Рішення

від 15.06.2022 по справі 914/3334/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2022 Справа № 914/3334/21

м.Львів

за позовом: Фізичної особи-підприємця Колія Валерія Вікторовича, м.Полтава

до відповідача: Акціонерного товариства «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ», Турецька республіка, що діє в Україні через Представництво «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ», Львівська область, м.Львів;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Фізичної особи-підприємця Маренича Василя Івановича

про відшкодування вартості матеріального зменшення благ (знецінення) під`їзної копії, яка розташована за адресою: м.Полтава, вул.Боровиків, 4Б та пошкоджена відповідачем. Ціна позову: 551326,50 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

За участі секретаря Зарицької О.Р.

Представники сторін:

від позивача: Іванова А.П. - адвокат

від відповідача: Балобанов О.В. - адвокат

від третьої особи: Дзіговська І.І. - адвокат

На розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Колія Валерія Вікторовича до Акціонерного товариства «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ», що діє в Україні через Представництво «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» про відшкодування вартості матеріального зменшення благ (знецінення) під`їзної копії, яка розташована за адресою: м.Полтава, вул.Боровиків, 4Б та пошкоджена відповідачем; ціна позову 551326,50 грн.

Ухвалою суду від 15.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.12.2021. Цією є ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фізичну особу-підприємця Маренича Василя Івановича.

06.12.2021, за вх.№29178/21, в системі «Електронний суд» зареєстровано заяву представника відповідача про вступ у справу як представника, з клопотанням про надання доступу до електронної справи, яке судом задоволено та надано представнику відповідача адвокату Балобанову О.В. доступ до електронної справи №914/3334/21.

06.12.2021, за вх.№29368/21, в системі документообігу суду зареєстровано поданий відповідачем відзив на позовну заяву, а 20.12.2021, за вх.№30583/21, - подану позивачем відповідь на відзив.

Відводів складу суду учасниками не заявлено. Хід судових засідань відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань. Зокрема, ухвалою від 12.05.2022 в задоволенні клопотання відповідача, викладеного у відзиві вх.№29368/21 від 06.12.2021 та клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, за вх.№29584/21 від 08.12.2021, про закриття провадження у справі №914/3334/21 відмовлено.

Ухвалою від 12.05.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 15.06.2022.

В судове засідання 15.06.2022 сторони та третя особа явку повноважних представників забезпечили.

З підстав, наведених у позовній заяві та наданих поясненнях представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить задоволити повністю. Відповідач, з підстав наведених у позовній заяві та наданих по справі поясненнях, позовні вимоги заперечує , просить в позові відмовити повністю. Третя особа надала пояснення по справі, вважає що у задоволенні позову слід відмовити.

В судовому засіданні 15.06.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Позов мотивований тим, що 12.03.2019 між позивачем (виконавцем) та відповідачем (замовником) було укладено договір №15 про надання послуг з користування залізничною під`їзною колією, яка розташована за адресою м. Полтава, вул. Буровиків, 4б . На виконання договору позивач (виконавець) передав відповідачу (замовнику) в користування для транспортного обслуговування під`їзну колію. В пункті 1.4 договору обумовлено, що майно, про яке йдеться у п.1.1 договору, належить виконавцеві на праві спільної часткової власності, а власник діє за згодою іншого співвласника, Маренича Василя Івановича. Посилаючись на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.121.2018 року, позивач стверджує, що нежитлові будівлі та споруди з під`їзною колією за адресою м.Полтава, вул.Боровиків,будинок 4б, зареєстровано на праві спільної часткової власності за Колієм Валерієм Вікторовичем на час дії договору №15 від 12.03.2019.

З висновку №39 від 06.05.2020, складеного судовим експертом Федоровим Д.Ф.вбачається , що наявні механічні пошкодження конструктивних елементів колії, естакади та дорожнього покриття за адресою місто Полтава, вулиця Буровиків, 4б, виникли внаслідок непередбаченого конструкцією механічного впливу одноковшових фронтальних автонавантажувачів, які були застосовані з порушеннями технології розвантаження вагонів та порушенням технічної експлуатації споруд, і встановлено розмір матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок такого механічного впливу на конструктивні елементи колії, естакади та дорожнього покриття майданчика за вказаною адресою, яка становить на дату дослідження 1 102 653,00 грн. Причиною завдання шкоди під`їзній колії стало її неправильне використання та механічний вплив ковшових автонавантажувачів при розвантаженні вагонів на конструктивні елементи колії, естакади та дорожнього покриття відповідачем, зазначає позивач. Стверджує, що факт наявних механічних пошкоджень конструктивних елементів колії, естакади та дорожнього покриття вбачається з відомостей Звіту від 26.01.2021 року про оцінку нерухомого майна нежитлові будівлі та споруди з під`їзною колією, що розташовані за адресою місто Полтава, вулиця Буровиків, 4б. При цьому, під час проведення оцінки майна, визначено, що об`єкт оцінки не експлуатується тривалий час, внутрішнє спорядження знаходиться в незадовільному технічному стані, що накладає обмеження в поточному використанні об`єкта оцінки. За доводами позивача : до початку використання відповідачем під`їзної колії, така була в належному стані; в період дії договору №15 від 12.03.2019, а саме з 12.03.2019 по 31.12.2019, під`їзною колією фактично користувався лише відповідач; висновком експерта №39 від 06.05.2020 встановлено, що пошкодження колії спричинені неправильним використанням та механічним впливом ковшових автонавантажувачів при розвантаженні вагонів на конструктивні елементи колії, естакади та дорожнього покриття; саме такі дії вчинялись відповідачем при завантажуванні та розвантажуванні вагонів; шкода, яка завдана під`їзній колії становить 1102653,00 грн. Відтак, позивач стверджує, що наявне значне зниження вартості об`єкта, і як наслідок матеріальне зменшення благ (знецінення) під`їзної колії, яка пошкоджена відповідачем.

Всупереч п.3.2.2 договору відповідач не дотримувався встановлених правил обслуговування залізничних під`їзних колій, внаслідок чого суттєво пошкодив під`їзну колію, яка є предметом користування за договором, а саме конструктивні елементи колії, естакади та дорожнього покриття, внаслідок чого знецінив спірну під`їзну колію, яка на праві спільної часткової власності у період з 10.09.2018 року по 01.02.2021 року на Ѕ належала позивачу, та на Ѕ в період з 10.09.2018 року по 31.05.2021 року належала ФОП Мареничу В.І.

При цьому, до позовних матеріалів позивач долучив Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на реєстрацію права власності ( дата формування витягу: 02.02.2021, індексний номер витягу 242728175), та Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 279932180, дата формування 19.10.2021), даними у яких підтверджується, зокрема, що дійсно, на момент звернення позивача з даним позовом, він не володів на праві спільної часткової власності Ѕ під`їзної колії. Позивач сам підтверджує у позовній заяві, що з 02.02.2021 власником належної йому частки у спільній частковій власності (1/2) став ОСОБА_1 , що також було встановлено в рішеннях судів по господарській справі №914/918/20. Проте, позивач вважає, що нерозривна пов`язаність позивача з пошкодженим об`єктом не впливає на наявність порушеного права ФОП Колій В.В., оскільки, незважаючи на приналежність під`їзної колії певній особі, позивачу, ніким не відшкодовано матеріальне зменшення благ (знецінення) певної речі, які були завдані відповідачем до відчуження колії. Позивач вважає, що він не обов`язково повинен бути власником (співвласником) майна, яке пошкоджене відповідачем, оскільки в такому випадку, позивач (особа, майно якої знищене) у жодному випадку не може захистити свої права на суму матеріального зменшення благ (знецінення) речі, що була пошкоджена, однак у подальшому відчужена іншій особі.

Відповідач підтверджує, що дійсно 12.03.2019 укладено договір №15 між ФОП Колієм В.В. (що є позивачем), визначений в договорі як «виконавець», та Представництвом «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті» ( що є відповідачем), визначений в договорі як « замовник», предметом якого, згідно умов п.2.1 договору, є взаємовідносини сторін, пов`язані із наданням виконавцем замовнику у користування залізничної під`їзної колії, про яку йдеться у пункутах 1.1.-1.3 цього договору (колія за адресою: АДРЕСА_1 ( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1634044153240), для транспортного обслуговування підприємства замовника у взаємодії із залізничним транспортом загального користування (подача та забирання вагонів, як відкритих вагонів, напіввагонів, платформ, спецплатформ, бочок під цемент або мінеральний порошок та бітум, що надходить на адресу замовника). Як зазначено у п.1.1 договору, ОСОБА_2 належить на праві приватної власності об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлові будівлі та споруди з під`їзною колією за адресою АДРЕСА_1 . Майно, про яке йдеться у п.1.1 цього договору, належть виконавцеві на праві спільної часткової власності; розмір частки:1/2. Згідно із договором , виконавець гарантує, що укладаючи цей договір, він діє за взаємною згодою (за домовленістю) із іншим співвласником цього майна гр. ОСОБА_3 .

Відповідачеві відомо, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.12.2018, нежитлові будівлі та споруди з під`їзною колією за адресою АДРЕСА_1 , однією зі складових частин якого є під`їзна колія, зареєстровано на праві спільної часткової власності за ОСОБА_2 . Відповідачеві також відомо, що співвласником нежитлових будівель та споруд з під`їзною колією за адресою АДРЕСА_1 , був ОСОБА_3 . Як стало відомо відповідачу, про що він зазначає у відзиві, а його представник у судовому засіданні, Маренич Василь Іванович, будучи співвласником майна не давав згоду на укладення договору від 12.03.2019.

Відповідач вважає важливим, що предметом користування за договором від 12.03.2019 є залізнична під`їзна колія за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вулиця Буровиків, будинок 4Б. Умовами п.1.2 договору визначено, що складовими частинами об`єкта нерухомого майна, характеристика якого викладена у Витягу, про який йдеться у п.1.1 цього договору, та на що надаються послуги виконавцем замовнику на виконання умов цього договору . Тут же сторонами погоджено, що у всьому іншому майні виконавця замовник не потребує. Разом із цим , перелік нежитлових будівель та споруд з під`їзною колією за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вулиця Буровиків, будинок 4Б., згідно із даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 12.12.2018 є значно ширшим, зауважує відповідач, ніж просто «залізнична під`їзна колія за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вулиця Буровиків, будинок 4Б.». Позивач є співвласником і іншого майна, а в т.ч. і «естакади №2» та «дорожнього покриття майданчика №7» за адресою: місто Полтава, вулиця Буровиків,4Б.

Аналіз позову і поданих позивачем матеріалів у їх сукупності дає всі підстави вважати, вважає відповідач, що предметом дослідження є шкода, ймовірно завдана трьом одиницям майна, що перебуває в співвласності ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , в т.ч.: колії, естакади і дорожнього покриття. Відповідач звертає увагу, зокрема, що у висновку експерта №39 від 06.05.2020 зазначено, що матеріальна шкода в розмірі 1102653,090 грн завдана конструктивним елементам «під`їзної колії №1», «естакади №2» та «дорожнього покриття майданчика №7» за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вулиця Буровиків, будинок 4Б ( проте, не конкретизовано який розмір шкоди якому з елементів завдано). Ці об`єкти, згідно із наданим позивачем Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є самостійними складовими частинами об`єкту нерухомого майна; про те, що ці об`єкти входять до складу ЦМК інформація також відсутня, зазначає відповідач.

Відповідач не заперечує , що використовував залізничну під`їзну колію за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вулиця Буровиків, будинок 4Б, згідно із договором від 12.03.2019. Цим відповідач стверджує, що жодного разу протягом терміну дії договору від 12.03.2019 ні позивач бьезпосередньо, ні будь-яка інша особа, не висловлювали жодних зауважень, застережень, претензій тощо щодо порядку використання відповідачем зазначеної під`їзної колії. Крім того, згідно п.3.1.4 договору від 12.03.2019, саме на виконавця (тобто, позивача) , покладається обов`язок своєчасно забезпечувати очищення, технічне обслуговування та ремонт під`їзної колії. Відповідач зауважує, що позивач жодного разу протягом дії договору, з 12.093.2019 по 31.12.2019, не вчиняв будь-яких дій по очищенню, технічному обслуговуванню та/або ремонту під`їзної колії. Доказів протилежного позивачем не надано.

Відповідачу відомо, що 14.01.2020 на станції Супрунівка комісією у складі представників ДП Супрунівка-В.С.Демкович, ДСЗ Супрунівка Г.І.Сіромолот, ПД-14-А.А.Козуб, ПЧУ-1 Р.В. Бублик, колієвласника В.І. Маренича складено акт про проведення комісійної перевірки під`їзної колії СПД ФО Маренича В.І., відповідно до наказу від 15.12.2015 року №12/Н «Про організацію безпеки руху на під`їзних коліях». Комісією встановлено зауваження до окремих елементів колії. Таким актом зафіксовано незадовільний стан стрілочного переводу №63 та колії №31.

Відповідачу достовірно відомо, про що зазначено його представником у відзиві, що з метою виправлення зауважень іншим співвласником майна Мареничем В.І. (що є третьою особою), із залученням підрядника ТОВ «ТБК СМП-17», було здійснено ремонт пошкодженої колії, про що підписано акти приймання виконаних робіт за червень 2020 року по ремонту ділянки залізничної колії із заміною 27 шпал на суму 53199,95 грн. та акт приймання виконаних робіт за червень 2020 року по середньому ремонту ділянок залізничних колій на суму 37164,82 грн. Здійснено оплату в сумі 53199,95 грн. та 37164, 82 грн. в користь ТОВ «ТБК СМП-17» за ремонт колії. При цьому, кошти, необхідні для виконання цих платежів надійшли Мареничу В.І. від Представництва «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті» як відшкодування витрат на ремонт. Як зазначає відповідач, з повідомлення від ОСОБА_3 від 22.09.2020, з покликанням на лист ТзОВ «Павербуд» від 08.09.2020, стало відомо, що зауваження, передбачені актом від 14.01.2020, усунуті в повному обсязі і колія перебуває в стані відповідно до стандартів Правил технічної експлуатації.

Відповідач заувавжує, що станом на 26.02.2021 відповідно до інформації з Державногно реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, було відомо, що з 02.02.2021 позивач втратив право власності на колію, власником майна-нежитлових будівель та споруд з під`їзною колією, місцезнаходження - АДРЕСА_1 (РНОНМ 1634044153240) у формі спільної часткової власності були ОСОБА_3 (розмір частки-1/2) та ОСОБА_1 (розмір частки -1/2). Підставою переходу права власності на частку в спільному майні від ОСОБА_2 (позивача) до ОСОБА_1 є договір дарування, що , серед іншого, встановлено у рішенні господарського суду Львівської області у справі №914/918/20.

Відповідач вважає, що позивач не навів достатніх обгрунтованих доказами підстав для подання позову про «відшкодування вартості матеріального зменшення благ (знецінення) під`їзної колії», як і збитків в сумі 551 326,5 грн. Крім того, відповідач вважає, що на нього не може бути покладена договірна відповідальність за те, що відбулося поза межами договору, тобто з майном, яке не було предметом користування за договором. Вважає, що предметом позову є саме деліктна відповідальність, хоча норми ЦК України, що регулюють позадоговірну (деліктну) відповідальність не застосовані позивачем.

Зобов`язання з відшкодування шкоди це позадоговірні зобов`язання, що виникають внаслідок порушення особистих немайнових і майнових прав потерпілого. Такі зобов`язання мають абсолютний характер і спрямовані на забезпечення найбільш повного відновлення цих прав за рахунок заподіювача шкоди або за рахунок інших осіб, на яких законом покладено обов`язок її відшкодування. Наслідком реалізації деліктної відповідальності є відновлення первинного стану потерпілого. Враховуючи це, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, обраний ним спосіб захисту (спосіб реалізації прав) є неефективним, оскільки відновити первинний стан потерпілого неможливо, у зв`язку з припиненням у нього права власності на майно, оскільки 02.02.2021 відбулося припинення права власності позивача на майно і жодних втрат позивач не зазнав, адже майно подарував. Позивач не довів факт будь-яких затрат на відновлення пошкодженого майна, безоплатно передавши своє право власності третій особі, фактично втратив право на відшкодування шкоди майну, оскільки не поніс жодних витрат на усунення такої шкоди, вважає відповідач. Також зауважує, що для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, що позивачем не доведено. В матеріалах справи відсутні достатні належні та допустимі докази того, що саме працівниками відповідача або технікою (джерелом підвищеної небезпеки) саме відповідача було пошкоджено майно позивача. Вважає, що на нього (відповідача) не може покладатися деліктна відповідальність за шкоду, завдану майну позивача. Просить в позові відмовити повністю.

Третя особа стосовно позовних вимог заперечує, зазначаючи, що стан колії та естакади до передання її в користування відповідача не був кращим. Зазначає, що на виконання зауважень, зазначених в акті огляду під`їзної колії від 14.01.2020 року, 28.05.2020 року було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТБК СМП-17» договір про виконання робіт по ремонту ділянки залізничної колії і роботи на суму 53 199,95 грн. були виконані. Крім того, 09.06.2020 року з тим же контрагентом було укладено договір про виконання «середнього ремонту» ділянки залізничної колії і роботи на суму 37 164,82 грн. були виконані. Внаслідок цього під`їзна залізнична колія із естакадою по ст. Супрунівка за адресою АДРЕСА_1 відновлена до попереднього робочого стану, а понесені третьою особою витрати були відшкодовані відповідачем як користувачем під`їзної колії упродовж 2019 року. Також третя особа наголосила на тому, що будучи співвласником майна ОСОБА_3 не давав згоду позивачу на укладення договору від 12.03.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

12.03.2019 року Фізична особа - підприємець Колій Валерій Вікторович (згідно з договором - виконавець) та Представництво "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті" (згідно з договором - замовник) уклали договір № 15 про надання послуг з користування залізничною під`їзною колією.

Як зазначено у п.п. 1.1-1.4 договору, Колію Валерію Вікторовичу належить на праві приватної власності об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлові будівлі та споруди з під`їзною колією за адресою Полтавська обл., м. Полтава, вулиця Буровиків, будинок 4б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого иайна:1634044153240).

Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстацію права власності, сформований 12.12.2018р, державним реєстратором Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області Котляр І.В. (індексний номер витягу:149225421), про який йдеться вище, є невід`ємним додатком №1 до цього договору.

Складовими частинами об`єкта нерухомого майна, характеристика якого викладена у Витягу , про який йдеться у п.1.1 цього договору, та на що надаються послуги виконавцем замовнику є під`їзна колія, на виконання умов цього договору. У всьому іншому майні виконавця замовник не потребує.

Межа під`їзної колії, що надається в користування, позначається межовими знаками - "Межа під`їзної колії", що показано замовнику. Довжина під`їзної колії становить 436 п.м.

Майно, про яке йдеться у п. 1.1. цього договору, належить виконавцеві на праві спільної часткової власності; розмір частки: 1/2. Виконавець гарантує, що, укладаючи цей договір, він діє за взаємно згодою (за домовленістю) із іншим співвласником цього майна гр. ОСОБА_3 .

Відповідно до п.2.1, предметом цього договору є взаємовідносини сторін, пов`язані із наданням виконавцем замовнику у користування залізничну під`їзну колію, про яку йдеться у пунктах 1.1.-1.3 цього договору, для транспортного обслуговування підприємства замовника у взаємодії із залізничним транспортом загального користування (подача та забирання вагонів, як відкритих вагонів, напіввагонів, платформ, спецплатформ, бочок під цемент або мінеральний порошок та бітум, що надходять на адресу замовника).

Виконавець зобов`язується (п.п.3.1.1 -3.1.4) : з моменту набуття чинності цим договором надавати замовникуу за плату право користування (використовувати) належне йому майно, а саме під`їзну колію, за призначенням, тобто-для проїзду вагонів, що надходитимуть на адресу замовника для їх вивантаження; сприяючи замовнику в процесі укладення договору про подачу та забирання вагонів між ним і залізницею (у разі обслуговування локомотиивом залізниці під`їзної колії або окремих вантажних фронтів); утримувати під`їзну колію з дотриманням вимог безпеки руху, експлуатації та обслуговування залізничних шляхів незагального користування (під`їзних колій), що передбачені законами України і підзаконними нормативними актами та техніко-розпорядчими актами станції Супрунівка (код станції 448408); своєчасно забезпечувати очищення, технічне обслуговування та ремонт під`їзної колії, її освітлення у межах займаної території, а також місць вивантаження вантажіві, очищення під`їзних колій від сміття і снігу тощо.

Замовник має право і зобов`язується ( п.3.2.1-3.2.5): у порядку, визначеному Правилами обслуговування залізничних під`їзних колій, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 20000 р №644, укладати із залізницею, що обслуговує своїми локомотивами під`їзну колію виконавця та/або окремі її вантажні фронти, договір на подачу та забирання вагонів, що надходять на адресу замовника; використовувати під`їзну колію за її функціональним та технологічним призначенням; під час користування під`їзною колією не створювати перепони для руху залізничних вагонів, що прямують на адресу виконавця та інших вантажоодержувачів; дотримуватися встановлених правил обслуговування залізничних під`їзних колій, інструкцій про порядок обслуговування і організації руху на під`їзній колії виконавця; надавати виконавцеві інформацію про кількість рухомого залізничного складу, що надійшов на адресу замовника за звітний період (календарний місяць), в строк не пізніше останнього дня звітного місяця; своєчасно , у строки та в порядку, встановленому цим договором, здійснювати оплату послуг за цим договором; у разі завдання збитків об`єкту користування із вини замовника, останній відшкодовує виконавцеві збитки у спосіб та у розмірі, про який сторони домовляються у кожному окремому випадку додатково.

У п.4.2 договору сторони погодили, що плата на надання послуг з користування залізничною під`їзною колією визначається із розрахунку, що викладений у додатку до цього договору.

Сторони несуть відповідальність за невиконання та,або неналежне виконання своїх договірних зобов`язань в розмірах та в порядку, що є визначеним чинним законодавством України ( п.6.1).

Сторони відшкодовують одна одній збитки, що їх завдано будь-якій із сторін неправомірною поведінкою іншої сторони. Вирішенню питання про відшкодування збитків має передувати процедура досудового розгляду спору (пред`явлення претензії, вимоги тощо),- п.6.2 договору. Відповідно до п.8.1 , всі можливі суперечки, що випливають з даного договору, сторони намагаються вирішити шляхом взаємних переговорів . У разі недосягнення згоди, зацікавлена сторона заявляє претензію, термін розгляду якої становить 20 календарних днів з дня отримання. Неврегульовані в претензійному порядку суперечки можуть бути передані зацікавленою стороною на розгляд відповідного суду за місцем знаходження відповідача (п.8.2).

Відповідно до п.9.1 цей договір набуває чинності з моменту його укладення (підписання уповноваженими представниками Сторін) і діє до 31.12.2019 року включно. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін за п`ятнадцять календарних днів до закінчення строку дії договору не заявить про своє бажання припинити договірні відносини.

Невід`ємною частиною цього договору , відповідно до п.9.8, на момент його укладення є копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (витяг сформований 12.12.2018 р., індексний номер витягу:149225421).

З долученої до позовних матеріалів копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу:149225321; дата, час формування 12.12.2018) слідує інформація про об`єкт нерухомого майна: нежитлові будівлі та споруди з під`їзною колією, адреса: Полтавська обл., м.Полтава, вулиця Буровиків, будинок 4б; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1634044153240. Розділ Витягу «Відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна» містить відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна, а саме : битовки, А-1, загальна площа (кв.м.) : 108.1: бокс, Б-1 , загальна площа (кв.м.):194,4; вагова , В-1, загальна площа: 6,4; під`їзна колія,1; естакада,2; неохоронюваний переїзд,3; стрілочний перевод,4; ваги автомобільні,5; майданчик для автомашин,5; майданчик для автомашин,6; майданчик для міндобрив,7; замощення,8.

«Розділ «Актуальна інформація про право власності»: номер запису про право власності:27908435; дата, час державної реєстрації:10.09.2018 16:31:22; підстава виникнення права власності: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 07.09.2018, видавник: Сторони: ТОВ «Укрторгщебень» ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ; витяг про державну реєстрацію, серія та номер:136213948, виданий 31.08.2018, видавник: КП «Реєстратор» Полтавської обласної ради; протокол загальних зборів, серія та номер: 2, виданий 07.09.2018, видавник: загальні збори ТОВ «Укрторгщебінь». Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:42993478 від 13.09.2018 16:27:51, Онищенко Руслан Миколайович, Полтавська філія комунального підприємства «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області, Полтавська обл. Форма власності : приватна. Вид спільної власності: спільна часткова. Розмір частки: Ѕ. Власники: ОСОБА_2 .

До справи позивачем долучено Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу:242728175, дата, час формування: 02.02.2021 15:07:49. Актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1634044153240; об`єкт нерухомого майна : нежитлові будівлі та споруди з під`їзною колією; адреса: АДРЕСА_1 . Тип права власності: право власності. Підстава для державної реєстрації: договір дарування , серія та номер:р.№109, виданий 02.02.2021, видавник : ПН ПМНО Кривенко Н.В.. Підстава внесення запису : рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:56419945 від 02.02.2021, приватний нотаріус Кривенко Наталія Валентинівна, Полтавський міський нотаріальний округ, Полтавська обл. Форма власності : приватна. Вид спільної власності : спільна часткова. Розмір частки : Ѕ. Власники: ОСОБА_1 .

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки:278832180, дата формування :19.10.2021), реєстраційний номер об`єкта нерухомості :1634044153240. Об`єкт нерухомого майна: нежитлові будівлі та споруди з під`їзною колією за адресою: АДРЕСА_1 . Тип права власності: право власності. Дата державної реєстрації:31.05.2021. Підстава державної реєстрації: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер:287,288, виданий 28.05.2021, видавник: Приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Проботюк Ю.М. Сторони : передав ОСОБА_1 прийняв ТОВ «МКК Логістик». Підстава внесення запису : рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:58524103 від 03.06.2021, ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Полтавська обл. Форма власності: приватна. Розмір частки: 1. Власники: Товариство з обмеженою відповідальністю «МКК ЛОГІСТИК», код ЄДРПОУ :44177006.

Звертаючись з позовом про «відшкодування вартості матеріального зменшення благ (знецінення) під`їзної колії, яка пошкоджена відповідачем» , позивач обгрунтовує позов порушеннями з боку відповідача умов договору від 12.03.2019 №15 в період його дії (12.03.2019-31.12.2019). Докази, на які позивач посилається на підтвердження обставин позову, зазначені ним у позовній заяві та в копіях (згідно переліку у «додатках») долучені до позовної заяви. Так, до матеріалів справи, в якості доказу на обгрунтування позову, позивачем долучено копію рішення господарського суду Львівської області у справі №914/918/20.

Відтак, судом встановлено , що у провадження господарського суду Львівської області перебувала справа №914/918/20 за позовом Фізичної особи-підприємця Колія Валерія Вікторовича до відповідача: Акціонерного товариства Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті, Турецька Республіка, в особі представництва Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті, м. Львів,за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача, ОСОБА_3 про стягнення збитків в сумі 1 102 653,00 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2021 у справі №914/918/20 позивачу у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Рішення у справі залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02 червня 2021року.

У справі №914/918/20 судом встановлена обставина надання позивачем відповідачу послуг з користування залізничною під`їзною колією на підставі укладеного договору від 12.03.2019 №15 про надання послуг з користування залізничною під`їзною колією.

Встановлено, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.12.2018 нежитлові будівлі та споруди з під`їзною колією за адресою АДРЕСА_1 , однією зі складових частин якого є під`їзна колія, зареєстровано на праві спільної часткової власності за Колієм Валерієм Вікторовичем.

Встановлено, що 17.01.2019 року на станції Супрунівка складено акт про проведення комісійної перевірки під`їзної колії СПД ФО Маренича В.І. відповідно до наказу від 15.12.2015 року № 12/Н «Про організацію безпеки руху на під`їзних коліях», якою встановлено зауваження:

до стрілочного переводу № 63 (у передньому стику рамних рейок закріпити 1 горизонтальний болт, по лівій рамній рейці добавити 6 костилів, по правому - 3 костиля, у основі правого остряка додати костилі 4 штуки, шпальні ящики по блоку хрестовини очистити від снігу),

та колії № 31 (жолоби переїзду очистити від снігу, на колії розчистити сніг) з термінами їх усунення - до 19.01.2019 року, а також вказано, що наявні 4 гальмових башмака М 44840 №№ 001, 002, 003, 004 пофарбовані, промарковані, у справному стані. Технічна документація по обслуговуванню та організації роботи на під`їзній колії в наявності, її вимоги працівниками виконуються, накази наявні. Акт підписаний В.І. Мареничем , представниками ДС Супрунівка і ПД-14: В.Є. Демкович, А.І. Сиромолот , А.А. Козуб .

За висновком суду, обставина надання позивачем відповідачу послуг з користування залізничною під`їзною колією за адресою м. Полтава, вулиця Буровиків, будинок 4б , для транспортного обслуговування підприємства замовника у взаємодії із залізничним транспортом загального користування (подача та забирання вагонів, як відкритих вагонів, напіввагонів, платформ, спецплатформ, бочок під цемент або мінеральний порошок та бітум, що надходять на адресу замовника) випливає з умов договору, укладеного між сторонами, і сторонами не заперечується.

Судом встановлена обставина користування залізничною під`їзною колією відповідачем та проведення робіт щодо вивантаження вагонів.

Суд дійшов таких висновків, дослідивши за участю представників сторін відеозаписи та фотографії, долучені до позовної заяви, на яких зафіксовано процес розвантаження відповідачем вагонів.

Крім цього, згідно з листом Виробничого підрозділу Полтавської дирекції залізничних перевезень, в березні 2019 року, тобто після огляду згідно з актом від 17.01.2019 року, позивачем як співвласником під`їзної колії за згодою іншого співвласника укладено договір № 15 про надання послуг з користування залізничною під`їзною колією з відповідачем.

За даними Регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 30.09.2019 року по станції Супрунівка за період з 12 березня 2019 року по 23 вересня 2019 року вантажоотримувачем «Представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті» вивантажено вагони: всього 2512 одиниць, з них на під`їзній колії ФОП Маренич В.І., що діє на підставі договору про подачу та забирання вагонів від 23 червня 2014 року №5457 та від 25 червня 2019 року № П/М-1958 - 329 вагонів та на колії № 29 (місця загального користування, власник «ПЧ - 11» Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця») - 2183 вагони.

Згідно з листом від 24.01.2020 року вих. № ДН-4-01-32/29 Виробничий підрозділ Полтавська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» надав адвокату позивача відповідь стосовно того, що по станції Супрунівка за період з 24 вересня 2019 року по 31 грудня 2019 року вантажоотримувачем «Представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті» вивантажено вагони: 1 490 одиниць, з них на під`їзній колії ФОП Маренич В.І., що діє на підставі договору про подачу та забирання вагонів від 23 червня 2014 року №5457 та від 25 червня 2019 року № П/М-1958 - 264 вагони та на колії № 29 (місця загального користування, власник «ПЧ - II» Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця») - 1226 вагонів.

Крім цього, згідно з листом від 24.01.2020 року вих. № ДН-4-01-32/28 Виробничий підрозділ Полтавська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» надав інформацію щодо вивантаження вагонів по станції Супрунівка на під`їзній колії ФОП Маренич В.І. за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року, а саме:

- з 01.01.2019 року по 12.03.2019 року вивантаження вагонів не здійснювалось;

- за період з 12.03.2019 року по 31.12.2019 року всього вивантажено вагонів 593 одиниці вантажоотримувачем «Представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті»;

- вагони №№ 66064916, 60368503, 65950370 (3 одиниці) по перевізним документам №№ 32572505 та 32626509, загальною вагою загальною вагою 208000 кілограм надходили на адресу ФОП Колій В.В. Іншими вантажоодержувачами отримування вагонів за вказаний період часу не проводилось.

Крім цього, позивачем отримано відповідь Виробничого підрозділу Полтавська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 10.04.2020 року щодо вивантаження вагонів по станції Супрунівка за період з 01.10.2019 року по 30.11.2019 року, з вказанням номерів вагонів, вантажоотримувачем «Представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті», на під`їзній колії ФОП Маренич В.І., що діє на підставі договору про подачу та забирання вагонів від 23 червня 2014 року №5457 та від 25 червня 2019 року № П/М-1958.

Відтак, суд прийшов до висновку, що обставина користування залізничною під`їзною колією відповідачем та здійснення робіт щодо вивантаження вагонів підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем.

Як вбачається зі змісту рішення, судом досліджувалась обставина пошкодження залізничної під`їзної колії, наданої в користування відповідачу, та стрілочного переводу.

Судом встановлено та зазначено таке.

Згідно з матеріалами справи 14.01.2020 року на станції Супрунівка комісією у складі представників ДП Супрунівка - В.Є. Демкович, ДСЗ Супрунівка - Г.І. Сіромолот, ПД-14 - А.А. Козуб, ПЧУ-1 - Р.В. Бублик, колієвласника - В.І. Маренича складено акт про проведення комісійної перевірки під`їзної колії СПД ФО Маренича В.І. відповідно до наказу від 15.12.2015 року № 12/Н «Про організацію безпеки руху на під`їзних коліях», якою встановлено зауваження

- до стрілочного переводу № 63:очистити і змастити стрілочні башмаки,в корні правого гостряка послаблений 1 горизонтальний болт,в перевідній кривій шаблон 1550 мм на 4 мм,в перевідній кривій шаблон 1546 мм на 4 м + відбій 4 мм, в хвості хрестовини послаблений 1 горизонтальний болт - подавання, забирання вагонів по боковому напрямку стрілочного переводу заборонено;

- колія № 31: за хвостом хрестовини метрілочного переводу № 63

по правій нитці в стику боковий уступ 7 мм, перед технологічним проїздом по правій нитці в стику боковий уступ 6 мм, на естакаді кущ з 7 непридатних шпал,

на естакаді кущ з 5 непридатних шпал, на естакаді кущ з 3 непридатних шпал,

очистити колію від перевозимого вантажу - подавання, збирання вагонів на колію заборонено, а також вказано, що на під`їзній колії в наявності 4 гальмових башмака М 44840-001, 002, 003, 004 промарковані, у справному стані, потребують оновлення фарбування. Технічна документація по обслуговуванню та організації роботи на під`їзній колії в наявності, її вимоги працівниками виконуються, накази на відповідальних по підприємству відповідно до вимог п. 3.3 наказу № 23/Н від 15.12.2015 року на момент перевірки не надані ДС.

Тобто, таким актом (висновок суду в рішенні) зафіксовано незадовільний стан стрілочного переводу № 63 та колії № 31. Порівнюючи зауваження, встановлені щодо цих елементів станом на попередню перевірку - 17.01.2019 року, вбачається, що якщо по колії № 31 були лише зауваження щодо наявності снігу, то в січні 2020 року виявлено також непридатні шпали і бокові уступи; зауваження, виявлені в січні 2020 року щодо стрілочного переводу № 63, не були виявлені при попередньому огляді.

16.12.2019 року ОСОБА_2 звернувся до відділення поліції № 1 Полтавського відділу поліції ГУНП в Полтавській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення стосовно факту самовільного захоплення Представництвом "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті" земельної ділянки, на якій розташоване майно позивача, яке надавалося в користування відповідачу.

21.12.2019 року працівниками поліції проведено огляд місця події, про що складено протокол, - земельної ділянки за адресою м. Полтава, вул. Буровиків, 4 б. Зокрема, виявлено наявність на земельній ділянці декілька куп щебеню та під`їзд автомобілів з написом «Онур», які здійснювали вигрузку щебеню.

Суд не взяв до уваги експертний висновок № 129 від 10.12.2019 року, оскільки такий не містив відомостей про те, що експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, що не відповідає приписам ч. 7 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України.

Судом також встановлено, що не експертним висновком №129 від 10.12.2019 позивач обгрунтовує розмір позовних вимог, та що розмір позовних вимог позивач фактично обґрунтовує іншим висновком експерта - № 39 від 06.05.2020 року, що складений судовим експертом Федоровим Дмитром Федоровичем за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи. Відповідно до висновку встановлено, що наявні механічні пошкодження конструктивних елементів колії, естакади та дорожнього покриття за адресою: місто Полтава, вулиця Буровиків, 4б, виникли внаслідок непередбаченого конструкцією механічного впливу одноковшових фронтальних автонавантажувачів, які були застосовані з порушеннями технології розвантаження вагонів та порушенням технічної експлуатації споруд, а також встановлено, що розмір матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок механічного впливу на указані в питанні конструктивні елементи під`їзної колії №1, естакади №2 та дорожнього покриття майданчика №7 за адресою: місто Полтава, вулиця Буровиків, 4б, складає на дату дослідження 1 102 653,00 грн.

Експертизою, зокрема, встановлено, що, виходячи із відеофайлів, очищення вагонів від залишків сировини механічним спонуканням одноковшовими автонавантажувачами (повороти, підкидування вагонів на колії) технологією проведення робіт не передбачене, порушує режим нормальної експлуатації споруди підвищеної колії, установлений при проектуванні споруди. Механічне спонукання, яке зафіксоване у відеофайлах, призводило до систематичного циклічного перевантаження та механічних пошкоджень несучих конструкцій колій.

Згідно з відповіддю ТОВ «Павербуд», яке здійснює господарську діяльність з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, на підставі ліцензії Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 27.03.2019 року, для визначення вартості робіт по розбиранню колії на залізобетонних шпалах (п. 1 таблиці 1) застосовано розцінку для розбирання безстикової колії, проте, оскільки під`їзна колія за зазначеною адресою не є безстиковою, то розцінку застосовано невірно;

вартість відновлення естакади торкретуванням (п. 2 таблиці 1) розраховано за завищеними цінами - доцільно провести моніторинг цін на матеріали, які будуть використовуватися під час виконання даного виду робіт;

розцінка Е1-167-2, застосована для визначення вартості планування баласту у міжколії (п. 3 таблиці 1), включає в себе перелік робіт, які відповідають роботам передбаченим п. 3, отже, застосована невірно;

розцінка на укладання знятих рейок окремими елементами на нових залізобетонних шпалах (п. 4 таблиці 1) застосована невірно, оскільки епюра шпал відповідно до застосованої розцінки 2000 шт. на 1 км, що не відповідає фактичній - 1600 шт. на 1 км.;

вартість машин і механізмів, які застосовуються для улаштування упорів (п. 7 Таблиці 1) перевищують визначені норми, окрім того, для розрахунку вартості даного виду робіт, включено 90% зайвих матеріалів;

розцінка, застосована для улаштування дорожнього покриття зі збірних залізобетонних плит, втратила чинність.

Суд врахував, що вважаючи розрахунок, здійснений експертом, неправильним, відповідачем клопотань стосовно призначення у справі судової експертизи для визначення характеру та розміру збитків не заявлялось.

Висновки суду: обставина пошкодження залізничної під`їзної колії, наданої в користування відповідачу, та стрілочного переводу підтверджується актом від 14.01.2020 року, складеним представниками станції Супрунівка і Мареничем В.І. , яким у порівнянні з попереднім оглядом - 17.01.2019 року виявлено пошкоджений стан колії. Неправильний спосіб розвантаження вагонів підтверджується відеозаписами, наявними в матеріалах справи. Пошкодження колії внаслідок її неправильної експлуатації відповідачем підтверджується висновком експертизи № 39 від 06.05.2020 року та відповідачем не спростовано.

Заперечення відповідача в тій частині, що майно передано в користування лише в березні 2019 року, а попередній огляд проводився ще в січні 2019 року, обставини пошкодження колії під час перебування її у користуванні відповідача не спростовують, адже відповідно до відповіді Виробничого підрозділу Полтавська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 24.01.2020 року вих. № ДН-4-01-32/28 вивантаження вагонів по станції Супрунівка на під`їзній колії ФОП Маренич В.І. за період з 01.01.2019 року по 12.03.2019 року не здійснювалось.

Стосовно обставини проведення третьою особою робіт по відновленню залізничної під`їзної колії, судом у рішенні зазначено наступне.

У матеріали справи подано підписаний третьою особою та підрядником акт приймання виконаних робіт за червень 2020 року по ремонту ділянки залізничної колії із заміною 27 шпал на суму 53 199,95 грн. та акт приймання виконаних робіт за червень 2020 року по середньому ремонту ділянок залізничних колій на суму 37 164,82 грн.

Третьою особою надано виписки по рахунку за період 28.05.2020 - 31.05.2020, відповідно до якої відображено платіж на суму 53 199,95 грн. контрагенту Товариству з обмеженою відповідальністю «ТБК СМП-17» за ремонт колії згідно рах. № 38 від 28.05.2020 року та операція по надходженню коштів в сумі 53 000,00 грн. від Представництва «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат» як відшкодування витрат за ремонт на естакаді ст. Супрунівка, вул. Буровиків, 4Б.

Згідно із поданою випискою 24.06.2020 року Представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат» також сплатило третій особі 37 000,02 грн. як відшкодування витрат за середній ремонт на естакаді ст. Супрунівка, вул. Буровиків, 4Б, при цьому доказів здійснення розрахунків третьою особою з підрядником на цю суму не подано.

Згідно з актом приймання виконаних робіт № 2176 від 09.06.2020 року третя особа та відповідач визнали господарську операцію стосовно відшкодування витрат за ремонт на естакаді ст. Супрунівка, вул. Буровиків, 4Б на суму 53 000,00 грн., а згідно з актом № 2205 від 15.06.2020 року - на суму 37 000,02 грн.

Третя особа 22.09.2020 року надала лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Павербуд» від 8.09.2020 року про те, що зауваження, передбачені актом від 14.01.2020 року, усунуті в повному обсязі і колія перебуває в стані відповідно до стандартів Правил технічної експлуатації.

Позивачем у свою чергу у процесі розгляду справи замовлено проведення експертизи, за результатами якої складено висновок № 74 від 19.08.2020 року. На дослідження експерту ставились питання, чи проведені ремонтні роботи з усунення перешкод на об`єкті дослідження - колії, естакаді та дорожньому покритті за адресою м. Полтава, вул. Буровиків, 4Б, а саме: механічні руйнування залізобетонних шпал, механічні пошкодження залізобетонних конструкцій естакади, пошкодження рейок, пошкодження тупикового упору, демонтаж та руйнування залізобетонних плит покриття майданчику № 7, та чи відновлено технічний стан залізничної під`їзної колії. Згідно з висновком експертизи № 74 ремонтні роботи по відновленню механічних пошкоджень залізобетонних конструкцій естакади, пошкодження рейок, пошкодження тупикового упору та стосовно відсутності і зруйнованих залізобетонних плит покриття майданчику № 7 не проводились, технічний стан указаних конструкцій не відновлено. Окремі аварійно пошкоджені шпали підвищеної колії (27 штук) були демонтовані і замінені на невідповідні за технологією шпали. Крім того, у процесі виконання робіт невідповідні змонтовані шпали були фізично підрізані алмазним інструментом, а кінці по приблизно 300мм з кожного боку - відламані, що унеможливлює їх подальшу безпечну та надійну експлуатацію.

Разом з тим, 15.09.2020 року комісійно (зокрема за участю В.В. Колія) проведено контрольну перевірку під`їзної колії СПД ФО Маренич В.І. на предмет усунення зауважень, виявлених при проведенні комісійного огляду під`їзної колії 14.01.2020 р., за результатами чого складено акт, згідно з яким подавання, забирання вагонів по боковому напрямку стрілочного переводу заборонено (відсутній покажчик напрямку руху, очистити і змастити стрілочні башмаки, в перевідній кривій шаблон 1549 мм на 2 мм), подавання, забирання вагонів на колію № 31 заборонено (колія засипана залишками раніше перевозимого вантажу (місцями вище рівня головки рейки), викосити траву в середині колії, відсутні 2 накладки в стику, відсутня підкладка 1 шт. та 1 закладний болт, відсутні 6 накладок в стиках, відсутні 2 підкладки, в перевідній кривій шаблон 1545 мм на 2 мм, в стику по лівій нитці боковий уступ 9 мм, в стику по правій нитці боковий уступ 7 мм, в стику за 70 м до естакади вертикальний уступ по лівій нитці 8 мм, в стику перед ямою горизонтальний ступ 7 мм по лівій нитці, перед естакадою відсутні баласт під рейкошпальною решіткою розмірами 4мх 1, 3мх 2м, перед естакадою в стику горизонтальний уступ в стику 7 мм, перед естакадою 1 непридатна (лопнувша) шпала, на естакаді відсутні поодинокі, 5 поодиноких закладних болтів, на підвищеній колії злам поодиноких шпал, в місцях кріплення до рейок в кількості 20 шт, тупикова призма не типова, на естакаді піднята рейкошпальна решітка на 20 см), зауваження, щодо оновлення фарбування 4 гальмових башмака, виявлене 14.01.2020 року, не усунуто. Гальмові башмаки потребують оновлення фарбування. За результатами перевірки під`їзна колія залишається закритою для подавання-збирання вагонів.

Вказаний акт, як вбачається із листа Полтавської дирекції залізничних перевезень вих. № ДН-4-01-32/376,зазначено судом, позивач отримав нарочно та підписав примірник акту 16.09.2020 року, третя особа з`явилася для підписання акта 21.09.2020 року, отримав акт, але від підпису відмовився.

Враховуючи наведене, висновки суду :обставину проведення третьою особою робіт по ремонту залізничної під`їзної колії у період травня-червня 2020 року та відшкодування таких витрат співвласнику відповідачем суд визнає доведеною, адже така підтвердження первинними доказами (актами та банківськими виписками).

Водночас, обставина відновлення колії та приведення її у готовий до експлуатації стан після пошкодження поданими учасниками справи документами не підтверджується. Так, поданий 22.09.2020 року третьою особою лист не є належним і допустимим доказом підтвердження обставини приведення колії у належний стан, адже така обставина має підтверджуватись фахівцями у відповідній галузі та зі складенням відповідних актів чи інших первинних документів, які засвідчували б уповноваженими суб`єктами обставину придатності під`їзної колії. Таких доказів суду не надано.

Поданий позивачем експертний висновок № 74 від 19.08.2020 року також не є належним доказом, адже такий не містить відомостей про те, що експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, що не відповідає приписам ч. 7 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України.

Судом встановлено, що невідновлений стан колії підтверджується актом від 15.09.2020 року комісійної, зокрема, за участю представників станції Супрунівка, контрольної перевірки під`їзної колії СПД ФО Маренич В.І. на предмет усунення зауважень, виявлених при проведенні комісійного огляду під`їзної колії 14.01.2020 р., під`їзна колія залишається закритою для подавання-збирання вагонів.

5. Обставина пошкодження Колієм В.В. під`їзної колії у вересні 2020 року

З рішення суду слідує.

Третьою особою подано ряд документів на підтвердження обставини умисного пошкодження залізничної під`їзної колії з естакадою по ст. Супрунівка на АДРЕСА_1 : копію відеофіксації за 14-15 вересня 2020 року, фотокопії пояснень ОСОБА_5 і ОСОБА_3 , надані працівникам Полтавського відділу поліції ГУ НП в Полтавській області 29.09.2020 року, фотокопію протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 15.09.2020 року.

Позивач вважає подані докази такими, що суті спору не стосуються, і такими, що відношення позивача до зафіксованих на відеозаписах подіях не підтверджують.

Щодо обставини пошкодження колії 15.09.2020 року та пошкодження її саме відповідачем, суд при вирішенні даної справи не визнає такі встановленими, адже зафіксовані у поясненнях та протоколі факти не є преюдиційними, потребують перевірки та встановлення у визначений процесуальним законом спосіб в межах відповідного кримінального провадження. Більше того, із досліджених у судовому засіданні відеозаписів неможливо однозначно ствердити, що подані докази фіксують пошкодження колії, як і неможливо ідентифікувати, які саме дії та ким саме вчинялися щодо залізничної під`їзної колії.

Обставина зміни власника майна - нежитлових будівель та споруд з під`їзною колією, місцезнаходження - АДРЕСА_1 (РНОНМ 1634044153240).

Судом встановлено наступне.

Відповідно до наданої суду відповідачем інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 26.02.2021 року, з 02.02.2021 року власниками майна - нежитлових будівель та споруд з під`їзною колією, місцезнаходження - АДРЕСА_1 (РНОНМ 1634044153240) у формі спільної часткової власності є ОСОБА_3 (розмір частки 1/2) та ОСОБА_1 (розмір частки 1/2).

Відтак, судом було встановлено, що під час розгляду справи по суті мав місце факт зміни власника 1/2 частки майна, складові елементи якого, на переконання позивача, зазнали збитків, стягнення яких є предметом спору в даній справі.

Підстава для державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 02.02.2021 року, вказана у витягу, - договір дарування, р. н. 109 від 02.02.2021 року.

Обставина відчуження об`єкта нерухомого майна (РНОНМ 1634044153240) у спосіб дарування позивачем не заперечується та не спростовується.

ВИСНОВКИ СУДУ ЩОДО СУТІ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І ПОРУШЕНОГО ПРАВА ПОЗИВАЧА у справі №914/918/20 наступні.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Позивач просить стягнути з відповідача 1 102 653,00 грн. завданих збитків внаслідок неправильної експлуатації залізничної під`їзної колії, переданої відповідачу у користування на підставі договору від 12.03.2015 року.

Заявлена до стягнення сума не є витратами, які позивач уже поніс, а також не є упущеною вигодою.

Суд звернув увагу, що хоча Господарський кодекс України і передбачає відшкодування будь-яких витрат, але, на відміну від Цивільного кодексу України, він не передбачає відшкодування витрат, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Питання співвідношення поняття збитків, наведених у частині першій статті 225 Господарського кодексу України та у частині другій статті 22 Цивільного кодексу України, було предметом розгляду Вищого господарського суду України, який констатував, що ці поняття не є тотожними, що Господарський кодекс України встановлює особливості відшкодування збитків в господарських відносинах, тому у господарських відносинах витрати, які особа мусить зробити в майбутньому, до складу збитків не включаються (п. 41 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. N 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України"). Таким чином, ця суттєва розбіжність з Цивільним кодексом у господарських правовідносинах повинна вирішуватися на користь Господарського кодексу.

Суд зазначив, що позивач не заперечує того, що заявлені ним до стягнення збитки не є фактично понесеними ним витратами ні на день пред`явлення позову, ні на час вирішення спору судом. Тобто, не понесені фактично позивачем витрати до збитків, визначених ст. 225 Господарського кодексу України, не належать.

Також суд зазначив, що відповідно до висновку експерта № 39 від 06.05.2020 року, що складений судовим експертом Федоровим Дмитром Федоровичем за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у справі № 914/918/20, встановлено не лише характер наявних механічних пошкоджень, а й розмір матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок механічного впливу на конструктивні елементи під`їзної колії № 1, естакади № 2 та дорожнього покриття майданчика №7 за адресою місто Полтава, вулиця Буровиків, 4б.

Суд звернув увагу, що як вказано у висновку, дослідження з приводу визначення вартості майнової шкоди проводилося розрахунковим методом складання кошторису на відновлюваний ремонт механічних пошкоджень відповідно до методики проведення судових експертиз реєстраційний номер Міністерства юстиції №10.6.11 від 05.06.2009 та методичних вказівок «Особливості проведення експертиз щодо визначення розміру матеріальної шкоди». Зокрема, майнова шкода в межах будівельно-технічного дослідження визначається як вартість відновлювального ремонту. Вартість відновлювального ремонту визначається як вартість ремонтно-будівельних робіт на підставі чинних державних будівельних норм та правил по визначенню вартості будівництва. При виконанні розрахунків необхідно виходити з того, що будь-які будівельні роботи проводяться підрядною організацією, яка повинна мати відповідну Державну ліцензію. Це означає залучення обов`язкових нарахувань, які відносяться до діяльності підрядної організації та відповідні відрахування до Державного бюджету.

З наведеного висновки суду: вказана сума збитків по своїй суті є вартістю відновлювального ремонту під`їзної колії з естакадою, що були об`єктом експертного дослідження, який необхідно провести для ліквідації наявних механічних пошкоджень.

Наданим позивачем висновком експерта не визначено та не підтверджено суми, на яку знецінилось його майно внаслідок його пошкодження відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України.

Суд вважав, що позивач доводив суду розмір збитків, заданих майну внаслідок його пошкодження, експертним висновком, який не визначав розміру суми, на яку зменшилась вартість його активу, а визначав вартість робіт по ремонту майна. Тобто, позивач розрахував вартість тих витрат, які би він мав понести у майбутньому, проте, суд повторно звернув увагу, що позивач не може стягувати такі витрати в силу переваги норм ст. 224, ст. 225 Господарського кодексу України над ст. 22 Цивільного кодексу України. Більше того, суд звернув увагу, що позивач не може понести таких витрат щодо вже не належного йому майна.

За висновками суду:»… навіть розраховуючи на поширення на господарські правовідносини дії положень ст. 22 Цивільного кодексу України, позивач зобов`язаний довести розмір конкретних збитків - у даному випадку вартості пошкодженого майна. Проте, доводячи право на відшкодування вартості таких витрат, позивач надає висновок експерта, який визначає по своїй суті вартість інших витрат - відновлюваного ремонту колії. Тобто, позивач доводить право на одну категорію витрат, а підтверджує його доказами стосовно іншої категорії витрат. Відповідно, заявлена до стягнення сума не відповідає ознакам збитків, передбачених ст. 225 Цивільного кодексу України, як вартості пошкодженого майна.

За висновком суду:» суд не має підстав вважати права та інтереси позивача порушеними і визнавати їх такими, що підлягають захисту у спосіб стягнення збитків у розмірі вартості відновлювального ремонту майна.

Крім цього, суд не може не врахувати тієї обставини, що на даний час позивач не є власником залізничної під`їзної колії та інших структурних елементів об`єкта нерухомого майна за номером 1634044153240 - нежитлових будівель та споруд з під`їзною колією, місцезнаходження - Полтавська обл., м. Полтава, вулиця Буровиків, будинок 46. Тобто жодних як прав, так і обов`язків стосовно відповідно об`єкта у позивача на даний час не існує. Зокрема, у позивача відсутні правові підстави здійснювати відновлювальний ремонт спірної у даній справі під`їзної колії. Жодних інших доказів чи правочинів з новим співвласником щодо проведення відновлювального ремонту чи що відшкодування вартості такого ремонту позивачем новому співвласнику колії суду не надано».

Відсутність порушеного права позивача є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

При прийнятті рішення у даній справі суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, рішення господарського суду Львівської області від 15.03.2021 у справі №914/918/20, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлене під сумнів, факти встановлені цим рішенням не доказуються при розгляді даної справи та мають обов`язкову силу для вирішення даної справи.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад у судовому процесі. Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб`єктний склад цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку. Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав про те, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права. Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивачів так і відповідача, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

При цьому, суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Отже, можна зробити висновок, що порушені, невизнані або оспорювані права можуть бути захищені і у спосіб, не визначений законом або договором, однак такий спосіб захисту має бути у будь-якому випадку ефективним, тобто спрямованим на реальний захист та відновлення порушеного права.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи висновок, судам слід виходити зі змісту відповідності суб`єктивного права, за захистом якого звернувся позивач, характеру порушення і чи може обраний спосіб забезпечити поновлення порушеного права. При цьому необхідно мати на увазі, що захист суб`єктивних цивільних прав здійснюється в межах правовідносин, які виникли між сторонами.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем.

Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Цивільний кодекс України:

- особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22);

- збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода; частина друга статті 22);

- боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (частина перша статті 653);

- розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором (частина друга статті 653);

- при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (частина четверта статті 653);

Господарський кодекс України:

- учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено (частина перша статті 224);

- під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина друга статті 224);

- до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною (частина перша статті 225).

Суд враховує, що хоча Господарський кодекс України і передбачає відшкодування будь-яких витрат, але, на відміну від Цивільного кодексу України, він не передбачає відшкодування витрат, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Питання співвідношення поняття збитків, наведених у частині першій статті 225 Господарського кодексу України та у частині другій статті 22 Цивільного кодексу України, було предметом розгляду Вищого господарського суду України, який констатував, що ці поняття не є тотожними, що Господарський кодекс України встановлює особливості відшкодування збитків в господарських відносинах, тому у господарських відносинах витрати, які особа мусить зробити в майбутньому, до складу збитків не включаються (п. 41 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. N 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України"). Таким чином, ця суттєва розбіжність з Цивільним кодексом у господарських правовідносинах повинна вирішуватися на користь Господарського кодексу.

Частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України):

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Слід зазначити, що однією із необхідних ознак блага як об`єкта цивільних правовідносин (за виключенням особистих немайнових благ) є можливість їх грошової оцінки. При цьому йдеться не лише про вартість, а й про споживчу вартість .Будь-який товар, будь-яка послуга являє собою «предметну цінність», що вимірюється в грошовому вираженні (вартості) і в корисних якостях (споживчій вартості) .

Враховуючи припис частини четвертої статті 623 Цивільного кодексу України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При визначенні розміру збитків мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Виходячи з наведеного та в силу ст. 74 ГПК України, саме позивач повинен довести факт протиправної поведінки, спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення зв`язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої сторони.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 ГПК України.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Отже, істинність твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню позивачем перед судом.

У справі, що розглядається, позивач визначив предмет позову : «відшкодування вартості матеріального зменшення благ (знецінення) під`їзної колії, яка пошкоджена відповідачем, у розмірі 551 326,50 грн».

Матеріалами у справі, договором, Витягами з державних реєстрів речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності , рішенням господарського суду Львівської області від 15.03.2021 у справі №914/918/20, підтверджується та встановлено, що у період дії договору від 12.03.2019 №15 ( а саме з 12.03.2019 по 31.12.2019) нежитлові будівлі та споруди з під`їзною колією за адресою АДРЕСА_1 , однією зі складових частин якого є під`їзна колія, зареєстровано на праві спільної часткової власності за ОСОБА_2 ( розмір частки Ѕ) та ОСОБА_3 ( розмір частки Ѕ).

Відповідно до ст. 355 ЦК України («поняття і види права спільної власності»):

1. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Інститут права спільної власності характеризується множинністю суб`єктів та єдністю об`єкта.

Він оформлює відносини з приводу приналежності майна (речі) одночасно кільком особам суб`єктам відносин власності (співвласникам). Причому відносини спільної власності можуть виникати між будь-якими суб`єктами права власності фізичними, юридичними особами, державою, територіальними громадами тощо.

Суб`єкти права спільної власності, як і будь-який власник, володіють, користуються і розпоряджаються належним їм майном. Але правомочності володіння, користування і розпорядження даним майном вони здійснюють сумісно.

Таким чином, спільна власність не є яким-небудь новим, особливим різновидом (формою) власності, вона засновується на існуючих формах власності. Вона не є особливим економічним відношенням власності, а лише становить різновид якого-небудь самостійного відношення власності, що полягає у одночасному присвоєнню конкретних матеріальних благ кількома особами. У даному випадку не виникає ніякої змішаної форми власності, адже кожний учасник залишається самостійним власником свого майна, а стосовно спільного об`єкту правомочності власника здійснюються спільно як належні одночасно кільком особам.

Як і право власності взагалі, право спільної власності також можна розглядати у об`єктивному та суб`єктивному розуміннях. Право власності в об`єктивному розумінні це сукупність правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють приналежність майна, що складає єдине ціле, одночасно двом або більше суб`єктам.

Право спільної власності в суб`єктивному розумінні це право двох або більше суб`єктів спільно і на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним їм майном, що складає єдине ціле.

Спільна власність може бути двох видів:

- з визначенням часток учасників (спільна часткова) і без визначення таких часток (спільна сумісна).

Відносини спільної сумісної власності можуть мати місце тільки у випадках, передбачених законом. Саме тому на практиці значно частіше складаються відносини спільної часткової власності, а ч. 4 ст. 355 ЦК встановлює законодавчу презумпцію спільної власності з визначенням часток.

Часткою власників у праві спільної сумісної власності є вираженою арифметично (1/2, 2/3 і т. д.). Натомість частка учасника спільної сумісної власності у спільному майні завчасно не визначена. Вона встановлюється при поділі майна між співвласниками, а також при виділі частки когось із них.

Важливо підкреслити, що учасникам спільної часткової власності належить не право власності на конкретну частку у спільній власності, а частка у праві власності, адже в протилежному випадку кожен із співвласників мав би можливість самостійно здійснювати право власності щодо даного майна у повному обсязі, що зводило б нанівець саму ідею спільної власності.

Існують поняття ідеальної і реальної частки у праві спільної власності.

Під реальною часткою звичайно розуміють певну частину спільного майна в натурі, яке фактично надається у власність співвласнику.

Поняття ж ідеальної частки використовується, на відміну від реальної, щоб підкреслити, що частка співвласника не є вираженою в натурі.

Про реальну частку можна говорити лише у випадках, коли така частка виділяється в натурі, причому у власність, що призводить до припинення права спільної власності на виділену частку.

Зовнішні правовідносини учасників спільної власності з третіми особами носять абсолютний характер, що виявляється в тому, що співвласників наділено субґєктивним правом спільної власності, а зобовґязані особи, коло яких є необмеженим, зобовґязані утриматися від порушення права спільної власності. Особливістю тут є те, що уповноваженою стороною виступає не одна особа, а декілька. Внутрішні правовідносини спільної власності, тобто правовідносини між самими співвласниками за своєю структурою є відносними. Разом з тим внутрішні права й обовґязки співвласників по відношенню один до одного обумовлені наявністю самого права спільної власності, як «стиснутого» права, опосередковують ставлення до речі «як до своєї» і для їхнього виникнення не потрібно додаткових юридичних фактів. Тому, хоча внутрішні правовідносини спільної власності є за структурою відносними правовідносинами, вони не перестають бути правовідносинами власності. Разом з тим, внутрішні правовідносини між співвласниками можуть носити й обовґязковий характер - правовідносини, повґязані з одержанням доходів від спільної речі і несенням витрат щодо утримування спільної речі.

Частина 1 ст. 358 ЦК передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Частина 2 ст. 369 ЦК передбачає, що розпорядження майном, що знаходиться в спільній сумісній власності, здійснюється за спільною згодою всіх співвласників, яке передбачається, незалежно від того, ким з учасників вчинена угода щодо розпорядження майном. У звґязку з цим, змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є право кожного із співвласників щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю й обовґязок кожного із співвласників погоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю з іншими співвласниками, тобто кожен із співвласників при здійсненні права спільної власності зобовґязаний не тільки до пасивної поведінки не перешкоджати один одному в здійсненні повноважень права спільної власності, але і до активної поведінки, змістом якої є право й обовґязок кожного із співвласників погоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном з іншими співвласниками.

Отже, при спільній частковій власності кожному із співвласників, як це зазначено в ч. І ст.356 ЦК, належить частка в праві власності на спільний обґєкт у цілому.

Частки можуть бути рівними і нерівними, але завжди їхній розмір повинен бути точно визначений у вигляді дробу права власності (наприклад, 1/2, 1/3, 1/5 тощо) або в процентному відношенні.

Кожний з учасників спільної часткової власності вправі вимагати виділу своєї частки в натурі, якщо це можливо, може відчужувати її, а у випадку смерті учасника, його частка в праві власності переходить у власність іншої особи в порядку спадкування. При спільній частковій власності, кожному із співвласників разом з іншими співвласниками належить право власності на спільну річ, частка в праві власності на спільну річ і правомочності в певних випадках у відношенні частки в праві власності на спільну річ, належить іншим співвласникам. Для права ж спільної сумісної власності, як зазначено в ч. 1 ст.368 ЦК, характерно, що розмір частки кожного зі співвласників не визначений. Це бездольова спільна власність.

Відтак, учасники спільної часткової власності мають право на частку у праві власності на майно (ч. 1 ст. 356 ЦК), а не на конкретно визначену частку у майні.

Спільна часткова власність характеризується множинністю суб`єктів і єдністю об`єкта. Відповідно до цієї концепції кожному із співвласників спільної часткової власності не може належати частка самого майна.

У постанові Верховного Суду України від 3 квітня 2013 р. у справі № 6-12цс13 зазначено таке:

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Суть спільної часткової власності в тому і полягає, що майно належить усім співвласникам одночасно. Тому, наприклад, зменшення майна внаслідок його пошкодження тягне за собою наслідки щодо всіх співвласників, а не одного чи кількох із них. У таких випадках зменшується сам об`єкт права власності, а не частки співвласників.

Питання щодо виділу у натурі чи поділу майна, що знаходиться у спільній частковій власності або про припинення права на частку у спільному майні в порядку, передбаченому ст. 365 ЦК, співвласниками під`їзної колії не порушувалось. Доказів зворотнього позивачем до матеріалів даної справи не подано.

Отже, у спірному періоді (періоді дії договору з 12.03.2019 по 31.12.2019) позивач , як учасник спільної часткової власності, мав право на частку у праві власності на майно (ч. 1 ст. 356 ЦК), а не на конкретно визначену частку у майні і тим більше не мав права власності на під`їзну колію (майно) в цілому.

Частка позивача у спільній частковій власності через пошкодження колії не могла і не була зменшена.

Однак, зазначене позивачем не враховано при зверненні з позовом та заявлено вимогу про відшкодування вартості матеріального зменшення благ (знецінення) під`зної колії , яка на праві спільної часткової власності належала не лише йому , а й ОСОБА_3 .

При цьому, згідно зі ст. 367 ЦК майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками.

Слід зазначити, що у разі поділу спільного майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Власність зобов`язує. Власники майна зобов`язані утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 360 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Отже, участь кожного співвласника у витратах пов`язаних з управлінням, утриманням та збереженням спільного майна передбачає необхідність несення витрат, які є необхідними для підтримки спільного майна у належному стані.

Таким чином, кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Відповідно до частини 1 статті 544 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Отже, співвласник або співвласники, які зробили необхідні витрати на утримання майна, мають право вимагати від іншого співвласника або співвласників їх відшкодування.

Для пред`явлення відповідної вимоги, форма співвласності на нерухоме майно, у вигляді спільної сумісної чи часткової, не має значення.

Доказів того, що позивач, відповідно, до своєї частки у праві спільної часткової власності, брав участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у т.ч. на його відновлення, у зв`язку із пошкодженнями, матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що 02.02.2021 позивач вчинив дії по даруванню належної йому Ѕ частки у спільній частковій власності ОСОБА_1 . Отже, жодних змін, розмір належної позивачу частки на момент оформлення дарування, у тому числі з причин на яких базуються заявлені позивачем позовні вимоги, не зазнала.

Відповідно до ст. 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Факт відчуження майна саме на підставі договору дарування, тобто безоплатно, позивачем не заперечено. Наведене свідчить про волевиявлення співвласника майна відчужити належне йому майно без будь-якої вигоди та без отримання доходу від відчуження відповідного майна.

Крім того, розмір частки Ѕ не має вартісного грошового вираження. Як вже зазначено вище, поділ (виділ) частки в натурі, не ініціювався позивачем.

Суд звертає увагу, що відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, наведена у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 127/27566/16-ц).

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Збитки є матеріальною шкодою, яка характеризується зовнішніми (фізичними) та внутрішніми (якісними) змінами майнової бази суб`єкта господарювання. Тому збитки в господарських відносинах - це завжди вартісний (грошовий) вираз майнової шкоди, завданої протиправними діями (бездіяльністю) одного учасника таких відносин іншому. Інакше кажучи, це дійсний і об`єктивний факт, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають чи не підлягають за законом збитки відшкодуванню.

На переконання суду позивачем не надано обгрунтованого розрахунку збитків - матеріального зменшення благ (знецінення) під`їзної колії у співвідношенні до належної позивачу частки в розмірі Ѕ у праві спільної часткової власності на під`їзну колію, в розмірі 551 326,50 грн.

Незважаючи на те, що у рішенні господарського суду Львівської області від 15.03.2021 у справі №914/918/20, яке набрало законної сили, суд надав оцінку висновку експерта №39 від 06.05.2020, (який був взятий позивачем за основу розрахунку розміру збитків у цій справі), а саме, що: вказана сума збитків по своїй суті є вартістю відновлювального ремонту під`їзної колії з естакадою, що були об`єктом експертного дослідження, який необхідно провести для ліквідації наявних механічних пошкоджень; наданим позивачем висновком експерта не визначено та не підтверджено суми, на яку знецінилось його майно внаслідок його пошкодження відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України; суд вважав, що позивач доводив суду розмір збитків, заданих майну внаслідок його пошкодження, експертним висновком, який не визначав розміру суми, на яку зменшилась вартість його активу, а визначав вартість робіт по ремонту майна (тобто, позивач розрахував вартість тих витрат, які би він мав понести у майбутньому); суд звернув увагу, що позивач не може стягувати такі витрати в силу переваги норм ст. 224, ст. 225 Господарського кодексу України над ст. 22 Цивільного кодексу України; більше того, суд звернув увагу, що позивач не може понести таких витрат щодо вже не належного йому майна, - однак, у даній справі, що розглядається, позивач повторно використовує вказаний судовий висновок, оцінку якому, як доказу вже надано у справі №914/918/20, для визначення розміру збитків (матеріального зменшення благ…) чим, на думку суду, позивач у даній справі фактично просить ревізувати один із доказів по справі №914/918/20 , що є неприпустимим з огляду на положення процесуального Закону.

При цьому, детального обгрунтування суми , 551 326,50 грн., яка заявлена до стягнення, позивач так і не навів і не довів.

Крім того, суд враховує, що факту відчуження майна (Ѕ частки) саме на підставі договору дарування, тобто безоплатно, позивачем не заперечено. Наведене свідчить про волевиявлення співвласника майна відчужити належне йому майно без будь-якої вигоди та без отримання доходу від відчуження відповідного майна.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Враховуючи вчинення позивачем дій по даруванню відповідного майна, а також те, що заявлена до стягнення сума не є витратами, які позивач уже поніс, а також не є матеріальним зменшенням (знеціненням) належного позивачу майна, суд доходить висновку, що на даний час майнове право позивача не вважається порушеним внаслідок порушення господарського зобов`язання відповідачем.

Суд зазначає, що завдання збитків, в результаті яких зменшилася вартість майна, та порядок їх відшкодування нерозривно пов`язані з особою - власником такого майна. Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, задовго до звернення позивача до суду з даним позовом, до моменту відшкодування збитків власник майна, якому завдано збитки, змінився, то розривається правовий зв`язок між особою власника та його правом на відшкодуванням збитків, в результатів яких вартість майна зменшилась. Відповідно, особа, яка вже не є власником майна, не має права вимагати відшкодування збитків, завданих майну, в результаті чого вартість майна зменшилася. Наведений висновок суду стосується власне того типу збитків, який визначений ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України як «шкода, завдана внаслідок пошкодження майна». І такий висновок не поширюється на випадки завдання шкоди, коли особа вже понесла витрати чи має їх понести, а також щодо упущеної вигоди.

За результатами розгляду справи суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності цивільного правопорушення ( його складових), необхідних для стягнення збитків у визначений позивачем спосіб.

Окрім того, відсутність порушеного права позивача є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно ч. 1, ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та інші судові витрати, понесені позивачем, залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позову відмовити.

2.Призначити судове засідання щодо вирішення питання про судові витрати (витрати на професійну правничу допомогу) на 29.06.2022 на 10:00 год.

Судове засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128, 2-ий поверх, зал судових засідань №9.

3.Встановити строк до 20.06.2022 включно для подання суду доказів на підтвердження судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) у зв`язку з розглядом справі №914/3334/21 з доказами скерування їх копій іншим учасникам справи.

Рішення набирає законної сили у строки передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.256,257 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення підписано 28.07.2022.

Суддя Кітаєва С.Б.