Постанова

від 06.07.2022 по справі 205/9684/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 липня 2022 року

м. Київ

справа № 205/9684/18

провадження № 61-19351св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , державний реєстратор виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяна Вавилівна, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Техноком»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Елва»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 6 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Басової Н. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т. В., Товариства з обмеженою відповідальністю (далі -

ТОВ) «Техноком», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ТОВ Фірма «Елва», про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про проведення державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову вказував, що прокуратурою Дніпропетровської області встановлено факт безпідставного набуття юридичними та фізичними особами права власності на об`єкт нерухомого майна, який належить до комунальної власності, а саме на нежитлове приміщення у підвалі будинку літ. А-3

на АДРЕСА_1 .

2 травня 2018 року за ТОВ Фірма «Техноком» зареєстровано право власності на нежитлове приміщення кафе у підвалі будинку

АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу

від 10 березня 2000 року № б/н, укладеного вказаним товариством з

ТОВ Фірма «Елва». У вказаному договорі зазначено, що нежитлове приміщення кафе належить ТОВ Фірма «Елва» на підставі наказу Фонду державного майна України № 616-п від 20 листопада 1996 року.

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19 листопада 2003 року спірне нежитлове приміщення, що знаходиться у підвалі і є частиною житлового будинку літ. А-3 № 4 на АДРЕСА_1 , прийняте у комунальну власність територіальної громади міста відповідно до акта

приймання-передачі від 12 вересня 2003 року.

Прокурор вказував, що ПП Фірма «Елва» не було власником вказаного нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 , оскільки наказ Фонду державного майна України № 616-п від 20 листопада 1996 року про передачу спірного нежитлового приміщення ТОВ Фірма «Елва» не видавався, отже договір купівлі-продажу вказаного приміщення від 10 березня 2000 року є недійсним.

Позивач зазначає, що спірне приміщення неправомірно вибуло із власності територіальної громади міста поза його волею, а саме на підставі договору купівлі-продажу від 10 березня 2000 року та рішення державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) (індексний номер 40937758) від 4 травня

2018 року.

В подальшому ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 450

від 31 липня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кобильницьким С. І., придбала у

ТОВ Фірма «Техноком» спірне нежитлове приміщення.

Вважає, що спірне майно вибуло з володіння власника на підставі недійсного договору купівлі-продажу, укладеного не з власником майна, що свідчить про його вибуття поза волею власника та наявність підстав для його витребування.

За таких обставин просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10 березня 2000 року нежитлового приміщення кафе, що знаходиться у підвалі будинку літ А-3 № 4 на АДРЕСА_1 , укладений ТОВ Фірма «Елва» та

ТОВ Фірма «Техноком»;

- скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) (індексний номер 40937758) від 4 травня 2018 року щодо проведення державної реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення

на АДРЕСА_1 за ТОВ Фірма «Техноком»;

- витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення, розташоване у підвалі

на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 6 серпня

2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення державного реєстратора, суд першої інстанції зазначив, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення кафе від 10 березня 2000 року, укладений

ТОВ Фірма «Елва» та ТОВ Фірма «Техноком», є нікчемним правочином, юридичних наслідків для сторін не створює, тому визнання його судом недійсним не вимагається.

Також суд першої інстанції врахував, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 31 липня 2018 року, укладений ТОВ Фірма «Техноком» та ОСОБА_1 , не визнано недійсним в судовому порядку, тому підстав для витребування нерухомого майна від ОСОБА_1 відсутні.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду

міста Дніпропетровська від 6 серпня 2020 року - без змін.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прокурор не надав належних та допустимих доказів на підтвердження набуття Дніпровською міською радою права власності на спірне нерухоме майно на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, тому відсутні підстави вважати порушеними права чи законні інтереси Дніпровської міської ради під час укладення цього договору та необхідності визнання недійсним.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що помилкове посилання суду першої інстанції на нікчемність такого договору не вплинуло на правильність вирішення справи.

Щодо позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора, суд першої інстанції виходив з обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, зазначивши, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. Такого висновку апеляційний суд дійшов з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження

№ 14-376цс18).

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для витребування спірного нежитлового приміщення з незаконного володіння ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що майно перебуває у власності останньої на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницьким С. І., і докази незаконності володіння ОСОБА_1 вказаним майно, з урахуванням дійсності договору купівлі-продажу від 31 липня 2018 року, в матеріалах справи відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, які її подала

У грудні 2020 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 6 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив момент вибуття спірного нерухомого майна з володіння законного власника та не застосував до спірних правовідносин статтю 128 ЦК Української РСР. Суди не врахували, що на момент укладення оспорюваного договору

ТОВ Фірма «Елва» не було власником майна та фактично ним не володіло, тому вибуття нерухомого майна з комунальної власності відбулось 2 травня 2018 року після здійснення державної реєстрації оспорюваного договору. При цьому право власності на спірний об`єкт нерухомого майна набуто Дніпровською міською радою з 12 вересня 2003 року.

На думку заявника, апеляційний суд не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 4 липня 2018 року

у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), про те, що відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема, набуває і право володіння.

Крім того, суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 522/11532/15 (провадження

№ 61-18199св18), про те, що за результатами розгляду спору про визнання правочину недійсним вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав його недійсності, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Заявник вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права з підстав обрання неналежного способу захисту права, оскільки такий висновок суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 4 грудня 2019 року

у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) і від 25 червня 2019 року

у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження

№ 61-18064св18).

Апеляційний суд не врахував, що на дату звернення з даним позовом (28 грудня 2018 року) стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачала можливість скасування рішення про державну реєстрацію права на підставі рішення суду. Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29 травня 2019 року у справі 367/2022/15-ц (провадження № 14-367цс18) про необхідність скасування запису про державну реєстрацію, а не визнання незаконним рішення про таку реєстрацію, на який послався апеляційний суд, сформульований після пред`явлення позову.

Також заявник вважає помилковим висновок апеляційного суду про відсутність підстав для витребування спірного нежитлового приміщення у власність Дніпровської міської ради, оскільки вказане майно вибуло з комунальної власності 2 травня 2018 року шляхом проведення державної реєстрації права власності на підставі договору купівлі-продажу від 10 березня 2000 року, укладеного з ТОВ Фірма «Елва», за відсутності у останнього права власності на відчужуване майно, що вказує про вибуття майна з володіння Дніпровської міської ради поза волею останньої. Вказує, що витребування майна на користь Дніпровської міської ради є ефективним способом захисту права, оскільки первісна підстава вибуття майна з комунальної власності є незаконною. На думку прокурора, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31 липня 2018 року, за яким спірне майно набуто ОСОБА_1 , не є потрібним.

Прокурор вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову в частині витребування майна у зв`язку з чинністю укладеного ТОВ «Техноком» та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу

від 31 липня 2018 року, суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та висновкам Верховного Суду, викладеним

у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 752/11904/17

(провадження № 61-14959св19).

Позиція інших учасників справи

У березні 2021 року представник Дніпровської міської ради Недосвітна С. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, просила касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи

заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19 ), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), у постановах Верховного Суду від 23 жовтня

2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18),

від 11 вересня 2019 року у справі № 522/11532/15 (провадження

№ 61-18199св18), від 22 жовтня 2020 року у справі № 752/11904/17 (провадження № 61-14959св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)

Ухвалою Верховного Суду від 8 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що нежитлове приміщення у підвалі будинку АДРЕСА_1 належить до об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста, що підтверджується рішенням Дніпропетровської міської ради від 19 листопада

2003 року 11/13 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя»», та перебуває на балансі Комунального підприємства (далі - КП) «Житлово-експлуатаційне підприємство № 34» Дніпропетровської міської ради.

Суди встановили, що 4 травня 2018 року державним реєстратором виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу)

(індексний номер 40937758), яким зареєстровано за ТОВ Фірма «Техноком» право власності на нежитлове приміщення, кафе літ. А-3 у будинку

АДРЕСА_1 загальною площею 88,8 кв.м на підставі договору купівлі-продажу № б/н від 10 березня 2000 року.

Зі змісту договору купівлі-продажу від 10 березня 2000 року суди встановили, що за цим договором ТОВ Фірма «Елва» відчужило ТОВ Фірма «Техноком» нежитлове приміщення кафе загальною площею 88,8 кв.м, розташоване у підвалі будинку АДРЕСА_1 .

31 липня 2018 року ТОВ Фірма «Техноком» продало вказане нежитлове приміщення кафе ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кобильницьким С. І. та зареєстрованим за № 450.

З повідомлення КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 18 грудня 2018 року суди встановили, що право власності на нерухоме майно, що знаходиться у будинку 4 (літ. А) у місті Дніпро зареєстровано за Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством № 34 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20 травня 2004 року за № 1435, про що видано виписку з облікової книги про реєстрацію багатоквартирного будинку від 27 листопада 2006 року та записано в реєстрову книгу № 44 ЖЮ за реєстровим № 4015-105.

З листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради

№ 12/5-3579 від 23 листопада 2018 року у Реєстрі об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Дніпро на АДРЕСА_1 зазначені об`єкти нерухомого майна:

-житловий будинок літ.А-3 загальною площею 2 539,3 кв.м, що перебуває на балансі КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 34» Дніпропетровської міської ради;

- нежитлове приміщення у підвалі будинку літ. А-4, загальною площею 62 кв.м, що перебуває на балансі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Звертаючись із позовом, прокурор посилався на факт безпідставного набуття юридичними та фізичними особами права власності на об`єкт нерухомого майна, який належить до комунальної власності, а саме на нежитлове приміщення у підвалі будинку літ. А-3 на АДРЕСА_1 .

Прокурор зазначав, що ПП Фірма «Елва» не було власником нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, оскільки наказ Фонду державного майна України № 616-п від 20 листопада 1996 року про передачу спірного нежитлового приміщення ПП Фірма «Елва» не видавався.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про нікчемність оспорюваного договору, тому вважав відсутніми підстави для визнання цього договору недійсним.

Погодившись із висновком місцевого суду про відмову у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд апеляційної інстанції зазначив інші підстави для такого висновку, а саме вважав, що прокурор не надав належних та допустимих доказів на підтвердження набуття Дніпровською міською радою права власності на спірне нерухоме майно на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, тому вважав відсутніми підстави стверджувати порушення прав чи законних інтересів Дніпровської міської ради під час укладення цього договору.

В цей же час, суд апеляційної інстанції вважав доведеними обставинами набуття права власності Дніпровською міською радою на спірне житлове приміщення у 2004 році.

Проте із вказаним висновком суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

За положеннями статті 86 ЦК Української РСР та статті 2 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

Статтями 31, 35 Закону України «Про власність» передбачено, що до державної власності в Україні належать загально-державна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності.

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу

від 10 березня 2000 року, облік та реєстрація об`єктів нерухомого майна незалежно від форм власності належали до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

При цьому згідно зі статтею 128 ЦК Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві.

Згідно з частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Частинами п`ятою, восьмою статті 60 цього Законувизначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності; об`єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Верховний Суд у постанові 28 березня 2022 року у справі № 357/3660/20 (провадження № 61-19469св21), застосовуючи вказані норми матеріального права у подібних правовідносинах, зазначив, що виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування.

Дійшовши формального висновку про відсутність підстав вважати порушеними права чи законні інтереси Дніпровської міської ради під час укладення договору купівлі-продажу від 10 березня 2000 року без посилання на норми матеріального права, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції не перевірив обставини щодо набуття права власності на спірні приміщення ПП Фірма «Елва» та не навів у постанові мотиви відхилення доводів прокурора про відсутність у вказаного підприємства права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна на час його продажу.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),

від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У випадку порушення права власності власник відповідно до статті 387 ЦК України має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційний позов як спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на особливість правової природи віндикації. Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила у постанові

від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) про те, що умовами звернення з таким позовом є: 1) позивач є власником майна;

2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах;

5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

У пункті 148 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про витребування майна, суд апеляційної інстанції передчасно послався на чинність договору купівлі-продажу від 31 липня 2018 року, не встановив обставини щодо підстав вибуття нежитлового приміщення з комунальної власності та не перевірив, чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині витребування майна з чужого незаконного володіння.

Крім того, поза увагою апеляційного суду залишилось те, що згідно з поданими прокурором доказами, зокрема, рішення Дніпропетровської міської ради

від 19 листопада 2003 року 11/13 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя»» та витягу з Реєстру об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Дніпро № 4397

від 22 листопада 2018 року, Дніпровська міська рада є власником нежитлового приміщення у підвалі будинку АДРЕСА_1 загальною площею 62 кв.м.

За змістом інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 217676427 від 24 липня 2020 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення кафе, розташоване у підвалі будинку літ. А-3 на АДРЕСА_1 .

Вважаючи доведеною обставину набуття спірного нежитлового приміщення у комунальну власність Дніпровської міської ради, суд апеляційної інстанції не врахував, що зазначений прокурором об`єкт нерухомого майна за адресою та площею відрізняється від об`єкта нерухомого майна, який прокурор просить витребувати у ОСОБА_1 , не перевірив, чи є вказані приміщення одним і тим самим об`єктом нерухомого майна, та чим викликані відмінності у технічних характеристиках цих об`єктів.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постанові Верховного Суду від 28 березня 2022 року у справі № 357/3660/20 (провадження № 61-19469св21) та постанові

від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом недоліки не має, так як не може переоцінювати докази, встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки суд апеляційної інстанцій не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення даної справи, зокрема щодо правомірності набуття ПП Фірма «Елва» права власності на спірне нежитлове приміщення; правомірності відчуження цим підприємством вказаного приміщення

ТОВ Фірма «Техноком»; не встановив дійсного володільця спірного нежитлового приміщення; не перевірив, чи є ефективним з урахування обставин даної справи обраний прокурором спосіб захисту права, тому прийнята апеляційним судом постанова відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, надати оцінку доводам прокурора щодо правомірності набуття ПП Фірма «Елва» права власності на спірне нежитлове приміщення та відчуження його

ТОВ Фірма «Техноком», встановити володільця спірного нежитлового приміщення та розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В.М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук