Постанова

від 22.02.2023 по справі 205/9684/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/479/23 Справа № 205/9684/18 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2023 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Макарова М.О., Демченко Е.Л.,

за участю секретаря Лопакової А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_1 , Державний реєстратор виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяни Василівни, Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноком», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Елва» про визнання недійсним договору купівлі продажу нежитлового приміщення, скасування рішення про проведення державної реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення, витребування майна з чужого незаконного володіння

за апеляційноюскаргою Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2020 року, -

В С Т А Н О В И В:

28 грудня 2018 року Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в собі Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т. В., Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Техноком», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ Фірма «Елва», про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про проведення державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову вказував, що прокуратурою Дніпропетровської області встановлено факт безпідставного набуття юридичними та фізичними особами права власності на об`єкт нерухомого майна, який належить до комунальної власності, а саме на нежитлове приміщення у підвалі будинку літ. А-3 на АДРЕСА_1 .

2 травня 2018 року за ТОВ Фірма «Техноком» зареєстровано право власності на нежитлове приміщення кафе у підвалі будинку АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10 березня 2000 року № б/н, укладеного вказаним товариством з ТОВ Фірма «Елва». У вказаному договорі зазначено, що нежитлове приміщення кафе належить ТОВ Фірма «Елва» на підставі наказу Фонду державного майна України № 616-п від 20 листопада 1996 року.

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19 листопада 2003 року спірне нежитлове приміщення, що знаходиться у підвалі і є частиною житлового будинку літ. АДРЕСА_3 , прийняте у комунальну власність територіальної громади міста відповідно до акта приймання-передачі від 12 вересня 2003 року.

Прокурор вказував, що ПП Фірма «Елва» не було власником вказаного нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 , оскільки наказ Фонду державного майна України № 616-п від 20 листопада 1996 року про передачу спірного нежитлового приміщення ТОВ Фірма «Елва» не видавався, отже договір купівлі-продажу вказаного приміщення від 10 березня 2000 року є недійсним.

Позивач зазначає, що спірне приміщення неправомірно вибуло із власності територіальної громади міста поза його волею, а саме на підставі договору купівлі-продажу від 10 березня 2000 року та рішення державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) (індексний номер 40937758) від 4 травня 2018 року.

В подальшому ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 450 від 31 липня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кобильницьким С. І., придбала у ТОВ Фірма «Техноком» спірне нежитлове приміщення.

Вважає, що спірне майно вибуло з володіння власника на підставі недійсного договору купівлі-продажу, укладеного не з власником майна, що свідчить про його вибуття поза волею власника та наявність підстав для його витребування.

За таких обставин просив:

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10 березня 2000 року нежитлового приміщення кафе, що знаходиться у підвалі будинку літ А-3 АДРЕСА_1 , укладений ТОВ Фірма «Елва» та ТОВ Фірма «Техноком»;

скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) (індексний номер 40937758) від 4 травня 2018 року щодо проведення державної реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 за ТОВ Фірма «Техноком»;

витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення, розташоване у підвалі на АДРЕСА_1 (том 1 а.с.2-12).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровської області від 06 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено (том 2 а.с.27-31).

Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що договір купівлі продажу № б/н від 10 березня 2000 року був укладений за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності у продавця ТОВ фірма «Елва», тому такий договір є недійсним. На час укладення спірного договору майно належало до комунальної власності міста Дніпро, та вибуло із володіння власника поза його волею, таке майно може бути витребувано у останнього набувача ОСОБА_1 в порядку ст. 388 ЦК України (том 2 а.с.36-41).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 6 серпня 2020 року без змін (том 2 а.с. 65-69).

Постановою Верховного суду від 06 липня 2022 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (том 2 а.с.180-187).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, враховуючи висновки Верховного Суду від 06 липня 2022 року, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалюючи рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення державного реєстратора, суд першої інстанції зазначив, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення кафе від 10 березня 2000 року, укладений ТОВ Фірма «Елва» та ТОВ Фірма «Техноком», є нікчемним правочином, юридичних наслідків для сторін не створює, тому визнання його судом недійсним не вимагається.

Також суд першої інстанції врахував, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 31 липня 2018 року, укладений ТОВ Фірма «Техноком» та ОСОБА_1 , не визнано недійсним в судовому порядку, тому підстав для витребування нерухомого майна від ОСОБА_1 відсутні.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прокурор не надав належних та допустимих доказів на підтвердження набуття Дніпровською міською радою права власності на спірне нерухоме майно на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, тому відсутні підстави вважати порушеними права чи законні інтереси Дніпровської міської ради під час укладення цього договору та необхідності визнання недійсним.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що помилкове посилання суду першої інстанції на нікчемність такого договору не вплинуло на правильність вирішення справи.

Щодо позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора, суд першої інстанції виходив з обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, зазначивши, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. Такого висновку апеляційний суд дійшов з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18).

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для витребування спірного нежитлового приміщення з незаконного володіння ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що майно перебуває у власності останньої на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницьким С. І., і докази незаконності володіння ОСОБА_1 вказаним майно, з урахуванням дійсності договору купівлі-продажу від 31 липня 2018 року, в матеріалах справи відсутні.

Скасовуючи постанову апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанцій не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення даної справи, зокрема щодо правомірності набуття ПП Фірма «Елва» права власності на спірне нежитлове приміщення; правомірності відчуження цим підприємством вказаного приміщення ТОВ Фірма «Техноком»; не встановив дійсного володільця спірного нежитлового приміщення; не перевірив, чи є ефективним з урахування обставин даної справи обраний прокурором спосіб захисту права, тому прийнята апеляційним судом постанова відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні в матеріалах справи доказах, дійшла наступного висновку.

Так, судом було встановлено, що нежитлове приміщення у підвалі будинку АДРЕСА_4 належить до об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста, що підтверджується рішенням Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року 11/13 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя»», та перебуває на балансі Комунального підприємства (далі КП) «Житлово-експлуатаційне підприємство № 34» Дніпропетровської міської ради.

04 травня 2018 року державним реєстратором виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) (індексний номер 40937758), яким зареєстровано за ТОВ Фірма «Техноком» право власності на нежитлове приміщення, кафе літ. А-3 у будинку АДРЕСА_1 загальною площею 88,8 кв.м на підставі договору купівлі-продажу № б/н від 10 березня 2000 року.

Зі змісту договору купівлі-продажу від 10 березня 2000 року суди встановили, що за цим договором ТОВ Фірма «Елва» відчужило ТОВ Фірма «Техноком» нежитлове приміщення кафе загальною площею 88,8 кв.м, розташоване у підвалі будинку АДРЕСА_2 .

31 липня 2018 року ТОВ Фірма «Техноком» продало вказане нежитлове приміщення кафе ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кобильницьким С. І. та зареєстрованим за № 450.

З повідомлення КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 18 грудня 2018 року суди встановили, що право власності на нерухоме майно, що знаходиться у будинку АДРЕСА_5 зареєстровано за Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством № 34 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20 травня 2004 року за № 1435, про що видано виписку з облікової книги про реєстрацію багатоквартирного будинку від 27 листопада 2006 року та записано в реєстрову книгу № 44 ЖЮ за реєстровим № 4015-105.

З листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради № 12/5-3579 від 23 листопада 2018 року у Реєстрі об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Дніпро на АДРЕСА_1 зазначені об`єкти нерухомого майна:

- житловий будинок літ.А-3 загальною площею 2 539,3 кв.м, що перебуває на балансі КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 34» Дніпропетровської міської ради;

- нежитлове приміщення у підвалі будинку літ. А-4, загальною площею 62 кв.м, що перебуває на балансі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради.

За положеннями статті 86 ЦК Української РСР та статті 2 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

Статтями 31, 35 Закону України «Про власність» передбачено, що до державної власності в Україні належать загально-державна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності.

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу від 10 березня 2000 року, облік та реєстрація об`єктів нерухомого майна незалежно від форм власності належали до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

При цьому згідно зі статтею 128 ЦК Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві.

Згідно з частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Частинами п`ятою, восьмою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності; об`єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Верховний Суд у постанові 28 березня 2022 року у справі № 357/3660/20 (провадження № 61-19469св21), застосовуючи вказані норми матеріального права у подібних правовідносинах, зазначив, що виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування.

Дійшовши формального висновку про відсутність підстав вважати порушеними права чи законні інтереси Дніпровської міської ради під час укладення договору купівлі-продажу від 10 березня 2000 року без посилання на норми матеріального права, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, суд 1 інстанції не перевірив обставини щодо набуття права власності на спірні приміщення ПП Фірма «Елва» та не навів у рішенні мотиви відхилення доводів прокурора про відсутність у вказаного підприємства права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна на час його продажу.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У випадку порушення права власності власник відповідно до статті 387 ЦК України має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційний позов як спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на особливість правової природи віндикації. Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) про те, що умовами звернення з таким позовом є: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

У пункті 148 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Рішення Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року 11/13 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя» та витягу з Реєстру об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Дніпро № 4397 від 22 листопада 2018 року, Дніпровська міська рада є власником нежитлового приміщення у підвалі будинку АДРЕСА_4 загальною площею 62 кв.м.

За змістом інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 217676427 від 24 липня 2020 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення кафе, розташоване у підвалі будинку літ. А-3 на АДРЕСА_1 .

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що будинку літ. А-3 на АДРЕСА_1 є складовою нерухомою річчю, тоді як спірне нежитлове приміщення, що розташоване в підвалі вказаної будівлі, є складовою частиною.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24.05.2001 №127 (далі Інструкція) технічна інвентаризація комплекс робіт з обмірювання об`єкта нерухомого майна х визначенням його складу, фактичної площі та об`єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) та обов`язковим внесенням відомостей про об`єкт нерухомого майна до Реєстру об`єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру).

За результатами проведення технічної інвентаризації складається технічний паспорт, який є документом, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, в щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику. (п. 2 Інструкції).

Як вбачається з технічного паспорту (а.с. 15-16, т. 1) нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 , на яке здійснено незаконну державну реєстрацію за ТОВ фірма «Техноком» та поетажного плату підвалу будівлі літ. А-3 за вказаною адресою (а.с. 21 т. 1), спірне нежитлове приміщення складається з приміщення №1a поз. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 та приміщення №33 поз. 1, 2 в підвалі будівлі літ А-3.

Відповідно до інформації Комунального підприємства «Дніпровське Міське бюро технічної інвентаризації» від 18.12.2018 №19065 (а.с. 18, т. 1) приміщення №1a поз. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 загальною площею 45, 1 кв.м. та приміщення №33 поз. 1, 2 загальною площею 43, 9 кв.м. в підвалі будівлі літ А-3 є складовою частиною житлового будинку АДРЕСА_1 . Реєстрація права власності на вказані нежитлові приміщення, як окремий об`єкт нерухомого майна за ТОВ фірма «Елва» та ТОВ фірма «Техноком» та за будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою бюро технічної інвентаризації не проводилась.

Окремо слід зазначити, що загальна площа приміщень №33 та №la в підвалі літ. А-3 по вул. Новоорловській, 4 в. М Дніпрі складала 89 кв.м., тоді як за ТОВ фірма «Техноком» зареєстровано нежитлове приміщення площею 88,8 кв.м., що пояснюється тим, що в технічному паспорті на вказане приміщення зменшено площу поз. 2 в приміщенні №33 (13,3 кв.м. на поверховому плані), зазначивши її як кімнату 9 підсобка площею 13, 1 кв.м.

На підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1435 вiд 20.05.2004 житловий будинок літ. А-3, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за Комунальним житловим експлуатаційним підприємством №34, про що 27.11.2006 внесено запис в облікову книгу № 44ЖЮ за реєстровим № 4015-105, що є першим записом про реєстрацію речових прав за вказаною адресою.

Вказані обставини належностi до комунальної власності та перебування будинку АДРЕСА_1 на балансі КЖЕП №34 підтверджено листом Департаменту по роті з активами Дніпровської міської ради №12/5-3579 від 23.11.2018 (а.с. 23-24, т. 1). Крім того, у зазначеному листі вказано, що частина підвалу зазначеного будинку літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 є нежитловим приміщенням площею 62, 7 кв.м., що перебуває на балансі Комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та Діяльності з нерухомістю» Дніпровської міської ради, та передавалося в оренду ФОП ОСОБА_2 на підставі договору оренди №184-ДРА/18 від 01.06.2018.

Як вбачається з плану приміщення, наданого в оренду, долученого до договору оренди №184-ДА/18 від 01.06.2018 (а.с. 44, т. 1 зворотній бік) до складу зазначеного нежитлового приміщення ввійшло нежитлове приміщення № 33, поз. 1, 2 загальною площею 43,9 кв.м. та частина приміщення № 1-а поз 1, 2, 3, 4 загальною площею 18, 8 кв.м.

Тобто, нежитлове приміщення площею 62,7 кв.м., яке знаходиться в комунальній власності та перебуває на балансі комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпровської міської ради, та передавалося в оренду ФОП ОСОБА_2 на підставі договору оренди №184-ДРА/18 від 01.06.2018, є частиною того нежитлового приміщення, на яке зареєстровано право власності ТОВ фірма «Техноком», пояснюється різниця в площі зазначених приміщень. Чим власне i решта приміщень в підвалі, що є предметом спору, а саме частина приміщення №1а поз. 5, 6, 7 знаходиться також в комунальній власності міста, але перебуває на балансі КЖЕП №34.

Щодо дійсності договору купівлі продажу б/н від 10.03.2000 року нежитлового приміщення у підвалі будинку АДРЕСА_2 , укладений між ТОВ фірма «Елва» та ТОВ фірма «Техноком», суд зазначає про наступне.

За загальним правилом договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

В даному випадку судом встановлено, що після рішення Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року 11/13 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя» та витягу з Реєстру об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Дніпро № 4397 від 22 листопада 2018 року, Дніпровська міська рада є власником нежитлового приміщення у підвалі будинку АДРЕСА_4 загальною площею 62 кв.м., не дивлячись на вказаний наявний реєстраційний запис щодо такого речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяни Василівни 04.05.2018 здійснюється реєстрація права власності на таке нежитлове приміщення на підставі оспорюваного договору купівлі продажу б/н від 10.03.2000 року.

Таким чином суд доходить висновку, що в даному випадку судом встановлено факт порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки саме на підставі такого договору, після спливу майже 18 років з дати його ймовірного укладання, державним реєстратором було здійснено перереєстрацію речового права, яка належало позивачу по справі, на іншу юридичну особу ТОВ фірма «Техноком».

При цьому, згідно вимог п. 1.4. Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 р. N 121, та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 р. за N 399/2839, яка була чинна на час укладання спірного договору) державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягали об`єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т. п.).

Разом із цим, будь-яких доказів реєстрації права власності після укладання 10.03.2000 року спірного договору за ТОВ фірма «Техноком» у вказаний період судом не здобуто.

Відповідно до вимог ст. 225 ЦК Української РСР у ред. 1963 року (що був чинним на момент укладання спірного договору ) право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно зі статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що ТОВ фірма «Елва», як продавець майна за спірним договором купівлі продажу б/н від 10.03.2000 року, уклало вказаний договір без будь-яких законних підстав оскільки право на майно, що відчужувалось за таким договором, не передавалось такому товариству його дійсним власником.

Таким чином, не набувши права власності на спірне майно та укладаючи договір купівлі-продажу цього майна з ТОВ фірма "Техноком", ТОВ фірма «Елва» порушила вимоги ст. 225 ЦК Української РСР у ред. 1963 року.

Відповідно до вимог ст. 49 ЦК Української РСР у ред. 1963 року. (що був чинним на момент укладання спірного договору) угода, що укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, є недійсною.

З огляду на наведене, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання недійсним вказаного договору купівлі продажу б/н від 10.03.2000 року нежитлового приміщення кафе, що знаходиться у підвалі за адресою: АДРЕСА_6 . А-3 № 4 укладений ТОВ фірма «Елва» та ТОВ фірма «Техноком».

Щодо вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкритим розділом), індексний номер: 40937758 від 04.05.2018 року, державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т.В. про проведення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 за ТОВ фірма «Техноком» (ЄДРПОУ 23931132), суд вказує про таке.

За загальним правилом рішення суб`єкта державної реєстрації вичерпує свою дію з моменту внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Одночасно із цим, самим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що в судовому порядку може бути скасовано саме рішення про державну реєстрацію.

Зокрема, ч. 3 ст. 26 вказаного Закону передбачає, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є, у тому числі, судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Суд вважає, що для відновлення прав територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, як власника спірного майна, необхідним є повернення в становище, яке існувало до моменту порушення, тобто коли права такого власника не ставилися під сумнів і він міг вільно користуватись та розпоряджатись цими правами на власний розсуд.

В даному випадку, визнаючи недійсними оспорюваний договір купівлі продажу б/н від 010.03.2000 року нежитлового приміщення кафе, що знаходиться у підвалі за адресою: АДРЕСА_6 . А-3 № 4 укладений між ТОВ фірма «Елва» та ТОВ фірма «Техноком», суд фактично вирішує питання про речове право позивача на такий об`єкт нерухомого майна. У зв`язку із визнання вказаного договору купівлі продажу недійсним, суд вважає за необхідне скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкритим розділом), індексний номер: 40937758 від 04.05.2018 року, державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т.В. про проведення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 за ТОВ фірма «Техноком» (ЄДРПОУ 23931132).

На думку суду такий спосіб захисту є в даному випадку ефективним, оскільки задоволення зазначених позовних вимог поверне сторони у становище, яке було до укладення недійсного правочину та реєстраційних дій, що були вчинені на підставі такого правочину.

Щодо вимог про витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення на вул. Новоорловській буд. 4 у м. Дніпро, суд зазначає про наступне.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Згідно з частиною п`ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Частинами п`ятою, восьмою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності; об`єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

В даному випадку, судом встановлено, що спірне нежитлове приміщення перебувало у власності територіальної громади міста Дніпра.

Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження таким об`єктом права комунальної власності належало органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

В даному випадку після набуття та реєстрації речового права власності на спірне приміщення Дніпровською міською радою, як власником, не ухвалювалось жодного рішення про необхідність відчуження у будь-який спосіб вказаної нежитлової будівлі на користь третіх осіб.

Таким чином, суд доходить висновку, що спірний об`єкт нерухомого майна вибув із володіння власника - територіальної громади м. Дніпропетровська поза її волею, шляхом відчуження такого майна особою, що не мала права його відчужувати, оскільки не була власником такого майна.

З огляду на наведене, суд вважає наявними правові підстави для задоволення позову прокурора та витребування у ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради спірний об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до приписів ч. 1 ст.141ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 157508 грн. 25 коп., по 52502 грн. 75 коп., що складається з судового збору за подання позовної заяви, в розмірі 35000,50 грн (том 1 а.с.1) + за подання апеляційної скарги в розмірі 52500, 75 (том 2 а.с.48) + за подання касаційної скарги в розмірі 70001,00 грн. (том 2 а.с.75) з кожного відповідача окремо та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 881 грн. 00 коп. (том 1 а.с.53) по 293 грн. 67 коп. з кожного відповідача окремо.

З урахуванням вказаного, доводи апеляційної інстанції знайшли своє підтвердження при перегляді справа, у зв`язку з чим, рішення суду підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради - задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2020 року - скасувати.

Позовні вимоги Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_1 , Державний реєстратор виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяни Василівни, Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноком», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Елва» про визнання недійсним договору купівлі продажу нежитлового приміщення, скасування рішення про проведення державної реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення, витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10 березня 2000 року нежитлового приміщення кафе, що знаходиться у підвалі будинку літ АДРЕСА_3 , укладений ТОВ Фірма «Елва» та ТОВ Фірма «Техноком».

Скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяни Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) (індексний номер 40937758) від 4 травня 2018 року щодо проведення державної реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 за ТОВ Фірма «Техноком».

Витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення, розташоване у підвалі на АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 накористь прокуратуриДніпропетровської області(місцезнаходження:49044,м.Дніпро,проспект ДмитраЯворницького,38,код ЄДРПОУ0290993) судовийзбір урозмірі 52502 грн. 75 коп. та судовий збір у розмірі 293 грн. 67 коп. за подання заяви про забезпечення позову.

Стягнути із державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяни Василівни на користь Прокуратури Дніпропетровської області (місце знаходження: 49044, м. Дніпро, пр.. Дмитра Яворницького, буд. 38, код ЄДРПОУ 02909938) судовий збір у розмірі 52502 грн. 75 коп.та судовий збір у розмірі 293 грн. 67 коп. за подання заяви про забезпечення позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноком» на користь прокуратури Дніпропетровської області (місце знаходження: 49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) судовий збір у розмірі 52502 грн. 75 коп.та судовий збір у розмірі 293 грн. 67 коп. за подання заяви про забезпечення позову.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: