Постанова

від 09.08.2024 по справі 532/1315/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 532/1315/21

провадження № 61-8086св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 22 липня 2022 року в складі судді Омельченко І. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Абрамова П. С., Дорош А. І., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути з відповідача на його користь борг у сумі 100 000,00 доларів США та 3 % річних у сумі 830,14 доларів США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день ухвалення судового рішення, а також проценти за договором позики у розмірі 500 000,00 грн.

Позов мотивований тим, що 20 листопада 2019 року він уклав з ОСОБА_2 договір позики, що підтверджується власноручно написаною відповідачем розпискою, відповідно до якої ОСОБА_2 зобов`язався своєчасно повернути отримані в борг кошти у розмірі 100 000,00 доларів США. В розписці не вказано строк повернення коштів, тому відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України боржник зобов`язаний повернути борг протягом тридцяти днів від дня пред`явлення вимоги. Вимогу про повернення боргу відповідач отримав 22 січня 2021 року, відтак зобов`язання підлягало виконанню до 21 лютого 2021 року включно, однак ОСОБА_2 борг не повернув.

Також 24 листопада 2019 року сторони досягли згоди щодо сплати процентів за договором позики від 20 листопада 2019 року. В розписці від 24 листопада 2019 року ОСОБА_2 підтвердив своє зобов`язання з повернення процентів у розмірі 500 000,00 грн.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 22 липня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20 листопада 2019 року в розмірі 100 000,00 доларів США, що еквівалентно 3 656 860,00 грн за курсом НБУ станом на 22 липня 2022 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних за договором позики від 20 листопада 2019 року за період з 22 лютого 2021 року по 02 червня 2021 року в розмірі 830,14 доларів США, що еквівалентно 30 357,00 грн за курсом НБУ станом на 22 липня 2022 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що сторони уклали договір позики, оформлений розпискою відповідача від 20 листопада 2019 року, із зазначенням про отримання грошових коштів у борг у розмірі 100 000,00 доларів США.

Своїм підписом ОСОБА_2 засвідчив, що його волевиявлення є вільним і відповідає його внутрішній волі.

Таким чином факт укладення договору позики і отримання позичальником (відповідачем) коштів за цим договором підтверджено належними доказами.

Проте ОСОБА_2 порушив свої зобов`язання щодо своєчасного повернення грошових коштів у сумі 100 000,00 доларів США, тому наявні підстави для стягнення цих коштів з відповідача на користь ОСОБА_1 в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення судового рішення.

Також наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних на підставі частини другої стаття 625 ЦК України у розмірі 830,14 доларів США, що еквівалентно 30 357,00 грн за курсом НБУ станом на день ухвалення судового рішення.

Вимоги про стягнення з відповідача процентів у розмірі 500 000,00 грн задоволенню не підлягають з огляду на їх недоведеність.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 22 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20 листопада 2019 року в розмірі 100 000,00 доларів США (що еквівалентно 3 656 860,00 грн за курсом НБУ станом на 22 липня 2022 року).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних за договором позики від 20 листопада 2019 року за період з 22 лютого 2021 року по 02 червня 2021 року в розмірі 830,14 доларів США (що еквівалентно 30 357,00 грн за курсом НБУ станом на 22 липня 2022 року).

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наявність оригіналу розписки у позивача підтверджує наявність боргу, відповідач належними та достатніми доказами не спростував факт отримання у борг грошових коштів та безгрошовість позики, відтак вимоги ОСОБА_1 про стягнення боргу та трьох процентів річних є законними та обґрунтованими.

Разом з тим, вказана справа була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, однак відповідно до пунктів 5, 6 частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних в пунктах 1-5 цієї частини.

Ці обставини є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення у справі нового судового рішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 27 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року й направити справу на новий розгляд.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15, постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц та від 08 квітня 2021 року в справі № 500/1755/17, які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України);

Також оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

20 листопада 2019 рок ОСОБА_1 не надавав йому 100 000,00 доларів США в борг, розписка була написана під тиском позивача внаслідок підрахунку його попередніх боргів. Позивач погрожував йому фізичною розправою та пошкодженням сільськогосподарської техніки.

Суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку доказам у справі, зокрема показанням свідків, не долучив до матеріалів справи докази, які мають значення для її вирішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Кобеляцького районного суду Полтавської області.

14 серпня 2023 року справа № 532/1315/21 надійшла до Верховного Суду.

Оскільки рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 22 липня 2022 року скасоване постановою Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, воно в касаційному порядку не переглядається.

Постанова апеляційного суду в частині відмовлених позовних вимог в касаційному порядку не оскаржувалась, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядається.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 20 листопада 2019 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 100 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути своєчасно. Вказаний факт підтверджується власноручно написаною ОСОБА_2 розпискою від 20 листопада 2019 року, зі змісту якої вбачається, що її написано без тиску.

21 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою повернути борг в розмірі 100 000,00 доларів США в семиденний строк відповідно до частини другої статті 530 ЦК України.

18 січня 2021 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 лист-вимогу про повернення боргу в семиденний строк, який відповідач отримав 22 січня 2021 року, однак станом на день звернення до суду з позовом грошові кошти позивачу не були повернуті.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов`язання визначені статтею 611 ЦК України.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що між сторонами дійсно виникли правовідносини позики, що підтверджується відповідною розпискою, за якою ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 грошові кошти, як борг, однак після отримання листа-вимоги відповідач порушив свої зобов`язання щодо їх повернення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з нього на користь позивача суми неповернутих коштів та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що розписка про отримання в борг грошових коштів була написана під тиском, оскільки такі обставини в силу статті 231 ЦК України позивач належним чином не обґрунтував, з вимогами про визнання недійсним договору позики з цих підстав до суду не звертався.

Інші оводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону, і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та трьох процентів річних залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко