Ухвала

від 05.08.2022 по справі 695/766/22

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 695/766/22

номер провадження 1-кс/695/452/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2022 рокум. Золотоноша

Слідчий суддя Золотоніського міськрайонного суду

Черкаської області Ватажок- ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

представника цивільного позивача ОСОБА_4 ,

розглянувши у судовому засіданні клопотання представника цивільного позивача Іркліївської сільської ради адвоката ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42022252150000002 від 06.04.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До Золотоніського міськрайонного суду надійшло клопотання представника цивільного позивача Іркліївської сільської ради адвоката ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42022252150000002 від 06.04.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

В обґрунтування клопотання зазначено, що у провадженні Золотоніського РВП ГУНП в Черкаській області перебуває кримінальне провадження № 42022252150000002 від 06.04.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

Під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_5 в порушення вимог ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України шляхом обману, відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру в Черкаській області 23-3466/14-20-СГ від 07.04.2020отримала в приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 7125180800:02:000:1179площею 1.9519га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративних межах с. Васютинці Іркліївської ОТГ Золотоніського району за межами населеного пункту, вартість якої згідно з нормативною грошовою оцінкою станом на 23.02.2022 становить 71042 грн 08 коп, не зважаючи на те, що остання вже реалізувала своє право на безоплатне отримання земельної дiлянки, шляхом отримання земельної ділянки з кадастровим номером 7125183200:01:000:0110площею 0,2549га для ведення особистого селянського господарства на підставі рішення Кліщинської сільської ради №24-3/VII від 13.12.2017, яка розташована в с. Кліщинці Іркліївської ОТГ Золотоніського району, завдавши таким чином своїми протиправними діями значної шкоди Іркліївській сільській раді, яка є розпорядником земель.

Посилаючись на те, що існують підстави вважати, що ОСОБА_5 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, тобто заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство), що завдало значної шкоди потерпілому, яким у даному кримінальному провадженні є Іркліївська сільська рада, та якою заявлено цивільний позов на вартість земельної ділянки з кадастровим номером 7125180800:02:000:1179, вартість якої згідно з нормативною грошовою оцінкою станом на 23.02.2022 становить 71042 грн 08 коп, з метою забезпечення цивільного позову представник цивільного позивача Іркліївської сільської ради адвокат ОСОБА_4 звернувся з даним клопотанням до суду.

У судовому засіданні представник цивільного позивача Іркліївської сільської ради адвокат ОСОБА_4 на задоволенні клопотання наполягав повністю з підстав, викладених у клопотанні. Також адвокат ОСОБА_4 пояснив, що його як представника потерпілого та цивільного позивача у даному кримінальному провадженні Іркліївської сільської ради ознайомлено з матеріалами кримінального провадження, та йому достеменно відомо, що у даному кримінальному провадженні ОСОБА_5 про підозру не повідомлялось. Водночас адвокат ОСОБА_4 стверджував, що у разі повідомлення ОСОБА_5 про підозру, остання вчинятиме дії щодо відчуження вказаної земельної ділянки, зокрема щодо її поділу.

Прокурор у судовому засіданні також просила задовольнити дане клопотання.

Заслухавши пояснення представника цивільного позивача Іркліївської сільської ради адвоката ОСОБА_4 та прокурора, дослідивши клопотання та матеріали додані до нього, слідчий суддя зазначає про таке.

Частиною першою статті 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 1 статті 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом

Згідно з ч. 1, 2, 3, 4 ст. 64-2 КПК України третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи.

Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.

Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має права та обов`язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються арешту майна. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються арешту майна, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Представником третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.

Відповідно до ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 171 КПК України слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його компетенції цим Кодексом, при цьому з клопотанням про арешт майна до слідчого судді має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а також цивільний позивач з метою забезпечення цивільного позову.

Також слідчий суддя зауважує, що згідно з пунктом 7 частини другої статті 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КПК України передбачено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ст. 94, 132, 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Такі дані мають міститися і у клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні, який звертається з проханням про арешт майна, оскільки згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже, суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно із частиною першою статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому КПК України порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті (відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Відповідно до статті 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову також цивільний позивач. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. У клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

Слідчим суддею встановлено, що у провадженні Золотоніського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції Черкаської області перебуває кримінальне провадження, внесене 06.04.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022252150000002 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

З клопотання та доданих до нього матеріалів, слідчим суддею встановлено, що під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_5 відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру в Черкаській області 23-3466/14-20-СГ від 07.04.2020отримала в приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 7125180800:02:000:1179площею 1.9519га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративних межах с. Васютинці Іркліївської ОТГ Золотоніського району за межами населеного пункту, вартість якої згідно з нормативною грошовою оцінкою станом на 23.02.2022 становить 71042 грн 08 коп.

Також згідно з рішенням Кліщинської сільської ради № 24-3/VII від 13.12.2017 ОСОБА_5 одержала право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 7125183200:01:000:0110площею 0,2549га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .

Як зазначено у клопотанні представника цивільного позивача наведене, свідчить про наявність підстав стверджувати про завдання Іркліївській сільській раді значної шкоди та вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, ознаки якого передбачені ч. 2 ст. 190 КК України.

Частиною другою статті 190 КК України передбачена кримінальна відповідальність за заволодіння чужиммайном абопридбання правана майношляхом обманучи зловживаннядовірою (шахрайство), вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому.

Однак, як вказали у судовому засіданні прокурор та представник цивільного позивача у даному кримінальному провадженні ОСОБА_5 про підозру не повідомлялось.

Також вирішуючи дане клопотання, слідчий суддя зазначає, що відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з положеннями ст. 116 Земельного кодексу України (далі ЗК України) громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною третьою статті 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, згідно із перелікомст. 121 ЗК України.

При цьому,чинним законодавствомне встановлено заборони або обмежень на повторне звернення громадян до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із заявами про отримання додатково земельної ділянки, у межах встановлених норм, відповідно до ст. 121 ЗК України.

Більш того, у постанові від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність.

Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Вказаний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 20.05.2020 у справі №706/1685/16-ц, обов`язок щодо перевірки факту реалізації особи, яка звернулась із відповідною заявою, права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства відповідно до вимог земельного законодавства лежить на суб`єкті, якому надано право розпоряджатися землями державної або комунальної власності.

Крім того, згідно з ч.11 ст.170КПК Українизаборона, обмеження користування або розпорядження майном може бути застосоване лише в разі доведеності існування обставин, які підтверджують, що незастосування таких заходів призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати , знищення, використання, передачі такого майна, проте, вказані обставини не підтверджені достатніми доказами.

Відтак,при вирішенніданого клопотанняслідчий суддязауважує, щопредставником цивільногопозивача недоведена необхідністьзастосування саметакої забезпечувальноїцілі кримінальногопровадження заходу,як арештмайна іне доведенанаявність ризиків,передбаченихст.170КПК України.

За таких обставин слідчий суддя вважає, що накладення арешту на спірну земельну ділянку без достатніх правових передумов для цього є порушенням майнового права громадянки ОСОБА_5 .

Згідно зКонституцією УкраїнитаЗаконом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика ЄСПЛ, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до ЄСПЛ забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь.

ЄСПЛ вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.

Відповідно до пунктів 69, 73 рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Таким чином, на підставі викладеного вище, враховуючи, що цивільним позивачем не доведено, що потреби досудовогорозслідування виправдовуютьтакий ступіньвтручання управа ісвободи особи,про якийідеться вданому клопотанні,слідчий суддяприходить довисновку провідсутність правовихпідстав длязадоволення даногоклопотання наданому етапідосудового розслідування.

Керуючись ст. 2, 7, 94, 98, 132, 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання відмовити

Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п`яти діб.

Повний текст ухвали проголошено о 08 год 15 хв 10.08.2022.

Слідчий суддя ОСОБА_6