Постанова
від 14.07.2022 по справі 443/1465/20
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 443/1465/20 Головуючий у 1 інстанції: Сливка С.І.

Провадження № 22-ц/811/1072/22 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

секретаря: Савчук Г.В.,

з участю ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Жидачівської міської ради Стрийського району Львівської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на майно колгоспного двору,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Млиниської сільської ради Жидачівського району Львівської області.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона народилася і проживала разом із батьками у АДРЕСА_1 . Даний житловий будинок із 1930 року належав колгоспному двору, та був наданий її матері, як працівнику колгоспу. Після смерті її матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , головою колгоспного двору став батько - ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер позивачки батько - ОСОБА_4 .

Стверджувала, що на час смерті батька вона була зареєстрована і проживала разом із батьком у даному житловому будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виконкому Млиниської сільської ради №26 від 13 січня 1997 року.

В подальшому вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, однак нотаріус своєю постановою відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її батька, оскільки житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який є спадковим майном та власністю членів колгоспного двору, частки яких не визначені, а померлий не є останнім членом колгоспного двору.

Зазначила, що оскільки вона залишилась останнім членом колгоспного двору для визнання права власності на вказане майно вона змушена звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

З урахуванням вищенаведеного, просила визнати за нею право власності на цілий житловий будинок та господарські будівлі та споруди по АДРЕСА_1 .

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до Жидачівської міської ради Стрийського району Львівської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на майно колгоспного двору - залишено без задоволення.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі посилається на те, що на час смерті батька, вона була зареєстрована і проживала разом з ОСОБА_4 у житловому будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виконком Млиниської сільської ради № 26 від 13.01.1997 року.

Вказує, що після смерті батька вона звернулася до Жидачівської нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька. 10 липня 2020 року отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій № 1 53/02-31. згідно якої їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, оскільки житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який є спадковим майном та власністю членів колгоспного двору, частки яких не визначені, а померлий не є його останнім членом.

Оскільки частку померлого та інших членів колгоспного двору не виділено, свідоцтво про право власності видано тільки на голову колгоспного двору, а згідно зі статтею 346 ЦК України право власності припиняється з моменту смерті власника.

Зазначає, що ОСОБА_5 - дружина батька померла ІНФОРМАЦІЯ_3 і після її смерті ОСОБА_1 залишилася останнім членом колгоспного двору.

Просить рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом та матеріалами справи встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивачки - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого повторно Серія НОМЕР_1 (а.с.11).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки - ОСОБА_4 що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого повторно Серія НОМЕР_2 (а.с.12).

Відповідно до свідоцтва про народження, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Серії НОМЕР_3 , її батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.9).

29 квітня 1967 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_13 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 (а.с.10).

З довідки №26 від 13 січня 1997 року, видної виконавчим комітетом Млиниської сільської ради, вбачається, що до дня смерті і на день смерті батька ОСОБА_4 , що наступила ІНФОРМАЦІЯ_11, і до 1995 року ОСОБА_1 була постійно прописана і проживала разом із ним в селі Млиниська Жидачівського району, Львівської області (а.с.13).

Як вбачається з довідки №593 від 09 серпня 2017 року, виданої виконавчим комітетом Млиниської сільської ради, у такій вказується, що по АДРЕСА_1 рахується господарство, що належало колгоспному двору, головою якого був ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_4 дійсно проживав і був прописаний в АДРЕСА_1 до дня смерті, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Від імені ОСОБА_4 у виконкомі Млиниської сільської ради посвідчувався заповіт №2 від 15 серпня 1980 року в користь дружини ОСОБА_5 .

ОСОБА_6 була зареєстрована і проживала разом із батьком ОСОБА_4 у житловому будинку за вище вказаною адресою до дня смерті і на день смерті (на день відкриття спадщини) батька.

За відомостями виконкому та згідно відомостей будинкової книги зазначеного вище житлового будинку на момент скасування поняття «колгоспний двір», станом на 1990 рік у житловому будинку були прописані і проживали: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживає по даний час та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - дочка, на даний час проживає у м. Стебник (а.с.14).

Постановами завідувача Жидачівською ДНК №233/02-31 від 11 серпня 2017 року та №153/02-31 від 10 липня 2020 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її батька, оскільки житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який є спадковим майном та власністю членів колгоспного двору, частки яких не визначені, а померлий не є останнім членом колгоспного двору (а.с.15-16).

Крім того, судом встановлено, що 30 жовтня 1969 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6, що підтверджується копією згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 (а.с.102).

З копії свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 30 вересня 1988 року видно, що житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 , який зареєстровано Стрийським міжміським бюро технічної інвентаризації за №117, належить на праві особистої власності колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_5 (а.с.29, 101).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_6 (а.3 матеріалів спадкової справи №135/2018).

За життя ОСОБА_5 23 липня 2012 року було складено заповіт, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Млиниської сільської ради та зареєстрований в реєстрі за № 47, згідно якого остання заповіла усе своє майно - ОСОБА_2 (а.8 матеріалів спадкової справи №135/2018).

Як вбачається із матеріалів спадкової справи №135/2018, заведеної після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 звернулась в Жидачівську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 , тобто прийняла спадщину, в тому числі і спірний житловий будинок (а.1 матеріалів спадкової справи).

Також у матеріалах спадкової справи №135/2018 наявна довідка Млиниської сільської ради №175 від 15 березня 2018 року про те, що в АДРЕСА_1 рахується господарство, головою якого була ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Від імені ОСОБА_5 у виконкомі Млиниської сільської ради посвідчувався заповіт №47 від 23 липня 2012 року в користь ОСОБА_2 . ОСОБА_5 дійсно проживала і була зареєстрована в АДРЕСА_1 до дня смерті, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_2 без реєстрації проживала разом з бабусею ОСОБА_5 у житловому будинку за вищевказаною адресою до дня смерті і на день смерті бабусі (а.с.9 матеріалів спадкової справи).

З витягу від 04 травня 2018 року з погосподарської книги №4 с. Млиниська видно, що згідно запису в погосподарській книзі с.Млиниська Млиниської сільської ради Жидачівського -р-ну, Львівської обл., в АДРЕСА_1 станом на 1990-91 роки в житловому будинку, який відноситься до суспільної групи господарств - колгоспний двір, були зареєстровані і проживали: ОСОБА_5 - голова двору, померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.10 матеріалів спадкової справи №135/2018).

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні в суді першої інстанції дав покази про те, що ОСОБА_1 є його дружиною, з якою він одружився 1967 року. Після одруження вони переїхали жити в с. Меденичі, а в подальшому в м. Стебник, де дружина працювала вчителем у школі. В дружини було два барата ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які говорили, що житловий будинок у АДРЕСА_1 буде для їх сестри. Вони з дружиною часто їздили туди на вихідні та свята.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного.

Статтею 41 Конституції України кожному гарантовано право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців. У разі коли спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18).

Колгоспний двір, за положеннями Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено ст. 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Так, згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв`язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою (ст.126 ЦК УРСР 1963 року).

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону "Про власність" ( 697-12 ) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося; г) пункту 6 постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 роз`яснено, що загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Згідно ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінене заповітом.

У відповідності до статті 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до вимог ст.548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Крім того, відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).

Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини (ст.1268 ЦК України).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно ч.1. ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).

Згідно роз`яснень, викладених у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, при розгляді справ даної категорії слід враховувати те, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Представник відповідача ствердив, що у довідці №593 від 09 серпня 2017 року Млиниською сільською радою була допущена помилка у абзаці 6 та 7, а саме дані щодо реєстрації і місце проживання ОСОБА_1 були помилково взяті із погосподарської книги №2 на 1964-1970, де по домогосподарству по АДРЕСА_1 ОСОБА_6 числиться у переліку фактично проживаючих і зареєстрованих членів сім`ї.

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення по господарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Згідно копії погосподарської книги № 2 Млиниської сільської ради на 1967, 1968, 1969 та 1970 роки (а.с.27), оригінал якої було досліджено судом у судовому засіданні, будинковолодіння у АДРЕСА_1 відносилось до суспільної групи господарства «колгоспнник» та учасниками колгоспного двору були:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , голова колгоспного двору;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 - дружина, у графі «відмітка про членів сім`ї, які зовсім вибули зі складу господарства» зазначено «померла ІНФОРМАЦІЯ_1 »;

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 - син, у графі «з якого часу відсутній та причини відсутності» станом на 01 січня 1967 рік та станом на 01 січня 1968 рік вказано «Кривий Ріг 1962 р на роботі», у графі «відмітка про членів сім`ї, які зовсім вибули зі складу господарства» зазначено «оженився Кривий Ріг»;

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - дочка у графі «з якого часу відсутній та причини відсутності» станом на 01 січня 1967 рік та станом на 01 січня 1968 рік вказано «Мединичі на роботі в ср, вер. 1966 р», у графі «відмітка про членів сім`ї, які зовсім вибули зі складу господарства» зазначено «вийшла заміж в Дрогобичі»;

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - дружина.

Одночасно, згідно копії погогосподарської книги №2 Млиниської сільської ради на 1986, 1987, 1988, 1989 та 1990 роки (а.с.28), оригінал якої було досліджено судом у судовому засіданні, будинковолодіння у АДРЕСА_1 відносилось до суспільної групи господарства «колгоспний двір» та учасниками колгоспного двору були:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 - голова колгоспного двору, у графі «відмітка про членів сім`ї, які зовсім вибули зі складу господарства» зазначено «помер ІНФОРМАЦІЯ_11 »;

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - дружина.

З копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено, що така прописана за адресою: АДРЕСА_2 , з 23 лютого 1988 року (а.с.31).

Згідно листа Дрогобицького міського відділу Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області, який адресований ОСОБА_1 , останню повідомлено, що 18 квітня 1979 року Дрогобицьким РВВС у Львівській області видано паспорт зразка 1974 року серії НОМЕР_7 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка с.Млиниська, Жидачівського району, Львівської області на підставі паспорта серії НОМЕР_8 виданого 14 березня 1973 року Дрогобицьким РВВС Львівської області та свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 видане 29 квітня 1967 року Дрогобицьким районним відділом ЗАГС у зв`язку із паспортизацією. Також повідомлено, що дані про отримання ОСОБА_1 першого паспорта в 1966 році відсутні, так як в Дрогобицькому МВ ГУ ДМС України у Львівській області знаходились лише картотеки паспортів зразка 1974 та 1994 років, які були передані в 2018 році в м. Київ для занесення їх в електронну базу ЄІАС УМП (а.с.68).

Згідно копії будинкової книги АДРЕСА_1 , оригінал якої було досліджено судом в судовому засіданні, по даному будинку були зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 у графі «марка держмита, штамп прописки, дата і підпис» з 03 серпня 1976 року; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 у графі «марка держмита, штамп прописки, дата і підпис» з 02 грудня 1976 року (а.с.26).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги довідки Млиниської сільської ради №26 від 13 січня 1997 року та №593 від 09 серпня 2021 року та відхилив покликання позивача та її представника на такі, оскільки відомості, зазначені у згаданих довідках, спростовуються довідкою Млиниської сільської ради №175 від 15 березня 2018 року, витягом від 04 травня 2018 року з погосподарської книги №4 с.Млиниська та відомостями, зазначеними у вищеописаних та досліджених в судовому засіданні погосподарських книгах та будинкоковій книзі, з яких вбачається, що остання вибула із членів колгоспного двору, тобто вона не була членом колгоспного двору станом на 15 квітня 1991 року та в період не менш як три роки підряд до вказаної дати не брала участь своєю працею і коштами у веденні спільного господарства колгоспного двору по АДРЕСА_1 .

Як роз`яснено у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25 грудня 92) в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин, правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

З аналізу вищенаведених норм законодавства, що регулювало правовідносини, пов`язані із набуттям права власності на майно, яке належало колгоспному двору, таке право виникало лише у осіб, членів двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).

Тобто, для підтвердження факту набуття та не втрати права власності на частку у колгоспному дворі для повнолітнього і працездатного члена двору є необхідним доведення обставин, як і проживання у житловому будинку, який відносився до суспільної групи «колгоспний двір» протягом трьох років підряд до 15 квітня 1991 року, так і участі протягом цього періоду своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не представлено суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві.

Натомість, як вірно встановлено судом першої, після смерті ОСОБА_4 , єдиним та останнім членом колгоспного двору була його дружина ОСОБА_5 , після смерті якої єдиним спадкоємцем (за заповітом) є ОСОБА_2 .

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…».

Зважаючи на вказане колегія суддів вважає за можливе в цілому схвалити мотиви суду першої інстанції щодо розгляду усіх позовних вимог, викладені в оскаржуваному рішенні, вважаючи такі належними та відповідними до встановлених обставин, що мають значення та вимог закону, без додаткового дублювання.

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 22 липня 2022 року

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.

СудЛьвівський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення14.07.2022
Оприлюднено28.07.2022
Номер документу105399920
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:

Судовий реєстр по справі —443/1465/20

Постанова від 14.07.2022

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Савуляк Р. В.

Постанова від 14.07.2022

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Савуляк Р. В.

Ухвала від 26.05.2022

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Савуляк Р. В.

Ухвала від 10.05.2022

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Савуляк Р. В.

Ухвала від 30.03.2022

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Савуляк Р. В.

Ухвала від 10.01.2022

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Савуляк Р. В.

Рішення від 17.11.2021

Цивільне

Жидачівський районний суд Львівської області

СЛИВКА С. І.

Рішення від 17.11.2021

Цивільне

Жидачівський районний суд Львівської області

СЛИВКА С. І.

Ухвала від 22.10.2021

Цивільне

Жидачівський районний суд Львівської області

СЛИВКА С. І.

Ухвала від 02.09.2021

Цивільне

Жидачівський районний суд Львівської області

Сливка С. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні