Постанова

від 27.07.2022 по справі 761/17413/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/5187/2022

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2022 року м. Київ

Справа № 761/17413/20

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року, постановлену у складі судді Макаренко І.О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про припинення податкової застави,

встановив:

У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, третя особа - ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», в якому просив припинити податкову заставу легкового автомобіля марки FORD FIESTA, державний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований за ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», переданого в податкову заставу на підставі акту опису майна від 22.10.2018 року №318/26-15-17-02-17, складеного податковим керуючим Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві Сокольвак Н.М.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.06.2020 відкрито провадження у справі.

19 травня 2021 року представник відповідача ГУ ДПС у місті Києві- Крижевська Я.В. подала заяву про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник між двома сторонами, однією з яких є суб`єкт владних повноважень, а саме ГУ ДПС у м. Києві, а тому відповідно до вимог чинного законодавства спір є публічно-правовим.

01 червня 2021 року представник позивача ОСОБА_2 подав заперечення проти заяви про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що позивач не є боржником, а набув право стати власником автомобіля на підставі договору фінансового лізингу та враховуючи те, що звернення стягнення на податкову заставу можливе лише на майно платника-боржника, до правовідносин, що склалися між сторонами, не можуть застосовуватися норми ПК України в частині питання податкової застави.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 грудня 2021 року провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Вказує, що суд першої інстанції помилково вважає, що спір між фізичною особою та ГУ ДПС в м. Києві про припинення податкової застави є публічно-правовим. Стверджує, що даний спір є приватноправовим, оскільки стосується захисту майнових прав позивача, а саме усунення перешкод у реалізації права володіння рухомим майном - автомобілем на підставі договору фінансового лізингу та договору купівлі-продажу автомобіля.

Даний спір виник через наявність перепон у позивача щодо реєстрації права власності на рухоме майно, на яке накладено обтяження у вигляді податкової застави в якості забезпечення сплати податкового зобов`язання ТОВ «Лізингова компанія «Еталон». Позивач не просить визнати протиправним рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Позивач не є боржником перед ГУ ДПС в м. Києві та не оскаржує дії контролюючого органу. КАСУ не передбачено такого способу захисту порушеного права, як усунення перешкод у володінні майном та припинення обтяження майна.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив ухвалу суду скасувати.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що 14 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» укладено договір фінансового лізингу №004385, предметом якого є правові відносини фінансового лізингу (оплатного користування майном з правом його придбання у майбутньому) щодо легкового автомобіля марки FORD FIESTA, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 , належного на праві власності Лізингодавцю (TOB «ЛК «Еталон»). На виконання умов договору, позивачем сплачено коштів на загальну суму 393991,53 грн., чим у повному обсязі виконано зобов`язання, визначені умовами Договору.

10 січня 2018 року, на виконання п.11.6 Договору між позивачем та ТОВ «ЛК

«Еталон» укладено договір купівлі - продажу №004385/01, предметом якого є набуття ОСОБА_1 у власність автомобіля. Автомобіль передано ОСОБА_1 у власність на підставі акту приймання-передачі транспортного засобу №004385/01 від 12.07.2016 року.

У 2020 році під час звернення до Сервісного центру МВС в Тернопільській області для реєстрації права власності на автомобіль, позивач дізнався, що майно, належне лізингодавцю - боржнику, перебуває в податковій заставі на підставі Акту опису від 22.10.2018 року №3 18/26-15-17-02-17, внесеного Головним управлінням Державної фіскальної служби в місті Києві. Позивач вважає, що автомобіль безпідставно перебуває в податковій заставі та його має бути звільнено з-під податкової застави. Наявність обтяження на автомобілі у вигляді податкової застави порушує право власності позивача та перешкоджає його реєстрації в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів. Стверджує, що в податкову заставу передається виключно майно. належне боржнику, а тому вимога про звільнення автомобіля з податкової застави є правомірною, у зв`язку з набуттям права власності на нього позивачем.

Постановляючи оскаржувану ухвалу від 28 грудня 2021 року, суд першої інстанції виходив з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори між фізичними особами та суб`єктом публічно-правових відносин - Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві, які виникають під час виконання ним повноважень з приводу дотримання законодавства з питань оподаткування, в тому числі припинення податкової застави. Враховуючи вищенаведене, суд вважав, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому є підстави для закриття провадження по справі.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Згідно з п.п.1,2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до положень п. 1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 826/27224/15, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 463/6961/18, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії чи рішення суб`єкта владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір у цій справі виник через наявність перепон у позивача щодо реєстрації права власності на підставі договору купівлі - продажу від 10 січня 2018 року на автомобіль, на який Головним управлінням Державної фіскальної служби в місті Києві накладено обтяження у вигляді податкової застави, оскільки спірний автомобіль зареєстровано за боржником ТОВ «Лізингова компанія «Еталон».

Тобто, спірні правовідносини між сторонами не мають ознак публічно-правового спору, адже позивач не є боржником перед Головним управлінням Державної фіскальної служби в місті Києві та не оскаржує дії контролюючого органу, а навпаки, характер цих правовідносин вказує про наявність приватноправового спору, який полягає у тому, що позивач, який вважає себе власником рухомого майна, щодо якого застосовано податкову заставу, фактично просить звільнити це майно від обтяжень.

Отже, між сторонами не існує публічно-правового спору, спірні правовідносини фактично стосуються права на нерухоме майно щодо якого застосовано податкову заставу.

При цьому, з відомостей з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (податкові застави) від 07.06.2019 року вбачається, спірний автомобіль зареєстровано ТОВ «Лізингова компанія «Еталон».

Виходячи із суті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а випливає із захисту цивільних прав, які позивач вважає порушеними.

Разом з тим, щодо суб`єктивного складу спірних правовідносин, як критерію розмежування справ адміністративної юрисдикції від справ іншої юрисдикції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити те, що реалізація контролюючим органом таких повноважень, як опис майна у податкову заставу, безумовно віднесено до владних управлінських функцій відповідача, але у спірному випадку такі повноваження відповідачем реалізовано по відношенню до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», при цьому, будь-яких владних рішень по відношенню до позивача відповідачем не приймалося.

З огляду на встановлену суть спірних правовідносин між сторонами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі правовідносини не носять публічно-правового характеру, оскільки спір у цій справі стосується приватноправових відносин - захист прав позивача щодо належного йому рухомого майна, а отже такий спір має вирішуватися у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 804/15129/15 щодо звільнення майна з-під застави, спір у вказаній справі виник через наявність перепон у ТОВ «ТОП-100» щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, на яке накладено обтяження у вигляді податкової застави в якості забезпечення сплати податкового зобов`язання ТОВ «Мост-плюс», так як останнє згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є власником спірного приміщення.

За таких обставин предметом судового розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення податкового органу як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки усунення перешкод у реєстрації права власності позивача на спірне приміщення та засвідчення державою вже набутого особою права власності, що вказує на приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року погодилась з висновком суду апеляційної інстанції про те, що спір у справі № 804/15129/15 не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Таким чином, оскільки даний спір у справі за позовом ОСОБА_1 стосується приватноправових відносин - захист прав позивача щодо рухомого майна, яке позивач вважає своєю власністю, то висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для закриття провадження колегія суддів вважає необґрунтованим, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - постановлену з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-379, 381-383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 08 серпня 2022 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Махлай Л.Д.

Немировська О.В.