Постанова

від 20.07.2022 по справі 755/13449/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 755/13449/19

провадження № 61-294св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Амаріс Груп», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмарк», публічне акціонерне товариство «Платинум Банк»,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бадахов Юрій Назірович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Амаріс Груп» (далі - ТОВ «Амаріс Груп»), товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмарк»

(далі - ТОВ «ФК «Фінмарк»), публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк»), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р. О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бадахов Ю. Н., про встановлення нікчемності правочинів, визнання правочину недійсним, скасування рішення про реєстрацію права власності та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 набув право власності на квартиру

АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня

2006 року.

13 липня 2006 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Платинум Банк» договір про іпотечний кредит № 3.06070465, відповідно до умов якого банк надав

ОСОБА_1 кредитні кошти під іпотеку вищевказаної квартири.

У період з 27 січня 2015 року по 20 березня 2017 року ОСОБА_1 приймав участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.

10 січня 2017 року, за рішенням Національного банку України, ПАТ «Платинум Банк» визнано неплатоспроможним.

16 січня 2018 року за договором № 26К про відступлення (купівлі- продажу) прав вимоги ПАТ «Платинум Банк» відступив шляхом продажу новому кредитору - ТОВ «ФК «Фінмарк» права вимоги до позичальника - ОСОБА_1 за кредитним договором від 13 липня 2006 року № 3.06070465, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до нього.

16 січня 2018 року за договором № 26і про відступлення (купівлі- продажу) прав вимоги ПАТ «Платинум Банк» продав ТОВ «ФК «Фінмарк» право вимоги по іпотечному договору від 13 липня 2006 року № 3.06070465, укладеному з ОСОБА_1

26 квітня 2019 року ТОВ «ФК «Фінмарк» уклало договір купівлі-продажу № 1766 належної ОСОБА_1 на праві власності квартири АДРЕСА_2 ТОВ «Амаріс Груп». Даний договір купівлі-продажу квартири був укладений в якості задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку. Вказаний договір купівлі-продажу № 1766 від 26 квітня 2019 року був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Бадаховим Ю. Н. Він же, приватний нотаріус Бадахов Ю. Н., прийняв рішення про реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_2 за ТОВ «Амаріс Груп».

Позивач вважав договори № 26і та № 26к від 16 січня 2018 року про відступлення прав вимоги є нікчемними з тих підстав, що ПАТ «Платинум Банк» здійснив відчуження прав вимоги за ціною в 14 разів нижчою від звичайної. Отже, як зазначав позивач, оскільки договори № 26і та № 26к від 16 січня

2018 року є нікчемними, то і відповідно договір купівлі-продажу квартири

від 26 квітня 2019 року між ТОВ «ФК «Фінмарк» та ТОВ «Амаріс Груп» не є дійсним.

Також, приватний нотаріус Бадахов Ю. Н., посвідчуючи вказаний договір, не перевірив факт невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Підставами для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26 квітня 2019 року позивач також зазначав те, що договором іпотеки не була передбачена можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору. Будь-яких вимог про усунення порушень кредитних зобов`язань та попереджень про звернення стягнення на предметом іпотеки від ТОВ «ФК «Фінмарк» позивач не отримував та підпис в поштовому відправленні він також не ставив. В іпотечній квартирі проживає неповнолітній син позивача, що є його єдиним житлом. Дану обставину приватний нотаріус Бадахов Ю. Н. також не перевірив.

Крім цього, позивач вказував, що на даний час діє мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на таке відчуження.

Щодо протиправності рішення приватного нотаріуса позивач зазначав, що ним не було перевірені всі обставини, а саме не встановив факту невиконання боржником основного зобов`язання, посвідчено договір купівлі-продажу без попереднього дозволу органу опіки та піклування, звернуто стягнення на іпотечне майно в період дії мораторію на таке майно.

ОСОБА_1 просив встановити нікчемність: договору № 26і від 16 січня

2018 року про відступлення прав вимоги та договору № 26к від 16 січня

2018 року про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, визнати недійсним договір купівлі-продажу № 1766 від 26 квітня 2019 року; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бадахова Ю. Н. від 26 квітня 2019 року; зобов?язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бадахова Ю. Н. внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про належність права власності на квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що наведені позивачем підстави для визнання нікчемними правочинів з відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, а також визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, не знайшли свого підтвердження. Судом також встановлено дотримання відповідачем ТОВ «ФК «Фінмарк» вимог статей 35, 38 Закону України «Про іпотеку», а також пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про правомірність прийняття оспореного ОСОБА_1 рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ТОВ «Амаріс Груп».

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

05 січня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги не те, що договір про відступлення прав вимоги було укладено після визнання ПАТ «Платинум Банк» неплатоспроможним, а відтак спірний правочин в силу закону є нікчемним. Відповідачем не було надано приватному нотаріусу докази невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов?язання, також не було надано досудової вимоги, яку позивач не отримував, а відтак діє державного реєстратора є неправомірними. Крім того, суди не звернули уваги на те, що право користування спірної квартирою має дитина.

Доводи інших учасників справи

16 червня 2022 року представник фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення «ПАТ «Платинум Банк» - Линик Я. В. через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року залишити без змін.

28 червня 2022 року ТОВ «Амаріс Груп» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відмовити, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дніпровського районного суду міста Києва.

15 червня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

13 липня 2006 року між ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк», правонаступником якого став ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 3.06070465 відповідно до умов якого позивач отримав грошові кошти в сумі 34 000,00 доларів США на строк користування 130 місяців.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

№ 3.06070465, 13 липня 2006 року між ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк», правонаступником якого став ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 3.06070465 за умовами якого позивач передав в іпотеку квартиру

АДРЕСА_3 .

Квартира

АДРЕСА_4 належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2006 року (т. 1, а. с. 17).

11 січня 2017 року ПАТ «Платинум Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних та введено тимчасову адміністрацію.

20 грудня 2017 року відбулися електронні торги відповідно до яких переможцем аукціону з продажу права вимоги за кредитним договором № 3.06070465 від

13 липня 2006 року (із забезпеченням: п`ятикімнатна квартира загальною площею 141,40 кв.м та жилою площею 95,00 кв.м., яка знаходить за адресою:

АДРЕСА_5 ), відповідно до протоколу № UA-EA-2017-12-06-000040-c став ТОВ «ФК «Фінмарк».

16 січня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «ФК «Фінмарк» було укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 26к відповідно до якого ТОВ «ФК «Фінмарк» набув право вимоги за договором про іпотечний кредит № 3.06070465 від 13 липня 2006 року.

16 січня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «ФК «Фінмарк» було укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 26і відповідно до якого ТОВ «ФК «Фінмарк» набув право вимоги за договором іпотеки № 3.06070465 від 13 липня 2006 року за умовами якого новий іпотекодержатель набув усіх прав замість первісного іпотекодержателя.

19 жовтня 2018 року ТОВ «ФК «Фінмарк» через приватного нотаріуса звернулася до позивача з вимогою про погашення заборгованості у розмірі 4 221 435,47 грн, та у якій повідомляв позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, у випадку якщо вимога не буде ним виконана.

Вказана вимога була направлена позивачу рекомендованим цінним листом, та повернулася без отримання за закінченням терміну зберігання 07 листопада 2018 року.

19 березня 2019 року ТОВ «ФК «Фінмарк» направило ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення умов договору про іпотечний кредит (т. 1, а. с 113-114).

Вказана вимога була отримана ОСОБА_1 особисто 21 березня 2019 року (т. 1, а. с. 98).

26 квітня 2019 року між ТОВ «ФК «Фінмарк» та ТОВ «Амаріс Груп» було укладено договір купівлі-продажу за умовами якого ТОВ «ФК «Фінмарк», як іпотекодержатель, продав ТОВ «Амаріс Груп» квартиру АДРЕСА_3 .

Приватним нотаріусом КМНО Бадаховим Ю. З. було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_3 та зареєстровано за ТОВ «Амаріс Груп», що підтверджується інформаційною довідкою від 04 серпня 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення нікчемності договору № 26і від 16 січня 2018 року та договору № 26к від 16 січня 2018 року

Звертаючись до суду з вимогами про встановлення нікчемності правочинів - договорів № 26к та № 26і від 16 січня 2018 року, укладених між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «ФК «Фінмарк», ОСОБА_1 посилався на пункт 3 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та те, що ПАТ «Платинум Банк» здійснив відчуження прав вимоги за ціною в 14 разів нижчою від звичайної.

За статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд (уповноважена особа) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до частин третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Положення зазначеної статті врегульовують порядок визнання нікчемними правочинів неплатоспроможного банку, вчинених (укладених) протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, з метою забезпечення збереження активів і документації банку.

У даній справі встановлено, що ПАТ «Платинум Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних 11 січня 2017 року та введено тимчасову адміністрацію.

Оспорювані договори відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги були укладені від імені ПАТ «Платинум Банк» уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність посилань позивача на частину третю статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як на підставу нікчемності оспорюваних договорів.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено підстав нікчемності договору щодо відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за зобов`язанням, із розміром якого не погоджується боржник.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійним договору купівлі-продажу № 1766 від 26 квітня 2019 року, скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бадахова Ю. Н. від 26 квітня 2019 року та зобов?язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бадахова Ю. Н. внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про належність права власності на спірну квартиру

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

За приписами частини першої статті 35 вказаного Закону у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 вказаного Закону (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня

2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 вказаного Закону (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

З матеріалів справи відомо, що пунктом 3.3 статті 3 Іпотечного договору від

30 липня 2006 року № 3.06070465 сторони узгодили право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі цього договору шляхом продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, іпотекодержатель набув права продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

З наведеного слідує, що підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення.

Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц (провадження

№ 14-48цс19)).

Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження

№ 14-711цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.

Підсумовуючи наведені позиції Великої Палати Верховного Суду, потрібно зробити висновок про те, що метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач вимогу про усунення порушення зобов`язання отримав, проте належним чином її не виконав.

Пунктом 2.7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 у редакції від 07 листопада 2018 року, що діяла на момент посвідчення правочину (далі - Порядок) встановлено, що якщо договором про задоволення вимог іпотекодержателя передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі- покупцеві, посвідчення таких договорів здійснюється за загальними правилами посвідчення договорів відчуження.

Для посвідчення такого договору іпотекодержатель зобов`язаний за тридцять днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти такий договір. Іпотекодержатель має документально підтвердити нотаріусу, що він повідомив осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 2.13 Порядку закріплено, що ціна продажу предмета іпотеки має бути встановлена за згодою між іпотекодержателем та іпотекодавцем. У разі недосягнення згоди щодо ціни продажу предмет іпотеки здійснюється за ціною, не нижчою за встановлену незалежною оцінкою, що підтверджується відповідним актом про оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Платинум Банк» надав приватному нотаріусу акт про оцінку, за допомогою якого суди встановили, що продаж предмета іпотеки був здійснений за ціною не нижчою за встановлену незалежною оцінкою, та свідчить про дотримання приватним нотаріусом вимог пункту 2.7 та пункту 2.13 Порядку при посвідченні правочину та прийнятті рішення про реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Амаріс Груп».

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Встановивши, відсутність діях приватного нотаріуса порушень законодавства України, яке діяло на момент прийняття рішення приватним нотаріусом та вчинення ним реєстраційних дій щодо договору купівлі-продажу квартири

від 26 квітня 2019 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог позивача.

Доводи заявника про відсутність в іпотечному договорі положень, які передбачають право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб, спростовуються положеннями пункту 3.3. статті 3 іпотечного договору № 3.06070465 від 13 липня 2006 року, згідно з якими сторонами погоджено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке надає право іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі цього Договору шляхом продажу від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Також є безпідставними аргументи заявника щодо порушення прав на житло його сина ОСОБА_3 у зв`язку із укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу, оскільки позивачем суду не надано доказів, підтверджуючих право користування ОСОБА_3 спірною квартирою як на момент укладення іпотечного договору 13 липня 2006 року, так і на час вчинення правочину купівлі-продажу квартири, посвідчення договору купівлі-продажу від 26 квітня 2019 року приватним нотаріусом та прийняття ним рішення щодо реєстрації права власності за ТОВ «Амаріс Груп».

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,

№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року- без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун