Постанова

від 02.08.2023 по справі 756/8557/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 756/8557/21

провадження № 61-9421св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Державний проектний інститут «Діпроверф»,

третя особа - Фонд державного майна України,

розглянув у порядку письмового позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року у складі судді Белоконної І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Державний проектний інститут «Діпроверф»(далі - ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ») про поновлення на роботі та виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що він працював на посаді головного інженера ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ»з 09 листопада 2015 року.

З 14 березня 2020 року на нього було покладено виконання обов`язків директора ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ»на підставі наказу № 480 від 13 березня 2020 року.

Згідно Наказу № 2062 від 24 грудня 2020 року, виданого Фондом державного майна України, виконуючим обов`язки директора ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ» з 24 грудня 2020 року призначено ОСОБА_2 .

Наказом № 12-к від 06 травня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з 06 травня 2021 року згідно пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України з підстав втрати довір`я.

Уважає, що його звільнення здійснено без законної підставі та з прямим порушенням норм чинного законодавства. Письмовий трудовий договір з ним не підписувався, в ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ» відсутня посадова інструкція на посаду головного інженера, тобто зазначена посада не відноситься до категорії працівників, звільнення яких може бути здійснено за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України. До того ж договір про матеріальну відповідальність з позивачем ніколи не укладався. Будь-які матеріальні цінності йому під звіт не надавались.

У наказі № 12-к від 06 травня 2021 року зазначено перелік обставин, які обумовили втрату довіри роботодавця до позивача, проте відповідачем не надано позивачу для ознайомлення жодних документів чи інших доказів (матеріалів службового розслідування, результатів інвентаризації, нормативного обґрунтування тощо), на підставі яких можна встановити в чому полягає сутність порушень, зазначених в наказі; коли саме і як саме були вчинені позивачем такі порушення; якими беззаперечними доказами підтверджується провина позивача у вчинених порушеннях; які норми чинного законодавства чи внутрішні інструкції підприємства позивач порушив; якими документами йому під звіт надані матеріальні цінності, відсутність яких встановлено річною інвентаризацією чи які утилізовані; на підставі чого відповідачем зроблено висновок, що залишення позивача на посаді головного інженера, яка не пов`язана із обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до втрати цих цінностей; яким чином вказані в наказі обставини пов`язані зі звільненням позивача за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Позивач стверджує, що перебуваючи на посаді головного інженера ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ», він не вчинив жодних порушень внутрішніх положень підприємства або чинного законодавства, які б могли стати підставою для його звільнення роботодавцем. При його звільненні відповідачем порушено порядок звільнення, який передбачений статутом ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ», оскільки директор останнього ОСОБА_2 не погодив звільнення позивача із Фондом державного майна України. Окрім того, при звільненні відповідачем не було видано позивачу трудову книжку, що позбавляє можливості останньому влаштуватися на роботу.

ОСОБА_1 просив суд поновити його на роботі на посаді головного інженера та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток, який на день звільнення становив 7 642,35 грн, за час вимушеного прогулу, починаючи з 07 травня 2021 року та по день поновлення на роботі.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року, відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем було повністю дотримано вимоги трудового законодавства під час звільнення позивача з посади.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що свою незгоду з оскаржуваним рішенням скаржник насамперед обґрунтовував наступними тезами:

по-перше, обіймаючи посаду головного інженера, він не є особою, яка обслуговує грошові та товарні цінності, відтак не може бути звільнений з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Ця позиція не може бути прийнята апеляційним судом.

З матеріалів справи вбачається, що дійсно посада головного інженера не має посадової інструкції і не відноситься до посад, що обслуговують товарно-матеріальні цінності. В той же час, як вбачається з обставин справи, позивач з березня 2020 року виконував обов`язки директора ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ». Саме у зв`язку з діями, вчиненими на вказаній посаді, позивача і було звільнено з роботи, оскільки керівник підприємства підпадає під дію пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України;

по-друге, не було належним чином доведене існування обставин, у зв`язку з чим позивача було звільнено з роботи. Цю позицію колегія суддів також не розділяє.

Роботодавцем позивача після припинення ним виконання обов`язків керівника підприємства було ініційовано та проведено цілу низку перевірок та інвентаризацій, за результатами яких було встановлено факти безпідставного списання і утилізації майна ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ», участі ОСОБА_1 в обслуговувані готівкових коштів, неналежного використання майна підприємства та нестачі такого майна. Вказані документи були представлені до суду, ретельним чином оцінені судом першої інстанції, в оскаржуваному рішенні їм була надана відповідна правова оцінка, підстав для критичного відношення до неї колегія суддів апеляційного суду не вбачає. Не відповідає дійсності й твердження скаржника про відсутність у нього вказаних документів. Як було встановлено апеляційним судом, і це підтвердив сам позивач, вказані документи були направлені відповідачем на адресу позивач та отримані ним. При цьому, за клопотанням позивача суд першої інстанції відкладав слухання справи для забезпечення позивачу часу, необхідного для ретельного вивчення таких документів. Піддаючи критиці згадані документи, позивач серед іншого зазначав про неналежність підпису в актах перевірки і інвентаризаційних описах інженера ОСОБА_3 , що з точки зору позивача свідчить про те, що вказана особа такі документи не підписувала. На підтвердження своїх посилань щодо неналежності підпису ОСОБА_3 на документах, які засвідчують результати проведених на підприємстві перевірок та інвентаризації, позивачем мали бути представлені до суду відповідні належні та допустимі докази з цього приводу, в тому числі й шляхом проведення відповідних експертних досліджень, які можуть бути ініційовані в ході розгляду лише стороною по справі. В той же час такого обов`язку позивачем виконано не було, належні докази представлені не були, що обумовлює відсутність підстав для прийняття судом вказаної позиції позивача.

З наведеного вбачається, що витребування доказів судом має мати відповідні правові підстави та здійснюватися за відповідною процедурою. В той же час ні в суді першої інстанції, ні при апеляційному перегляді справи позивачем не було доведено ні факту звернення до відповідача за отриманням чи ознайомленням із зазначеними документами (відтак наявності труднощів в їх самостійному отриманні), ні безпосередньої необхідності їх дослідження в ході розгляду справи (насамперед це стосується документів щодо інвентаризації усіх без виключення наявних на підприємстві товарно-матеріальних цінностей, в той час як до суду були представлені документи стосовно того майна, нестачу якого було виявлено). Не було обґрунтовано і необхідності таких документів і неможливість отримання інформації, необхідної для вирішення справи, з представлених до матеріалів справи документів, які відображають як об`єкти та обставини, так і отримані результати таких перевірок. Заперечуючи проти результатів розслідування своєї діяльності та результатів проведених інвентаризацій, скаржник зазначав про те, що такі обставини не можуть бути встановлені на підставі документів, які надані до справи, і які містять саме дані щодо тих товарно-матеріальних цінностей, нестачу яких було виявлено. При цьому, позивач жодного клопотання до суду щодо проведення відповідного експертного дослідження не надав, хоча по своїй суті його твердження зводяться до необхідності проведення фактично нової інвентаризації, що не може бути забезпечено безпосередньо судом.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду як не може погодитись із твердженням щодо позбавлення судом першої інстанції його можливості надати такі докази, оскільки будь-які дії сторони мають бути належним чином обґрунтовані та аргументовані, чого в даному випадку зроблено не було, а ризик недоведення своєї позиції, як і невикористання наданих законом процесуальних прав, покладається на саму сторону. Окремо колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що разом з апеляційною скаргою позивач надав клопотання про надання доказів. Проте жодного належного обґрунтування неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції позивачем представлено не було, що позбавляє апеляційний суд можливості прийняти нові доказі по справі. Зокрема, він зазначав, що отримав такі докази за своїм запитом вже після закінчення розгляду справи. Сам запит він також надсилав вже після ухвалення рішення судом першої інстанції. При цьому жодного доводу з приводу того, що завадило йому подати такий запит і отримати на нього відповідь під час розгляду в суді першої інстанції, скаржник не представив. Крім того вказував, що у зв`язку з отриманням ним великої кількості документів від відповідача на початку розгляду справи, судом було задоволено його клопотання про відкладення її слухання і надано йому час для підготовки своєї позиції майже в три місяці. При цьому, провадження у справі було відкрите 16 червня 2021 року, відзив на позовну заяву (відтак і додані до нього документи з результатами службового розслідування) відповідачем були надані 21 липня 2021 року, справа була розглянута судом першої інстанції 25 листопада 2021 року. З огляду на вказане, в апеляційного суду немає обґрунтованих підстав враховувати надані скаржником нові докази при вирішення справи.

Аргументи учасників справи

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами правильно встановлено, що посада головного інженера не відноситься до переліку посад, що обслуговують товарно-матеріальні цінності, і не встановлено вчинення позивачем будь-яких порушень на посаді головного інженера. Однак, в порушення висновків Верховного Суду та норм матеріального права визнано правомірним звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України головного інженера ОСОБА_1 .

Апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 було звільнено з посади головного інженера в зв`язку із діями, вчиненими на посаді виконуючого обов`язки директора ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ», оскільки посада керівника підпадає під дію пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Вказаний висновок зроблений із порушенням норм права та висновків Верховного Суду, оскільки під час судових засідань не встановлювався обсяг повноважень виконуючого обов`язки директора ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ» та відсутній обґрунтований висновок про віднесення посади виконуючого обов`язки директора до посад, звільнення за якими підпадає під пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України, як це роз`яснено в низці постанов Верховного Суду. Зокрема, судами не досліджувалося та не встановлено, чи відносяться обставини, які зазначені у наказі, до основних функціональних обов`язків в. о. директора ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ»чи є це дійсно проступками, що тягнуть за собою втрату довіри, чи свідчать про вчинення ним безпосереднього обслуговування грошових, товарних чи культурних цінностей.

Суди відійшли при обґрунтуванні законності звільнення ОСОБА_1 від переліку обставин, які нібито стали причиною для звільнення. Наприклад: в наказі № 12-к від 06 травня 2021 року однією із обставин звільнення зазначено «створення на підприємстві системи безоблікового руху грошових коштів». А в акті службового розслідування № 2 від 05 травня 2021 року та рішенні розглядається питання «фактичної безпосередньої» участі ОСОБА_1 в операціях з обліку та обігу грошових коштів, виконання ним функцій касира тощо як підстава звільнення; в наказі № 12-к від 06 травня 2021 року із обставин звільнення зазначено «безпідставні витрати на утилізацію». А в акті службового розслідування № 2 від 05 травня 2021 року та рішенні розглядається питання порушення процедури списання та утилізації основних засобів як підстава звільнення.

Таким чином, суд першої інстанції порушив висновок Верховного Суду, викладений в п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року та постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 761/20940/19, згідно якого при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Судами порушені правові висновки Верховного Суду стосовно обов`язковості доведення вини працівника у вчиненні дій, які призвели до втрати довір`я. Наприклад, в рішенні суду нібито встановлено вину ОСОБА_1 у відсутності низки основних засобів згідно звіряльної відомості результатів інвентаризації необоротних активів від 16 березня 2021 року. Виключно цей документ, на думку судів, свідчить про передачу зниклих цінностей ОСОБА_1 та підтверджує його вину у їх зникненні. В актах службового розслідування не стверджується про доведеність вини ОСОБА_1 . В жодному судовому засіданні в першій чи апеляційній інстанції ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ» не пред`явлено оригіналів документів, на підставі яких винесено рішення про законність звільнення ОСОБА_1 . При ньому ОСОБА_1 одночасно з відповіддю на відзив від 20 вересня 2021 року до Оболонського районного суду м. Києва подано клопотання про надання доказів, у якому просив суд витребувати у відповідача оригінали документів.

Апеляційний суд зазначив, що всі клопотання про витребування доказів згідно статті 84 ЦПК України повинні надаватися одночасно із позовом, саме тому Оболонський районний суд м. Києва правильно не задовольнив клопотання від 20 вересня 2021 року про витребування оригіналів доказів. Однак апеляційний суд не звернув уваги не тільки на те, що він дізнався про існування цих доказів лише із відзиву на позовну заяву, а і на те, що в цьому клопотанні він вимагав надання оригіналів поданих відповідачем доказів.

У грудні 2022 року ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що не зважаючи на те, що посада головного інженера не передбачає безпосереднього обслуговування грошових, товарних та культурних цінності, а головний інженер не є матеріально-відповідальною особою, внаслідок його безпосередніх неправомірних дій (підписання документів та передача за актом приймання-передачі основних засобів) підприємством втрачено основних засобів загальною вартістю 122 013,00 грн та коштів у сумі 11 984,00 грн, витрачених на його неправомірне списання, чим заподіяно шкоду державному підприємству на загальну суму 133 997,00 грн. Вказане також дає підстави для припущення про привласнення майна державного підприємства та подальше використання вказаного майна у власних інтересах.

Пояснення позивача, викладені в касаційній скарзі, про те, що обставини звільнення виникли під час виконання обов`язків директора, а не головного інженера, є необґрунтованим та безпідставним, оскільки в п. 1 наказу Фонду державного майна України № 2062 від 24 грудня 2020 року чітко передбачено увільнення від виконання обов`язків директора ОСОБА_1 , головного інженера підприємства, з 23 грудня 2020 року, а п. 3 визначено призначення ОСОБА_4 виконувачем обов`язків директора підприємства з 24 грудня 2020 року. Будь-яких наказів про заміщення Фондом державного майна України не приймалося.

Посилання ОСОБА_1 на те, що посада головного інженера не передбачає функцій обслуговування грошових та товарних цінностей та отримання їх під звіт, а тому він не може бути звільнений з посади на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України жодним чином не виправдовує списання та втрату державним підприємством активів на 122 013,00 грн, що відбулося неправомірно та з грубим порушенням порядку списання основних засобів державного підприємства. Підписання головним інженером ОСОБА_1 документів (договору та актів приймання-передачі), вивезення вказаних основних засобів з території підприємства без відома керівника є беззаперечною підставою для втрати довір`я та висновку про те, що подальше залишення ОСОБА_1 на роботі на посаді головного інженера призведе до подальших ще більших втрат підприємством. Зазначене є підставою для звільнення головного інженера, наряду з іншими численними неправомірними діями та порушенням (виявлені на підприємстві нестачі, безпосередня участь ОСОБА_1 в операціях щодо обігу та обліку готівкових коштів підприємства). Безпосередня участь ОСОБА_1 в обслуговуванні готівкових коштів та порушення правил обігу і обліку готівкових коштів, що стало предметом проведеного службового розслідування та детально описано в Акті службового розслідування № 3 від 05 травня 2020 року, долученого до матеріалів справи. Використання ввіреного майна у власних корисливих цілях, що детально описано у Акті службового розслідування № 1 від 30 квітня 2021 року (долучено до матеріалів справи), зокрема безпідставне та безоплатне зберігання на території та в приміщеннях підприємства власних транспортних засобів та особистих речей.

Вказане не заперечується позивачем з огляду на пояснення, викладені у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі про те, що таке зберігання відбувалося на підставі наказу ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ» № 2-С від 04 жовтня 2016 року про надання додаткових соціальних благ для працівників. Вказані речі були особисто ОСОБА_1 вивезені за межі території підприємства. Відповідно до бухгалтерських довідок, вартість розміщення чотирьох автомобілів на територій та з боксах підприємства та зберігання особистих речей ОСОБА_1 у період з 01 липня 2020 року по 30 квітня 2021 року становить 62 705,10 грн. Розрахунок проводився відповідно до встановлених на підприємстві тарифів на заїзд та зберігання транспорту на території та в боксах підприємства (накази ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ»№ 5 від 20 лютого 2020 року та № 5 від 17 березня 2021 року). Указані дії є використанням майна державного підприємства у власних цілях, зловживанням службовим становищем. Посилання позивача на наказ від 04 жовтня 2016 року про запровадження соціальних благ для працівників є необґрунтованим, оскільки такий серед наказів підприємства відсутній.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-100цс16, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14, у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 752/7994/17, від 12 серпня 2020 року у справі № 185/6959/16-ц, від 23 квітня 2020 року у справі № 489/1046/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 592/7118/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 189/826/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 573/546/19, від 01 липня 2020 року у справі № 761/20940/19, від 06 лютого 2018 року у справі № 521/4221/16, від 02 червня 2021 року у справі № 585/2261/19, від 20 листопада 2019 року у справі № 359/3683/18).

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 працював на посаді головного інженера ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ» з 09 листопада 2015 року. У періоди з 17 травня 2016 року по 14 вересня 2016 року, з 26 листопада 2016 року по 08 жовтня 2018 року, з 14 березня 2020 року по 24 грудня 2020 року виконував обов`язки директора підприємства.

Наказом № 12-к від 06 травня 2021 року позивача звільнено з посади головного інженера з 06 травня 2021 року згідно пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України з підстав втрати довір`я, що обумовлено наступними обставинами:

- безпідставне та безоплатне зберігання чотирьох транспортних засобів на території та в приміщеннях відповідача;

- безпідставне та безоплатне використання приміщень відповідача для зберігання особистих речей;

- позаоблікове використання електроенергії орендарем ФОП ОСОБА_5 , що відбувалося за вказівкою, з відома та за сприяння головного інженера ОСОБА_1 ;

- відсутність основних засобів, що виявлено за результатами проведення річної інвентаризації, а саме: комплект вбудованих меблів, вартістю 32 115,59 грн, в т.ч. ПДВ, інвентаризаційний номер 02282; комплект вбудованих меблів вартістю 6 799,10 грн, в т.ч. ПДВ, інвентаризаційний номер 02361; будиночок панельний вартістю 27 911, 63 грн, в т.ч. ПДВ, інвентаризаційний номер 01637; будиночок панельний вартістю 34 221,80 грн, в т.ч. ПДВ, інвентаризаційний номер 01636; конференц-столик, бук, вартістю 960,00 грн, в т.ч. ПДВ, інвентаризаційний номер 00168; комплект меблів вартістю 19 387,50 грн, в т.ч. ПДВ, інвентаризаційний номер 02375; комплект меблів вартістю 19 387,50 грн, в т.ч. ПДВ, інвентаризаційний номер 02376;

- цілеспрямоване знищення цілісності та системи обліку (фрагментація обліку) шляхом призначення на ключові посади пов`язаних осіб, особові справи, трудові книжки та посадові інструкції яких відсутні на підприємстві, відсутність на підприємстві матеріально-відповідальних осіб;

- створення на підприємстві системи безоблікового руху готівкових коштів;

- безпідставні витрати на утилізацію основних засобів, вартість яких на вторинному ринку значною мірою перевищує вартість утилізації.

Трудову книжку позивачу не видано у зв`язку з її відсутністю у відповідача.

Вказані в наказі № 12-к від 06 травня 2021 року порушення трудового законодавства головного інженера ОСОБА_1 виявлено під час проведення на підприємстві інвентаризації на виконання наказу Фонду державного майна України № 61 від 19 січня 2021 року «Про інвентаризацію об`єктів державної власності та надання відомостей до Єдиного реєстру об`єктів державної власності», а також відповідно до наказу ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ» № 3 від 18 лютого 2021 року «Про проведення річної інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і бланків суворої звітності, розрахунків та інших статей балансу станом на 31 грудня 2020 року».

Зазначені порушення відображено у відповідних актах службового розслідування № 1 від 30 квітня 2021 року; № 2 та № 3 від 05 травня 2021 року, що були проведені на підприємстві за фактами виявлених порушень.

З Акту № 3 від 05 травня 2021 року встановлено, що ОСОБА_1 брав безпосередню участь в отриманні, розподілі та передаванні в касу підприємства готівкових коштів, у той час як операції з готівковими коштами не входять до його посадових обов`язків головного інженера. За даними бухгалтерського обліку відповідачем надаються наступні послуги за готівкові кошти, а саме: проживання в номерах готелю ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ»; заїзд автотранспорту на територію ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ» на щомісячній та подобовій основі; зберігання речей. Однак позивачем, будучи відповідальною особою, не належним чином організовано порядок отримання коштів підприємством за надані послуги, чим порушено Правила проведення касових операцій, передбачених Постановою правління НБУ від 29 грудня 2017 року № 148 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні».

Окрім того, за доповідними записками охоронців ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у період з осені 2020 по лютий 2021 за вказівкою та дозволом в.о. директора ОСОБА_1 на території інституту знаходились автомобілі без оплати. Їхня кількість в різні місяці змінювалася від 3 до 5 автомобілів.

За інформацією з бухгалтерських довідок відповідно до наказів ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ» № 5 від 20 лютого 2020 року та № 5 від 17 березня 2021 «Про затвердження тарифів на проїзд транспорту на територію ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ»», місячний розмір оплати за в`їзд та перебування авто на території підприємства становить 700,00 грн, а з квітня 2021 - 800 грн; місячний розмір оплати за договорами зберігання - 1 800,00 грн; щомісячна вартість зберігання у приміщеннях підприємства становить 1 800,00 грн. Вартість розміщення чотирьох автомобілів на території та в боксах підприємства становить 44 705,15 грн, вартість зберігання особистих речей головного інженера ОСОБА_1 становить 18 000,00 грн.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі

№ 6-104цс14 зроблено висновок, що «для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України потрібна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл і т.ін.); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу. Як роз`яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", звільнення з підстав втрати довір`я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я. Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, це особи, які одержують їх під звіт. Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суду в кожному конкретному випадку необхідно з`ясувати: чи становить виконання операцій, що пов`язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Висновків по суті про те, що до основного кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, відносяться особи, які одержують їх під звіт; особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, не відносяться до вказаного кола працівників і такі особи не можуть бути суб`єктами звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, дійшов і суд касаційної інстанції під час розгляду касаційних скарг у справах №№6-5499св10, 6-4403св12, 6-25870св12, 6-38248св12. Проте у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій, не давши належної оцінки посадовій інструкції, не встановивши, чи становить виконання операцій, що пов`язані з безпосереднім обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача, помилково виходили з того, що позивач є фактично матеріально-відповідальною особою».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 585/2261/19 (провадження № 61-3959св21) зроблено висновок, що «звільнення з підстав втрати довір`я може бути визнано обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та інше), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я. За змістом указаної норми матеріальними цінностями є цінності, що прийняті на зберігання, зберігаються на складі, відпускаються зі складу, з торгового залу, іншого сховища. Безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, зберігання, транспортування, розподіл тощо. Особи, які безпосередньо обслуговують грошові і товарні цінності, це переважно особи, які займаються прийманням, зберіганням, транспортуванням і розподілом матеріальних цінностей, наприклад, продавці, касири, завідувачі базами тощо. Під термінами «зберігання», «обслуговування» і «розподіл цінностей» слід розуміти широке коло операцій по експедиції чи по відпусканню цінностей, іноді зовсім не пов`язаних з безпосереднім їх обслуговуванням. За загальними правилом такі працівники в разі нестачі матеріальних цінностей несуть повну матеріальну відповідальність на підставі письмових договорів чи спеціальних законів. Для вирішення питання про те, чи відноситься працівник до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні чи культурні цінності, необхідно докладно ознайомитися з колом його обов`язків, що визначаються відповідними посадовими інструкціями та положеннями. В кожному конкретному випадку необхідно з`ясувати, чи становить виконання операцій, що пов`язані з обслуговуванням цінностей, основний зміст їх трудових обов`язків, чи носить виконання ними вказаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Обов`язок з обслуговування цінностей може бути передбачений нормативними актами, посадовими інструкціями тощо. Особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, як правило, не відносяться до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, і такі особи не можуть бути суб`єктами звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Подібні висновки щодо застосування статті 41 КЗпП України викладені Верховним Судом України в постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 квітня 2019 року у справі № 752/7994/17 (провадження № 61-40654св18) зазначено, що «суд першої інстанції, дійшовши висновку про правомірність звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, виходив з того, що до його обов`язків відноситься розпорядження грошовими коштами ТОВ «Атласджет Україна» і контроль за веденням бухгалтерського обліку та звітності, тому він є особою, яка безпосередньо обслуговує грошові цінності. Проте суд помилково ототожнив функції з обслуговування грошових і товарних цінностей із одержанням їх під звіт та функції контролю за використанням грошових коштів і розпорядження ними, які є відмінними за своєю природою. Працівником, який обслуговує грошові і товарні цінності, є той працівник, що має доступ та працює із такими цінностями безпосередньо і це становить основний зміст його трудових обов`язків. У порушення вимог цивільного процесуального законодавства, суд не оцінив подані сторонами і наявні у справі трудові контракти, що укладалися із позивачем, посадову інструкцію генерального директора і Статут ТОВ «Атласджет Україна» та не встановив, чи становило виконання операцій, що пов`язані з безпосереднім обслуговуванням грошових цінностей, основний зміст трудових обов`язків ОСОБА_4 та чи носило виконання ним указаних дій відповідальний і підзвітний характер. За таких обставин висновок суду першої інстанції про віднесення позивача до працівників, що можуть бути звільнені за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, який обґрунтований виключно виконанням ним управлінських функцій щодо розпорядження майном та коштами ТОВ «Атласджет Україна», є помилковим».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 573/546/19 (провадження № 61-16215св19) також вказано, що «право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України). Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. Верховний Суд зазначає, що звільнення з підстав втрати довір`я (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і тому подібне) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). Отже, підставою для розірвання трудового договору у зв`язку з втратою довір`я є здійснення працівником винних дій. Форма вини при цьому значення не має. Необережна вина працівника також може бути підставою для звільнення так, як і вина умисна. Однак власник у разі спору зобов`язаний довести і факт порушення, і вину працівника».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 359/3683/18 (провадження № 61-7840св19) зазначено, що «звільнення у зв`язку із втратою довір`я до працівника на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України може мати місце за умови вчинення ним винних дій. При цьому не має значення, були протиправні дії вчинені навмисно або внаслідок необережного ставлення до виконання своїх обов`язків, чи передбачав працівник або повинен був передбачити негативні наслідки своїх дій. Провина працівника має бути доведена власником або уповноваженим ним органом за допомогою фактів та об`єктивних обставин, що свідчать про винні дії працівника; це може бути, наприклад: систематична нестача довірених йому цінностей; безвідповідальне, халатне ставлення до своїх трудових обов`язків; порушення правил торгівлі; крадіжки; обмірювання, обважування покупців; завищення цін; привласнення матеріальних цінностей тощо. Втрата довір`я може бути наслідком вчинення проступку, який дає підстави для висновку, що подальше залишення працівника на роботі, пов`язаній з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до їх утрати. Водночас, підозра власника або уповноваженого ним органу не може бути підставою для виявлення недовір`я до працівника».

Схожі висновки наведені у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-100цс16, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 761/20940/19 (провадження № 61-6040св20), від 26 лютого 2020 року у справі № 592/7118/17 (провадження № 61-24468св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 189/826/17 (провадження № 61-13347 св 19), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 185/6959/16-ц (провадження № 61-30070св18), від 23 квітня 2020 року у справі № 489/1046/18 (провадження № 61-5101св19), від 06 лютого 2018 року у справі № 521/4221/16 (провадження №61-23147св18), на які є посилання в касаційній скарзі.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін,кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

У справі, що переглядається:

суди не врахували, що працівники, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, це особи, які одержують їх під звіт (зайняті їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та інше) і це становить основний зміст їх трудових обов`язків; інші особи не відносяться до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, і такі особи не можуть бути суб`єктами звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України; підставою для розірвання трудового договору у зв`язку з втратою довір`я є здійснення таким працівником винних дій, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я, тобто є наслідком вчинення проступку, який дає підстави для висновку, що подальше залишення працівника на роботі, пов`язаній з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до їх утрати; саме на власника або уповноважений ним орган у разі спору покладено обов`язок доведення і факту порушення, і вину працівника, проте припущення власника не може бути підставою для виявлення недовіри до працівника;

установлені судами обставини справи свідчать, що позивача 06 травня 2021 року звільнено з посади головного інженера ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ» у зв`язку з втратою довір`я, переважно за порушення, які виявлено за наслідком проведення річної інвентаризації на виконання наказу Фонду державного майна України № 61 від 19 січня 2021 року та відповідно до наказу ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ» № 3 від 18 лютого 2021 року станом на 31 грудня 2020 року, тобто при виконанні ним обов`язків директора підприємства;

суди не врахували доводи позивача та не з`ясували, чи відносився позивач на посаді головного інженера ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ»до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, чи становило виконання операцій, що пов`язані з безпосереднім обслуговуванням матеріальних цінностей, основний зміст його трудових обов`язків та чи носило виконання ним указаних дій відповідальний і підзвітний характер, відповідно чи міг він бути звільнений за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

За таких обставин є необґрунтованим висновок судів про дотримання відповідачем вимог трудового законодавства при звільненні позивача з посади головного інженера ДП «ДПІ «ДІПРОВЕРФ»за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Оскільки встановлено підстави для скасування оскаржених судових рішень, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року скасувати.

Справу № 756/8557/21 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук