Рішення

від 25.07.2022 по справі 922/4504/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2022м. ХарківСправа № 922/4504/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Бублик С.І.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпром" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 26-А, оф. 135, код ЄДРПОУ 31897801) до Товариства з обмеженою відповідальністю "КМД Фасад Солюшенс" (61166, м. Харків, пр. Науки, 25, к. 312, код ЄДРПОУ 40631742) про стягнення 655 584,83 грн за участю представників:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

15.11.2021 до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява ТОВ "ІНПРОМ" (позивач) про стягнення з ТОВ "КМД Фасад Солюшенс" (відповідач) 655 584,83 грн, з яких:

- основний борг за рахунком на оплату №366 від 11.02.2019р., рахунком на оплату №520 від 26.02.2019 р., рахунком на оплату №536 від 27.02.2019р. у сумі 528 339,36 грн;

- збитки від інфляції 84 336,75 грн;

- 3% річних від простроченої суми у сумі 42 908,72 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає про те, що відповідач не виконав зобов`язання з поставки товару, оплаченого позивачем, на суму 528339,36 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2021, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.11.2021 було залишено позовну заяву без руху.

24.11.2021 позивач подав до господарського суду Харківської області заяву (вх. № 27810) про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 25.11.2021 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.

30.12.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх. №30737) в якому він заперечує проти позову, зазначаючи, що 26.11.2021 відповідачем направлено позивачу лист з зазначенням місця зберігання товару для його отримання. При цьому, відповідач не заперечує факт отримання від позивача попередньої оплати за поставку товару.

Ухвалою суду від 17.01.2022 було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

Судове засідання по розгляду справи по суті було відкладено на 02.03.2022.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, тобто до 26 березня 2022 року. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України № 2119-ІХ від 15.03.2022, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб. Законом України № 2212-ІХ від 21.04.2022 затверджено Указ Президента України від 18 квітнія 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

02 березня 2022 року судове засідання у справі № 922/4504/21 не відбулось у зв`язку з введенням воєнного стану, постійними обстрілами міста Харкова ворожими військами та веденням активних бойових дій на території Харківської області, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці учасників справи.

Згідно з опублікованими Радою суддів України 02.03.2022 Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану року, судам України рекомендовано по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя.

Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя та працює у дистанційному режимі.

При цьому, беручи до уваги вищезазначені рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022 року, керівництвом Господарського суду Харківської області тимчасово до усунення вищезазначених обставин встановлено наступний порядок роботи:

На час існування небезпеки для учасників провадження, пов`язаної з перебуванням останніх у приміщенні Господарського суду Харківської області, судові засідання за особистої участі учасників судового процесу не проводяться. Проведення судових засідань в режимі відеоконференцзв`язку можливе за умов наявності технічної можливості у всіх учасників судового процесу.

Всі судові справи, у яких на дату початку збройної агресії були відкладені судові засідання, суддям запропоновано відкладати до часу нормалізації ситуації.

Отже, судове засідання у справі № 922/4504/21 було призначено відразу після відновлення можливості безпечного для учасників судового процесу проведення судових засідань в режимі відеоконференцзв`язку на 25.07.2022.

Сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи.

Позивачем подано до суду заяву №22/07/22 від 22.07.2022 в якій він просить суд розглядати справу без участі його представника та підтримує вимоги позовної заяви в повному обсязі.

Відповідачем 25.07.2022 також подано до суду заяву про розгляд справи за відсутності його представника в якій він підтримує свої заперечення, викладені у відзиві та просить суд відмовити в позові.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 25.07.2022 відповідно до п. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом підписано рішення без його проголошення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, судом було встановлено наступне.

11.02.2019 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «КМД ФАСАД СОЛЮШЕНС» (надалі - «Відповідач») відповідно до попереднього замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНПРОМ» (надалі - «Позивач») згідно усно узгодженого договору поставки було надано рахунок на оплату №366 від 11.02.2019р. на суму 215 956,80 грн.

Відповідно до зазначеної у рахунку на оплату інформації, товар резервується по 100% оплаті; товар відпускається наступного дня після отримання оплати, за наявності доручення.

Даний рахунок на оплату було сплачено Позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №275 від 12.02.2019р., платіжним дорученням №277 від 12.02.2019р. та платіжним дорученням №278 від 13.02.2019р.

Однак, станом на 30.09.2021р. товар не був поставлений Позивачу, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між ТОВ «ІНПРОМ» та ТОВ «КМД ФАСАД СОЛЮШЕНС» по рахунку №366 від 11.02.2019р.

26.02.2019р. Відповідачем, відповідно до попереднього замовлення Позивача усно узгодженого договору поставки було надано рахунок на оплату №520 від 26.02.2019р. на суму 362 459,10 грн.

Відповідно до зазначеної у рахунку на оплату інформації, товар резервується по 100% оплаті; товар відпускається наступного дня після отримання оплати, за наявності доручення.

Даний рахунок на оплату було сплачено Позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №311 від 26.02.2019р., платіжним дорученням №312 від 26.02.2019 р., платіжним дорученням №313 від 26.02.2019р. 24.01.2020р.

По даному рахунку Відповідачем було поставлено Позивачу частину товару на суму 62 613,74 грн, що підтверджується видатковою накладною №210 від 24.01.2020р.

Станом на 30.09.2021р. за даним рахунком на оплату залишається непоставлений товар на суму 299 845,36 грн, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між ТОВ «ІНПРОМ» та ТОВ «КМД ФАСАД СОЛЮШЕНС» по рахунку №520 від 26.02.2019р.

27.02.2019р. Відповідачем відповідно до попереднього замовлення Позивача усно узгодженого договору поставки було надано рахунок на оплату №536 від 27.02.2019р. на суму 12 537,20 грн.

Відповідно до зазначеної у рахунку на оплату інформації, товар резервується по 100% оплаті; товар відпускається наступного дня після отримання оплати, за наявності доручення.

Даний рахунок на оплату було сплачено Позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №315 від 28.02.2019р.

Станом на 30.09.2021р. товар не був поставлений Позивачу, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між ТОВ «ІНПРОМ» та ТОВ «КМД ФАСАД СОЛЮШЕНС» по рахунку №536 від 27.02.2019р.

Отже, Відповідачем залишлося невиконане зобов`язання з поставки товару на суму у розмірі 528 339,36 грн, що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків станом на 28.02.2021р. між ТОВ "ІНПРОМ" та ТОВ "КМД Фасад Солюшенс" та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку, за період з 01.01.2018р. по 01.09.2021р.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Дані обставини визнаються відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Як зазначає позивач, 29.06.2021р. ним було надіслано на адресу відповідача лист-вимогу щодо повернення передоплати, за невідвантажений товар, однак, доказів направлення такої вимоги на адресу відповідача суду надано не було.

Суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п`ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Звернення позивача з позовною заявою до суду щодо повернення грошових коштів, сплачених у якості попередньої оплати за товар, свідчить про те, що поставка обумовленого сторонами товару для нього на теперішній час втратила інтерес.

У зв`язку з чим, на теперішній час, сума попередньої оплати у розмірі 528 339,36 грн, відповідно до рахунку на оплату №366 від 11.02.2019р., рахунку на оплату №520 від 26.02.2019р., рахунку на оплату №536 від 27.02.2019р. є неповернутою позивачу.

Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам сторін, суд виходив з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частини 1 статті 639 ЦК України).

Частиною 2 ст. 640 Цивільного кодексу України визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 657 Цивільного кодексу України, яка регулює форму окремих видів договорів купівлі-продажу, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Отже, щодо договору поставки товару законом не встановлено обов`язкової вимоги укладення його у письмовій формі.

Відповідно до статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України не допускається одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, що регулює виконання зобов`язань за договором, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 662, 664 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Статтею 610 Цивільного кодексу України, визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної на рахунках на оплату, наданих Відповідачем, інформації, товар резервується по 100% оплаті; товар відпускається наступного дня після отримання оплати, за наявності доручення.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. І ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Також, відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд не приймає до уваги, оскільки останнім не було надано доказів в їх підтвердження, а лист на адресу позивача з повідомленням про місце зберігання товару було направлено лише після звернення позивача до суду з позовом.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ "ІНПРОМ" про стягнення з ТОВ "КМД ФАСАД СОЛЮШЕНС" 528 339, 36 грн основної заборгованості, яка виникла внаслідок неповернення попередньої оплати за товар, є обґрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 84 336,75 грн збитків від інфляції та 42 908,72 грн 3% річних, суд зазначає наступне.

З встановлених судом обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з поставки товару, в межах яких відповідач повинен був поставити товар, за який позивачем була здійснена попередня оплата.

Зобов`язання поставити товар за своєю правовою природою не є грошовим зобов`язанням.

Оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, то застосування позивачем частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми 3% річних є неправомірним.

Вказана правова позиція міститься також у постановах Верховного Суду від 01.07.2019 у справі № 910/5773/18, від 21.06.2019 у справі № 910/9288/18.

При цьому, суд відзначає, що частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16, а також у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17.

Однак, як встановлено судом, укладеного між сторонами письмового договору в якому було б визначено розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не було.

Отже, суд не вбачає підстав для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України та стягнення інфляційних втрат та 3% річних на суму попередньої оплати.

Крім того, судом не може бути враховано і те, що інфляційні втрати та 3% річних заявлені у зв`язку з невиконанням відповідачем вимоги позивача щодо повернення попередньої оплати, яка була викладена у листі від 29.06.2021, оскільки наявність вказаного повідомлення не впливає на викладені вище висновки суду, більше того, матеріали справи не містять належних доказів направлення відповідачу вказаного повідомлення.

Враховуючи вказане, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних задоволенню не підлягають.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Інших судових витрат сторонами заявлено не було.

Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КМД Фасад Солюшенс" (61166, м. Харків, пр. Науки, 25, к. 312, код ЄДРПОУ 40631742) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпром" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 26-А, оф. 135, код ЄДРПОУ 31897801) 528 339,36 грн основної заборгованості, яка виникла внаслідок неповернення попередньої оплати за товар та 7 925,09 грн судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інпром" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 26-А, оф. 135, код ЄДРПОУ 31897801).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КМД Фасад Солюшенс" (61166, м. Харків, пр. Науки, 25, к. 312, код ЄДРПОУ 40631742).

Повне рішення складено "25" липня 2022 р.

Суддя С.А. Прохоров