Постанова

від 26.07.2023 по справі 454/2498/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 липня 2023 року

м. Київ

справа № 454/2498/19

провадження № 61-10410св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: прокурор військової прокуратури Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, військової частини НОМЕР_1 ,

відповідачі: Сокальська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Корчівська сільська рада, правонаступником якої є Белзька міська рада, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , від імені яких діє адвокат Пшевлоцький Юрій Миколайович, на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 17 грудня 2021 року у складі судді Адамовича М. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року прокурор військової прокуратури Львівського гарнізону, в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, військової частини НОМЕР_1 звернувся до суду з позовом до Сокальської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Корчівської сільської ради, правонаступником якої є Белзька міська рада, та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Просив визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації від 19 лютого 2009 року № 63 «Про затвердження технічної документації по видачі державних актів на право власності на землю по Корчівській сільській раді» в частині затвердження технічної документації ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,1204 га, ОСОБА_2 - на земельну ділянку площею 2,1204 га, ОСОБА_4 - на земельну ділянку площею 2,1204 га, ОСОБА_5 - на земельну ділянку площею 2,1204 га, ОСОБА_3 - на земельну ділянку площею 2,1204 га та видачу їм державних актів про право власності на вказані земельні ділянки, а також витребувати від відповідачів на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 спірні земельні ділянки.

На обґрунтування позову посилався на те, що розпорядженням голови Сокальської районної державної адміністрації від 19 лютого 2009 року № 63 порушено право держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби та ІНФОРМАЦІЯ_1 на користування спірними земельними ділянками в межах державної прикордонної смуги.

Перебування спірних земельних ділянок у власності відповідачів прямо та негативно впливає на виконання Державною прикордонною службою України завдань щодо забезпечення надійної охорони та недоторканості державного кордону, недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного контролю і пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів.

Земельні ділянки, які надані у власність відповідачам, розташовані на землях оборони, входять до складу прикордонної смуги та знаходяться між державним кордоном України та лінією інженерно-технічних споруд.

Землі в межах прикордонної смуги надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України, визнаються землями оборони і використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність та не позбавляє її статусу земель оборони, оскільки її нормативні розміри визначені статтею 22 Закону України «Про державний кордон України», пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про прикордонний режим» від 27 липня 1998 року № 1147 та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

Прийняття рішення про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки, розташовані між лінією державного кордону України з Республікою Польща та лінією інженерно-технічних споруд унеможливлює забезпечення належного захисту державного кордону та дотримання прикордонного режиму.

Спірні земельні ділянки належать до земель оборони, рішення про їх вилучення не приймалося, а тому Сокальська районна державна адміністрація не мала права розпоряджатися такими земельними ділянками та передавати їх у власність відповідачам.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 17 грудня 2021 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації від 19 лютого 2009 року № 63 «Про затвердження технічної документації по видачі державних актів на право власності на землю по Корчівській сільській раді» в частині:

затвердження технічної документації та видачі ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку площею 2,1204 га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району;

затвердження технічної документації та видачі ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку площею 2,1204 га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району;

затвердження технічної документації та видачі ОСОБА_4 державного акта на право власності на земельну ділянку площею 2,1204 га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району;

затвердження технічної документації та видачі ОСОБА_5 державного акта на право власності на земельну ділянку площею 2,1204 га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району;

затвердження технічної документації та видачі ОСОБА_3 державного акта на право власності на земельну ділянку площею 2,1204 га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району.

Витребувано на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 :

земельну ділянку, кадастровий номер 4624882800:03:000:0017, площею 2,1204 га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району, з незаконного володіння ОСОБА_1 ;

земельну ділянку, кадастровий номер 4624882800:03:000:0016, площею 2,1204 га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району, з незаконного володіння ОСОБА_2

земельну ділянку, кадастровий номер 4624882800:03:000:0012 площею 2,1204 га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району, з незаконного володіння ОСОБА_4 ;

земельну ділянку, кадастровий номер 4624882800:03:000:0015, площею 2,1204 га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району, з незаконного володіння ОСОБА_5 ;

земельну ділянку, кадастровий номер 4624882800:03:000:0013, площею 2,1204 га, розташовану на території Корчівської сільської ради Сокальського району, з незаконного володіння ОСОБА_3 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності поза волею Державної прикордонної служби України в інтересах відповідачів внаслідок прийняття незаконного рішення органом виконавчої влади. Земельні ділянки відносяться до земель оборони і відповідно до чинного законодавства не підлягали передачі у власність громадянам, а тому є правові підстави для витребування вказаних земельних ділянок від добросовісних набувачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у порядку статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року рішення Сокальського районного суду Львівської області від 17 грудня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірні земельні ділянки відносяться до земель оборони, та відповідно до статей 77, 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) можуть перебувати лише у державній власності та не можуть передаватися у приватну власність. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідачів відповідає критерію законності, здійснюється на підставі статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом державної влади вимог чинного законодавства. За таких обставин висновки суду першої інстанції не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, що визначені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , від імені яких діє адвокат Пшевлоцький Ю. М., звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірні земельні ділянки не відносилися до земель оборони, а були надані відповідачам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва як земельні частки (паї) зі складу земель Фермерського господарства «Демчук Ярослав Васильович» (далі - ФГ «Демчук Ярослав Васильович»).

Державний акт на право користування землею серії Б № 059157, виданий 1992 року ОСОБА_1 для ведення власного фермерського господарства, засвідчує перебування земельної ділянки площею 56,1 га з 1992 року в користуванні ОСОБА_1 , з призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства, а не землі оборони.

У матеріалах справи також є інші документи, зокрема картографічні матеріали, технічний звіт по коректуванню планово-картографічного матеріалу землекористування колгоспу « Солокія », зйомка поточних змін колгоспу « Солокія », витяг із Проєкту формування території і встановлення меж Корчівської сільської Ради народних депутатів Сокальського району Львівської області від 1992 року, які підтверджують, що спірні землі перебували в сільськогосподарському користуванні ще до 1992 року.

Закон України «Про використання земель оборони» не може бути правовою підставою для припинення існуючого речового права на землю відповідачів, оскільки зазначений закон був прийнятий лише 27 листопада 2003 року та набрав чинності 26 грудня 2003 року. Водночас спірні земельні ділянки на час прийняття зазначеного закону перебували у користуванні ФГ «Демчук Ярослав Васильович».

Формальне знаходження земель у межах прикордонної смуги не визначає їх цільового призначення та не відносить їх до земель оборони. Розташування земельних ділянок у межах територій, де встановлено прикордонну смугу, не впливає на їх категорію за цільовим призначенням та їх належність певним суб`єктам та не встановлює обмеження в правах на таке майно та в його оборотоздатності.

Оскаржувані судові рішення суперечать гарантіям щодо права на мирне володіння майном, які визначені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суди не врахували, що заступник військового прокурора Львівського гарнізону не мав права підпису позовних заяв, оскільки відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про прокуратуру» лише у разі відсутності керівника регіональної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника регіональної прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника регіональної прокуратури. У матеріалах справи немає доказів відсутності керівника військової прокуратури Львівського гарнізону.

Суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності.

Право власності на спірні земельні ділянки відповідачі набули на підставі розпорядження Сокальської районної державної адміністрації від 19 лютого 2009 року № 63, а з моменту реєстрації державних актів, від 26 листопада 2009 року, у відповідачів виникло право власності на спірні земельні ділянки. Водночас позивач звернувся до суду з позовом у жовтні 2020 року, тобто з пропуском позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, незважаючи на наявність заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, не надав оцінки відповідному питанню.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаються лише в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі

№ 504/2864/13-ц, постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 186/599/17, від 02 серпня 2022 року у справі № 927/347/21, від 01 червня 2022 року у справі № 914/3293/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 501/800/19, від 26 жовтня 2020 року у справі № 297/1408/15-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 924/700/21, від 27 травня 2020 року у справі № 819/478/17, від 15 листопада 2021 року у справі № 361/716/21, від 24 січня 2022 року у справі № 757/21932/21.

У березні 2023 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заступник керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзиву посилався на те, що спірні земельні ділянки знаходяться у межах прикордонної смуги, а саме у смузі місцевості, що знаходиться між лінією інженерно-технічних споруд та лінією державного кордону, вільного доступу до земельних ділянок немає, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Посилання заявників на те, що спірні земельні ділянки перебували в довічному успадкованому володінні ФГ «Демчук Ярослав Васильович», що підтверджується державним актом, є безпідставними, оскільки зазначений акт не є предметом розгляду у цій справі. У справі оскаржується розпорядження Сокальської РДА від 19 лютого 2009 року № 63, а тому на час його прийняття був чинним Закон України «Про використання земель оборони».

Доводи заявників щодо оспорювання факту віднесення земель прикордонної смуги до земель оборони є безпідставними, оскільки при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених статтею 22 Закону України «Про державний кордон» та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1147 «Про прикордонний режим».

Відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри прикордонної смуги встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

Відповідачі не понесуть надмірного і непоправного тягаря внаслідок вилучення спірних ділянок, оскільки земельна ділянка була отримана безкоштовно та відповідачі не позбавлені права звернутися до уповноважених органів щодо отримання взамін цієї ділянки іншої поза межами прикордонної смуги.

Прокурор звернувся до суду з позовом у межах позовної давності, оскільки про оскаржуване розпорядження дізнався у 2019 році. Крім того, на спірні правовідносини позовна давність не поширюється.

У березні 2023 року надійшли відзиви військової частини НОМЕР_1 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзивів посилається на те, що розташування спірних земельних ділянок в межах прикордонної смуги, а саме від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень Державної прикордонної служби України, свідчить про їх належність до земель оборони, а тому розпорядження Сокальської РДА від 19 лютого 2009 року № 63 суперечить нормам законодавства.

До спірних правовідносин не застосовується позовна давність, оскільки позови про усунення перешкод у здійсненні права власності та розпорядження майном, а також позови про витребування майна з чужого незаконного володіння можуть бути пред`явленні протягом порушення права власності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2023 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , від імені яких діє адвокат Пшевлоцький Ю. М., на підставі, передбаченій пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2023 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до державного акта серія Б №059157 від 1992 року, ОСОБА_1 надано в довічне успадковане володіння земельну ділянку загальною площею 56,1 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до статуту засновником ФГ «Демчук Ярослав Васильович» є ОСОБА_1 , членами господарства є: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Землі господарства складаються із земельної ділянки голови господарства, площею 56,1 га, наданої йому у користування відповідно до державного акта від 1992 року.

Згідно з квитанціями ФГ «Демчук Ярослав Васильович» сплачувало земельний податок за землю за 1996-2008 роки.

Розпорядженням голови Сокальської районної державної адміністрації від 10 грудня 2000 року № 609 ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проєкту відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) по Корчівській сільській раді за рахунок земель ФГ «Демчук Ярослав Васильович».

Рішенням Корчівської сільської ради Сокальського району Львівської області від 07 листопада 2008 року № 175 погоджено технічну документацію на відведення земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Розпорядженням Сокальської районної державної адміністрації від 19 лютого 2009 року № 63 затверджено технічну документацію з видачі державних актів на право власності на землю по Корчівській сільській раді, загальною площею 12,7224 га у фізичних гектарах; вирішено видати ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 державні акти на право власності на землю в розмірі земельних часток (паїв) по Корчівській сільській раді для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2,1204 га, ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2,1204 га, ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 2,1204 га, ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 2,1204 га, ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,1204 га та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,1204 га.

Відповідно до державного акта від 26 листопада 2009 року за ОСОБА_1 , на підставі розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації від 19 лютого 2009 року № 63, зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,1204 га, кадастровий №4624882800:03:000:0017, розташовану на території Корчівської сільської ради (за межами населеного пункту) Сокальського району Львівської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з державним актом від 26 листопада 2009 року за ОСОБА_2 , на підставі розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації від 19 лютого 2009 року № 63, зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,1204 га, кадастровий №4624882800:03:000:0016, розташовану на території Корчівської сільської ради (за межами населеного пункту) Сокальського району Львівської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до державного акта від 26 листопада 2009 року за ОСОБА_4 , на підставі розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації від 19 лютого 2009 року № 63, зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,1204 га, кадастровий №4624882800:03:000:0012, розташовану на території Корчівської сільської ради (за межами населеного пункту) Сокальського району Львівської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з державним актом від 26 листопада 2009 року за ОСОБА_5 , на підставі розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації від 19 лютого 2009 року № 63, зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,1204 га, кадастровий №4624882800:03:000:0015, розташовану на території Корчівської сільської ради (за межами населеного пункту) Сокальського району Львівської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За ОСОБА_3 на підставі розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації від 19 лютого 2009 року № 63 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,1204 га, кадастровий №4624882800:03:000:0013, розташовану на території Корчівської сільської ради (за межами населеного пункту) Сокальського району Львівської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом від 26 листопада 2009 року.

У 1993 році проведено інвентаризацію земель, згідно з якою загальна площа земельних ділянок, які перебувають у користуванні органів охорони державного кордону, зокрема військової частини НОМЕР_1 , на території Сокальського району Львівської області становила 346,7 га.

З відповідей Міськрайонного управління Держгеокадастру у Сокальському районі та місті Червонограді Львівської області від 28 листопада 2019 року та від 13 лютого 2020 року випливає, що спірні земельні ділянки, передані у власність відповідача, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 24 травня 2016 року № 310/0/5-16, крім іншого, встановлено прикордонну смугу на території Корчівської сільської ради Сокальського району та встановлено на території області вздовж державного кордону України профілактичну смугу на глибину 100 м від лінії державного кордону.

Відповідно до відповідей Адміністрації Державної прикордонної служби України від 22 березня 2021 року, від 29 квітня 2021 року встановлено, що органами охорони державного кордону проводяться роботи з документального оформлення прав постійного користування земельними ділянками на території Червоноградського району Львівської області, завширшки 30-50 м вздовж державного кордону для забезпечення інженерно-технічного облаштування та утримання державного кордону, в тому числі земельних ділянок загальною площею 62,80 га на території Корчівської сільської ради.

У 2019 та у 2020 роках ОСОБА_1 звертався до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою надання дозволу на пропуск за лінію інженерних прикордонних споруджень осіб і транспортних засобів до земельних ділянок (паїв) для проведення сільськогосподарських робіт, на що їм надано відповідні дозволи. Зазначене свідчить про те, що відповідачі вільного доступу до спірних земельних ділянок не мають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, на яку посилаються заявники у касаційній скарзі).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони (пункт «в» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Відповідно до статті 22 Закону України «Про державний кордон України» з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами другою, третьою статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об`єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Навколо військових частин та оборонних об`єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1147 «Про прикордонний режим» (далі - Постанова КМУ № 1147, тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм установлено прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби України, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень (пункт 2 Положення про прикордонний режим, затвердженого Постановою КМУ № 1147).

Контрольований прикордонний район - це ділянка місцевості, яка визначена в межах території району, міста, прилеглої до державного кордону або до узбережжя моря, що охороняється Державною прикордонною службою, а також у межах територіального моря, внутрішніх вод, частини вод прикордонних річок, озер та інших водойм і розташованих у цих водах островів (пункт 2 Положення про прикордонний режим, затвердженого Постановою КМУ № 1147).

Існування прикордонних смуг визначеної ширини передбачено нормами Закону України «Про використання земель оборони».

Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні та є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону, фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України (статті 6, 7, 27 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»).

Прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів (частина друга статті 10 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що з витягу з технічної документації та плану розташування виділених відповідачам у власність земельних ділянок встановлено, що ці земельні ділянки розташовані на землях оборони на території Корчівської сільської ради Сокальського району Львівської області, зокрема у смузі місцевості між лінією державного кордону України з Республікою Польща та лінією інженерно-прикордонних споруджень Збройних Сил України (контрольно-слідової смуги). Тому спірні земельні ділянки відносяться до земель оборони та відповідно до статей 77, 84 ЗК України можуть перебувати лише у державній власності та не можуть передаватися у приватну власність.

Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 927/347/21, від 01 червня 2022 року у справі № 914/3293/20, від 05 жовтня 2022 року № 501/800/19, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначають, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що спірні земельні ділянки відносяться до земель оборони. Водночас посилаються на те, що спірні ділянки з 1992 року перебували у довічному успадкованому володінні ФГ «Демчук Ярослав Васильович» та згодом були розпайовані серед його членів, та використовувались за їхнім цільовим призначенням - веденням товарного сільськогосподарського виробництва.

Верховний Суд відхиляє зазначені посилання, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри прикордонної смуги встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

Верховний Суд не бере до уваги посилання заявників на те, що спірні земельні ділянки з 1992 року перебували у довічному успадкованому володінні ФГ «Демчук Ярослав Васильович», а тому є землями сільськогосподарського призначення, оскільки зазначене не спростовує розташування спірних земельних ділянок у межах прикордонної смуги, які відповідно до статей 77, 84 не можуть передаватись у приватну власність.

Крім того, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Сокальської РДА щодо затвердження технічної документації та видачі державних актів, зокрема ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , на земельні ділянки, призначені для введення товарного сільськогосподарського виробництва. У цій справі не є предметом розгляду вимоги щодо законності передання та користування ФГ «Демчук Ярослав Васильович» спірними земельними ділянками.

Також заявники відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України не посилалися на висновки Верховного Суду/відсутність висновків Верховного Суду, зокрема щодо права та порядку набуття права власності на земельні ділянки, які перебували у довічному успадкованому володінні фермерського господарства та знаходяться у межах прикордонної смуги.

Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на неврахування судами першої та апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 186/599/17, відповідно до яких перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава.

Відповідачі у касаційній скарзі зазначають, що висновки щодо відсутності підстав для застосування позовної давності є помилковими.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів, а здійснення права на їх оспорення не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту. Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, на яку посилаються заявники у касаційній скарзі).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права), так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Аналіз положень статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення його цивільного права. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі 911/3681/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 826/3492/18, на яку посилаються заявники у касаційній скарзі, суд дійшов висновку про те, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, на які посилаються заявники у касаційній скарзі, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Надаючи оцінку доводам відповідачів щодо пропуску позивачем позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що про видачу оспорюваних державних актів позивачеві стало відомо 06 червня 2019 року після отримання копій державних актів про право власності на спірні земельні ділянки, а тому позивач звернувся до суду з цим позовом в межах позовної давності.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обізнаності позивача про оформлення права власності на спірні земельні ділянки на відповідачів станом на момент вчинення таких дій.

Посилання заявників на те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки не надав оцінки доводам заявників щодо пропуску позивачем позовної давності, частково заслуговують на увагу.

Водночас зазначене порушення не є підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції залишив в силі рішення суду першої інстанції, який встановив, що позивач звернувся до суду у межах позовної давності.

Також у касаційній скарзі заявники посилаються на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що є підстави для втручання у право відповідачів на мирне володіння майном.

Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року у справі № 297/1408/15, від 31 серпня 2022 року у справі № 924/700/21.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 924/700/21 зазначено, що право на мирне володіння своїм майном гарантоване, закріплене у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків його дії.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності (рішення ЄСПЛ у справах «The former king of Greece and others v. Greece» (Колишній король Греції та інші проти Греції), «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, статті 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року у справі № 297/1408/15 зазначено, що ЄСПЛ зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (справа ««East/west Alliance Limited проти» України»).

У цій справі суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи позов, встановили, що спірні земельні ділянки розташовані за інженерними технічними спорудами Державної прикордонної служби України та входять до складу прикордонної смуги. Такі землі перебувають під посиленою правовою охороною держави.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й відповідно до зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що спірні земельні ділянки перебувають у межах прикордонної смуги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їхню добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під сумнів.

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема, без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпеку.

Оскільки вирішення спору стосується належного забезпечення охорони державного кордону, то суди обґрунтовано надали перевагу захисту публічних інтересів.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року у справі № 297/1408/15, на яку посилаються заявники у касаційній скарзі.

У касаційній скарзі заявники також посилаються на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 819/478/17, та зазначають, що позов підписаний неуповноваженою особою.

Верховний Суд відхиляє зазначені посилання, оскільки у вказаній справі заступник керівника регіональної прокуратури, підписуючи позов, діяв від імені органу прокуратури як юридичної особи та як самостійного позивача, а не реалізовував конституційну функцію представництва інтересів держави в суді.

У зазначених справах зроблено висновок щодо застосування правил статті 11 Закону України «Про прокуратуру», а не щодо комплексного застосування положень статей 11 та 24 цього Закону. Наведене, крім різних предмета і підстав позову, також доводить неоднакове правове регулювання спірних відносин у справі, що переглядається, та у справі № 819/478/17, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.

Також у касаційній скарзі заявники посилаються на те, що суди у цій справі вирішили позовні вимоги, які належить вирішувати у раніше відкритому провадженні у справі № 454/683/18, що є недопустимим. Позов у цій справі необхідно було залишити без розгляду.

Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на неврахування судами першої та апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах від 15 листопада 2021 року у справі № 361/716/21 та від 24 січня 2022 року у справі № 757/21932/21, відповідно до яких згідно з пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Верховний Суд відхиляє зазначені посилання, оскільки у справі № 454/683/18 з позовом звернулася військова частина НОМЕР_1 до Сокальської районної державної адміністрації Львівської області та ОСОБА_7 , треті особи Головне управління Держгеокадастру у Львівській області , Корчівська сільська рада Сокальського району Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , за участю військової прокуратури Львівського гарнізону Західного регіону України про визнання незаконним та скасування розпорядження Сокальської РДА по видачі державних актів на право власності на землю по Корчівській сільській раді, визнання недійсним державного акта та витребування та повернення в державну власність земельної ділянки.

У справі № 454/683/18 та у справі, що переглядається, різні сторони спору та предмет позову, що виключає наявність підстав для залишення позову без розгляду, оскільки необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору, предмета позову, підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Щодо клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені яких діє адвокат Пшевлоцький Ю. М., про виклик в судове засідання

26 липня 2023 року на електронну пошту Верховного Суду та через підсистему «Електронний суд» надійшли клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені яких діє адвокат Пшевлоцький Ю. М., про розгляд справи за участю учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Таким чином, питання виклику учасників справи у судове засідання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин справи та встановленої необхідності надання пояснень учасниками справи.

Оскільки Верховний Суд не ухвалював рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, то підстав для виклику представників сторін немає. Тому у задоволенні клопотання необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені яких діє адвокат Пшевлоцький Ю. М., про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , від імені яких діє адвокат Пшевлоцький Юрій Миколайович, залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 17 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко