Рішення

від 22.07.2022 по справі 334/10263/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 22.07.2022

Справа № 334/10263/21

Провадження № 2/334/1448/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2022 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., за участі: секретаря судового засідання Кузьменко К.В., учасників справи - позивачки ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізького міського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Запорізького міського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову посилається на те, що наказом №99/к від 25.04.2019 вона була прийнята на посаду соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома Олександрівського району.

17 грудня 2021 року до позивачки було доведено наказ №425 від 17.11.2021, в якому викладено попередження про відсторонення від роботи з 09.12.2021 у разі, якщо не буде надано документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань проти такого щеплення.

Наказом №291 від 09.12.2021 позивачку було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Строк відсторонення триватиме до усунення причин, які зумовили таке відсторонення.

Відсторонення вважає незаконним, таким, що грубо порушує її права, зокрема, право на працю, передбачене ст.43 Конституції України.

Відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 не є обов`язковим. Відсторонення позивачки від роботи відбулося без дотримання вимог ч.2 ст. 12 зазначеного Закону, ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення».

Вимога пред`явлення даних про щеплення від COVID-19 суперечить ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», відповідно до якої людина має право на таємницю про стан свого здоров`я.

Стаття 46 КЗпПУ такої підстави для відсторонення від роботи не передбачає, а тому відсторонення від роботи згідно наказу МОЗ №2153 від 04.10.2021 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковому профілактичному щепленню» є незаконним.

Просить врахувати, що відповідач поставив позивачку, яка має на триманні малолітню дитину, в скрутне матеріальне становище, залишивши без засобів існування.

Також зазначає, що відповідачем не враховано, що вакцинація від COVID-19 може бути протипоказана тимчасово або взагалі, наказом МОЗ №2153 від 04.10.2021 зі змінами і доповненнями, внесеними наказом МОЗ України від 01.11.2021 №2393, також закріплено, що обов`язковим щепленням підлягають всі визначені категорії працівників тільки в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, що безпідставно було не враховано відповідачем і свідчить про незаконність наказу про відсторонення позивачки від роботи.

З урахуванням наведеного, позивачка просить визнати незаконним та скасувати виданий відповідачем наказ №291 від 09.12.2021, якою позивачку було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, а також стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу станом на 29.12.2021 в розмірі 7236,20 грн.

Представник Запорізького міського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) у відзиві на позовну заяву вказує, що наказ про відсторонення від роботи був прийнятий відповідачем згідно з вимогами чинного законодавства, в тому числі Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Закону України «Про забезпечення епідеміологічного благополуччя населення». Відповідач, з метою забезпечення безпеки отримувачів соціальних послуг, які є людьми похилого віку та найбільш вразливими до корона вірусної хвороби, а також працівників територіального центру, які працюють разом з позивачкою, з урахуванням вимог ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивачки.

В судовому засіданні позивачка підтримала вимоги свого позову та просила його задовольнити з наведених у позовній заяві підстав.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні з наведених у відзиві підстав.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши надані докази, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що наказом №99/к від 25.04.2019 ОСОБА_1 прийнята на посаду соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома Олександрівського району, яку обіймає по теперішній час, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 .

Протоколом №13 від 09.11.2021, затвердженим заступником директора Запорізького міського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), за результатами оперативної наради визначено провести роз`яснювальну роботу з працівниками відділень щодо вимог законодавства до обов`язкової вакцинації проти COVID-19 відповідно до розширеного списку професій, який оприлюднено 09.11.2021. Після ознайомлення з протоколом ОСОБА_1 висловила свою незгоду, що засвідчила своїм підписом.

Наказом №425 від 17.11.2021 «Про вжиття заходів щодо забезпечення обов`язкового щеплення проти COVID-19» визначено повідомити всіх працівників Запорізького міського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) про: необхідність отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19; можливих місцях (пунктах) проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19; правові наслідки у разі відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 (відсторонення від роботи).

17.11.2021 року до позивачки було доведено наказ №425 від 17.11.2021, в якому викладено попередження про відсторонення від роботи з 09.12.2021 у разі, якщо не буде надано документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань проти такого щеплення.

26.11.2021 ОСОБА_1 отримала особисте повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, правові наслідки у разі відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID-19, про що свідчить її підпис на повідомленні та заперечення.

Повідомлення, наказ №425 від 17.11.2021 обґрунтовані ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096 «Про внесення змін до Постанови КМУ від 09.12.2020 року №1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та змін до «Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 (зі змінами внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 №2393).

Позивачка не надала у встановлений строк відповідні підтверджуючі документи, визначені наказом №425 від 17.11.2021.

Наказом №291 від 09.12.2021 ОСОБА_1 , як таку що станом на 09.12.2021 не має документу про профілактичне щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень проти COVID-19, було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на строк до усунення причин, які зумовили таке відсторонення, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого КМУ.

Підстави наказу: Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зі змінами від 01.11.2021; копія наказу від 17.11.2021 №425; акт щодо осіб, які не надали документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень проти COVID-19.

Ознайомившись з наказом №291 від 09.12.2021, ОСОБА_1 проставила відмітку, що з наказом не згодна.

Посилаючись на незаконність відсторонення від роботи, позивачка у грудні 2021 року звернулась з позовом до суду, просить визнати незаконним та скасувати наказ про її відсторонення від роботи.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

За змістом ст. 2-1 КЗпП України, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

При цьому, згідно з п.п. а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

За приписами ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

Відповідно до ч. 2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Згідно з вказаним наказом щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731).

Таким чином, щодо обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153, лише ті працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень, можуть його не робити.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження наявності в неї такого стану здоров`я, що є перешкодою до проведення профілактичного щеплення, будучи незгодною з віднесенням щеплення проти COVID-19 до обов`язкових профілактичних щеплень.

Доводи позову про те, що щеплення проти COVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи в разі відмови від участі в такому, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 затверджено Перелік № 2153, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, зокрема, установ і закладів, що надають соціальні послуги.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021 року) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити: - контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; - відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; - взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків.

Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце. Відсторонення від роботи оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення. Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується позивачкою, що вона була повідомлена про те, що в силу вищезазначених положень Закону та займаної посади вона підпадає під перелік осіб, які підлягають обов`язковій вакцинації проти СОVID-19 на період дії карантину, встановленого КМУ, з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби, відсутність якої тягне за собою відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, крім працівників, за наявності відповідної довідки медичного закладу, які мають абсолютні протипоказання до проведення щеплень.

Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідно до вимог п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 в оновленій редакції.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників має негативні наслідки для нього, оскільки статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Встановлення обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, яким є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб». В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Частиною 4 ст.10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява N 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання. Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 року рішенні (п. 266) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява N 47621/13) наголосив таке: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], N N 28859/11і 28473/12, § 167, 15.112016 року, з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень. В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

Щодо необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п. 285): «… Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань». Саме з цих підстав рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Щодо доводів позивачки про порушення прав на працю, як такої, що відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке (п. 306): «Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

Суд також враховує висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Держава, встановивши відсторонення працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх інших громадян.

Отже, право позивачки на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкового щеплення та не надала будь-яких доказів, що вона має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинування.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що керівник Запорізького міського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома Олександрівського району ОСОБА_1 від роботи.

За таких обставин підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час незаконного вимушеного прогулу відсутні, оскільки вона є похідною від позовної вимоги про скасування наказу про відсторонення.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізького міського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Складення повного рішення суду 27.07.2022.

Суддя: Турбіна Т. Ф.