Рішення

від 06.08.2020 по справі 205/9684/18

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

06.08.2020 Єдиний унікальний номер 205/9684/18

Єдиний унікальний номер № 205/9684/18

Провадження № 2/205/114/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2020 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді - Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання - Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міськради до ОСОБА_1 , Державний реєстратор виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяни Вавилівни, Товариство з обмеженою відповідальністю Техноком , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю фірма Елва про визнання недійсним договору купівлі продажу нежитлового приміщення, скасування рішення про проведення державної реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення, витребування майна з чужого незаконного володіння, стягнення судових витрат, -

Прокурор Спиридонова Є.О. представник позивача Недосвітна С.В., представник відповідача Алексєєв О.Є.. -

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10.03.2000 року нежитлового приміщення кафе, що знаходиться у підвалі за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ПП фірма Елва та ТОВ фірма Техноком ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40937758 від 04.05.2018 року державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т.В. про проведення державної реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 за ТОВ фірма Техноком ; витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення, яке розташоване у підвалі за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що прокуратурою Дніпропетровської області встановлено факт безпідставного набуття юридичними та фізичними особами права власності на об`єкт нерухомого майна комунальної власності, а саме: на нежитлове приміщення у підвалі будинку літ. А-3 № 4 на АДРЕСА_1 . Встановлено, що 02.05.2018 року за ТОВ фірма Техноком зареєстровано право власності на нежитлове приміщення кафе у підвалі будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.03.2000 року, укладеного між ТОВ фірма Елва та ТОВ фірма Техноком у вказаному договорі вказано, що нежитлове приміщення кафе належить продавцю - ТОВ фірма Елва на підставі наказу Фонду державного майна України № 616-п від 20.11.1996 року. Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19.11.2003 року спірне нежитлове приміщення прийняте у комунальну власність територіальної громади м. Дніпра. Наказ № 616-п від 20.11.1996 року Фонду державного майна України щодо передачі нежитлового приміщення ТОВ фірма Елва не видавався. Очевидним є те, що ПП фірма Елва не було власником нежитлового приміщення на вул. Новоорловській у м. Дніпрі, а отже договір купівлі-продажу вказаного приміщення від 10.03.2000 року, укладений ПП фірма Елва та ТОВ фірма Техноком є недійсним. Спірне приміщення неправомірно вибуло із власності територіальної громади міста поза його волею, а саме на підставі договору купівлі-продажу від 10.03.2000 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40937758 від 04.05.2018 року державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т.В. в подальшому ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 450 від 31.07.2018 року придбала у ТОВ фірма Техноком нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що спірне майно вибуло з володіння власника на підставі недійсного договору купівлі-продажу, укладеного не з власником майна, що свідчить про його вибуття поза волею власника та наявність підстав для його витребування в порядку ст. 388 ЦК України.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.02.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.02.2019 року накладено арешт на нежитлове приміщення, яке розташоване у підвалі за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницьким С.І. Заборонено будь-яким особам, у т.ч. суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які дії щодо відчуження, у т.ч. шляхом укладення договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачу в оренду, поділу об`єкту тощо, вчиняти будь-які дії, що пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нежитлове приміщення, яке розташоване у підвалі за адресою: АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні 31.07.2019 року ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, ТОВ Елва залучено до участі у справі в якості третьої особи.

У судовому засіданні 15.05.2020 року ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, ТОВ Техноком виключено з числа третіх осіб та залучено до участі у справі в якості співвідповідача.

У судовому засіданні представник прокурора тури Дніпропетровської області позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник Дніпровської міської ради позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, натомість її представник позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду з дійсним позовом.

Відповідач державний реєстратор виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т.В. в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Письмових заяв від нього не надходило.

Представник відповідача ТОВ Техноком в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Письмових заяв від нього не надходило.

Представник третьої особи ТОВ фірма Елва в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Письмових заяв від нього не надходило.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити за наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 02.05.2018 року державним реєстратором виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т.В. проведено державну реєстрацію нежитлового приміщення кафе загальною площею 88,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1545379212101) за ТОВ фірма Техноком на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна б/н від 10.03.2000 року та договору купівлі-продажу б/н від 10.03.2000 року, укладеного між ТОВ Елва та ТОВ фірма Техноком (а.с. 45-46, 105-106).

Згідно договору купівлі-продажу нежитлового приміщення кафе від 10.03.2000 року, укладеного між ТОВ Елва та ТОВ фірма Техноком , продавцю належить приміщення кафе загальною площею 88,8 кв.м., яке розташоване у підвалі за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Наказу Фонду державного майна України № 616-п від 20.11.1996 року (а.с. 105-106).

В той же час, у відповіді Фонду державного майна України від 28.12.2018 року зазначено, що в архіві Фонду наказ № 616-п від 20.11.1996 року не виявлено і відповідно інформація стосовно передачі у приватну власність майна відсутня (а.с. 75).

В подальшому вищезазначене нежитлове приміщення було відчужене ТОВ фірма Техноком на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 31.07.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Кобельницьким С.І. за реєстровим № 450 (а.с. 17).

Згідно відповіді КП ДМБТІ ДОР від 18.12.2018 року, в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 значиться як (підвал прим. 1а поз. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7; прим. 33 по. 1, 2) - на які відсутні відомості про реєстрацію права власності за ТОВ фірма Елва , ТОВ фірма Техноком та за будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою. За адресою: АДРЕСА_1 - за КЖЕП № 34 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20.05.2004 року за № 1435, про що видана виписка з облікової книги про реєстрацію багатоквартирного будинку від 27.11.2006 року та записаного в реєстрову книгу № 44ЖЮ за реєстровим № 4015-105 в КП ДМБТІ ДОР (а.с. 18, 22).

Доводи представника відповідача щодо відсутності у прокурора повноважень на звернення до суду з дійсним позовом суд вважає безпідставними, оскільки на виконання вимог частини 4 статті 56 ЦПК України, частини 3, 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор у позовній заяві обґрунтував підстави для представництва інтересів Дніпровської міської ради, зокрема в чому, на його погляд, полягає порушення цих інтересів, тобто прокурор навів підстави позову.

Так, звертаючись до суду, прокурор у позовній заяві та письмових поясненнях зазначив, що орган, уповноважений державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, - Дніпровська міська рада не забезпечила належний захист інтересів держави, а саме не вжила заходів щодо повернення у власність територіальної громади міста спірного майна.

При цьому прокурор обґрунтував, що, на його погляд, порушення інтересів держави в даному випадку полягає в тому, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за відсутності правових підстав у юридичної особи виникло право власності на майно територіальної громади та незаконне позбавлення права власності на майно, що належить до комунальної власності територіальної громади, завдає шкоди інтересам держави.

Як відзначив Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 року (справа № 915/20/18) інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та спосіб, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Таким чином, оскільки Дніпровською міською радою не було вжито заходів цивільно-правового характеру, направлених на повернення до комунальної власності міста нерухомого майна, яке вибуло з власності територіальної громади поза її волею, прокурор обґрунтовано звернувся до суду з дійсним позовом. Підстав для залишення позову без розгляду чи відмови в його задоволенні з підстав відсутності у прокурора повноважень на звернення до суду немає.

Щодо вимоги позивача про визнання договору купівлі-продажу від 10.03.2000 року недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію на спірне майно суд зауважує наступне.

Відповідно до статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Положення про двосторонню реституцію, як наслідок визнання правочину недійсним, передбачено частиною першою статті 216 ЦК України (2004р.).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Отже, договір купівлі-продажу нежитлового приміщення кафе від 10.03.2000 року, укладений між ТОВ Елва та ТОВ фірма Техноком , є нікчемним правочином, юридичних наслідків для сторін не створює, тому визнання його недійсним судом не вимагається, а тому позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В статті 319 ЦК України вказано власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача визначено статтею 388 ЦК України, відповідно до якої власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише в разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором. Власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно.

Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, пункти 146-147.

Оскільки договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 31.07.2018 року, укладений між ТОВ фірма Техноком та ОСОБА_1 , не визнано недійсним в судовому порядку, то і підстави для витребування спірної квартири у ОСОБА_1 на теперішній час відсутні.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в поставі від 18.01.2017 року по справі № 6-2723цс16, положення частини першої статті 216 ЦК України не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Таким чином, одночасне пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов`язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.

З урахуванням викладеного, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв`язку у сукупності, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, тому за рахунок відповідача не відшкодовуються.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 124, 143 Конституції України, ст. ст. 15-16, 203, 215-216, 319, 321, 328, 330, 387-388 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 81, 141, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Першого заступника прокурора Дніпропетровської області(код ЄДРПОУ: 02909938, місцезнаходження: 49044, м. Дніпро,пр. Д.Яворницького, буд.38) в інтересах держави в особі Дніпропетровської міськради (код ЄДРПОУ: 26510514, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, буд.75) до ОСОБА_1 , ( РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання, АДРЕСА_4 ), Державний реєстратор виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяни Вавилівни,( місцезнаходження: 53612, с. Маломихайлівка, Покровський район, Дніпропетровської області), Товариство з обмеженою відповідальністю Техноком (код ЄДРПОУ: 23931132, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро,вул.. Шевченка , буд. 18) , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю фірма Елва про визнання недійсним договору купівлі продажу нежитлового приміщення, скасування рішення про проведення державної реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення, витребування майна з чужого незаконного володіння, стягнення судових витрат - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершена апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 14 серпня 2020 року.

Суддя Н.В. Басова