Постанова

від 19.07.2022 по справі 366/2864/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №366/2864/20

головуючий у суді І інстанції Слободян Н.П.

провадження № 22-ц/824/6198/2022

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Зиль Т.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Корона-Сервіс» на рішення Іванківського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Корона-Сервіс» про розірвання договору оренди землі,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року позивач ОСОБА_1 , звернулась з позовом до відповідача, в якому просила розірвати договори оренди землі, укладені між нею та відповідачем та стягнути судовий збір відповідно до ст. 141 ЦПК України на свою користь.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЕАІ № 416596 від 14 травня 2013 року, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, позивач є власником земельних ділянок, загальною площею 4,6251 та 4,6249 га з кадастровими номерами 3222083000:02:009:0029 та 3222083000:02:009:0030, які розташовані на території Олізарівської сільської ради Іванківського району Київської області, цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За договорами оренди землі земельні ділянки були передані позивачем в оренду відповідачу.

Вказувала, що відповідач не виконав обов`язок, зазначений у абзаці 3 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оренду землі» та ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України, та як наслідок проект землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь щодо земельної ділянки не був розроблений.

Позивач вважала, що договір оренди землі має бути розірваний, оскільки протиправна бездіяльність відповідача загрожує збереженню стану орендованої земельної ділянки, у зв`язку з чим на підставі ст. ст. 22, 24, 32 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 22, 158 Земельного кодексу України та ст.ст. 16, 22, 23, 651 Цивільного кодексу України нею було подано позов до суду та вона просила його задовольнити.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено. Розірвано договір оренди землі № 123, укладений 12 жовтня 2016 року між орендодавцем ОСОБА_1 і орендарем ПП «КОРОНА- СЕРВІС» (кадастровий номер земельної ділянки 3222083000:02:009:0030). Розірвано договір оренди землі № 124, укладений 12 жовтня 2016 року між орендодавцем ОСОБА_1 і орендарем ПП «КОРОНА- СЕРВІС» (кадастровий номер земельної ділянки 3222083000:02:009:0029). Стягнено з ПП «КОРОНА-СЕРВІС» на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в сумі 840 грн 40 коп.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник відповідача ПП «КОРОНА-СЕРВІС» - адвокат Січевлюк-Врублевський Т.С. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що позивач не надала до суду належних та допустимих доказів щодо невиконання відповідачем умов оспорюваних договорів з приводу недотримання орендарем екологічної безпеки землекористування та збереження родючості шунтів, додержання норм і правил, твердження позивача про те, що відповідачем було порушено умови договорів та приписи ЗУ «Про оренду землі» є безпідставними та недоведеними.

Вважає, що суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги не з підстав, зазначених у позовній заяві (недотримання орендарем екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів) і які позивачем не змінювались, а з інших підстав - несвоєчасної, на думку суду, сплати відповідачем орендної плати за користування земельними ділянками, проте питання своєчасності сплати орендної плати взагалі не було предметом розгляду в суді.

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

Представник відповідача ПП «КОРОНА- СЕРВІС» - адвокат Січевлюк-Врублевський Т.С. в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Вислухавши думки учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції було встановлено, що у приватній власності позивача ОСОБА_1 перебувають земельні ділянки, загальною площею 4,6251 та 4,6249 га з кадастровими номерами 3222083000:02:009:0029 та 3222083000:02:009:0030, які розташовані на території Олізарівської сільської ради Іванківського району Київської області.

12 жовтня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено договори оренди землі № 123 та № 124 щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3222083000:02:009:0030 та 3222083000:02:009:0029.

Відповідно до ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Зокрема позивачка посилається на ст. 32 Закону України "Про оренду землі", згідно із якою на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно із ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - дотримання зобов`язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об`єкта, експлуатації водосховищ і ставків відповідно до встановлених в установленому порядку режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами та права спеціального водокористування; своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт.

Орендодавець зобов`язаний: передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов`язані з поліпшенням стану об`єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця; попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об`єкта оренди.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого надавати податковому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний податковий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до ст. 25 наведеного Закону, орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Орендар земельної ділянки зобов`язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, водного фонду; у п`ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору оренди до відповідного податкового органу, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також відповідному територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства; у разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом використовувати водний об`єкт відповідно до вимог водного законодавства України; своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт; виконувати встановлені законодавством вимоги пожежної безпеки.

Орендар земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом зобов`язаний не створювати перешкод у здійсненні права загального водокористування (крім випадків, визначених законом) та у здійсненні спеціального водокористування відповідно до виданих дозволів.

Так само, відповідно до пунктів 12.3.2 договорів - договір припиняється за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок систематичного невиконання другою стороною обов`язків, передбачених Договором.

Таким чином, положення статей 24 і 25 наведеного закону передбачають ряд обов`язків, невиконання яких є самостійною підставою для розірвання договору оренди.

Задовольняючи позовні вимоги і розриваючи договори оренди землі суд першої інстанції виходив з того, що відповідач істотно порушив умови договору, а саме - систематично не сплачував орендну плату, що є підставою для його розірвання.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на захист цивільного права та інтересів гарантовано ст. 15 ЦК України, якою визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до положень, викладених у ст.ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати, що несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

В постановах Верховного Суду від 8 серпня 2019 року у справі №450/1686/17 та від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Як вбачається із матеріалів справи, у своїй позовній заяві позивач вказувала єдину підставу своїх позовних вимог - порушення її прав в зв`язку з невиконанням, на її думку, відповідачем приписів частини 4 статті 22 Земельного кодексу України щодо розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель перед використанням земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Тобто, позивач у позовній заяві зазначила єдину підставу позову - нерозроблення відповідачем проектів землеустрою, і як наслідок, погіршення, на думку позивача, стану переданих в оренду земельних ділянок.

Колегія суддів визнала обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що на відміну від заявленої у позові позивачем підстави суд першої інстанції вважав доведеною підставою для задоволення позову саме несвоєчасну сплату відповідачем орендної плати за користування земельними ділянками, тобто позов задоволений з іншої підстави, ніж та, що вказана у позовній заяві ОСОБА_1 .

Так, імперативною нормою частини 3 статті 49 ЦПК України передбачено, що лише до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Виходячи з загальних положень ЦПК України підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Підстава позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об`єктивуються у поданих доказах.

Верховний Суд України неодноразово відзначав, що під підставами позову, які згідно із ст. 49 ЦПК може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини.

Частиною 5 статі 49 ЦПК України зазначено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 зверталася до суду з проханням змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви ні під час підготовчого засідання, ні під час розгляду справи по суті.

Судом першої інстанції не було роз`яснено право позивачці подати письмову заяву про зміну підстав позову із наданням можливості стороні відповідача надати свої заперечення щодо позову з новими підставами.

Відтак колегія апеляційного суду не може не погодитись із доводами позивача про те, що письмових вимог про розірвання договору з підстав невиконання обов`язку щодо сплати орендної плати позивачки матеріали справи не містять.

Так, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, у зв`язку з чим у відповідача у справі виникають певні правомірні очікування, оскільки реалізація його прав на захист проти позову перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з правовими вимогами та підставами, викладеними саме позивачем.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, під час розгляду справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або вибраного способу захисту прав та інтересів.

Отже, виходячи із засад цивільного судочинства jura novit curia - "суд знає закон", при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідних позовних вимог позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 3 червня 2019 року у справі № 712/3273/18 та від 25 листопада 2019 року у справі № 910/1806/19.

Порушення порядку зміни підстав позовних вимог, є істотним порушенням норм процесуального права, що унеможливило реалізацію учасниками справи їх права на справедливий судовий розгляд в розумінні статті 6 Конвенції.

Перевіряючи вимоги позову щодо наявності підстав для розірвання договору внаслідок порушення відповідачем положень приписів частини 4 статті 22 Земельного кодексу України та статей 24, 25 та 32 Закону України "Про оренду землі" а саме щодо обов`язку дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил колегія апеляційного суду дійшла висновку щодо їх недоведеності.

Як убачається із тексту статті 22 Земельного кодексу України, частину 4 цієї статті виключено на підставі Закону № 191-VIII від 12 лютого 2015 року, який набрав чинності 5 квітня 2015 року, тобто до укладення спірних договорів оренди землі, тому відповідна норма не може бути застосована до спірних правовідносин.

Також, відповідно до частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач не надала до суду належних та допустимих доказів щодоневиконання відповідачем умов оспорюваних договорів з приводу недотримання орендарем екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил. Доказів того, що відповідач указані обставини визнавав, матеріали справи також не містять, як і не містять інших підстав для звільнення від доказування.

Таким чином, обставини для задоволення позову про розірвання договору з підстав, що були заявлені у позові, доведені позивачем та встановлені судом не були, тому підстав для задоволення позову немає.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, тому судові витрати за апеляційний розгляд у розмірі 1 261,20 грн, необхідно стягнути з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Корона-Сервіс» задовольнити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного підприємства «Корона-Сервіс» про розірвання договору оренди землі.

Стягнути із ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь приватного підприємства «Корона-Сервіс» (ЄДРПОУ 30659740) 1 261 (тисячу двісті шістдесят одну) грн 20 коп. судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийТ.О. Писана Судді К. П. Приходько С.О. Журба