Постанова

від 17.07.2022 по справі 306/270/14

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 306/270/14

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 липня 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КУШТАНА Б.П., ГОТРИ Т.Ю.

за участю секретаря БОЧКО Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 306/270/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області про усунення перешкод у здійсненні права власності на землю, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Свалявського районного суду від 17 січня 2020 року, повний текст якого складено 24 січня 2020 року, головуюча суддя Ганчак Л.Ф., -

встановив:

31.01.2014 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та Керецьківської сільської ради Свалявського району про визначення проходження межі між земельними ділянками та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів позивачка зазначила Управління Держземагентства в Свалявському районі Закарпатської області.

27.05.2016 юридичну особу Управління Держземагентства в Свалявському районі Закарпатської області припинено, питання про правонаступництво в процесі щодо третьої особи судом першої інстанції не вирішувалося, справу вирішено із зазначенням в рішенні суду першої інстанції Управління Держземагентства в Свалявському районі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

ОСОБА_1 неодноразово змінювала та збільшувала позовні вимоги і остаточно просила:

зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самовільно збудованого на належній їй земельній ділянці паркану, який визначено на кадастровій схемі Додатку № 1 (та фототаблицях) до висновку № 1888 судової земельно-технічної експертизи від 24.06.2016 у наступних місцях і точках:

- дерев`яного паркану, обмотаного металевим дротом, що встановлений від дороги загального користування і проходячи через точку 7 закінчується на належній їй боковій частині господарської будівлі в АДРЕСА_1 ;

- дерев`яного паркану, обмотаного металевим дротом, що починається від електричної опори, що розташована біля точки 5 і закінчується на краї навісу (4,6 м від точки 4) в АДРЕСА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй та її членам сім`ї (іншим особам, що знаходяться на території земельної ділянки - кадастровий номер 2124082900:07:004:0004) будь-яких інших перешкод (фізичне недопущення до земельної ділянки, інше перешкоджання у користуванні та володінні земельною ділянкою, в тому числі побудова нового паркану на землі позивачки, тощо) у володінні та користуванні земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_1 ;

відновити (встановити) тверду межу в натурі на місцевості належної їй земельної ділянки ( АДРЕСА_1 ) із суміжною земельною ділянкою, якою користується відповідачка і яка знаходиться у АДРЕСА_2 , у відповідності до технічної документації із землеустрою (визнаною рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 12.12.2014 як такою, що відповідає закону), правовстановлюючих документів на належну позивачці землю, що посвідчують право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2124082900:07:004:0004, та розмірів і поворотних точок, вказаних на кадастровій схемі Додатку № 1 (та фототаблицях) до висновку №1888 судової земельно-технічної експертизи від 24.06.2016;

стягнути з ОСОБА_2 на користь позивачки завдану їй моральну (немайнову) шкоду в результаті неправомірних дій відповідачки в розмірі 90000,00 грн;

стягнути з ОСОБА_2 на користь позивачки судовий збір у розмірі 1447,50 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн, разом 6447,00 грн.

Змінений позов остаточно мотивувався таким.

Рішенням Свалявського районного суду від 08.06.2011, яке набрало законної сили 20.06.2011, за позивачкою визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішеннями Керецьківської сільської ради:

від 21.09.2012 позивачці надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку площею 0,1915 га за цією адресою, така документація була виготовлена ДП «Закарпатгеодезцентр»;

від 19.12.2012 цю технічну документацію було затверджено з наданням земельної ділянки позивачці у власність, право власності на земельну ділянку було оформлено з отриманням 24.03.2013 відповідного свідоцтва та було зареєстровано, кадастровий номер земельної ділянки 2124082900:07:004:0004.

У 2013 році ОСОБА_2 оспорила судовим порядком право власності позивачки на вказану земельну ділянку, в чому їй рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 12.12.2014 було відмовлено. Судом було встановлено відповідність розмірів земельної ділянки ОСОБА_1 розмірам, зазначеним у державному акті на право постійного користування земельною ділянкою.

Всупереч правилам та передбаченим законом нормам щодо добросусідства суміжних землевласників (землекористувачів), нормам закону щодо права власності на землю, відповідачка ОСОБА_2 самовільно розмістила на земельній ділянці позивачки своє майно (зокрема, паркан), захопила частину земельної ділянки позивачки та використовує її у власних цілях. Ці обставини встановлені висновком судової земельно-технічної експертизи № 1888 від 24.06.2016 року в наступних місцях і точках:

- від дороги загального користування і проходячи через точку 7 закінчується на належній їй боковій частині господарської будівлі в АДРЕСА_1 ;

- починається від електричної опори, що розташована біля точки 5 і закінчується на краї навісу (4,6 м від точки 4) в АДРЕСА_1 .

Висновком експертизи також встановлено, що земельна ділянка, якою користується ОСОБА_2 , частково накладається на земельну ділянку позивачки, а огорожа встановлена відповідачкою на земельній ділянці позивачки відносно меж, встановлених технічною документацією.

Відповідачка чинить позивачці перешкоди в користуванні її земельною ділянкою, що розташована біля навісу, гаража та альтанки. Позивачка не може в повній мірі реалізувати своє право користування належною їй землею, зокрема, не може збудувати паркан, висадити дерева, садові культури і т.ін. Усунути добровільно перешкоди відповідачка відмовляється.

Порушення прав позивачки має тривалий характер, а поведінка відповідачки є нахабною, зухвалою та провокативною. Відповідачка заходить на земельну ділянку позивачки, ігнорує права позивачки, ображає позивачку, лається, провокує сварки тощо. Тривалі неправомірні дії відповідачки негативно впливають на позивачку, на стан її здоров`я, у неї підвищується тиск, вона вимушена приймати заспокійливі ліки, з приводу дій відповідачки та їх наслідків змушена вживати заходів на захист своїх прав, зокрема, звертатися до правоохоронних органів.

Посилаючись на ці обставини, на норми ЗК України, ЦК України щодо права власності на землю та його захисту, щодо відшкодування моральної шкоди, вказуючи, що власник земельної ділянки вправі вимагати усунення будь-яких порушень його майнових прав та вимагати відшкодування моральної шкоди, позивачка ОСОБА_1 просила задовольнити змінений позов.

Рішенням Свалявського районного суду від 17.01.2020 змінений позов задоволено частково, ухвалено:

відновити (встановити) тверду межу в натурі на місцевості належної ОСОБА_1 земельної ділянки ( АДРЕСА_1 ) із суміжною земельною ділянкою, якою користується відповідачка і яка знаходиться у АДРЕСА_2 , у відповідності до технічної документації із землеустрою (визнаної рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 12.12.2014 такою, що відповідає закону), правовстановлюючих документів на належну ОСОБА_1 землю, що посвідчують право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2124082900:07:004:0004, та розмірів і поворотних точок № 1-7, вказаних на кадастровій схемі Додатку № 1 (та фототаблицях) до висновку №1888 судової земельно-технічної експертизи від 24.06.2016;

зобов`язано ОСОБА_2 :

усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самовільно збудованого на належній ОСОБА_1 земельній ділянці паркану, який визначено на кадастровій схемі Додатку № 1 (та фототаблицях) до висновку № 1888 судової земельно-технічної експертизи від 24.06.2016 в наступних місцях і точках:

- дерев`яного паркану, обмотаного металевим дротом, що встановлений від точки 7 закінчується на належній позивачці боковій частині господарської будівлі в АДРЕСА_1 ;

- дерев`яного паркану, обмотаного металевим дротом, що починається від електричної опори, що розташована біля точки 5 і закінчується на краї навісу (4,6 м від точки 4) в АДРЕСА_1 ;

не чинити ОСОБА_1 та її членам сім`ї (іншим особам, що знаходяться на території земельної ділянки - кадастровий номер 2124082900:07:004:0004) будь-яких інших перешкод (фізичне недопущення до земельної ділянки, інше перешкоджання у користуванні та володінні земельною ділянкою, в тому числі знесення побудованого нового паркану на землі позивачки, тощо) у володінні та користуванні земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_1 ;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану моральну (немайнову) шкоду в результаті неправомірних дій ОСОБА_2 в розмірі 90000,00 грн;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2839,60 грн сплаченого судового збору, 5000,00 грн витрат на правову допомогу, 7022,40 грн витрат на проведення експертизи № 1888 від 24.06.2016.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що межовий спір між сторонами існує тривалий час, цивільні (земельні) права позивачки порушені діями відповідачки та підлягають захисту в межах доведеного, за винятком вимоги про відновлення межі земельної ділянки на відрізку від АДРЕСА_2 до точки 7, оскільки ця частина ділянки не входить у спірні між сторонами межі земельних ділянок. Позивачці тривалий час доводилося захищати своє порушене право. Вимога про відшкодування моральної шкоди обґрунтована та підлягає задоволенню.

Відповідачка ОСОБА_2 оскаржила рішення суду як незаконне та необґрунтоване. Доводи скарги зводяться до таких.

Під час розгляду справи позивачка ОСОБА_1 неодноразово змінювала позовні вимоги та мотивацію позову, подавала з цього приводу відповідні заяви. 22.05.2019 суд першої інстанції вказавши на неправильні дії позивачки в процесі щодо формулювання позовних вимог, визначення відповідачів у справі за зміненими вимогами, на інші недоліки її заяв своєю ухвалою залишив позов без розгляду. Однак, постановою Закарпатського апеляційного суду від 14.11.2019 ця ухвала місцевого суду була скасована, а справа була направлена для продовження судового розгляду. Апеляційний суд зазначив, зокрема, що непереконливість викладення фактичних обставин справи та непереконливість доводів і доказів позову може тягти відмову в ньому, а не залишення його без розгляду, крім того, питання виправлення недоліків заяви на цій стадії процесу врегульоване положеннями ст. 207 ч. 1 п. 8 і ст. 257 ч. 1 п. 8 відповідних редакцій ПК України. Ці висновки апеляційного суду не були враховані судом першої інстанції під час продовження розгляду справи.

Із задоволенням вимог зміненого позову відповідно до формулювання резолютивної частини рішення залишилося незрозумілим, в якій саме решті позовних вимог (які були сформульовані некоректно, як раніше встановив суд першої інстанції) було відмовлено.

Упродовж шести років розгляду справи залишилося нез`ясованим питання щодо суб`єктного складу учасників справи. Суд безпідставно зазначив, що на час вирішення справи юридичної особи «Управління Держземагентства в Свалявському районі» не існує, оскільки внаслідок реорганізації з 2017 року існує Відділ у Свалявському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області». Права цієї юридичної особи, яка не була залучена до участі в справі, порушені.

Відповідачка користується земельною ділянкою по АДРЕСА_2 на відповідній правовій підставі, оскільки таку їй було виділено рішенням Виконкому Свалявської районної ради народних депутатів від 12.08.1988 № 155 для будівництва та обслуговування житлового будинку, будівництво якого здійснювалося на підставі будівельного паспорта. Ці обставини підтверджуються висновком судової будівельно-технічної експертизи від 12.06.2014 № 01-06/14. Натомість ОСОБА_1 земельна ділянка була надана тільки рішенням Керецьківської сільради від 19.12.2012 і ця ділянка не відповідає проектним параметрам.

Рішення суду не відповідає вимогам частини 4 статті 265 ЦПК України щодо належної мотивації. У рішенні не викладені фактичні обставини, оцінка доказів, їх прийняття чи відхилення тощо, на підставі яких суд дійшов своїх висновків. Суд взяв до уваги висновок лише первісної судової експертизи від 24.06.2016 № 1888 невмотивовано відхиливши результат повторної судової експертизи від 15.06.2018 № 5588, який вказує на невідповідність обох земельних ділянок межам, у яких вони були надані сторонам у власність і користування, чим проявив упередженість щодо відповідачки.

Позовні вимоги ОСОБА_1 не враховують результату встановлення межових знаків між земельними ділянками відповідно до акту встановлення меж суміжного землекористування від 17.05.2006, який був погоджений сторонами. Тому вимоги надумані і безпідставні.

Вимога про відшкодування моральної шкоди задоволена за межами розумності щодо розміру відшкодування.

Виходячи з наведеного, посилаючись на необґрунтованість та невмотивованість рішення суду, а відтак на його незаконність, ґрунтуючись на нормах ЦПК України та на практиці Європейського суду з прав людини щодо обов`язку суду належно обґрунтовувати своє рішення, відповідачка просить рішення суду скасувати, а провадження в справі закрити.

Ухвалою Закарпатськогоапеляційного судувід 01.02.2021залучено Керецьківську сільську раду Хустського району Закарпатської області до участі в справі як правонаступника Керецьківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області.

Заслухавши доповідь судді, відхиливши повторне клопотання представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката Кавки І.І. про відкладення судового розгляду як необґрунтоване, враховуючи тривалість спору, наявність у справі неодноразово викладених письмово позицій сторін, розглянувши відповідно до ст. 372 ч. 2 ЦПК України справу за відсутності учасників процесу, явка яких до апеляційного суду не визнавалася обов`язковою, а їхня неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи, дослідивши матеріали справи, оглянувши цивільну справу № 306/2234/13-ц, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами законодавства щодо права власності на нерухоме майно, в тому числі, на землю в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів.

За приписами ст. 3 ч. 1 п.п. 2, 5, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13-16, ст. 20 ч. 1 ЦК України (2003 р.), ст. 2 ч.ч. 1, 3, ст. 3 ч. 1, ст.ст. 10, 11, 15, 27, 31, 57-61 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2017, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017:

загальними засадамицивільного законодавстває,зокрема,неприпустимість позбавленняправа власності,крім випадків,встановлених КонституцієюУкраїни тазаконом;судовий захистцивільного правата інтересу; справедливість, добросовісність та розумність;

кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів;

особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;

при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається;

у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами 2-5 ст. 13 ЦК України, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом;

цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;

кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

за загальним правилом, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини;

належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування;

доказування не може ґрунтуватися на припущеннях;

здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

10.10.1975 Виконавчий комітет Свалявської районної ради депутатів трудящих видав Закарпатської області видав Свалявському районному споживчому товариству Акт на право користування землею на земельну ділянку площею 0,19 га відповідно до Плану земель, наданих в постійне користування (а.с. 243 т. 1, а.с. 104-105 т. 1 справи № 306/2234/13-ц).

У будівельному паспорті на будівництво індивідуального житлового будинку, оформленому на ім`я ОСОБА_2 (за наявними в паспорті документами у 1988 році), містяться:

витяг із рішення Виконкому Свалявської районної ради народних депутатів від 12.08.1988 № 155 про надання ОСОБА_2 дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку на земельній ділянці, виділеній загальними зборами колгоспу від 07.04.1988 № 7;

паспорт на забудову земельної ділянки, в якому вказано, що місцем забудови є урочище «Сіточний» у с. Керецьки на земельній ділянці площею 0,7 га, виділеній із присадибного фонду колгоспу «Пам`ять Ілліча» рішенням від 07.04.1988 № 7 і рішенням Виконкому Керецьківської сільської ради від 21.07.1988 № 32;

акт від 19.08.1988 про відведення земельної ділянки площею 700 кв. м в урочищі «Сіточний» у с. Керецьки в натурі та передачу її забудовнику;

відповідно до схематичного зображення земельної ділянки в плані населеного пункту ділянка має загалом прямокутну форму, точні конфігурація та межі земельної ділянки відповідно до її фактичного розташування на місцевості в будівельному паспорті не зафіксовані (а.с. 177-180 т. 1, а.с. 86-91 справи № 306/2234/13-ц).

За договором купівлі-продажу від 12.09.1995 ОСОБА_4 придбав у Керецьківського ССТ приміщення заготівельного пункту, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке на підставі рішення Керецьківської сільської ради від 26.11.2004 № 54 реконструював під житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується й рішенням Свалявського районного суду від 08.06.2011 у справі № 2-265/2011 за позовом ОСОБА_1 до Керецьківської сільської ради Свалявського району про визнання права власності на житловий будинок і на земельну ділянку (а.с. 109-110 т. 1, а.с. 14, 111-123 т. 1 справи № 306/2234/13-ц).

12.10.1995 Керецьківська сільська рада народних депутатів Свалявського району на підставі свого рішення від 21.09.1995 видала гр-ну ОСОБА_4 Державний акт серії ІІ-ЗК № 001882 на право постійного користування землею на земельну ділянку площею 0,19 га в межах згідно з планом землекористування для розміщення приймально-заготівельного пункту в урочищі «Сіточний» (а.с. 9-11 т. 1 справи № 306/2234/13-ц). У Державному акті зафіксовано, що вищевказана земельна ділянка межує по лінії В-Г із землями гр-ки ОСОБА_2 . Даних про визнання недійсним Державного акту серії ІІ-ЗК № 001882 від 12.10.1995 на право постійного користування землею немає.

Листом від 06.08.2020 № 727 Свалявський районний суд надіслав апеляційному суду засвідчену копію рішення Свалявського районного суду від 19.03.1998 у справі № 2-54/1998 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яким зобов`язано ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_4 перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,19 га в урочищі «Сіточний» с. Керецьки Свалявського району (а.с. 82 т. 3).

Цим рішенням суду встановлено, що: рішенням Керецьківської сільської Ради від 21.09.1995 надано дозвіл на виготовлення і видачу державного акту на право постійного користування землею ОСОБА_4 на земельну ділянку, зайняту під приймально-заготівельним пунктом, площею 0,19 га; на цій підставі 12.10.1995 позивачеві видано державний акт, яким за ним закріплено 0,19 га земельної ділянки у постійне користування в урочищі «Сіточний»; відповідачем не надано суду жодних документів, які б засвідчили його право власності або користування земельною ділянкою.

Рішенням Керецьківської сільської ради від 19.01.2005 земельну ділянку площею 0,19 га по АДРЕСА_1 передано безкоштовно у власність ОСОБА_4 для обслуговування житлового будинку, з подальшим уточненням і затвердженням меж у натурі та видачею державного акту (а.с. 72 т. 1 справи № 306/2234/13-ц).

Вищезгаданим рішенням Свалявського районного суду від 08.06.2011 у справі № 2-265/2011 встановлено також, що:

на підставі рішення Керецьківської сільської ради від 19.01.2005 ОСОБА_4 отримав дозвіл на безоплатну приватизацію земельної ділянки площею 0,19 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку;

24.11.2005 житловий будинок АДРЕСА_1 введено в експлуатацію;

за життя ОСОБА_4 не посвідчив нотаріально договір купівлі-продажу від 28.03.1995 і не оформив свого права власності на будинок.

Цим рішенням суд першої інстанції визнав за ОСОБА_1 в порядку спадкування за чоловіком ОСОБА_4 , який помер, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та на належну до цього будинку земельну ділянку площею 0,19 га.

25.07.2011 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 у цілому на підставі рішення Свалявського районного суду від 08.06.2011 у справі № 2-265/2011, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав, виданим КУП «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації» 25.07.2011 за № 30737692 (а.с. 110 т. 1).

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 24.04.2013, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.06.2013, рішення Свалявського районного суду від 08.06.2011 у справі № 2-265/2011 скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,19 га по АДРЕСА_1 , у задоволенні цієї вимоги позову відмовлено (а.с. 15-18 т. 1 справи № 306/2234/13-ц).

Рішеннями Керецьківської сільської ради:

від 21.02.2012 надано ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1915 га в АДРЕСА_1 (а.с. 114 т. 1);

від 19.12.2012:

затверджено ОСОБА_1 технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1915 га в АДРЕСА_1 ;

надано ОСОБА_1 цю земельну ділянку у власність (а.с. 115 т. 1).

Зі змісту Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1915 га в АДРЕСА_1 , виготовленій ДП «Закарпатгеодезцентр» у 2012 році (а.с. 106-123 т. 1), випливає та відповідає обставинам справи, що документація виготовлялася на земельну ділянку, яка перебувала у фактичному користуванні ОСОБА_1 .

Крім того, з наявних у технічній документації із землеустрою описів меж земельних ділянок видно, що по лінії Б-В земельна ділянка ОСОБА_1 межує із, як зазначено в документах, «земельною ділянкою гр. ОСОБА_2 », ця межа має форму ламаної лінії по всій довжині з двох боків земельної ділянки ОСОБА_1 .

Земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1915 га в АДРЕСА_1 зареєстрована в Державному земельному кадастрі 04.04.2013 з кадастровим номером 2124082900:07:004:0004,

право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку зареєстроване 19.04.2013,

що підтверджується, відповідно, Витягом із Державного земельного кадастру від 04.04.2023 № НВ-2100058292013, виданим державним кадастровим реєстратором Управління Держземагентства в Свалявському районі, і Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.04.2013 № 2629225 і Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 24.04.2013, виданими державним реєстратором реєстраційної служби Свалявського РУЮ Закарпатської області (а.с. 6-12 т. 1).

ОСОБА_2 оспорювала законність набуття ОСОБА_1 права власності на присадибну земельну ділянку з кадастровим номером 2124082900:07:004:0004 площею 0,1915 га в АДРЕСА_1 (справа № 306/2234/13-ц за її позовом до ОСОБА_1 , Керецьківської сільської ради, ДП «Закарпатгеодезцентр» і Управління Держземагентства в Свалявському районі про скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними і скасування технічної документації із землеустрою та державної реєстрації земельної ділянки).

Рішенням Свалявського районного суду від 05.09.2015 у справі № 306/2234/13-ц позов ОСОБА_2 був задоволений, рішення Керецьківської сільської ради Свалявського району від 21.02.2012 і від 19.12.2012 були скасовані, технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1915 га в АДРЕСА_1 , виготовлену ДП «Закарпатгеодезцентр», та державна реєстрація цієї земельної ділянки, були визнані недійсними та скасовані (а.с. 174-175 т. 1 справи № 306/2234/13-ц).

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 12.12.2014, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.06.2015, рішення Свалявського районного суду від 05.09.2015 у справі № 306/2234/13-ц скасовано, у позові ОСОБА_2 відмовлено (а.с. 47-55 т. 1, а.с. 11-19, 50-51 т. 2 справи № 306/2234/13-ц).

Указаним рішенням апеляційного суду у справі № 306/2234/13-ц встановлено, зокрема, що:

земельна ділянка, що була надана ОСОБА_2 для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2 , не приватизована;

параметри належної ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 зафіксовані у відповідній технічній документації із землеустрою, розробленій належним чином;

оспорені рішення органу місцевого самоврядування, технічна документація із землеустрою та державна реєстрація земельної ділянки ОСОБА_1 відповідають вимогам закону.

Із доданої до листа ДП «Закарпатгеодезцентр» від 20.10.2014 схеми розташування земельних ділянок убачається, що у фактичному користуванні ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка загальною площею 1,4497 га, яка складається із суміжних ділянок площами 0,2497 га і 1,2000 га (а.с. 16-17 т. 1).

Водночас Управління Держгеокадастру у Свалявському районі Закарпатської області листом від 02.03.2016 № 9-707-99.8-294/2-16 повідомило суду першої інстанції, що в архіві Управління відсутня будь-яка документація із землеустрою та/або правовстановлюючі документи на земельну ділянку, яку використовує ОСОБА_2 (а.с. 105 т. 1).

Ухвалою Свалявського районного суду від 07.05.2015 у справі за заявою позивачки ОСОБА_1 було призначено судову земельно-технічну експертизу для з`ясування питань, що є предметом доказування в цій справі, а саме, наявності чи відсутності перешкод для здійснення позивачкою права власності на земельну ділянку відповідно до підстав і предмета позову (а.с. 92 т. 1). Виконання судової експертизи було доручено фахівцям Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Висновком № 1888 судової земельно-технічної експертизи від 24.06.2016, складеним судовим експертом ЛНДІСЕ Пишкою Я.І., що надійшов до суду першої інстанції 06.07.2016, зафіксовані, зокрема, такі обставини:

в аспекті проведення дослідження щодо конкретних об`єктів земельна ділянка ОСОБА_2 не може вважатися сформованою з визначеною межею та площею, оскільки щодо неї відсутні правовстановлюючі документи та не додержані вимоги ст.ст. 79, 79-1 ЗК України;

по межі земельної ділянки гр. ОСОБА_1 вздовж огорожі гр. ОСОБА_2 розташована господарська будівля (гараж) та електрична опора, що слугує твердим межовим знаком, відносно фактичного розміщення огорожа знаходиться перед електричною опорою зі сторони земельної ділянки гр. ОСОБА_1 і направлена до краю навісу, що не відповідає межі, наданій в електронному вигляді;

встановлено порушення межі належної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 2124082900:07:004:0004 відносно встановленої огорожі гр. ОСОБА_2 та частини земельної ділянки, що знаходиться за навісом;

має місце невідповідність проходження межі земельної ділянки гр. ОСОБА_1 відносно фактичного розташування огорожі зі сторони вул. Сіточної: 5,68 м зі сторони земельної ділянки гр. ОСОБА_2 ; 2,20 м зі сторони земельної ділянки гр. ОСОБА_6 ;

на досліджуваній земельній ділянці (ділянка ОСОБА_1 ) із сторони суміжного землекористувача гр. ОСОБА_2 встановлено огорожу (дерев`яні штахети та металева огорожа на бетонному фундаменті);

дані щодо розташування будівель і споруд, зазначені в технічній документації із землеустрою щодо земельної ділянки ОСОБА_1 , відповідають фактичному розташуванню будівель і споруд на місцевості;

земельна ділянка, що використовується гр. ОСОБА_2 , частково накладається на земельну ділянку гр. ОСОБА_1 ;

враховуючи фактичне розташування об`єктів на земельній ділянці, дані в електронному вигляді про проходження межі земельної ділянки, про координати поворотних точок меж земельної ділянки та результат проведеного дослідження, висновками є те, що:

земельна ділянка, яка знаходиться в користуванні гр. ОСОБА_2 , частково накладається на земельну ділянку гр. ОСОБА_1 відносно меж, встановлених у технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2124082900:07:004:0004, із такими відстанями від поворотних точок межі земельної ділянки гр. ОСОБА_1 до об`єктів на земельній ділянці: від точки 2 до бесідки 9,30 м, від точки 3 до навісу 9,85 м, від точки 4 до навісу 4,60 м;

огорожа, встановлена гр. ОСОБА_2 , знаходиться на земельній ділянці гр. ОСОБА_1 відносно меж, встановлених у технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2124082900:07:004:0004 гр. ОСОБА_1 , із такими відстанями від поворотних точок межі земельної ділянки гр. ОСОБА_1 до огорожі гр. ОСОБА_2 : від точки 4 4,60 м, від точки 5 1,00 м, від точки 6 3,98 м (а.с. 131-139 т. 1).

01.09.2016 до Свалявського районного суду надійшли додаток № 1, який містить схему розташування на місцевості земельної ділянки з кадастровим номером 2124082900:07:004:0004, об`єктів, огорожі, проходження межі земельної ділянки з відображенням відповідних поворотних точок і відстаней, дані про які наведені у висновку, а також фотографії до висновку № 1888 судової земельно-технічної експертизи від 24.06.2016 (а.с. 219-222 т. 1).

Ухвалою Свалявського районного суду від 26.08.2016 у справі за клопотанням відповідачки ОСОБА_3 , яка заперечила висновок № 1888 судової земельно-технічної експертизи від 24.06.2016 як необґрунтований і сумнівний, було призначено повторну судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої були поставлені питання щодо наявності на земельній ділянці позивачки огорожі відповідачки, щодо відповідності фактично використовуваної ОСОБА_1 земельної ділянки її параметрам, установленим правовстановлюючими документами, щодо відповідності фактичної ширини земельної ділянки ОСОБА_2 тій, що існувала на момент надання земельної ділянки за рішенням Виконкому Свалявської районної ради від 12.08.1988 № 155 (а.с. 213 т. 1). Виконання судової експертизи було доручено фахівцям Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

02.07.2018 до Свалявського районного суду надійшов Висновок № 5588 повторної судової земельно-технічної експертизи від 15.06.2018, складений судовим експертом ЛНДІСЕ Синейком І.Б., яким зафіксовані, зокрема, такі обставини:

земельні ділянки в АДРЕСА_1 ( ОСОБА_1 ) і АДРЕСА_2 ( ОСОБА_2 ) межують між собою, межовими знаками по фактичному користуванню слугують огорожі (дерев`яна огорожа із штахетника та огорожа із металопрофільних листів по металевих стовпах на бетонному фундаменті) та стіни господарської будівлі;

частково ці земельні ділянки між собою межовими знаками не закріплені, огорожі відсутні, тому площа фактичного землекористування по АДРЕСА_1 визначається по наявних огорожах і по умовній лінії, яка проходить на відстані 1 м від будівель і споруд, що розташовані на даній земельній ділянці;

дерев`яна огорожа із штахетника та огорожа із металопрофільних листів по металевих стовпах на бетонному фундаменті розташовані на земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 ;

огорожа (паркан) ОСОБА_2 розташована на земельній ділянці ОСОБА_1 ;

земельна ділянка ОСОБА_1 із сторони АДРЕСА_2 (по межі В-А) огороджена бетонним парканом, фактична протяжність якого становить 48,94 м;

фактична ширина земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 , є меншою від ширини, зазначеної в правовстановлюючих документах на земельну ділянку з кадастровим номером 2124082900:07:004:0004;

площа земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_1 , становить 0,1921 га, що на 0,0004 га більше від площі, зазначеній у правовстановлюючих документах, збільшення площі фактичного використання земельної ділянки відбулося за рахунок земель запасу сільської ради;

фактична ширина земельної ділянки з кадастровим номером 2124082900:07:004:0004 є меншою від тієї ширини, що зазначена в правовстановлюючих документах;

ОСОБА_1 фактично використовує земельну ділянку, яка по конфігурації та місцю розташування не відповідає даним, що зазначені в кадастровому плані, а саме, зі сторони вул. Сіточної використовує 0,0244 га, які фактично знаходяться поза межами земельної ділянки згідно з правовстановлюючими документами;

зі сторони суміжного землекористувача ОСОБА_2 позивачка використовує земельну ділянку іншої конфігурації та площі, аніж ті, що зазначені у правовстановлюючих документах, а саме, огорожа в двох місцях перетинає земельну ділянку загальною площею 0,0238 га;

ширина земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2 , становить 12,35 м, що на 5,65 м менше від ширини, визначеної на схемі забудови, наявній у будівельному паспорті;

земельна ділянка ОСОБА_2 розташована на повороті вул. Сіточної, що не відповідає схемі розміщення земельної ділянки в плані забудови населеного пункту, де ряд забудови утворює практично пряму лінію, а розташування житлового будинку не відповідає розташуванню, визначеному на проекті забудови;

тому встановити, яким саме сусідом земельна ділянка ОСОБА_2 частково захоплена, не видається можливим у зв`язку з невідповідністю фактичного землекористування в порівнянні з будівельним паспортом (а.с. 35-37 т. 2).

Складовою висновку № 5588 повторної судової земельно-технічної експертизи від 15.06.2018 є схема розташування земельних ділянок в частині спірної межі (додаток 1), схема фактичного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 (додаток 2) і схема накладання земельних ділянок (додаток 3) (а.с. 38, 39 і 40 т. 2 відповідно).

З додатку 1 до висновку судової земельно-технічної експертизи від 24.06.2016 № 1888, з додатків 1, 2 і 3 до висновку № 5588 повторної судової земельно-технічної експертизи від 15.06.2018 у сукупності з описом досліджень в експертних висновках випливає таке:

вказівка в експертному висновку 15.06.2018 № 5588 на те, що площа земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_1 , на 0,0004 га більше від площі, зазначеній у правовстановлюючих документах, є технічною помилкою, оскільки встановлено наявними в справі документами, підтверджено дослідженням і зафіксовано в додатках 1 і 2 до цього експертного висновку, що документи були оформлені ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2124082900:07:004:0004 площею 0,1915 га, фактично використовується ділянка площею 0,1921 га, тому збільшення фактично використовуваної площі земельної ділянки має місце на 0,0006 га (0,1921 га 0,1915 га);

має місце накладання в плані:

земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_2 , на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 , по межі земельної ділянки Б-В загальною площею 0,0238 га, яке складається з двох частин:

накладання, яке охоплюється периметром по лінії: точка 7 межі земельної ділянки точка 6 межі земельної ділянки стіна господарської будівлі точка 7 межі земельної ділянки, і становить 0,0009 га;

накладання, яке охоплюється периметром по лінії: стіна господарської будівлі послідовно точки 5, 4, 3, 2 межі земельної ділянки умовна лінія, розташована вглиб земельної ділянки ОСОБА_1 на відстані 1 м від будівель і споруд, розташованих на цій земельній ділянці огорожі стіна господарської будівлі, і становить 0,0229 га;

земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_1 , на землі Керецьківської сільської ради по межі А-В загальною площею 0,0244 га, яке охоплюється периметром по лінії: точка 1 межі земельної ділянки точка на лінії бетонного паркану з боку АДРЕСА_2 точка на лінії бетонного паркану з боку АДРЕСА_2 точка 7 межі земельної ділянки точка 1 межі земельної ділянки;

огорожі (паркани) встановлені по лініях:

точка 7 межі земельної ділянки (початок паркану від лінії межі земельної ділянки) стіна господарської будівлі (кінець ділянки паркану);

стіна господарської будівлі (початок ділянки паркану) точка паркану на відстані один метр перпендикулярно до точки 5 межі земельної ділянки стіна господарської будівлі (кінець паркану);

на ділянці від стіни господарської будівлі до електричної опори біля точки 5 межі земельної ділянки встановлена огорожа з металопрофільних листів по металевих стовпах на бетонному фундаменті, в іншій частини огорожа дерев`яна.

Суд першої інстанції припустився помилки кваліфікуючи призначену ухвалою від 26.08.2016 судову експертизу як повторну, оскільки умов, передбачених ст. 150 ч. 2 ЦПК України (в редакції, що була чинною на час прийняття процесуального рішення) для призначення саме повторної експертизи не було і такі суд у своїй ухвалі не навів та не обґрунтував, пославшись по суті лише на відсутність додатку 1 до експертного висновку від 24.06.2016 № 1888. Такий недолік не вирішується шляхом призначення повторної судової експертизи, відповідний додаток до експертного висновку надійшов до суду, а проведена на підставі цієї ухвали суду експертиза за своїм характером є додатковою, оскільки доповнює попередній експертний висновок, і саме в такій якості оцінюється апеляційним судом. Процесуальна помилка не нівелює результатів експертиз і не впливає на оцінку пов`язаних висновків експертів по суті.

Посилання відповідачки ОСОБА_2 на Висновок судової будівельно-технічної експертизи від 12.06.2014 № 01-06/14, виконаний у справі № 306/2234/13-ц, як на доказ, яким підтверджуються певні обставини свого землекористування, безпідставні. Цьому експертному висновку дана відповідна оцінка чинними судовими рішеннями, ухваленими в указаній справі, зміст яких і підлягає врахуванню в порядку ст. 82 ч. 4 ЦПК України, а в справі, що розглядається, зважаючи на притаманний саме їй предмет доказування отримані відповідні цьому предмету висновки судових експертиз, які оцінюються в цій справі в сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами.

За приписами положень ст.ст. 13, 14, 41 Конституції України, 182, 316, 317, 319, 325, 373 ЦК України, ст.ст. 78, 79, 79-1, 81, 90, 95, 116, 118, 123, 125, 126 ЗК України, інших пов`язаних норм законодавства станом на 19.04.2013 (час набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2124082900:07:004:0004) і на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій право власності на землю та право землекористування набуваються громадянами та реалізуються державою, органами місцевого самоврядування відповідно до закону; право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою із земель державної чи комунальної власності виникає внаслідок прийняття уповноваженим органом відповідного рішення, в порядку її відведення, після державної реєстрації та документального оформлення речового права на земельну ділянку.

Аналогічно в розумінні надання ділянки у користування, а в подальшому у користування або у власність у порядку відведення, набуття відповідного права громадянином, документального оформлення відповідного права ці питання регулювалися й законодавством, що на відповідний час (час отримання земельної ділянки для забудови ОСОБА_2 , час надання земельної ділянки в постійне користування ОСОБА_4 ) діяло раніше (ст.ст. 4, 86 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст. 13, 16, 19-22 ЗК Української РСР (1970 р.), ст.ст. 2, 4, 8, 12-14 Закону України «Про власність», ст.ст. 3, 6, 7, 17, 19, 22-24 ЗК України (1990 р.), інше законодавство).

Правомірність набуття права приватної власності на землю та права користування землею презюмуються, саме набуте та оформлене у законний спосіб на конкретно визначену і відведену з конкретними лінійними параметрами земельну ділянку право власності або право користування підлягає захисту:

власники земельних ділянок і землекористувачі повинні обирати такі способи використання ділянок, які завдають щонайменше незручностей суміжним землекористувачам, суміжні землевласники та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав один одного;

ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності на землю (права землекористування) чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності, іншого речового права на майно або обмежена у їх здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом;

власник земельної ділянки, землекористувач управі вимагати захисту свого права від порушень включно з тими, що не тягнуть позбавлення права володіння майном, тож може судовим порядком вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 41 Конституції України, ст.ст. 11-16, 321, 386, 391, 395, 396 ЦК України, ст.ст. 103, 152, 153 ЗК України).

Власник майна, особа, яка має інше речове право на майно, вправі вимагати й повного відшкодування майнової шкоди, завданої їй винною, протиправною поведінкою іншої особи, пошкодженням, знищенням майна, а також управі вимагати відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав; відсутність виниу шкодідоводить заподіювач (ст.ст. 11-16, 22, 23, 386, 396, 1166, 1167 ЦК України). Зважаючи на презумпцію вини заподіювача шкоди відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, водночас обов`язок доказування факту заподіяння відповідачем шкоди, розміру спричиненої шкоди покладається на особу, якій спричинено шкоду.

Таким чином, право власності позивачки ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2124082900:07:004:0004, розташовану по АДРЕСА_1 , набуте та оформлене відповідно до закону, що підтверджено і чинними судовими рішеннями, і як таке підлягає захисту. Відповідачка ОСОБА_2 не надала суду доказів набуття та оформлення права власності або права користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_2 , зі встановленими конкретними лінійними параметрами цієї земельної ділянки (конфігурація, межі, точне розташування на місцевості) як у цілому, так і в частині проходження межі із земельною ділянкою позивачки.

Наявність у будівельному паспорті акту відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 700 кв. м цього не спростовує, позаяк вказівка лише на площу земельної ділянки та умовне схематичне зображення ділянки на плані населеного пункту без конкретної за параметрами прив`язки до місцевості в контексті спору не є доказом щодо відповідних лінійних параметрів земельної ділянки. Будівельний паспорт не є правовстановлюючим документом ані щодо будинку, ані щодо земельної ділянки, на якій він розміщений.

У спорі між сторонами, що розглядається, значення має землекористування в районі проходження межі між земельними ділянками, якими фактично користуються сторони (лінія Б-В або лінія по точках послідовно 2, 3, 4, 5, 6, 7 межі земельної ділянки ОСОБА_1 згідно з технічною документацією із землеустрою чи, відповідно, з експертними висновками). Тому доводи відповідачки про розміри земельної ділянки позивачки як такі, про невідповідність площі фактично використовуваної ділянки проектній, а також обставини, пов`язані з використанням позивачкою частини землі поза місцем проходження вказаної межі, що належить територіальній громаді с. Керецьки, не мають значення в спорі, не є предметом доказування в справі, а відповідачка не уповноважена діяти в інтересах Керецьківської сільської ради, яка не позбавлена права діяти самостійно на захист своїх земельних прав у разі потреби.

У цьому зв`язку суд першої інстанції правильно відмовив у позові в частині зобов`язання відповідачки демонтувати огорожу на відрізку від вулиці Сіточної до точки 7 на межі ділянки, оскільки в цій частині ділянки, якими фактично користуються сторони, не межують між собою.

В іншій частині суд обґрунтовано по суті задовольнив вимоги зміненого позову про зобов`язання ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу паркану встановленого по лінії: точка 7 на межі між ділянками стіна господарської будівлі стіна господарської будівлі електроопора біля точки 5 на межі між ділянками край навісу та не чинити такі перешкоди в подальшому.

Поряд із цим, суд не мав передбачених законом підстав для задоволення вимоги зміненого позову про відновлення (встановлення) твердої межі в натурі на місцевості належної позивачці земельної ділянки із суміжною земельною ділянкою, якою користується відповідачка.

Особа вправі вимагати захисту свого цивільного права не у будь-який спосіб, а лише у той, який передбачений законом або договором, а також у спосіб, що виходячи з обставин справи може забезпечити ефективний захист права, зокрема, поновлення права внаслідок забезпечення реальної можливості належного виконання судового рішення, що є однією з умов його законності (ст. 124 ч. 5 і ст. 129-1 ч.ч. 1, 2 відповідних редакцій Конституції України, ст. 14 ч.ч. 1, 2, ст. 368 і ст. 18 ч.ч. 1, 2, ст. 431 відповідних редакцій ЦПК України). Можливість реально виконати рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковою складовою реалізації особою права на справедливий суд, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

Беручи до уваги, що сторонами у справах позовного провадження є позивач особа, яка вважає, що її право порушене і яка пред`явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом (ст. 26 ч. 1, ст.ст. 30, 3, і ст. 42 ч. 1, ст.ст. 48, 51 відповідних редакцій ЦПК України), а правомірній вимозі належного позивача відповідає обов`язок належного відповідача усунути порушення права, кожна вимога позову має конкретний характер, має бути звернена до конкретного відповідача, який у разі її задоволення повинен виконати рішення суду.

Суд, вирішуючи позов, повинен виходити з того, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, суд має діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тож не вправі втручатися в компетенцію відповідних державних органів, установ, підприємств, посадових осіб, які здійснюють власні або делеговані повноваження, а вирішує спір, який виник із таких дій (бездіяльності) (ст.ст. 6, 19 Конституції України, ст. 2 ч.ч. 1-3, ст. 3 ч. 1, ст. 4 і ст. 3 ч.ч. 1-3, ст. 4 ч. 1, ст. 5 відповідних редакцій ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України).

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ст. 19 ч. 1 Конституції України, ст. 14 ч. 2 ЦК України).

Вимога зміненого позову про відновлення (встановлення) твердої межі в натурі на місцевості належної позивачці земельної ділянки із суміжною земельною ділянкою, якою користується відповідачка, з одного боку, знеособлена за своїм формулюванням, з іншого може бути звернена лише до відповідачки. Така вимога в контексті підстав, з яких був пред`явлений позов, його мотивації та у взаємозв`язку з обставинами справи не могла бути задоволена із дотриманням положень закону.

ЗК України передбачено, що:

спосіб закріплення спільних меж між земельними ділянками визначається за згодою власників таких земельних ділянок; витрати на встановлення спільних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними;

межовими знаками можуть бути природні чи штучні споруди і рубежі (річки, струмки, канали, лісосмуги, рослинні смуги, дерева, стежки, рівчаки, стіни, паркани, огорожа, шляхові споруди, бетонні або металеві стовпи, плити, моноліти, камені, інші споруди і рубежі), що збігаються із межею земельної ділянки або спеціально встановлюються на ній;

власник земельної ділянки, землекористувач має право вимагати від власника суміжної земельної ділянки сприяння у встановленні спільних меж, а також встановлення або відновлення межових знаків, у разі якщо вони відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними; у разі відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки встановлення спільних меж здійснюється за рішенням суду;

у разі якщо межі земельних ділянок у натурі (на місцевості) збігаються з природними чи штучними лінійними спорудами, рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, рослинними смугами, шляхами, стежками, рівчаками, стінами, шляховими спорудами, парканами, огорожею, фасадами будівель, іншими лінійними спорудами, рубежами тощо) та раніше встановленими межами сформованих земельних ділянок, межові знаки можуть не встановлюватися;

місцезнаходження межових знаків у разі їх визначення або встановлення відображається у матеріалах землевпорядного проектування та геодезичних вишукувань, а також на кадастрових планах земельних ділянок (ст. 106 ч.ч. 1, 2, 3, 4, 5);

основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації;

у разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки; якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки;

у випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин (ст. 107 ч.ч. 1, 2, 3).

Встановлення на місцевості меж землеволодінь і землекористувань, здійснення пов`язаних із цим робіт, складання необхідної для цього технічної та землевпорядної документації тощо, є змістом і елементами землеустрою сукупності соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил (ст. 181, ст. 183 ч. 1 п.п. «а», «в», ст. 184 ч. 1 п.п. «а», «в», «д», «е», «ж», «з», «і» ЗК України, ст. 1, ст. 2 ч. 1 п. «в» Закону України «Про землеустрій» (Закон № 858-IV)).

Землеустрій здійснюється відповідно до закону суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом; суб`єктами землеустрою є: органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники та землекористувачі; організація і здійснення землеустрою на території села належить до повноважень сільської ради; замовниками документації із землеустрою можуть бути землевласники і землекористувачі, а її розробниками - юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи сертифікований інженер-землевпорядник, який є відповідальним за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою (ст. 185 ЗК України, ст.ст. 4, 19, ст. 26 ч.ч. 1, 2 Закону № 858-IV).

Суд не є суб`єктом землеустрою та не має ані повноважень і права, ані реальної можливості приймати рішення про встановлення (відновлення) в натурі твердої межі земельної ділянки (фактично вчиняти дію із землеустрою) або про зобов`язання відповідачки встановити (відновити) в натурі тверду межу земельної ділянки позивачки відповідно до прохальної частини її позовної заяви.

Так, межа земельної ділянки, про яку йдеться, визначена технічною документацією із землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2124082900:07:004:0004, законність визначення цієї межі встановлена. Між сторонами мав місце спір щодо суміжного землекористування, в контексті якого не можна вважати, що межові знаки відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними в розумінні ст. 106 ч. 3 ЗК України, натомість огорожа, встановлена відповідачкою на частині земельної ділянки позивачки, яка не може вважатися законним твердим межовим знаком, підлягає демонтажу на вимогу позивачки, а інша частина земельної ділянки, якою неправомірно користувалася відповідачка, не мала межових знаків.

Вимога про встановлення саме твердої межі в натурі передбачає в разі її задоволення виконання такого рішення суду шляхом безпосереднього встановлення твердих межових знаків, при цьому, має бути складена відповідна документація із землеустрою, в якій ці знаки мають бути зафіксовані. Зрештою, вимога про встановлення твердої межі в натурі між земельним ділянками не є конкретною щодо виду цієї твердої межі, способу її встановлення (паркан, дріт, інша огорожа, інші види межових знаків, які саме і т.ін.), що виключає правову визначеність як при вирішенні вимоги, так і при виконанні рішення, а також потенційно тягне ймовірність виникнення нових спорів.

За обставинами справи належних правових підстав для покладення на відповідачку, межі земельної ділянки якої не визначені, обов`язку встановлення твердих межових знаків для позначення межі земельної ділянки позивачки (обов`язку встановити або відновити в натурі цю межу) немає, водночас право встановити такі тверді межові знаки відповідно до документації із землеустрою належить позивачці, яка може ним скористатися на свій розсуд.

Тож у цій частині позивач обрав, а суд застосував неправильний спосіб захисту права, який у справі, що розглядається, в усякому разі не є ефективним засобом захисту.

З матеріалів справи вбачається, що межові спори між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривали щонайменше з 2005 року, а враховуючи рішення Свалявського районного суду від 19.03.1998 у справі № 2-54/1998 спори між суміжними землекористувачами, з яких сторона Марфинців на відміну сторони ОСОБА_7 мала оформлене право землекористування, мали місце й значно раніше. Документи, що складалися з приводу цих спорів органами місцевого самоврядування (акти, протоколи погоджувальних комісій тощо) у період з 2000 року по 2012 рік (а.с. 14, 15, 184, 186, 197, 246-247 т. 1), із набуттям та оформленням ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2124082900:07:004:0004 втратили своє значення, на суть спору, що розглядається, не впливають і до уваги братися не можуть.

Окрім цього, відповідачці ОСОБА_2 вказувалося на необхідність невідкладного оформлення прав на земельну ділянку (а.с. 184 т. 1 та ін.). Мирова угода, для укладення якої представник відповідачки ОСОБА_2 просив суд першої інстанції надати час (а.с. 114-115 т. 2), не була укладена.

Неодноразовість і тривалість межових спорів, дії відповідачки ОСОБА_2 , пов`язані з порушенням цивільних (земельних) прав сторони позивачки, вимагали від ОСОБА_8 , а після смерті ОСОБА_4 від ОСОБА_1 відповідного реагування з метою захисту прав.

Так, маючи оформлене право на свою земельну ділянку ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_9 , не змогла 26.07.2013 установити межу земельної ділянки в натурі (на місцевості) внаслідок протидії ОСОБА_2 роботі працівників ДП «Закарпатгеодезцентр», що мала місце в присутності працівника міліції, ці обставини зафіксовані актом комісії з питань землеустрою, екології та раціонального використання природних ресурсів Керецьківської сільради від 26.07.2013 (а.с. 13 т. 1).

ОСОБА_1 доводилося судовим порядком тривалий час захищати своє право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2124082900:07:004:0004, яке необґрунтовано заперечувалося ОСОБА_2 , від неправомірних дій ОСОБА_2 , пов`язаних із порушенням законної межі між земельними ділянками, із захопленням частини земельної ділянки тощо.

Особа повинна діяти в цивільних відносинах добросовісно, зобов`язана поважати права інших осіб, дотримуватися моральних засад суспільства, зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускати дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Тобто, презюмується необхідність правомірної поведінки особи, на яку вправі очікувати інші.

За приписами закону тягар доказування відсутності своєї вини у шкоді лежить саме на заподіювачеві шкоди, потерпілому ж належить довести факт заподіяння шкоди та її розмір.

У ситуації, що має місце в справі, відповідачка ОСОБА_2 не маючи оформлених прав на свою земельну ділянку та виходячи лише з власних міркувань і власного розуміння щодо умов суміжного землекористування, із очевидністю усвідомлюючи наявність тривалого спору з позивачкою ОСОБА_1 не вправі була діяти лише на свій розсуд, перешкоджати позивачці використовувати частину її земельної ділянки, самоправно втручатися у право власності позивачки, яке є непорушним і як таке підлягає захисту, а завдана такими діями шкода, зокрема, моральна підлягає відшкодуванню. Та обставина, що відповідачка ОСОБА_2 не погоджувалася з оформленням позивачкою ОСОБА_1 права на землю та оспорювала це судовим порядком, не давала їй право своїми діями порушувати цивільні права позивачки. Понад те, судовим порядком законність набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку була підтверджена.

Отже, дії відповідачки, якими вчинялися перешкоди позивачці в користуванні земельною ділянкою, мали місце і безвідносно до мотивів, якими могла керуватися ОСОБА_2 вчиняючи їх, були неправомірними в розумінні ст.ст. 24, 41, 68 Конституції України, ст.ст. 13, 14, 319, 321 ЦК України та інших норм законодавства, оскільки права на їх вчинення щодо майна ОСОБА_1 вона не мала і відсутності своєї вини у заподіянні шкоди правам позивачки не довела. Проте, заявлений позивачкою до відшкодування розмір моральної шкоди, завданої цими діями, не був доведений у повному обсязі.

Факт порушення майнових прав позивачки ОСОБА_1 неправомірними діямивідповідачки ОСОБА_2 ,що завдалишкоди,доведений умежах,встановлених підчас апеляційногорозгляду справи. Захист порушенихцивільних правзабезпечується ймеханізмом компенсаціїморальної шкодияк негативнихнаслідків (втрат)немайнового характеру,що виниклив результатідушевних страждань,яких особазазнала узв`язку з протиправною поведінкоющодо неї, у зв`язку із вчиненням перешкод у здійсненні права власності на землю.

З огляду на викладене, у позивачки виникло право на відшкодування моральної шкоди, завданої їй відповідачкою, винні, протиправні дії якої із вчиненням перешкод у здійсненні права власності на землю порушили звичний ритм життя позивачки, спокій, призвели до негативних переживань, душевних страждань та змусили її докладати значних і тривалих додаткових зусиль для організації свого життя, для захисту порушених прав.

Розмір компенсації завданої моральної шкоди позивачка визначила у 90000,00 грн. Обов`язок доказування розміру завданої моральної шкоди лежить на позивачеві. Відшкодування моральної шкоди має компенсаційний характер і не може слугувати засобом збагачення. На переконання колегії суддів, пред`явлений до стягнення розмір моральної шкоди є непропорційним, явно надмірним і не є обґрунтованим. Дії відповідачки хоча і були тривалими, не потягли в контексті питання про моральну шкоду таких непоправних, незворотних негативних наслідків для позивачки, які б виправдовували заявлений нею розмір компенсації цієї шкоди. Колегія суддів вважає, що з урахуванням характеру і наслідків завданої шкоди, фактів, що мають значення, результату виконання обов`язку доказування шкоди, вимог розумності і справедливості позов у цій частині доведений частково і розмір компенсації моральної шкоди позивачці слід визначити у 5000,00 грн (5,56% від заявленого до стягнення). Щодо стягнення решти суми компенсації моральної шкоди позов не можна визнати належно обґрунтованим і доведеним.

Відповідачка ОСОБА_2 наводила в апеляції доводи стосовно неправильної оцінки судом першої інстанції факту неодноразової зміни позивачкою ОСОБА_1 позовних вимог та мотивації позову, на неврахування судом висновків апеляційного суду, сформульованих при направленні справи для продовження судового розгляду після скасування ухвали про залишення позову без розгляду. З цього приводу апеляційний суд констатує таке.

ЦПК Українив редакції,що булачинною намомент пред`явленняпозову (31.01.2014)і діяладо 15.12.2017,передбачав правопозивача протягомусього часурозгляду справизбільшити абозменшити розмірпозовних вимог,а такождо початкурозгляду судомсправи посуті змінитипредмет абопідставу позову(ст.31ч.2). Розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог (ст. 173 ч. 1 відповідної редакції ЦПК України).

Провадження у справі було відкрито ухвалою судді Свалявського районного суду від 11.02.2014, а ухвалою суду від 25.02.2014 провадження в справі було зупинено до набрання законної сили рішенням у цивільній справі 306/2234/13-ц (а.с. 22, 38 т. 1). Ухвалою суду від 18.02.2015 провадження в справі було відновлено (а.с. 56 т. 1).

Першу заяву про збільшення позовних вимог було подано 24.03.2015, нею позовні вимоги були викладені в уточненій редакції (а.с. 66-69 т. 1).

Ухвалою Свалявського районного суду від 07.05.2015 у справі було призначено судову земельно-технічну експертизу, провадження в справі було зупинено (а.с. 92 т. 1).

29.07.2016 суду першої інстанції були подані датовані цим днем заяви про збільшення та уточнення позовних вимог, якими була заявлена вимога про відшкодування моральної шкоди та були уточнені вимоги з урахуванням результату судової експертизи (а.с. 145-148, 159-162, 164 т. 1).

Розгляд справи по суті розпочався лише 16.08.2016 доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог (а.с. 201-202 т. 1).

Ухвалою Свалявського районного суду від 26.08.2016 у справі було призначено повторну судову земельно-технічну експертизу, провадження в справі зупинено (а.с. 213 т. 1).

22.05.2017 відбулася зміна складу суду першої інстанції (а.с. 227 «а» т. 1), що тягне розгляд справи спочатку (ст. 159 ч. 2 відповідної редакції ЦПК України), після чого розгляд справи по суті відповідно до положень ст. 173 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, не розпочинався.

Відповідно до ст. 217 ч.ч. 1, 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, у призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядатиметься; з оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

Після неодноразових відкладень судового розгляду без доповіді головуючого по суті справи перше судове засідання, в якому за присутності представників сторін суд доповів суть позову та розпочав судовий розгляд, відбулося 24.01.2019 (а.с. 108-111, 134 т. 2).

Ухвалою Свалявського районного суду від 22.05.2019 позов було залишено без розгляду з підстави, передбаченої ст. 257 ч. 1 п. 8 ЦПК України (а.с. 140-141 т. 2).

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14.11.2019 ухвалу Свалявського районного суду від 22.05.2019 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. 182-186 т. 2). Апеляційний суд вказав на помилковість ухвали суду першої інстанції, позаяк обґрунтування її тим, що позивачка виклала свої вимоги непереконливо, не довела їх належним чином тощо, є підставою для відмови в позові, а не для залишення його без розгляду. Апеляційний суд не давав оцінки доводам сторін, доказам і матеріалам справи по суті, а лише вказав на помилковість застосування судом першої інстанції норм процесуального права.

За таких обставин зміна позивачкою позовних вимог як така не суперечить чинним на відповідний час вимогам цивільного процесуального закону, а постанова апеляційного суду, на яку посилається відповідачка, жодним чином не перешкоджала вирішенню спору по суті та не передбачала і не впливала на його результат.

Насамкінець, апелянт вказував на порушення судом першої інстанції вимог цивільного процесуального закону щодо суб`єктного складу учасників справи і суд безпідставно зазначив, що на час вирішення справи юридичної особи «Управління Держземагентства в Свалявському районі» не існує, оскільки внаслідок реорганізації з 2017 року існує Відділ у Свалявському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області». Права цієї юридичної особи, яка не була залучена до участі в справі, порушені. Щодо цього апеляційний суд констатує таке.

Учасниками цивільних і процесуальних відносин, у тому числі, третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є, зокрема, юридичні особи (ст.ст. 2, 80-82, 90-92 ЦК України, ст.ст. 3, 26, 28-30, 35 і ст.ст. 4, 42, 46-48, 53 відповідних редакцій ЦПК України).

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів позивачка ОСОБА_1 зазначила Управління Держземагентства в Свалявському районі, яке на час пред`явлення позову було юридичною особою.

02.03.2016 до Свалявського районного суду надійшов супровідний лист Управління Держгеокадастру у Свалявському районі Закарпатської області Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 02.03.2016 № 9-707-99.8-294/2-16, при якому суду була надана технічна документація із землеустрою (а.с. 105 т. 1). Тобто, на цей момент виникли підстави для з`ясування питання про належність участі в справі відповідної третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Управління Держземагентства в Свалявському районі Закарпатської області як юридична особа припинене 27.05.2016, Управління Держгеокадастру у Свалявському районі Закарпатської області як юридична особа припинене 06.06.2017.

Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області є юридичною особою (код ЄДРПОУ 39766716), тоді як Відділ у Свалявському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області є його структурним підрозділом без прав юридичної особи.

У судовому засіданні 10.10.2018, в якому брали участь відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_10 , обговорювалося питання про залучення до участі в справі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, під час якого представник ОСОБА_10 висловила думку про те, що сторона відповідача не вважає за необхідне залучати цього учасника, оскільки він абсолютно не впливає на спір (а.с. 77-78 т. 2). Цей державний орган не був залучений до участі в справі, а Відділ у Свалявському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області не будучи юридичною особою не міг бути учасником процесу.

За конкретних обставин, які мають місце під час судового розгляду, може виникати питання правонаступництва у разі, зокрема, переходу відповідних прав і обов`язків від однієї особи, яка була стороною, третьою особою в справі, до іншої, залучення до участі у справі правонаступника відповідної сторони є обов`язком суду саме на тій стадії цивільного процесу, на якій дане питання виникає, усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив (ст. 37 ч.ч. 1, 2 і ст. 55 ч.ч. 1, 2 відповідних редакцій ЦПК України).

У даній справі йдеться про залучення до участі в справі правонаступника юридичної особи публічного права, яка була третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, де відповідні зміни в правовому статусі юридичної особи відбулися під час здійснення провадження в справі судом першої інстанції. Залучення на стадії апеляційного розгляду справи до участі в ній за правилами правонаступництва особи, яка є правонаступником юридичної особи внаслідок інституційного правонаступництва, що відбулося під час провадження в справі в суді першої інстанції і з цього моменту не брала участі в справі, недопустиме. За участі такого правонаступника справа не розглядалася, залучення його вже лиш на стадії апеляційного розгляду справи мало б наслідками фактичне позбавлення такої третьої особи можливості реалізувати цивільні і процесуальні права, заявити відповідні клопотання тощо, здійснення яких у процесі є можливим саме і тільки на стадії розгляду справи судом першої, а не апеляційної інстанції.

Понад те, відповідачка ОСОБА_2 не має повноважень діяти в інтересах Відділу у Свалявському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та/або Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, а та обставина, що суд першої інстанції не вирішив питання щодо правонаступництва третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, та вирішив спір без участі належної третьої особи, позбавляє апеляційний суд можливості вирішити це питання, однак, не впливає на результат справи за наслідками апеляційної перевірки рішення суду.

Виходячи з наведеного, позов ОСОБА_1 слід визнати доведеним у межах встановленого під час апеляційного розгляду справи. У цих межах та беручи до уваги предмет доказування в цій справі відповідачка ОСОБА_2 не спростувала в належний процесуальний спосіб доводів позивачки та наданих нею доказів, не довела обґрунтованості своєї правової позиції в справі по суті щодо обставин землеволодіння та землекористування, водночас у частині, яка стосується неналежної обґрунтованості вимоги позивачки про відновлення (встановлення) твердої межі в натурі на місцевості між земельними ділянками та про відшкодування моральної шкоди її позиція відповідною мірою заслуговує на врахування.

Відтак на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 4 ЦПК України апеляційну скаргу відповідачки слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції:

в частині задоволення вимоги позову про відновлення (встановлення) твердої межі в натурі на місцевості належної позивачці земельної ділянки із суміжною земельною ділянкою, якою користується відповідачка, скасувати, в цій вимозі позову відмовити;

в іншійчастині змінити, виклавши резолютивну частину рішення в редакції, яка в межах заявлених вимог відображатиме фактичні обставини відповідно до встановленого апеляційним судом і забезпечуватиме можливість виконання рішення, передбачатиме стягнення з відповідачки на користь позивачки 5000,00 грн у рахунок компенсації завданої моральної шкоди, відмову в інших вимогах позову та відповідний такому рішенню результат розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи судом першої інстанції. Питання про судові витрати, пов`язані з розглядом справи судом апеляційної інстанції, слід вирішити відповідно до результату справи.

З урахуванням обставин сплати судових витрат:

на стадії розгляду справи судом першої інстанції з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 підлягають стягненню 265,85 грн у рахунок компенсації сплати судового збору, 7022,40 грн у рахунок компенсації оплати судової експертизи і 2639,00 грн у рахунок компенсації оплати правової допомоги, разом 9927,25 грн;

на стадії розгляду справи судом апеляційної інстанції: слід стягнути на користь держави з відповідачки ОСОБА_2 397,88 грн, з позивачки ОСОБА_1 780,83 грн.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Свалявського районного суду від 17 січня 2020 року:

в частині задоволення вимоги позову про відновлення (встановлення) твердої межі в натурі на місцевості належної ОСОБА_1 земельної ділянки ( АДРЕСА_1 ) із суміжною земельною ділянкою, якою користується ОСОБА_2 і яка знаходиться у АДРЕСА_2 , у відповідності до технічної документації із землеустрою (визнаної рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 12.12.2014 як такою, що відповідає закону), правовстановлюючих документів на належну ОСОБА_1 землю, що посвідчують право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2124082900:07:004:0004, та розмірів і поворотних точок, вказаних на кадастровій схемі Додатку № 1 (та фототаблицях) до висновку №1888 судової земельно-технічної експертизи від 24.06.2016 скасувати, в цій вимозі позову відмовити;

в іншій частині змінити, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції:

«Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області про усунення перешкод у здійсненні права власності на землю, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково,

усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою з кадастровим номером 2124082900:07:004:0004, розташованою по АДРЕСА_1 , зобов`язавши ОСОБА_2 :

демонтувати паркан, самовільно встановлений на вказаній земельній ділянці по лінії: точка 7 межі земельної ділянки (початок паркану) стіна господарської будівлі (кінець ділянки паркану) стіна господарської будівлі (початок ділянки паркану) точка паркану на відстані один метр перпендикулярно до точки 5 межі земельної ділянки стіна господарської будівлі (кінець паркану) відповідно до додатку 1 до висновку судової земельно-технічної експертизи від 24.06.2016 № 1888 і додатку № 3 до висновку повторної судової земельно-технічної експертизи від 15.06.2018 № 5588 (а.с. 219 т. 1, а.с. 40 т. 2);

не чинити ОСОБА_1 будь-які перешкоди (фізичне недопущення власника та інших осіб, які зі згоди власника мають доступ до земельної ділянки, до вказаної земельної ділянки, перешкоджання в будь-який інший спосіб) у володінні та користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 2124082900:07:004:0004;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 коп.) у рахунок компенсації завданої моральної шкоди.

В інших вимогах позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат: зі сплати судового збору 265,85 грн; із оплати правової допомоги 2639,00 грн; із оплати судової експертизи 7022,40 грн.».

У зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції стягнути на користь держави судовий збір: з ОСОБА_1 у сумі 780,83 грн, з ОСОБА_2 у сумі 397,88 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 8 серпня 2022 року.

Судді