Рішення

від 25.07.2022 по справі 145/1709/21

ТИВРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

145/1709/21

2/145/556/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2022 р. смт. Тиврів

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Вальчука В. В.,

при секретарі Крикливій М.С.,

за участі представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданнів смт. Тиврів за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» до Приватного сільськогосподарського підприємства «Пирогівське», ОСОБА_2 , Державного реєстратора Тиврівської селищної ради Вінницької області Кіосак Ігоря Олександровича про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом в якому вказує, що 01.08.2006 року між ПСП "Україна" (надалі-Позивач) та ОСОБА_3 підписано договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524585300:01:002:0063.

П.6 Договору встановлено, що його укладено на 25 років. Зазначений договір було зареєстровано в відділі Держкомзему у Тиврівському районі №040785300051 від 15.03.2007 року.

Пунктом 29 Договору передбачено що дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; ліквідації юридичної особи-орендаря; договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 33 Договору встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Враховуючи викладене строк права оренди Позивача відповідно до Договору закінчується 2034 року.

02.03.2021 року ПСП "Україна" стало відомо, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір міни зазначеної земельної ділянки.

06.05.2021 року між новим власником земельної ділянки ОСОБА_2 та ПСП "Пирогівське" укладено договір оренди земельної ділянки.

В зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд, визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524585300:01:002:0063 б/н від 06 травня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ПСП "Пирогівське" та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права за номером 42319534 від 04 червня 2021 року внесеного державним реєстратором Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області Кіосак Ігорем Олександровичем щодо права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0524585300:01:002:0063 за ПСП "Пирогівське".

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить їх задоволити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача ПСП "Пирогівське", відповідач ОСОБА_2 та їх представник ОСОБА_4 , а також відповідач державний реєстратор Тиврівської селищної ради Вінницької області Кіосак І.О. в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку.

Подану представником відповідачів ПСП "Пирогівське" та ОСОБА_2 адвокатом Литвинюком М.І. заяву від 26.07.2022 року про відкладення розгляду справи, суд до уваги не приймає, оскільки вона була подана та прередана судді після проведення судового засідання про що на ній зроблено відмітку про дату та час отримання.

Представник відповідачів ОСОБА_4 подав судуписьмові пояснення(а.с.84-88),в якомувказує,що відзив не був поданий ними вчасно з технічних причин, адже в країні йде війна. Даний позов вони не визнають, вважають його безпідставним. Тому просять відмовити у позовних вимогах з підстав викладених у даних поясненнях.

Частиною 1ст.223 ЦПК Українивстановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відтак, з урахуванням вимог ст.223 ЦПК України та думки представника позивача, суд приходить до висновку, що дану справу можливо розглянути у відсутності відповідачів та їх представника.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши позицію представника позивача, суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено із матеріалів справи 01.08.2006 року між Позивачем та ОСОБА_3 підписано договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524585300:01:002:0063, строк оренди 25 років, при цьому в самому Договорі встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди. Зазначений договір було зареєстровано в відділі Держкомзему у Тиврівському районі № 040785300051 від 15.03.2007 року про що зроблено відмітку на самому Договорі (а.с.4-5).

Разом з тим, ОСОБА_2 як новий власник земельної ділянки з кадастровим номером 0524585300:01:002:0063 в період дії договору оренди між ПСП Україна та ОСОБА_3 від 01.08.2006 року повторно передав в оренду зазначену земельну ділянку. Укладений новий договір оренди цієї ж земельної ділянки з орендарем ПСП "Пирогівське", порушує права Позивача на володіння та користування землею на умовах договору оренди, а відтак є таким, що суперечить чинному законодавству (а.с.7).

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються нормами Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, ЗУ Про оренду землі та ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до положень ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевивявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.4 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом частини першої статті626 та частини першої статті 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.Відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В той же час, частиною другоюстатті 792 ЦК Українивизначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно положеньстатті 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобовязаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобовязаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною діялнкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ст.93 ЗК України).

Відповідно до ст.14 ЗУ Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Крім того, слід зазначити, що в момент вчинення оспорюваного договору оренди землі від 06 травня 2021 року сторонами не було дотримано вимоги частини першої статті 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Аналогічна правова позиція про те, що одна і та ж сама земельна ділянка не може одночасно бути об`єктом оренди за двома різними договорами, укладеними із різними орендарями, висловлена Верховним Судом в постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 734/336/17.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16, вказано, що право користування земельною ділянкою, яке виникло та існує в позивача на підставі договору з одним із відповідачів, було порушено внаслідок укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки між відповідачами, і таке право підлягає захистові в обраний позивачем спосіб - шляхом визнання договору недійсним та скасування його реєстрації.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, державна реєстрація це не підстава набуття права оренди земельної ділянки, а засвідчення державою вже набутого права оренди, яке виникло на підставі договору оренди землі.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої Законом, за умов якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 червня 2018 року по справі №823/378/16 висловила правову позицію, відповідно до якої із системного аналізу законодавчо закріпленої компетенції державного реєстратора вбачається, що одним із його обов`язків є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями і для перевірки цієї інформації, з метою недопущення одночасного існування подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор не лише вправі, а й повинен, зокрема, запитувати від відповідних органів інформацію, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо.

Такий обов`язок узгоджується із закріпленими частиною першою статті 3 Закону № 1952-ІV засадами державної реєстрації прав, зокрема гарантуванням державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 1).

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень включає, зокрема, встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (частина четверта статті 18 Закону).

Згідно з пунктом п`ятим частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» безумовною підставою для відмови в держаній реєстрації речового права є наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (частина друга статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Із системного аналізу законодавчо закріпленої компетенції державного реєстратора вбачається, що одним із його обов`язків є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

І для перевірки цієї інформації державний реєстратор не лише вправі, а й повинен, зокрема, запитувати від відповідних органів інформацію, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, вимагати в разі потреби подання додаткових документів тощо.

Одночасне існування державної реєстрації кількох прав на одну земельну ділянку суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким право оренди земельної ділянки зареєстровано первинно та не припинялося.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відтак, суд не приймає до уваги доводи представника відповідачів ОСОБА_4 викладені у письмових поясненнях.

Тому, враховуючи вище викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання недійсним договору оренди земельної діялнки та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права за номером 42319534 від 04 червня 2021 внесеного державним реєстратором Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області Кіосак Ігорем Олександровичем щодо права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0524585300:01:002:0063 за ПСП "Пирогівське" підлягають до задоволення.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідачів судових витрат, то вони підлягають до задоволення частково, виходичи з наступного.

Згідно ч.1ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представником позивача було подано заяву (а.с. 69) про неможливість на даний час визначити суму понесених судових витрат на правову допомогу та повідомлено, що такі докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відтак,оскільки стороноюпозивача підтвердженолише судовівитрати посплаті судовогозбору в розмірі 4540 грн., що стверджується платіжним дорученням №286 від 21.10.20221 року, то й відповідно в цій частині і підлягають до задоволення позовні вимоги щодо стягнення судових витрат.

Тому, із відповідачів в рівних частках на користь позивача підлягає стягненню сплачена сума судового збору в розмірі 4540,00 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.4, 76, 80, 81, 89, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст.ст.203, 215, 626,627,792 ЦК України, ст.ст.93, 124, 125 ЗК України, ст.ст.13,14 Закону України "Про оренду землі", суд, -

УХВАЛИВ :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524585300:01:002:0063 б/н від 06 травня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ПСП "Пирогівське" код ЄДРПОУ 20081503.

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права за номером 42319534 від 04 червня 2021 внесеного державним реєстратором Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області Кіосак Ігорем Олександровичем щодо права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0524585300:01:002:0063 за ПСП "Пирогівське", код ЄДРПОУ 200815.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Пирогівське», ОСОБА_2 , Державного реєстратора Тиврівської селищної ради Вінницької області Кіосак Ігоря Олександровича сплачений позивачем судовий збір в розмірі 4540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн. 00 коп. в рівних частках, а саме по 1513 (одна тисяча п`ятсот тринадцять) грн. 34 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлено 03.08.2022 року.

Суддя Вальчук В. В.