Рішення

від 28.06.2022 по справі 404/348/20

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 404/348/20

Номер провадження 2/404/83/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2022 року Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі:

головуючого судді Іванової Н.Ю.

при секретарі - Тригубенко І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Кропивницької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Правник», приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Зубко Оксана Петрівна про визнання недійсним та скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло та визнання недійсним договору дарування, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міської ради міста Кропивницького, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Правник», приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Зубко Оксана Петрівна про визнання недійсним та скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло та визнання недійсним договору дарування, просив:

- визнати недійсним та скасувати рішення органу приватизації Міської ради м. Кропивницького № 52397 від 14 серпня 2019 року щодо приватизації на ім`я ОСОБА_2 квартири, розташованої по АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності від 14 серпня 2019 року, видане Міською радою м. Кропивницького на ім`я ОСОБА_2 на квартиру, розташовану по АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір дарування серії та номер 3998 від 21 грудня 2019 року посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Зубко О.П.

В обґрунтування поданого позову зазначено, що відповідно до рішення виконкому міської ради народних депутатів від 06 січня 1983 року № 67 ОСОБА_4 та членам сім`ї: дружині ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , сину ОСОБА_6 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ), померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 , видано ордер від 02 лютого 1983 року № 68 на право заняття 3 кімнат в квартирі АДРЕСА_2 .

Вказано, що в даній квартирі позивач проживав та був зареєстрований з народження разом з матір`ю ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Державна реєстрація права власності на вказану квартиру не проводилась.

Кіровським районним судом м. Кіровограда 22 травня 2018 року була розглянута цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до відповідача ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

22 травня 2018 року Кіровський районний суд м. Кіровограда постановив рішення, яким задоволено позов ОСОБА_4 до відповідача ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та визнано ОСОБА_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_3 .

Судовий розгляд цивільної справи відбувся без участі позивача, як відповідача, про дату, час і місце судового засідання з розгляду даної цивільної справи він не був належним чином повідомлений.

Зокрема, при ухвалення рішення Кіровським районним судом м. Кіровограда, ОСОБА_1 стверджує, що не було належним чином досліджено, що він постійно спілкувався з дідусем ОСОБА_4 - позивачем по справі, що його особисті речі знаходяться в квартирі АДРЕСА_1 , що його дружина ОСОБА_2 свідомо, умисно не повідомили його про розгляд даної цивільної справи.

26 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда в рішенні від 22 травня 2018 року.

Кропивницьким апеляційним судом було відкрито апеляційне провадження та призначено дану цивільну справі до апеляційного розгляду.

Проте, на день відкриття апеляційного провадження, ІНФОРМАЦІЯ_5 , позивач ОСОБА_4 помер.

Під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_9 , Кропивницьким апеляційним судом у складі судді Карпенко О.Л. було сформовано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 жовтня 2019 року, де було отримано актуальну інформацію щодо права власності, зокрема, що власником квартири по АДРЕСА_1 , уже є ОСОБА_2 , відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48444460 від 30 серпня 2019 року та підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , виданого 14 серпня 2019 року.

За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , Кропивницький апеляційний суд прийняв постанову від 12 грудня 2019 року про часткове задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 та про скасування рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2018 року про визнання відповідача ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням та закриття провадження у справі.

13 грудня 2019 року був направлений адвокатський запит до Міської ради м. Кропивницького щодо надання копії рішення органу приватизації міської ради м. Кропивницького та копії свідоцтва про право власності на квартиру, розташовану по АДРЕСА_1 .

19 грудня 2019 року надійшла відповідь № 6293/170524 на адвокатський запит та надано копію свідоцтва про право власності від 14 серпня 2019 року, виданого міською радою м. Кропивницького на ім`я ОСОБА_2 та копію рішення органу приватизації міської ради м. Кропивницького від 14 серпня 2019 року № 52397.

Відповідно, вказане рішення органу приватизації міської ради м. Кропивницького від 14 серпня 2019 року № 52397 було ухвалене на підставі прохання та заяви наймача помешкання ОСОБА_2 . Тоді, як станом на дату видачі свідоцтва про право власності та ухвалення рішення органу приватизації 14 серпня 2019 року, основний наймач житла ОСОБА_4 , який отримував ордер № 68 від 02 лютого 1983 року на сім`ю з трьох осіб ( дружина ОСОБА_5 , син ОСОБА_10 та донька ОСОБА_7 ) був живий, а помер він ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Крім того, 09 січня 2020 року ОСОБА_1 отримав Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_3 на підставі договору дарування серії та номер: 3998, виданого 21 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького нотаріального округу Зубко О.П.

На виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зокрема, ОСОБА_2 приватизувала спірну квартиру на своє ім`я за життя наймача житлового приміщення ОСОБА_4 та під час розгляду Кропивницьким апеляційним судом апеляційної скарги на рішення Кіровського райсуду м. Кіровограда від 22 травня 2018 року, в подальшому після прийняття Кропивницьким апеляційним судом постанови від 12 грудня 2019 року, якою скасовано рішення Кіровського райсуду м. Кіровограда від 22 травня 2018 року, подарувала 22 грудня 2019 року спірну квартиру своїй онучці ОСОБА_3 .

Вказано, що відповідач ОСОБА_2 на час видачі ОСОБА_4 вказаного ордеру не являлась членом сім`ї наймача, оскільки шлюб між ними був зареєстрований після смерті його першої дружини ОСОБА_5 .

Вважає, що ОСОБА_2 особисто звернулась до органу приватизації, оминувши квартиронаймача ОСОБА_4 та відповідно орган приватизації міської ради м. Кропивницького ухвалив рішення та видав свідоцтво про право власності, чим були порушені законні права та інтереси позивача.

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 лютого 2020 року залишено позовну заяву без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 лютого 2020 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

10 березня 2020 року від представника Міської ради міста Кропивницького до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно якого вказано, що Міська рада міста Кропивницького, як відповідач по справі повністю заперечує проти заявлених до неї позовних вимог та вважає, що позовні вимоги щодо визнання недійсним та скасування рішення органу приватизації Міської ради міста Кропивницького № 52397 від 14 серпня 2019 року щодо приватизації на ім`я ОСОБА_2 квартири, розташованої по АДРЕСА_1 та визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 14 серпня 2019 року щодо приватизації на ім`я ОСОБА_2 квартири, розташованої по АДРЕСА_1 являються незаконними, безпідставними та необґрунтованими, не доведені належними та допустимими доказами, в зв`язку з чим позовна заява не підлягає задоволенню в цій частині.

Вказано, що 14 серпня 2019 року ОСОБА_2 , звернулась до керівника органу приватизації із заявою щодо приватизації спірної квартири, до якої додала документи передбачені пунктом 18 Положення про Міністерство з питань житлово-комунального господарства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 р. № 717, та з метою приведення у відповідність до законодавства власних нормативно-правових актів наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 р. № 396, затвердженого Положення про порядок передачі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян (далі Положення).

Вважає, що органом приватизації видано розпорядження міської ради міста Кропивницького № 52397 від 14 серпня 2019 року та свідоцтво про право власності на житло від 14 серпня 2019 року, у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

12 березня 2020 року від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно якого вказано, що на підставі договору дарування квартири від 21 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Зубко О.П. зареєстровано в реєстрі за № 3998, за цим договором дарувальним ( ОСОБА_2 ) передає безоплатно у власність (дарує), а обдарована ( ОСОБА_3 ) приймає безоплатно у власність (приймає у дар) квартиру під номером АДРЕСА_4 в будинку під номером 13 корпус 1.

В п.1.2 договору дарування зазначається, що квартира належить дарувальнику на праві особистої приватної власності, на підставі свідоцтва про право власності, виданого Міською радою міста Кропивницького 14 серпня 2019 року, згідно рішення №52397 від 14 серпня 2019 року зареєстрованого 28 серпня 2019 року ОСОБА_11 , державним реєстратором Міської ради міста Кропивницького за номером запису про право власності 33008263, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1903524535101.

На дату посвідчення договору дарування квартири нотаріусом було перевірено відсутність

обтяжень рухомого майна за витягом № 3891868, наданим з Державного реєстру обтяжень майна 21 грудня 2019 року. У Єдиному реєстрі заборон, у Державному реєстрі іпотек вімості відсутні (Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, надана 21 грудня 2019 року ОСОБА_12 , приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу. Індексний номер документа 194319330.

В п.1.6 договору дарування, своїм підписом дарувальник ствердила, що зазначена в договорі квартира є її особистою приватною власністю, набутої внаслідок реалізації права на приватизацію відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», за даною адресою малолітні, неповнолітні діти, недієздатні чи обмежено дієздатні особи не зареєстровані, не проживають та не мають права користуватися вищевказаною квартирою, що підтверджується довідкою № 9534, виданою 21 грудня 2019 року Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна організація № 4» міської ради міста Кропивницького», вищевказані факти викладені в заяві, поданій ОСОБА_12 , приватному нотаріусу Кропивницького міського нотаріального округу 21 грудня 2019 року.

Викладеним підтверджується, що для укладення та посвідчення договору дарування квартири у квартири, з боку дарувальника, ОСОБА_2 та з боку обдарованої, ОСОБА_3 були подані всі документи відповідно до переліку документів, що подаються нотаріусу при вчинені правочину про відчуження та застав у майна, передбаченого Главою 2 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Договір дарування був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 грудня 2019 p., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1903524535101; номер запису про право власності: 34801342.

24 грудня 2019 р. відповідач разом з малолітньою донькою ОСОБА_13 були зареєстровані за місцем проживання у подарованій квартирі.

На час прийняття у дар, набуття права власності на спірну житлову нерухомість, та реєстрації в квартирі власника з донькою, ОСОБА_1 зареєстрований не був.

І лише з довідки КП «ЖЕО № 4» Міської ради м. Кропивницького № 1598 від 03 березня 2020 р. ОСОБА_3 стало відомо, що в квартирі протиправно без згоди власника житла був зареєстрований ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Оскільки реєстрація місця проживання ОСОБА_1 була проведена з порушенням вимог законодавства, без згоди власника квартири на підставі абз. 3 п.26 та п.28 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 р. № 207, 12 березня 2020 року ОСОБА_1 був знятий з реєстрації місця проживання в квартирі АДРЕСА_5 .

Вказано, що відповідач вважає за необхідне зазначити, що зміст договору дарування квартири від 21 грудня 2019 р. реєстр № 3998 на дату його нотаріального посвідчення повністю відповідав вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, законодавчо визначеним положенням про дарування встановлених главою 55 ЦК України та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Позивач, зазначаючи підстави заявленого позову в цілому не посилається і не наводить норми матеріального права за якими спірний договір дарування має бути визнаний недійсним і яким саме законодавчим нормам цей договір не відповідає.

Відтак, договір дарування квартири від 21 грудня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Зубко О.П. зареєстрований в реєстрі за № 3998 відповідає ст. 203 ЦК України, правові підстави для визнання його недійсним відсутні.

16 березня 2020 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно якого вказано, що вона з 22 жовтня 1986 року належить до членів сім`ї наймача - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу між ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_14 , серії НОМЕР_2 .

В червні 1986 року (до народження позивача ОСОБА_1 ) ОСОБА_2 поселилася в квартиру АДРЕСА_5 , на правах члена сім`ї квартиронаймача, з його згоди та згоди його двох дітей.

23 лютого 1999 року рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда (набрало законної сили 10 березня 1999 р.) визнано за ОСОБА_2 право користування жилою площею у квартирі АДРЕСА_3 та зобов`язано паспортний відділ Кіровського РВ УМВС України в Кіровоградській області прописати її в цій квартирі.

На виконання рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда ОСОБА_2 , була прописана 30 квітня 1999 року за даною адресою.

Вищезазначені обставини доводять факт того, що ОСОБА_2 являлась членом сім`ї наймача - ОСОБА_4 , набула право на вселення до приміщення за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї та постійно мешкала в квартирі (дані обставини встановлені судовим рішенням та не підлягають доказуванню).

Таким чином, набула право на приватизацію житла відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та реалізувала його шляхом подачі 14 серпня 2019 року заяви на ім`я керівника органу приватизації, до якої додала документи передбачені п. 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян №396 від 16 грудня 2009 року.

Як на підставу для визнання недійсним та скасування рішення органу приватизації, позивачем зазначається той факт, що приватизація квартири відбулася ОСОБА_2 у спосіб «оминувши» квартиронаймача ОСОБА_4 .

Щодо даних обставин вважає за необхідне повідомити, що ОСОБА_4 відмовився від приватизації частки в квартирі АДРЕСА_5 на її користь, а також надав згоду на приватизацію нею вищевказаної квартири.

Оригінал заяви ОСОБА_4 містився (і міститься) в додатках до заяви ОСОБА_2 , поданої до органу приватизації та згоджуються з вимогами абз. 1 ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» за змістом якої, за громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму.

Таким чином, прийняття 14 серпня 2019 року рішення органом приватизації Міської ради м. Кропивницького № 52397, яким задоволено прохання наймача ОСОБА_2 , щодо приватизації квартири в якій вона мешкає і передачу квартири у приватну власність відбулося у спосіб визначений Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та у межах повноважень визначених ст. 19 Конституції України.

Рішення органу приватизації № 52397 від 14 серпня 2019 року - є виконаним. Свідоцтвом про право власності від 14 серпня 2019 року Міською радою м. Кропивницького посвідчено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно належить на праві приватної власності гр. ОСОБА_15 .

Підстави позову ОСОБА_1 , не містять жодних обґрунтувань та посилань, на акт цивільного законодавства, який на його думку надає підстави для визнання недійсним та скасування акту № 52397 від 14 серпня 2019 року, а також виданого на його підставі свідоцтва про право власності на житло.

Позивач також не надає належних і допустимих доказів того, що станом на час видання розпорядження органу приватизації № 52397 від 14 серпня 2019 року щодо передачі у приватну власність ОСОБА_2 квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , він проживав та був зареєстрований у вказаному приміщенні, являвся членом сім`ї та вів спільне господарство з - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які постійно в ньому проживали.

За таких обставин, правові підстави для визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації відсутні.

Вказано, що ОСОБА_1 з 15 червня 2006 року не проживав та не користувався жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_5 .

Зазначено, що підставами, які перебували взяттю ОСОБА_1 , 22 жовтня 2004 року на реєстраційний облік в квартирі стало те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла його мати - ОСОБА_16 .

Після її смерті інші родичі крім дідуся - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не виявили ініціативи опікуватися ОСОБА_1 (якому на той час виповнилося 13 років) та його сестрою.

З метою недопущення поміщення дітей до інтернату, подружжя ОСОБА_17 забезпечило їм умови для проживання в квартирі АДРЕСА_5 .

Відмітка датована «20 жовтня 2004 року щодо прописки за адресою: квартира АДРЕСА_5 » була проставлена на стор. 11 при отриманні паспорту ОСОБА_1 , після досягненням 17-го віку.

В 2006 році ОСОБА_1 познайомився з ОСОБА_18 (з якою в 2012 році він зареєстрував шлюб). В червні 2006 року він, забравши свої особисті речі, переїхав по місцю проживання ОСОБА_19 в квартиру АДРЕСА_6 .

З даного періоду часу ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_5 більше не проживав. Будь-які особисті речі в квартирі були (і є) - відсутніми. Окрема кімната для його проживання не зберігалась.

В проміжок часу з 2006 по 2015 роки ОСОБА_1 спільно з дружиною ОСОБА_20 виїздили на територію Російської Федерації, а згодом повертались, то спільно, то поодинці в квартиру по АДРЕСА_7 (ключі від вхідних дверей квартири були також у позивача), а не в квартиру де проживав ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Відповідачеві достеменно не відомо причини, за яких в 2015 році ОСОБА_1 повернувся один з території Російської Федерації до квартири АДРЕСА_7 , яка належала його дружині ОСОБА_19 та продовжував там і надалі проживати.

Після розірвання 22 листопада 2016 року з ОСОБА_21 шлюбу, ОСОБА_22 не повідомляв про свої місця проживання.

Будь-яких питань проживання та користування помешканням спільно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у ОСОБА_1 з 2006 року не виникало, намірів користування житлом не було.

Фактично з 2006 року по 2020 рік позивач, який так завзято вказує, що «він ніколи не втрачав інтересу щодо квартири і вважає її єдиним житлом» жодного разу не поцікавився сплатою комунальних послуг в квартирі (в помешканні відсутні лічильники, відповідно розрахунок здійснювався по кількості зареєстрованих осіб, а враховуючи фактор 100% пільг у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 останні тривалий час сплачували комунальні послуги лише за ОСОБА_1 ), не проявляв ініціативи та не приймав участі в ремонті та облаштуванню житла, тощо.

Більш того, йому не було вигідно користуватися житлом з ОСОБА_4 та вести з ним спільне господарство. Після перенесеного в 2017 році інсульту, ОСОБА_23 потребував догляду та піклування і обов`язок по догляду за ним несла його дружина ОСОБА_2 та члени її родини.

Епізодичні появи ОСОБА_1 не були пов`язані з інтересом проживати в квартирі, її утримання, проведення поточного ремонту, психологічної та матеріальної допомоги своєму дідусеві.

З 2015 року, безперешкодно отримуючи кредити у фінансових установах та не повертаючи їх ОСОБА_1 , поклав на двох пенсіонерів тягар спілкування з колекторськими компаніями та представниками банків, які неодноразово з`являлися за адресою «реєстрації» в пошуках недобросовісного позичальника та вчиняли на них психологічний тиск.

Сукупність всіх цих обставин дали підстави ОСОБА_4 для звернення до суду за захистом порушеного права, шляхом визнання ОСОБА_1 , таким, що втратив право на користування жилим приміщенням.

22 травня 2018 року рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда було задоволено позов ОСОБА_4 до відповідача ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та визнано ОСОБА_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_3 .

На момент ухвалення рішення органом приватизації 14 серпня 2019 року, рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2018 року було чинним, позивач в квартирі не проживав, а на сторінці 11 паспорту ОСОБА_1 , міститься відмітка відділу реєстрації місця проживання особи міської ради міста Кропивницького про зняття його з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 - 31 липня 2018 року (вказаний штамп був проставлений за особистим зверненням ОСОБА_1 ).

Вказано, що ОСОБА_1 не є однією зі сторін правочину, договору дарування від 21 грудня 2019 p.

Відповідно маючи статус «заінтересованої особи» та заявляючи вимогу про визнання правочину недійсним позивач повинен довести обставини порушення його прав та законних інтересів вчиненим правочином з дотриманням положень процесуального права.

Зазначення позивачем в підставах позову відомостей щодо укладеного договору дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не звільняє учасника справи від доведеності даних обставин в порядку передбаченому ст. 203 ЦК України.

Вважає, що виходячи із змісту позовних вимог позивачем ОСОБА_1 не доводяться на підставі належних та допустимих доказів обставини викладені в позовній заяві, щодо незаконності рішення органу приватизації, скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору дарування.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду по суті в судовому засіданні.

02 вересня 2020 року від представника відповідача ОСОБА_2 до суду надійшли письмові заперечення, відповідно яких вказано, що відповіддю на відзив на позовну заяву позивач по суті не спростував жодного доводу відповідача та не навів достатньо вагомих аргументів, з посиланням на відповідні докази на підтвердження своєї позиції.

В судовому засіданні позивач та його представник адвокат Троянська І.В. підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Нофенко Ю.В. в судовому засіданні заперечила проти позовних вимог та просила у задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 , представник відповідача Кропивницької міської ради, представник тертьої особи КП «Правник» в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином.

Третя особа, приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Зубко О.П. надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Суд, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Троянської І.В., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Нофенко Ю.В., допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

Позивач оскаржує рішення органу приватизації, просить визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житло та визнати недійсним договір дарування.

Судом встановлено, що 02.02.1983 року, на підставі рішення виконкому міської Ради народних депутатів від 06.01.1983 року № 67, ОСОБА_4 видано ордер за № 68 на право зайняття 3-х кімнат загальною жилою прощею 38,05 кв.м. в квартирі АДРЕСА_2 . До складу сім`ї згідно вказаного ордера входило 4-ри чоловіка: ОСОБА_5 дружина (померла ІНФОРМАЦІЯ_7 ), ОСОБА_6 син (помер ІНФОРМАЦІЯ_8 ), ОСОБА_7 дочка (померла ІНФОРМАЦІЯ_9 ).

Відповідно до архівної довідки, виданої державним архівом Кіровоградської області 07.07.2016 року за № 51/01-25, у документах архівного фонду «Кіровоградська міська рада та її виконавчий комітет» у протоколах засідань виконкому за 1983 рік (протокол від 06 січня № 1) рішенням № 67, ОСОБА_4 надано 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_8 .

22.10.1986 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_14 . Після укладення шлюбу ОСОБА_14 присвоєно прізвище « ОСОБА_17 ». Зазначене підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу, серії НОМЕР_2 від 22.10.1986 року.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23.02.1999 року визнано за ОСОБА_2 право користування житловою площею у квартирі АДРЕСА_3 та зобов`язано паспортний відділ Кіровського РВ УМВС України в Кіровоградській області прописати її в цій квартирі.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 є онуком ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 з жовтня 2004 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2018 року задоволено позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа: Управління комунальної власності Кіровоградської міської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_3 .

31.07.2018 року на підставі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2018 року, ОСОБА_1 було знято з реєстрації місця проживання.

ОСОБА_2 звернулася до органу приватизації для отримання консультації та вичерпного переліку документів, які вона повинна подати для приватизації спірної квартири.

В подальшому, 14.08.2019 р. ОСОБА_2 подано на ім`я керівника приватизації заяву про оформлення передачі в приватну власність спірної квартири.

До вказаної заяви, зокрема, було додано відмову від участі в приватизації ОСОБА_4 , та довідку про склад сім`ї наймача квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення від 14.08.2019 року, видану ЖЕО № 4.

У вищевказаній довідці зазначено, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 постійно мешкають і мають право на приватизацію житла: ОСОБА_4 , 1938 р.н. (дата реєстрації 07 вересня 1983 року), ОСОБА_2 , 1944 р.н. (зареєстрована з 30 квітня 1999 року).

Розглянувши надані ОСОБА_2 документи, 14.08.2019 року органом приватизації Міської ради м. Кропивницького прийнято рішення за № 52397, яким задоволено прохання наймача ОСОБА_2 щодо приватизації квартири, якій вона мешкає, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення Міською радою м. Кропивницького 14.08.2019 р. ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_4 .

Будучи єдиним власником спірної квартири, ОСОБА_2 21.12.2019 року уклала договір дарування з ОСОБА_3 , який посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Зубко О.П. за реєстровим № 3998.

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору, ОСОБА_2 передала безоплатно у власність (подарувала), а ОСОБА_3 прийняла безоплатно у власність (прийняла у дар) квартиру під АДРЕСА_5 .

24.12.2019 року ОСОБА_3 разом зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , зареєструвалися у вищевказаній квартирі.

Тим часом, ОСОБА_1 було оскаржено рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.05.2018 року про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням (спірною квартирою).

Постановою колегії суддів судової палати у цивільних справах Кропивницького апеляційного суду від 12.12.2019 року (яка залишена без змін постановою Верховного суду від 21.01.2021 року) рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.05.2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право на користування житлом скасовано, провадження у справі закрито.

На виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вищевказана обставина стала відома ОСОБА_3 , а саме те, що без її згоди, як нового власника житла, в ньому зареєстрований позивач.

Оскільки реєстрація місця проживання ОСОБА_1 була проведена з порушенням вимога законодавства, без згоди власника квартири, на підставі абз. 3 п. 26 та п. 28 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 12.03.2020 року, позивач був знятий з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, ОСОБА_1 вважає приватизацію квартири, а відтак і договір дарування незаконними, а тому звернувся до суду з даним позовом, визначивши, зокрема такі підстави позову:

- відсутність запису щодо члена сім`ї ОСОБА_2 в ордері від 02.02.1983 року за № 68;

- здійснення процедури приватизації ОСОБА_2 без згоди квартиронаймача ОСОБА_4 ;

- ухвалення Кропивницьким апеляційним судом постанови від 12.12.2019 року (залишеною без змін постановою Верховного суду від 21.01.2021 року), про скасування рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.05.2018 року про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

На підтвердження заявлених позовних вимог стороною позивача також подано заяву про виклик свідків, яких було допитано в судовому засіданні.

Так, свідок ОСОБА_24 в судовому засіданні пояснив, що має з позивачем дружні відносини. Вважає, що позивача виписали з квартири незаконно. Про те, що він не прописаний у квартирі дізнався через рік чи півтора року. Коли звернувся до дідуся з цього приводу, той сказав, що так потрібно. Зазначив, що коли дід захворів, бабуся скористалась цим і переоформила квартиру на себе. Коли дід захворів, це було літом 2019 року, позивач йому допомагав. Проходив у гості до позивача в квартиру по АДРЕСА_4 у 2010-2011р. Позивач проживав у мами дружини, жили якийсь час у нього. Також, позивач з дружиною виїздили за кордон, у цей час спілкувався з дідом.

Свідок ОСОБА_25 в судовому засіданні пояснила, що позивач та відповідач ОСОБА_3 є її звідними братом та сестрою. Вказала, що з відповідачами не спілкується. У 2003 році її забрав до себе батько, а брат ОСОБА_22 залишився проживати у квартирі. В 17 років позивач став проживати з дівчиною. Бабуся налаштовувала дідуся проти нього. Коли дід захворів, ОСОБА_22 його відвідував, допомагав перевертати, купував ліки. Останній раз бачила діда за дня 4 до смерті, він був у жахливому стані: пролежні, нічого не усвідомлював, тому не міг підписати документи по приватизації. В серпні коли була приватизація нікого не впізнавав, не рухався. Речі позивача знаходились у квартирі в коморі. Коли дід помер, бабуся позбавилась від речей діда, там були і речі ОСОБА_22 . Вказала, що позивач намагався потрапити до квартири, але бабуся його не пустила. Про перешкоди дізналася зі слів брата.

На спростування обставин, викладених у позовній заяві та показів свідків сторони позивача, відповідачем ОСОБА_2 також подано заяву про виклик свідків, які в судовому засіданні пояснили наступне.

Свідок ОСОБА_26 в судовому засідання пояснила, що має дружні відносини з відповідачем ОСОБА_2 більше ніж 20 років. Остання виховувала позивача і його сестру, коли ті були дітьми. В квартирі де вони проживали була часто, чоловік там ставив вікна, клеїв шпалери. Зазначила, що позивач проживав у квартирі в дитинстві, коли приходила в гості до ОСОБА_2 його там не бачила, речей не було. ОСОБА_27 дуже хворів, але був в свідомості, ним опікувалась вона, її дочка, внучка та зять.

Свідок ОСОБА_28 в судовому засідання пояснив, що має з відповідачем ОСОБА_2 сусідські відносини. В квартирі проживали позивач з сестрою, після смерті їх матері ними опікувалися дід і баба. Потім сестру позивача забрав до себе батько, але бабуся все одно їй допомагала. Зазначав, що проживає по сусідству з 1990 року та знає, що позивач проживав у квартирі до закінчення училища. Дідусь позивача хворів, постійно кликав останнього, але той не приходив. За дідусем допомагала доглядати дочка ОСОБА_29 і її чоловік. З приводу перешкоджання позивачу у праві користування квартирою та з приводу приватизації квартири нічого не знає.

Свідок ОСОБА_30 в судовому засіданні пояснив, що є чоловіком дочки відповідача ОСОБА_2 . Знає, що позивач не згоден з тим, що дідусь віддав квартиру бабусі, ОСОБА_31 . Зазначив, що позивач приходив у квартиру на дні народження, наміру залишатись там у нього не було. Особистих речей позивача у квартирі не бачив. Коли дідусь захворів за ним доглядала ОСОБА_32 , приходив у квартиру щодня. У дідуся в 2017 2018 році був інсульт, він був лежачий. Позивач відвідував дідуся. Знає, що позивач перестав проживати у квартирі ще у молодому віці, коли почав жити з першою дружиною.

Свідок ОСОБА_33 в судовому засіданні пояснила, що має з відповідачем ОСОБА_2 сусідські відносини. Позивача останній раз бачила давно, відповідач ОСОБА_32 разом з чоловіком жили вдвох. Дідусь хворів, не міг ходити, помер у вересні 2019 року. Доглядала за ним відповідач ОСОБА_2 , допомагали онук та зять. Про стан здоров`я дідуся, з приводу перешкод позивачу у користуванні квартирою та приватизації квартири, вказала, що їй нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_34 в судовому засіданні пояснив, що є сусідом відповідача ОСОБА_2 . Позивач коли ходив до школи, то проживав у квартирі, а потім коли закінчив перестав там проживати. Бачив його у 2005 2006 р.р., потім коли захворів дідусь бачив декілька разів. Зазначив, що був у квартирі, речей позивача там не було. Коли захворів дідусь за ним доглядали дружина та зять. Він перестав ходити, був лежачим, були проблеми із зором. До смерті розмовляв, читав та все розумів. Позивач ОСОБА_22 приїздив два або три рази, допомагав перевертати діда, оскільки у того були пролежні. Спорів з приводу того, що позивачу забороняли заходити до квартири не було. Вказав, що з приводу приватизації квартири йому нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_35 в судовому засіданні пояснила, що є сусідкою відповідача ОСОБА_2 . Бачила, що до квартири приходила ОСОБА_36 , сестра позивача, самого ОСОБА_1 не бачила. Коли захворів дід позивача, останній не допомагав по догляду. Догляд за дідом здійснювала відповідач ОСОБА_32 , її дочка та зять. Дід був при здоровому глузді. У квартирі була останній раз, коли ОСОБА_4 захворів. Зазначила, що нещодавно позивач намагався вселитися у квартиру.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Правові основи приватизації житла, як одного із засобів набуття його у власність, визначені в Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, приватизація державного житлового фонду (приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Документи, які громадяни подають до органу приватизації визначені п. 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 16.12.2009 року за № 396.

Відповідно до ч. 10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону.

В постанові Верховного суду від 01.03.2021 року у справі № 463/5150/15-ц, колегією суддів сформований правовий висновок, що «як визначено частиною другою статті 8 Закону № 2482-XII, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Таким чином, умовою для здійснення приватизації житла є обов`язкова письмова згода всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, яка оформляється спільною заявою, а тимчасово відсутні дають письмове підтвердження.

Наслідком порушення вимог частини другої статті 8 Закону № 2482-XII є визнання приватизації недійсною.

Згідно з пунктом 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (далі-Положення), передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.

За змістом пунктів 20, 21 зазначеного Положення при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення.

У довідці зазначаються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону № 2482-XII.

Отже, права фізичної особи на приватизацію житлового приміщення залежать від наявності чи відсутності у цієї особи права на проживання у об`єкті приватизації.

Право на приватизацію житлового приміщення безпосередньо залежить від того, чи було таке приміщення постійним місцем проживання особи.

У Постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 463/2390/16-ц колегія суддів погодилася з висновком судів попередніх інстанцій, що «право осіб на приватизацію житла пов`язано не з фактом їх реєстрації у спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а з їх правом на житло та фактом проживання у квартирі.

Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 27.01.2020 року у справі № 185/6720/17, зазначивши також при цьому, що приватизація є договором між державою та громадянином про безоплатну або частково оплатну передачу йому у власність квартири у якій він постійно проживає. Відтак, право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у зазначеному приміщенні».

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення свідків, суд прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_2 набула право (у зв`язку з постійним проживанням) на приватизацію житла відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та реалізувала його шляхом подачі 14.08.2019 року заяви на ім`я керівника органу приватизації, до якої додала документи передбачені п. 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян № 396 від 16.12.2009 року.

При цьому, позивачем обставини не проживання відповідача ОСОБА_2 в спірній квартирі, а також набуття права на приватизацію не спростовані.

ОСОБА_4 відмовився від приватизації частки в квартирі АДРЕСА_5 на користь ОСОБА_2 , а також надав згоду на приватизацію нею вищевказаної квартири. Позивачем дані обставини також не спростовані.

Виходячи з фактичних обставин справи, підстав та предмету позову, вимагаючи визнати недійсним розпорядження керівника органу приватизації, позивач повинен був довести своє право на приватизацію житла, яке не пов`язується з фактом реєстрації, а мав би довести факт проживання в квартирі та/або збереження за ним житлового приміщення на період тимчасової відсутності. Зазначене узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 року (справа № 759/7479/19); у постанові від 19.02.2021 року (справа № 176/1698/17 (провадження № 61-6510св19).

Таких належних та допустимих доказів позивач суду не надав. Постанова Кропивницького апеляційного суду від 12.12.2019 року, на яку посилається позивач, не містить відповідних мотивувань щодо проживання та/або збереження за ним житла на період тимчасової відсутності.

Причини, які перешкоджали ОСОБА_1 цікавитися спірним майном під час не проживання в ньому, останній не вказує. Доказів того, що до приватизації йому чинилися перешкоди у користуванні квартирою позивачем також суду не подано, показами свідків не підтверджено.

Таким чином, прийняття 14.08.2019 року рішення органом приватизації Міської ради м. Кропивницького за № 52397, яким задоволено прохання наймача ОСОБА_2 щодо приватизації квартири, в якій вона мешкала і передачу квартири у приватну власність, відбулося у спосіб визначений Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та у межах повноважень визначених ст. 19 Конституції України.

А тому вимога про визнання такого рішення недійсним та його скасування задоволенню не підлягає.

Відтак, рішення органу приватизації № 52397 від 14.08.2019 року є виконаним, видачею Міською радою м. Кропивницького на його підставі відповідного свідоцтва про право власності від 14.08.2019 року, яке суд вважає також законним, а позовну вимогу щодо визнання його недійсним та скасування такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування квартири, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

В постанові від 08.09.2021 року (справа № 405/6037/16-ц) Верховний Суд дійшов до висновку, що згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року в справі № 281/129/17 (провадження № 61-14661св19) зроблено висновок по застосуванню частини першої статті 203 ЦК України та вказано, що «під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах».

Тобто, недійсність правочину може спричиняти, зокрема, недотримання імперативних цивільно-правових норм.

З огляду на викладене, зміст підстав та предмету позову ОСОБА_1 не містять жодних посилань, яка саме імперативна цивільно-правова норма була порушена відповідачами при укладенні договору дарування.

Водночас, без встановлення судом обставин що зміст правочину суперечить вимогам конкретної цивільно-правової норми задоволення такої позовної вимоги буде суперечити нормам Конституції України, а саме тому, що особа, яка набула право власності на майно може бути позбавлена щодо нього права лише у спосіб передбачений законом.

За вказаного, позовна вимога про визнання недійсним договору дарування також не підлягає задоволенню.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 3. ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Матеріалами справи підтверджується, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .

За наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) зазначено, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)».

Отже, обраний позивачем спосіб захисту про визнання недійсним договору дарування є неефективним та таким, що не відповідає завданням цивільного судочинства, оскільки не зумовить бажаних для нього наслідків - повернення квартири.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити у повному обсязі за недоведеністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 56, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Кропивницької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Правник», приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Зубко Оксана Петрівна про визнання недійсним та скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло та визнання недійсним договору дарування відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , місце проживання: АДРЕСА_7 , ІПН: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_5 .

Відповідач: Кропивницька міська рада, місцезнаходження: м. Кропивницький. вул. В. перспективна, буд.41.

Третя особа: Комунальне підприємство «Правник», місцезнаходження: м. Кропивницький, вул. В. Перспективна, буд.41.

Третя особа: приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Зубко Оксана Петрівна, місцезнаходження: м. Кропивницький, вул. А. Тарковського, буд.35.

Повний текст судового рішення складено 03.08.2022 року.

Суддя Кіровського Н. Ю. Іванова

районного суду

м.Кіровограда