Ухвала

від 28.07.2022 по справі 629/3710/20

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 629/3710/20

(2-з/199/108/22)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2022 року суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Руденко В.В., розглянувши заяву позивача про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 ; автомобіль TOYOTA COROLLA, д.н.з. НОМЕР_1 , 2013 року випуску; земельну ділянку, кадастровий номер 6311000000:13:032:0096 та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Також позивач просив суд заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії щодо відчуження, передання в заставу, купівлі-продажу, передання в якості забезпечення виконання зобов`язань за борговою розпискою щодо 9 тимчасових споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 .

Дослідивши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Відповідно до положень ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.

При цьому, Європейськи суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейськи суд з прав людини зазнчив, що поняття ефективний засіб передбачає запобіганню порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Н. проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать конституції, або настала подія, наслідки якої будуть незвортніми .

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейськи суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежений є підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Проте, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження права власності на спірне майно як на момент звернення до суду з позовом, так і на момент звернення до суду із заявою про забезпечення доказів. А також не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на порушення прав позивача після пред`явлення позову до суду. Самі лише твердження позивача про потенційну неможливість виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Посилання позивача на наявність у відповідача родинних стосунків з посадовою особою органу місцевого самоврядування не є підставою, яка свідчить про можливе відчуження спірного майна.

Згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Оскільки позивачем не обґрунтовано належними доказами припущення того, що невжиття заходів до забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у даній справі, заява задоволенню не підлягає.

Тому суд, на підставі викладеного та керуючись ст. 151-153 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 15-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги.

Суддя В.В. Руденко