Постанова

від 10.01.2024 по справі 404/348/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року

м. Київ

справа № 404/348/20

провадження № 61-2498св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Кропивницька міська рада;

треті особи: комунальне підприємство «Правник», приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Зубко Оксана Петрівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Нофенко Юлії Вікторівни на постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 січня 2023 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Єгорової С. М., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Кропивницької міської ради, треті особи: комунальне підприємство «Правник», приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Зубко О. П., про визнання рішення органу приватизації недійсним та його скасування, визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним та його скасування, визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідно до рішення Виконкому міської ради народних депутатів від 06 січня 1983 року № 67 ОСОБА_4 та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , сину ОСОБА_6 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 , було видано ордер від 02 лютого 1983 року № 68 на право заняття трьох кімнат в квартирі АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 . Державна реєстрація права власності на вказану квартиру не проводилася, однак він проживав та був зареєстрований в ній з народження разом з матір`ю ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 травня 2018 року у справі № 404/7203/17 його було визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_3 . Судовий розгляд зазначеної цивільної справи відбувся без його участі та він не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання. При цьому Кіровським районним судом міста Кіровограда не було належним чином досліджено, що він постійно спілкувався зі своїм дідом ОСОБА_4 , який був позивачем у вказаній справі, та його особисті речі знаходяться в цій квартирі. 26 червня 2019 року він звернувся до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 травня 2018 року, однак в день відкриття апеляційного провадження - ІНФОРМАЦІЯ_5 позивач у вказаній справі - ОСОБА_4 помер. Під час розгляду його апеляційної скарги Кропивницьким апеляційним судом було сформовано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 жовтня 2019 року, з якої стало відомо, що власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_2 , відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48444460 від 30 серпня 2019 року, підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності, серія та номер 52397 , видане 14 серпня 2019 року. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року було скасовано рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 травня 2018 року про визнання його таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, та закрито провадження у справі. Після цього 19 грудня 2019 року він отримав копію свідоцтва про право власності від 14 серпня 2019 року, виданого міською радою міста Кропивницького на ім`я ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 та копію рішення органу приватизації міської ради міста Кропивницького від 14 серпня 2019 року № 52397. Вказане рішення органу приватизації було ухвалене на підставі заяви наймача помешкання - ОСОБА_2 , тоді як станом на дату видачі свідоцтва про право власності та ухвалення рішення органу приватизації 14 серпня 2019 року основний наймач житла - ОСОБА_4 , який отримував ордер від 02 лютого 1983 року № 68 на сім`ю з трьох осіб (дружина ОСОБА_5 , син ОСОБА_10 та дочка ОСОБА_8 ) був живий, а помер він ІНФОРМАЦІЯ_5 . Крім того, 09 січня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він отримав інформацію про те, що право власності на спірну квартиру зареєстровано на ім`я ОСОБА_3 на підставі договору дарування серії та номер: 3998, виданого 21 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького нотаріального округу Зубко О. П. При цьому на виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року він був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_3 . Таким чином ОСОБА_2 приватизувала спірну квартиру на своє ім`я за життя наймача житлового приміщення ОСОБА_4 та під час розгляду Кропивницьким апеляційним судом апеляційної скарги на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 травня 2018 року, а після прийняття Кропивницьким апеляційним судом постанови від 12 грудня 2019 року, якою скасовано рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 травня 2018 року, 22 грудня 2019 року подарувала спірну квартиру своїй онуці ОСОБА_3 . На час видачі ОСОБА_4 ордера на отримання спірної квартири відповідач ОСОБА_2 не була членом сім`ї наймача, оскільки шлюб між ними був зареєстрований після смерті його першої дружини - ОСОБА_5 . Отже, ОСОБА_2 особисто звернулася до органу приватизації, оминувши квартиронаймача ОСОБА_4 та відповідно орган приватизації міської ради міста Кропивницького ухвалив рішення та видав свідоцтво про право власності лише ОСОБА_2 , чим були порушені його законні права та інтереси як члена сім`ї ОСОБА_4 . Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати недійсним та скасувати рішення органу приватизації - міської ради міста Кропивницького від 14 серпня 2019 року № 52397 щодо приватизації на ім`я ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 ; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності від 14 серпня 2019 року, видане міською радою міста Кропивницького на ім`я ОСОБА_2 на вказану квартиру; визнати недійсним договір дарування серії та номер 3998 від 21 грудня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Зубко О. П.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 29 червня 2022 року у складі судді Іванової Н. Ю. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_2 набула право (у зв`язку з постійним проживанням) на приватизацію житла відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та реалізувала його шляхом подачі 14 серпня 2019 року заяви на ім`я керівника органу приватизації, до якої додала документи передбачені пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 року за № 109/17404 (далі - Положення № 396). При цьому позивач не спростував обставин не проживання відповідача ОСОБА_2 в спірній квартирі, а також набуття нею права на приватизацію. ОСОБА_4 відмовився від приватизації частки в квартирі АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_2 , а також надав згоду на приватизацію нею цієї квартири. Позивачем дані обставини також не спростовані. Виходячи з фактичних обставин справи, підстав та предмету позову, вимагаючи визнати недійсним розпорядження керівника органу приватизації, позивач повинен був довести своє право на приватизацію житла, яке не пов`язується з фактом реєстрації, а також факт проживання в квартирі та/або збереження за ним житлового приміщення на період тимчасової відсутності. Зазначене узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 759/7479/19 (провадження №61-19609св20) та від 19 лютого 2021 року у справі № 176/1698/17 (провадження № 61-6510св19). Таких належних та допустимих доказів позивач суду не надав. Постанова Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року, на яку посилається позивач, не містить відповідних мотивів щодо проживання та/або збереження за ним житла на період тимчасової відсутності. ОСОБА_1 не навів причин, які перешкоджали йому цікавитися спірним майном під час не проживання в ньому та не надав доказів створення йому перешкод у користуванні квартирою до приватизації. Тому прийняття 14 серпня 2019 року органом приватизації міської ради міста Кропивницького рішення № 52397, яким задоволено прохання наймача ОСОБА_2 щодо приватизації квартири, в якій вона мешкала, і передачу квартири у приватну власність, відбулося у спосіб визначений Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та в межах повноважень визначених статтею 19 Конституції України. Рішення органу приватизації - міської ради міста Кропивницького від 14 серпня 2019 року № 52397 щодо приватизації на ім`я ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 є виконаним видачею на його підставі відповідного свідоцтва про право власності від 14 серпня 2019 року, тому вимоги про визнання недійсними і скасування рішення органу приватизаціїта свідоцтва про право власності задоволенню не підлягають. При цьому обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання недійсним договору дарування є неефективним та таким, що не відповідає завданням цивільного судочинства, оскільки не зумовить бажаних для нього наслідків - повернення квартири.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 29 червня 2022 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення органу приватизації міської ради міста Кропивницького від 14 серпня 2019 року № 52397 щодо приватизації на ім`я ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 . Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності від 14 серпня 2019 року, видане міською радою міста Кропивницького на ім`я ОСОБА_2 на зазначену квартиру. Визнано недійсним договір дарування, укладений 21 грудня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за № 3998, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Зубко О. П. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач був зареєстрований та за ним зберігалося право на житло в спірній квартирі, однак він не надавав письмової згоди на приватизацію цієї квартири ОСОБА_2 . Тому приватизація спірної квартири проведена з порушенням вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та пункту 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, на підставі скасованого судового рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Наведене є підставою для визнання незаконним та скасування рішення органу приватизації - міської ради міста Кропивницького від 14 серпня 2019 року та виданого на його підставі свідоцтва про право власності від 14 серпня 2019 року. Оспорюваний договір дарування квартири від 21 грудня 2019 року було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з порушенням вимог частини четвертої статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), тому він також підлягає визнанню недійсним. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Оскільки ОСОБА_1 не був титульним власником спірного майна, тому витребувати його з чужого незаконного володіння він не може. Отже, вимога про визнання договору дарування спірної квартири, який відбувся на підставі виданого органом приватизації ОСОБА_2 свідоцтва про право власності, що визнається судом недійсним та скасовується, та враховуючи те, що такий позов є негаторним, є належним та ефективним способом захисту, оскільки інший спосіб для відновлення порушених прав у позивача відсутній.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Нофенко Ю. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 276/594/17 (провадження № 61-13446св19), від 20 січня 2021 року у справі № 385/878/19 (провадження № 61-12215св20), від 01 березня 2021 року у справі № 463/5150/15-ц (провадження № 61-43297св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 463/2390/16-ц (провадження № 61-31245св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 290/1138/18 (провадження № 61-14884св19), в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), а також - не дослідив зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Кіровського районного суду міста Кіровограда.

31 березня 2023 року справа № 404/348/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Нофенко Ю. В. мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 був знятий з реєстрації в спірній квартирі на підставі рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 травня 2018 року за його особистим зверненням та не був зареєстрований у вказаній квартирі на час прийняття оспорюваного рішення органу приватизації - міської ради міста Кропивницького від 14 серпня 2019 року № 52397 щодо приватизації на ім`я ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 . Крім того, рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 травня 2018 року було чинним на час прийняття оспорюваного рішення органу приватизації, тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що приватизація спірної квартири проведена з порушенням вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та пункту 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, на підставі скасованого судового рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Так само на час укладення оспорюваного договору дарування жодних судових справ з приводу спірної квартири не було і ОСОБА_2 не була учасником справи № 404/7203/17 (щодо визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом), тому постанова Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 404/7203/17 не має преюдиційного значення в цій справі. Крім того, пославшись на те, що оспорюваний договір дарування квартири від 21 грудня 2019 року було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з порушенням вимог частини четвертої статті 9 ЖК України, апеляційний суд не врахував, що зазначена норма не є актом цивільного законодавства в розумінні статті 4, частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки в ній не містяться вимоги до змісту правочину. Тому відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного договору.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

27 березня 2023 року ОСОБА_3 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому погодилася з її доводами та просила задовольнити, посилаючись на те, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права апеляційний суд дійшов передчасного та помилкового висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 29 червня 2022 року.

30 березня 2023 року ОСОБА_1 також подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду та на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до цієї справи, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України є підставою для закриття касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення Виконкому міської ради народних депутатів від 06 січня 1983 року № 67 ОСОБА_4 , сім`я якого складається з чотирьох осіб: він, дружина ОСОБА_5 , син ОСОБА_6 , дочка ОСОБА_8 , було видано ордер від 02 лютого 1983 року № 68 на право заняття трьох кімнат в квартирі АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 (т.1 а.с.16).

Відповідно до архівної довідки, виданої Державним архівом Кіровоградської області 07 липня 2016 року за № 51/01-25, у документах архівного фонду «Кіровоградська міська рада та її виконавчий комітет» у протоколах засідань виконкому за 1983 рік (протокол від 06 січня №1) рішенням № 67 ОСОБА_4 надано трьох кімнатну квартиру житловою площею 38,05 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с.23).

17 березня 1986 року ОСОБА_5 - дружина квартиронаймача померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (т.1 а.с.18).

ІНФОРМАЦІЯ_6 помер син квартиронаймача - ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (т.1 а.с.19).

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла дочка квартиронаймача - ОСОБА_8 (прізвище після укладання шлюбу - ОСОБА_11 ), що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 (т.1 а.с.20).

22 жовтня 1986 року ОСОБА_4 уклав шлюб із ОСОБА_12 (прізвище після укладання шлюбу - ОСОБА_13 ), про що свідчить копія свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 (т.1 а.с.104).

22 листопада 1986 року ОСОБА_8 (прізвище після укладання шлюбу - ОСОБА_14 ) та ОСОБА_15 уклали шлюб, актовий запис 2793, про що свідчить витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 14 листопада 2019 року № 00024554941. Від шлюбу у них народився син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 (т.1 а.с.15, 22).

Позивач ОСОБА_1 з народження був прописаний разом з матір`ю ОСОБА_16 та дідом ОСОБА_4 у спірній квартирі № 61 (адреса починаючи з 1983 року неодноразово змінювалася), остання адреса: АДРЕСА_6 , та був зареєстрований за вказаною адресою по досягненню 16 років та отриманням 20 жовтня 2004 року паспорта громадянина України (т.1 а.с.14).

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 23 лютого 1999 року за ОСОБА_2 визнано право користування житловою площею у квартирі АДРЕСА_3 та зобов`язано паспортний відділ Кіровського РВ УМВС України в Кіровоградській області зареєструвати її в цій квартирі (т.1 а.с.152).

В подальшому рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 травня 2018 року у справі № 404/7203/17 було задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_3 (т.1 а.с.27-28).

На підставі вищевказаного рішення суду 31 липня 2018 року ОСОБА_1 було знято з реєстрації місця проживання (т.1 а.с.14).

14 серпня 2019 року ОСОБА_2 подала заяву до органу приватизації про оформлення передачі в приватну власність спірної квартири, до якої було додано: довідку про склад сім`ї та займані приміщення; документ, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного фонду; копію паспортів, кодів, свідоцтв про народження; копія технічного паспорту та ордеру; копію рішення, на підставі якого видавався ордер; відмову від участі у приватизації ОСОБА_4 (т.1 а.с.99-126).

Згідно з довідкою про склад сім`ї, виданої 14 серпня 2019 року КП «Житлово-Експлуатаційна організація №4» міської ради міста Кропивницького, у квартирі АДРЕСА_3 постійно мешкають ОСОБА_4 , 1938 року народження, дата реєстрації: 07 вересня 1983 року , та ОСОБА_2 , 1944 року народження, зареєстрована з 30 квітня 1999 року (т.1 а.с.101).

Відповідно до копії заяви від 14 серпня 2019 року ОСОБА_4 відмовився від права приватизації частки квартири АДРЕСА_3 , на користь дружини ОСОБА_2 (т.1 а.с.102).

14 серпня 2019 року міська рада міста Кропивницького прийняла рішення № 52397 про задоволення заяви ОСОБА_2 щодо приватизації квартири та видала ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 (т.1 а.с.25-26, 66-67).

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 (т.1 а.с.17).

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 404/7203/17, яка залишена без змін постановою Верховного суду від 21 січня 2021 року, рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 травня 2018 року було скасовано, провадження у справі закрито у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництво. Під час розгляду вказаної справи апеляційним судом було встановлено відсутність в матеріалах справи доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про час, дату та місце розгляду справи. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не з`ясував причин довготривалої відсутності відповідача і мотивувальна частина рішення суду не містить жодних висновків з цього питання (т.1 а.с.29-32, т.2 а.с.174-178).

На виконання вищевказаної постанови Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 404/7203/17 ОСОБА_1 було повторно зареєстровано в квартирі АДРЕСА_3 (т.1 а.с.14 зворот).

При цьому 21 грудня 2019 року ОСОБА_2 уклала договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Зубко О. П. за реєстровим № 3998, за умовами якого передала безоплатно онуці ОСОБА_3 у власність квартиру АДРЕСА_3 (т.1 а.с.121-122).

У матеріалах справи містяться дві суперечливі довідки про склад сім`ї, а саме довідка про склад сім`ї, видана КП «ЖЕО № 4» міської ради міста Кропивницького 03 березня 2020 року ОСОБА_3 , в якій вказано, що вона зареєстрована в квартирі АДРЕСА_3 у складі сім`ї з чотирьох осіб: ОСОБА_3 (власник), ОСОБА_17 (дочка), ОСОБА_2 (баба), ОСОБА_1 (невідомо), а також довідка про склад сім`ї, видана КП «ЖЕО № 4» міської ради міста Кропивницького 12 березня 2020 року ОСОБА_3 , в якій зазначено, що в цій квартирі зареєстровані три особи: ОСОБА_3 (власник), ОСОБА_17 (дочка), ОСОБА_2 (баба) (т.1 а.с.125, 126).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Нофенко Ю. В. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частинами третьою, четвертою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 345 ЦК України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням № 396.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Статтями 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі наймачу та членам його сім`ї квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у межах визначеної норми. При цьому, до членів сім`ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Згідно з частинами другою, третьою, п`ятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Положення № 396 визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

Відповідно до пункту 4 Положення № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Абзацом першим пункту 23 Положення № 396 визначено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Отже, передача квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації і оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Таким чином передача у спільну власність квартир, які підлягають приватизації, здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно проживають у цій квартирі.

Наслідком порушення вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є визнання приватизації недійсною.

Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 520/14902/17 (провадження № 61-21727св19), від 14 вересня 2021 року у справі № 473/2473/20 (провадження № 61-38св21), від 27 лютого 2023 року у справі № 215/1765/21 (провадження № 61-218св23).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, як в цілому, так і кожному окремо, а також взявши до уваги встановлені у справі № 404/7203/17 обставини, дійшов правильного висновку, що оскаржуване рішення органу приватизації - міської ради міста Кропивницького від 14 серпня 2019 року № 52397 щодо приватизації на ім`я ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки воно порушує права ОСОБА_1 на користування зазначеним житлом. Позивач мав право користування вказаною квартирою, що підтверджено постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 404/7203/17, яка залишена без змін постановою Верховного суду від 21 січня 2021 року, однак не надавав згоди на передачу займаної квартири в приватну власність ОСОБА_2 . Отже були порушені права позивача на приватизацію житла.

Враховуючи те, що на підставі незаконного рішення органу приватизації - міської ради міста Кропивницького від 14 серпня 2019 року № 52397 ОСОБА_2 в цей же день було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , то таке свідоцтво також підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

З огляду на те, що в цій справі апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про незаконність набуття ОСОБА_2 у власність спірної квартири, то правильним є також висновок суду апеляційної інстанції про визнання недійсним договору дарування зазначеної квартири від 21 грудня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки інший спосіб для відновлення порушених прав у позивача відсутній.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 276/594/17 (провадження № 61-13446св19), від 20 січня 2021 року у справі № 385/878/19 (провадження № 61-12215св20), від 01 березня 2021 року у справі № 463/5150/15-ц (провадження № 61-43297св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 463/2390/16-ц (провадження № 61-31245св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 290/1138/18 (провадження № 61-14884св19), в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах,а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження апеляційним судом наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті апеляційним судом було ухвалено судове рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судом апеляційної інстанції правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Нофенко Юлії Вікторівни залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович