Рішення

від 25.07.2022 по справі 916/41/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" липня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/41/22

За позовом: Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, пр. Суворова, буд.62, код ЄДРПОУ - 26569223, електронна адреса: ispolkom@izmail.odessa.gov.ua)

До відповідача: Колективного підприємства «Комунальник» (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Покровська, буд.2, код ЄДРПОУ - 03350143, електронна адреса: boyko.nataliya.ua@gmail.com)

про стягнення

Суддя Рога Н.В

Секретар с/з Богомолова В.С.

Представники сторін:

Від позивача: Самусєва О.М. - в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Бойко А.В. - на підставі ордера серії ВН №1126386 від 16.02.2022р.

СУТЬ СПОРУ: Позивач - Ізмаїльська міська рада Ізмаїльського району Одеської області, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Колективного підприємства (далі - КП) «Комунальник» про стягнення доходу, одержаного від безпідставно набутого майна, у розмірі 595 837 грн 31 коп.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.01.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/41/22 справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.02.2022р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.02.2022р. відкладено підготовче засідання на 15.03.2022р.Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.03.2022р. відкладено підготовче засідання на 28.04.2022р. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.04.2022р. відкладено підготовче засідання на 24.05.2022р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.05.2022р. закрито підготовче засідання, призначено справу до розгляду по суті на 07.07.2022р. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.07.2022р. відкладено судове засідання на 26.07.2022р.

Позивач - Ізмаїльська міська рада, підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві, відповіді на відзив на позовну заяву, що надійшла до суду 28.04.2022р.

Відповідач - КП «Комунальник», заперечує проти позовних вимог, просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 17.02.2022р., поясненнях, що надійшли до суду 07.07.2022р.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи введення в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та продовження строку його дії до 23.08.2022р., клопотання про відкладення у зв`язку із цим розгляду справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Позивач у справі зазначає, що згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 10.06.2021р. КП «Комунальник» до 27.05.2021р. було власником нерухомого майна, яке розташоване за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а.

Листом від 16.08.2004р. КП «Комунальник» звернулося до Ізмаїльської міської ради з заявою про надання в довгострокову оренду терміном на 49 років земельної ділянки площею 0,2647 га земель житлової та громадської забудови, земель запасу в м. Ізмаїл по пр. Суворова, 54-а, для експлуатації готелю «Ізмаїл».

У відповідь, листом виконкому Ізмаїльської міської ради №01/13-2321 від 20.09.2004р. КП «Комунальник» було повідомлено, що Ізмаїльська міська рада надає дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років площею 0,2647 га земель житлової та громадської забудови, землі запасу в м. Ізмаїл по пр. Суворова, 54-а, для експлуатації готелю «Ізмаїл».

В подальшому, за замовленням КП «Комунальник» проектною організацією розроблено проект відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років для експлуатації готелю «Ізмаїл» в м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а Одеської області та складено технічний звіт по перенесенню в натурі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років КП «Комунальник» для експлуатації готелю «Ізмаїл» в м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а Одеської області.

Як зазначає позивач, відповідно до реєстраційної картки зазначеної земельної ділянки серії АББ №707162 від 10.08.2005р. земельна ділянка знаходиться в 1 економіко-планувальній зоні (ЕПЗ) міста Ізмаїл, за цільовим призначенням належить до земель за кодом цільового призначення земельної ділянки: 1.11.6 - «Іншої комерційної діяльності», кадастровий номер: 5110600000:01:026:0320.

Позивач також зазначає, що на підставі рішення Ізмаїльської міської ради №876-ІV від 24.01.2005р. «Про надання земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років Колективному підприємству «Комунальник» для експлуатації готелю «Ізмаїл» по пр. Суворова, 54-а» земельна ділянка загальною площею 0,2647 га за вказаною адресою була надана відповідачу в оренду.

Згідно ч.2 ст.126 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин) право оренди землі оформлюється договором, який реєструється відповідно до закону.

Однак, як стверджує позивач, з 2005р. відповідач користувався земельною ділянкою без договору оренди, після чого з 27.05.2021р. припинив фактичне користування шляхом виведення майна, яке знаходиться на земельній ділянці за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а, зі статутного капіталу КП «Комунальник».

Позивач зазначає, що відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладання договору оренди, внаслідок чого її власник недоотримує дохід у вигляді орендної плати, за своїм змістом є кондикційними.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, на думку позивача, відповідач, як фактичний користувач земельною ділянкою, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, у зв`язку із чим зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Згідно розрахунку розміру орендної плати за використання земельної ділянки КП «Комунальник» за адресою: м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а, наданого фінансовим управлінням Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, загальний розрахунковий розмір орендної плати за користування зазначеною земельною ділянкою загальною площею 0,2647 га за період з січня 2019 - 27.05.2021р. складає 595 837 грн 31 коп.

Позивач зауважує на тому, що технічний звіт щодо користування земельною ділянкою, на який посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, та відповідно до якого відповідач користується земельною площею 0,1703 га, а не 0,2647 га, не є документацією із землеустрою та взагалі є таким, що не передбачений діючим законодавством України.

Позивач зазначає, що дійсно, відповідно до ч.4 ст.791 Земельного кодексу України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Однак, Земельний кодекс України було доповнено ст. 791 згідно із Законом № 3613-VІ від 07.07.2011р., таким чином, станом на 16.08.2004р., коди відповідач звернувся до Ізмаїльської міської ради з заявою про надання в довгострокову оренду терміном на 49 земельної ділянки площею 0,2647 га земель житлової та громадської забудови, земель запасу в м. Ізмаїл по пр. Суворова, 54-а, для експлуатації готелю «Ізмаїл» та прийняття рішення Ізмаїльської міської ради «Про надання земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років КП «Комунальник» для експлуатації готелю «Ізмаїл» по пр. Суворова, 54-а» №867-ІV від 24.02.2005р., ст. 791 Земельного кодексу України не діяла, у зв`язку з чим позивач просить не приймати до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву щодо відсутності кадастрового номера земельної ділянки за адресою: м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а.

Позивач, крім того, стверджує, що кадастровий номер земельної ділянки наявний в матеріалах проекту відведення земельної ділянки, однак у зв`язку з тим, що оформлення оренди земельної ділянки не було доведено до кінця, кадастровий номер відсутній у Державному земельному кадастрі.

Також, позивач зазначив, що відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Мінагрополітики та продовольства У країни від 22.11.2016р. № 489, якщо земельна ділянка не внесена до Державного земельного кадастру або в кадастрі відсутній актуальний код класифікації цільового призначення землі, нормативна грошова оцінка для цілей оподаткування розраховується виходячи з максимального коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки Кф 3,0.

Відсутність реєстрації земельної ділянки в земельному кадастрі унеможливлює сформування витягу з нормативної грошової оцінки, який робиться автоматично на підставі внесених відомостей за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

Але, з позиції позивача, це не позбавляє компетентний орган права надати відповідну інформацію на підставі наявної технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту, розробленої та затвердженої згідно до вимог чинного законодавства, із застосуванням відповідного коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки.

Однак, відповідно Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабміну від 14.01.2015р. за №15 Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства, і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної та картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Одним із завдань Держгеокадастру є надання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки (п. 4 п.п. 36 Положення).

На підставі зазначеного, позивач використав інформацію, надану у листі ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 254/126-21 від 31.03.2021р. щодо вартості 1 кв.м. земельної ділянки, яка становить 2237 грн 20 коп., для розрахунку розміру орендної плати.

Згідно вищезазначеної інформації, розрахунок нормативної грошової оцінки 1 кв.м. земельної ділянки за вказаною адресою проведено відповідно до Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Ізмаїл Одеської області, яка затверджена рішенням Ізмаїльської міської ради від 06.06.2012р. №2141-VI та Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016р. №489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» із змінами, внесеними на підставі Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2018р. №162 «Про внесення змін до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів».

Технічна документація з нормативно грошової оцінки земель м. Ізмаїл Одеської області була розроблена, погоджена та затверджена рішенням Ізмаїльської міської ради №2141-VI від 06.06.2012р.

Окрім того, позивач зауважив, що при розрахунку орендної плати використовувались ставки орендної плати за користування земельними ділянками на території міста Ізмаїл, затверджені рішенням Ізмаїльської міської ради №3779-VІ від 31.01.2014р. (із змінами), а саме: у 2018 році - 4,10% від нормативної грошової оцінки в рік; у 2019 році - 4,15% від нормативної грошової оцінки в рік; у 2020 році - 4.20% від нормативної грошової оцінки в рік; у 2021 році - 4,25% від нормативної грошової оцінки в рік.

При цьому, позивач просить не приймати до уваги доводи відповідача про сплату останнім земельного податку у період з 2017р. по 2021р. у зв`язку з тим, що з наданих відповідачем податкових декларації не вбачається, за які саме земельні ділянки здійснювалась плата, адже адреси земельних ділянок не зазначені, ні по одному з розмірів земельних ділянок, вказаних в деклараціях, не можна ідентифікувати земельну ділянку за адресою: пр. Суворова 54 у м. Ізмаїл Ізмаїльського району Одеської області, яка має площу 0,2647 га.

На підставі зазначеного, позивач дійшов висновку, що 595 837 грн 31 коп. - це кошти, які відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки за адресою: м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а, загальною площею 0,2647 га, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки, а саме Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, зберіг у себе, та які мав заплатити за користування зазначеною земельною ділянкою за період із січня 2019 по 27.05.2021р.

Враховуючи несплату відповідачем зазначеної суми, Ізмаїльська міська рада Ізмаїльського району Одеської області звернулась з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 595 837 грн 31 коп. з метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідач - КП «Комунальник», заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та у відзиві на позовну заяву зазначає, що до предмету доказування по даній справі входять наступні обставини: чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; яка площа земельної ділянки; чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані з безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства.

Так, відповідач зазначає, що згідно з вимогами ч.ч. 1, 3, 4. 9 ст. 791 Земельного Кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Тобто, об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав.

Однак, як зазначає відповідач, земельна ділянка площею 0,2647 га, яка розташована за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а, не є сформованою. Відповідно до інформації, яка міститься в Держгеокадстрі, земельної ділянки з кадастровим номером: 5110600000:01:026:0320 не існує.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що позивачем не було надано до суду належних доказів формування земельної ділянки площею 0,2647 га, розташованої за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а.

При цьому, на думку КП «Комунальник», реєстраційна картка зазначеної земельної ділянки серії АББ №707162 від 10.08.2005р., відповідно до Наказу Державного комітету України по земельним ресурсам №174 від 02.07.2003р. «Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), є лише частиною поземельної книги та документом, який оформлюється на одному з першочергових етапів формування земельної ділянки, та не містить всіх необхідних реквізитів, а саме графи: «дані правовстановлюючих документів; дата звіряння, підпис; дата приймання, підпис, дата реєстрації, підпис» є не заповненими.

На підставі зазначеного, відповідач дійшов висновку, що відсутність формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав унеможливлює звернення позивача з даним позовом до суду.

Як зазначає відповідач, аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 11.09.2019р., справа №922/393/18, якою Верховний Суд відмовив у позові про стягнення коштів на користь органу місцевого самоврядування.

Відповідач також наполягає на тому, що до спірних правовідносин повинна застосовуватись ст. 791 Земельного кодексу України, оскільки на момент початку нарахування позивачем заборгованості - 2019 рік, вказана норма Земельного кодексу України вже була прийнята та діяла.

Крім того, КП «Комунальник» вважає, що позивачем невірно визначено площу земельної ділянки за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а.

Так, при здійсненні розрахунку розміру орендної плати позивач виходить з того, що КП «Комунальник» фактично користувалось земельною ділянкою площею 0,2647 га, у зв`язку з тим, що проектною організацією був розроблений проект відведення земельної ділянки площею 0.2647 га для передачі КП «Комунальник» в довгострокову оренду терміном на 49 років.

Однак, дані висновки, на думку відповідача, є припущеннями та не відповідають дійсності, оскільки дії КП «Комунальник» протягом 2004-2005 років (період звернення до позивача з листом про надання в оренду земельної ділянки площею 0,2647 га та розробки проектної документації на зазначену площу земельної ділянки) є лише реалізацією наміру КП «Комунальник» щодо отримання в оренду земельної ділянки 0,2647 га, однак, не є доказом фактичного використання земельної ділянки площею 0,2647 га з 2005 року по 27.05.2021р. за відсутності укладеного договору оренди.

Відповідач зазначає, що відповідно до технічного звіту на виконання топографо-геодезичних робіт по зйомці земельної ділянки, яка перебувала у користуванні КП «Комунальник», що розташована за адресою: м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а, який підготовлений ПП «Тайзер Експо Україна» у 2021р., у користуванні КП «Комунальник» перебувала земельна ділянка площею 0,1703 га.

Крім того, з позиції відповідача, обставини щодо розміру земельної ділянки підтверджуються наступними обставинами.

На підставі протоколів Загальних зборів учасників КП «Комунальник» від 19.05.2021р. та 20.05.2021 р. було здійснено, в тому числі, перерозподіл часток у статутному капіталі підприємства та виплату у зв`язку із виходом одного з учасників товариства - ОСОБА_1 його частки у статутному капіталі шляхом передачі будівлі готелю літ «А»; котельні готелю літ. «В» (система опалення); трансформаторної Літ. «Г»; надвірних споруд 1-5; розташованої за адресою: м.Ізмаїл, просп. Суворова 54а (свідоцтво про право власності на нерухоме майно №54 від 06.01.2012 р.)

В подальшому, на підставі Акта оцінки вартості та приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «ГОТЕЛЬ ІЗМАЇЛ +», ОСОБА_2 передав будівлі готелю літ «А»; котельну готелю літ. «В»(система опалення); трансформаторну Літ. Т»; надвірні споруди 1-5, розташовані за адресою: м. Ізмаїл, просп. Суворова 54а, до статутного капіталу ТОВ «ГОТЕЛЬ ІЗМАЇЛ +».

30 березня 2022р. між Ізмаїльською міською радою Ізмаїльського району Одеської області та ТОВ «ГОТЕЛЬ ІЗМАЇЛ +» укладено Договір сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Ізмаїл, просп. Суворова 54а, площею 0,1703 га.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що укладенням вищевказаного договору позивач фактично підтвердив, що в користуванні ТОВ «ГОТЕЛЬ ІЗМАЇЛ +» (під будівлею готелю за адресою: м.Ізмаїл, просп. Суворова, 54а) знаходиться земельна ділянка площею 0,1703 га.

В свою чергу, саме ця будівля готелю перебувала у власності КП «Комунальник», а відтак, відповідачем зроблено висновок, що у користуванні КП знаходилась земельна ділянка площею 0,1703 га.

Крім того, відповідач вказує, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п.288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018р. у справі № 920/739/17).

Відповідно до ч.2 ст. 20 та ч.3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

На підставі зазначених норм законодавства, відповідач дійшов висновку, що не вбачається за можливе визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Відтак, необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу, зокрема, на підставі базової вартості одного квадратного метра землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів, а доводи про необов`язковість витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для розрахунку розміру орендної плати та достатності листа (довідки) Держгеокадастру № 254/126/21 від 31.03.2021 р. є такими, що не заслуговують на увагу.

Відповідач також повідомив, що протягом 2017-2021р.р. КП «Комунальник» сплатило земельний податок на земельну ділянку, розташовану за адресою: Одеська обл., м.Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а, у загальному розмірі 1 672 241 грн 69 коп., не дивлячись на те, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку.

Дослідивши матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, судом встановлено, що Ізмаїльська міська рада Ізмаїльського району Одеської області звернулася з даним позовом до суду та просить стягнути з КП «Комунальник» кошти у розмірі 595 837 грн 31 коп., які, як вважає позивач, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки загальною площею 0,2647 га, розташованої за адресою: м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а, зберіг у себе без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки, натомість як мав сплатити у якості орендної плати за період з січня 2019р. по 27.05. 2021р.

Враховуючи зазначене, позивач дійшов висновку, що наявні підстави для стягнення цих коштів на його користь в порядку ст.1212 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що розрахунок коштів, які є предметом позову, позивачем здійснено на підставі листа ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 254/126-21 від 31.03.2021р. щодо вартості 1 кв.м. земельної ділянки у м. Ізмаїл та рішення Ізмаїльської міської ради №3040-VII від 22.12.2017р. щодо встановлення ставок орендної плати за користування земельними ділянками на території міста Ізмаїл, виходячи з розміру земельної ділянки площею 0,2647 га.

В обґрунтування позовних вимог, зокрема, щодо площі земельної ділянки за адресою: м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а, відповідно до якої зроблено розрахунок суми позову, позивач посилається на інформацію, що міститься у реєстраційній картці земельної ділянки серії АББ №707162 від 10.08.2005р.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

У відповідності до ст.ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

В силу ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (п/п 14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Отже, чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

З матеріалів справи вбачається, що КП «Комунальник» не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Відповідно до ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому, згідно з пунктом «д» ч.1 ст.156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно із п.2 ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч.2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Частина 1 ст.93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» ч.1 ст. 96 Земельного кодексу України).

В силу ст.125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування земельною ділянкою за адресою: м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а за КП «Комунальник».

З огляду на викладене, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, у період січня 2019р. по 27.05. 2021р., який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти у вигляді несплаченої орендної плати, що мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №629/4628/16-ц та від 20.11.2018р. у справі №922/3412/17.

За змістом глави 15, ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України та з урахуванням положень ст.1212 Цивільного кодексу України, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018р. у справі №922/3412/17, від 13.02.2019р. у справі №320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019р. у справі №912/1188/17, від 21.01.2019р. у справі №902/794/17, від 04.02.2019р. у справі №922/3409/17, від 12.03.2019р. у справі №916/2948/17, від 09.04.2019р. у справі №922/652/18.

За змістом визначення, наведеного у ч.1 ст.79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 9 ст. 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Згідно з частиною другою розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Зазначені обставини повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч.1 ст.21 Закону України «Про оренду землі»).

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.20 і ч.3 ст.23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Надаючи правову оцінку доказам, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, суд встановив, що земельна ділянка за адресою: м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а, на якій розташовано нерухоме майно, а саме :будівля готелю «Ізмаїл» літ «А»; котельна готелю літ. «В» (система опалення); трансформаторна Літ. «Г»; надвірні споруди 1-5; яке перебувало в статутному капіталі КП «Комунальник» до 27.05.2021р., не була сформована як об`єкт цивільного права протягом зазначеного позивачем періоду - з січня 2019р. по 27.05.2021р.

Надані до позовної заяви в обґрунтування розміру зобов`язання відповідача лист виконкому Ізмаїльської міської ради №01/13-2321 від 20.09.2004р., реєстраційна картка серії АББ №707162 від 10.08.2005р., лист ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 254/126-21 від 31.03.2021р., рішення Ізмаїльської міської ради №876-ІV від 24.01.2005р. «Про надання земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років Колективному підприємству «Комунальник» для експлуатації готелю «Ізмаїл» по пр. Суворова, 54-а» не є належними доказами формування вказаної земельної ділянки в розумінні ст.ст. 73, 76, 79 ГПК України, оскільки зазначена в них інформація не відповідає положенням Закону України «Про оцінку земель» та ст. 791 Земельного кодексу України.

Крім того, відповідно до листа ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 254/126-21 від 31.03.2021р. інформація про земельну ділянку за адресою: м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а, не внесена до відомостей Державного земельного кадастру (визначена площа, встановлені межі, цільове призначення, функціональне використання).

Таким чином, враховуючи, що земельна ділянка за адресою: м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54-а, не була сформована як об`єкт цивільного права протягом зазначеного позивачем періоду - з січня 2019р. по 27.05.2021р., з наданих до матеріалів справи доказів неможливо встановити площу земельної ділянки, якою користувалося КП «Комунальник» у цей період, її цільове призначення, коефіцієнти, нормативну грошову оцінку, у зв`язку з чим позовні вимоги Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області до КП «Комунальник» про стягнення доходу, одержаного від безпідставно набутого майна, у розмірі 595 837 грн 31 коп. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 01.07.2021р. у справі №916/1068/20 наголосив, що 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивача у відповідності до положень ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області до Колективного підприємства «Комунальник» про стягнення доходу, одержаного від безпідставно набутого майна, у розмірі 595 837 грн 31 коп. - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 08 серпня 2022 р.

Суддя Н.В. Рога