Постанова

від 08.08.2022 по справі 131/618/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 131/618/20

провадження № 61-4368св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Гарантінвест», Іллінецька міська рада Вінницької області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 21 вересня 2020 року у складі судді Балтака Д. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантінвест», Іллінецької міської ради Вінницької області, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування рішень міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акта на право власності на земельну ділянку.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантінвест» (далі - ТОВ «Гарантінвест»), Іллінецької міської ради Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про скасування рішень міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акта на право власності на земельну ділянку.

Позов обґрунтований тим, що батько позивача - ОСОБА_3 на підставі рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 31 березня 2008 року набув у власність квартиру АДРЕСА_1 . Тому позивач вважає, у його батька, незважаючи на те, що земельна ділянка під будинком згідно державного акта знаходилась у користуванні орендного підприємства «Іллінецький цукровий завод», на підставі статей 377, 120 ЗК України одночасно виникло право користування земельною ділянкою на якій розміщена квартира. Після смерті батька квартиру АДРЕСА_2 успадкували ОСОБА_4 і позивач ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 грудня 2011 року. 1/4 частку ОСОБА_4 у квартирі позивач викупив за договором купівлі-продажу від 17 січня 2012 року.

Після набуття права власності на спадщину позивач довідався про те, що земельна ділянка під будинком на АДРЕСА_2 , де розміщена успадкована ним квартира, з грудня 2008 року перебуває у власності ТОВ «Гарантінвест» згідно державного акта на право власності на земельну ділянку площею 25,0979 га, серія ЯК № 178356 від 02 лютого 2012 року, який виданий на підставі укладених Іллінецькою міською радою Вінницької області і ТОВ «Гарантінвест» договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 11 грудня 2008 року та договору про внесення у нього змін від 17 лютого 2011 року.

Укладенню даних договорів передували прийняття рішення 8 сесії 5 скликання Іллінецької міської ради Вінницької області від 04 квітня 2007 року - про надання ТОВ «Гарантінвест» дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення ділянки несільськогосподарського призначення на АДРЕСА_3 , площею 26,979 га у власність; рішення 12 сесії 5 скликання Іллінецької міської ради Вінницької області від 27 грудня 2007 року - про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність шляхом викупу ТОВ «Гарантінвест», зокрема, земельної ділянки на АДРЕСА_3 , площею 25,2256 га та рішення 16 сесії 5 скликання Іллінецької міської ради Вінницької області від 31 липня 2008 року - про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для промислової і виробничої діяльності у власність ТОВ «Гарантінвест», зокрема, земельної ділянки на АДРЕСА_3 , площею 25,2256 га.

Посилаючись на те, що будь-яких рішень про відчуження ТОВ «Гарантінвест» земельних ділянок на АДРЕСА_2 чи АДРЕСА_2 , на якій розміщений будинок, Іллінецька міська рада Вінницької області не приймала, а ТОВ «Гарантінвест» не будучи власником будинку, оскаржуваними актами і правочинами збільшив виділену йому ділянку на АДРЕСА_3 за рахунок ділянки на АДРЕСА_2 , що накладається на ділянку ТОВ «Гарантінвест» і унеможливлює сформування і отримання власниками квартир у власність або користування окремої земельної ділянки для обслуговування будинку на АДРЕСА_2 , позивач просив суд скасувати вищенаведені рішення органу місцевого самоврядування, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11 грудня 2008 року в частині продажу ділянки площею 25,2256 га на АДРЕСА_3 та державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0521210100:05:002:0373, площею 25,0979 га, який виданий 02 лютого 2012 року ТОВ «Гарантінвест».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 21 вересня 2020 року у задоволенні вимоги про скасування рішення 8 сесії 5 скликання Іллінецької міської ради Вінницької області від 04 квітня 2007 року про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність шляхом викупу, в частині надання ТОВ «Гарантінвест» дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок несільськогосподарського призначення площею 26,0979 га на АДРЕСА_3 , під комплексом будівель відмовлено.

Провадження у справі в частині позовних вимог про скасування рішення 12 сесії 5 скликання Іллінецької міської ради Вінницької області від 27 грудня 2007 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність шляхом викупу ТОВ «Гарантінвест», рішення 16 сесії 5 скликання Іллінецької міської ради Вінницької області від 31 липня 2008 року про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для промислової і виробничої діяльності ТОВ «Гарантінвест» та про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 11 грудня 2008 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 178356 від 02 лютого 2012 року - закрито.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про скасування рішення 8 сесії 5 скликання Іллінецької міської ради Вінницької області від 04 квітня 2007 року місцевий суд виходив із необгрунтованості цієї вимоги.

Закриваючи провадження у справі в частині решти позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що із змісту рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 24 лютого 2016 року у цивільній справі № 131/2308/13, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10 травня 2016 року вбачається, що позовні вимоги про скасування рішень Іллінецької міської ради Вінницької області 12 сесії 5 скликання від 27 грудня 2007 року та 16 сесії 5 скликання від 31 липня 2008 року та вимоги про визнання недійсними договору купівлі продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 11 грудня 2008 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 178356 від 02 лютого 2012 року вже були предметом судового розгляду та з даного приводу наявне зазначене рішення суду, яке набрала законної сили. З урахуванням вищенаведеного, у вказаній справі наявні підстави для закриття провадження у даній цивільній справі у цій частині на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки зазначені вимоги вже були предметом судового розгляду та з даного приводу наявне рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 24 лютого 2016 року у справі № 131/2308/13, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10 травня 2016 року, та яке набуло законної сили.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 21 вересня 2020 року в частині відмови у позові про скасування рішення 8 сесії 5 скликання Іллінецької міської ради Вінницької області від 04 квітня 2007 року в частині надання дозволу ТОВ «Гарантінвест» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок несільськогосподарського призначення площею 26,979 га на АДРЕСА_3 , під комплексом будівель залишено без змін.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 21 вересня 2020 року, яким ухвалено закрити провадження у справі щодо решти позовних вимог, скасовано, а справу в цій частині направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що батько позивача за рішенням суду набув право власності на квартиру, що була ним добудована, за відсутності доказів виділення у передбаченому законом порядку земельної ділянки. Фактично будинок розташований на землях промисловості, за батьком позивача не було зареєстровано право власності чи користування земельною ділянкою під будинком, в якому знаходиться квартира.

Проте, доводи стосовно безпідставного закриття провадження у справі щодо інших позовних вимог є обґрунтованими, оскільки як вбачається зі змісту рішення Липовецького районного суду від 24 лютого 2016 року у справі № 131/2308/13, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10 травня 2016 року, позовні вимоги про скасування оскаржуваних рішень Іллінецької міської ради 12 сесії 5 скликання від 27 грудня 2007 року та 16 сесії 5 скликання від 31 липня 2008 року, визнання недійсними договору купівлі продажу земельної ділянки і державного акта на право власності на земельну ділянку від 02 лютого 2012 року були заявлені з інших підстав, зокрема помилок при виготовленні технічної документації, непогодження меж з суміжними землекористувачами. У цій же справі позивач заявив вимоги про їх скасування з тих підстав, що земельна ділянка на АДРЕСА_3 накладається на земельну ділянку під будинком на АДРЕСА_2 , де розміщена успадкована позивачем квартира і він не може оформити право власності чи користування на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти у вказаній частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Іллінецького районного суду Вінницької області.

30 червня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що двокімнатна квартира у будинку АДРЕСА_3 на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки і отримання ТОВ «Гарантінвест» державного акта на право власності на земельну ділянку вже належала батькові позивача. Оспорюваний договір купівлі-продажу та спірні рішення Іллінецької міської ради Вінницької області порушили права померлого батька позивача. Позивач є власником нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .

Доводи інших учасників справи

У квітні 2021 року ТОВ «Гарантінвест» надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

У квітні 2021 року Іллінецька міська рада Вінницької області надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що рішенням 8 сесії 5 скликання Іллінецької міської ради Вінницької області від 04 квітня 2007 року надано дозвіл ТОВ «Гарантінвест» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок несільськогосподарського призначення у власність шляхом викупу для обслуговування будівель площею 27,2402 га, в тому числі: 26,0979 га на АДРЕСА_3 , під комплексом будівель та 0,25 га на АДРЕСА_4 , колишній дитячий садок, а також 0,0112 га на АДРЕСА_3 біля річки Сіб, на якій розташована насосна станція із земель житлової та громадської забудови. Рішенням 12 сесії 5 скликання Іллінецької міської ради Вінницької області від 27 грудня 2007 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок несільськогосподарського призначення у власність шляхом викупу загальною площею 25,4815 га для промислової і виробничої діяльності за рахунок земель промисловості, зокрема, і земельної ділянки площею 25,2256 га, розміщеної в АДРЕСА_3 (територія заводу) (а. с. 32, 33).

Згідно договору купівлі-продажу від 11 грудня 2008 року і на підставі рішення 16 сесії 5 скликання Іллінецької міської ради від 31 липня 2008 року про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для промислової і виробничої діяльності ТОВ «Гарантінвест», Іллінецька міська рада Вінницької областіпродала, а ТОВ «Гарантінвест» купило у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення, загальною площею 25,4815 га, що відноситься до земель промисловості, в межах згідно з планом, зокрема і земельну ділянку, площею 25,2256 га, кадастровий номер 0521210100:05:002:0373, на АДРЕСА_3 , цільове призначення земельної ділянки - для виробничої діяльності (а. с. 34, 36).

Договором про внесення змін до договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17 лютого 2011 року (реєстровий № 291, ВРЕ № 744167) у договір купівлі-продажу від 11 грудня 2008 року сторони внесли зміни в частині місця розташування та розмірів земельних ділянок, зокрема щодо земельної ділянки на АДРЕСА_3 , її розмір був зменшений до 25,0979 га (а. с. 39).

02 лютого 2012 року відділ Держкомзему у Іллінецькому районі Вінницької області видав ТОВ «Гарантінвест» державний акт серії ЯК № 178356 на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_3 , площею 25,0979 га у межах згідно з планом, з цільовим призначенням для промислової і виробничої діяльності, кадастровий номер 0521210100:05:002:0373 (а. с. 40).

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 24 лютого 2016 року у справі № 131/2308/13, що набрало законної сили 10 травня 2016 року, встановлено, що ТОВ «Гарантінвест» у визначеному законодавством порядку на підставі правочину у 2008 році набуло право власності на земельну ділянку щодо якої виник спір.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У касаційній скарзі позивач оскаржує рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні вимоги про скасування рішення 8 сесії 5 скликання Іллінецької міської ради Вінницької області від 04 квітня 2007 року в частині надання ТОВ «Гарантінвест» дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок несільськогосподарського призначення площею 26,0979 га на АДРЕСА_3 .Таким чином Верховний Суд переглядає рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції лише у вказаній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтями 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 911/714/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 911/1413/19 та від 26 серпня 2021 року у справі № 924/949/20.

Частиною третьою статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, серед іншого і шляхом визнання прав та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

З матеріалів справи відомо, що будинок, в якому розташована квартира, належна на праві власності позивачеві, знаходиться на земельній ділянці, що за оскаржуваними рішеннями та договором купівлі-продажу перейшла у власність ТОВ «Гарантінвест».

Позивач у касаційній скарзі наголошує на тому, що суди неправильно відмовили у задоволенні вимоги про скасування рішення 8 сесії 5 скликання Іллінецької міської ради Вінницької області від 04 квітня 2007 року.

Проте, батько позивача набув право власності на квартиру, власником якої на цей час є позивач, на підставі рішення Іллінецького районного суду Вінницької областівід 31 березня 2008 року.

Тобто, право власності на квартиру виникло на рік пізніше, ніж міська рада ухвалила оскаржуване рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Також, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду). Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов`язків сторін в орендних правовідносинах.

Зазначений правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20).

Тому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не створило правових наслідків для позивача, як правонаступника попереднього власника квартири, а оцінку доводам позивача щодо законності інших рішень Іллінецької міської ради, договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акта на право власності на земельну ділянку суд надасть при новому розгляду справи після скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 21 вересня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 лютого 2021 року в частині відмови в позові про скасування рішення 8 сесії 5 скликання Іллінецької міської ради Вінницької області від 04 квітня 2007 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров