Рішення

від 27.07.2022 по справі 120/18468/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 липня 2022 р. Справа № 120/18468/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Бошкової Ю.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Голованюк І.В.,

представника відповідача: Дубаневича О.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Національного агентства з питань запобігання корупції

про: визнання протиправною, скасування довідки та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі НАЗК, відповідач).

За змістом позовних вимог позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати абзаци 1, 2 пункту 4.1 розділу IV «Висновки», підпункти 1.1, 1.2, 1.3 пункту 3.1 розділу ІІІ «Описова частина» довідки Національного агентства з питань запобігання корупції № 365/21 від 11.08.2021 в частині висновків про зазначення ОСОБА_1 недостовірних відомостей та недотримання вимог пп. 2, 21, 81, 9, 10 частини першої статті 46 Закону України від 14.10.2014 № 1700-VII «Про запобігання корупції»;

- зобов`язати Національне агентство з питань запобігання корупції відкликати довідки від 11.08.2021 № 365/21 про результати проведення повної перевірки декларації (або інформації складені з урахуванням цієї довідки), які направлялися керівництву Верховного Суду до Вищої ради правосуддя та ВККС України та відобразити на сайті довідку від 11.08.2021 № 365/21 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2020 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , суддею Верховного Суду з достовірною інформацією, з урахуванням висновків суду у цій справі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що Національним агентством з питань запобігання корупції складено довідку №365/21 від 11.08.2021 "Про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2020 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , суддею Верховного Суду". Водночас, позивач не погоджується з рішенням відповідача в частині висновків щодо зазначення ним у декларації недостовірних відомостей (підпункти 1.1, 1.2, 1.3 пункту 1 розділу 3.1, абзац 1,2 пункту 4.1 довідки), у зв`язку з невірним правозастосуванням та неправильною оцінкою інформації щодо вчинення правочинів членом родини декларанта, а також з приводу невмотивованості довідки в цій частині.

Ухвалою від 20.12.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 25.01.2022. Окрім того, даною ухвалою вирішено витребувати у Національного агентства з питань запобігання корупції належним чином засвідченні копії всіх документів, які слугували підставою для формування висновків, вказаних в оскаржуваних пунктах довідки № 365/21 від 11.08.2021.

18.01.2022 до суду надійшло клопотання відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

19.01.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник Національного агентства з питань запобігання корупції зазначив, що з позицією та доводами позивача не погоджується, вважає їх необґрунтованими, тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Мотивуючи свою позицію відповідач вказує, що в межах даної справи відсутній предмет спору, адже оскаржувана довідка не є нормативно-правовим актом, не має ознак рішення суб`єкта владних повноважень, та, як наслідок, не може бути предметом оскарження в межах адміністративної справи.

На переконання представника НАЗК, вимоги до змісту Довідки не передбачають визначення будь-яких обов`язків та встановлення строку виконання. Таким чином, складення та підписання Довідки не має на меті спричинити для суб`єкта декларування юридично значимі наслідки. Крім того, Довідка не містить владного припису будь-якій особі та не встановлює механізму виконання, що відповідно до ст. 19 КАС України також є визначальними ознаками для акта індивідуальної дії.

Щодо недостовірності відомостей зазначених у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації, представником відповідача, зокрема зазначено, що НАЗК вважає необґрунтованими доводи позивача щодо того, що у договорах дарування від 15.08.2019 визначена ціна договору, а не вартість подарованого майна, оскільки ціна договору може бути визначена лише в оплатному договорі, у свою чергу, договори дарування містять інформацію ро вартість майна.

Також сторона відповідача звертає увагу на те, що позивачем не надано жодних підтвердних документів про наявність у нього та члена сім`ї (сина) прав наймачів квартири та комори, як під час проведення перевірки його декларації, так і до позовної заяви, а також те, що він особисто повідомляв про відсутність таких документів, тому, НАЗК вважає, що позивач та член сім`ї (син) набули право користування квартирою та нежитловим приміщенням (коморою) на підставі закону, а зазначена у декларації інформація про тип права (найм) є недостовірною.

Представник відповідача у відзиві також вказує на необґрунтованість доводів позивача щодо наявності конфлікту інтересів у посадових осіб НАЗК та відсутність передбаченого Порядком №26/21 механізму для внесення змін до Довідки.

Ухвалою від 19.01.2022 вирішено задовольнити клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

24.01.2022 позивачем подано клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою занесеною до протоколу судового засідання, 25.01.2022 вирішено відкласти розгляд справи на 09.03.2022.

09.03.2022 справу було знято з розгляду у зв`язку з перебуванням головуючої судді у відпустці. Наступне підготовче судове засідання призначено на 26.05.2022.

Ухвалою суду від 19.05.2022 задоволено клопотання представника відповідача від 18.05.2022 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

25.05.2022 позивачем за допомогою системи "Електронний суд" подано заяву про розгляд справи без участі.

Ухвалою суду від 26.05.2022 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 16.06.2022.

30.05.2022 представником НАЗК подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 31.05.2022 судом задоволено вищезазначене клопотання представника відповідача.

15.06.2022 ОСОБА_1 подано заяву, у якій останній просить розглянути справу без його участі.

Ухвалою від 16.06.2022 вирішено витребувати у ОСОБА_1 та зобов`язано надати суду у 5-денний строк з моменту отримання даної ухвали належним чином засвідчену копію договору оренди від 19.06.2020. Судове засідання у справі відкладено на 14.07.2022.

24.06.2022 представником НАЗК подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

27.06.2022 позивачем подано витребувані судом докази ухвалою від 16.06.2022.

Ухвалою суду від 27.06.2022 задоволено клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

12.07.2022 позивачем подано заяву про розгляд справи без його участі.

14.07.2022 справу було знято з розгляду, наступне судове засідання призначено на 28.07.2022.

Ухвалою від 21.07.2022 задоволено клопотання представника відповідача від 20.07.2022 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судове засідання, 28.07.2022 позивач не з`явився, водночас, відповідно до заяви від 28.07.2022 просив здійснити розгляд справи без його участі. При цьому зазначив, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

У свою чергу, представник відповідача позовні вимоги заперечував та просив відмовити у їх задоволенні. Окрім того, представником НАЗК заявлено усне клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Ухвалою суду від 28.07.2022 вирішено відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Указом Президента України від 07.05.2019 № 195/2019 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Верховного Суду у Касаційний адміністративний суд.

Виконуючи вимоги частини першої статті 45 Закону № 1700-VII ОСОБА_1 31.03.2021 подана щорічна декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік, а в подальшому 06.04.2021 виправлена декларація.

Відповідачем 11.08.2021 складено довідку № 365/21 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2020 рік (виправленої), поданої Загороднюком А.Г., суддею Верховного Суду.

Указана довідка містить такі висновки (розділ IV):

- суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації зазначив недостовірні відомості, про що вказано у пунктах 1- 5 розділу 3.1 цієї довідки, чим не дотримав вимоги пунктів 2, 21, 81, 9, 10 частини першої статті 46 Закону №1700-VІІ.

- недостовірні відомості, зазначені у декларації (підпункти 1.1, 1.2 пункту 1 розділу 3.1 цієї довідки), відрізняються від достовірних на суму 100000,00 грн., що не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації.

Ознак правопорушень, передбачених частиною 4 статті 1726 Кодексу України про адміністративне правопорушення та статті 3662 Кримінального кодексу України, не виявлено.

Точність оцінки задекларованих активів відповідає даним, отриманим з наявних джерел.

Наявність конфлікту інтересів не встановлено.

Правові підстави для перевірки дотримання суб`єктом декларування вимог статті 26 Закону відсутні.

Ознак необґрунтованості активів не встановлено.

З рішенням НАЗК позивач не погоджується в частині висновків щодо зазначення ним у декларації недостовірних відомостей (підпункти 1.1, 1.2, 1.3 пункту 3.1 розділу ІІІ довідки) та недотримання вимог пунктів 2, 9, 10, 21, 81 частини 1 статті 46 Закону №1700-VII.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VІІ (далі Закон №1700-VІІ) визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.

Підпунктом «ґ» пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1700-VІІ передбачено, що суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої ради правосуддя, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації України, присяжні (під час виконання ними обов`язків у суді).

Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1700-VІІ особи, зазначені у пункті 1, пп. "а" і "в" п. 2, пункту 5 частини першої статті 3 цього Закону зобов`язані щорічно до 01 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім`ї суб`єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про відсутність предмета спору та підстав для оскарження спірної Довідки, через те, що вона не відповідає критеріям (ознакам) індивідуального акта, оскільки не стосується прав або інтересів позивача, не встановлює для нього жодних обов`язків і строків виконання та, відповідно, не спричиняє негативних наслідків.

Проаналізувавши доводи сторін та законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд зазначає, що право на звернення до суду за наслідками проведеної НАЗК перевірки в результаті якої складено Довідку може бути реалізоване, якщо права, свободи чи законні інтереси особи порушені.

Таке право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом (право на звернення за судовим захистом) як суб`єктивне процесуальне право наявне тільки в конкретних осіб у конкретних справах за наявності відповідних передумов та умов.

В контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

За своїм смисловим навантаженням термін законний інтерес є тотожним охоронюваному законом інтересу, оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття охоронюваний законом інтерес у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права, треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004. Поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: Дозволено все, що не забороняється законом.

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

в) є визначеним оскільки благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній третій особі (на це вказує слово її);

д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17.

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Верховний Суд України у постанові від 11.11.2015 у справі №2а-2885/12/1470 висловив правову позицію, що право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Необхідно вказати на те, що спірна Довідка, не є формальним документом в якому викладена лише позиція осіб, що проводили перевірку. В силу частини 3 статті 522 Закону України «Про запобігання корупції», враховуючи правовий статус позивача, така довідка обов`язково погоджується керівником відповідача і лише після цього викладені у ній висновки набувають легітимності. Тобто у даному випадку присутній етап прийняття керівником від імені органу (НАЗК) за наслідками перевірки рішення стосовно позивача (погоджено чи ні).

Суперечать вимогам законодавства і твердженні відповідача, що спірна Довідка не встановлює для позивача жодних обов`язків і строків виконання, адже в силу абзацу 2 частини 4 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» в разі виявлення у поданій позивачем декларації недостовірних відомостей суб`єкт декларування зобов`язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями. Тобто погоджена керівником спірна Довідка в силу Закону створює обов`язок позивача, а не право вчинити дії, які корегують за вказівкою відповідача поведінку позивача стосовно відображення в декларації інформації.

Додана відповідачем до відзиву на позовну заяву, в якості доказу копія листа на ім`я голови Верховного Суду №403-01/61319/21 від 13.08.2021 підтверджує, що відповідач встановив для позивача строк для вчинення на виконання Довідки дій до 12.11.2021. Вказане також спростовує твердження відповідача, що жодних строків позивачу на усунення порушень вказаних в спірній Довідці не встановлювалося.

Оцінюючи наявність законного інтересу позивача у спірних правовідносинах, суд приймає до уваги, що Довідку оприлюднено у загальному доступі на сайті НАЗК і недостовірна інформація з неї може формувати негативну думку людей, як щодо позивача особисто, так і щодо судової системи в цілому. Також інформацію про наслідки перевірки направлено керівництву Верховного Суду. Крім того, висновки, що містяться у спірній Довідці з урахуванням статті 62 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можуть мати вплив на обсяг інформації, яку позивач протиправно змушений буде зазначити у декларації доброчесності.

За таких обставин, доводи відповідача про те, що спірна Довідка не впливає на законний інтерес позивача та не спричиняє негативних наслідків суд відхиляє.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням положення КАС України та приймаючи до уваги загальновідомі ознаки й властивості індивідуального акту, суд дійшов висновку, що оскаржувана Довідка є актом індивідуальної дії, який може бути оскаржено в силу приписів законодавства.

У відзиві відповідач посилається на правову позицію, викладену Верховним Судом у справах №813/2524/17, №811/119/13-а, №826/5302/14, №810/6689/14 щодо оскарження результатів перевірок, які проводились контролюючими органами.

Щодо визначення подібності цих правовідносин суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справі №813/2524/17 предметом судового розгляду були акт перевірки дотримання санітарного законодавства від 15-16 червня 2017 року, припис за результатами перевірки та інструментальних замірів шуму від 22 червня 2017 року № 1263.

У справі №811/119/13-а предметом судового розгляду було визнання неправомірними дій щодо визначення та визнання у акті перевірки №43/22-7/35720395 від 31 жовтня 2012 року нікчемними правочинів, укладених ТОВ «Економ-Енерго» (код ЄДРПОУ 35720395) із підприємствами-контрагентами.

У справі №826/5302/14 предметом судового розгляду було визнання протиправними дій Інспекції щодо викладення висновків про відсутність реального характеру (факту виконання послуг та надання товарів) операцій Товариства та ТОВ Грифон Буд за квітень 2013 року та відсутність реального характеру операцій позивача з контрагентами-покупцями, зазначеними в акті від 18 липня 2013 року №18/22.2.09/36702639 тощо.

У справі №810/6689/14 предметом судового розгляду було визнання протиправними дій щодо складання акту від 14 листопада 2014 року №539/22-1/37135575 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Дім зерна» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Астера Торг» за квітень 2014 року» тощо.

У справах №813/2524/17, №811/119/13-а, №826/5302/14, №810/6689/14 НАЗК не було стороною у справі.

Отже, зважаючи на предмет правового регулювання, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини суд уважає, що правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду у справах №813/2524/17, №811/119/13-а, №826/5302/14, №810/6689/14 до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки правовідносини в цих справах та справі, яка розглядається не є подібними.

Крім того, в перелічених відповідачем справах правовідносини склалися до набрання чинності статтею 522 Закону України «Про запобігання корупції» і Верховний Суд не аналізував правозастосування цієї норми права.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування абзаців 1, 2 пункту 4.1 розділу IV «Висновки», підпунктів 1.1, 1.2, 1.3 пункту 3.1 розділу ІІІ «Описова частина» довідки Національного агентства з питань запобігання корупції № 365/21 від 11.08.2021 в частині висновків про зазначення ОСОБА_1 недостовірних відомостей та недотримання вимог пп. 2, 21, 81, 9, 10 частини першої статті 46 Закону №1700-VІІ, суд зазначає таке.

Відповідно до матеріалів справи, за результатами повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2020 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , суддею Верховного Суду, встановлено, що він як суб`єкт декларування при складенні та поданні декларації вказав у ній недостовірні відомості, зокрема у розділі 3 «Об`єкти нерухомості», розділі 4 «Об`єкти незавершеного будівництва», чим не дотримав вимоги пп. 2, 21, 81, 9, 10 частини першої статті 46 Закону №1700-VІІ.

За результатом повної перевірки вказаної декларації уповноваженою особою Національного агентства встановлено, що у пункті 5 кожного з договорів вартість предметів дарування оцінено по 50000,00 грн., а отже суб`єкт декларування при заповненні декларації мав вказати вартість об`єктів нерухомості згідно з відомостями, що містяться у правовстановлюючих документах.

Судом встановлено, що у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації за 2020 рік позивачем відображена інформація про квартиру та нежитлове приміщення, які належать на праві особистої приватної власності його дружині. Разом із цим у полях щодо вартості ним обрано позначку «Не застосовується».

Відповідач за наслідками перевірки вирішив, що позивач повинен був у вказаних полях обирати не позначку «Не застосовується», а вказати ціну договору дарування, яка значно відрізняється від реальної вартості подарованого майна.

Згідно із підпунктом «а» пункту другого частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості, серед інших, включають вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування.

Частиною п`ятою статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що вартість майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб`єкта декларування, зазначається у випадку, якщо вона відома суб`єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.

Суд погоджується із доводами позивача про те, що Законом вказується про необхідність відображення інформації (за наявності) про вартість майна, яка повинна бути актуальна саме на дату набуття права власності та відповідати правовстановлюючим документам. При цьому заслуговують на увагу доводи позивача, що ціна (ціна договору) та вартість майна, зазначена в договорі, не завжди можуть співпадати (бути більшою або меншою).

Судом встановлено, що на момент вчинення правочину дарування, відповідно до статті 174 Податкового кодексу України вартість будь-якого об`єкта, отриманого у дарунок від особи, яка є членом сім`ї дарувальника першого та другого ступенів споріднення, оподатковувалася податком на доходи фізичних осіб за нульовою ставкою. Сторонами правочинів дарування є мати та донька, а відповідно такі дарунки оподатковувалися податком на доходи фізичних осіб за нульовою ставкою (п.п. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 розд. І Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями).

Договір дарування - це домовленість, за якою одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (стаття 717 ЦК України).

Договір дарування завжди є безоплатним. Дарувальник (той, хто дарує) не має права вимагати від обдаровуваного зустрічних дій за свій дарунок. Він не отримує ніякої матеріальної вигоди. Тобто, не можна просити взамін сплату коштів, вимагати утримання чи догляд.

Договір, який встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (частини друга статті 717 ЦК України).

За інформацією НАЗК розміщеною на офіційному сайті у Розділі IV «Загальні положення щодо відображення відомостей про об`єкти декларування», питання 63 «Особливості зазначення об`єктів нерухомості» указано, що у разі спадкування будь-якого спадкового майна, яке оподатковується за нульовою ставкою, оціночна вартість такого майна з метою оподаткування не визначається. Якщо майно, подароване особі, оподатковується за нульовою ставкою, його оціночна вартість з метою оподаткування не визначається. В інших випадках отримання доходів у вигляді спадщини / подарунків об`єктом оподаткування є оціночна вартість таких об`єктів спадщини / подарунків, визначена згідно із законом (пункт 174.8 статті 174 ПК України).

Позивач стверджує, що на час вчинення правочину дарування, за усною інформацією власника нерухомого майна, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь яка інформація про вартість була відсутня.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до пунктів 5 договорів дарування ОСОБА_2 квартири та нежитлового приміщення ОСОБА_3 від 15 серпня 2019 року, кожен дарунок сторони оцінили в сумі по 50000,00 грн. При цьому оцінка вартості подарованого нерухомого майна не проводилася.

Відповідачем на спростування тверджень позивача щодо не проведення у встановленому законодавством порядку оцінки майна доказів не надано.

Таким чином зазначена у договорах ціна дарунків не є вартістю майна у розумінні підпункту «а» пункту другого частини першої та частини п`ятої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», а отже і не підлягає відображенню у декларації.

Суд зазначає, що позивач, зазначивши у декларації ціну визначену у договорі дарування міг викликати у стороннього спостерігача сумніви щодо достовірності відображення вартості отриманого членом сім`ї житла з урахуванням реальної ринкової вартості такої нерухомості.

Отже, не зазначення позивачем тієї вартості квартир, яку самостійно визначили дарувальник та обдарована не може уважатися, що позивач вказав недостовірні відомості про вартість майна дружини.

Надані позивачем докази свідчать, що відповідачем не враховані власні Роз`яснення за № 1 щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю від 03 лютого 2021 (в редакції чинній на час заповнення позивачем декларації), викладені у питаннях 60 та 63, які застосовані позивачем.

Зокрема у вказаних роз`ясненнях зазначено, якщо дарунок оподатковується за нульовою ставкою та оцінка подарованого майна не проводилася, то при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати позначку «Не застосовується».

За таких обставин є протиправними та підлягають скасуванню підпункти 1.1, 1.2 пункту 3.1 розділу ІІІ. «Описова частина» та пункт 4.1 розділу ІV. «Висновки» Довідки відповідача в частині висновків щодо зазначення позивачем у декларації недостовірних відомостей, які відрізняються від достовірних на суму 100000,00 грн.

Окрім того, судом встановлено, що уповноваженою особою Національного агентства під час проведення повної перевірки декларації також зазначено, що у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації за 2020 рік позивачем відображена недостовірна інформація про реєстраційний номер квартири та нежитлового приміщення (комори), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та належать на праві власності члену сім`ї (дружині), а саме у полі про реєстраційний номер зазначених об`єктів він образ позначку «Не застосовується».

У наданих ОСОБА_1 під час проведення повної перевірки декларації поясненнях він повідомив, що при заповненні декларації, обрав позначку «Не застосовується» у полях щодо реєстраційних номерів квартири та комори, оскільки не є їх власником, а декларацію заповнював на підставі наданої власником інформації, а також договорів дарування цих об`єктів, в яких реєстраційні номери відсутні.

Проте уповноваженою особою під час проведення перевірки декларації встановлено, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є загальнодоступним джерелом інформації, об`єкту декларування (квартирі) присвоєно реєстраційний номер - 1894967505101, об`єкту декларування (коморі) присвоєно реєстраційний номер - 1895007205101.

Відповідно до частини сьомої статті 46 Закону №1700-VІІ у разі відмови члена сім`ї суб`єкта декларування надати будь-які відомості чи їх частину для заповнення декларації суб`єкт декларування зобов`язаний зазначити про це в декларації, відобразивши всю відому йому інформацію про такого члена сім`ї, визначену пунктами 1-12 частини першої цієї статті.

Суд зазначає, що позивач, як декларант повинен відобразити повну інформацію, якою володів і до якої я мав доступ. Позивач не наділений Законом обов`язком збирання додаткової інформації (персональних даних) стосовно інших осіб, або зобов`язувати це робити інших осіб в його особистих інтересах.

Позивач не мав доступу до відповідних державних реєстрів, в яких би міг без згоди власника нерухомого майна отримати персональні дані іншої особи, зокрема реєстраційні номери.

Відповідачем не спростовано того, що позивач, на момент подання декларації, не володів інформацією про реєстраційні номери квартири та комори, проте зробив протиправний висновок, що позивачем відображена недостовірна інформація.

З наданих відповідачем, в якості доказів копій договорів дарування, які були у позивача на момент складання декларації не вбачається інформації стосовно реєстраційних номерів.

Те, що відповідач, з використанням наданих йому повноважень самостійно встановив реєстраційні номери, а позивач, за відсутності відповідної інформації застосував позначку «не застосовується», ніяким чином не доводить, що позивачем у декларації відображена недостовірна інформація.

За таких обставин є протиправними та підлягають скасуванню підпункти 1.1, 1.2 пункту 3.1 розділу ІІІ. «Описова частина» та пункт 4.1 розділу ІV. «Висновки» довідки відповідача в частині висновків щодо зазначення позивачем у декларації недостовірних відомостей стосовно реєстраційних номерів квартири та нежитлового приміщення (комори).

Окрім того, за змістом позову позивач наводить доводи щодо протиправності висновків НАЗК в частині зазначення ним недостовірних відомостей про те, що квартира та нежитлове приміщення (комора), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та належать на праві власності члену сім`ї (дружині), перебувають на праві найму у нього та члена його сім`ї (сина).

Однак, суд звертає увагу, що Довідка №365/21 від 11.08.2021 не містить жодних посилань на зазначення ОСОБА_1 не достовірних відомостей в цій частині.

Адже у Довідці зазначено, що окремого договору найму комори суб`єкт декларування та член його сім`ї (син) не укладали, розмір плати за найм не визначався, а майно використовується на правах найму за усною домовленістю між ним та членом сім`ї (дружиною), що підтверджується поясненнями суб`єкта декларування. При цьому посадовими особами НАЗК у Довідці від 11.08.2021 №365/21 зроблено висновок, що суб`єкт декларування та член сім`ї (син) користуються вказаним об`єктом нерухомості безоплатно, як члені сім`ї власника нерухомості (дружини). Тобто такі висновки співпадають з позицією позивача, викладеній у позові та не суперечать останній.

Водночас, у відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує на те, що позивачем не надано жодних підтверджуючих документів про наявність у нього та члена сім`ї (сина) прав наймачів квартири та комори, відтак, позивач, на думку відповідача, набув право користування квартирою та нежитловим приміщенням (коморою) на підставі закону, а зазначена у декларації інформація про тип права (найм) є недостовірною.

З приводу таких доводів представника відповідача, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до матеріалів справи, у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації позивачем відображена інформація про квартиру та нежитлове приміщення, які належать на праві особистої приватної власності його дружині. Разом із цим у полях «Інформація щодо права на об`єкт» позивачем вказано, що він і син користуються квартирою та коморою на правах найму.

Оскільки вказані об`єкти нерухомості подаровані дружині під час шлюбу, вони відповідно до частини першої статті 57 Сімейного кодексу України є особистою приватною власністю дружини.

При цьому відповідно до частини першої статті 59 Сімейного кодексу України той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім`ї, насамперед дітей.

Позивач зазначив, що такий правовий режим користування був визначений дружиною, що він і відобразив в декларації та повідомив відповідачу на лист № 403-01/40213/21 від 03.06.2021.

Також позивачем вказано, що окремого письмового договору найму на вищезазначене майно не укладалося, як і не визначався розмір плати за найм та порядок здійснення розрахунків. Вказане майно використовується на правах найму за усною домовленістю між ним та його дружиною.

Статтею 12 Закону №1700-VІІ визначено вичерпний перелік прав, які надано Національному агентству з метою виконання покладених на нього повноважень.

Із аналізу статті 12 Закону №1700-VІІ убачається, що відповідачу не надано право давати оцінку цивільним правочинам, дотримання форми та правильності їх укладення та правовідносинам, які виникають під час шлюбу. А в силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому відповідач протиправно вийшовши за надані йому статтею 12 Закону №1700-VІІ права вдався до оцінки цивільних правовідносин, самостійного - на власний розсуд визначення правового режиму користування майном між членами родини позивача та примусового спонукання його відображення його у декларації.

Відтак, відповідач самостійно встановивши правовий режим користування майном міг вказати, що обраний ним вид користування, на його думку, є помилковим.

Суд зазначає, що наведені позивачем обставини не свідчать, що ним у декларації відображена недостовірна інформація, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, суд відхиляє доводи представника відповідача у цій частині.

Відповідно до матеріалів справи, уповноваженою особою НАЗК під час проведення перевірки декларації ОСОБА_1 встановлено, що позивач зазначив недостовірні відомості про тип права членів сім`ї (дружини та сина) на квартиру загальною площею 100,30 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить суб`єкту декларування на праві оренди з 19 червня 2020 року, власником якої є ОСОБА_4 , зазначивши тип права членів сім`ї (дружини та сина) - оренда.

Під час перевірки встановлено, що квартира набута позивачем в оренду на підставі договору оренди від 19.06.2020, копії якого надали ОСОБА_1 та власник квартири ОСОБА_4 . Відповідно до пункту 1 договору оренди єдиним орендарем зазначеної квартири є позивач. При цьому в договорі оренди квартири не згадується про членів його сім`ї (дружину та сина).

ОСОБА_1 пояснив, що, незважаючи на відсутність у договорі оренди квартири інформації про членів сім`ї (дружину та сина), їх проживання у вказаній квартирі погоджено з її власником, тому, зважаючи на статтю 64 Житлового кодексу України, стосовно права членів сім`ї (дружини та сина) на квартиру обрано тип права - оренда.

Згідно із статтею 64 Житлового кодексу України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до статей 816, 817 Цивільного Кодексу України у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов`язків щодо володіння та користування житлом. Наймач та особи, які постійно проживають разом з ним, мають право за їхньою взаємною згодою та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому. Особи, які вселилися у житло, набувають рівних з іншими особами прав володіння та користування житлом, якщо інше не було передбачено при їх вселенні.

На виконання вимог ухвали суду позивачем надано засвідчену копію договору оренди квартири.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, зазначає, що оскільки відповідно до укладеного договору у позивача виникли права та обов`язки орендаря, то і враховуючи наведені вище норми Житлового кодексу України та Цивільного Кодексу України у членів його родини виникли такі самі права і обов`язки щодо користування житлом.

Надання оцінки правильності оформлення договору оренди та правовідносинам, що виникли між сторонами виходить за надані законодавством повноваження відповідачу.

Таким чином відповідач протиправно вийшовши за надані йому статтею 12 Закону України «Про запобігання корупції» права вдався до оцінки цивільних правовідносин, самостійного на власний розсуд визначення правового режиму користування майном членами моєї родини та примусового спонукання позивача відображення його у декларації.

Знову ж таки, відповідач не спростував відображену позивачем у декларації інформацію. При цьому відповідач самостійно встановивши правовий режим користування майном міг вказати, що обраний позивачем вид користування є помилковим, але ніяким чином наведені обставини не свідчать, що позивачем у декларації відображена недостовірна інформація.

За таких обставин є протиправними та підлягають скасуванню підпункт 1.3 пункту 3.1 розділу ІІІ «Описова частина» та пункт 4.1 розділу ІV «Висновки» Довідки відповідача в частині висновків щодо зазначення позивачем у декларації недостовірних відомостей стосовно відображення інформації про тип права членів сім`ї (дружина та син) на квартиру загальною площею 100,30 кв. м, розташовану за адресою : АДРЕСА_2 .

Щодо доводів позивача про те, що відповідачем протиправно під час перевірки застосовано Порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений наказом відповідача від 29.01.2021 за №26/21 (далі Порядок №26/21), суд зазначає таке.

Функції та повноваження Національного агентства безпосередньо визначені положеннями Закону.

Зокрема, відповідно до пункту 71 статті 11 Закону №1700-VІІ Національне агентство здійснює в порядку, визначеному цим Законом, контроль та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, суб`єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування.

Особливості здійснення повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя суддів, суддів Конституційного Суду України визначені статтею 522 Закону №1700-VІІ. Вказаною нормою права встановлено, що порядок здійснення повної перевірки декларації, поданої суддею, суддею Конституційного Суду України, моніторингу способу життя судді, судді Конституційного Суду України визначається Національним агентством за погодженням відповідно Вищої ради правосуддя або зборів суддів Конституційного Суду України.

Відповідно до частини шостої статті 511 Закону №1700-VІІ особливості проведення повної перевірки декларацій, поданих суддями, суддями Конституційного Суду України, встановлюються статтею 522 цього Закону.

Частиною першою статті 522 Закону №1700-VІІ встановлено, що Порядок здійснення повної перевірки декларації, поданої суддею, суддею Конституційного Суду України, моніторингу способу життя судді, судді Конституційного Суду України визначається Національним агентством за погодженням відповідно Вищої ради правосуддя або зборів суддів Конституційного Суду України.

З урахуванням того, що Рішенням Вищої ради правосуддя від 09 лютого 2021 року №281/0/15-21 відмовлено в погодженні проекту такого Порядку, то відповідний порядок відповідачем до сьогоднішнього дня не затверджений.

При цьому абзацом 2 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» від 15 грудня 2020 року № 1079-IX (далі Закон №1079-ІХ) щодо відновлення інституційного механізму запобігання корупції» закріплено, що за відсутності відповідного погодження протягом строку, встановленого абзацом першим цього пункту, Національне агентство з питань запобігання корупції здійснює повну перевірку декларацій, поданих суддями, суддями Конституційного Суду України, а також моніторинг способу життя судді, судді Конституційного Суду України безпосередньо у порядку, визначеному Законом №1700-VІІ.

Правова конструкція цієї норми «безпосередньо у порядку, визначеному Законом №1700-VІІ» передбачає, що такий порядок повинен врегульовуватись лише Законом, а не підзаконним актом, тим більше не підзаконним актом, який не стосується суддів.

Проте у Законі №1700-VІІ статтею 522 визначені лише особливості здійснення повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя суддів, суддів Конституційного Суду України, а сам Порядок перевірки Законом не врегульовано.

Запровадження окремого порядку здійснення повної перевірки та моніторингу способу життя судді, який визначається Національним агентством за обов`язковим погодженням Вищої ради правосуддя, є особливістю, яка передбачає додаткові гарантії для суддів під час здійснення таких заходів. Ця особливість не є привілеєм для судді, а навпаки покликана запобігти будь-якому незаконному впливу, тиску або втручанню у діяльність судді під час перевірки.

У цій справі позивач у складі суду розглядає справи, де стороною є НАЗК, що в свою чергу може створити умови для виникнення конфлікту інтересів.

За таких обставин, як використання відповідачем під час перевірки Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом відповідача від 29 січня 2021 року за №26/21 так і проведення повної перевірки декларації позивача без Порядку встановленого Законом є протиправними діями відповідача, з огляду на частину 2 статті 19 Конституції України.

Встановлена правова процедура, як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.

У Рішенні Другого сенату Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року у справі №1-р(II)/2021 зазначено, що принцип правомірних (легітимних) очікувань є складовим елементом загального принципу юридичної визначеності та виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] очікувань. Згідно з доктриною леґітимних очікувань ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх леґітимних очікувань [спеціальне Дослідження Європейської Комісії За демократію через право (Венеційська Комісія) Мірило правовладдя CDL-AD(2016)007, пункт II.B.5.61].

Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися вимог актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань.

Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року).

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що позивач, з урахуванням положень Законів №1700-VII та №1079-ІХ правомірно очікував, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації в порядку встановленому Законом, що відповідачем не забезпечено.

Також у позовній заяві позивач стверджує, що посадовими особами Національного агентства, які призначали, проводили перевірку та оформлювали и результати, в порушення статті 28 Закону №1700-VII не вживалися заходи щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів. Конфлікт інтересів, на думку позивача у посадових осіб Національного агентства виник у зв`язку з тим, що на час проведення повної перевірки його декларації, він був визначений суддею-доповідачем у справах № 640/11909/19 та № 460/1601/19, Відповідачем у яких було Національне агентство.

Із аналізу статті 1 Закону №1700-VII вбачається, що обов`язковою ознакою конфлікту інтересів є наявність у особи приватного інтересу (будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами), який може вплинути на об`єктивність та неупередженість особи під час реалізації нею своїх повноважень.

Такий вплив відбувається тоді, коли особа, реалізуючи свої повноваження може прийняти рішення у власних інтересах, тобто задовольнити свій приватний інтерес.

Однак, позивачем не надано до суду допустимих та достатніх доказів, які можуть вказувати на наявність конфлікту інтересів у посадових осіб НАЗК під час проведення повної перевірки його декларації, а тому доводи позивача у цій частині відхиляються.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Національного агентства з питань запобігання корупції відкликати довідки від 11.08.2021 № 365/21 про результати проведення повної перевірки декларації (або інформації складені з урахуванням цієї довідки), які направлялися керівництву Верховного Суду до Вищої ради правосуддя та ВККС України та відобразити на сайті довідку від 11.08.2021 № 365/21 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2020 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , суддею Верховного Суду з достовірною інформацією, з урахуванням висновків суду у цій справі, суд зазначає наступне.

Як вбачається з розділу IV довідки, за результатами перевірки декларації позивача, уповноваженою особою Національного агентства не виявлено ознак правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 3662 Кримінального кодексу України, однак встановлено відображення недостовірних відомостей, які відрізняються від достовірних на суму 100000,00 гривень.

Приписами частини другою статті 51 Закону №1700-VII визначено, що у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

На виконання зазначених вимог Закону №1700-VII, Голова НАЗК, листом від 13.08.2021 № 403-01/61319/21 повідомив Голову Верховного Суду ОСОБА_5 про результати проведення повної перевірки декларації позивача.

Матеріалами справи не підтверджується, а позивачем не доведено, що Національне агентство направляло довідки або інші рішення, прийняті за результатами перевірки декларації позивача до Верховного Суду, Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

За таких обставин, заявлені позовні вимоги щодо відкликання довідок не підлягають задоволенню.

Водночас відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (Заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті120, частини шостої статті234, частини третьої статті236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Національного агентства з питань запобігання корупції відобразити на сайті довідку від 11.08.2021 № 365/21 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2020 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , суддею Верховного Суду з достовірною інформацією, з урахуванням висновків суду у цій справі.

Обираючи саме такий спосіб захисту прав позивача суд взяв до уваги те, що в межах даної справи визнано протиправними та скасовано окремі пункти та положення Довідки, з огляду на помилковість висновків НАЗК про зазначення позивачем недостовірних відомостей.

При цьому, за змістом позову ОСОБА_1 неодноразово наголошував на тому, що відображення таких відомостей на сайті впливає на формування негативної думки як про нього особисто так і про судову систему в цілому. Відтак, звертаючись до Вінницького окружного адміністративного суду з даним позовом позивач першочергово переслідував саме таку мету (відображення інформації про достовірність поданих ОСОБА_1 даних), тому захистити та відновити права позивача у даній справі можливо лише у спосіб відображення на сайті довідки від 11.08.2021 № 365/21 з достовірною інформацією, з урахуванням висновків суду у цій справі.

За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В той же час, положеннями частини 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позовні вимоги задоволено частково, то на переконання суду з відповідача підлягає стягненню 1362,00 грн., сплаченого позивачем судового збору, що є сумою пропорційною до обсягу задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати абзаци 1, 2 пункту 4.1 розділу IV «Висновки», підпункти 1.1, 1.2, 1.3 пункту 3.1 Розділу ІІІ «Описова частина» Довідки Національного агентства з питань запобігання корупції № 365/21 від 11.08.2021 в частині висновків про зазначення ОСОБА_1 недостовірних відомостей та недотримання вимог пп. 2, 21, 81, 9, 10 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Зобов`язати Національне агентство з питань запобігання корупції відобразити на сайті довідку від 11.08.2021 № 365/21 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2020 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , суддею Верховного Суду з достовірною інформацією, з урахуванням висновків суду у цій справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати щодо сплати судового збору в розмірі 1362,00 грн. (одна тисяча триста шістдесят дві гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Національне агентство з питань запобігання корупції (бульвар Дружби Народів, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 40381452).

Повний текст рішення суду виготовлено: 05.08.2022.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна