Постанова

від 02.08.2022 по справі 584/1386/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 584/1386/18

провадження № 61-16774св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, державний реєстратор виконавчого комітету Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області Житник Оксана Олексіївна, ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 26 червня 2020 року у складі судді Данік Я. І. та постанову Сумського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Криворотенка В. І., Філонової Ю. О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, державного реєстратора виконавчого комітету Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області Житник Оксани Олексіївни, ОСОБА_2 про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області та скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, державного реєстратора виконавчого комітету Путивльської міської ради Житник О. О., ОСОБА_2 про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області та скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником нерухомого майна, що розташоване на АДРЕСА_1 , а саме: корівника 4-х рядного літ. А-І, площею 1 701,6 кв. м, молочного блоку літ. Б-1, площею 918,5 кв. м, корівника 4-х рядного літ. В-І, площею 1 972,6 кв. м, корівника 4-х рядного літ. Г-1, площею 927,5 кв. м, установки КЗС-20.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 21 червня 2018 року № 18-4673/16-18-СГ відповідачу ОСОБА_2 передана у власність земельна ділянка з кадастровим номером 5923886300:01:002:0029 на якій знаходиться належне позивачу нерухоме майно.

В подальшому право власності ОСОБА_2 було зареєстровано державним реєстратором виконавчого комітету Путивльської міської ради Житник О. О.

Вказував, що оскаржуваним наказом порушено його права як власника нерухомого майна, оскільки при передачі у власність земельної ділянки Головне управління Держгеокадастру у Сумській області не звернуло уваги на те, що ця земельна ділянка не є вільною, оскільки на ній знаходяться належні йому забудови.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 21 червня 2018 року № 18-4673/16-18-СГ про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 5923886300:01:002:0029, яка знаходиться за адресою: с/рада Новослобідська, Путивльський район, Сумська область; скасувати запис від 02 липня 2018 року № 26880461 державного реєстратора виконавчого комітету Путивльської міської ради Житник О. О. про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5923886300:01:002:0029 за ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 26 червня 2020 року відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Сумського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 26 червня 2020 року скасовано, провадження у справі закрито.

Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Сумського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постановою Сумського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 26 червня 2020 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надав доказів вчинення ним станом на момент звернення до суду передбачених чинним законодавством дій з оформлення відповідного речового права та відповідних документів, які б підтверджували набуття ним права власності на майно, яке за його словами, є його власністю з 2008 року та знаходиться на спірній земельній ділянці.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з касаційною скаргою у якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на підстави оскарження визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України,зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладенихпостановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц.

Зазначає, що судом першої інстанції не надано оцінки доводам, викладеним у позовній заяві щодо незаконності та протиправності рішення про надання у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Суди не дали належної оцінки висновку експерта, який встановив, що спірна земельна ділянка забудована з 1960 року, тобто така земельна ділянка не є вільною та у зв`язку з цим не могла бути виділена у власність.

Також судами не було належним чином проаналізовано, що експертним шляхом не представилось можливим встановити чи така земельна ділянка перебуває в межах населеного пункту чи за межами. Отже, за змістом експертного висновку у розпорядженні відповідача не було достатніх даних вважати, що вказана земельна ділянка перебуває за межами населеного пункту, що виключало можливість прийняття рішення щодо вказаної ділянки саме відповідачем, оскільки право розпорядження земельною ділянкою в межах населеного пункту надано відповідній громаді, а у такому разі відповідач прийняв рішення про надання у власність земельної ділянки з перевищенням своїх повноважень.

Судами не було враховано чисельні звернення позивача до органу місцевого самоврядування з проханням здійснити реєстрацію права власності на об`єкти, які розташовані на вказаній земельній ділянці. Суди помилково прийшли до висновку, що відсутність відомостей про оскарження рішень про відмову у реєстрації вказаних об`єктів є підставою вважати, що позивач не має права на реєстрацію за собою права власності на такі об`єкти. Таке твердження судів суперечить статті 15 ЦПК України, а відсутність судових рішень по вказаному питанню спростовує висновок суду та вказує на те, що позивач не скористався наявним у нього правом у судовому порядку визнати за собою право власності на придбані об`єкти нерухомості.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Сумській області просило касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 584/1386/18 з Путивльського районного суду Сумської області.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла цивільна справа № 584/1386/18.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 05 квітня 2018 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області (т. 1 а. с. 47, 48).

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 24 квітня 2018 року № 18-2336/16-18-С ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області, орієнтовною площею 2 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а. с. 51).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 21 червня 2018 року № 18-4673/16-18-С затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 5923886300:01:002:0029 (т. 1 а. с. 53).

13 червня 2018 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5923886300:01:002:0029 площею 2 га, місце розташування: Сумська область, Путивльський район, Новослобідська сільська рада (т. 1 а. с. 54-56).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 07 жовтня 2019 року № 1982/1650/1651, складеним судовим експертом Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, земельна ділянка з кадастровим номером 5923886300:01:002:0029 знаходиться на території Новослобідської сільської ради Путивльського району за межами населених пунктів; на вказаній земельній ділянці маються поліпшення, з яких № 1-№ 17, № 22 належать ОСОБА_3 , а № 18-№21 (КЗС-20) належать ОСОБА_1 , а також наявні стовпи ЛЕМ, власник яких невідомий; рік побудови поліпшення № 14 - 1960 рік та № 15 - 1976 рік, рік побудови решти поліпшень не встановлено (т. 1 а. с. 142-159).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права.

При вирішенні спору, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип» від 31 березня 2008 року за № ПВ-93-01/08 визнано дійсним договір купівлі-продажу від 20 січня 2008 року № 4, укладений між ОСОБА_1 та КСП «Мирова революція». Визнано за ОСОБА_1 право власності на корівник 4-х рядний, літ. А-І, площею 1 701,6 кв. м; молочний блок літ. Б-1, площею 918,5 кв. м; корівник 4-х рядний літ. В-І, площею 1 972,6 кв. м; корівник 2-х рядний літ. Г-1, площею 927,5 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 та на установку КЗС-20. Зобов'язано Путивльське БТІ зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на корівник 4-х рядний, літ. А-І, площею 1 701,6 кв. м; молочний блок літ. Б-1, площею 918,5 кв. м; корівник 4-х рядний літ. В-І, площею 1 972,6 кв. м; корівник 2-х рядний літ. Г-1, площею 927,5 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 .

Рішення Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип» від 31 березня 2008 року в частині реєстрації Путивльським БТІ права власності на вказане у рішенні майно не виконано.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (частина перша статті 2 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (далі - Тимчасового положення), державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до пункту 1.4 Тимчасового положення державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Додатком 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно визначено перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до пунктів 1 та 10 додатку до Тимчасового положення до правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна, належать: договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання; рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

Обов`язковою є державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема права власності на нерухоме майно (стаття 4 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При розгляді цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно враховано, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він набув у встановленому законом порядку право власності на нерухоме майно, яке знаходиться саме на спірній земельній ділянці, а тому вона не могла бути передана ОСОБА_2 .

Посилання касаційної скарги про неврахування судом численних звернень позивача до органу місцевого самоврядування з проханням здійснити реєстрацію права власності на об`єкти, які розташовані на земельній ділянці, є необґрунтованими, оскільки доказів про оскарження рішень про відмову у реєстрації вказаних об`єктів до суду не надано.

Також є обґрунтованим висновок суду про безпідставність посилання позивача на те, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 21 червня 2018 року № 1804673/16-18-СГ про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 5923886300:01:002:0029 порушено його право власності як на споруди, так і на земельну ділянку, оскільки судом встановлено, що майно знаходиться на АДРЕСА_1 , а земельна ділянка поза межами населених пунктів.

Докази та обставини, на які посилається позивач в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Крім того, щодо позовних вимог до державного реєстратора виконавчого комітету Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області Житник О. О. слід зазначити таке.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Згідно статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року в справі № 226/817/19 (провадження № 61-6327св20) вказано, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Таким чином, державний реєстратор є неналежним відповідачем, і у зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора необхідно відмовити із зазначеної підстави. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно відмовив у задоволенні позову в цій частині, але із інших мотивів, а тому мотивувальні частини рішень в цій частині належить змінити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої і четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на викладене касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову до державного реєстратора, однак помилився щодо мотивів такої відмови, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині підлягають зміні з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 26 червня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог до державного реєстратора виконавчого комітету Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області Житник Оксани Олексіївни змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. А. Стрільчук