Постанова

від 17.10.2007 по справі 4/355

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/355

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

          "17" жовтня 2007 р.       Справа №  4/355

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря  Волоткевича  А.В. розглянув справу № 4/ 355   

за позовом: Кіровоградського  обласного відділення Фонду соціального захисту  інвалідів м. Кіровоград

до відповідача: Приватне сільськогосподарське риболовецько- промислове підприємство “ Маяк” м. Світловодськ

про стягнення  4667 грн. 32 коп.

Представники:

від позивача: Пилипенко О.І., довіреність № 04-04/21 від 11.01.07

від відповідача: Ляпун І.Т., довіреність б/н  від 10.10.07  

час  прийняття постанови 11:40

Дослідивши матеріали справи, факти та  відповідні їм правовідносини  між сторонами  спору,  господарський суд

                                        ВСТАНОВИВ:

Позивач  обгрунтовує свої вимоги  слідуючим:       

Статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів  в Україні"  із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив  в дію 01.08.2001(в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від  05.07.2001 року , підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів  затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в  Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно,  15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Позивач наполягає на тому, що згідно зі звіту „Про зайнятість та  працевлаштування інвалідів”, наданого відповідачем до відділення  Фонду, на підприємстві відповідача повинно працювати 1 інвалід, але не було працевлаштовано жодного.

Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено 1 робоче місце для працевлаштування  інвалідів і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі 4463 грн. 64 коп., сума штрафних санкцій складає:  4463 грн. 64 коп.

Відзив  на  позовні вимоги відповідач  суду   надав,  позовні вимоги заперечив  посилаючись на ту  обставину, що  відповідач  на час   виникнення спірних правовідносин   перебував на   спрощеній системі оподаткування і тому   як платник  Єдиного податку   був звільнений  від сплати   внесків  до  Фонду України соціального захисту інвалідів,  визначивши при цьому  як  правову  підставу п. 6 Указу Президента України “Про спрощену систему  оподаткування, обліку та звітності  суб'єктів  малого  підприємництва”.  Витребувані  судом   документи  згідно  до ухвали від 18.09.2007 року  суду не   направив.

Позивач  спростовує  заперечення  відповідача та посилається при цьому на судову  практиву і  Роз'яснення   Міністерства   праці та  соціальної політики України Фонду соціального захисту   інвалідів №1/5-218 від 07.03.2007 року  про порядок  стягнення адміністративно- господарських санкцій.

Дослідивши  письмові  докази  по справі,  проаналізувавши нормативні   документи, які  регулюють спірні  правовідносини та доводи сторін щодо обгрунтування своєї позиції суд вважає, що позовні вимоги підлягають  задоволенню повністю  зі  слідуючих підстав:

Як  обгрунтовано  посилається  позивач  в заявленому  позові,  статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001(в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від  05.07.2001 року , підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів  затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість  та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в  Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно,  15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2006  рік у розмірі 4463 грн. 64 коп. самостійно до  15.04.2007 року  згідно до звіту про зайнятість та  працевлаштування інвалідів  за 2006 рік.

09.01.2007 року відповідач направив позивачу  звіт, в  якому не зазначив  будь- яку  кількість   інвалідів-штатних  працівників, які  повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  та  визнав, що на  підприємстві  не  працює  жоден  працівник, якому відповідно  до законодавства  встановлена  інвалідність. Фактично  вказаний  звіт  судом  розцінюється  як  узгоджене   відповідачем  зобов'язання  перед позивачем про   необхідність  оплати штрафних  санкцій  за нестворене  1  робоче  місце в  2006 році виходячи з   середньооблікової кількості  штатних працівників  22 особи.

Будь-яких  доказів  про вжиття  заходів  для  створення  робочих  місць  інвалідам  та їх працевлаштування  відповідач суду не надав.

Позивачем правильно проведено  розрахунок  заборгованості  відповідача за нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів в 2006 році на суму   4463 грн. 64 коп.

Крім того, відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України  №223 від  15.05.2007 року порушення строку сплати адміністративно- господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, розмір якої обчислюється виходячи із 120 відсотків   річних облікової ставки Національного банку України, що діє на момент подання позовної заяви. Таким,чином до стягнення підлягає пеня в розмірі  203 грн. 68 коп. (4463,64 Х8%Х120:100 :365 Х152= 203,68)  за період з   16.04. по  14.09.2007 року.

За таких обставин відповідач повинен сплатити 4463 грн.64 коп.   заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та  пеню за несвоєчасну сплату штрафних санкцій  в розмірі  203 грн. 68 коп.

Висновок про правомірність вимог позивача суд також робить на підставі системного аналізу  отриманих доказів по справі. Так судом встановлено, що  відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників ( 22 особи) відповідач у 2006 році мав створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, а  фактично не  створив  жодного. За повідомленням  Світловодського  міськрайонного центру зайнятості №02-3948 від  17.08.2007 року  протягом 2006 року  відповідач звіти з вакансіями для працевлаштування інвалідів до центру зайнятості не подавав.

За приписом  ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової  відповідальності учасника  господарських  відносин є  вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник   господарських  відносин відповідає за невиконання  або  неналежне виконання господарського  зобов'язання чи  порушення  правил  здійснення   господарської  діяльності, якщо не  доведе,  що  ним вжито   усіх  залежних  від  нього заходів для  недопущення  господарського  правопорушення.

Враховуючи,  що відповідачем не надано доказів вжиття ним будь-яких заходів для недопущення правопорушення та не оспорено надані позивачем   докази про наявність правопорушення, господарський суд дійшов  до висновку,  що  позовні вимоги  підлягають  до  повного   задоволення.

Виходячи з припису пункту першого Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів ( далі Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.02 року № 19, робоче місце інваліда – це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, не залежно від форм власності та господарювання, де створенні необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства  повинні розробляти заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включати їх до колективного договору ( п.5). Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до встановленого нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону.

За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітньої плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Відповідач вимоги Закону не виконав, в спірний період не працевлаштувавши на робочі місця інвалідів.

Натомість, господарський суд не приймає до уваги та  розцінює як  необгрунтоване заперечення  відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від сплати   штрафних санкцій  враховуючи  наступне.

Фонд соціального  захисту  інвалідів відповідно до покладених  чинним законодавством України на нього завдань  здійснює  контроль  за   виконанням   суб'єктами  господарювання  чотирьохвідсоткового  нормативу  робочих   місць,   призначених  для працевлаштування інвалідів, в тому  числі  шляхом  стягнення  в судовому порядку адміністративно-господарських санкцій за невиконання  ними такого  нормативу  в розмірі середньорічної заробітної плати працівника за  кожне незайняте робоче місце  інвалідам  згідно  ст.  ст.  19,  20 Закону  України  "Про  основи  соціальної  захищеності інвалідів в Україні" .

Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування,  обліку і   звітності   суб'єктів   малого   підприємництва"   від 03.07.98 р.  N 727 ( 727/98 )  не  містить  норм  щодо  звільнення  підприємств  від  обов'язку  виконання нормативу створення робочих  місць для інвалідів,  установленого Законом,  а  внески  до  Фонду соціального захисту  інвалідів  (про які йдеться у пункті 6 Указу  N 727) не є  адміністративно-господарськими  санкціями  (про  які  йдеться  у частині 1 статті 20 Закону України N 875 ( 875-12 ).  А  тому  підприємства, що обрали спрощену систему оподаткування  (платники   єдиного податку), зобов'язані  виконувати норматив  робочих  місць,  призначених   для   працевлаштування інвалідів, установлений Законом, а  в  разі  його  невиконання – сплачувати  адміністративно-господарські санкції до обласних  відділень Фонду соціального захисту інвалідів у порядку, передбаченому постановою   Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 N 70 ( 70-2007-п ).

Крім того, відповідно до п. 6 Указу ( 727/98 ) суб'єкт малого  підприємництва,  який сплачує єдиний податок,  не є платником саме  певних видів податків і зборів (обов'язкових платежів). У  статті  92 Конституції  України зазначено, що система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно Законами України. Частиною 6 статті 1 Закону України "Про  систему  оподаткування"  від  25.06.91 р. встановлено, що "податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, крім визначених Законом України "Про джерела фінансування дорожнього господарства   України" сплаті не підлягають". Адміністративно-господарські санкції за непрацевлаштування інвалідів згідно Закону України "Про систему  оподаткування" не відносяться до податків і зборів, оскільки  податками і зборами (обов'язковими платежами) вважаються обов'язкові внески до бюджетів та до державних цільових фондів, що   здійснюються  платниками  у  порядку і на умовах,  що визначаються  законами України про оподаткування.

Однак статті 14 та 15 цього Закону не містять такого  податку чи  збору  (обов'язкового платежу),  як внесок до  Фонду соціального захисту інвалідів, а Закон N 875 ( 875-12 ) не є   законом України про оподаткування.

Враховуючи викладене, господарський  суд приходить до переконання, що внески, збори та податки – це  однорідні поняття та уособлюють в собі  обов'язковий платіж до бюджетів та до державних цільових фондів. Адміністративно-господарські санкції на  відміну від  внесків  не  мають    таких основних критеріїв, як пропорційності та рівномірності. З огляду на вищевикладене, чинним законодавством не   визначене таке поняття як внески.  

Натомість,  відповідно до  ч.  1  ст.  230 Господарського кодексу України    штрафними санкціями визначаються господарські санкції у  вигляді  грошової  суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення  ним  правил здійснення   господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Адміністративно-господарські санкції за нестворення робочого місця інваліда ніяк не можна ототожнювати з  внесками  до  Фонду  соціального   захисту інвалідів. Оскільки внесків до  Фонду  соціального   захисту   в   природі   не  існує,   а є   лише адміністративно-господарська   санкція  за  невиконання  нормативу  працевлаштування  інвалідів  для  всіх  підприємств  різних   форм  власності.

Отже, з  урахуванням викладеного  суб'єкти малого  підприємництва, що обрали спрощену систему оподаткування (платники єдиного податку)  зобов'язані виконувати норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів,  встановлений  Законом  України "Про  основи  соціальної  захищеності інвалідів в Україні" ,   а   в   разі   його   невиконання   -   сплачувати  адміністративно-господарські  санкції до територіальних (обласних)  відділень Фонду  соціального  захисту  інвалідів  відповідно   до  Порядку   сплати   підприємствами,  установами,  організаціями  та  фізичними  особами,  що   використовують  найману   працю,   суми   адміністративно-господарських   санкцій та  пені за невиконання нормативу робочих місць для   працевлаштування  інвалідів,  затвердженого постановою    Кабінету    Міністрів    України   від  31.01.2007 року N 70 ( 70-2007-п ) "Про реалізацію статей 19 і  20  Закону  України  "Про  основи  соціальної  захищеності інвалідів в  Україні".

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.94,160, 162,163,167, 186, п.6 Прикінцевих та  перехідних  положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

                                    ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний  позов  задовольнити  повністю.

Стягнути з риватного сльськогосподарського иболовецько- промислового  підприємство “Маяк” м. Світловодськ Кіровоградської області вул. Чернишевського 8  р/р 26009000816001 МФО 323505 код 30799696  адміністративно - господарські санкції в розмірі 4463 грн. 64 коп. за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів  в 2006 році та пеню в розмірі 203 грн. 68 коп. за несвоєчасне перерахування адміністративно- господарських санкцій на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду  соціального захисту інвалідів м. Кіровоград  вул. 50 років  Жовтня 7а  р/р 31211230500002 УДК в м. Світловодськ Банк: Головне Управління  державного казначейства в Кіровоградській області МФО 823016  код 23231432.

Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в   порядку і строки  відповідно до ст.  186 Кодексу адміністративного судочинства  України. Про апеляційне оскарження  рішення суду  першої  інстанції спочатку   подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної  інстанції викладаються в   апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної  скарги одночасно надсилається особою,   яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

   Заява  про  апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції  подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодекс - з дня   складення в повному обсязі.

     Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти  днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути  подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,   якщо скарга  подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

   Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду,   якщо  суд апеляційної інстанції  за  заявою особи,  яка  їх   подала, не знайде   підстав  для  поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова набирає законної  сили  відповідно до ст. 254 Кодексу   адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої  інстанції набирає законної сили  після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо  його не скасовано,  набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк  апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова   виготовлена в повному обсязі  17 жовтня   2007 року.

Суддя

  Ю. І. Хилько