Постанова

від 02.08.2022 по справі 2-5422/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 2-5422/11

провадження № 61-1437св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),

заінтересована особа (стягувач) - акціонерне товариство «ОТП Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2021 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - державний виконавець Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро)), заінтересована особа - акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк»), у якій просила:

визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб Соборного ВДВС у

м. Дніпрі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро), яка виразилась у невжитті заходів щодо зняття арештів з майна ОСОБА_1 під час винесення державним виконавцем відповідних постанов про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчих провадженнях № 32130323 та № 32027413, відкритих стосовно неї за заявою стягувача АТ «ОТП Банк» про стягнення з

ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, які були накладенні постановою державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Кітаєва С. С. від 11 квітня 2012 році у виконавчому провадженні

№ 32130323 та від 13 серпня 2012 році у виконавчому провадженні

№ 32027413, а також невжитті заходи щодо зняття арештів з майна заявника ОСОБА_1 після подання нею поштою 08 липня 2021 року заяви до Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) про їх зняття;

скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11 квітня 2012 року, винесену державним виконавцем Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Кітаєвим С .С. у виконавчому проваджені № 32130323, якою накладено арешт та оголошено заборони на відчуження на все майно, що належить ОСОБА_1 (реєстраційний номер обтяження 12385573, зареєстрований 11 квітня 2012 року за номером 12385573);

скасувати постанову про арешт майна боржника про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13 серпня 2012 року, винесену державним виконавцем Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Кітаєвим С .С. у виконавчому проваджені № 32027413, якою накладено арешт та оголошено заборони на відчуження на все майно, що належить ОСОБА_1 (реєстраційний номер обтяження 12864790, зареєстрований

13 серпня 2012 року за номером 12864790).

Скаргу обґрунтовано тим, що на виконанні у Соборному ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного МУ МЮ перебувало виконавче провадження № 32027413 з примусового виконання постанови № 2-5422/11, виданої 04 серпня

2011 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» суми боргу за кредитним договором у розмірі 356 318,82 грн, яке було відкрито 05 квітня 2012 року.

21 грудня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно із пунктом 4 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». На час звернення до суду із цією скаргою виконавче провадження, що перебувала на виконанні, знищено у зв`язку з закінченням строку зберігання.

ОСОБА_1 , посилаючись на норми Закону України «Про виконавче провадження», просила її скаргу задовольнити.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2021 року скаргу залишено без задоволення.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що у державного виконавця були відсутні підстави для зняття арешту з майна ОСОБА_1 , оскільки державний виконавець діяв в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і Законом України «Про виконавче провадження». При вирішенні питання щодо зобов`язання державного виконавця Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) вжити заходів щодо усунення порушень при закритті виконавчого провадження № 32130323 з примусового виконання виконавчого листа № 2-5422/11 та скасувати (виключити) запис про обтяження № 12385573, зареєстрований 11 квітня 2012 року та запис про обтяження № 12864790, зареєстрований 13 серпня 2012 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, слід виходити з того, що суд не вправі підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження державного виконавця (державної виконавчої служби) щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до їх компетенції.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2021 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що наслідки завершення виконавчого провадження, у тому числі зняття арешту з майна боржника, можуть бути застосовані лише у випадку закінчення виконавчого провадження. Таким чином, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає застосування наслідків завершення виконавчого провадження, встановлених частиною першою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Відомостей про повне виконання рішення суду, за яким проводиться стягнення, державному виконавцю надано не було, тому, враховуючи викладене, колегія суддів погодилась із висновком суду першої інстанції, що правові підстави для зобов`язання відповідача зняти арешти та заборони відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 07 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 14 грудня 2021 року, в якій вона просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення її скарги.

Підставою касаційного оскарження ухвали Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції та апеляційним судом неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме не застосовано норми частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21 квітня

1999 року, що підлягали застосуванню, та навпаки застосовано норми частини четвертої статті 59 Закону України № 1404-VIIІ від 02 червня

2016 року, які не підлягали застосуванню, а також не враховано правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі

№ 817/928/17.

Судами залишено поза увагою той факт, що відповідно до приписів частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIIІ від 02 червня 2016 року, щодо обов`язкового повернення виконавчого документу стягувачу у випадку пропущення встановленого законом строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, взагалі відсутні підстави для відкриття провадження з примусового виконання виконавчого листа у цивільній справі № 2-5422/11, оскільки ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2020 року у справі № 2-5422/11 (провадження № 6/201/408/2020) за результатами розгляду заяви ТОВ «Вердикт Капітал», яке є правонаступником первісного позивача (стягувача) ПАТ «ОТП Банк», про видачу дубліката виконавчого листа заявнику відмовлено у повному обсязі у зв`язку з закінченням строку пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання та відмовлено цією ухвалою в поновлені цього строку. Зазначене судове рішення набрало законної сили 23 жовтня 2020 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року справу за скаргою

ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро), АТ «ОТП Банк», про визнання неправомірною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На виконанні у Соборному ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного МУ МЮ

(м. Дніпро) перебували виконавчі провадження № 32130323 та № 32027413 про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором на загальну суму

356 318,82 грн.

У рамках цих виконавчих проваджень державним виконавцем винесені постанови про арешт належного ОСОБА_1 майна та оголошено заборони на його відчуження від 11 квітня 2012 року та від 13 серпня

2012 року.

24 грудня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року.

Згідно з листами начальника Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) від 16 червня 2021 року та від 02 серпня 2021 року вказані виконавчі провадження, що перебували на виконанні в період з 2012 року знищені у зв`язку із закінченням строку зберігання.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (далі - Закону № 606-XIV) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV).

Відповідно до статті 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;

11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б настати правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суди виходили із того, що відсутні передбачені статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» ( у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) підстави для зняття арешту з майна боржника.

Чинна на дату винесення постанов про повернення виконавчого документу стягувачу редакція Закону України «Про виконавче провадження» (частина четверта статті 50) передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Водночас, спір у справі, що переглядається, виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у виконавчих провадженнях №№ 32130323 та 32027413 на стадії їх завершення під час повернення виконавчих документів стягувачу у 2014 році.

Спір виник у зв`язку з тим, що на заяву представника боржника

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від 23 червня 2021 року про зняття арешту у зв`язку з тим, що стягувач втратив право відкрити виконавче провадження, оскільки ТОВ «Вердикт Капітал» судом було відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред`явлення, державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника.

За таких обставин, стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу), на які посилались суди при розгляді цієї скарги, не є тим законом, який регулює спірні правовідносини.

Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

У справі, що переглядається, встановлено, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2020 року у задоволенні заяви ТОВ «Вердикт Капітал» про видачу дубліката виконавчого листа відмовлено. Крім того, строк пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання закінчився, зазначеною ухвалою також було відмовлено в поновленні цього строку, а дублікат виконавчого документу може бути виданий лише у разі, якщо строк його пред`явленням до виконання не закінчився.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У цій правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 у виконавчих провадженнях

№ № 32130323, 32027413, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з її майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку закінчення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання після повернення його стягувачу та відсутності відкритих виконавчих проваджень щодо заявника.

При цьому колегія судді враховує те, що наявність протягом тривалого часу (більше 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 452 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Отже, оскільки на виконанні у державній виконавчій службі відсутні виконавчі провадження, а арешт на майно боржника у виконавчому провадженні діє з 2012 року, за обставинами цієї справи наявні підстави для зобов`язання посадових осіб виконавчої служби зняти арешт, накладений на все майно ОСОБА_1 у межах виконавчих проваджень № № 32130323, 32027413, оскільки надалі у застосуванні арешту відсутня необхідність.

Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 про зняття арешту.

Згідно з частинами першою, другою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу меж, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій, внаслідок неправильного застосування вищевказаних норм матеріального права та порушення норм процесуального права, дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні скарги.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення скарги.

Керуючись статтями 400, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня

2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня

2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Соборного відділу Державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Дніпро), акціонерне товариство «ОТП Банк», про визнання неправомірною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов`язати посадових осіб Соборного відділу Державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зняти арешт зі всього майна ОСОБА_1 , що накладений в межах виконавчих проваджень №№ 32130323, 320277413 (номери записів обтяжень 12385573 від 11 квітня 2012 року та 12864790

від 13 серпня 2012 року).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович