Постанова

від 31.07.2022 по справі 454/2498/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 454/2498/19 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.

Провадження № 22-ц/811/475/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Івасюти М.В.,

з участю: апелянтів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представника ОСОБА_3 , прокурора Бучко Р.В., представника Військової частини 2144 - Хирі В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 до якої приєдналися ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 17 грудня 2021 року у справі за позовом Військової прокуратури Львівського гарнізону, в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини 2144 до Сокальської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Корчівської сільської ради, правонаступником якої є Белзька міська рада та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації та витребування земельних ділянок, -

в с т а н о в и в:

Прокурор Військової прокуратури Львівського гарнізону, в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини 2144 звернувся в суд з позовом до Сокальська районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третіх осіб ОСОБА_7 , Корчівської сільської ради та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації та витребування земельних ділянок.

Просив визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації №63 від 19.02.2009р. «Про затвердження технічної документації по видачі державних актів на право власності на землю по Корчівській сільській раді» в частині затвердження технічної документації ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,1204га, ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,1204га, ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2,1204га, ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 2,1204га, ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 2,1204га та видачу їм державних актів про право власності на вказані земельні ділянки, а також витребувати від відповідачів на користь Держави в особі Львівського прикордонного загону Державної прикордонної служби спірні земельні ділянки.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що розпорядженням голови Сокальської районної державної адміністрації №63 від 19.02.2009р. порушено право Держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби та Львівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користування спірними земельними ділянками в межах державної прикордонної смуги.

Перебування спірних земельних ділянок у власності відповідачів прямо та негативно впливає на виконання Державною прикордонною службою України завдань щодо забезпечення надійної охорони та недоторканості державного кордону, недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного контролю і пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів.

Земельні ділянки, які надані у власність відповідачам, розташовані на землях оборони, входять до складу прикордонної смуги та знаходяться між державним кордоном України та лінією інженерно-технічних споруд.

Землі в межах прикордонної смуги надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України, визнаються землями оборони і використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність та не позбавляє її статусу земель оборони, оскільки її нормативні розміри визначені ст.22 Закону України «Про державний кордон України», п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про прикордонний режим» №1147 від 27.07.1998р. та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

Прийняття рішення про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки, розташовані між лінією державного кордону України з Республікою Польща та лінією інженерно-технічних споруд унеможливлює забезпечення належного захисту державного кордону та дотримання прикордонного режиму.

Спірні земельні ділянки належать до земель оборони, рішення про їх вилучення не приймалося, а тому Сокальська районна державна адміністрація не мала права розпоряджатися такими земельними ділянками та передавати їх у власність відповідачам.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 17 грудня 2021 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації №63 від 19.02.2009р. «Про затвердження технічної документації по видачі державних актів на право власності на землю по Корчівській сільській раді» в частині:

- затвердження технічної документації та видачі ОСОБА_1 державного акту на право власності на земельну ділянку площею 2,1204га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району;

- затвердження технічної документації та видачі ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку площею 2,1204га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району;

- затвердження технічної документації та видачі ОСОБА_4 державного акту на право власності на земельну ділянку площею 2,1204га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району;

- затвердження технічної документації та видачі ОСОБА_5 державного акту на право власності на земельну ділянку площею 2,1204га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району;

- затвердження технічної документації та видачі ОСОБА_6 державного акту на право власності на земельну ділянку площею 2,1204га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району.

Витребувано на користь держави в особі Львівського прикордонного загону Державної прикордонної служби земельну ділянку кадастровий номер 4624882800:03:000:0017 площею 2,1204га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Витребувано на користь держави в особі Львівського прикордонного загону Державної прикордонної служби земельну ділянку кадастровий номер 4624882800:03:000:0016 площею 2,1204га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району з незаконного володіння ОСОБА_2 .

Витребувано на користь держави в особі Львівського прикордонного загону Державної прикордонної служби земельну ділянку кадастровий номер 4624882800:03:000:0012 площею 2,1204га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району з незаконного володіння ОСОБА_4 .

Витребувано на користь держави в особі Львівського прикордонного загону Державної прикордонної служби земельну ділянку кадастровий номер 4624882800:03:000:0015 площею 2,1204га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району з незаконного володіння ОСОБА_5 .

Витребувано на користь держави в особі Львівського прикордонного загону Державної прикордонної служби земельну ділянку кадастровий номер 4624882800:03:000:0013 площею 2,1204га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району з незаконного володіння ОСОБА_6 .

Стягнуто з Сокальської районної державної адміністрації Львівської області на користь Військової прокуратури Західного регіону України 9605 (дев`ять тисяч шістсот п`ять) грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Військової прокуратури Західного регіону України 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одну)грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Військової прокуратури Західного регіону України 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одну)грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Військової прокуратури Західного регіону України 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одну)грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Військової прокуратури Західного регіону України 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одну)грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Військової прокуратури Західного регіону України 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одну)грн. судового збору.

Дане рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Зокрема покликається на те, що спірні земельні ділянки не відносились до земель оборони, а були надані відповідачам зі складу земель сільськогосподарського призначення, а саме зі складу земель Фермерського господарства «Демчук Ярослава Васильовича». При цьому відсутні будь які належні та допустимі докази надання спірних земельних ділянок зі складу земель оборони та/або їх перебування у користуванні військових частин. Стверджує, що спірні земельні ділянки до їх передачі у власність відповідачам не використовувались як землі оборони, а тривалий час використовувалися з сільськогосподарською метою та перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств. Спірні ділянки передані відповідачам у порядку паювання земель, що були надані ФГ «Демчук Ярослава Васильовича».

Також покликається на те, що формальне знаходження земель в межах прикордонної смуги не визначає її категорії та не відносить їх до категорії земель оборони, віднесення до земель оборони ділянок, що знаходяться в межах прикордонної смуги, має місце лише після надання їх у користування військовим частинам відповідно до вимог законодавства. Норми Закону України «Про використання земель оборони» не можуть бути достатньою підставою для висновку про наявність у певних осіб речових прав на землю, оскільки це суперечить природі такого акта та його змісту. Норма ч. 2 ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» лише визначає допустимі базові критерії для реалізації військовими частинами Держприкордонслужби прав на землю, ключовим із яких є необхідність таких земель для облаштування та утримання інженерно - технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, й що може здійснюватися лише в загальному порядку, встановленому приписами земельного законодавства.

Вважає, що земельні ділянки, які є необхідні позивачам не мають жодного відношення до спірних земельних ділянок відповідачів і вони не є такими, що відносяться чи повинні відноситись до складу земель оборони, що вказує на безпідставний характер позову. Львівський прикордонний загін не звертався за відведенням та наданням йому таких земельних ділянок, вони не формувалися для відведення саме такому суб`єкту. Окрім того, суд своїм рішенням здійснив зміну цільового призначення цих земельних ділянок у порядку який не передбачений законом.

До категорії земель оборони відносяться лише ті землі, які були надані в установленому земельним законодавством порядку для відповідних цілей (розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово - навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань) і закон не обумовлює суцільне надання земель прикордонної смуги саме органам Держприкордонслужби, а встановлює для цього певні вимоги та обмеження.

Крім того, звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції, який прийшов до висновку про порушення суб`єктивного права позивачів, повинен був застосувати строки позовної давності.

Враховуючи наведене просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянтів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представника ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, прокурора Бучко Р.В., представника Військової частини 2144 - Хирі В.В. на заперечення вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації та витребування земельних ділянок, суд першої інстанції виходив з того, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності поза волею Державної прикордонної служби України в інтересах відповідачів внаслідок прийняття незаконного рішення органом виконавчої влади. Земельні ділянки відносяться до земель оборони і відповідно до чинного законодавства не підлягали передачі у власність громадянам, а тому наявні правові підстави для витребування вказаних земельних ділянок від добросовісних набувачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в порядку статті 388 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Матеріалами справи та судом встановлено, що згідно державного акта серія Б №059157 від 1992 року ОСОБА_1 надано в довічне успадковане володіння земельна ділянка загальною площею 56,1 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно статуту, засновником Фермерського господарства ОСОБА_1 є ОСОБА_1 , членами господарства є: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 . Землі господарства складаються із земельної ділянки голови господарства, площею 56,1 га, наданої йому в користування відповідно до державного акта від 1992 року.

Згідно квитанцій, Фермерське господарство ОСОБА_1 сплачувало земельний податок за землю за 1996-2008 роки.

Розпорядженням голови Сокальської районної державної адміністрації №609 від 10.12.2000 р. ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) по Корчівській сільській раді за рахунок земель Фермерського господарства ОСОБА_1 .

Рішенням Корчівської сільської ради Сокальського району Львівської області №175 від 07.11.2008р. погоджено технічну документацію на відведення земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

Розпорядженням Сокальської районної державної адміністрації №63 від 19.02.2009р. затверджено технічну документацію по видачі державних актів на право власності на землю по Корчівській сільській раді загальною площею 12.,7224 га у фізичних гектарах; вирішено видати ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 державні акти на право власності на землю в розмірі земельних часток (паїв) по Корчівській сільській раді для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2,1204га, ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 2,1204га, ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 2,1204га, ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 2,1204га, ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,1204га та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,1204га.

Відповідно до державного акта від 26.11.2009 р., за ОСОБА_1 , на підставі розпорядження голови Сокальської райджержадміністрації №63 від 19.02.2009р., зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,1204га, кадастровий №4624882800:03:000:0017, розташовану на території Корчівської сільської ради (за межами населеного пункту) Сокальського району Львівської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно державного акта від 26.11.2009р., за ОСОБА_2 , на підставі розпорядження голови Сокальської райджержадміністрації №63 від 19.02.2009р., зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,1204 га, кадастровий №4624882800:03:000:0016, розташовану на території Корчівської сільської ради (за межами населеного пункту) Сокальського району Львівської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

З державного акта від 26.11.2009 р., за ОСОБА_4 , на підставі розпорядження голови Сокальської райджержадміністрації №63 від 19.02.2009р., зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,1204 га, кадастровий №4624882800:03:000:0012, розташовану на території Корчівської сільської ради (за межами населеного пункту) Сокальського району Львівської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до державного акта від 26.11.2009р., за ОСОБА_5 , на підставі розпорядження голови Сокальської райджержадміністрації №63 від 19.02.2009р., зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,1204га, кадастровий №4624882800:03:000:0015, розташовану на території Корчівської сільської ради (за межами населеного пункту) Сокальського району Львівської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За ОСОБА_6 на підставі розпорядження голови Сокальської райджержадміністрації №63 від 19.02.2009р., зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,1204га, кадастровий №4624882800:03:000:0013, розташовану на території Корчівської сільської ради (за межами населеного пункту) Сокальського району Львівської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що стверджується державним актом від 26.11.2009р.

З витягу з технічної документації та плану розташування виділених відповідачам у власність земельних ділянок встановлено, що ці земельні ділянки розташовані на землях оборони на території Корчівської сільської ради Сокальського району Львівської області, зокрема у смузі місцевості між лінією державного кордону України з Республікою Польща та лінією інженерно-прикордонних споруджень Збройних сил України (контрольно-слідової смуги). Також, акти визначення та погодження меж спірних земельних ділянок в натурі не підписані представником Корчівської сільської ради Сокальського району Львівської області.

В 1993 році проведено інвентаризацію земель, згідно якої загальна площа земельних ділянок, які перебувають в користуванні органів охорони державного кордону, зокрема Військової частини 2144, на території Сокальського району Львівської області становила 346,7га.

З відповідей Міськрайонного управління Держгеокадастру у Сокальському районі та місті Червонограді Львівської області від 28.11.2019р. та від 13.02.2020р. вбачається, що спірні земельні ділянки, передані у власність відповідача, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації №310/0/5-16 від 24.05.2016р., окрім іншого, встановлено прикордонну смугу на території Корчівської сільської ради Сокальського району та встановлено на території області вздовж державного кордону України профілактичну смугу на глибину 100м від лінії державного кордону.

З відповідей адміністрації Державної прикордонної служби України від 22.03.2021р. від 29.04.2021р. встановлено, що органами охорони державного кордону проводяться роботи з документального оформлення прав постійного користування земельними ділянками на території Червоноградського району Львівської області, завширшки 30-50м вздовж державного кордону для забезпечення інженерно-технічного облаштування та утримання державного кордону, в тому числі земельних ділянок загальною площею 62,80га на території Корчівської сільської ради.

В 2019 році та в 2020 році ОСОБА_1 звертався до начальника Львівського прикордонного загону з метою надання дозволу на пропуск за лінію інженерних прикордонних споруджень осіб і транспортних засобів до земельних ділянок (паїв) для проведення сільськогосподарських робіт, на що їм надано відповідні дозволи. Зазначене свідчить про те, що вільного доступу у відповідачів до спірних земельних ділянок немає.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Пунктом в) частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

Відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об`єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Навколо військових частин та оборонних об`єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про державну прикордонну службу України» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, їх службові і посадові особи в межах своїх повноважень сприяють Державній прикордонній службі України в охороні державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1147 «Про прикордонний режим» установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби України, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Рішення територіального органу прийняті з перевищенням повноважень, оскільки спірні земельні ділянки знаходяться в межах прикордонної смуги і відносяться до земель оборони.

Прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Існування прикордонних смуг визначеної ширини передбачено нормами Закону України «Про використання земель оборони».

Землі прикордонних смуг, які відносяться до земель оборони, не можуть передаватися у приватну власність (пункт в) частини четвертої статті 84 ЗК України).

Крім того, Військовою прокуратурою Львівського гарнізону було заявлено позовну вимогу про витребування спірних земельних ділянок від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно статей 386, 387 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобовязально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

У правовій позиції, викладеній у постанові по справі № 6-99 цс 14 від 17.12.2014 р., Верховний Суд України зазначив, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Як уже зазначалось вище, спірні земельні ділянки відносяться до земель оборони, та, відповідно до ст. ст. 77 та 84 ЗК України, можуть перебувати лише у державній власності та не можуть передаватися у приватну власність.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на наведене земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність земель державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно виходив з того, що витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідачів відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог чинного законодавства та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

За таких обставин висновки суду першої інстанцій, не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Надання відшкодування завданих збитків, зокрема на підставі статті 1 Першого протоколу перебуває у безпосередньому зв`язку із поведінкою особи під час набуття такого майна, наявності прямих заборон у законодавстві на набуття у власність відповідного майна та інших факторів і не є абсолютним.

Таким чином, встановлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість втручання у право власності та надання відповідної компенсації напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прикордонної смуги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Спірні земельні ділянки знаходяться у прикордонній смузі, за лінією інженерних прикордонних споруджень, тобто у смузі місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

В`їзд і перебування на місцевості, яка знаходиться між державним кордоном і лінією прикордонних інженерних споруджень, громадян України та інших осіб допускається як виняток у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1147 Про прикордонний режим. Тобто відповідачі не можуть вільно користуватися спірними земельними ділянками, оскільки на ці ділянки поширюється прикордонний режим з усіма визначеними законодавством обмеженнями.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Керуючись ст. ст. 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 до якої приєдналися ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 17 грудня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 08.08.2022 року.

Головуючий Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.