Постанова

від 25.07.2022 по справі 914/2951/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2022 р. Справа №914/2951/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді:Марка Р.І.,

Суддів:Матущака О.І.,

Скрипчук О.С.,

секретар судового засідання Багряк Ю.А.,

за участі представників, учасників справи:

від прокуратури: Пиць Н.В.,

від позивача: Піскун А.Й,

від відповідач: Баєв В.І.,

від третьої особи 1: Гасяк Я.В.,

від третьої особи 2: Гриновець О.Б.,

від третьої особи 3: Мехеда Н.В.,

розглянувши матеріали апеляційних скарг Заступника керівника Львівської обласної прокуратури № 24-760вих-21 від 12.11.2021 (вх. № 01-05/3777/21) та Львівської міської ради б/н та б/д (вх. № 01-05/3841/21 від 17.11.2021)

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2021, повний текст рішення складено 21.10.2021

у справі № 914/2951/20 (суддя Т.Б. Фартушок)

за позовом: Заступника керівника Львівської обласної прокуратури, м. Львів

в інтересах держави в особі позивача: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю СКАЙ ДІСТКРІТ, м. Львів

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Львівська обласна рада, м. Львів

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м. Львів

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес галерея Лев, м. Львів

про: витребування майна та скасування державної реєстрації права власності

ціна позову: 11 438 070 грн,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2020 Львівська обласна прокуратура звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес галерея «Лев» про:

- витребування з приватної власності ТОВ «Бізнес галерея «Лев» до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради будівлі та споруди дитячого кардіоревматологічного санаторію, що розташовані за адресами: м. Львів, вул. Є. Коновальця, 114 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1148729246101) та м. Львів, вул. Є. Коновальця, 116 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1145716246101);

- скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ «Бізнес галерея «Лев» на будівлі та споруди дитячого кардіоревматологічного санаторію, що розташовані за адресами: м. Львів, вул. Є. Коновальця, 114 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1148729246101) та м. Львів, вул. Є. Коновальця, 116 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1145716246101);

- стягнення з відповідача на користь позивача 173 673, 05 грн судового збору.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.03.2021 (а.с. 23-31, т.2) прийнято заяву прокурора № 24-217 вих 21 від 26.03.2021 про зміну позовних вимог (зокрема, до позовної вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права власності відповідача на будівлі та споруди дитячого кардіоревматологічного санаторію додано вимогу-речення: «з одночасним припиненням права власності») і вирішено подальший розгляд справи здійснювати з її врахуванням.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.04.2021 (а.с. 57-58, т. 2) залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Львівську обласну раду та Управління майном спільної власності Львівської обласної ради

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.06.2021 (а. с. 224-226, т.2) замінено у справі №914/2951/20 первісного відповідача «Бізнес галерея Лев» на належного відповідача ТОВ «СКАЙ ДІСТКРІТ»; прийнято заяву прокурора про зміну предмету позову від 02.06.2021 вих № 24-355вих-21, подальший розгляд справи вирішено здійснювати з врахуванням такої заяви та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ТОВ «Бізнес галерея «Лев».

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.10.2021 у справі №914/2951/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі позивача: Львівської міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю СКАЙ ДІСТКРІТ, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Львівська обласна рада, третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес галерея «Лев» про: витребування майна та скасування державної реєстрації права власності.

Рішення місцевого господарського суду встановлено наявність порушень щодо набуття Львівською обласною радою права власності на об`єкт нерухомості (будівлю дитячого кардіоревматологічного санаторію), що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Є Коновальця, 114 та вул. Є. Коновальця, 116. Однак, судом першої інстанції встановлено також, що листом від 05.07.2015 вих № 1104-вих-525 Львівський місткий голова звернувся до Львівської обласної ради з проханням надати в стислі терміни належним чином засвідчені копії актів, на підставі яких було здійснено державну реєстрацію права комунальної власності Львівської обласної ради на об`єкти нерухомого майна. З вказаного листа, як встановлено судом першої інстанції, вбачається, що Львівська міська рада була обізнана про вибуття спірних будівель та споруд з його володіння та реєстрацію Львівською обласною радою за собою права комунальної власності на такі приміщення. У зв`язку із цим строк позовної давності щодо заявлених позовних вимог у даній справі розпочався 05.07.2015 та закінчився 05.07.2018.

Оскільки з позовною заявою прокурор звернувся до суду з позовом 11.11.2020, суд першої інстанції на підставі ст. 256, 257, 261 ЦК України, зробив висновок про пропуск прокурором позовної давності і відмовив у задоволенні позовних вимог у даній справі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Львівська обласна прокуратура та Львівська міська рада оскаржили таке в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі Львівської обласної прокуратури зазначено, що в оскаржуваному рішенні визначено про вибуття спірного майна з власності територіальної громади м. Львова в особі позивача поза волею власника, а відтак встановлення наявності порушеного права позивача.

Прокурор звертає увагу на те, що рішення про передачу відповідачу цілісних майнових комплексів закладів охорони здоров`я, яке б потягло за собою зміну форми власності об`єктів нерухомого майна, органом місцевого самоврядування в межах компетенції та в установленому порядку не приймалося, що свідчить про відсутність необхідного для цього волевиявлення та, відповідно, неправомірність винесення відповідачем рішення від 26.02.2008 № 477 у його оспорюваній частині через відсутність необхідної компетенції .

Ухвалу ж Львівської міської ради № 1939 від 10.07.2008 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу», якою погоджено передачу спірного нерухомого майна Львівській обласній раді, було прийнято більш як через 4 місяці після прийняття Львівською обласною радою рішення № 477 від 26.02.2008.

Рішенням Львівської обласної ради № 937 від 30.06.2009 «Про внесення змін та доповнень до рішень обласної ради» внесено зміни до рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 «Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області», а саме доповнено її пунктом 6, відповідно до якого Львівська обласна рада вирішила оформити право спільної власності територіальних громад Львівської області за Львівською обласною радою на спірні об`єкти, належні територіальній громаді м. Львова, саме як об`єкти нерухомого майна, без наявності прийнятого Львівською міською радою до 26.02.2008 рішення про надання згоди на вилучення у територіальної громади м. Львова та передачу у спільну власність територіальних громад Львівської області спірних об`єктів нерухомого майна, як це передбачено ч. 8 cт. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Також прокурор звертає увагу на те, що рішення Львівської обласної ради № 669 від 08.07.2008 «Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я» було прийняте на два дні раніше, ніж ухвала Львівської міської ради № 1939 від 10.07.2008 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу».

Про акт приймання-передачі нерухомого майна, за яким здійснювалась передача спірного нерухомого майна, зазначає прокурор, не містить відомостей про передачу приміщень, їх загальної площі, балансової вартості кожного з приміщень, тому не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998 «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності»

Враховуючи наведене, Львівська обласна рада, як орган місцевого самоврядування, розпорядилася об`єктами комунальною власності територіальної громади міста Львова, оформивши без її згоди право власності па спірні об`єкти, тому позовні вимоги у даній справі є обгрунтованими.

Щодо встановленого судом першої інстанції факту пропуску позовної давності, прокурор зазначає, що позовна початок перебігу позовної давності (05.07.2018) встановлено судом першої інстанції не вірно, оскільки, на думку прокурора Львівська міська рада і Львівський міський голова є різними органами місцевого самоврядування, посилаючись, при цьому на постанову Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 915/1338/20.

Прокурор вважає, що ним строк для звернення до суду з цим позовом не є пропущений, оскільки як вбачається із матеріалів справи Львівська міська рада 19.10.2018 звернулася до Господарського суду м. Києва (справа № 910/13969/18) з позовом до Львівської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 із змінами та доповненнями, визнання недійсними свідоцтв про право власності, скасування державної реєстрації права власності, в тому числі щодо будівель дитячого кардіоревматологічного санаторію за адресою: м. Львів, вул. Коновальця, 114, 116.

Прокурор початком строку позовної давності у даній справі, визначає 19.10.2018, з позовом до суду прокуратура в інтересах держави в особі Львівської міської ради (а не Львівського міського голови) звернулась 11.11.2020, відтак, зазначає прокурор, строк звернення з позовною давністю у даній справі ним не пропущена.

Прокурор стверджує, що звернувся з позовом в межах строків позовної давності до належного відповідача ТОВ «Скай Дістрікт», оскільки Львівською міською радою, як дійсним власником майна, відповідно до положень п. 30 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» не приймалось рішення про відчуження спірного майна на користь інших осіб, таке майно вибуло з власності територіальної громади м. Львова поза волею власника іншим шляхом, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для витребування вказаного майна від ТОВ «Скай Дістрікт», як добросовісного набувача у порядку ст. 388 ЦК України, за яким зареєстровані будівлі та споруди дитячого кардіоревматологічного санаторію за адресами: м. Львів, вул. Є. Коновальця, 114, 114/1, 116, 116/1.

В апеляційній скарзі Львівської міської ради, позивач не погоджується із прийнятим судом першої інстанції рішенням, зазначаючи при цьому, що у даній справі прокурором не пропущено строк позовної давності, відтак у суду відсутні були підстави для відмови у позові.

Позивач вважає, що судом першої інстанції не враховано, що до спірних об`єктів нерухомого майна між ними попередньо існували судові спори, що були розглянуті судами в межах справ №910/3581/17 та №910/13969/18. Предметом обох справ були вимоги Львівської міської ради про визнання недійсним рішення обласної ради № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" від 26.02.2008 однак в різних частинах/пунктах такого рішення - в межах справи №910/3581/17 щодо 4-х спірних об`єктів, а у справі №910/13969/18 - щодо решти спірних об`єктів нерухомості. Окрім фактичних обставин справи, підстав позову, суб`єктного складу; вказані судові справи також поєднує те, що:

- в межах розгляду судами обох справи, Верховним судом у складі Касацій-господарського суду остаточно встановлено факт, що Львівська обласна рада, як орган місцевого самоврядування, розпорядилась об`єктами комунальної власності територіальної громади міста Львова, оформивши без її згоди право власності на спірні об`єкти та підтверджено, що Львівська міська рада є дійсним власником спірних об`єктів. Тобто, факт незаконності вибуття із власності позивача об`єктів нерухомості досліджено судами неодноразові підтверджено відповідними постановами вищої судової інстанції.

- в межах розгляду обох справ Львівською обласною радою заявлено клопотання про застосування строків позовної давності. Проте, в межах розгляду справи №910/3581/17 - наслідки спливу позовної давності не було застосовано, а позов задоволено у повному обсязі, тоді як у справі №910/13969/18 - позовні вимоги визнано обґрунтованими, але у прав на судовий захист міській раді відмовлено, з огляду на пропуск строків позовної давності.

Львівська міська рада вважає, що з огляду на встановлений в межах розгляду іншої справи факт пропуску строку на звернення до суду із вимогою про недійсність рішення відповідача, вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння є єдиним ефективним способом захисту прав. При цьому, позивач звертає увагу на те, що незаконність рішення обласної ради частково встановлена рішенням суду у справі №910/3581/17, яке набрало законної сили 23.09.2019 (після залишення його в силі Постановою ПАГС) та, щодо іншої частини об`єктів - з 14.01.2021 (після скасування рішення Постановою ПАГС у справі № 910/13969/18 та відмовою у позові, у зв`язку із пропуском строків позовної давності). Тобто, звернення із цим позовом у листопаді 2020 року здійснено Прокуратурою в межах трирічного строку із моменту встановлення незаконності вибуття спірних об`єктів із її власності.

З врахуванням того, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, останнє вибуло із володіння власника поза його волею, а тому підлягає поверненню у власність територіальної громади міста Львова.

У відзиві на апеляційну скаргу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради вважає вірними висновки суду першої інстанції про сплив строку позовної давності на звернення з позовом до суду, оскільки початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України підліковується з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно. При цьому, вважає управління, суд вірно звернув увагу на те, що звернення до суду з позовом, в тому числі з іншими матеріально-правовими вимогами не перериває строку позовної давності, а тому звернення до суду з цими позовом не може ставитися в залежності від іншого судового рішення. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджено судовим рішенням.

Міським головою Львівської міської ради, розпорядженням № 89 від 01.04.2015 було створено робочу групу для вивчення питання функціонування приміщень обласних лікувальних закладів, які знаходяться в комунальної власності міста і пунктом 2 зазначеного вище розпорядження доручено робочій групі вивчити питання функціонування приміщень обласних лікувальних закладів, які знаходяться в комунальної власності міста за результатами роботи комісії подати Львівському міському голові свої висновки та пропозиції. За результатами проведеної перевірки, листом від 05.07.2015 вих. № 1104-вих- 525 Львівський міський голова звернувся до Львівської обласної ради з проханням надати в стислі терміни належним чином засвідчені копії актів, на підставі яких було здійснено державну реєстрацію права комунальної власності Львівської обласної ради на об`єкти не рухомого майна. Наведене свідчить про обізнаність Львівської міської ради щодо порушень в процесі вибуття спірних об`єктів нерухомості ще у 2015 році (05.07.2015) і, оскільки, з позовом до суду прокурор звернувся 11.11.2020, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог у даній справі.

Також управління зазначає, що судом першої інстанції правомірно не взято до уваги обставини встановлені у справі № 910/3581/17, оскільки хоч склад учасників справи у справі № 910/3581/17 та справі № 910/13969/18 є подібним, проте, судом при розгляді справи № 910/3581/17 (на відміну справи № 91013969/18) не встановлювалась та не надавалась правова оцінка обставинам вибуття спірних будівель та споруд дитячого кардіоревматологічного санаторію (м. Львів, вул. Є. Коновальця, 114, 116) з володіння Львівської міської ради.

У відзиві на апеляційну скаргу Львівська обласна рада (вх. № 01-04/8538/21) вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду Львівської області слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в іншій редакції і відмовити в задоволенні позовних вимог по суті за безпідставністю.

Львівська обласна рада стверджує, що у 2001 році змінилось бюджетне законодавство України, були прийняті рішення органів державної влади, які зобов`язували Львівську міську раду передати заклади охорони здоров`я Львівській обласній раді, що виключало можливість «вільного волевиявлення» органів місцевого самоврядування з цього питання. У 2003 році Львівська міська рада передала Львівській обласній раді усе майно закладів охорони здоров`я, крім будівель та споруд, на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради «Про передачу матеріальних цінностей» № 525 від 20.06.2003.

08.07.2008 Львівська обласна рада з метою виконання ст. 90 БК України та належного функціонування закладів охорони здоров`я, з урахуванням розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.01.2001 № 29 «Про передачу установ» прийняла рішення № 669 «Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я», яким вирішено надати згоду на прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я.

10.07.2008 Львівська міська рада, враховуючи звернення Львівської обласної ради від 03.07.2008 року за № 02-вих/1231, керуючись ст. 90 БК України, беручи до уваги рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 20.06.2003 за № 525 «Про передачу матеріальних цінностей», розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.01.2001 року № 29 «Про передачу установ», прийняла ухвалу № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну допомогу та санітарно-реабілітаційну допомогу», якою було вирішено прийняти пропозицію Львівської обласної ради та погодити передачу у спільну власність Львівської обласної ради усіх закладів охорони здоров`я.

19.09.2008 року саме на виконання згаданих вище рішень та положень законодавства Львівська міська рада на підставі акту приймання-передачі передала з комунальної власності територіальної громади м. Львова, а Львівська обласна рада прийняла у спільну власність територіальних громад Львівської області усі заклади охорони здоров`я, в тому числі і будівлі та споруди, які були не передані з 2003 року.

Львівська обласна рада зазначає, що розглядаючи єдину позовну вимогу Львівської міської ради по справі № 910/3581/17, суди прийшли до висновку, що у лютому 2008 (на момент прийняття обласною радою оскаржуваного по справі № 910/3581/17 рішення № 477 від 26.02.2008) Львівська міська рада не приймала рішення про передачу закладів охорони здоров`я, адже прийняла його значно пізніше у липні 2008, а у вересні 2008 склала акт приймання-передачі, що і стало формальною причиною для задоволення цієї єдиної позовної вимоги.

Таким чином, рішення господарських судів по справі № 910/3581/17 не спростовують обставин того, що Львівська міська рада все ж висловила свою згоду у липні та вересні 2008, завершивши процес передачі обласній раді у спільну власність закладів охорони здоров`я, в тому числі будівель та споруд.

Передача ж закладів охорони здоров`я, стверджує Львівська обласна рада, відбувалась не на підставі рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 року, а на підставі звернення Львівської обласної ради від 03.07.2008 № 02-вих/1231 та ухвали Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу», тобто на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке було ухвалене вже після прийняття Львівською обласною радою рішення № 477 від 26.02.2008, що свідчить про наявність волі Львівської міської ради на передачу закладів охорони здоров`я на користь Львівської обласної ради.

Також Львівська обласна рада у своїй апеляційній скарзі звертає увагу на те, що під час розгляду справи № 910/3581/17 Львівська міська рада не зверталась з позовними вимогами про визнання права власності, про визнання недійними свідоцтв про право власності, про скасування державної реєстрації права спільної власності обласної ради, або ж про витребування майна. Відповідно і господарські суди не досліджували цих обставин, адже вони не входили в предмет доказування. Судами було вказано, що оскаржуване у цій справі рішення обласної ради було прийнято у лютому 2008 передчасно.

Разом з тим обласна рада зазначає, що рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 (зі змінами відповідно до рішення Львівської обласної ради № 937 від 30.06.2009), що стосується спірних об`єктів нерухомості, а також видані на підставі цих рішень свідоцтва про право спільної власності територіальних громад Львівської області на спірні об`єкти нерухомості та державна реєстрація права власності є чинними.

Також у своєму відзиві Львівська обласна рада звертає увагу на розгляд справи № 914/955/20 про витребування майна, з аналогічними підставами позову лише щодо іншого нерухомого майна, у якій судом у вимозі про витребування майна на користь Львівської міської ради, було відмовлено повністю по суті, не застосовуючи правових наслідків спливу строку позовної давності і у цій справі суд встановив, що майно вибуло з власності Львівської міської ради за його волею.

Окрім того, Львівська обласна рада вважає, що строки позовної давності за цим позовом були пропущені без поважних причин, що є самостійною підставою для відмови в позові, оскільки в матеріалах справи є достатня кількість доказів, які підтверджують, що передача Львівською міською радою закладів охорони здоров`я передбачала в тому числі й передачу Львівській обласній раді будівель та споруд, про що було відомо Львівській міській раді ще у 2008 році

При цьому, звернення Львівської міської ради позовом у даній справі (№ 914/2951/20), на думку Львівської обласної ради, є нічим іншим як порушенням принципу правової визначеності, оскільки Верховним Судом встановлено, що позивач у даній справі упродовж тривалого часу був обізнаний про існування оспорюваних рішень обласної ради та мав можливість звернутися до суду за захистом порушеного права, але ним не скористався у строки визначені чинним.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Бізнес Галерея «Лев» (вх. № 01-04/8550/21) зазначає, що оскільки право власності позивача на спірне майно було нібито порушене в момент його вибуття з власності у володіння Львівської обласної ради, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме: про факт вибуття з власності спірних приміщень у володіння Львівської обласної ради. Оскільки встановлені в ході розгляду справи №910/13969/18, свідчать про обізнаність Львівської міської ради із фактом вибуття спірних приміщень з комунальної власності ще у 2015 році то ці обставини не потребують доказування у даній справі (№914/2951/20), у зв`язку із чим суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про пропущення прокурором строку позовної давності для звернення до суду.

Окрім того, зазначає ТОВ «Бізнес Галерея «Лев», про оформлення Львівською обласною радою права власності на спірні приміщення свідчать рішення у справі №910/3581/17 за позовом Львівської міської ради до Львівської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 в частині пункту 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради, перелік яких наведено в оскаржуваному рішенні.

Щодо позиції прокурора про ототожнення Львівської міської ради і Львівського міського голову, які є різними органами місцевого самоврядування. ТОВ «Біснес Галерея «Лев», вказані аргументи вважає необгрунтованими та такими, що не відповідають матеріалам справи, оскільки як встановлено судом у даній справі 05.07.2015 міський голова м. Львова звернувся до голови Львівської обласної ради з листом №1104-ВИХ-525, в якому зазначив, що за інформацією відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції свідоцтва про право власності на об`єкти (у тому числі ті, які є предметом цього позову) видані на підставі рішень обласної ради №477 від 26.02.2008р., №833 від 10.03.2009р. та№937 від 30.06.2009.

У відповідь на зазначений вище лист Управління майном спільної власності Львівської обласної ради листом від 07.09.2015 вих. №1082 повідомило Львівську міську раду про те, що підставою державної реєстрації права спільної власності територіальних громад Львівської області на нерухоме майном 8-й обласних комунальних закладів охорони здоров`я стали ухвала Львівської міської ради №2939 від 10.07.2008 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу» та рішення Львівської обласної ради від 08.07.2008 №669 «Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я».

З наведеного, зазначає ТОВ «Бізнес Галерея «Лев» слідує, що твердження прокурора про те, що Львівській міській раді у 2015 не було відомо про вибуття спірних приміщень із комунальної власності територіальної громади м. Львова спростовуються, як змістом листа №1104-ВИХ-525 від 05.07.2015, так і листом Управління майном спільної власності Львівської обласної ради від 07.09.2015 вих. №1082, який адресований саме Львівській міській раді.

Щодо правових висновків, на які прокурор посилається в апеляційній скарзі, як на підтвердження відмінності органу місцевого самоврядування Львівської міської ради та Голови Львівської міської ради, а саме висновки Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 30.06.2021 №915/1338/20, ТОВ «Бізнес Галерея «Лев» зазначає, що такі правові висновки стосувались належного повідомлення міської ради виключно в контексті застосування положень ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Тому, правовідносини у справі №915/1338/20 не є подібними до правовідносин у справі №914/2951/20, у зв`язку із чим не можуть бути застосовані при розгляді останньої.

Також стверджує ТОВ «Бізнес Галерея «Лев» у цій справі відсутні обставини переривання строків позовної давності на звернення прокурора/позивача з віндикаційним позовом до суду, оскільки відповідні обставини могли б мати місце лише за умови пред`явлення Львівською міською радою позову речового характеру до володільця спірних приміщень, тоді як у справі №910/13969/18 розглядаються вимоги про скасування рішень, свідоцтв, державної реєстрації права власності (зобов`язально-правовий позов) заявлені до Львівської обласної ради.

Окрім того, у відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «Бізнес Галерея «Лев» звертає увагу на те, що у позовній заяві даної справи, прокурором не згадувалось про поважність причин пропуску позовної давності на звернення з заявою, що є предметом цього розгляду, до суду. Разом з тим, у будь-якому випадку, з огляду на викладені у даній заяві обставини, які свідчать про обізнаність позивача із фактом вибуття спірних приміщень з його власності з 2015 року, а також наявність ініційованих ним згаданих вище судових процесів, поважні причини пропуску Львівською міською радою строку позовної давності у даній справі - відсутні.

У відзиві ТОВ «Скай Дістрікт» на апеляційні скарги прокуратури та Львівської міської ради (вх. №01-04/8803/21), відповідач зазначає, що оскільки, згідно рішення суду, порушення були допущені на етапі переходу права власності між територіальними громадами (незаконне вибуття спірного майна з власності територіальної громади м. Львова у спільну власність територіальної громади Львівської області), можна дійти висновку, що обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави не відповідає принципу пропорційності, оскільки відсутній баланс між інтересами держави та ступенем втручання у права відповідача, так як відсутня суспільна необхідність, яка б виправдала потребу у витребуванні на користь позивача спірного майна, яке правомірно набуте відповідачем за відплатним договором, а також порушує принцип мирного володіння відповідачем майном - спірними приміщеннями (право власності на які у відповідача виникло у законний спосіб).

Відповідач зазначає, що обставини даної справи свідчать про те, що навіть, якщо припустити, що спірні приміщення вибули з власності територіальної громади м. Львова незаконно, зазначене стало можливим виключно внаслідок дій/бездіяльності Львівської міської ради та/або Львівської обласної ради, з чого вбачається порушення відповідними органами принципу «належного урядування». Відповідач вважає, що відповідальність за помилки, допущені органами місцевого самоврядування в ході процедури передачі права власності на спірні приміщення, повинні покладатись на ці органи, а будь-яке втручання у право власності відповідача призведе до порушення норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини.

Щодо строків позовної давності, відповідач зазначає, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України обчислюється з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна у володіння іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно. З огляду на викладене, посилання прокурора та позивача у апеляційних скаргах на встановлення судом у справі №910/3581/17 незаконності вибуття спірних об`єктів та звернення Львівською міською радою з позовом у справі №910/13969/18, як на підставу початку перебігу строку позовної давності є необгрунтованим.

На думку відповідача, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні правомірно встановив, ще звернення до суду з позовом, в тому числі з іншими матеріально-правовими вимогами, не перериває перебігу строку позовної давності, а тому звернення до суду з цим позовом не може ставитися в залежність від іншого судового рішення, в тому числі, згідно доводів прокурора та позивача, судових рішень у справі №910/13969/18, оскільки порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2021 та від 17.11.2021 вказану справу розподілено до розгляду колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Марка Р.І., суддів Матущака О.І. та Скрипчук О.С.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Львівської обласної прокуратури та призначено розгляд справи на 20.12.2021.

Ухвалою суду від 20.12.2021 розгляд справи відкладено на 31.01.2021.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради та прийнято її до спільного розгляду разом з апеляційною скаргою Заступника керівника Львівської обласної прокуратури та призначено її до розгляду на 31.01.2022.

Ухвалою суду від 31.01.2022 розгляд справи відкладено на 28.02.2022.

Указом Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" на території України введено воєнний, у зв`язку із чим з метою забезпечення безпеки відвідувачів та працівників суду, розгляд даної справи, призначений на 28.02.2022 не відбувся.

Ухвалою суду від 17.03.2022 розгляд справи призначено на 16.05.2022.

Ухвалою суду від 16.05.2022 розгляд даної справи відкладено на 27.06.2022.

Ухвалою суду від 24.06.2022 змінено дату розгляду даної справи на 04.07.2022.

У судовому засіданні 04.07.2022 оголошено перерву у розгляді даної справи до 25.07.2022

В судовому засіданні 25.07.2022 прокурор підтримав доводи своєї апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив суд задоволити її, скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове, яким позов задоволити.

Представник Львівської міської ради підтримав доводи своєї апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив суд задоволити її, скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове, яким позов задоволити. Разом з тим, в судовому засіданні представник Львівської міської ради просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради з позовом до суду у справі № 914/2951/20 і захистити порушене право власності Львівської міської ради, шляхом задоволення даного позову.

Представник відповідача заперечив доводи апеляційних скарг прокурора та Львівської міської ради, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу прокурора та позивача.

Представник Львівської обласної ради просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг, відмовити у позові, однак змінити мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення.

Представник ТОВ «Бізнес Галерея «Лев» заперечив доводи апеляційних скарг та просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, апеляційним господарським судом встановлено наступне.

26.02.2008 відповідно до п.20 ч.1 ст.43 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, на підставі уточнених даних інвентаризації нерухомого майна, враховуючи висновок постійної комісії з питань комунального майна та приватизації, Львівська обласна рада Львівською обласною радою прийнято рішення №477 «Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області». Пунктом 6 вказаного рішення вирішено оформити право спільної власності територіальних громад Львівської області за Львівською обласною радою на певні об`єкти нерухомого майна, які задовільняють спільні потреби територіальних громад Львівської області (перелік майна визначено у таблиці рішення).

Рішенням Львівської обласної ради №669 від 08.07.2008 «Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я» відповідно до п.20 ч.1 ст.43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з метою виконання ст.90 Бюджетного кодексу України та належного функціонування закладів охорони здоров`я, беручи до уваги розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.01.2001р. № 29 «Про передачу установ», враховуючи висновки постійних комісій з питань охорони здоров`я, материнства та соціального захисту, з питань комунального майна та приватизації. Львівська обласна рада вирішила дати згоду на прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області наступних лікувальних закладів: Комунальна інфекційна клінічна лікарня м.Львова - вул. Пекарська, 54, м. Львів; Львівське комунальне міське медичне об`єднання «Фтизіопульмонологія» - вул. Лемківська,24, м. Львів; Львівський міський психоневрологічний диспансер - вул. Коциловського, 30, м. Львів; Комунальний Львівський міський шкірно-венерологічний диспансер - вул. Замарстинівська, 83, м. Львів; Комунальний дитячий туберкульозний санаторій - вул. Антоновича, 80, м. Львів; Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій - вул.Коновальця, 116, м.Львів; Комунальний будинок № 1 м.Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - вул. Комаринця, 2а, м. Львів; Комунальний будинок № 2 м. Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - вул. Антоновича, 117, м. Львів.

Пунктом 2 вказаного рішення вирішено Управлінню майном спільної власності Львівської обласної ради забезпечити прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я, зазначених у п.1 цього рішення.

Ухвалою Львівської міської ради №1939 від 10.07.2008 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу» враховуючи звернення Львівської обласної ради від 03.07.2008р. №02-вих/1231, керуючись Законами України Про місцеве самоврядування в Україні , Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності, ст. 90 Бюджетного кодексу України, постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482 Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності, беручи до уваги рішення виконавчого комітету від 20.06.2003 № 525 Про передачу матеріальних цінностей, розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.01.2001 № 29 Про передачу установ, з метою забезпечення належного фінансування з обласного бюджету закладів охорони здоров`я міська рада ухвалено прийняти пропозицію Львівської обласної ради та погодити передачу у спільну власність Львівської обласної ради таких закладів охорони здоров`я: Комунального будинку дитини № 1 м Львова для дітей з пораженням центральної нервової системи та порушенням психіки; Комунального будинку дитини № 2 м.Львова для дітей з пораженням ЦНС і порушенням психіки; Комунального дитячого туберкульозного санаторію м.Львова; Комунального дитячого ревмокардіологічного санаторію; Комунального Львівського міського шкірно-венерологічного диспансеру; Львівського міського медичного об`єднання Фтизіопульмонологія; Львівського міського психоневрологічного диспансеру; Комунальної інфекційної клінічної лікарні.

Пунктом 2 вказаної ухвали ухвалено Управлінню охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики забезпечити передачу закладів охорони здоров`я, зазначених у пункті 1, відповідно до чинного законодавства у термін до 01.10.2008.

Актом приймання-передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу від 19.09.2008 Управлінням охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради передано та Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради прийнято, зокрема, Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій за адресою: м. Львів, вул. Коновальця, 116, балансовою вартістю 920 367грн та залишковою вартістю 886 783 грн. Даний Акт складено на підставі рішення Львівської обласної ради №669 від 08.07.2008 Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я, ухвали Львівської міської ради № 1939 від 10.07.2008 Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу та наказу управління майном спільної власності від 16.07.2008.

30.06.2009 рішенням Львівської обласної ради № 937 у значене вище рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 «Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області» внесено зміни, зокрема п. 6 рішення №477 від 26.08.2008 доповнено підпунктами 37-43.

Відповідно до п. 41 рішення № 937 від 30.06.2009 до переліку нерухомого майна, щодо якого вирішено оформити право спільної власності територіальних громад Львівської області за Львівською обласною радою на об`єкти нерухомого майна, які задовільняють спільні потреби територіальних громад Львівської області додано корпуси № 1 та № 2 КЗ ЛОР «Дитячий ревмакардіологічний санаторій» по вул. Коновальця, 114, 116 , м. Львів.

Свідоцтвами про право власності на нерухоме майно від 06.07.2009 на підставі рішень Львівської міської ради №477 від 26.02.2008 та №937 від 30.06.2009 зареєстроване за Львівською обласною радою право комунальної власності на КЗ ЛОР «Дитячий ревмокардіологічний санаторій»:

- по вул.Коновальця Є, буд.114, а саме: корпус №2 А-1, 190 кв.м; столова, Б-1, 54,8 кв.м; овочесховище, Г-1, 27,1 кв.м, гараж, Д-1, 17,4 кв.м; склад, В-1, 18,8 кв.м, хвіртка №1, огорожа №2, огорожа №3; хвіртка №4, ворота №5, огорожа №6, замощення, І, замощення, ІІ.

- по вул.Коновальця Є, буд.116, а саме: корпус №1, А-2, 396,0кв.; огорожа №1; фонтан №2; замощення І.

Такі дані містяться у вказаній інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (т. 2, а. с. 204, 216).

Розпорядженням Львівського міського голови №89 від 01.04.2015 «Про утворення робочої групи для вивчення питання функціонування приміщень обласних лікувальних закладів, які знаходяться у комунальній власності міста» утворено робочу групу для вивчення питання функціонування приміщень обласних лікувальних закладів, які знаходяться у комунальній власності міста, у складі: Г. Слічна - директор департаменту гуманітарної політики, керівник робочої групи; А. Піскун - спеціаліст 1-ї категорії відділу правового забезпечення роботи виконавчих органів Львівської міської ради юридичного управління, секретар робочої групи; члени робочої групи: І. Кулинич - директор департаменту економічної політики; В. Зуб - начальник управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики; Г. Пайонкевич - начальник юридичного управління; І. Свистун начальник управління комунальної власності департаменту економічної політики.

Пунктом 2 розпорядження Львівського міського голови №89 від 01.04.2015 доручено робочій групі вивчити питання функціонування приміщень обласних лікувальних закладів, які знаходяться у комунальній власності міста та за результатами роботи подати Львівському міському голові свої висновки та пропозиції в термін до 06.04.2015.

Листом вих. №1104-вих-525 від 05.07.2015 (т. 2, а. с. 188) Львівський міський голова звернувся до Львівської обласної ради з проханням надати в стислі терміни належним чином засвідчені копії актів, на підставі яких було здійснено державну реєстрацію права комунальної власності Львівської обласної ради на об`єкти нерухомого майна. У даному листі згадується про створення робочої групи для вивчення питання функціонування приміщень обласних лікувальних закладів, які знаходяться у комунальній власності міста і згадано, зокрема, про рішення Львівської міської ради № 477 від 26.02.2008, № 937 від 30.06.2009, тощо.

Листом вих. №1082 від 07.09.2015 (т. 2, а. с. 213) Управління майном спільної власності Львівської обласної ради повідомило Львівську міську раду про те, що на виконання доручення голови Львівської обласної ради управління майном спільної власності Львівської обласної розглянуло лист Львівської міської ради від 05.07.15 № 1104-вих-525 та повідомляє, що підставою державної реєстрації права спільної власності територіальних громад Львівської області на нерухоме майном 8-й обласних комунальних закладів охорони здоров`я стали ухвала Львівської міської ради №1939 від 10.07.2008 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу» та рішення Львівської обласної ради від 08.07.2008 №669 «Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я».

Рішенням Львівської обласної ради №928 від 19.11.2019 «Про реорганізацію комунального закладу Львівської обласної ради «Комунальний дитячий кардіоревматологічний санаторій» шляхом приєднання його до КНП ЛОР «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «ОХМАТДИТ» з метою покращення якості та доступності медичного обслуговування населення, підвищення ефективності використання бюджетних коштів і кадрового потенціалу; керуючись Законом України від 06.04.2017 № 2002-УІП «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров`я»; відповідно до ст. 104 - 108 ЦК України, ст. 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 59, 137 ГК України, ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»; враховуючи висновки постійних комісій з питань охорони здоров`я, материнства, соціального захисту і з питань комунального майна та приватизації, Львівська обласна рада вирішила припинити комунальний заклад Львівської обласної ради «Комунальний дитячий кардіоревматологічний санаторій» (ідентифікаційний код юридичної особи 23957137, місцезнаходження; 79057, вул. Є. Коновальця, 116, м. Львів) шляхом приєднання його до комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «ОХМАТДИТ»; установити, що комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «ОХМАТДИТ» є правонаступником майна, прав та обов`язків комунального закладу Львівської обласної ради «Комунальний дитячий кардіоревматологічний санаторій.

Пунктом 6 вказаного рішення вирішено внести зміни в додаток 1 «Перелік об`єктів спільної власності територіальних громад області для приватизації способом аукціону» до рішення обласної ради №852 від 28.05.2019 «Про перелік об`єктів спільної власності територіальних громад області, що підлягають приватизації, та окремі майнові питання» доповнивши його рядком 7: комплекс будівель та споруд по вул.Є. Коновальця. 114, 116, м.Львів площею 704,1м.кв.

Наказом Управління майном спільної власності №22-в від 13.04.2020 «Про приватизацію комплексу будівель та споруд за адресою: м. Львів, вул. Є.Коновальця, 114, 116», наказано затвердити протокол про результати електронного аукціону №UA-PS-2020-03-12-000081-3, сформований 06.04.2020 (14:48:10) з продажу комплексу будівель та споруд за адресою: м. Львів, вул. Є.Коновальця, 114, 116; за результатами проведеного аукціону укласти з ТзОВ «Бізнес галерея «Лев» договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд за адресою: м.Львів, вул.Є.Коновальця, 114, 116. Ціна продажу становить 37000001грн., в тому числі ПДВ 6166666,83грн.

30.04.2020 між Управлінням майном спільної власності Львівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес галерея «Лев» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна способом продажу на аукціоні, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю комплекс будівель і споруд, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Коновальця Є, 114, 116, а саме будівлі та споруди, що розташовані за адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Коновальця Є, будинок 114: корпус №2 А-1, 190 кв.м; столова, Б-1, 54,8 кв.м; овочесховище, Г-1, 27,1 кв.м, гараж, Д-1, 17,4 кв.м; склад, В-1, 18,8 кв.м, хвіртка №1, огорожа №2, огорожа №3; хвіртка №4, ворота №5, огорожа №6, замощення, І, замощення, ІІ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1148729246101 Об`єкт №1 та будівля та споруди, що розташовані за адресою: м.Львів, вул. Коновальця Є, 116, корпус №1, А-2, 396,0кв.; огорожа №1; фонтан №2; замощення І, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 114571624611 Об`єкт №2.

Відчужувані об`єкти розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,4426га, кадастровий номер земельної ділянки 4610136900:04:001:0021.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб сторін Договору та посвідчено приватним нотаріусом Львівського МНО Стефанюк О.І., про що в Реєстр внесено запис №2258.

29.05.2020 приватним нотаріусом Львівського МНО Стефанюк О.І. зареєстровано право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес галерея «Лев» на будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Коновальця Є, 114, 116, а саме будівлі та споруди, що розташовані за адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Коновальця Є, будинок 114: корпус №2 А-1, 190 кв. м; столова, Б-1, 54,8 кв. м; овочесховище, Г-1, 27,1 кв. м, гараж, Д-1, 17,4 кв.м; склад, В-1, 18,8 кв. м, хвіртка №1, огорожа №2, огорожа №3; хвіртка №4, ворота №5, огорожа №6, замощення, І, замощення, ІІ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1148729246101) та будівля та споруди, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Коновальця Є, 116, корпус №1, А-2, 396,0кв.; огорожа №1; фонтан №2; замощення І (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 114571624611).

09.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес галерея «Лев» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Скай Дістрікт» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого продавець передає, а покупець приймає у власність нерухоме майно, а саме:

нежитлову будівлю загальною площею 249м.кв., що розташована за адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Коновальця Є, будинок 116/1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2264833646101);

нежитлову будівлю загальною площею 144,9м.кв., що розташована за адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Коновальця Є, будинок 116, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2264833646101). До нежитлової будівлі відносяться огорожа №1; фонтан №2; замощення І;

нежитлову будівлю загальною площею 107,2м.кв., що розташована за адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Коновальця Є, будинок 114/1, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2264827946101). До нежитлової будівлі відносяться столова, Б-1, 54,8 кв.м; овочесховище, Г-1, 27,1 кв.м, гараж, Д-1, 17,4 кв.м; склад, В-1, 18,8 кв.м, хвіртка №1, огорожа №2, огорожа №3; хвіртка №4, ворота №5, огорожа №6, замощення, І, замощення, ІІ;

нежитлову будівлю загальною площею 79,7м.кв., що розташована за адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Коновальця Є, будинок 114 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2264822346101), надалі нерухоме майно, предмет договору, та зобов`язується сплатити визначену цим договором грошову суму.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору та посвідчено приватним нотаріусом Львівського МНО Стефанюк О.І., про що внесено запис до Реєстру №921.

09.02.2021р. приватним нотаріусом Львівського МНО Стефанюк О.І. зареєстровано право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Дістрікт» на будівлі та споруди, що розташовані за адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Коновальця Є, будинок 114/1 нежитлову будівлю загальною площею 107,2м.кв.: столова, Б-1, 54,8 кв.м; овочесховище, Г-1, 27,1 кв.м, гараж, Д-1, 17,4 кв.м; склад, В-1, 18,8 кв.м, хвіртка №1, огорожа №2, огорожа №3; хвіртка №4, ворота №5, огорожа №6, замощення, І, замощення, ІІ; на нежитлову будівлю загальною площею 79,7м.кв., що розташована за адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Коновальця Є, будинок 114; на нежитлову будівлю загальною площею 249м.кв., що розташована за адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Коновальця Є, будинок 116/1; на нежитлову будівлю загальною площею 144,9м.кв., огорожа №1; фонтан №2; замощення І, що розташовані за адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Коновальця Є, будинок 116.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, судова колегія вважає , що апеляційні скарги Прокуратури Львівської області та Львівської міської ради не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

При зверненні з позовом до суду прокурора в інтересах держави суд обов`язково повинен перевірити наявність підстав для звернення з таким позовом.

Закон України "Про прокуратуру" і ГПК України визначають, що прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді, виключно після підтвердження судом підстав для його здійснення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові ВП ВС від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як вбачається із матеріалів даної справи, перед зверненням до суду з позовом в інтересах позивача, в порядку дослідження підстав для представництва, прокурор листом вих. №08-119вих-20 від 15.05.2020 звертався до Львівської міської ради із вимогою невідкладно, але не пізніше 20.05.2020 надати інформацію щодо вжиття заходів оскарження рішення Львівської обласної ради від 19.11.2019 №928 та подальшого відчуження майна комунального закладу Львівської обласної ради «Комунальний дитячий кардіоревматологічний санаторій» по вул. Є. Коновальця, 114, 116 у м. Львові.

Однак, незважаючи на володіння Позивачем інформацією про вибуття майна комунального дитячого кардіоревматологічного санаторію, яке розташоване по вул.Є.Коновальця, 114, 116 у м. Львові з володіння Позивача поза його волею, Позивачем не вжито жодних ефективних заходів до захисту порушеного права, в тому числі, шляхом подання відповідного позову до суду. Після цього, прокурор листом вих. №24-49вих-20 від 20.10.2020 повідомив Львівську міську раду про вжиття заходів представницького характеру шляхом подання позову про витребування майна комунального дитячого кардіоревматологічного санаторію, яке розташоване по вул. Є. Коновальця, 114, 116 у м. Львові до комунальної власності територіальної громади м. Львова та скасування державної реєстрації права приватної власності на таке майно.

З врахуванням наведеного, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про дотримання Львівською обласною прокуратурою порядку, визначеного ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», звернення з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Львівської міської ради.

Відповідно до п. 1, 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Предметом даного спору є вимога прокурора в інтересах держави в особі Львівської міської ради витребування майна та скасування державної реєстрації права власності (нерухоме майно за адресою: м. Львів, вул. Коновальця, 114, 116).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 393 ЦК України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Така ж норма права визначена ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Як передбачено ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування .

Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" визначено основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну, за змістом статті 7 якого з державної у комунальну власність передаються безоплатно, зокрема, заклади охорони здоров`я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори, у тому числі незавершені будівництвом.

За приписами Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" суб`єктами права комунальної власності є територіальні громади села, селища, міста, від імені та в інтересах яких діють сільські, селищні, міські ради. Водночас, відповідно до Закону органами, уповноваженими управляти об`єктами комунальної власності, є як органи місцевого самоврядування, створені сільськими, селищними, міськими територіальними громадами, так і районні та обласні ради. Районні та обласні ради - це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

У відповідності до ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно з ч. 1 ст. 10 вказаного закону органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами, є сільські, селищні, міські ради.

За ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати тощо. Отже, суб`єктами права комунальної власності є територіальні громади села, селища, міста, від імені та в інтересах яких діють сільські, селищні, міські ради.

Згідно з ч. 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

За змістом ст. ст. 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Як передбачено ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Таким чином, обласні ради, як органи, що представляють спільні інтереси територіальних громад області вправі набувати право власності на майно, зокрема, шляхом передачі його із комунальної власності у спільну власність територіальних громад. При цьому, обласні ради виконують функцію власника такого майна.

Як встановлено вище, 26.02.2008 Львівською обласною радою прийнято рішення №477 «Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області». Пунктом 6 вказаного рішення вирішено оформити право спільної власності територіальних громад Львівської області за Львівською обласною радою на певні об`єкти нерухомого майна, які задовільняють спільні потреби територіальних громад Львівської області (перелік майна визначено у таблиці рішення).

08.07.2008 Львівською обласною радою було прийнято рішення № 669 "Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я". В п. 1 вказаного рішення зазначено про надання Львівською обласною радою згоди на прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області лікувальних закладів, зокрема: Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій - вул. Коновальця, 116, м. Львів.

10.07.2008 Львівською міською радою прийнято ухвалу № 1939 від "Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу" прийнято пропозицію відповідача - Львівської обласної ради та погоджено передачу у спільну власність Львівської обласної ради закладів охорони здоров`я, серед яких числиться також Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій.

Після прийняття вищевказаної ухвали Львівської міської ради № 1939 від 10.07.2008, Львівською обласною радою 30.06.2009 було прийнято рішення № 937 "Про внесення змін та доповнень до рішень Львівської обласної ради", яким, зокрема, внесено зміни до п. 6 рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області, яким у п. 6 рішення № 477 від 26.02.2008 доповнено, переліком майна щодо оформлення за Львівською обласною радою права спільної власності територіальних громад, зокрема на нерухоме майно КЗ ЛОР «Дитячий ревмакардіологічний санаторій» по вул. Коновальця, 114, 116.

У справі № 910/13969/18 судами встановлено, що рішенням Львівської обласної ради № 937 від 30.06.2009, змінена сама суть первісної редакції рішення № 477 від 26.02.2008, оскільки ним вирішкено оформити право спільної власності територіальних громад Львівської області за Львівською обласною радою на спірні об`єкти, належні територіальній громаді м. Львова, саме як об`єкти нерухомого майна, без наявності прийнятого Львівською міською радою до 26.02.2008 рішення про надання згоди на вилучення у територіальної громади м. Львова та передачу у спільну власність територіальних громад Львівської області спірних об`єктів нерухомого майна, як це передбачено ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

З матеріалів справи вбачається (т. 2, а. с. 204, 216), що реєстрація права власності на Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій за Львівською обласною радою здійснювалась саме на підставі рішень Львівської обласної ради № 26.02.2008 № 477 та 937 від 30.06.2009.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що перехід від Львівської міської ради права власності на комунальне майно (дитячого ревмокардіологічного санаторію) до Львівської обласної ради здійснювалось з порушенням норм чинного на момент його передання законодавства, а саме положень ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування».

За приписами ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.ч.1 та 7 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст.328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

При цьому за змістом статті 388 названого Кодексу випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею іншим шляхом, ніж було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння або було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, що і має місце в спірних відносинах.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до положень ч.1 ст.388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 ЦК України (правова позиція викладено, зокрема, у п.26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц та від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

Таким чином, лише і виключно власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018р. у справі №916/3727/15.

Окрім того, витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено ст.16, 387 Цивільного кодексу України виключно як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право.

Виходячи з аналізу статей 387, 388 ЦК України власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно. (така ж правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.08.2018 у справі №902/1722/14.

З матеріалів даної справи вбачається, що предметом спору у справі № №910/3581/17 було: визнання недійсним рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради, а саме: на відділення фтизіопульмонології, "А-2", загальною площею 417,4 кв. м.; гараж "Б-1" загальною площею 30,2 кв. м. в будинку № 24 по вул. Лемківській № 24 у м. Львові; пульмонологічне та фтизіопедіатричне відділення в будинку № 14 по вулиці Устияновича загальною площею 432,3 кв. м.; будівлі в будинку № 274 по вулиці Замарстинівській у м. Львові (будівля харчоблоку "В-1" загальною площею 530, 7 кв. м., лікувальний корпус "Б-3" загальною площею 818,9 кв. м., адмінкорпус "Н-1" загальною площею 90,4 кв. м., водокачка "Л-1" загальною площею 19,0 кв. м., пральня-котельня "Г-2" загальною площею 294,6 кв. м., хлораторна "Ж-1" загальною площею 13,3 кв. м., аптека "3-1", "3'-1" загальною площею 65, 8 кв. м., водокачка "О-1" загальною площею 15,6 кв. м., гараж "Е-1" загальною площею 123,3 кв. м., овочесховище "М-1" загальною площею 70,6 кв. м., погріб "Д-1" 16,0 кв. м., дезкамера, столярна майстерня "Є-1", "Є''-1" загальною площею 73,9 кв. м., майстерня "К-1" загальною площею 75,7 кв. м., дорога І, тротуар ІІ, хідник з бетонних плит ІІІ, огорожа № 1; назва балансоутримувача - Централізована бухгалтерія міських медичних установ № 1), гараж з коморою "Б-1", загальною площею 44,6 м. кв. в будинку № 233 по вул. Личаківській; другий лікувальний корпус, "А-2", загальною площею 139,6 кв. м., гараж "В", загальною площею 20,3 кв. м. в будинку № 81 на вулиці Замарстинівській у м. Львові; лікувальний корпус "А-2" загальною площею 906,3 кв. м., гараж "Б" загальною площею 18,3 кв. м., паливна "В" загальною площею 16,9 кв. м. в будинку № 4а по вул. Кордуби; головний лікувальний корпус "А-2" загальною площею 757, 2 кв. м., гараж "Б" загальною площею 38,1 кв. м., огорожі №1 по №3, хвіртка №4, ворота №5, замощення І, замощення ІІ в будинку № 83 на вул. Замарстинівській у м. Львові.

Судова колегія Західного апеляційного господарського суду звертає увагу, що у вказаній вище справі № 910/3581/17 рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 оскаржувалось лише в частині, і серед переліку об`єктів нерухомого майна, щодо передачі в спільну комунальну власність якого воно оскаржувалось, не було нерухомого майна за адресою м. Львів, вул. Коновальця, 114, 116 (будівлі дитячого кардіоревматологічного санаторію).

Вказана справа (910/3581/17) неодноразово розглядалась судами і за результатами остаточного її розгляду рішенням Господарського суду м. Києва від 26.07.2018 (залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 та постановою Верховного Суду від 14.01.2020) рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради (щодо нерухомого майна визначеного у позовній заяві) задоволено.

Таким чином, Західний апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, судами при розгляді справи №910/3581/17 не встановлювалась та не надавалась правова оцінка обставинам вибуття спірних будівель та споруд дитячого кардіоревматологічного санаторію (м. Львів, вул. Є. Коновальця, 114, 116) з володіння Львівської міської ради.

Предметом спору у справі № №910/13969/18 було: визнання недійсним рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" із змінами та доповненнями відповідно до рішень Львівської обласної ради від 10.03.2009 №833, від 30.06.2009 №937, в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі Львівської обласної ради, зокрема, на будівлі, що розташовуються за наступними адресами: вул. Й. Коциловського, 15а, вул. О. Басараб, 2, вул. Коциловського, 30/32; м. Львів, вул. Комаринця, 2а; м. Львів, вул. Антоновича, 117; м. Львів, вул. Житомирська, 8а; м. Львів, вул. Гіпсова, 40б; м. Львів, вул. Антоновича, 80; м. Львів, вул. Коновальця, 116; м. Львів, вул. Коновальця, 114; визнати недійсними: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 18.10.2011 на будівлю за адресою: вул.Й. Коциловського, 15а; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 10.06.2009 на будівлі за адресою: вул. О. Басараб, 2; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 07.07.2009 на будівлі за адресою: вул. Й.Коциловського, 30; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 17.10.2011на будівлю за адресою: вул. Й. Коциловського, 32; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 25.03.2009 на будівлю за адресою: вул. Т. Комаринця, 2а; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 06.07.2009 на будівлю за адресою: вул. В.Антоновича, 117; свідоцтво про право власності на нерухоме майно видане Львівською обласною радою 06.07.2009 на будівлю за адресою: вул. Житомирська, 8а; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 06.07.2009 на будівлю за адресою: вул. Гіпсова, 40б; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 06.07.2009 на будівлю за адресою: вул. В. Антоновича, 80; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 06.07.2009 на будівлю за адресою: вул. Є. Коновальця, 116; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 06.07.2009 на будівлю за адресою: вул. Є. Коновальця, 114; скасувати державну реєстрацію права власності на: будівлю їдальні, під літ. А-1, А'-1 загальною площею 294,2 кв. м по вул. Й. Коциловського, 15а, за Львівською обласною радою (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1590243846101); на психоневрологічний диспансер, а саме: стаціонар під літ. А-2, 819,7 кв.м, пральня під літ. Б-1, Б'-1, 43,3 кв.м; гаражі зі складом В- 62,1 кв.м, склад Г-1, 23,5 кв.м по вул. О. Басараб, 2, за Львівською обласною радою (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576396246101); на Львівській міський психоневрологічний диспансер, а саме: диспансер під літ. А-3, 725,7 кв. м, гараж Б 32,6 кв.м по вул. Й. Коциловського, 30 за Львівською обласною радою (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576479436101); на будівлю Диспансеру під літ. А'-3, загальною площею 121 кв. м по вул. Коциловського, 32, за Львівською обласною радою (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576444846101); на сховище запасу води під літ. Б-1, загальною площею 62,1 кв. м по вул. Т. Комаринця, 2а, за Львівською обласною радою (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 26843662); на КЗ ЛОР "Будинок дитини №2 з пораженням центральної нервової системи і порушенням психіки", а саме: корпус №1 під літ.А-2, А'-2, загальною площею 756 кв. м; ворота №1, огорожа №2; замощення, І, замощення ІІ по вул. В.Антоновича, 117, за Львівською обласною радою (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1429376746101); на КЗ ЛОР "Будинок дитини №2 з пораженням центральної нервової системи і порушенням психіки", а саме: корпус №2 під літ. А-2, 490 кв.м, альтанка, Б, 40,8 кв.м, хвіртка №1, огорожа №2 , замощення, І по вул. Житомирській, 8а за Львівською обласною радою (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1431834046101); КЗ ЛОР "Будинок дитини №2 з пораженням центральної нервової системи і порушенням психіки", а саме: корпус №3 під літ. А-3, 553 кв.м, гараж, Б-107,5 кв.м, гараж, Г-1 21,2 кв.м, овочесховище, В-1 36,2 кв.м, альтанка, Д-1 35,8 кв.м, ворота №1, огорожа №2, замощення, І, по вул.Гіпсовій, 40б, за Львівською обласною радою (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1472861746101); на КЗЛОР "Дитячий туберкульозний санаторій", а саме: лікарняний корпус, під літ. А-2, 562,6 кв.м, лабораторний корпус А-1, 46,8 кв.м, тіньовий тент, Б 26,9 кв.м, ворота №1, хвіртка №2, огорожа №3, ворота №4, огорожа №5, замощення 1 по вул.В.Антоновича, 80, за Львівською обласною радою (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна1430415146101); на КЗ ЛОР "Дитячий ревмокардіологічний санаторій" загальною площею 396 кв.м по вул.Є. Коновальця, 116, за Львівською обласною радою (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1145716246101); на КЗ ЛОР "Дитячий ревмокардіологічний санаторій", корпус №2, під літ. А-1, 190 кв.м; столова, Б-1, 54,8 кв.м; овочесховище, Г-1, 27,1 кв.м, гараж, Д-1, 17,4 кв.м; склад, В-1, 18,8 кв.м, хвіртка №1, огорожа №2, огорожа №3; хвіртка №4, ворота №5, огорожа №6, замощення, І, замощення, ІІ по вул.Є. Коновальця, 114 за Львівською обласною радою (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1148729246101) із закриттям розділів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо вказаних об`єктів нерухомого майна.

Тобто серед переліку об`єктів нерухомого майна, щодо передачі в спільну комунальну власність якого воно оскаржувалось у справі (910/13969/18), знаходилось і нерухоме майно за адресою м. Львів, вул. Коновальця, 114, 116 (будівлі дитячого кардіоревматологічного санаторію).

Дана справа (910/13969/18) також неодноразово розглядалась судами і за результатами остаточного її розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 повністю скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/13969/18 та прийнято нове рішення, яким відмовлено повністю у задоволенні позову Львівської міської ради (ухвалою Верховного Суду від 15.06.2021 постанову суду апеляційної інстанції 14.01.2021 у справі № 910/1369/18 залишено без змін).

Ухвалюючи зазначене судове рішення, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки наслідком ухвалення спірного рішення від 26.02.2008 № 477 в оспорюваній частині стало недотримання положень частини восьмої ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та порушення майнових прав територіальної громади міста Львова на спірні об`єкти нерухомого майна, які відповідач зареєстрував за собою.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що з позовом до суду Львівська міська рада звернулась 16.10.2018 і що загальний строк позовної давності для звернення Львівської міської ради з позовом до суду у цій справі сплив, оскільки позивачу було відомо про існування оспорюваних рішень обласної ради з 05.07.2015 (тобто з моменту звернення міського голови м. Львова до голови Львівської обласної ради з листом № 1104-ВИХ-525, в якому зазначав, що за інформацією відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції свідоцтва про право власності на об`єкти (які є предметом цього позову) видані на підставі рішень обласної ради № 477 від 26.02.2008, № 833 від 10.03.2009 та № 937 від 30.06.2009).

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Львівської міської ради у зв`язку із пропуском позовної давності без поважних причин, чим фактично залишив в силі рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" із змінами та доповненнями відповідно до рішень Львівської обласної ради від 10.03.2009 №833, від 30.06.2009 №937, в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі Львівської обласної ради, зокрема, на нерухоме майно КЗ ЛОР "Дитячий ревмокардіологічний санаторій", що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Коновальця, 114, 116.

З наведеного слідує, що оскільки, у справі № 910/3581/17, яким визнано недійсним рішення Львівської обласної ради № 477 від 28.02.2008 (в частині, що не стосується нерухомого майна за адресою, м. Львів, вул. Коновальця, 114, 116), а по справі № 910/13969/18 відмовлено у позовних вимогах про визнання недійсним рішення Львівської обласної ради № 477 від 28.02.2008 та скасування державної реєстрації (в тому числі щодо нерухомого майна за адресою м. Львів, вул. Коновальця, 114, 116) у зв`язку із застосуванням строків позовної давності, то необґрунтованими є доводи прокурора та Львівської міської ради у даній справі (914/2951/20) про встановлення Рішеннями Господарського суду м. Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17 та від 06.08.2020 у справі №910/13969/18 неправомірності оформлення Львівською обласною радою права власності на спірні приміщення у зв`язку із передчасністю прийняття Львівською обласною радою рішення № 477 від 28.02.2008.

Також, судова колегія звертає увагу на те, що Ухвалою Львівської міської ради № 1939 від 10.07.2008 "Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу" прийнято пропозицію відповідача - Львівської обласної ради та погоджено передачу у спільну власність Львівської обласної ради таких закладів охорони здоров`я: Комунального будинку дитини № 1 м. Львова для дітей з пораженням центральної нервової системи та порушенням психіки; Комунального будинку дитини № 2 м. Львова для дітей з пораженням центральної нервової системи та порушенням психіки; Комунального дитячого туберкульозного санаторію м. Львова; Комунального дитячого ревмокардіологічного санаторію; Комунального Львівського міського шкірно-венерологічного диспансеру; Львівського міського медичного об`єднання "Фтизіопульмонологія"; Львівського міського психоневрологічного диспансеру; Комунальної інфекційної клінічної лікарні.

Наявність такої ухвали Львівської міської ради вказує на те, що позивач у даній справі станом на 2008, приймаючи зазначену вище ухвалу таки був обізнаний про вибуття спірних об`єктів нерухомості з комунальної власності територіальної громади у спільну власність територіальних громад області і таки виражав свою згоду на передання спірного нерухомого майна, що спростовує твердження покуратури та позивача про невчиннення жодних дій Львівською міською радою (як органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності із володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності), які би могли засвідчити волевиявлення територіальної громади м. Львова на передання об`єктів спірного нерухомого майна у спільну власність територіальних громад області та не надавала погодження на таку передачу.

Разом з тим, вірними є висновки суду першої інстанції про те, що ухвала Львівської міської ради № 1939 "Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу" прийнята позивачем більш ніж через 4 місяці після прийняття Львівської обласною радою рішення № 477 від 26.02.2008 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" із змінами та доповненнями, на підставі якого здійснювалась реєстрація права власності на нерухоме майно за Львівською обласною радою.

Такі обставини дійсно свідчать про передчасність прийняття Львівською обласною радою рішення № 477 від 26.02.2008, як встановлено справами № 910/3581/17, 910/13969/18.

Відтак, матеріали справи підтверджують наявність підстав вважати право позивача (Львівської міської ради) у даній справі порушеним, а позовні вимоги прокуратури обгрунтованими.

Поряд з тим, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованого Законом України №475/97 ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції») зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (заява №29979/04) та Кривенький проти України від 16.02.2017 (заява №43768/07) зазначено, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.Разом з тим, при вирішенні цієї категорії справ варто враховувати практику Європейського суду з прав людини у застосуванні ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West alliance Limited» проти України» від 23.01.2014), якою напрацьовано три критерії для оцінки на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 Стретч проти Сполученого Королівства визначено, що майном у зазначеній ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Як зазначено вище і вбачається з матеріалів даної справи нерухоме майно, що розташоване за адресою м. Львів вул. Коновальця, 116 та м. Львів вул. Коновальця 114 набуте ТОВ «Бізнес Галерея «Лев» на електронних торгах, зокрема, за результатами електронного аукціону від 13.04.2020 та наказу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради №22-в від 13.04.2020 «Про приватизацію комплексу будівель та споруд за адресою: м. Львів вул. Коновальця, 114, 116» з ТОВ «Бізнес галерея «Лев» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна від 30.04.2020, номер реєстрації 2258, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І. та акт приймання передачі від 29.05.2020.

В подальшому за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 09.02.2021, номер реєстрації 921, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І., ТОВ «Бізнес Галерея «Лев» відчужила ТОВ «Скай Дістрікт» нежитлові будівлі за адресою м. Львів вул. Коновальця, 116 та м. Львів вул. Коновальця 114.

Результати електронних трогів та зазначені вище договори купівлі-продажу є чинними, відомості про їх оскарження в матеріалах даної справи відсутні.

Разом з тим, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що із матеріалів даної справи вбачається, що відповідач був позбавлений можливості впливати на рішення чи перевіряти дії Львівської міської ради чи Львівської обласної ради щодо передання у власність спірних будівель та споруд. Поряд з тим, набуття ТОВ «Скай Дістрікт» у власність спірних приміщень на підставі договору купівлі-продажу від 09.02.2021 під час розгляду даної справи Господарським судом Львівської області належало до відання і ТОВ «Бізнес «Галерея «Лев» і ТОВ «Скай Дістрікт». Останній, проявляючи розумну обачність при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна, мав змогу дізнатись про перебування спірних будівель та споруд під спором, а відтак, потенційну можливість витребування прокурором таких будівель та споруд на користь держави в особі Львівської міської ради.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин у даній справі, установлені судом першої інстанції обставини та застосовані правові норми, з врахуванням того, що в даному випадку витребування прокурором спірних будівель та споруд з володіння відповідача на користь держави в особі позивача відповідає легітимній меті та переслідує законний суспільний інтерес, суд зазначає про відсутність невідповідності втручання прокурора в інтересах держави в особі позивача у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.

Встановивши наявність порушеного права, так як державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно здійснювалась за Львівською обласною радою на підставі рішення № 477 від 28.02.2008, яке ухвалене Львівською обласною радою передчасно, в порушення вимог ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування», та встановивши дотримання прокурором при зверненні з даним позовом принципу суспільного балансу та пропорційності при зверненні з даним позовом, беручи до уваги принцип належності урядування органів державної влади судова колегія погоджується також з висновком Господарського суду Львівської області про наявність підстав для застосування строків позовної давності у даній справі, про що заявлено третьою особою на стороні відповідача по справі (ТОВ «Бізнес Галерея «Лев») у заяві про застосування строків позовної давності від 21.01.2021 (вх. № 1920/21 від 27.01.2021) та відповідачем по справі (ТОВ «Скай Дістрікт») у відзиві на апеляційну скаргу від 21.07.2021 (вх. № 17248/21 від 23.07.2021). До таких висновків судова колегія приходить з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ч. 1 ст. 264 визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Приписами ч.3, 4 ст.267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень ст. 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

За змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 907/50/16, від 30.05.2018р. у справі №359/2012/15-ц.

При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 907/50/16.

Таким чином, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення ЄСПЛ у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

З огляду на викладене, суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку зі її закінчення за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку.

З наведеного слідує, що за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до ст. 387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення ст. 267 ЦК України. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019р. у справі №914/3234/16.

Отже, початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів даної справи, 05.07.2015 міський голова м. Львова звертався до голови Львівської обласної ради з листом № 1104-ВИХ-525, в якому зазначав, що за інформацією відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції свідоцтва про право власності на об`єкти (які є предметом позову у цій справі) видані на підставі рішень обласної ради № 477 від 26.02.2008, №833 від 10.03.2009 та № 937 від 30.06.2009.

З даного листа вбачається, що Львівській міській раді було відомо про існування рішення № 477 від 26.02.2008, зі змінами і доповненнями від 30.06.2009 № 937 (що стосуються спірного майна) на підставі яких було здійснено державну реєстрацію за Львівською обласною радою нерухомого майна за адресою м. Львів, вул. Коновальця, 114, 116.

Тому право на звернення з позовними вимогами про витребування з приватної власності (з врахуванням заяви про заміну відповідача) нерухомого майна будівель та споруд дитячого кардіоревматологічного санаторію та, що розташовані за адресою м. Львів, вул. Коновальця, 114, 116, виникло у позивача 05.07.2015.

З матеріалів справи вбачається, що з позовною заявою у даній справі прокурор звернувся 11.11.2020, що підтверджується наявним у матеріалах справи конвертом, в якому до суду надійшла апеляційна скарга (т. 1, а. с. 81), тобто з пропуском строку позовної давності.

Окрім того, про обізнаність Львівської міської ради щодо вибуття із права комунальної власності спірного нерухомого майна свідчать також судові спори у справах № 910/3581/17 та № 910/13969/18.

З наведеного вбачається що суд першої інстанції обґрунтовано встановив факт обізнананості позивача упродовж тривалого часу про існування оспорюваних рішень обласної ради, що давало йому змогу звернутися до суду за захистом порушеного права з даним позовом, але таким правом він не скористався.

Водночас відповідно до правової позиції викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами ч. 5 ст. 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

При цьому, звернення до суду з позовом, в тому числі з іншими матеріально-правовими вимогами, не перериває перебігу строку позовної давності, а тому звернення до суду з цим позовом не може ставитися в залежність від іншого судового рішення, в тому числі, згідно доводів прокурора та позивача, судових рішень у справі №910/13969/18, оскільки порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 та від 26.11.2019р. у справі №914/3234/16. Також вказаної правової позицію дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, в постановах від 22.01.2020р. у справі №916/521/18, від 09.04.2020р. у справі №10/Б-173, від 30.04.2020р. у справі №908/61/13, від 12.11.2020р. у справі №908/2638/17 та від 14.06.2021р. у справі №925/188/18.

Разом з тим, твердження прокурора про те, що не слід утотожнювати орган місцевого самоврядування Львівську міську раду та Львівського міського голову, який є головною посадовою особою територіальної громади міста і що кожен з цих органів має свою компетенцію та свої повноваження, що міський голова не очолює міську раду і не є її виконавчим органом, а його позиція в певних питаннях може відрізнятися із позицією міської ради, не знаходять свого підтвердження з огляду на наступне.

Розпорядженням Львівського міського голови №89 від 01.04.2015 «Про утворення робочої групи для вивчення питання функціонування приміщень обласних лікувальних закладів, які знаходяться у комунальній власності міста» утворено робочу групу для вивчення питання функціонування приміщень обласних лікувальних закладів, які знаходяться у комунальній власності міста.

Пунктом 2 розпорядження Львівського міського голови №89 від 01.04.2015 року доручено робочій групі вивчити питання функціонування приміщень обласних лікувальних закладів, які знаходяться у комунальній власності міста та за результатами роботи подати Львівському міському голові свої висновки та пропозиції в термін до 06.04.2015.

Листом вих. №1104-вих-525 від 05.07.2015 Львівський міський голова звернувся до Львівської обласної ради з проханням надати в стислі терміни належним чином засвідчені копії актів, на підставі яких було здійснено державну реєстрацію права комунальної власності Львівської обласної ради на об`єкти нерухомого майна (як зазначено вище в даному листі згадувалось про рішення Львівської обласної ради № 477 від 28.02.2008 та рішення № 937 від 30.06.2009).Листом вих. №1082 від 07.09.2015 Управління майном спільної власності Львівської обласної ради на виконання доручення голови Львівської обласної ради і за результатами розгляду листа Львівської міської ради від 05.07.2015 № 1104-вих-525 повідомило Львівську міську раду (як орган місцевого самоврядування), що підставою державної реєстрації права спільної власності територіальних громад Львівської області на нерухоме майном 8-й обласних комунальних закладів охорони здоров`я стали ухвала Львівської міської ради №1939 від 10.07.2008 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу» та рішення Львівської обласної ради №669 від 08.07.2008 «Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я».

Таким чином, чи то голова Львівської міської ради, чи то Львівська міська рада була обізнана про наявність свого порушеного права ще у 2015 році з даним позовом до суду прокурор в інтересах Львівської міської ради звернувся у 2020 році, що свідчить про підставність заявлених ТОВ «Скай Дістрікт» та ТОВ «Бізнес Галерея «Лев» заяв про застосування строків позовної давності.

Щодо клопотання Львівської міської ради про визнання поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Це ж стосується й особи, яка його порушила.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Судова колегія дослідивши наведені Львівською міською радою доводи щодо підстав визнання поважними причин пропуску прокурором строку позовної давності на звернення з позовом у даній справі, вважає їх такими, що не доводять поважність пропуску цього строку прокурором у зв`язку із чим, суд не вбачає підстав для визнання цих причин поважним. Фактично обгрунтування доводів позивача щодо пропуску строку позовної давності зводяться до наявності спорів у справах № 910/3581/17 та № 910/13969/18 і до встановлення обставин у цих справах, що досліджено Західним апеляційним господарським судом вище.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що у суді першої інстанції таке клопотання сторонами не заявлялось, що в силу положень ч. 5 ст. 269 ГПК України (у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції) також виключає можливість задоволення такої заяви Львівської міської ради на стадії апеляційного розгляду справи.

Окрім того, судова колегія також звертає увагу на те, що 08.12.2021 у канцелярію суду від Львівської обласної ради надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської обласної прокуратури у даній справі на підставі ст. 264 ГПК України (а. с. 190-192, т.4). Львівська обласна рада зазначає, що згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», право на подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня. Оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо наявності повноважень Мерета М.В. на підписання апеляційної скарги, і він не є прокурором вищого рівня, Львівська обласна рада вважає, що його апеляційну скаргу слід залишити без розгляду.

З даного приводу судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про прокуратуру» прокурором вищого рівня для прокурорів, керівників та заступників керівників підрозділів обласної прокуратури є керівник обласної прокуратури чи його перший заступник або заступник відповідно до розподілу обов`язків.

Оскільки Мерет М.В. є заступником керівника Львівської обласної прокуратури (про що прокурором до даної справи долучено наказ № 2092к від 04.11.2020), тобто прокурором вищого рівня, доводи Львівської обласної ради про зворотнє є помилковими, відтак таке клопотання задоволенню не підлягає.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (с. 280 ГПК України).

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржниками не доведено наявності підстав, визначених ст.280 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги. Таких підстав апеляційним судом також не встановлено.

Отже, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційні скарги прокуратури та позивача без задоволення.

В силу положень ст. 129, 130 ГПК України судовий збір покладається на апелянтів.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Львівської обласної прокуратури та Львівської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2021 у справі № 914/2951/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 27.07.2022.

Головуючий -суддяМарко Р.І.

СуддяМатущак О.І.

СуддяСкрипчук О.С.