Ухвала

від 25.07.2022 по справі 676/1683/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 676/1683/19

Провадження № 11-кп/4820/78/22

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурорів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому та в режимі відеоконференції з Личаківським районним судом міста Львова кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22018240000000007 від 16 березня 2018 року, за апеляційними скаргами прокурора Хмельницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_11 та заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_12 на вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2021 року,

в с т а н о в и л а :

Цим вироком

ОСОБА_10 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кишинів, Республіка Молдова, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , житель АДРЕСА_2 , тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_3 , громадянина України, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні двох малолітніх дітей, працює заступником директора ДП «ХПТП», не має судимостей,

визнано невинуватим у кримінальному правопорушенні передбаченому ч.1 ст.328 КК України.

Виправдано ОСОБА_10 на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України за недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.328 КК України.

Скасовано арешт, накладений на майно згідно ухвали слідчого судді від 3 вересня 2018 року.

Вирішено питання речових доказів.

Органи досудового розслідування обвинувачували ОСОБА_10 в тому, що він, займаючи посаду директора ДП «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки» (код 23831376, далі ДП «НТК «ЗТМ») та отримавши 27 січня 2016 року допуск до державної таємниці за формою 3, навесні на початку літа 2016 року, перебуваючи на робочому місці в місті Кам`янці-Подільському, вулиця Годованця, 28, допустив розголошення відомостей, що становили державну таємницю, яка була довірена та стала відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства, тобто, ОСОБА_10 обвинувачували у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.328 КК України, за таких обставин.

Згідно обвинувального акту, «директор ДП «НТК «ЗТМ» ОСОБА_10 навесні на початку літа 2016 року, у невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи на робочому місці в адміністративній будівлі ДП «НТК «ЗТМ» за адресою: місто Кам`янець-Подільський, вулиця Годованця, 28, Хмельницької області, будучи обізнаним про необхідність збереження державної таємниці, яка йому буде довірена, про виконання вимог режиму секретності та, будучи попередженим про відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони державної таємниці, а також взятого на себе письмового зобов`язання щодо збереження державної таємниці, виконуючи посадові обов`язки та працюючи з матеріальними носіями секретної інформації, які містять відомості, передбачені ст.1.4.7 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом Служби безпеки України від 12.08.2005 № 440, всупереч ст.ст.22,28, 37 Закону України від 21.01.1994 № 3855-ХІІ «Про державну таємницю», п.п.116,289,293,307, 749 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 18.12.2013 № 939, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, отримав від начальника РСО ДП «НТК «ЗТМ» ОСОБА_13 секретний документ додаток № 1 до додаткової угоди № 3 до Договору про закупівлю за державні кошти № 324/2/4-Д від 21 травня 2015 року Специфікацію виробів, що поставляються за Договором про закупівлю за державні кошти № 324/2/4-Д від 21 травня 2015 року, яка мала гриф обмеження доступу «таємно» та надійшла до ДП «НТК «ЗТМ» від 06.01.2016 із військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ).

Того ж дня у той же час ОСОБА_10 на невстановленому досудовим розслідуванням копіювальному обладнанні в адміністративній будівлі ДП «НТК «ЗТМ» за адресою: місто Кам`янець-Подільський, вулиця Годованця, 28, Хмельницької області, незаконно, без письмового погодження з військовою частиною НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , виготовив копію додатку № 1 до додаткової угоди № 3 до Договору про закупівлю за державні кошти № 324/2/4-Д від 21 травня 2015 року Специфікації виробів, що поставляються за Договором про закупівлю за державні кошти № 324/2/4-Д від 21 травня 2015 року, у якій відповідно до висновку державного експерта з питань таємниць від 29 травня 2018 року містяться відомості військового характеру, що станом на червень-грудень 2016 року становили державну таємницю та підпадали під дію ст.1.4.7 ЗВДТ. Після цього незаконно виготовлену копію разом з декількома несекретними документами з метою ведення претензійно-позовної роботи передав керівнику приватного підприємства «Гарантія Консалт» (код 36588288) ОСОБА_14 , із яким у ДП «НТК «ЗТМ» було укладено договір про надання комплексних юридичних послуг та який не мав допуску і доступу до державної таємниці, розголосивши таким чином відомості військового характеру, що становлять державну таємницю, що завдало шкоди інтересам національної безпеки України. При цьому ОСОБА_10 не мав мети ослаблення держави та мети передачі відомостей, що становлять державну таємницю, іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, а тому в його протиправних діях відсутні ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ст.111 та ст.114 КК України, а саме державної зради або шпигунства».

Таким чином, сторона обвинувачення обвинувачувала ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.328 КК України, та кваліфікувала його дії як розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у зв`язку з виконанням службових обов`язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства.

В апеляційній скарзі прокурор Хмельницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_11 просив вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 21 травня 2021 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_10 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.328 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Уважав, що вказаний вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та необґрунтованістю.

Виходячи з пред`явленого ОСОБА_10 обвинувачення, під час судового розгляду були досліджені та встановлені фактичні обставини вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбачені ст.91 КПК України, що об`єктивно й переконливо підтверджуються конкретними доказами, зібраними з дотриманням принципів законності й верховенства права та в суворій відповідності процедурі, визначеній кримінальним процесуальним законом України, належними, допустимими та достовірними в розумінні ст.ст.84-86 КПК України.

Однак, на думку прокурора, в оскаржуваному вироку суд дійшов висновків, які суперечать дійсним обставинам справи, при цьому залишивши поза увагою та не надавши оцінку іншим доказам, як сторони обвинувачення, так і сторони захисту.

Незважаючи на встановлення в ході судового розгляду за обвинуваченням ОСОБА_10 фактичних обставин кримінального провадження, які свідчать про наявність події та складу кримінального правопорушення, місцевим судом ухвалено вирок, що суперечить вимогам ст.370 КПК України щодо його законності, обґрунтованості і вмотивованості.

Окрім того, прокурор посилався на неправомірність відмови судом першої інстанції в задоволенні клопотання про відвід захиснику адвокату ОСОБА_9 , яка є дружиною свідка обвинувачення ОСОБА_14 .

Зазначав, що висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які б виключали сумніви з приводу достовірності того, чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів повинно бути вмотивовано.

Аналізуючи оскаржуване рішення суду першої інстанції, перш за все прокурор звертав увагу на те, що суд першої інстанції не дотримався вимог ч.ч.1, 3 ст.370 КПК України, оскільки у вироку не навів переконливих висновків, на основі достатніх та об`єктивно встановлених даних щодо спростування версії сторони обвинувачення, а також ним не надано та не наведено будь-якої оцінки іншим наданим стороною обвинувачення доказам.

Зокрема, не звертаючи уваги на наявність суперечливих та взаємовиключних за змістом доказів, досліджених у судовому засіданні, суд мотивував свої висновки щодо незгоди з доказами сторони обвинувачення мотивами недоведеності, але фактично не взяв їх до уваги і не навів об`єктивних даних на їх спростування.

Звертав увагу на наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

В апеляційній скарзі заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_12 просив вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 21 травня 2021 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_10 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.328 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 років.

Прокурор уважав, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та необґрунтованістю.

Наголошував, що відповідно до обвинувального акту, кримінальне правопорушення, передбачене ст.328 КК України, вчинене упродовж весни-початку літа 2016 року, а подальше зняття грифу секретності з документу, розголошення даних якого інкримінується ОСОБА_10 , жодним чином не впливало на правильність кваліфікації його діянь, наявності складу кримінального правопорушення та не декриміналізувало цього діяння. Злочин уважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

Посилався на те, що не відповідають фактичним обставинам й інші висновки суду першої інстанції.

На його думку, у вироку суд першої інстанції неодноразово наводив свої категоричні висновки про те, що упродовж квітня червня 2016 року ОСОБА_10 не було на роботі, тому розголошення ним державної таємниці неможливе.

Водночас суд не навів при цьому аналізу жодного поданого стороною захисту доказу, зокрема. наказів про відпустки, про відрядження ОСОБА_10 , не надав оцінки їх змісту, обмежившись при цьому узагальненнями про те, що такі накази існували і що такими доказами підтверджується його відсутність на роботі та, як наслідок, невинуватість.

Крім того, прокурор не погодився з висновками суду про те, що ОСОБА_10 не міг зробити копії таємного документу, оскільки не мав у кабінеті копіювальної техніки.

Більше того, з наданих стороною захисту наказів про відрядження та відпустки ОСОБА_10 вбачається, що в інший час ОСОБА_10 безпосередньо перебував на робочому місці та виконував покладені на нього обов`язки, що прямо спростовує висновки суду першої інстанції про його відсутність на робочому місці упродовж квітня-червня того ж року (накази №62 від 06 квітня 2016 року; №64 від 07 квітня 2016 року; №66 від 15 квітня 2016 року; №73 від 26 квітня 2016 року; №76 від 04 травня 2016 року).

Окремо наголошував, що вказані докази беззаперечно спростовують наведені судом показання свідків сторони захисту: ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які також указували на відсутність ОСОБА_10 на робочому місці упродовж квітня червня 2016 року.

Незрозумілою, на думку прокурора, є мотивація суду про відсутність підстав ураховувати досудову доповідь органу пробації, оскільки цей документ складено з врахуванням обвинувачення, яке не підтвердилося.

З цього приводу прокурор зазначав, що за своєю суттю доповідь органу пробації завжди складається з урахуванням обвинувачення та не може бути з ним не пов`язана. Більш того, така доповідь складається саме за ухвалою суду, а не з ініціативи органу пробації або сторони обвинувачення тощо. Таким чином, судом першої інстанції не наведено обґрунтованих мотивів, чому доповідь органу пробації залишено поза увагою.

Суд першої інстанції проігнорувавши частину доказів та не надавши їм оцінки, у своєму рішенні вказує на упередженість сторони обвинувачення.

Більше того, суд першої інстанції у вироку допустив посилання на показання свідків сторони захисту: ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які не допитувалися в ході судового розгляду у суді першої інстанції безпосередньо в залі суду, що є порушенням принципу безпосередності дослідження доказів судом, а також принципу змагальності.

Отже, з огляду на викладене, висновки суду є необґрунтованими, невмотивованими та суперечливими.

Уважав, що таким чином, аналізуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не дотримався вимог ч.ч.1, 3 ст.370 КПК України, оскільки в основу виправдувального вироку покладено лише ті докази або лише в тій їх частині, які виправдовують ОСОБА_10 , без надання належної оцінки всім іншим доказам, які в своїй сукупності та взаємозв`язку доводять його вину.

Судом першої інстанції невмотивовано було відхилено та відмовлено в задоволенні клопотань сторони обвинувачення, що перешкодило, на думку прокурора, ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Указане свідчить про неповноту судового розгляду, адже залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, а відтак є підставою для його скасування, на підставі ст.410 КПК України.

У запереченнях на апеляційні скарги прокурорів захисник обвинуваченого ОСОБА_10 адвокат ОСОБА_9 просила закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 .

Зауважувала, що все кримінальне провадження з першого процесуального документу є надуманим та фактично сфальсифікованим.

Уважала, що будь-яких належних, допустимих, достовірних та об`єктивних доказів, які б підтверджували вчинення обвинуваченим ОСОБА_10 інкримінованого йому злочину стороною обвинувачення не надано та відповідно до вимог ч.1 ст.91, ст.92 КПК України не доведено поза розумним сумнівом його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.328 КК України, що є безумовною підставою для визнання ОСОБА_10 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та його виправданні у зв`язку з недоведенням, що саме ним вчинене дане кримінальне правопорушення.

Наголошувала, що апелянти навіть не могли визначитись з обсягом необхідних процесуальних дій, які повинен здійснити апеляційний суд або довести те, на чому наголошувала сторона обвинувачення у своїх вимогах.

Звертала увагу суду на неприпустимі дії з боку сторони обвинувачення, зокрема: наклепи, погрози, тиск на свідків та учасників процесу, відверта брехню та маніпулювання, а також неодноразове зловживання своїми процесуальними правами та службовим становищем.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду з викладом змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційних скарги;пояснення прокурорів на підтримання доводів апеляційних скарг з викладених у них мотивів; заперечення обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_9 проти апеляційних скарг прокурорів; перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, провівши часткове судове слідство, колегія суддів приходить до висновку про таке.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з положеннями ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до вимог ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту та на підставі доказів, наданих суду сторонами кримінального провадження.

Стаття 17 КПК України встановлює, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно правового змісту норм ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи трактуються на його користь, саме у цьому полягає основоположний принцип презумпції невинуватості.

Відповідно до ч.1 ст.92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.

Згідно усталеної судової практики, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постанови законного і справедливого рішення у справі.

В основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, в тому числі, що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь обвинувачених.

Положення ст.ст.370, 373 КПК України регламентують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, у правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається обвинувальний ухил, по суті якого кожен, хто постав перед судом, повинен бути визнаний винним, а навпаки гарантується та всіляко забезпечується презумпція невинуватості особи. Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу. При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється, якщо не буде доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Згідно з вимогами п.1 ч.3 ст.374 КПК у разі визнання особи виправданою, в мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд.

Апеляційний суд уважає, що, виправдовуючи ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.328 КК України, суд першої інстанції з достатньою повнотою мотивував своє рішення та прийшов до правильного висновку про недоведеність вчинення обвинуваченим інкримінованого йому злочину. Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що отримані в суді показання обвинуваченого, свідків, експерта, зміст досліджених судом документів та речових доказів не підтверджують винуватості ОСОБА_10 .

Уважаючи оскаржений вирок суду законним та обґрунтованим, апеляційний суд звертає увагу, що згідно з положеннями ст.62 Конституції України, ст.17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Європейський Суд у рішенні від 21 квітня 2011 року «Нечипорук і Йонкало проти України» та рішенні від 6 грудня 1998 року «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Стаття 91 КПК визначає, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

За змістом ст.92 КПК України саме на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст.91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.

Згідно з ч.1 ст.94 КПК України суд повинен оцінювати докази на основі всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2005 року в справі «Капо проти Бельгії» зауважив, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом у світлі п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і вимагає воно, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

Крім того, у своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що допустимість доказів є прерогативою національного права і за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Під час судового провадження місцевий суд забезпечив принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч.2 ст.22 КПК, згідно якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Апеляційний суд уважає, що виконавши вимоги ст.ст.23, 94 КПК України, допитавши обвинуваченого, свідків та дослідивши докази усправі, виходячи із закріпленого в ст.63 Конституції України принципу презумпції невинуватості та вимог ст.370 КПКУкраїни про те, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь, суд першої інстанції дійшов переконливого висновку про недоведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому злочину за викладених в обвинувальному акті обставин.

Згідно положень ч.2 ст.17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Суд першої інстанції, мотивуючи своєрішення про недоведеність обвинувачення, послався на показання допитаних у судовому засіданні: обвинуваченого ОСОБА_10 та свідків.

Окрім того, судом першої інстанції досліджені докази, якими прокурор обґрунтовував обвинувачення ОСОБА_10 , частина з яких судом першої інстанції визнана недопустимими, а частина такими, що в сукупності та окремо не доводять наявність в діях ОСОБА_10 ознак злочину, передбаченого ч.1 ст.328 КК України, а саме : розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв`язку з виконанням службових обов`язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками та зазначає наступне.

Обвинувачений ОСОБА_10 у місцевому та апеляційному судах вину в інкримінованому злочині не визнав.

Пояснив, що з липня 2015 по січень 2017 року займав посаду директора ДП «НТК «ЗТМ». До цього, 21 травня 2015 року, підприємство уклало угоду, згідно якої у серпні 2015 року вже мало відвантажити першу партію готової продукції, проте, зобов`язань в повному обсязі не виконало. У жовтні-листопаді 2015 року на адресу підприємства стали надходити претензії від Міністерства оборони України щодо невчасного виконання умов договору, а 07 грудня 2015 року надійшла ухвала господарського суду за позовом Міністерства оборони України. Того ж дня він наказав начальнику РСО ОСОБА_13 принести нетаємну частину договору для вивчення позицій сторін. При цьомув грудні 2015 року таємного документу додатку №1 до додаткової угоди №3 до Договору Специфікації виробів, що поставляються за Договором № 324/2/4-Д від 21 травня 2015 року, яка мала гриф «таємно», у ОСОБА_13 ще не було, оскільки таємна Специфікація надійшла до ДП «НТК «ЗТМ» лише 06 січня 2016 року. Після грудня 2015 року і у 2016 році він ОСОБА_13 до себе в кабінет з таємними документами не викликав. 27 січня 2016 року в органах УСБУ в Хмельницькій області він отримав допуск для роботи з таємними документами, оскільки це було потрібно для захисту інтересів ДП «НТК «ЗТМ» в суді та повноцінного управління підприємством.

ОСОБА_14 керівник приватного підприємства «Гарантія Консалт» (код 36588288), з яким у ДП «НТК «ЗТМ» було укладено договір про надання комплексних юридичних послуг, допуску до державної таємниці не мав, а тому участі у засіданнях не брав. З питань підготовки відзивів, претензій, клопотань та їх проектів з ОСОБА_14 контактував заступник директора ОСОБА_16 .

З кінця квітня до початку липня 2016 року його ( ОСОБА_10 ) на підприємстві не було перебував у відрядженнях закордоном, що офіційно підтверджується інформацією, зафіксованою прикордонниками про виїзд і в`їзд на територію України. Тому з 30 квітня по 29 червня 2016 року обов`язки директора виконував ОСОБА_15 , який надсилав клопотання і відкладав усі засідання в господарських судах. 29 червня і 01 липня 2016 року він ( ОСОБА_10 ) перебував у м. Одеса, де брав участь у конкурсі на зайняття посади заступника голови ОДА. У червні 2016 року, перебуваючи у відрядженні за межами держави, попросив ОСОБА_15 підготувати йому документи для судового засідання і передати їх по приїзду в м. Київ.

У кінці червня на початку липня 2016 року ОСОБА_15 підготував пакет документів і передав їх у м. Київ, проте, таємних документів серед переданих документів не було і до господарського суду таємні документи він не надавав, що підтверджується матеріалами господарської справи. Серед отриманих від ОСОБА_15 документів були виключно клопотання і 20-30 копій платіжних доручень. Наприкінці липня 2016 року господарський суд відмовив Міністерству оборони в задоволенні позову.

ОСОБА_10 заперечив ту обставину, що в травні червні 2016 року викликав до себе в кабінет ОСОБА_13 з таємними документами: додатком №1 до додаткової угоди №3 до Договору Специфікацією виробів, що поставляються за Договором № 324/2/4-Д від 21 травня 2015 року, яка мала гриф «таємно», копії цього документу не робив, оскільки копіювальної техніки в кабінеті директора не було, доручень підлеглим зробити копію таємного документу не давав, документи з грифом «таємно» ОСОБА_14 ніколи не передавав і фізично не міг передати, оскільки з 30 квітня 2016 року по 07 липня 2016 року у м. Кам`янці-Подільському на підприємстві його не було, бо лише 20 червня 2016 року повернувся з-закордону, з 20 по 27 червня 2016 року перебував у відрядженні у м. Києві в «Укроборонпромі», а з 29 червня по 01 липня 2016 року перебував на конкурсі в м. Одеса.

У листопаді 2017 року уповноваженими органами було знято гриф таємності з Додатоку №1 до додаткової угоди №3 до Договору Специфікації виробів, що поставляються за Договором № 324/2/4-Д від 21 травня 2015 року, тобто, після листопада 2017 року вказаний документ перестав містити державну таємницю, що також підтверджується висновком експертизи та поясненнями експерта з державної таємниці в судовому засіданні.

У квітні 2018 року у ОСОБА_14 було проведено обшук і вилучено копію Додатоку №1 до додаткової угоди №3 до Договору Специфікації виробів, що поставляються за Договором № 324/2/4-Д від 21 травня 2015 року.

У серпні 2018 року у кабінеті ОСОБА_19 слідчі органи знайшли аналогічний пакет документів, такий же як і в кабінеті ОСОБА_14 , де серед інших документів була копія додатку №1 до додаткової угоди №3 до Договору Специфікацією виробів, що поставляються за Договором № 324/2/4-Д від 21 травня 2015 року.

ОСОБА_10 уважав, що свідок ОСОБА_13 умисно оговорила його, оскільки в силу ст.ст.5, 21 Закону «Про державну таємницю» є відповідальною за дотримання державної таємниці, і фактично є суб`єктом інкримінованого йому правопорушення, тобто, є зацікавленою особою, давала свідчення під страхом власної відповідальності і лише за сприяння правоохоронних органів має статус свідка (сторони обвинувачення), в своїй роботі вона має подвійне підпорядкування 1) керівнику підприємства з загальних трудових і організаційних питань та 2) органам СБУ з якими співпрацює по лінії дотримання режиму секретності.

Свідок ОСОБА_13 , яка працює на ДП «НТК «ЗТМ» начальником РСО, показала, що у травні червні 2016 року на вимогу обвинуваченого знайомила його у службовому кабінеті директора з Договором від 2015 року та таємним додатком Специфікацією, яка містила відомості, що становлять державну таємницю і яка надійшла на підприємство 06 січня 2016 року. При цьому вона залишила на 10-15 хв ОСОБА_10 вказані документи, зокрема, таємну Специфікацію, які були прошиті у справу, а сама відлучалась за іншими документами. Повернувшись, ОСОБА_10 віддав їй прошиту справу з таємними документами, цілісність справи не була порушена. Водночас свідок ОСОБА_13 стверджувала, що не бачила, щоб ОСОБА_10 копіював таємні документи, заперечила і свою вину, стверджувала, що копій таємних документів ніколи не робила і нікому їх не передавала. Також ОСОБА_13 повідомила, що їй невідомо, коли і де, та чи передавав ОСОБА_20 таємні документи ОСОБА_14 . Отже, свідок не підтвердив важливий елемент складу інкримінованого злочину обставини розповсюдження відомостей, що містять державну таємницю.

Водночас, показання ОСОБА_13 про залишення ОСОБА_10 у травні червні 2016 року в службовому кабінеті таємної Специфікації (додатку № 1 до додаткової угоди № 3 до Договору № 324/2/4-Д від 21 травня 2015 року Специфікацію виробів, що поставляються за Договором № 324/2/4-Д від 21 травня 2015 року, які надійшли на підприємство 06 січня 2016 року) місцевий суд оцінює критично, вважав цього свідка обвинувачення зацікавленим, залежним від органу, що розслідував справу, таким, що давав свідчення, побоюючись тиску і переслідувань з боку органів СБУ, адже є підконтрольною їм з питань додержання умов секретності.

Суд першої інстанції піддав сумніву й той факт, що ОСОБА_13 на досудовому слідстві і в суді так детально згадала про події в грудні 2015 року, в червні 2016 року та факт передачі у травні-червні 2016 року документів з державною таємницею. Водночас такі її показання спростовані об`єктивними даними карткою форми 35, у якій слід було відобразити факт ознайомлення ОСОБА_10 з таємними документами. Показання цього свідка також не узгоджуються з інформацією Прикордонної служби з якої слідує, що з 11 по 14, з 16 по 24 квітня, з 30 квітня по 01 травня, з 06 по11 травня, з 12 травня по 20 червня 2016 року через аеропорти м. Києва (Жуляни і Бориспіль) і пункт пропуску «Яготин», тобто в час інкримінованого злочину ОСОБА_10 виїжджав і в`їжджав до України, перетинаючи державний кордон за сотні кілометрів від місця роботи Кам`янця-Подільського (т.2. а.с.128 матеріалів судового провадження).

Свідок ОСОБА_13 також не змогла логічно пояснити й того факту, що в картці обліку видачі документа форми 35 відсутні записи про ознайомлення з таємними документами ОСОБА_10 (т.2, а.с.112 судового провадження). Записи у картці ф-35 свідчать, що з документом 30 листопада 2015 року та 20 січня 2016 році знайомилась ОСОБА_21 , а 04 травня 2017 року ОСОБА_22 . Таким чином, записи про вивчення таємного документу ОСОБА_10 у картці ф-35 відсутні .

Під час одночасного допиту свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_16 , а також ОСОБА_13 та ОСОБА_15 , свідок ОСОБА_13 давала суперечливі свідчення, вона не могла обґрунтовано заперечити показання свідків захисту.

Відтак, є очевидним, що у квітні червні 2016 року ОСОБА_10 не було на робочому місці, він не знайомився з таємною Специфікацією, що також підтверджується відповідним наказом про покладення обов`язків директора на ОСОБА_15 та господарською справою,в якій є клопотання про відкладення засідань у квітні липні 2016р. Отже, ОСОБА_13 у квітнічервні 2016 році не могла передавати обвинуваченому таємну документацію, а ОСОБА_10 не міг її розповсюдити, передавши ОСОБА_14 .

Місцевий суд обґрунтовано вважав, що ОСОБА_13 давала показання з позиції захисту власних інтересів, оскільки чітко розуміла, що передача документів з державною таємницею особам, які не мають відповідного дозволу ( ОСОБА_23 , Нижнику, Паляниченку), є кримінально караним діянням, а передача таких документів особі, яка має дозвіл ( ОСОБА_20 ), не є кримінально караним. Показання ОСОБА_13 не узгоджуються з інформацією про перебування ОСОБА_10 тривалий час закордоном, такі її показання є сумнівними і заперечені свідками обвинувачення і захисту, а тому суд не міг покласти їх в обґрунтування обвинувачення, оскільки всі сумніви тлумачив на користь обвинуваченого.

Судом наведено належні мотиви неврахування показань свідка ОСОБА_13 , визнавши її прямо зацікавленою особою. З таким висновком погоджується й колегія суддів.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні місцевого суду показав, що на підставі відповідного договору ПП «Гарантія Консалт», керівником якої він являється, здійснювала юридичний супровід і підтримку ДП «НТК «ЗТМ» у судових процесах. Директор ДП «НТК «ЗТМ» ОСОБА_10 ніколи не передавав йому жодних таємних документів. У своїй роботі контактував з ОСОБА_24 , який здійснював керівництво юридичною службою на заводі, за його вказівкою здійснював підготовку відзиву на позов МОУ в 2016 році, пакет необхідних документів отримав в канцелярії заводу. Він повідомив ОСОБА_25 , що йому потрібен договір, який останній залишив разом із специфікацією у канцелярії, де він його й забрав. Вперше він побачив специфікацію під час обшуку 23 квітня 2018 року. Також повідомив, що йому потрібен був лише договір, специфікацію він не просив, тому вважає, що таємний додаток випадково опинився у нього. Коли готував відзив йому потрібен був лише договір, тому до специфікації він не дійшов, не читав її і у відзиві не посилався на неї.

Свідок ОСОБА_14 не підтвердив версію обвинувачення, а спростував її, в суді він прямо вказав, що документи отримав у канцелярії підприємства, які для нього залишив ОСОБА_24 , а не ОСОБА_10 .

Свідок ОСОБА_26 в судовому засіданні місцевого суду показала, що їй не відомі обставини, хто виконав копію Специфікації яка містила державну таємницю, та не змогла підтвердити, що у 2016 році ОСОБА_10 передавав ОСОБА_14 документи з державною таємницею.

Показання цього свідка суд визнав неналежними доказами, ними не підтверджується вина обвинуваченого.

Аналогічні показання в судовому засіданні місцевого суду показав свідок ОСОБА_27 йому не відомо, хто і за яких обставин виготовив копію таємної Специфікації, хто і коли передав її ОСОБА_14 . Тобто, будь-яких обставин, що доводять вину обвинуваченого цей свідок не зміг підтвердити.

Відтак, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що висунуте ОСОБА_10 обвинувачення не підтвердили свідки сторони обвинувачення.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні місцевого суду показав, що на період відряджень і відпусток директора ДП «НТК «ЗТМ» ОСОБА_10 , в травні-червні 2016 року виконував його обов`язки. В ході підготовки до судового розгляду справи за позовом Міністерства оборони України, що мало відбутись в м. Київ, у червні-липні 2016 року дав вказівку ОСОБА_16 підготувати до 6 липня 2016 року всі необхідні документи для участі ОСОБА_10 в господарському суді. ОСОБА_16 в свою чергу залучив до підготовки всі підрозділи: відділ бухгалтерії, відділ РСО та планово-економічний відділ заводу, а в подальшому, на початку липня 2016 року, до засідання, вказані документи було передано автомобілем до м. Київ директору ОСОБА_10 . У червні 2016 року Халіка на робочому місці не було. Вважає, що саме ОСОБА_13 , яка займала посаду начальника РСО ДП «НТК «ЗТМ», могла зробити копії таємних документів та залишити їх ОСОБА_16 , оскільки доступ до цих документів мала виключно вона. Крім цього, виготовлені копії таємної Специфікації він бачив у бухгалтерів, які готували відповідні бухгалтерські звіти. Свідок стверджував, що в кабінеті директора ксерокопіювальної техніки не було, був лише принтер. Неодноразово бачив, що таємна документація знаходилась в бухгалтерії чи в планово-економічному відділі.

Свідок ОСОБА_16 показав, що з січня 2016 по січень 2018 року займав посаду заступника директора з безпеки та охорони ДП «НТК «ЗТМ», до кола обов`язків входило контролювати стан розгляду справ ДП «НТК «ЗТМ» у судах. Свідок підтвердив, що в червні 2016 року він отримав вказівку від в.о. директора заводу ОСОБА_15 - підготувати повний пакет документів у господарській справі за позовом МОУ до ДП «НТК «ЗТМ» для написання юристами відзиву на позов. В свою чергу він дав вказівку працівникам бухгалтерії, планово-економічного відділу та начальнику відділу РСО надати копії всіх необхідних документів. Особисто він ( ОСОБА_16 ) формував пакет документів після того як всі відділи їх принесли. Начальник РСО ОСОБА_13 в приміщенні приймальні робила копії вказаних документів у двох примірниках, оскільки на той час вона виконувала обов`язки секретаря ОСОБА_26 , остання перебувала на лікарняному. Після чого, один примірник пакету документів було залишено у канцелярії у папці для юристів для написання відзиву на позов, а інший примірник передано в архів, звідки його було вилучено працівниками СБУ 31 серпня 2018 року. Свідок підтвердив, що в цей час: травень-червень 2016 року ОСОБА_10 перебував у відрядженнях та у відпустці, а тому не причетний до виготовлення копій документів, в тому числі і документів з державною таємницею, більше того у кабінеті директора ксерокопіювальної техніки, був лише принтер. У його присутності ОСОБА_10 ніколи не передавав юристам документи.

Таким чином, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що показаннями ОСОБА_16 спростовується версія обвинувачення про розповсюдження ОСОБА_10 відомостей, що містять державну таємницю.

Експерт з державної таємниці ОСОБА_28 в судовому засіданні місцевого суду показав, що додаток №1 до додаткової угоди №3 до Договору №324/2/4-Д від 21 травня 2015 року Специфікацію виробів, що поставляються за Договором №324/2/4-Д від 21 травня 2015 року, які надійшли на підприємство 6 січня 2016 року містили державну таємницю до 22 листопада 2017 року. Після 22 листопада 2017 року і на момент виявлення і вилучення вказаних документів 23 квітня 2018 року у ОСОБА_14 вказана Специфікація не містила відомості, які становлять державну таємницю, оскільки за рішенням компетентних органів була виключена зі Зводу відомостей, що становлять державну таємницю та з 22 листопада 2017 року становила виключно службову інформацію.

Під час допиту експерт фактично спростував висновки щодо спричинення шкоди державі, адже зазначив, що такі висновки ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки у його розпорядженні не було будь-яких даних про розповсюдження державної таємниці до 22 листопада 2017 року.

За матеріалами справи - досудове слідство було розпочате у березні 2018 року, а обшуки були проведені в квітні й серпні 2018 року, тобто, коли вказана вище інформація вже не була державною таємницею. Таким чином, показання експерта про відсутність реальної шкоди ґрунтуються на матеріалах справи, а письмовий висновок в цій частині не узгоджується з доказами досудового розслідування про спричинену шкоду та не підтверджує доводи обвинувачення про нібито спричинену шкоду інтересам національної безпеки України.

З письмового висновку від 29 травня 2018 року експерта з питань таємниць ОСОБА_28 слідує, що у документах, зокрема: договорі про закупівлю № 342/2/4-Д від 21.05.2015 року, (таємно, без додатку №1 не таємно), на 18 арк., інвентарний номер № 180т; додатковій угоді №3 до договору про закупівлю №342/2/4-Д від 21.05.2015 року, (таємно, без додатку №1 до додаткової угоди №3 не таємно), на 4 аркушах, інвентарний № 184т; копії додатку №1 до додаткової угоди №3 до Договору про закупівлю за державні кошти № 342/2/4-Д від 21.05.2015 року Специфікація виробів, що поставляються за Договором про закупівлю за державні кошти № 342/2/4-Д від 21.05.2015 року, виконана на 1 аркуші містяться відомості, що станом на червень-грудень 2016 року становили державну таємницю, та підпадали під дію ст. 1.4.7 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом СБУ від 12.05.2005 року № 440(зі змінами). На даний момент у зв`язку із внесенням змін до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом СБУ від 12.05.2005 року № 440 та викладенням статті 1.4.7 у новій редакції зазначені відомості не містять відомості, що становлять державну таємницю, проте містять відомості, які підпадають під дію п. 14.4 Переліку відомостей ЗСУ, що становлять службову інформацію, затвердженого наказом Генерального штабу ЗСУ від 22.11.2017 року № 408. Передача особам, які не мають допуску та доступу до державної таємниці копії додатку № 1 до додаткової угоди № 3до Договору про закупівлю за державні кошти № 342/2/4-Д від 21.05.2015 року Специфікація виробів, що доставляються за Договором про закупівлю за державні кошти № 342/2/4-Д від 21.05.2015 року на 1 арк., спричинила розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю (т.1, а.с.231-244 м.д.с.). Отже, висновком експерта доводиться, що у лише червні - грудні 2016 року (а фактично до 22 листопада 2017 року) копія Специфікація виробів, містила відомості, які становили державну таємницю.

Відтак, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що цей доказ не доводить, що саме ОСОБА_10 вчинив розголошення державної таємниці, навіть якщо така таємниця містилась у наданих експерту документах та їх копіях.

Не доводиться винуватість ОСОБА_10 й іншими дослідженими доказами:

- відомостями ДП «НТК «ЗТМ» з яких слідує, що допуск до державної таємниці у 2015-2016 р.р. мали 12 осіб, а тому будь-хто з них міг вчинити дії інкриміновані ОСОБА_10 ;

- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 18 червня 2018 року;

- описом вилучених документів та їх копій, які вилучені у режимно-секретному відділі господарського суду м. Києва;

- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 23 квітня 2018 року, яким зафіксовано факт вилучення 23 квітня 2018 року в РСО ДП «НТК «ЗТМ»: 1)Договору про закупівлю №342/2/4-Д від 21 травня 2015 року, (таємно. без додатку №1 нетаємно), на 18 аркушах, інвентарний №180т; 2)Додаткової угоди №3 до договору про закупівлю №342/2/4-Д від 21 травня 2015 року, (таємно, без додатку №1 до додаткової угоди №3 нетаємно), на 4-х аркушах, інвентарний номер №184т; 3)Додаткової угоди № 1 від 20 липня 2015 року до договору про закупівлю №342/2/4-Д від 21 травня 2015 року на 1 аркуші; 4)Додаткової угоди №2 від 03 грудня 2015 року до договору про закупівлю №342/2/4-Д від 21 травня 2015 року на 3-х аркушах; 5)Картки видачі документів (форма 35) на 1 аркуші до інвентарних номерів № 180т та № 184т.;

- протоколом та відеозаписом обшуку від 23 квітня2018 року. Згідно відомостей протоколу у офісі ОСОБА_14 було відшукано копію додатку № 1 до додаткової угоди № 3 до Договору № 324/2/4-Д від 21 травня 2015 року Специфікацію виробів, що поставляються за Договором № 324/2/4-Д від 21 травня 2015 року, проте, будь-яких позначень, що вказана копія документу містить державну таємницю на письмовому документі не було. У протоколі обшуку вказано: «Як пояснив ОСОБА_14 дані документи було підготовлено ним як власником ПП «Гарантія Консалт» за вказівкою та на замовлення директора ДП «НТК «ЗТМ». Тобто, фактично протоколом не зафіксовано факт розголошення державної таємниці.

Крім того, слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_13 від 18 вересня 2018 року місцевим судом визнано недопустимим доказом, оскільки такий проведений з істотними порушеннями ст.240 КПК України, про що наведені аргументовані мотиви.

Ретельно проаналізувавши докази, зокрема, показання обвинуваченого, свідків, висновок експерта, місцевий суд дав їм належну оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За наведених обставин, апеляційний суд уважає, що висновки суду першої інстанції та оцінка доказів у справі, викладені в оскарженому вироку, не містять суперечностей та не викликають в апеляційного суду сумнівів щодо їх правильності, оскільки протилежне не було доведено стороною обвинувачення.

Інших переконливих доводів щодо невідповідності оскаржуваного вироку вимогам закону апеляційному суду стороною обвинувачення не надано.

Оскільки надані стороною обвинувачення докази є недостатніми для підтвердження обвинувачення, а всі сумніви щодо винності обвинуваченого, відповідно до ст.62 Конституції України, слід тлумачити на його користь, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість та законність прийнятого місцевим судом рішення про недоведеність його вини у скоєнні злочину.

Водночас колегія суддів наголошує й на неконкретності обвинувачення, зокрема, періоду вчинення інкримінованого ОСОБА_10 злочину (весна початок літа 2016 року) з урахуванням його алібі та непереконливість показань свідка ОСОБА_13 з цього приводу.

На переконання апеляційного суду, не може визнаватися істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, зокрема при ухваленні виправдувального вироку, відмова місцевим судом у задоволенні заявленого стороною обвинувачення відводу захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_9 з підстав виникнення потенційного конфлікту інтересів у неї зі свідком обвинувачення ОСОБА_14 , який є її цивільним чоловіком, бо під час досудового розслідування він давав показання, що підтверджували винуватість обвинуваченого. Така відмова, на думку апелянтів, негативно вплинула на хід судового розгляду та на оцінку доказів судом при прийнятті рішення, бо судом не забезпечено змагальність сторін та неупередженість судового розгляду.

Колегія суддів, окрім іншого, акцентує, що під час судового розгляду свідок ОСОБА_14 , як зазначено вище, фактично не давав показань на користь обвинувачення, а навпаки, спростував версію сторони обвинувачення і останньою належним чином не аргументовано, яким чином відмова в задоволенні відводу вплинула на доведеність обвинувачення під час судового розгляду.

Доводи сторони обвинувачення в апеляційній скарзі щодо неповноти судового розгляду, яка полягала у відхиленні клопотання про виклик та допит свідків: ОСОБА_21 , ОСОБА_29 , ОСОБА_22 та додаткового допиту свідка ОСОБА_14 з метою підтвердження чи спростування обставин виготовлення та передачі копій таємного документу та з інших питань, слід визнати необґрунтованими, бо не наведено вагомої необхідності в допиті перших, а щодо свідка ОСОБА_14 , то таке мало би бути реалізовано при його основному допиті.

Наведена судом першої інстанції ретельна оцінка доказів, які безпосередньо досліджувались у судовому засіданні, зокрема, й щодо довідки про перетин кордону обвинуваченим, спростовує доводи апелянтів щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Також є бездоказовим твердження апеляційних скарг про порушення принципу безпосереднього дослідження доказів судом: письмових пояснень свідків сторони захисту ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які в судовому засіданні не допитувалися. За змістом мотивувальної частини вироку, суд не посилався на їхні свідчення на обґрунтування недоведеності винуватості ОСОБА_10 .

З урахуванням ухвалення виправдувального вироку, місцевий суд правомірно не врахував доводи досудової доповіді органу пробації.

Не встановлено апеляційним судом і порушення судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати, що підтверджено й висновком службового розслідування від 09.07.2021р.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг прокурорів про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що слугує підставою для скасування оскарженого вироку, апеляційний суд визнає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Апеляційний суд уважає, що сторона обвинувачення не навела обставин, які є підставою для застосування апеляційним судом положень ст.ст.409-412, КПК України.

З огляду на викладене, вирок суду першої інстанції за своїм змістом відповідає вимогам ст.ст.370, 374 КПК, а тому підстав для його скасування та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, про що просили апелянти, не вбачається.

Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2021 року щодо ОСОБА_10 залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора Хмельницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_11 та заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_12 без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту їїпроголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3