, в якому стані перебуває така юридична особа, жодних законодавчих обмежень щодо розгляду судом таких спорів у випадку ліквідації юридичної особи не передбачено, більш того Татарбунарським районним судом ухвалою від 29.01.2020 було виключено ТОВ «БУДЖАК 2018» зі складу відповідачів.

З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових та фактичних підстав для визнання недійсним рішення про передачу будинку відпочинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 та нежитлової будівлі їдальні, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «БУДЖАК 2018», викладене у протоколі №1 загальних зборів засновників ТОВ «БУДЖАК 2018» від 19 квітня 2018 р.

Згідно до ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Водночас, суд зауважує, що на момент звернення позивачки до суду з позовною заявою, діяла попередня редакція ст. 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка передбачала, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому п/п "а" п.2 ч.6 ст.37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відтак, позивачка, звертаючись до суду, обрала спосіб захисту її порушеного права, який узгоджувався зі змістом статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у вказаній редакції, на підставі чого суд дійшов висновку про належність такого способу захисту порушено права та, оскільки дана вимоги є похідною від основної, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги щодо скасування записів про державну реєстрацію права власності за ТОВ «БУДЖАК 2018» на будинок відпочинку та нежитлової будівлі їдальні, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 відповідно.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Велика Палата Верховного Суду зазначила у пункті 115 постанови від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачка просить суд витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_3 будинок відпочинку та нежитлової будівлі їдальні, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 відповідно, між тим такі позовні вимоги не є конкретизованими, оскільки позивачкою не визначено на користь кого саме необхідно витребувати таке майно.

Як було встановлено судом, до моменту вчинення оскаржуваного правочину, яким було порушено права позивачки, право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_2 , а також суд зауважує, що частка ОСОБА_1 у спільній сумісній власності не визначена, отже витребування вказаного майна на її користь є також не можливим.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення вимог про витребування з чужого незаконного володіння у ОСОБА_3 будинок відпочинку та нежитлової будівлі їдальні, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , оскільки, відповідно до ст. 387 ЦК України, витребування майна можливе лише на користь власника такого майна, а задоволення визначених позивачкою позовних вимог не призведе до ефективного поновлення її порушеного права.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання недійсним рішення про передачу спірного нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «БУДЖАК 2018» від 19.04.2018 та Скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ТОВ «БУДЖАК 2018» на спірне нерухоме майно.

При розподілі судових витрат, суд виходить з положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, згідно із якими судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013, у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Господарський суд звертає увагу, що резолютивна частина рішення суду від 11.07.2022 у справі №515/1060/19 викладена у редакції ухвали суду від 12.07.2022, якою не змінюючи суті рішення Господарського суду Одеської області від 11.07.2022 у справі №515/1060/19, було виправлено допущену судом арифметичну помилку в п.7 та п.8 резолютивної частини цього рішення суду, шляхом зазначення правильного розміру судового збору - 1152,60 грн., який підлягає стягненню з кожного відповідача окремо.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Провадження у справі №515/1060/19 в частині позовних вимог про визнання в порядку поділу майна за ОСОБА_1 права власності на 2/3 частини нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 - закрити.

2.Позов задовольнити частково.

3.Визнати недійсним рішення про передачу будинку відпочинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 та нежитлової будівлі їдальні, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «БУДЖАК 2018», викладене у протоколі №1 загальних зборів засновників ТОВ «БУДЖАК 2018» від 19 квітня 2018 р.

4.Скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ТОВ «БУДЖАК 2018» на будинок відпочинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

5.Скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ТОВ «БУДЖАК 2018» на нежитлову будівлю їдальні, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

6.В іншій частині позову - відмовити.

7.Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 1152/одна тисяча сто п`ятдесят два/грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору.

8.Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 1152/одна тисяча сто п`ятдесят два/грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повне рішення складено 21 липня 2022 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська