Рішення

від 27.07.2022 по справі 357/1517/21

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/1517/21

Провадження 2/357/2192/22

Категорія 17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя - Цукуров В. П. ,

секретар судового засідання - Чайка О.В., ,

за участю представника позивача - адвоката Патрелюка Д.А., представника відповідача - адвоката Козачкова В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 в м.Біла Церква Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд» про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - «Позивач») звернувся до суду з даним позовом до ТОВ «Агромонтажбуд» (далі - «Відповідач») про стягнення боргу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на наступні обставини.

04.05.2016 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір №1/05 про надання поворотної фінансової допомоги від засновника.

Відповідно до п.1.1. договору №1/05 Позивач зобов`язується надати Відповідачу фінансову допомогу на поворотній основі грошовими коштами в сумі 150 000,00 грн., а Відповідач зобов`язується використати її для ведення господарської діяльності та повернути фінансову допомогу у визначений даним договором строк.

На виконання умов договору №1/05 Позивачем була надана фінансова допомога у розмірі 129 000,00 грн.

Відповідно до п.3.2. договору 1/05 поворотна фінансова допомога підлягає поверненню одним або декількома платежами у строк до 03.05.2017 року.

02.04.2020 року Позивач на адресу Відповідача було надіслано претензію про повернення поворотної фінансової допомоги, однак на даний час заборгованість не погашено.

А тому, посилаючись на приписи ст.625 ЦК України, Позивач звернувся до суду та просив стягнути з Відповідача заборгованість за договором №1/05 від 04.05.2016 року основного боргу у розмірі 129 000,00 грн., три відсотки річних у розмірі 14 462,14 грн., інфляційні витрати у розмірі 39 001,82 грн.., а також судові витрати у вигляді судового збору. Крім того, Позивач просив зазначити в рішенні про нарахування органом (особою) яка здійснює примусове виконання судового рішення 3% річних на суму заборгованості до моменту виконання рішення.

17.02.2021 року ухвалою суду відкрито провадження у даній справі, постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (т.1 а.с.39).

24.02.2021 року на адресу суду від представника Відповідача засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, разом із підтвердженням його направлення іншим учасникам справи. У відзиві той зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, у їх задоволенні просив відмовити в повному обсязі (т.1 а.с.51-56).

05.03.2021 року на адресу суду від представника Позивача засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на відзив, разом із підтвердженням її направлення іншим учасникам справи. У відповіді на відзив той зазначив, що у своєму відзиві Відповідач посилається на те, що ним повернуто Позивачу всю суму отриманої поворотної фінансової допомоги за договором №1/05 від 04.05.2016 року. Проте, Відповідачем не надано жодних доказів які б підтверджували вказане твердження (т.1 а.с.114-115).

05.04.2021 року на адресу суду від представника Відповідача засобами поштового зв`язку надійшли письмові заперечення в яких той зазначив, що вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що заявлені з порушенням предметної підсудності (т.1 а.с.137-141).

07.04.2021 року ухвалою судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бебешко М.М. задоволено заяву Відповідача про закриття провадження у справі та роз`яснено, що вказана справа відноситься до юрисдикції господарського суду Київської області (т.1 а.с.183-186).

19.04.2021 року не погоджуючись з ухвалою суду від 07.04.2021 року, Позивачем було подано апеляційну скаргу (т.1 а.с.189-190).

17.08.2021 року постановою Київського апеляційного суду, апеляційну скаргу Позивача було задоволено, ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07.04.2021 року скасовано як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (т.1 а.с.221-225).

13.09.2021 року представником Відповідача було подано касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 17.08.2021 року (т.2 а.с.1-9)

15.09.2021 року ухвалою суду було прийнято цивільну справу даним складом суду та призначено судове засідання на 28.10.2021 року (т.1 а.с.232).

28.10.2021 року в судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити. Додатково пояснив, що гроші були передані та підлягають поверненню. Відповідач врегулювати спір мирним шляхом не бажає. Разом з Позовом було додано копію квитанції про переказ готівкових коштів про внесення поворотної фінансової допомоги. Заява на переказ готівки є доказом перерахуванням коштів. До матеріалів справи приєднана претензія Відповідачу щодо повернення коштів за низкою договорів, сюди ж входила і вимога по даному позову. Лист вказує на суму і дату переказу, він повинен розглядатись в комплексі з заявою. Цей договір є різновидом і аналогом договору позики. Чому Позивач не доплатив кошти згідно зобов`язання йому не відомо.

28.10.2021 року в судовому засіданні представник Відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, вказав на те, що даний позов безпідставний. Відповідач повернув кошти, вказана претензія немає відношення до предмету доказування, даний лист-претензія не містить посилання на договір, заява не є належним доказом в даній справі. Виписка на яку посилається Позивач надана банком на вимогу суду в рамках іншої справи. Позивач приховує обставини по даній справі, він намагається не вперше збільшити свої статки за рахунок Відповідача звертаючись з подібними позовами. Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Надав зустрічний позов, якій просив прийняти до розгляду з основним позовом та його задовольнити.

28.10.2021 року ухвалою суду у задоволенні заяви представника Відповідача про прийняття зустрічної позовної заяви відмовлено (т.1 а.с.245-246).

22.02.2022 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу було залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 17.08.2021 року без змін, оскільки правові підстави для скасування судового рішення відсутні (т.2 а.с.22-26).

28.07.2022 року в судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі просив позов задовольнити.

28.07.2022 року в судовому засіданні представник Відповідача факту укладання договору №1/05 про надання поворотної фінансової допомоги від засновника не оспорював, але факт перерахування коштів Позивачем на користь Відповідача поставив під сумнів, оскільки йому підприємством не було надано відповідних підтверджуючих документів. Одночасно пояснив суду, що Відповідачем борг Позивачу було погашено шляхом видачі коштів із каси підприємства, але докази цього на підприємстві відсутні. Він не є бухгалтером та не може дати більш чітких пояснень з цього приводу, але суму боргу було повернуто. Посилаючись на приписи ст.256, 257 ЦК України просив застосувати наслідки пропуску Позивачем строків позовної давності та відмовити у задоволенні позову повністю.

З огляду на викладене, вислухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги Позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Розглядаючи дану цивільну справу суд керується наступними нормами права.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, до якого згідно з практикою Суду відносяться й грошові кошти.

У пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

Крім того, поняття зобов`язання та підстави його виникнення унормовано статтею 509 Цивільного кодексу України, за приписами якої зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, у розумінні положень наведеної норми Позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 20.12.2010 року у справі N 3-57гс10, від 04.07.2011 року у справі N 3-65гс11, від 12.09.2011 року у справі N 3-73гс11, від 24.10.2011 року у справі N 3-89гс11, від 14.11.2011 року у справі N 3-116гс11, від 23.01.2012 року у справі N 3-142гс11.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Разом із тим відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, тобто за наявності прямої вказівки про це в законі.

Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду (постанова Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі N 910/8318/16).

До таких правових висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 23.10.2018 року у справі №913/70/18, зазначивши, що суди попередніх інстанцій, встановивши обставини прострочення зобов`язання, дійшли правильного висновку про наявність підстав для застосування до відповідача правових наслідків прострочення грошового зобов`язання, встановлених законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України), у цьому випадку 3% річних та інфляційних втрат.

Судом встановлені наступні обставини та зміст спірних правовідносин.

04.05.2016 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір №1/05 про надання поворотної фінансової допомоги від засновника, що підтверджується копією договору який міститься в матеріалах справи (т.1 а.с.4).

Відповідно до п.1.1. договору №1/05 Позивач зобов`язується надати Відповідачу фінансову допомогу на поворотній основі грошовими коштами в сумі 150 000,00 грн., а Відповідач зобов`язується використати її для ведення господарської діяльності та повернути фінансову допомогу у визначений даним договором строк.

На виконання умов договору №1/05 Позивачем було перераховано фінансову допомогу Відповідачу у межах суми договору в розмірі 129 000,00 грн., що підтверджується копією заяви на переказ готівки №0D0T44110 від 04.05.2016 року та випискою про рух коштів по рахунку (т.1 а.с.5, 10).

03.04.2020 року Позивачем на адресу Відповідача було надіслано лист-претензію від 02.04.2020 року «Щодо повернення поворотної фінансової допомоги», що підтверджується самим листом, квитанцією про його направлення та описом вкладення, що містяться в матеріалах справи (т.1 а.с.30, 31, 31 зворот).

При цьому суд відхиляє доводи представника Відповідача про те, що викладені у даному листі вимоги не стосуються Договору №1/05 від 04.05.2016 року, оскільки у тексті цього документу Позивач вимагає від Відповідача повернення фінансової допомоги, у тому числі й на суму 129 000,00 грн., що сплачена 04.05.2016 року. При цьому, факт отримання вказаного листа Відповідачем не оспорювався та вважається доведеним.

Суд також відхиляє доводи представника Відповідача про те, що на підтвердження внесення коштів Позивач мав надати суду квитанцію до прибуткового касового ордеру, оскільки вони вносилися Позивачем не в касу підприємства, а в касу банку.

При цьому, судом встановлено, що Відповідачем своїх зобов`язань з повернення коштів на даний час не виконано - той не повернув Позивачу надану йому отриману за договором поворотну фінансову допомогу. Представник Відповідача хоча усно і зазначав про погашення боргу, проте, жодного доказу на підтвердження цього суду не надав.

А тому суд приходить до висновку про те, що основана заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором №1/05 від 04.05.2016 року про надання поворотної фінансової допомоги становить 129 000,00 грн.

З огляду на наведене, з урахуванням вищенаведених норм права, а також принципів змагальності та диспозитивності, суд приходить до висновку про те, що вимоги Позивача до Відповідача є законними та обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а тому з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню заборгованість з поворотної фінансової допомоги за договором №1/05 від 04.05.2016 року у розмірі 129 000,00 грн.

Також суд погоджується з позицією Позивача щодо наявності правових підстав і складеним ним відповідним розрахунком та стягує з Відповідача три відсотки річних у розмірі 14 462,14 грн., інфляційні втрати у розмірі 39 001,82 грн. При цьому, суд зауважує, що представник Відповідача не оспорював арифметичного розрахунку вказаних сум, свій контррозрахунок суду не надав.

Таким чином, всього необхідно стягнути з Відповідача на користь Позивача 182 463,96 грн. (129000,00 грн.+14462,14 грн.+39001,82 грн.).

Стосовно строків позовної давності суд зазначає наступне.

Позивачем не порушено строку позовної давності, оскільки відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема статтями 257, 258 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину (в редакції Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корановірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року №540-ІХ).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобіганню поширенню на території України коронавірусу (COVID-19)» з наступними змінами та доповненнями було встановлено карантин на території України період з 11 березня до 22 травня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 року №255 дію карантину було продовжено до 24.04.2020 року.

У подальшому дію карантину було продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ №392 від 20.05.2020 року, №500 від 17.06.2020 року, №641 від 22.07.2020 року, №760 від 26.08.2020 року, №956 від 13.10.2020 року, №1236 від 09.12.2020 року до 28.02.2021 року.

Оскільки Позивач звернувся з позовом до 28.02.2021 року то строк позовної давності ним не пропущений.

Таким чином, заява представника Відповідача про застосування наслідків пропуску Позивачем строків позовної давності є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги Позивача про зазначення в рішенні про нарахування органом (особою) яка здійснюватиме примусове виконання судового рішення 3% річних на суму заборгованості до моменту виконання рішення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Із аналізу вищезазначеної норми вбачається, що законодавець наділив суд правом у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, а не поклав на суд такий обов`язок.

При цьому вказана стаття є нормою процесуального права, оскільки розміщена в процесуальному законі і не містить імперативного характеру. У відповідних нормах матеріального права таке положення не зафіксоване, а тому у суду не має обов`язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування процентів до моменту виконання судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні даної вимоги.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених Позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права, на підставі поданих сторонами доказів.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому судовий збір у сумі 1 824,63 грн. також необхідно стягнути з Відповідача на користь Позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд» про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд» на користь ОСОБА_1 заборгованість з поворотної фінансової допомоги за договором №1/05 від 04.05.2016 року основного боргу у розмірі 129000,00 грн., три відсотки річних у розмірі 14462,14 грн., інфляційні втрати у розмірі 39 001,82 грн. а всього стягнути 182463,96 (сто вісімдесят дві тисячі чотириста шістдесят три гривні 96 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 824,63 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять чотири гривні 63 копійки).

В частині вимог про нарахування 3% річних на суму заборгованості - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд», місце знаходження: 09108, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Леваневського будинок 85-А, ЄДРПОУ: 39106787.

Повне судове рішення складено 02.08.2022 року.

СуддяВ. П. Цукуров