Постанова

від 03.08.2022 по справі 2а/2370/4501/2012

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 2а/2370/4501/2012

касаційне провадження № К/9901/20426/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області

на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Гайдаш В.А.; судді - Гаращенко В.В., Рідзель О.А.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бабенко К.А.; судді - Костюк Л.О., Файдюк В.В.)

у справі № 2а/2370/4501/2012

за позовом Публічного акціонерного товариства «Азот»

до Головного управління ДПС у Черкаській області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Офісу великих платників податків ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2012 року Публічне акціонерне товариство «Азот» (далі - ПАТ «Азот»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - ГУ ДПС у Черкаській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 липня 2012 року № 0003502301, від 20 липня 2012 року № 0003512301, від 20 липня 2012 року № 0003492301.

Справа розглядалася судами неодноразово. За наслідками останнього її розгляду Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 13 квітня 2020 року позов задовольнив повністю.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 06 липня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ГУ ДПС у Черкаській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2020 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає про заниження позивачем доходів, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування за період з 01 липня 2011 року по 31 березня 2012 року, та, відповідно, податку на прибуток внаслідок продажу готової продукції (капролактаму, аміачної селітри, сульфату амонію, карбаміду) пов`язаним особам за цінами, меншими за звичайні понад 20 відсотків. Також звертає увагу на невключення до складу інших доходів, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, кредиторської заборгованості в розмірі 7444263,00 грн (дивідендів, невиплачених у встановлені строки та нестягнутих у судовому порядку), за якою минув строк позовної давності. Крім того, наголошує на фіктивному характері господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донавана-Плюс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Діомат ЛТД», Товариством з обмеженою відповідальністю «КПТ МІГ», Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Владар Харків», Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноторг Ком» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮК «АВРК-Аудит».

Верховний Суд ухвалою від 18 червня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Черкаській області.

21 липня 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Азот» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 березня 2012 року, за результатами якої складено акт від 10 липня 2012 року № 111/22-11/00203826.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 14.1.11, 14.1.27, 14.1.36, 14.1.71, 14.1.159, 14.1.228, 14.1.231, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пунктів 137.1, 137.6, 137.10 статті 137, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.6, 138.8, 138.10 статті 138, пункту 150.1 статті 150, пункту 152.9 статті 152, підпунктів 153.2.1, 153.2.3, 153.2.6 пункту 153.2 статті 153, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з: продажем готової продукції (капролактаму, аміачної селітри, сульфату амонію, карбаміду) пов`язаним особам за цінами, меншими за звичайні понад 20 відсотків; невключенням до складу інших доходів, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, як безповоротної фінансової допомоги кредиторської заборгованості в розмірі 7444263,00 грн (дивідендів, невиплачених у встановлені строки та нестягнутих у судовому порядку), за якою минув строк позовної давності; неправомірним формуванням даних податкового обліку за наслідками придбання товарно-матеріальних цінностей і послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Донавана-Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Діомат ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «КПТ МІГ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Владар Харків», Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг Ком», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮК «АВРК-Аудит» з огляду на удаваний (фіктивний) характер проведених поставок.

На підставі зазначеного акта перевірки ГУ ДПС у Черкаській області 20 липня 2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0003502301, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 120682454,00 грн за основним платежем та 5868223,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0003512301, згідно з яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 582812418,00 грн; № 0003492301, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 11063436,00 грн за основним платежем та 5531718,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

За правилами підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов`язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Згідно з підпунктом 153.2.1 пункту 153.2 статті 153 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов`язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Підпунктом 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що пов`язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку; посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім`ї; платники податку - учасники об`єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об`єднання.

Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти: а) володіння безпосередньо або через пов`язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку; б) вплив безпосередньо або через пов`язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання в результаті: надання права, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку; обіймання посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб`єкті господарювання; обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб`єктах господарювання; надання права на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначав, що оскільки основним видом діяльності позивача є виробництво добрив і азотних сполук, то реалізація останнім готової продукції фірмі «NF TRADING AG» за цінами, нижчими ніж повна собівартість такої продукції, зростання вартості природного газу та електроенергії, необхідних для виробничого процесу, а також зростання вартості основних видів сировини для виготовлення готової продукції, призвела до збитковості його діяльності та зменшення ним об`єкта оподаткування податком на прибуток.

Крім того, контролюючий орган посилається на те, що громадянин ОСОБА_1 є тією фізичною особою, під спільним контролем якої фактично знаходиться господарська діяльність нерезидентів «NF TRADING AG», «OSTCHEM HOLDING LIMITED» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Остхем Україна», у зв`язку з чим компанія «NF TRADING AG» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Остхем Україна» є пов`язаними з позивачем особами.

В охоплений перевіркою період між ПАТ «Азот» та фірмою «NF TRADING AG» укладено контракти на поставку капролактаму кристалічного вищого ґатунку, сульфату амонію, карбоміду марки Б.

Під час проведення перевірки контролюючий орган дійшов висновку, що поставка карбаміду та аміаку здійснювалася платником за цінами, які є меншими за звичайні понад 20 відсотків.

Підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що звичайною ціною є ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

До 01 січня 2013 року (пункт 8 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України) порядок визначення звичайних цін регулювався за правилами пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР).

Так, згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов`язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов`язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов`язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості активів, які є предметом купівлі-продажу.

У розглядуваній ситуації відповідач посилався на надану Державним підприємством «Держзовнішінформ» інформацію про орієнтовний рівень цін реалізації капролактаму, карбаміду, селітри аміачної та сульфату амонію на світовому ринку, де, зокрема, зазначено, що довідка носить інформаційний характер і не враховує особливостей контракту, контрактні ціни залежать від умов поставки, обсягу партії, умов оплати та інших контрактних умов.

При цьому з даної довідки неможливо встановити, наскільки є співставними умови контрактів позивача щодо кількості (обсягу) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строків виконання зобов`язань, умов платежів, звичайних для такої операції, а також інших об`єктивних умов, що можуть вплинути на ціну тощо.

За огляду на викладене є цілком об`єктивним висновок судових інстанцій про те, що розрахунок об`єкта оподаткування податком на прибуток ПАТ «Азот» за цим епізодом здійснено відповідачем з порушенням вимог пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР.

Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України інші доходи, зокрема, включають суми безнадійної кредиторської заборгованості.

Відповідно до підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України безнадійною заборгованістю визнається, у тому числі заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

За правилами статті 15 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків та сплати дивідендів, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідно до Протоколу загальних зборів акціонерів позивача від 26 квітня 2007 року № 17 вирішено затвердити порядок розподілу прибутку, а саме: чистий прибуток у розмірі 99 млн 684 тис. 500 грн направити: - на формування фонду виплати дивідендів - 94 млн 462 тис. 617 грн із розрахунку 76 коп. на одну просту іменну акцію, номінальною вартістю 8 грн 50 коп.

Також згідно з Протоколом загальних зборів акціонерів платника від 28 лютого 2008 року № 20 затверджено порядок розподілу прибутку, а саме: чистий прибуток у розмірі 361 млн 465 тис. 200 грн направити: - на формування фонду виплати дивідендів - 320 млн з розрахунку 2,57 грн на одну просту іменну акцію, номінальною вартістю 8 грн 50 коп.

У зв`язку з тим, що у встановлені строки дивіденди виплачені не були, ПАТ «Азот» у рядку 02 декларації з податку на прибуток за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року відображено показник у загальній сумі 4114267801,00 грн, у яку, крім іншого, включено суми нарахованих дивідендів за 2007 рік у розмірі 578206,00 грн. Також у рядку 02 декларації з податку на прибуток за період з 01 січня 2012 року по 31 березня 2012 року відображено показник у загальній сумі 1767354505,00 грн, у яку, крім іншого, включено суми нарахованих дивідендів за 2008 рік у розмірі 6866057,00 грн. Всього - 7444263,00 грн.

Наведене підтверджується наявними в матеріалах справи бухгалтерськими довідками за вказані періоди та, відповідно, нівелює доводи контролюючого органу про наявність порушення платником вимог підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137 ПК України у зв`язку з невключенням до складу інших доходів суми кредиторської заборгованості.

Вирішуючи питання правомірності формування позивачем даних податкового обліку за наслідками придбання бензолу нафтового для синтезу в Товариства з обмеженою відповідальністю «Донавана-Плюс» та юридичних послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮК «АВРК-Аудит», слід враховувати, що за правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: щодо господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю «Донавана-Плюс» - видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, рахунків-фактур, прибуткових ордерів, карток складського обліку матеріалів, залізничних накладних, паспортів якості товару, накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, бухгалтерських довідок щодо розрахунків з постачальником, довіреностей, заявок на поставку бензолу; щодо господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮК «АВРК-Аудит» - актів виконаних робіт, звітів про виконання робіт, довіреностей на представництво інтересів ПАТ «Азот», судових рішень.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків.

Посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження об`єктивно не прийнято до уваги судовими інстанціями, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.

Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Сам факт наявності кримінального провадження не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентами. Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності своїх постачальників і реально отримати від них товари/роботи/послуги, незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09 липня 2020 року у справі № 826/9561/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 1640/2783/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 817/992/15.

За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необ`єктивність доводів контролюючого органу щодо неправомірності відображення позивачем даних податкового обліку за здійсненими з Товариством з обмеженою відповідальністю «Донавана-Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮК «АВРК-Аудит» господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Щодо господарських взаємовідносин платника з Товариством з обмеженою відповідальністю «Діомат ЛТД», Товариством з обмеженою відповідальністю «КПТ МІГ», Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Владар Харків», Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноторг Ком», то Верховний Суд, направляючи 05 грудня 2019 року цю справу на новий розгляд, дійшов висновку про їх реальний характер, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу цим поставкам у межах даного касаційного провадження.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДПС у Черкаській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова