Рішення

від 22.07.2022 по справі 532/1315/21

КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

532/1315/21

2/532/19/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.07.2022 м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області в складі:

судді Омельченко І.І.,

з участю секретаря судового засідання Логвиненко А.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача адвокат Книш С.І.,

відповідач ОСОБА_2 ,

представник відповідача адвокат Тимохіна Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кобеляки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

15 червня 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява обґрунтована тим, що 20 листопада 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, посвідчений розпискою, яку ОСОБА_2 написав власноручно. Відповідно до розписки від 20.11.2019 року, відповідач зобов`язується повернути позику в розмірі 100 000,00 доларів США своєчасно. В контексті статей 1046-1050 ЦК України, дана розписка є договором позики, оскільки в ній зазначені всі умови, в тому числі істотні, а саме: сторони позикодавець та позичальник; предмет договору грошові кошти; сума договору 100 000,00 доларів США; обов`язок позичальника повернути грошові кошти своєчасно. В розписці від 20.11.2019 року не вказано строк повернення коштів, тому, керуючись ч. 1 ст. 1049 ЦК України, боржник зобов`язаний повернути борг протягом тридцяти днів від дня пред`явлення вимоги. З метою повернення боргу, 29.11.2020 року позивач надіслав на адресу відповідача вимогу щодо повернення боргу в розмірі 100 000,00 доларів США, однак відповідачем борг не повернуто. 18.01.2021 року на адресу відповідача повторно надіслано лист-вимогу щодо повернення боргу. Зазначене відправлення відповідачем отримано 22.01.2021 року. Зобов`язання мало бути виконане до 21.02.2021 (включно), проте ОСОБА_2 борг не повернув.

20.11.2019 року грошове зобов`язання між відповідачем та позивачем виникло в іноземній валюті доларах США. Посилаючись на статтю 533 ЦК України, представник позивача вважає, що сума в розмірі 100 000,00 доларів США підлягає стягненню з відповідача в гривнях за офіційним курсом НБУ на день ухвалення судового рішення.

24.11.2019 року сторони досягли згоди щодо процентів за договором позики від 20.11.2019 року. В розписці від 24.11.2019 року зазначається: «Я ОСОБА_2 должен проценти ОСОБА_1 сумма 500 000 грн. (п`ятсот тисяч гривень). Зобов`язуюсь віддати.».

Зобов`язання щодо повернення коштів у розмірі 100 000,00 доларів США відповідач мав виконати до 21.02.2021 (включно), враховуючи положення ч. 1 ст. 1049 ЦК України. 3 % річних слід розраховувати з урахуванням боргу в розмірі 100 000,00 доларів США, помноженого на кількість днів прострочення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). Розмір 3 % річних становить 830,14 доларів США.

Таким чином, представник позивача адвокат Книш С.І. прохав суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 100 000,00 доларів США та 3 % річних у сумі 830,14 доларів США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день ухвалення судового рішення; проценти за договором позики в розмірі 500 000,00 гривень; судовий збір у розмірі 11 350,00 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 гривень.

Ухвалою суду від 29 липня 2021 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків (т.1 а.с.27-28).

Ухвалою суду від 09 серпня 2021 року по даній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження (т.1 а.с.33-34).

22 вересня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ОСОБА_2 є приватним підприємцем, займається вирощуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції. ОСОБА_2 здійснює підприємницьку діяльність офіційно. В 2019 році ОСОБА_2 як приватний підприємець співпрацював з братами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Починаючи з листопада 2019 року, в спільній діяльності почалися негаразди та розбіжності, зокрема позивач ОСОБА_1 почав здійснювати погрози фізичною розправою відносно ОСОБА_2 та його рідних, погрожував пошкодженням та знищенням його майна, примушував до продажу господарського майна за вигаданим боргом.

Виходячи зі змісту розписок від 20.11.2019 року на суму 100 000,00 доларів США та від 24.11.2019 року на суму 500 000,00 гривень, відсотки утворилися за 4 дні, що лише свідчить про уявний характер боргових відносин. В обох розписках відсутня інформація про дату нібито отримання грошей у борг. У розписці від 20.11.2019 року демонстративно підкреслено, що вона написана без тиску.

У рахунок неіснуючого боргу позивач ОСОБА_1 , його брат ОСОБА_5 , а також ОСОБА_6 на території сільськогосподарського підприємства ОСОБА_2 протиправно забрали в нього сільськогосподарську техніку. Крім того, 07 березня 2020 року позивач ОСОБА_1 наніс ОСОБА_2 тілесні ушкодження, вимагаючи від останнього сплати неіснуючого боргу. Нанесення тілесних ушкоджень супроводжувалося погрозами повернути неіснуючий борг. Після цього випадку ОСОБА_2 звернувся у правоохоронні органи із заявою про вчинення відносно нього ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України. До ЄРДР були внесені відомості за заявою ОСОБА_2 та розпочалося досудове слідство (кримінальне провадження № 12020170000000067). Обставини складення боргових розписок та обставини спричинення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, погроз, психологічного та фізичного насилля, яке здійснювалося відносно ОСОБА_2 , та які він сприймав як дійсні та реально, а також обставини незаконного вилучення в нього сільськогосподарської техніки на загальну суму 2 млн. грн. у рахунок неіснуючого боргу, є предметом розслідування кримінального провадження № 12020170000000067 за ч. 2 ст. 189 КК України.

ОСОБА_2 уважає, що позивач та його представник не надали суду письмових договорів позики, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а тому не довели суду власні позовні вимоги. Письмових договорів позики взагалі не існує, оскільки відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не підпадають під визначення цивільно-правових. Попри відсутність договорів позики, надані представником позивача копії розписок від 20.11.2019 та 24.11.2019 року не містять навіть дати передання коштів у борг, а розписка від 24.11.2019 року взагалі не містить даних, на яку суму боргу позивач нарахував відсотки в розмірі 500 000,00 гривень.

Таким чином, ОСОБА_2 прохав відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та стягнути з позивача на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати.

11 жовтня 2021 року від представника позивача адвоката Книш С.І. надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив вказано, що з твердженнями ОСОБА_2 , викладеними у відзиві, не можливо погодитись, з огляду на наступне. По-перше, адвокат Книш С.І. вважає, що твердження ОСОБА_2 про те, що борг є вигаданим, позивач погрожував ОСОБА_2 та вимагав від останнього неіснуючий борг, не відповідають дійсності та дії ОСОБА_2 спрямовані на уникнення від повернення боргу. Адвокат Книш С.І. наголошує на тому, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникли цивільні правовідносини, за якими ОСОБА_2 узяв у борг ОСОБА_1 грошові кошти на певний строк і зобов`язується повернути ці кошти на вимогу ОСОБА_1 . У зв`язку з чим, 20.11.2019 року між ними укладено договір позики, посвідчений розпискою, яку ОСОБА_2 написав власноручно. Не бажаючи віддавати борг, під тиском працівників поліції, 10.03.2021 року ОСОБА_2 звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Зазначене підтверджується власноручно написаною ОСОБА_2 заявою від 25.01.2021 року, в якій стверджується, що між ним та ОСОБА_1 існують цивільно-правові відносини. По-друге, адвокат Книш С.І. не погоджується із твердженням відповідача з приводу того, що позивач та його представник не надали суду письмових договорів позики. Адвокат Книш С.І. посилається на висновок, зроблений ВСУ в постанові від 11.11.2015 року (справа № 6-1967цс15) та в постанові від 18.01.2017 року (справа № 6-2789цс16), де вказано, що тлумачення статей 1046-1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Тлумачення ч. 2 ст. 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником. У контексті статей 1046-1050 ЦК України, розписка від 20.11.2019 року є договором позики, оскільки в ній зазначені всі умови, в тому числі істотні, а саме: сторони позикодавець та позичальник; предмет договору грошові кошти; сума договору 100 000,00 доларів США; обов`язок позичальника повернути грошові кошти своєчасно. Тому додана розписка є належним підтвердженням виникнення зобов`язань між позивачем та відповідачем і свідчить про те, що ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 100 000,00 доларів США.

Таким чином, представник позивача адвокат Книш С.І. прохав задовольнити позов у повному обсязі.

02 листопада 2021 року до суду надійшли заперечення ОСОБА_2 на відповідь на відзив. ОСОБА_2 уважає доводи адвоката Книш С.І., викладені у відповіді на відзив, необґрунтованими і неналежними, а викладені факти перекрученими, адвокат намагається ввести суд в оману стосовно фактичних обставин справи. ОСОБА_2 уважає, що доводи представника позивача про те, що відповідач, не бажаючи віддавати борг, під тиском працівників поліції, звернувся 10 березня 2020 року до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення і зазначена обставина підтверджується власноручно написаною відповідачем заявою від 25 січня 2021 року, в якій стверджується, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існують цивільно-правові відносини, не відповідають дійсності та обставини справи адвокат Книш С.І. навмисно спотворив. 10 березня 2020 року ОСОБА_2 звернувся у правоохоронні органи із заявою про вчинення відносно нього ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України (кримінальне провадження № 12020170000000067). У ході розслідування у фігурантів були проведені обшуки, під час яких вилучено техніку, на яку слідчим був накладений арешт, і ця техніка була передана ОСОБА_2 на відповідальне зберігання. Зважаючи на таку ситуацію, не маючи досвіду та юридичної обізнаності, з метою захисту своїх прав та інтересів, ОСОБА_2 вирішив укласти угоду з адвокатом, який міг би вирішувати його проблему. Тому відповідач звернувся до адвоката Книш С.І., якого порадили знайомі. ОСОБА_2 повідомив адвокату Книш С.І. про його проблему, розповів усі деталі його співпраці з ОСОБА_1 , про погрози, які йому надходили. ОСОБА_2 повністю довірився адвокату Книш С.І. та в ході бесіди повідомив останньому конфіденційну інформацію по цій ситуації та виниклому конфлікту з братами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Адвокат ОСОБА_9 запевнив ОСОБА_2 , що докладе усіх зусиль аби йому допомогти, тому в середині січня 2021 року між адвокатом Книш С.І. та ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги та представництва. ОСОБА_9 неодноразово надавав ОСОБА_2 поради та запевнив, що проблема вирішиться мирним шляхом. Саме для мирного вирішення виниклої ситуації, під безпосередньою вказівкою адвоката ОСОБА_9 та під його диктовку ОСОБА_2 написав заяву від 25 січня 2021 року. Вказану заяву адвокат Книш С.І., як представник позивача ОСОБА_1 , додав до відповіді на відзив по даній справі в якості доказу. В квітні 2021 року адвокат Книш С.І. повідомив ОСОБА_2 за допомогою соціальної мережі «Вайбер» про розірвання договору про надання правової допомоги в односторонньому порядку без пояснення причин. Улітку 2021 року ОСОБА_2 стало відомо, що представництво осіб, які причетні до вказаного злочину, а саме ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в рамках кримінального провадження № 12020170000000067 також здійснює адвокат Книш С.І. Крім того, ОСОБА_2 стало відому, що адвокатом Книш С.І. були підготовлені скарги до Октябрського районного суду м. Полтави щодо скасування арешту майна, а саме сільськогосподарської техніки, яка була вилучена в ОСОБА_12 та передана ОСОБА_2 на зберігання. Також ОСОБА_9 звертався з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді, представляв інтереси опонентів у Полтавському апеляційному суді. Зазначені обставини спонукали ОСОБА_2 звернутися до КДКА Полтавської області зі скаргою на дії адвоката Книш С.І. за грубі порушення принципу конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів, оскільки ОСОБА_9 не мав права одночасно представляти інтереси осіб, які суперечать один одному.

Таким чином, ОСОБА_2 прохав врахувати його доводи, викладені в запереченнях, та в повному обсязі відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав та прохав задовольнити. Також повідомив, що з 2018 по 2019 рік він разом з ОСОБА_2 співпрацював. ОСОБА_1 неодноразово давав ОСОБА_2 грошові кошти як у гривнях, так і в доларах. Крім цього, ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 ще й 100 000,00 доларів США відповідно до розписки від 20.11.2019 року. Також ОСОБА_1 зазначив, що проценти в розмірі 500 000,00 гривень не стосуються розписки від 20.11.2019 року та вони були нараховані не на 100 000,00 доларів США, а на грошові кошти, які надавалися ОСОБА_1 ОСОБА_2 раніше, тобто до 20.11.2019 року.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Книш С.І. зазначив, що, по-перше, 20.11.2019 року ОСОБА_2 було власноручно написано розписку, відповідно до якої ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 100 000,00 доларів США та зобов`язується їх повернути своєчасно. Однак зобов`язання щодо повернення грошових коштів ОСОБА_2 не було виконано. Дана боргова розписка є належним та допустимим доказом наявності боргового зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , а наявність оригіналу розписки в ОСОБА_1 свідчить про невиконання ОСОБА_2 цього боргового зобов`язання. В тому числі, передача та отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 100 000,00 доларів США підтверджується свідками, допитаними під час судового засідання. Також було встановлено, що в листопаді 2019 року ОСОБА_2 співпрацював з ОСОБА_1 та отримував у останнього в борг, крім грошових коштів, ще й дизельне пальне, гербіциди. ОСОБА_2 не заперечує цього факту, що він здійснював діяльність з ОСОБА_1 . По-друге, твердження відповідача, що розписка була написана під тиском, є безпідставним, оскільки розписка була написана 20.11.2019 року, а звернення до правоохоронних органів щодо тиску та вимагання в нього грошових коштів відбулося лише в березні 2020 року, тобто майже через півроку. Значний проміжок у часі виключає факт фізичного та морального тиску під час написання розписки. Крім того, ОСОБА_2 не звертався до суду з цивільним позовом щодо визнання правочину недійсним. Інших належних та допустимих доказів фізичного чи психологічного впливу під час складання розписки відповідачем не надано. По-третє, посилання відповідача на матеріали кримінального провадження як на доказ фізичного та морального тиску є безпідставними та не можуть бути належними і допустимими доказами, оскільки в кримінальному провадженні відсутні обвинувачені, підозрювані. Взагалі ОСОБА_2 не звертався до правоохоронних органів з факту написання розписки під тиском. Звернення стосувалося лише вимагання грошових коштів невідомими особами. В жодному документі кримінального провадження ОСОБА_2 не зазначив про розписку, а слідчі дії (обшук) не проводилися з метою відшукання розписки. По-четверте, твердження відповідача, що в нього відбирали сільськогосподарську техніку, не відповідає дійсності. Ця техніка належить ОСОБА_13 , що підтверджується ухвалою Полтавського апеляційного суду по справі № 554/11261/20 від 27.04.2021 року. Відповідач разом зі своїм представником створюють тиск на ОСОБА_1 , відводять увагу від правочину, видумуючи незрозумілі обставини щодо тиску, з метою ухилитися від виконання зобов`язання та повернення грошових коштів.

Таким чином, представник позивача адвокат Книш С.І. прохав задовольнити позов у повному обсязі; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 100 000,00 доларів США та 3 % річних у сумі 830,14 доларів США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день ухвалення судового рішення; проценти за договором позики в розмірі 500 000,00 гривень; судовий збір у розмірі 11 350,00 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000,00 гривень.

У судовому засіданні представник відповідача адвокат Тимохіна Л.С. зазначила, що в даній справі не доведено, що ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 100 000,00 доларів США. В розписці від 20.11.2019 року відсутня дата отримання коштів. ОСОБА_1 пояснював, що між ним та ОСОБА_2 існували господарські відносини, пов`язані з обробітком землі та отримання від цього прибутку. ОСОБА_1 неодноразово (починаючи з літа 2018 року до осені 2019 року) надав ОСОБА_2 грошові кошти для розвитку підприємництва. Кошти надавалися частинами (як у доларовому, так і в гривневому еквівалентах), при цьому ОСОБА_1 не міг вказати розмір цих частин та дату надання коштів частинами. Восени 2019 року в ОСОБА_1 з ОСОБА_2 виникли непорозуміння з приводу подальшого ведення господарської діяльності. За підрахунками ОСОБА_1 на момент написання розписки (20 листопада 2019 року) ОСОБА_2 був винен ОСОБА_1 100 000 доларів США, тому написав розписку. ОСОБА_1 неодноразово зазначав, що дана сума виникла саме під час підрахунку за період спільної діяльності. Такі покази надавав ОСОБА_1 під час судового засідання щонайменше чотири рази, що вбачається з аудіозапису судового засідання за 26 травня 2022 року на 09:04, 13:37, 20:53, 21:22, 24:29 хвилинах. Тобто розписка від 20.11.2019 року була написана ОСОБА_2 за результатами підрахунків ОСОБА_1 .

Свідки зі сторони ОСОБА_1 , а саме ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 не підтвердили факт передання ОСОБА_2 у їх присутності грошових коштів у сумі 100 000,00 доларів США. Вони навпаки вказували, що бачили пакети з грошима, передані ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , у яких знаходилися гривневі купюри. Свідки не змогли вказати дати, в які бачили ці події. Адвокат Тимохіна Л.С. звернула увагу на той факт, що ОСОБА_1 не пояснив суду походження нібито переданих ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 100 000,00 доларів США. ОСОБА_1 тривалий час ніде не працює, не є власником бізнесу, не підтвердив документально наявність у нього вкладів у банках, депозитів чи іншого майна на таку суму. До того ж ОСОБА_1 не зміг пояснити чому «позичив» малознайомій людині 100 000,00 доларів США без будь-якого забезпечення. Стосовно розписки від 24.11.2019 року на суму 500 000,00 гривень, адвокат Книш С.І. не зміг пояснити суду на яку суму боргу нараховані відсотки та за який період. ОСОБА_1 надавав пояснення, що він не позичав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 500 000,00 гривень, а вказана сума є його комісійною винагородою. Отже, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутні відносини, передбачені параграфом 1 Главою 71 ЦК України, що регулює відносини позики. Представник відповідача вважає, обидві розписки від 20 та 24 листопада 2019 року є безгрошові. Таким чином, адвокат Тимохіна Л.С. прохала відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 підтримав представника та прохав відмовити в задоволенні позову. Крім того, повідомив, що 100 000,00 доларів США він не отримував та розписка від 20.11.2019 року була ним написана під тиском.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши учасників справи, дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Судом встановлено, що 20 листопада 2019 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 100 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути своєчасно. Вказаний факт посвідчений розпискою від 20 листопада 2019 року, яка написана власноручно ОСОБА_2 (т.1 а.с.10).

29 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою щодо повернення боргу в розмірі 100 000,00 доларів США в семиденний строк, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України (т.1 а.с.12).

18 січня 2021 року ОСОБА_1 надіслано ОСОБА_2 лист-вимогу щодо повернення боргу в семиденний строк (т.1 а.с.13-14).

Станом на день звернення до суду з позовом грошові кошти позивачу відповідачем не були повернуті.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною 2 статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 11 листопада 2015 року (справа № 6-1967цс15), договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів, робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Суд бере до уваги висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року (справа № 500/1755/17), де зазначено, що Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, міститься в тексті договору, про завершену дію передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцеві вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Положеннями частини 1 статті 1051 ЦК України передбачено право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Суд приходить до висновку, що між сторонами в належній формі укладено договір позики, оформлений розпискою від 20.11.2019 року, власноручно написаної та підписаної відповідачем із зазначенням про отримання грошових коштів у борг у розмірі 100 000,00 доларів США.

Своїм підписом ОСОБА_2 засвідчив, що його волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає його внутрішній волі, умови договору зрозумілі та відповідають реальній домовленості сторін.

Тобто факт укладення договору позики і отримання позичальником (відповідачем) коштів за цим договором підтверджено належним (письмовим) доказом. Сторони дотримались письмової форми договору.

Проте відповідач порушив свої зобов`язання щодо своєчасного повернення грошових коштів у сумі 100 000,00 доларів США.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що між сторонами відсутні правовідносини позики і що грошові кошти за розпискою від 20.11.2019 року він не отримував від позивача, оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, а згідно частини 5 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не місять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 написав розписку від 20.11.2019 року під тиском чи не розуміючи значення своїх дій. Зважаючи на передбачену чинним законодавством презумпцію правомірності правочину, ОСОБА_2 , заперечуючи передачу йому грошових коштів за договором позики, не був позбавлений можливості оспорювати чинність такого правочину шляхом пред`явлення відповідного позову, однак таким правом не скористався. Також договір позики від 20.11.2019 року не визнаний недійсним у встановленому законом порядку.

Крім того, розписка була написана 20.11.2019 року, а звернення до правоохоронних органів щодо тиску та вимагання в нього грошових коштів відбулося лише в березні 2020 року, тобто майже через півроку. Значний проміжок у часі виключає факт фізичного та психологічного тиску під час написання даної розписки (т.1, а.с.54-55).

Свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_15 у судовому засіданні підтвердили, що бачили як ОСОБА_1 неодноразово надавав кошти ОСОБА_2 , однак вони не пам`ятають точної дати передачі коштів та не знають розміри сум, які передавалися.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні повідомив, що він перебував у групі слідчих під час розслідування кримінального провадження за заявою ОСОБА_2 по факту вимагання в нього коштів ОСОБА_1 . Під час проведення обшуків слідчі дії проводилися ОСОБА_16 . Після проведення обшуків у дію вступив захисник Книш С.І., від якого через канцелярію слідчого управління надійшла заява про те, що потерпілого ОСОБА_2 змусили працівники поліції написати заяву про вчинення даного кримінального правопорушення. ОСОБА_16 не знає як складалася заява від 25.01.2021 року, він її отримав через канцелярію. Особисто ОСОБА_16 не диктував дану заяву ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні повідомив, що він приїхав до ОСОБА_2 в ангар, що розташований у с. Вишневому, однак точної дати коли це відбулося ОСОБА_17 не пам`ятає. ОСОБА_1 вимагав написати ОСОБА_2 якусь розписку, погрожуючи його побиттям, розправою. У присутності ОСОБА_17 ОСОБА_2 розписку не писав.

З огляду на вказані вище норми права, встановлені в судовому засіданні фактичні обставини справи та надані докази, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в розмірі 100 000,00 доларів США.

Відповідач отримав у борг суму в іноземній валюті доларах США.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 373/2054/16-ц), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Разом з тим, у позовній заяві представник позивача просив стягнути з відповідача грошові кошти за договором позики від 20.11.2019 року саме в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення судового рішення.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Тобто спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства, в будь-якому випадку має бути ефективним, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, і дає змогу забезпечити реальне поновлення у порушених правах.

Суд не має права виходити за межі позовних вимог для визначення ефективного способу захисту права замість позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд бере до уваги правову позицію, викладену в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року (справа № 740/4842/15-ц), де вказано, що за грошовим зобов`язанням, вираженим у договорі в гривні із зазначенням еквіваленту в іноземній валюті, сума, яка підлягає сплаті у гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог) або на день ухвалення судового рішення (якщо позивачем сформульовано саме таку вимогу стягнути суму заборгованості у гривневому еквіваленті за курсом іноземної валюти на дату ухвалення судового рішення), і якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Оскільки в позовній заяві представник позивача не ставить питання щодо стягнення суми боргу в іноземній валюті, суд стягує суму боргу за договором позики та інші нарахування за договором позики саме в гривні з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення, що відповідає нормам ЦК України та судовій практиці.

Станом на день ухвалення рішення курс гривні по відношенню до долара США становить 36,5686 грн. Отже, загальна сума боргу за договором позики, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 3 656 860,00 гривень (100 000,00 х 36,5686).

Стосовно позовної вимоги представника позивача щодо стягнення з відповідача трьох відсотків річних від суми боргу за прострочення виконання зобов`язання.

Представником позивача проведено розрахунок заборгованості 3% річних за формулою: сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С сума заборгованості, Д кількість днів прострочення, за період з 22.02.2021 до 02.06.2021. Період прострочення грошового зобов`язання 101 день.

100 000 х 3% х 101 : 365 : 100 = 830,14 доларів США.

Відповідачем вказаний розрахунок не спростований.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування трьох процентів річних відповідно достатті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Отже, у правовідносинах з неналежного виконання грошового зобов`язання права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, в тому числі щодо сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 373/2054/16-ц) вказано, що при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті. 3% річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

У даному випадку прострочене зобов`язання визначене в розмірі 100 000,00 доларів США, що передбачає нарахування 3 % річних саме зі 100 000,00 доларів США.

Суд вбачає, що періодом нарахування 3% річних, які представник позивача просить стягнути з відповідача, є з 22.02.2021 року по 02.06.2021 року (розрахунковий період 101 день).

3% річних за період з 22.02.2021 року по 02.06.2021 року (розрахунковий період 101 день) складає 830,14 доларів США.

Таким чином, суд погоджується із проведеним розрахунком представника позивача та приходить до висновку про необхідність задоволення позовної вимоги щодо стягнення 3% від суми боргу за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 830,14 доларів США, що еквівалентно 30 357,00 грн. за курсом НБУ станом на день ухвалення судового рішення (830,14 х 36,5686).

Стосовно позовної вимоги представника позивача щодо стягнення з відповідача процентів у розмірі 500 000,00 гривень.

У розписці від 24.11.2019 року зазначається: «Я ОСОБА_2 должен проценти ОСОБА_1 сумма 500 000 грн. (п`ятсот тисяч гривень). Зобов`язуюсь віддати.» (т.1 а.с.11).

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив, що проценти в розмірі 500 000,00 гривень за розпискою від 24.11.2019 року не стосуються розписки від 20.11.2019 року та вони не були нараховані на 100 000,00 доларів США, а були нараховані на грошові кошти, які надавалися ним ОСОБА_2 раніше до 20.11.2019 року.

Враховуючи, що проценти в сумі 500 000,00 гривень не мають ніякого відношення до розписки від 20.11.2019 року та вони були нараховані на раніше виниклі боргові зобов`язання (до 20.11.2019 року), тобто на неіснуючий борг, який будь-якими доказами не підтверджений, а тому в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача процентів в розмірі 500 000,00 гривень слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню частина від сплаченого ним судового збору, яка пропорційна розміру задоволених позовних вимог, що становить 9 648,00 гривень, визначеного на день звернення до суду з позовною заявою (3 266 587,46 500 000,00 = 2 766 587,46; 2 766 587,46 х 100 : 3 266 587,46 = 85 % від сплаченого судового збору 11 350,00 грн. = 9 648,00 грн.

У стягненні витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, у розмірі 18 000,00 гривень, суд відмовляє, виходячи з наступного.

28 червня 2022 року суд закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами та перейшов до судових дебатів. За клопотанням представника відповідача адвоката Тимохіної Л.С. оголошено перерву для підготовки до судових дебатів до 10 год. 00 хв. 15 липня 2022 року.

Проте представником позивача подано клопотання про долучення доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами та ним не було зроблено заяву про те, що ним буде подано впродовж 5 днів після ухвалення судового рішення докази понесених витрат на правову допомогу.

Також представник відповідача адвокат Тимохіна Л.С. у судових дебатах прохала суд стягнути з позивача на користь відповідача 10 000,00 гривень за правничу допомогу. Однак до початку судових дебатів адвокат Тимохіна Л.С. не надала суду доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу та не заявляла про те, що нею буде подано протягом 5 днів після ухвалення судового рішення докази понесених витрат на правову допомогу.

Тому суд відмовляє в стягненні витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем.

Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Ухвалою суду від 20 січня 2022 року частково задоволено заяву представника позивача адвоката Книш С.І. про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_2 . Цією ухвалою накладено арешт на відповідне рухоме та нерухоме майно, а також відмовлено в накладенні арешту на рахунки відповідача в банківських установах (т.1 а.с.148-156).

З урахуванням положень ч. 7 ст. 158 ЦПК України, в суду на день ухвалення рішення у справі, підстави для скасування заходів забезпечення позову, встановлених ухвалою від 20 січня 2022 року відсутні.

Таким чином, заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою від 20 січня 2022 року, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Керуючись статтями 12, 259, 263-265, 354-356 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_10 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 заборгованість за договором позики від 20.11.2019 року в розмірі 100 000,00 (сто тисяч) доларів США, що еквівалентно 3 656 860,00 грн. за курсом НБУ станом на 22 липня 2022 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 три проценти річних за договором позики від 20.11.2019 року за період з 22.02.2021 по 02.06.2021 року в розмірі 830 (вісімсот тридцять) доларів США 14 центи, що еквівалентно 30 357,00 грн. за курсом НБУ станом на 22 липня 2022 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 судовий збір у сумі 9 648,00 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Кобеляцький районний суд Полтавської області від 20 січня 2022 року, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Суддя