Постанова

від 26.07.2022 по справі 472/156/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

26.07.22

22-ц/812/674/22

Провадження № 22-ц/812/674/22

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 липня 2022 року м. Миколаїв

справа № 472/156/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання Ковальським Є.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції

апеляційну скаргу

Миколаївської обласної прокуратури

на рішенняВеселинівського районногосуду Миколаївськоїобласті,ухваленого 22лютого 2020року підголовуванням суддіЧаричанського П.О.,в приміщенніцього жсуду,повне судоверішення складене02травня 2022року,у цивільнійсправі

за позовом

виконуючого обов`язки керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У лютому 2021 року виконуючий обов`язки керівника Вознесенської місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ ДГК у Миколаївській області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки.

Позивач зазначав, що 14 листопада 2019 року наказом ГУ ДГК у Миколаївській області затверджено проектземлеустрою танадано ОСОБА_1 у власністьземельну ділянкуплощею 2га,в томучислі рілліплощею 2га (кадастровийномер 4821782500:02:000:0759),із земельсільськогосподарського призначеннядержавної власностібез зміни цільовогопризначення,що розташованав межахтериторії Миколаївськоїсільської радиВеселинівського районуМиколаївської областідля веденняособистого селянськогогосподарства.

На підставівказаного наказудержавним реєстраторомКумарівської сільськоїради Первомайськогорайону Миколаївськоїобласті ВасалатійТ.М.18листопада 2019року за№34261814зареєстровано правовласності ОСОБА_1 на вказануземельну ділянку.

Проте, зазначений наказ ГУ ДГК у Миколаївській областіприйнятий зпорушенням вимогчинного законодавства, оскільки згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ ДГК у Миколаївській області від 25 липня 2019 року №5088/0/14-19-СГ вже отримував у приватну власність земельну ділянку площею 2га з кадастровим номером 4824510100:07:000:0190 для ведення особистого селянського господарства в межах території Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області.

Право власності на земельну ділянку було зареєстровано 31липня 2019року за№32653454.

Отже, ОСОБА_1 на час видання ГУ ДГК у Миколаївській області наказу від 14 листопада 2019 року №9722/0/14-19-СГ про надання вказаної ділянки у власність вже використав 31 липня 2019 року своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання.

У подальшому ОСОБА_1 на підставідоговору купівлі продажу№884від 04грудня 2019року посвідченогоприватним нотаріусомМиколаївського міськогонотаріального округуМиколаївської областіРибачук О.В.,відчужив правовласності навказану земельнуділянку накористь ОСОБА_2 ,про щоу Державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майновчинено запис№34506787. ОСОБА_2 придбав вказану земельну ділянку в особи, яка не мала права її отримувати та відчужувати.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 , отримуючи у власність спірну земельну ділянку, порушив вимоги статей 116, 118, 121ЗК України,повторно використавшисвоє правона безоплатнеотримання увласність земельноїділянки зодним ітим жецільовим призначенням,прокурор просивсуд визнатинезаконним таскасувати наказ ГУ ДГК у Миколаївській області №9722/0/14-19-СГ від 14 листопада 2019 року та витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га кадастровий номер4821782500:02:000:0759 у власність держави в особі ГУ ДГК у Миколаївській області.

Узагальнені доводи інших учасників

Під час розгляду справи ГУ ДГК у Миколаївській області подало відзив на позовну заяву у якому просило у задоволенні позовних вимог в частині скасування наказу ГУ ДГК у Миколаївській області №9722/0/14-19-СГ від 14 листопада 2019 року відмовити, посилаючись на те, що жодним нормативно правовим актом не встановлено обов`язку та не визначено процедури за якою орган виконавчої влади або місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу, може перевіряти обставини щодо здійснення волевиявлення заявника та факт використання особою свого права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

З огляду на той факт, що проект землеустрою ОСОБА_1 був погоджений в порядку встановленому статтею 186-1 ЗК України, на думку відповідача, підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність у Головного управління були відсутні.

Також зазначають, що у постанові Великої Палати ВС від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 висловлено позицію стосовного того, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, назалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсним рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Відповідач ОСОБА_2 також подав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що земельна ділянка відчужена особою, яка не мала на це права, але він є добросовісним набувачем, так як набув право власності на земельну ділянку оплатно та не знав і не міг знати про те, що земельна ділянка придбана у особи, яка не мала права її відчужувати у зв`язку із неправомірним отриманням ділянки у приватну власність.

Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 04 жовтня 2021 року залучено Вознесенську окружну прокуратуру Миколаївської області в якості правонаступника позивача Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2022 року в задоволені позову відмовлено повністю. Вирішено скасувати забезпечення позову накладеного ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 25 лютого 2021 року після набрання даним рішенням законної сили.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд частково погоджується з твердженням прокурора в позові, що «відповідачі усвідомлювали, що порушили встановлений законодавством порядок отримання у власність землі», про те не всі відповідачі, зокрема відповідач ОСОБА_2 не знав і не міг знати, що ОСОБА_1 повторно отримав земельну ділянку.

Водночас ОСОБА_1 знав, що він отримує повторно земельну ділянку, а також посадові особи ГУ ДГК у Миколаївській області повинні були знати, що ОСОБА_1 отримує земельну ділянку повторно, або знали так як слідує із постанови про закриття кримінального провадження, дані факти отримання повторно земельних ділянок мають систематичний характер.

Між тим, не розслідуючи кримінальне провадження за фактом отримання повторно земельних ділянок, прокуратура вирішила піти найлегшим шляхом відібрати земельну ділянку в добросовісного набувача. Добросовісний набувач ОСОБА_2 при укладанні договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим №4821782500:02:000:0759, як і нотаріус який засвідчував договір керувалися відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно яких як зазначено вище, право власності на вказану земельну ділянку належало ОСОБА_1 і вони не могли знати, що вказану земельну ділянку останній отримав повторно.

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Держава не може через не компетенцію чи навмисні дії працівників одного із державних органів, які видали повторно земельну ділянку, відібрати у добросовісного набувача земельну ділянку через інший державний орган влади у зв`язку з не якістю національного законодавства.

Посилання прокуратури на задоволення суспільного інтересу та потреб в даній справі, відновлення справедливості, можливо досягнути іншим шляхом через притягнення винних осіб до кримінальної та цивільної відповідальності в рамках відповідних процесів, де будуть стягнуті збитки спричиненні державі, а не через відібрання законно придбаного майна у добросовісного набувача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі прокурор посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував правову природу спірних правовідносин, помилково дійшов висновку про можливість відновлення порушених інтересів держави внаслідок притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності та стягнення спричинених державі збитків у кримінальному провадженні. Спірна земельна ділянка набута внаслідок очевидно незаконних дій, оскільки повторне безоплатне отримання ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності є неможливим.

Встановивши, що ОСОБА_1 не є мешканцем Веселинівського району і відчужує розташовану на цій території земельну ділянку одразу ж після її набуття у власність, ОСОБА_2 не мав перешкод для того, щоб зваживши на ці обставини проявити хоча б мінімальну обачність при укладенні договору 04 грудня 2019 року, зокрема і з огляду на джерело отримання відомостей про пропозицію продати земельну ділянку.

Встановлення очевидної незаконності набуття права власності ОСОБА_3 не потребувало спеціальних юридичних знань чи дослідження значного обсягу документів, а могло бути з`ясовано покупцем під час спілкування з продавцем або ознайомлення спільно з нотаріусом з відомостями у реєстрі речових прав. Крім того, ОСОБА_2 самостійно або за допомогою фахівців міг з`ясувати обставини набуття нерухомого майна, яке він збирався придбати.

Також зазначає, що правовідносини пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Землі сільськогосподарського призначення займають центральне місце у складі земель України. Виходячи з цього, у ЗК України закріплено принцип пріоритетності земель сільськогосподарського призначення та особливі вимоги щодо використання цієї категорії земель.

Отже, з урахуванням зазначених обставин, в результаті задоволення позову прокурора буде дотримана справедлива рівновага (баланс) між загальним (суспільним) інтересом громади та інтересами ОСОБА_2 , який може відновити свої права у спосіб, передбачений статтею 661 ЦК України.

Відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом, від відповідачів до апеляційного суду не надходили.

В судове засідання апеляційного суду відповідачі не з`явились.

Поштові повідомлення, які направлялись апеляційним судом на адресу ОСОБА_1 , повернулись з відміткою про відсутність особи за адресою місцезнаходження (т. 2 а.с. 159, 175). Як видно з повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень (т. 2 а.с. 172, 173), відповідач ОСОБА_2 та його представник своєчасно повідомлені про час і місце судового розгляду. На електронну адресу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області судову повістку направлено в електронному вигляді (т.2 а.с.156). Отже, відповідачі належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, в розумінні вимог статті 128 ЦПК України. Клопотань про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходило. Тому неявка відповідачів не перешкоджає розгляду справи.

2.Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлені судомпершої інстанціїобставини справи

Судом встановлено,що 26лютого 2019року ОСОБА_1 звернувся доГУ ДГК у Миколаївській області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами території Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області. В заяві зазначав, що право на безоплатну приватизацію по вищезазначеному цільовому призначенню не використав (том 1, а.с.19).

Наказом ГУ ДГК у Миколаївській області №1615/0/14-19-СГ від 14 березня 2019 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га пасовищ, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (том 1, а.с. 18).

16 липня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву-опис про видачу рішення про передачу у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності в розмірі 2,0000 га у Новобузькому районі Миколаївської області (том 1, а.с 17).

Наказом ГУ ДГК у Миколаївській області №5088/0/14-19-СГ від 25 липня 2019 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі пасовищ площею 2,0000 га (кадастровий номер 4824510100:07:000:0190) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області (том 1, а.с. 16).

31 липня 2019 року право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, з кадастровим номером 4824510100:07:000:0190, було зареєстровано за ОСОБА_1 державним реєстратором Новобузької міської ради Миколаївської області Щербак О.О. (том 1, а.с. 27-28).

Також встановлено, що 09 жовтня 2019 року наказом ГУ ДГК у Миколаївській області №7614/0/14-19-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Миколаївської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, орієнтований розмір земельної ділянки 2,00 га ріллі, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (том 1, а.с. 13).

05 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав заяву-опис про видачу рішення про передачу у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності в розмірі 2,0000 га у Веселинівському районі Миколаївської області (том 1, а.с 12).

Наказом ГУ ДГК у Миколаївській області №9722/0/14-19-СГ від 14 листопада 2019 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано громадянину України ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі ріллі площею 2,0000 га (кадастровий номер 4821782500:02:000:0759) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Миколаївської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі їх обтяжень 18 листопада 2019 року, державним реєстратором Кумарівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Васалатій Т.М. (том 1, а.с.11,32).

Відповідно до частини першої статті 14 Конституції України, частини 1 статті 1 ЗК земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та застосування інших, передбачених законом способів (частина 3 статті 152 ЗК).

Згідно з статтею 16 ЦК способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності, в тому числі органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до частини 1 статті 121 ЗК громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт «б»).

Згідно із частинами 1-4 статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, поряд з іншим, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в»).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Отже, набуваючи у власність спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 повторно скористався своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ ДГК у Миколаївської області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши наказ від 25 липня 2019 року про затвердження проекту землеустрою та надання у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 4821782500:02:000:0759, а тому цей наказ є незаконним.

При вирішенні позовних вимог щодо витребування спірноїділянки по суті, апеляційний суд враховує наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 04 грудня 2019 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу №884, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Рибачук О.В., відчужив право власності на вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис №34506787 (том 1, а.с. 31-33).

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового. Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Нормами глави 29 ЦК передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Засади захисту права власності, зокрема, передбачають право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК).

Згідно частини 1 статті 388 ЦК, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо воно вибуло з володіння власників не з їхньої волі.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК (пункт 21 постанови Пленуму ВССУ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 7 лютого 2014 року).

Отже, підставою для застосування механізму, передбаченого статтею 388 ЦК, є встановлення судом можливості витребувати майно у набувача, незалежно від заперечення про те, що він є добросовісним. Такою умовою є, поряд з іншим, доведення факту вибуття майна з володіння власника чи володіння особи, якій він передав майно, поза їхньої волі.

Як зазначалось вище, звертаючись до органів Держгеокадастру за дозволом на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_1 діяв неправомірно, неправдиво вказавши, що право на безоплатну приватизацію по вищезазначеному цільовому призначенню він не використав (а.с.13 том 1). В подальшому орган Держгеокадастру, приймаючи наказ щодо надання дозволу на розробку документації, її затвердження та передачу землі у власність, не перевірив обставин, необхідних для передачі землі у приватну власність громадян, та вчинив дії, які суперечать закону.

Таким чином, за дійсних (а не фіктивних, неправдивих) обставин спірна ділянка вибула з володіння власника територіальної громади не з її волі.

Отримавши земельну ділянку на підставі завідомо неправдивих відомостей, ОСОБА_1 не набув права власності у передбаченому законом порядку, а тому не набув цього права і ОСОБА_2 , як покупець за договором від 25 липня 2019 року.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає перешкод для витребування спірної ділянки у ОСОБА_2 як добросовісного набувача відповідно до частини 1 статті 388 ЦК.

При цьому суд ввадає, що витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки не є непропорційним втручанням у мирне володіння майном та порушенням прав, запроваджених статтею 1 Першого Протоколу Конвенції.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України17липня 1997року №475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17Закону Українивід 23лютого 2006року №3477-IV"Провиконання рішеньта застосуванняпрактики Європейськогосуду зправ людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Вирішуючи питаннящодо належноїкомпенсації завтручання управо власності,апеляційний судвиходить зтого,що ОСОБА_2 ,виходячи зпринципу диспозитивності,розпорядився своїмипроцесуальними правамита незаявив вимогпро наданняналежного відшкодуванняморальної таматеріальної шкодиу зв`язку з вимогою про повернення спірної земельноїділянки. За відсутності таких вимог суд не має жодних об`єктивних даних для оцінки розміру шкоди, заподіяної відповідачу (рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» абз.77).

При цьому діюче законодавство надає відповідачу додаткові ефективні засоби юридичного захисту після ухвалення цього рішення. Він не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до ОСОБА_1 , в якого придбав спірну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК (постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14ц, від 29 травня 2019 року №367/2022/15ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14ц).

Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

Оскільки обраний прокурором спосіб захисту порушеного права цілком відповідає правовій природі спірних правовідносин та перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК не вбачається, позов про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 4821782500:02:000:0759 у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, підлягає задоволенню.

Водночас, вирішуючи вимоги позову про визнання незаконним та скасування наказу ГУ ДГК у Миколаївській області, апеляційний суд дійшов наступного.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14).Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) зазначено: «Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідностізаконуне тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані».

За такого, вимоги про визнання незаконним і скасування наказу задоволенню не підлягають, як неефективний спосіб захисту».

Отже, вимоги позову про незаконним та скасування спірного наказу ГУ ДГК у Миколаївській області є неефективним способом захисту, а тому такі вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені обставини справи та вимоги матеріального права, помилково відмовив в задоволенні позову за безпідставністю, рішення суду має бути скасоване на підставі пунктів 3,4 частини 1 статті 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову в частині вимог про витребування спірної ділянки у відповідача ОСОБА_2 у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Згідно зістаттею 141ЦПК міжсторонами підлягаютьрозподіленню судовівитрати,сплачені прокуроромпри поданніпозову таапеляційної скарги.Враховуючи частковезадоволення позовув частиніоднієї здвох заявленихпозовних вимог,на користьМиколаївської обласноїпрокуратури необхідностягнути 5675,01 грн судового збору. Такі витрати мають бути розподілені на всіх відповідачів в рівних частках по 1891,67 грн.

Керуючись статтями 374, 375, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Миколаївської обласноїпрокуратури задовольнити частково.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов виконуючого обов`язки керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_2 у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку з кадастровим номером 4821782500:02:000:0759 загальною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Миколаївської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р 35215058000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м.Києва, МФО 820172) по 1891,67 грн судових витрат з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийІ.В. Лівінський СуддіВ.В. Коломієць Т.Б. Кушнірова

Повний текст постанови складено 26 липня 2022 року.