Постанова

від 26.07.2022 по справі 910/15124/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/15124/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

офісу ГП - Савицька О.В.,

позивача - Сойник О.В. (самопредставництво),

відповідача-1 - Опря Н.Л. (адвокат),

відповідача-2 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 (у складі колегії суддів: Тищенко О.В. (головуючий), Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 (суддя Котков О.В.)

за позовом Київської міської ради

до: 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Курсор-Авто",

2. Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко Віри Миколаївни

за участю Київської міської прокуратури

про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Київська міська рада (далі - Позивач, Міськрада) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Курсор-Авто" (далі - Відповідач-1, ТОВ "Курсор-Авто") та Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко Віри Миколаївни (далі - Відповідач-2, Реєстратор) в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.04.2016 № 29099900 на земельну ділянку, обліковий код: 91:066:0010, що знаходиться за адресою вул. Межева, 2, м. Київ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 894151280000 за ТОВ "Курсор-Авто";

- зобов`язати ТОВ "Курсор-Авто" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 0,1198 га на вул. Межева, 2 у Подільському районі міста Києва (код ділянки 91:066:0010) та повернути її Міськраді, привівши у придатний для використання стан.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Міськрада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво, у власність чи користування ТОВ "Курсор-Авто" не приймала. Позивач вказує, що ТОВ "Курсор-Авто" здійснило самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці на вул. Межовій, 2, яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва та на підставі неналежних документів здійснив реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна. Оскільки земельна ділянка на вул. Межовій, 2 (код ділянки 91:066:0010) у Подільському районі м. Києва не була відведена у відповідності до вимог законодавства для будівництва об`єктів нерухомого майна, таке майно підлягає знесенню, а рішення про державну реєстрацію нерухомого майна - скасуванню.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 у справі №910/15124/19, відмовлено у задоволенні позову.

2.2. Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржуване рішення Реєстратора є законним та таким, що прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки державна реєстрація права власності ТОВ "Курсор-Авто" на нежилу будівлю, як на новозбудований об`єкт, була проведена на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

2.3. При цьому, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходили з того, що матеріалами справи доведено відсутність ознак самовільного зайняття спірної земельної ділянки в діях власника будівлі, який правомірно одержав земельну ділянку у користування.

2.4. Крім того суди вказали на те, що при зверненні до суду з даним позовом Позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення Відповідача-2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку, в той час, як оскаржуваним рішенням було зареєстровано за ТОВ "Курсор-Авто" право приватної власності на будівлю, тоді як рішення про державну реєстрацію прав на земельну ділянку Відповідачем-2 не приймалося.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 13.03.2019 у справі № 910/22575/17, від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/19, від 07.10.2020 у справі № 920/728/18, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 08.04.2020 у справі № 910/10353/19, від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17.

3.3. Також скаржник зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Курсор-Авто" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Верховного Суду від 24.01.2022 відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 23.02.2022.

4.2. 23.02.2022 у судовому засіданні оголошено перерву з розгляду касаційної скарги до 09.03.2022.

4.3. Водночас, 09.03.2022 судовий розгляд справи № 910/15124/19 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду не відбувся з огляду на обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації, у тому числі введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

4.4. Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 29.3-02/939 від 19.05.2022 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/15124/19 у зв`язку з увільненням судді Міщенка І.С. від роботи у зв`язку із призовом на військову службу по мобілізації.

4.5. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2022 справу № 910/15124/19 було передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Зуєв В.А. - головуючий, Берднік І.С., Суховий В.Г.

4.6. Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2022 (у складі колегії суддів Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.) прийнято до провадження справу № 910/15124/19 за вищезазначеною касаційною скаргою та призначено її розгляд на 15.06.2022.

4.7. Ухвалою Верховного Суду від 15.06.2022 відкладено розгляд касаційної скарги першого заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 у справі № 910/15124/19 на 27.07.2022.

4.8. Ураховуючи наведене, а також обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 і від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", справа розглядається у розумний строк.

5. Обставини встановлені судами

5.1. Рішенням заступника представника Президента України Шевченківської районної державної адміністрації м. Києва від 25.05.1992 № 2 "Про дозвіл МП "Курсор" на встановлення будівлі по сервісному обслуговуванню легкових автомобілів по вул. Межовій" дозволено МП "Курсор" встановити будівлю по сервісному обслуговуванню легкових автомобілів на невпорядкованій земельній ділянці, що прилягає до території радгоспу "Пуща-Водиця" по вул. Межовій тимчасово на період до початку капітальної забудови земельної ділянки.

5.2. Листом від 05.05.1994 № 15.3-кг/527 "О согласовании отвода земельного участка по пер. Межевому, 2 под строительство станции техобслуживания автомобилей" Шевченківського районного центру Державного санітарного нагляду КМТМО "Санепідемслужба" було погоджено МП "Курсор" розміщення станції технічного обслуговування автомобілів між садом радгоспу "Пуща Водиця" та автостоянкою при умові вирішення питань водозабезпечення, теплозабезпечення і каналізації з відповідними службами.

5.3. 29.07.1997 за результатами розгляду проектної та дозвільної документації та проведення натурального обстеження будівлі за адресою: м. Київ, вул. Межова, 2 було складено Акт про приймання в експлуатацію ділянки об`єкту "Будівництво будівлі за адресою вул. Межова 2" у Шевченківському районі м. Києва.

У вказаному Акті вказано, що об`єкт розташований по вул. Межовій, 2 та встановлено на підставі розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації від 25.05.1992 № 2 "Про дозвіл МП "Курсор" на встановлення будівлі сервісного обслуговування легкових автомобілів по вул. Межовій". Земельна ділянка надана в тимчасове користування на підставі договору з спецвідділом Шевченківської райдержадміністрації від 09.06.1993. Об`єкт підключений до мережі енергопостачання, обладнано протипожежною сигналізацією та первинними засобами пожежогасіння.

5.4. За дорученням Київської міськдержадміністрацїї від 06.03.1997 №2946 Головним архітектором АТ "Київпроект" - начальником управління "Київгенплан" було розглянуто матеріали місця розміщення СТО із сервісним обслуговуванням легкових автомобілів АТ "Курсор" по пров. Межовому, 2 та листом №06-1387/КГП від 18.08.1997 надано погодження на розміщення СТО на зазначеній земельній ділянці до початку забудови району.

5.5. Листом №СЛ338/7 від 02.02.1998 Шевченківська районна державна адміністрація м. Києва погодила тимчасове використання земельної ділянки площею 0,1 га за адресою: провулок Межовий, 2 для станції техобслуговування автомобілів АТ "Курсор" до початку капітального будівництва.

5.6. 01.06.1998 було створено ТОВ "Курсор-Авто". Згідно п. 1.3. Установчого договору про створення та діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Курсор-Авто" від 28.05.1998 ТОВ "Курсор-Авто" є правонаступником АО "Курсор", зареєстрованого Шевченківською райдержадміністрацією 27.03.1996, ідентифікаційний код 13677023 в частині внесеного до статутного фонду майна, а також пов`язаних з ним майнових та немайнових прав.

5.7. Розпорядженням Подільської районної у м. Києві державної адміністрації №2047 від 19.12.2007 "Про присвоєння поштової адреси вул. Межова, 2" станції технічного обслуговування було присвоєно поштову адресу: вул. Межова, 2. ТОВ "Курсор-Авто" було зобов`язано встановити номерні знаки на будівлі.

5.8. Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.04.2016 № 29099900 за ТОВ "Курсор-Авто" зареєстровано право приватної власності на об`єкт нерухомого майна на вулиці Межова, 2 у Подільському районі м. Києва.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

6.3. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, незалежно від місця їх розташування (частини перша, друга статті 83 Земельного кодексу України).

6.4. Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

6.5. За змістом статей 123, 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а також передача таких земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

6.6. Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

6.7. Судами першої та апеляційної інстанцій не спростовано доводи Позивача про те, що Міськрада не приймала рішень про передачу Відповідачу-1 або іншим особам спірної земельної ділянки у власність чи користування.

6.8. Господарські суди попередніх інстанцій дійшовши висновку про те, що правомірність використання Відповідачем-1 спірної земельної ділянки підтверджується належними доказами у справі не врахували наступне.

6.9. Правові підстави використання землі в Україні регулюються земельним законодавством основним системоутворюючим законом якого є Земельний кодекс України. При цьому, саме Земельним кодексом України визначаються правові титули володіння, користування та розпорядження земельними ділянками до яких належать право власності, право постійного та строкового користування (в тому числі оренда).

6.10. При цьому, Земельним кодексом України (в редакції Закону України від 13.03.1992 зі змінами та доповненнями) в статті 22 "Виникнення права власності та права користування земельною ділянкою" було прямо передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

6.11. Подібні правові приписи містились і в статті 125 "Виникнення права власності та права користування земельною ділянкою" Земельного кодексу України від 25.10.2001 (в редакції цієї статті до 05.03.2009) де було також наголошено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

6.12. З 05.03.2009 стаття 125 "Виникнення права власності та права користування земельною ділянкою" Земельного кодексу України викладена у новій редакції: "Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав".

6.13. Отже, в контексті спірних правовідносин Суд зазначає, що за змістом наведених норм законодавець пов`язує момент виникнення права власності та користування земельною ділянкою з необхідністю отримання відповідних документів, що посвідчують право на землю та державною реєстрацію такого права.

6.14. Водночас, господарськими судами попередніх інстанцій не встановлено наявності у Відповідача-1 відповідних правовстановлюючих документів на землю та подальшої державної реєстрації права власності або користування спірною земельною ділянкою.

6.15. При цьому, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що перелічені ними докази не є тими документами, які у розумінні чинного законодавства надають Відповідачу-1 право на користування спірною земельною ділянкою.

6.16. Також колегія суддів звертає увагу, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про наявність у ТОВ "Курсор-Авто" права користування земельною ділянкою, не звернули увагу на відсутність у матеріалах справи жодних правовстановлюючих документів, що підтверджують відповідний юридичний титул користування землею, а також не надали оцінки відповідним доводам Відповідача-1 у контексті повноважень органу, який прийняв рішення про надання земельної ділянки у користування та можливості передачі ним такої земельної ділянки у тимчасове користування відповідно до приписів Земельного кодексу України у редакції на дату прийняття відповідного рішення.

6.17. Додатково Суд звертає увагу, що за змістом статті 7 Земельного кодексу України (в редакції Закону України від 13.03.1992) користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування.

Статтею 8 цього ж Кодексу визначено, що у тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об`єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства.

Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі.

Умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі.

6.18. Таким чином, суди стверджуючи про наявність у ТОВ "Курсор-Авто" права користування земельною ділянкою, не надали оцінки чи було наявне таке право на момент введення будівлі в експлуатацію та здійснення подальшої реєстрації права власності.

6.19. При цьому, відповідно до статті 24 Земельного кодексу України (в редакції Закону України від 13.03.1992) право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

6.20. Водночас, незважаючи на вищенаведене, суди дійшли висновку про наявність у Відповідача-1 права тимчасового користування земельною ділянкою, що не могло бути зроблено без надання оцінки обставинам укладення договору, його реєстрації, аналізу умов договору, зокрема, щодо мети використання земельної ділянки, строку користування тощо.

6.21. У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Таким чином, підтвердження права користування земельною ділянкою, у даному випадку, покладається саме на Відповідача-1. При цьому, недостатньо лише послатись на таке право, переклавши тягар доведення протилежного (спростування) на Позивача.

6.22. Крім того, як зазначено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Курсор-Авто" є правонаступником АО "Курсор" в частині внесеного до статутного фонду майна, а також пов`язаних з ним майнових та немайнових прав.

Разом з тим, суди залишили поза увагою те, що у матеріалах справи відсутні докази (крім документів, що створені безпосередньо Відповідачем-1) щодо правонаступництва ТОВ "Курсор-Авто" відносно прав та обов`язків АО "Курсор".

При цьому, установчий договір є одностороннім актом юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону.

Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.

6.23. За змістом статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

6.24. Статтею 152 Земельного кодексу України унормовано, що одним із способів захисту порушеного права відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю і відшкодування завданих збитків.

6.25. Отже, особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.

6.26. Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, то відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

6.27. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

6.28. Згідно статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

6.29. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судам необхідно було з`ясувати питання стосовно того, чи є в даному випадку фактичне користування Відповідачем-1 земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття; чи вживались необхідні заходи ТОВ "Курсор-Авто" щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою тощо.

6.30. Викладене свідчить про недотримання господарськими судами вимог щодо всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно встановити обставини справи, у зв`язку з чим, оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

7.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

7.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 у справі № 910/15124/19 скасувати.

3. Справу № 910/15124/19 направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді І. С. Берднік В. Г. Суховий