Постанова

від 06.10.2022 по справі 145/1709/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/1709/21

Провадження № 22-ц/801/1646/2022

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вальчук В. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2022 рокуСправа № 145/1709/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Оніщука В.В.,

суддів: Медвецького С.К., Копаничук С.Г.,

з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р.,

учасники справи:

позивач: Приватне сільськогосподарське підприємство «Україна»,

відповідачі: Приватне сільськогосподарське підприємство «Пирогівське», ОСОБА_1 , Державний реєстратор Тиврівської селищної ради Вінницької області Кіосак Ігор Олександрович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Литвинюка Михайла Івановича, який діє в інтересах Приватного сільськогосподарського підприємства «Пирогівське» та ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 26 липня 2022 року, ухвалене в складі судді Вальчука В.В., в залі суду,

встановив:

У листопаді 2021 року Приватне сільськогосподарське підприємство «Україна» звернулося в суд з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Пирогівське», ОСОБА_1 , Державного реєстратора Тиврівської селищної ради Вінницької області Кіосак Ігоря Олександровича про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 01.08.2006 між ПСП "Україна" та ОСОБА_2 підписано договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524585300:01:002:0063. Пунктом 6 вказаного Договору встановлено, що його укладено на 25 років. Зазначений договір було зареєстровано у відділі Держкомзему у Тиврівському районі №040785300051 від 15.03.2007. Пунктом 29 Договору передбачено, що дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; ліквідації юридичної особи-орендаря; договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Пунктом 33 Договору встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

02.03.2021 ПСП "Україна" стало відомо, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір міни зазначеної земельної ділянки.

06.05.2021 між новим власником земельної ділянки ОСОБА_1 та ПСП "Пирогівське" укладено договір оренди земельної ділянки.

Позивачем вказано, що зазначений вище договір оренди укладено з порушенням вимог Закону та умов договору оренди земельної ділянки від 01.08.2006, строк права оренди за яким ще не закінчився, тому на підставі викладеного, позивач звернувшись в суд з даним позовом, просив:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524585300:01:002:0063 б/н від 06 травня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ПСП "Пирогівське";

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права за номером 42319534 від 04 червня 2021 року внесеного державним реєстратором Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області Кіосак Ігорем Олександровичем щодо права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0524585300:01:002:0063 за ПСП "Пирогівське".

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 26 липня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524585300:01:002:0063 б/н від 06 травня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ПСП "Пирогівське" код ЄДРПОУ 20081503.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права за номером 42319534 від 04 червня 2021 внесеного державним реєстратором Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області Кіосак Ігорем Олександровичем щодо права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0524585300:01:002:0063 за ПСП "Пирогівське", код ЄДРПОУ 200815.

Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства «Пирогівське», ОСОБА_1 , Державного реєстратора Тиврівської селищної ради Вінницької області Кіосак Ігоря Олександровича сплачений позивачем судовий збір в розмірі 4 540 грн в рівних частках, а саме по 1 513, 34 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в момент вчинення оспорюваного договору оренди землі від 06 травня 2021 року сторонами не було дотримано вимоги частини першої статті 203 ЦК України.

Також в рішенні суду зазначено, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав на одну земельну ділянку суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким право оренди земельної ділянки зареєстровано первинно та не припинялося.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, а також неправильне застосування норм матеріального права, адвокат Литвинюк М.І., який діє в інтересах ПСП «Пирогівське» та ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення в частині щодо задоволення вимог позивача скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обгрунтування апеляційної скарги заявником зазначено, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідачів про відкладення розгляду справи на іншу дату, що пов`язано з його перебуванням на лікарняному.

Також скаржником вказано, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач посилався на договір міни земельної ділянки від 02.03.2021, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як на доказ, і вказаний доказ судом не витребувано, внаслідок чого прийнято незаконне рішення.

Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що на момент укладення оспорюваного правочину ніяких обмежень для його укладення не існувало.

07.09.2022 представником позивача надіслано на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про безпідставність скарги, у задоволенні якої просить відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Литвинюк М.І., який одночасно представляє інтереси ПСП «Пирогівське» апеляційну скаргу підтримали з посиланням на викладені у ній підстави.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, зробивши посилання на викладені у відзиві доводи.

Державний реєстратор Тиврівської селищної ради Вінницької області Кіосак І.О. в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам не в повній мірі.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 01.08.2006 між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524585300:01:002:0063. Згідно пункту 6 вказаного договору, його укладено на 25 років. Пунктом 33 договору встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Зазначений договір було зареєстровано у відділі Держкомзему у Тиврівському районі №040785300051 від 15.03.2007 про що зроблено відмітку на самому договорі (а.с. 4-5).

Згідно договору міни від 02.03.2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , останній набув право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0524585300:01:002:0063.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 , як новий власник земельної ділянки з кадастровим номером 0524585300:01:002:0063, в період дії договору оренди між ПСП Україна та ОСОБА_2 від 01.08.2006, згідно договору від 06 травня 2021 року передав ПСП «Пирогівське» у оренду зазначену земельну ділянку (а.с. 7).

Вважаючи договір оренди від 06 травня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ПСП "Пирогівське", таким що укладений з порушенням вимог Закону та умов договору оренди земельної ділянки від 01.08.2006, позивач звернувся в суд з відповідним позовом.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

З огляду на частину другу статті 16 ЦК України та пункт «в» частини третьої статті 152 ЗК України способами захисту цивільних прав та інтересів громадян та юридичних осіб зокрема на земельні ділянки є визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (зокрема його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Для визнання правочину недійсним необхідно встановити його невідповідність вимогам законодавства саме в момент укладення, що слідує зі змісту частини першої статті 215 ЦК України.

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.

Згідно частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закону України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо вже сам договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії (частина перша - друга статті 640 ЦК України).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).

Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок щодо доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основі якої - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У статті 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямоневстановлена законом або якщо вінневизнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, в період дії договору оренди між ПСП Україна та ОСОБА_2 від 01.08.2006 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0524585300:01:002:0063, ОСОБА_1 , як новий власник даної земельної ділянки, не зважаючи на те, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору, передав зазначену земельну ділянку у оренду ПСП «Пирогівське».

Відповідно до статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі (пункт «а» частина перша); власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію (пункт «б» частина перша).

Виходячи з приписів статті 95, пункту 5 статті 116 ЗК України, за наявності укладеного договору оренди землі, власник земельної ділянки (орендодавець) не може під час строку його дії укладати інші договори оренди щодо цієї самої земельної ділянки без розірвання попереднього договору, оскільки це порушує права первісного орендаря.

Отже, такі дії власника суперечать нормам частини другої статті 13 ЦК України, згідно з якою при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що одночасне існування кількох прав оренди на одну земельну ділянку є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким право оренди земельної ділянки зареєстровано первинно та не припинялося.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, є обґрунтованою та такою, що підтверджена належними та допустимими доказами, які є достовірними і достатніми для задоволення позовних вимог в цій частині, а у зазначеній частині рішення суду слід залишити без змін.

Однак, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині задоволення позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, виходячи з наступного.

Згідно з частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 9 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі №914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах №906/516/19, №905/633/19, №922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі №922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі №910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі №916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі №754/8547/19, від 16 лютого 2022 року у справі №143/1432/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, надавши належну оцінку заявленим позивачем позовним вимогам щодо скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію іншого речового права за номером 42319534 від 04 червня 2021 року внесеного державним реєстратором Тиврівської селищної ради Вінницької області Кіосак Ігорем Олександровичем щодо права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0524585300:01:002:0063 за ПСП "Пирогівське", правильно встановивши фактичні обставини справи в цій частині, вірно виходив з того, що права позивача щодо вказаної земельної ділянки підлягають захисту.

Разом з тим, погоджуючись із зробленим судом першої інстанції висновком про те, що договір оренди землі є недійсним, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині скасування запису державної реєстрації речового права потрібно розуміти як скасування рішення про проведену державну реєстрацію речового права, а саме договору оренди земельної ділянки.

Враховуючи положення чинної редакції статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та необхідність забезпечення виконуваності судового рішення (скасування державної реєстрації права), колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід змінити в частині вирішення позовних вимог про скасування запису державної реєстрації речового права.

Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справах №656/239/18 (провадження №61-1429св21), №656/240/19 (провадження №61-2022св21).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідачів підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні у відповідній частині, а саме щодо вирішення позовних вимог про скасування державної реєстрації речового права.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідачів про відкладення розгляду справи на іншу дату, є безпідставними, оскільки як вірно зазначено судом першої інстанції, вказане клопотання було подано та передано судді після проведення судового засідання, про що на ньому зроблено відмітку про дату та час його отримання.

Твердження заявника апеляційної скарги про необхідність залучення до участі у справі в якості відповідача гр. ОСОБА_2 не заслуговують на увагу, оскільки остання, будучи попереднім власником земельної ділянки не була обмежена в праві на власний розсуд здійснювати правочини зокрема щодо міни такої земельної ділянки і докази, які б давали підстави вважати про наявність в її діях порушення права позивача відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що на момент укладення оспорюваного правочину ніяких обмежень для його укладення не існувало спростовуються змістом пунктів 6, 29, 33 договору оренди земельної ділянки від 01.08.2006, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 , що був зареєстрований 15.03.2007 у відділі Держкомзему у Тиврівському районі №040785300051.

Отже, аргументи апеляційної скарги, в їх сукупності, не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведені обставини, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Литвинюка Михайла Івановича, який діє в інтересах Приватного сільськогосподарського підприємства «Пирогівське» та ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 26 липня 2022 року підлягає задоволенню частково.

Відтак, рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 26 липня 2022 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524585300:01:002:0063 б/н від 06 травня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП "Пирогівське" підлягає залишенню без змін, а в частині скасування запису державної реєстрації речового права підлягає зміні.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, однак не впливає на рішення суду першої інстанції по суті вирішення заявлених вимог, то судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПСП «Україна» просив стягнути з ПСП «Пирогівське», ОСОБА_1 та Державного реєстратора Тиврівської селищної ради Вінницької області Кіосак Ігоря Олександровича витрати на правничу допомогу, пов`язані з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зістаттею 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу необхідно виходити із положень статті 137 ЦПК України.

Частиною восьмою статті 141ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, заяву про компенсацію витрат на правничу допомогу пов`язану з переглядом справи в апеляційній інстанції було подано у визначений законом строк.

Частиною четвертою статті 62ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Згідно вимог статті 137, 141ЦПК України на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з частиною п`ятою статті 137 ЦПК Україниу разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137 ЦПК України).

Таким чином, зменшення судових витрат судом можливо лише за клопотанням іншої сторони.

Клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката понесених ПСП «Україна», заявниками апеляційної скарги не заявлялось.

На підтвердження понесених судових витрат, представником позивача надано апеляційному суду: ордер адвоката на надання правничої допомоги, договір про надання правничої допомоги № від 01.10.2021 року, розрахунок від 06.09.2022 року та платіжне доручення від 06.09.2022 року на суму 5000 грн.

Вказані документи у своїй сукупності підтверджують надання відповідної правничої допомоги адвокатом, вартість якої складає 5 000 грн.

Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства «Пирогівське», ОСОБА_1 та Державного реєстратора Тиврівської селищної ради Вінницької області Кіосак Ігоря Олександровича на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, -

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Литвинюка Михайла Івановича, який діє в інтересах Приватного сільськогосподарського підприємства «Пирогівське» та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 26 липня 2022 року змінити в частині задоволених позовних вимог про скасування запису державної реєстрації речового права, виклавши його резолютивну частину в такій редакції:

«Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію іншого речового права за номером 42319534 від 04 червня 2021 внесеного державним реєстратором Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області Кіосак Ігорем Олександровичем щодо права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0524585300:01:002:0063 за ПСП "Пирогівське", код ЄДРПОУ 20081503».

В іншій частині рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 26 липня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Пирогівське», ОСОБА_1 та Державного реєстратора Тиврівської селищної ради Вінницької області Кіосак Ігоря Олександровича на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» витрати на професійну правничу допомогу за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 5 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В. В. Оніщук

Судді: С. К. Медвецький

С. Г. Копаничук