Постанова

від 27.07.2022 по справі 922/3050/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/3050/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Баранець О.М., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

представників учасників справи:

позивача - Замніус М.В.,

відповідача - не з`явились,

третьої особи - Замніус М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 (головуючий суддя - Пелипенко Н.М., судді: Барбашова С.В., Істоміна О.А.)

у справі №922/3050/18

за позовом Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парковий-4"</a>,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Харківської міської ради,

про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1.Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парковий-4"</a> (далі - ТОВ "Парковий-4") про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова в редакції позивача.

1.2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Парковий-4", який є замовником реконструкції нежитлових приміщень №№3-13-:-3-25 під житлові квартири по просп. Московському, 118 у м. Харкові, що підтверджується Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою Інспекцією ДАБК Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 09.06.2017 №ХК 143171607844, безпідставно ухиляється від укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста, обов`язковість якого передбачена статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядком пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.11.2011 №804 (в редакції, викладеній в рішенні Харківської міської ради від 22.05.2013 №319) (далі -Порядок).

1.3.Позивач стверджує, що на виконання пп.5.5 Порядку листом від 11.09.2017 за №1357/0/124-17 направив відповідачу повідомлення про необхідність звернутись до виконавчих органів міської ради для укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, а листом від 17.11.2017 за №1721/0124-17 - пропозицію про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, долучивши до неї для підписання два примірники зазначеного договору. Проте відповідач не надав відповіді на пропозицію позивача щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, що порушує інтереси територіальної громади міста Харкова на отримання коштів пайової участі на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Харкова.

1.4.Заперечення проти позову мотивовані тим, що відповідач не є суб`єктом сплати пайового внеску; зміст наданого позивачем договору про пайову участь не відповідає вимогам законодавства, а саме нормам статей 626, 628, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту дев`ятого статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"; ціна, зазначена у пп.2.2.1 договору на пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова та пункті 7 додатку до нього, встановлена на підставі та у спосіб, що не передбачені Законами України "Про регулювання містобудівної діяльності" та "Про місцеве самоврядування в Україні", з виходом за межі повноважень Виконавчого комітету Харківської міської ради; Порядок є нікчемним, оскільки не прийнятий органом місцевого самоврядування.

2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1.Пунктом 1.3 Порядку визначено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у м. Харкові, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.

2.2.Залучення замовників здійснюється шляхом укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова з Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради (пункт 1.4 Порядку).

2.3.З Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією ДАБК Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 09.06.2017 №ХК 143171607844, вбачається, що ТОВ "Парковий-4" (відповідач) є замовником реконструкції нежитлових приміщень №№3-13-:-3-25 під житлові квартири по просп. Московському, 118 у м. Харкові.

2.4.Замовником - ТОВ "Парковий-4" при реконструкції зазначених нежитлових приміщень не виконано встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок щодо пайової участі у розвитку інфраструктури м. Харкова, у зв`язку з чим позивач, керуючись розділом 5 Порядку, направив відповідачу лист-повідомлення від 11.09.2017 №1357/0/124-17 про необхідність звернутись до виконавчих органів міської ради для укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова.

2.5.17.11.2017 за №1721/0124-17 позивач направив відповідачу пропозицію щодо розгляду та підписання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова та додав до Пропозиції два примірника зазначеного договору.

2.6.Відповіді на зазначені листи, підписаного договору або протоколу розбіжностей до нього від відповідача до Департаменту не надходило.

3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.Господарський суд Харківської області рішенням від 10.03.2020 у справі №922/3050/18 позовні вимоги задовольнив; визнав укладеним договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова між Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради в редакції, запропонованій позивачем.

3.2.Вказане рішення мотивовано тим, що в силу положень статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" відповідач, як замовник об`єкта будівництва, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Харкова та укласти договір про пайову участь з органом місцевого самоврядування до прийняття об`єкта містобудування в експлуатацію, однак від виконання цього обов`язку безпідставно ухиляється, що, в свою чергу, обумовлює право органу місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва виконання обов`язку щодо пайової участі шляхом укладення договору про пайову участь.

3.3.За висновками суду першої інстанції, наданий позивачем розрахунок розміру пайової участі у розвитку інфраструктури м. Харкова відповідає вимогам законодавства та пункту 5.5 Порядку.

3.4.Східний апеляційний господарський суд постановою від 27.07.2021 рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2020 у справі №922/3050/18 скасував; прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.

3.5.Ухвалюючи вказане судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що станом на час розгляду ним даної справи №922/3050/18 відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова, відтак суд не наділений повноваженнями щодо визнання укладеним договору, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена.

4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1.Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради звернувся через суд апеляційної інстанції з касаційно скаргою, в якій просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 у справі №922/3050/18 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2020 у цій справі.

4.2.Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанцій у цій справі скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №922/3693/18, від 17.02.2021 у справі №641/157/16, від 16.07.2021 у справі №369/9084/17, щодо застосування статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

4.3.За твердженнями скаржника, в силу положень статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка діяла на час введення об`єкта в експлуатацію та звернення позивача до суду з даним позовом, відповідач, як замовник об`єкта будівництва, був зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури м. Харкова та укласти договір про пайову участь з позивачем до прийняття об`єкта містобудування в експлуатацію, однак від виконання цього обов`язку безпідставно ухилився, що обумовлює право позивача вимагати від замовника будівництва виконання обов`язку щодо пайової участі, в тому числі в судовому порядку.

4.5.Скаржник вважає, що оскільки спірний об`єкт введено в експлуатацію Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою Інспекцією ДАБК Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 09.06.2017 №ХК 143171607844, правовідносини з укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова у судовому порядку, з урахуванням відсутності добровільного звернення відповідача до введення об`єкта до експлуатації, виникли саме з моменту прийняття об`єкту до експлуатації, тобто 09.06.2017, коли єдиною нормою, яка регулювала питання укладання договору пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, була стаття 40 Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", приписи якої є імперативними для позивача та відповідача.

5.Позиція Верховного Суду

5.1.Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

5.2.Відповідно до статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

5.3.Частиною першою статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

5.4.Станом на момент виникнення правовідносин була чинною стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до частини другої якої замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

5.5.Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

5.6.Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (частина п`ята статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

5.7.Відповідно до частини дев`ятої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

5.8.Істотними умовами договору є: розмір пайової участі; строк (графік) сплати пайової участі; відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

5.9.Зі змісту статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звернення з цим позовом до суду, вбачається, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

5.10.За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

5.11.01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX, якими статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено.

5.12.Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 зазначила, що стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

5.13.Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності.

5.14.Крім того, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

5.15.Як встановлено судами попередніх інстанцій, 09.06.2017 зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта - нежитлових приміщень №3-13-:-3-25 під житлові квартири по просп. Московському, 118 у м. Харкові. Водночас на дату прийняття в експлуатацію закінченого реконструкцією об`єкта ТОВ "Парковий-4" не уклало договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова.

5.16.Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що станом на час розгляду ним даної справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова, відтак суд не наділений повноваженнями щодо визнання укладеним договору, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена.

5.17.Верховний Суд погоджується з судом апеляційної інстанції про те, що позовна вимога про визнання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним не підлягає задоволенню, але з інших мотивів.

5.18.Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, фактично має на меті захистити своє право шляхом зобов`язання замовника будівництва сплатити пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та у зв`язку із цим просить суд встановити права та обов`язки сторін за вказаним договором.

5.19.Разом з цим, Верховний Суд констатує, що визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє за відсутності на час розгляду справи норми статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка зобов`язувала замовника будівництва об`єкта укласти вказаний договір, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом.

5.20.Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

5.21.Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи.

5.22.Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів за визначеною законом юрисдикцією господарського суду передбачено нормами статей 2, 4 ГПК України.

5.23.Передумовами та матеріальними підставами для захисту права у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи, за захистом якого вона звернулась до суду, а також підтверджений належними доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права.

5.24.Зазначений в частині другій статті 16 ЦК України перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

5.25.Згідно з абзацом другим частини другої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

5.26.У разі невизнання стороною договору, укладення якого є обов`язком в силу вимог закону, права іншої сторони на укладення такого договору підлягають захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом укладення договору на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.

5.27.Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

5.28.Правовідносини з укладання господарських договорів у примусовому порядку за рішенням суду регулюються статтею 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

5.29.Стаття 187 ГК України встановлює, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

5.30.Відповідно до частини третьої статті 179 ГК України укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

5.31.Відповідно до частини другої статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.

5.32.Відповідно до частини першої статті 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

5.33.Згідно з частиною першою статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

5.34.Зі змісту зазначених норм слідує, що судом розглядаються спори, що виникають при укладанні договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону. При цьому день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

5.35.Вирішивши такий спір, суд вказує в резолютивній частині рішення умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проєкт договору.

5.36.Тобто з моментом набрання чинності рішенням суду (укладенням договору) пов`язується початок дії договору, відбувається набуття сторонами договору цивільних прав та обов`язків, встановлюється відповідальність сторін - правовідносини фактично регулюються на майбутнє.

5.37.Однак, як уже зазначалось, з 01.01.2020 скасовано дію статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка передбачала обов`язкове укладення договору.

5.38.Відтак, якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним.

5.39.Такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.

5.40.У зв`язку з припиненням правовідносин забудови земельної ділянки, визнання договору укладеним та встановленням прав та обов`язків сторін на майбутнє на підставі нормативного акта, який на момент прийняття апеляційним судом рішення було скасовано, не є законним та ефективним способом захисту, не відновлює право органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури до здачі об`єкта будівництва в експлуатацію.

5.41.При цьому, Суд звертає увагу, що обов`язок звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту законом покладено саме на замовника такого будівництва.

5.42.У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, в якому мали визначатись розрахунок величини пайової участі та графік сплати, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

5.43.Отже, у зв`язку з порушенням замовником будівництва зобов`язання про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайового внеску у позивача виникає право вимагати стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти.

5.44.За таких обставин, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

5.45.Звернення до суду з вимогою про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним за встановлених судами фактичних обставин справи не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, чого судом апеляційної інстанції не було зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.

6.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат.

6.1.За змістом частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.2.Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

6.3.Згідно з частиною четвертою статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

6.4.З урахуванням викладеного, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає зміні, шляхом викладення її мотивувальної частин в редакції цієї постанови, із залишенням без змін в іншій частині. Касаційна скарга, відповідно, підлягає частковому задоволенню.

7. Судові витрати

7.1.Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає резолютивну частини оскаржуваної постанови без змін, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити частково.

2.Постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 у справі №922/3050/18 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3.В іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 у справі №922/3050/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.М. Баранець

О.Р. Кібенко