Постанова

від 13.07.2022 по справі 756/8557/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/8557/21

Апеляційне провадження №22-ц/824/3737/2022

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2022 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Сас Ю.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «ДЕРЖАВНИЙ ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ «ДІПРОВЕРФ», третя особа Фонд державного майна України, про поновлення на роботі та виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював на посаді головного інженера Державного підприємства «Державний проектний інститут «Діпроверф» з 09 листопада 2015 року.

З 14 березня 2020 року на позивача було покладене виконання обов`язків директора ДП «ДПІ «Діпроверф» на підставі наказу № 480 від 13 березня 2020 року.

Згідно Наказу № 2062 від 24 грудня 2020 року, виданого Фондом державного майна України, виконуючим обов`язки директора ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ» з 24 грудня 2020 року призначено ОСОБА_2 .

Наказом № 12-к від 06 травня 2021 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 06 травня 2021 року згідно п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України з підстав втрати довір`я.

Позивач вважає, що його звільнення здійснено без законної підставі та з прямим порушенням норм чинного законодавства.

ОСОБА_1 звертає увагу, що письмовий трудовий договір з ним не підписувався, на ДП «ДПІ «Діпроверф» відсутня посадова інструкція на посаду Головного інженера, тобто зазначена посада не відноситься до категорії працівників, звільнення яких може бути здійснено за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. До того ж договір про матеріальну відповідальність з позивачем ніколи не укладався. Будь-які матеріальні цінності йому під звіт не надавались.

У Наказі № 12-к від 06.05.2021 зазначено перелік обставин, які обумовили втрату довіри роботодавця до позивача, проте відповідачем не надано позивачу для ознайомлення жодних документів чи інших доказів (матеріалів службового розслідування, результатів інвентаризації, нормативного обґрунтування тощо), на підставі яких можна встановити в чому полягає сутність порушень, зазначених в наказі; коли саме і як саме були вчинені позивачем такі порушення; якими беззаперечними доказами підтверджується провина позивача у вчинених порушеннях; які норми чинного законодавства чи внутрішні інструкції підприємства позивач порушив; якими документами йому під звіт тощо надані матеріальні цінності, відсутність яких встановлено річною інвентаризацією чи які утилізовані; на підставі чого відповідачем зроблено висновок, що залишення позивача на посаді головного інженера, яка не пов`язана із обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до втрати цих цінностей; яким чином вказані в наказі обставини пов`язані зі звільненням позивача за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Зокрема, позивач стверджує, що перебуваючи на посаді головного інженера ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ», він не вчинив жодних порушень внутрішніх положень підприємства або чинного законодавства, які б могли стати підставою для його звільнення роботодавцем.

Також ОСОБА_1 повідомляє, що при його звільненні відповідачем порушено порядок звільнення, який передбачений статутом ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ», оскільки директор останнього ОСОБА_2 не погодив звільнення позивача із Фондом державного майна України.

Окрім того, при звільненні відповідачем не було видано позивачу трудову книжку, що позбавляє можливості останньому влаштуватися на роботу.

У зв`язку з вищевикладеним просив поновити його на роботі на посаді головного інженера, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток, який на день звільнення становив 7 642,35 грн., за час вимушеного прогулу, починаючи з 07.05.2021 та по день поновлення на роботі.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просить апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволенні позову.

09.02.2022 року до Київського апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді головного інженера Державного підприємства «Державний проектний інститут «Діпроверф» з 09 листопада 2015 року. У періоди з 17.05.2016 по 14.09.2016, з 26.11.2016 по 08.10.2018, з 14.03.2020 по 24.12.2020 року виконував обов`язки директора підприємства.

Наказом № 12-к від 06 травня 2021 року позивача було звільнено з роботи з 06 травня 2021 року згідно п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України з підстав втрати довір`я, що обумовлено наступними обставинами:

- безпідставне та безоплатне зберігання чотирьох транспортних засобів на території та в приміщеннях відповідача;

- безпідставне та безоплатне використання приміщень відповідача для зберігання особистих речей;

- позаоблікове використання електроенергії орендарем ФОП ОСОБА_3 , що відбувалося за вказівкою, з відома та за сприяння головного інженера ОСОБА_1 ;

- відсутність основних засобів, що виявлено за результатами проведення річної інвентаризації, а саме: комплект вбудованих меблів вартістю 32 115,59 грн, в т.ч. ПДВ, інвентаризаційний номер 02282; комплект вбудованих меблів вартістю 6 799,10 грн, в т.ч. ПДВ, інвентаризаційний номер 02361; будиночок панельний вартістю 27 911, 63 грн, в т.ч. ПДВ, інвентаризаційний номер 01637; будиночок панельний вартістю 34 221,80 грн, в т.ч. ПДВ, інвентаризаційний номер 01636; конференц-столик, бук вартістю 960,00 грн, в т.ч. ПДВ, інвентаризаційний номер 00168; комплект меблів вартістю 19 387,50 грн, в т.ч. ПДВ, інвентаризаційний номер 02375; комплект меблів вартістю 19 387,50 грн, в т.ч. ПДВ, інвентаризаційний номер 02376;

- цілеспрямоване знищення цілісності та системи обліку (фрагментація обліку), шляхом призначення на ключові посади пов`язаних осіб, особові справи, трудові книжки та посадові інструкції яких відсутні на підприємстві, відсутність на підприємстві матеріально-відповідальних осіб;

- Створення на підприємстві системи безоблікового руху готівкових коштів;

- безпідставні витрати на утилізацію основних засобів, вартість яких на вторинному ринку значною мірою перевищує вартість утилізації.

Трудову книжку позивачу не видано у зв`язку з її відсутністю у відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем було повністю дотримано вимоги трудового законодавства під час звільнення позивача з посади.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне:

Свою незгоду з оскаржуваним рішенням апелянт насамперед обґрунтовував наступними тезами:

По-перше, обіймаючи посаду головного інженера, він не є особою, яка обслуговує грошові та товарні цінності, відтак не може бути звільнений з роботи на підставі п. 2 ч.1 ст. 41 КЗпП.

Дана позиція апелянта не може бути прийнята апеляційним судом.

З матеріалів справи вбачається, що дійсно посада головного інженера не має посадової інструкції і не відноситься до посад, що обслуговують товарно-матеріальні цінності. В той же час, як вбачається з обставин справи, позивач з березня 2020 року виконував обов`язки директора ДП «ДПІ «Діпроверф». Саме у зв`язку з діями, вчиненими на вказаній посаді, позивача і було звільнено з роботи, оскільки керівник підприємства підпадає під дію п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП.

По-друге, не було належним чином доведене існування обставин, у зв`язку з чим позивача було звільнено з роботи.

Дану позицію апелянта колегія суддів також не розділяє. Роботодавцем позивача після припинення ним виконання обов`язків керівника підприємства було ініційовано та проведено цілу низку перевірок та інвентаризацій, за результатами яких було встановлено факти безпідставного списання і утилізації майна ДП «ДПІ «Діпроверф», участі ОСОБА_1 в обслуговувані готівкових коштів, неналежного використання майна підприємства та нестачі такого майна. Вказані документи були представлені до суду, ретельним чином оцінені судом першої інстанції, в оскаржуваному рішенні їм була надана відповідна правова оцінка, підстав для критичного відношення до неї колегія суддів апеляційного суду не вбачає.

Не відповідає дійсності й твердження апелянта про відсутність у нього вищевказаних документів. Як було встановлено апеляційним судом, і це підтвердив сам позивач, вказані документи були направлені відповідачем на адресу позивач та отримані ним. При цьому за клопотанням позивача суд першої інстанції відкладав слухання справи для забезпечення позивачу часу, необхідного для ретельного вивчення таких документів.

Піддаючи критиці вищезгадані документи, позивач серед іншого зазначав про неналежність підпису в актах перевірки і інвентаризаційних описах інженера ОСОБА_4 , що з точки зору апелянта свідчить про те, що вказана особа такі документи не підписувала.

Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Зважаючи на вказані норми, на підтвердження своїх посилань щодо неналежності підпису ОСОБА_4 на документах, які засвідчують результати проведених на підприємстві перевірок та інвентаризації, позивачем мали бути представлені до суду відповідні належні та допустимі докази з цього приводу, в тому числі й шляхом проведення відповідних експертних досліджень, які можуть бути ініційовані в ході розгляду лише стороною по справі. В той же час такого обов`язку позивачем виконано не було, належні докази представлені не були, що обумовлює відсутність підстав для прийняття судом вищевказаної позиції позивача.

Не можуть бути прийняті до уваги і посилання позивача на безпідставне невитребування судом ряду документів. У відповідності до положень ч. 1 та 2 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у ч. 2 та 3 ст. 83 ЦПК України. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

З наведеного вбачається, що витребування доказів судом має мати відповідні правові підстави та здійснюватися за відповідною процедурою. В той же час ні в суді першої інстанції, ні при апеляційному перегляді справи позивачем не було доведено ні факту звернення до відповідача за отриманням чи ознайомленням із зазначеними документами (відтак наявності труднощів в їх самостійному отриманні), ні безпосередньої необхідності їх дослідження в ході розгляду справи (насамперед це стосується документів щодо інвентаризації усіх без виключення наявних на підприємстві товарно-матеріальх цінностей, в той час як до суду були представлені документи стосовно того майна, нестачу якого було виявлено). Не було обґрунтовано і необхідності таких документів і неможливість отримання інформації, необхідної для вирішення справи, з представлених до матеріалів справи документів, які відображають як об`єкти та обставини, так і отримані результати таких перевірок.

Заперечуючи проти результатів розслідування своєї діяльності та результатів проведених інвентаризацій, апелянт зазначав про те, що такі обставини не можуть бути встановлені на підставі документів, які надані до справи, і які містять саме дані щодо тих товарно-матеріальних цінностей, нестачу яких було виявлено. При цьому позивач жодного клопотання до суду, щодо проведення відповідного експертного дослідження не надав, хоча по своїй суті його твердження зводяться до необхідності проведення фактично нової інвентаризації, що не може бути забезпечено безпосередньо судом.

Зважаючи на викладене, стверджуючи про неналежне представлення відповідачем документів, які стали підставою для його звільнення, позивач такі свої твердження фактично не підтвердив передбаченими законом засобами доказування, що фактично залишило його позицію недоведеною.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду, як вже зазначалося вище, не може погодитись із твердженням апелянта щодо позбавлення судом першої інстанції його можливості надати такі докази, оскільки будь-які дії сторони мають бути належним чином обґрунтовані та аргументовані, чого в даному випадку зроблено не було, а ризик недоведення своєї позиції, як і невикористання наданих законом процесуальних прав, покладається на саму сторону.

Окремо при вирішенні справи колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що разом з апеляційною скаргою апелянт надав клопотання про надання доказів.

Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, не представить до суду докази неможливості їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Подаючи до апеляційного суду нові докази, апелянт має обґрунтувати неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції. Більш того, ч. 8 ст. 83 ЦПК України передбачає не тільки необхідність належного мотивування існування перешкод для подання нових доказів до суду першої інстанції, але й необхідність підтвердження таких аргументів відповідними доказами.

Жодного належного обґрунтування неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції апелянтом представлено не було, що позбавляє апеляційний суд можливості прийняти нові доказі по справі. Зокрема, апелянт зазначав, що отримав такі докази за своїм запитом вже після закінчення розгляду справи. Сам запит він також надсилав вже після ухвалення рішення судом першої інстанції. При цьому жодного доводу з приводу того, що завадило йому подати такий запит і отримати на нього відповідь під час розгляду в суді першої інстанції, апелянт не представив. Крім того, апелянт вказував, що у зв`язку з отриманням ним великої кількості документів від відповідача на початку розгляду справи, судом було задоволено його клопотання про відкладення її слухання і надано йому час для підготовки своєї позиції майже в три місяці. При цьому провадження по справі було відкрите 16.06.2021 року, відзив на позовну заяву (відтак і додані до нього документи з результатами службового розслідування) відповідачем були надані 21.07.2021 року, справа була розглянута судом першої інстанції 25.11.2021 року. З огляду на вищевказане, в апеляційного суду немає обґрунтованих підстав враховувати надані апелянтом нові докази при вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько