Постанова

від 09.06.2021 по справі 584/1386/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 584/1386/18

провадження № 61-13408св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: головне управління Держгеокадастру у Сумській області, державний реєстратор виконавчого комітету Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області Житник Оксана Олексіївна, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до головного управління Держгеокадастру у Сумській області, державного реєстратора виконавчого комітету Путивльської міської ради Житник О. О., ОСОБА_2 про скасування наказу головного управління Держгеокадастру у Сумській області та скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником нерухомого майна, що розташоване по АДРЕСА_1 , а саме: корівника 4-х рядного літ А-І, площею 1 701,6 кв.м, молочного блоку літ. Б-1, площею 918,5 кв.м, корівника 4-х рядного літ В-І, площею 1 972,6 кв.м, корівника 4-х рядного літ Г-1, площею 927,5 кв.м, установки КЗС-20.

Наказом головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 21 червня 2018 року № 18-4673/16-18-СГ відповідачу ОСОБА_2 передана у власність земельна ділянка з кадастровим номером 5923886300:01:002:0029 на якій знаходиться належне йому нерухоме майно. В подальшому право власності ОСОБА_2 було зареєстровано державним реєстратором виконавчого комітету Путивльської міської ради Житник О. О. Вважає, що оскаржуваним наказом порушено його права як власника нерухомого майна, оскільки при передачі у власність земельної ділянки головне управління Держгеокадастру у Сумській області не звернуло уваги на те, що ця земельна ділянка не є вільною, оскільки на ній знаходяться належні йому забудови.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд скасувати наказ головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 21 червня 2018 року № 18-4673/16-18-СГ про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 5923886300:01:002:0029, яка знаходиться за адресою: с/рада Новослобідська, Путивльський район, Сумська область; скасувати запис від 02 липня 2018 року № 26880461 державного реєстратора виконавчого комітету Путивльської міської ради Житник О. О. про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5923886300:01:002:0029 за ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 26 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав доказів вчинення ним станом на момент звернення до суду передбачених чинним законодавством дій з оформлення відповідного речового права та відповідних документів, які б підтверджували набуття ним права власності на майно, яке за його словами, є його власністю з 2008 року та знаходиться на спірній земельній ділянці.

Постановою Сумського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 26 червня 2020 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 про його право протягом 10 днів з дня отримання даної постанови звернутися до Сумського апеляційного суду із заявою про направлення справи до Сумського окружного адміністративного суду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що враховуючи предмет та підстави позову, між позивачем та суб`єктами владних повноважень, а саме, головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області та державним реєстратором виконавчого комітету Путивльської міської ради Житник О. О. відсутні спірні приватноправові відносини, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) необхідно закрити провадження у справі, оскільки вимоги до вказаних відповідачів не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд також зазначив, що право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 є похідним від вирішення по суті заявлених вимог позову до суб`єктів владних повноважень і до неї позивачем самостійних вимог щодо припинення цього права власності у справі не заявлялося, але її участь була пов`язана у зв`язку із оскарженням рішень суб`єктів владних повноважень на підставі яких відбулось виникнення у неї такого права.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 14 серпня 2020 року справу № 584/1386/18 передано на розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 16 травня 2018 року у справі № 911/4111/16, від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16, від 08 травня 2018 року у справі № 910/13755/17, в яких зазначено, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним і скасування наказу Держгеокадастру, яким затверджено проект землеустрою та надано земельну ділянку у власність фізичній особі, такий спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки фізичної особи. Крім того, апеляційним судом не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 826/14015/17 та від 11 вересня 2019 року у справі № 826/5562/17 згідно з якими, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Визнання незаконними дій суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. Оскільки на підставі дій суб`єкта владних повноважень щодо державної реєстрації земельної ділянки у ОСОБА_2 виникло речове право, правомірність набуття якого оспорюється позивачем, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, не надали належну оцінку тій обставині, що позивачем обґрунтовано порушення його права тим, що внаслідок передачі у власність відповідачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, він втратив своє право на реєстрацію за собою придбаних раніше об`єктів нерухомості; також суди не дослідили докази, що підтверджують факт визнання права власності на вищезазначене майно.

Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Позиції інших учасників

У вересні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від державного реєстратора виконавчого комітету Путивльської міської ради Житник О. О., у якому вона просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що під час прийняття рішення державним реєстратором не було встановлено підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав, оскільки відомості, зокрема, щодо земельної ділянки, в тому числі і її місця розташування, що зазначені в поданому наказі відповідача, відповідали відомостям зазначеним в Державному земельному кадастрі.

Однак, у порушення вимог частин п`ятої статті 178 та частини четвертої статті 395 ЦПК України, до відзиву не додано доказів його надсилання іншим учасникам справи, а тому в силу частини четвертої статі 183 ЦПК України даний відзив повертається без розгляду особі, яка його подала.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховним Судом ухвалою від 16 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 26 червня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року витребувано справу із Сумського окружного адміністративного суду.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Верховним Судом ухвалою від 09 червня 2021 року закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження рішення Путивльського районного суду Сумської області від 26 червня 2020 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 квітня 2018 року ОСОБА_2 звернулася з заявою до головного управління Держгеокадастру у Сумській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області.

Відповідно до наказу головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 24 квітня 2018 року № 18-2336/16-18-С ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області, орієнтовною площею 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Наказом головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 21 червня 2018 року № 18-4673/16-18-С затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 5923886300:01:002:0029.

Згідно висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 07 жовтня 2019 року № 1982/1650/1651 (складеного судовим експертом Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса), земельна ділянка з кадастровим номером 5923886300:01:002:0029 знаходиться на території Новослобідської сільської ради Путивльського району за межами населених пунктів; на вказаній земельній ділянці знаходяться поліпшення, з яких: № 1 - № 17, № 22 належать ОСОБА_3 , а № 18 - № 21 (КЗС-20) - ОСОБА_1 , а також наявні стовпи ЛЕМ, власник яких невідомий; рік побудови поліпшення № 14 - 1960 рік, а поліпшення № 15 - 1976 рік, рік побудови решти поліпшень не встановлений.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З огляду на наведені вище нормативні положення не можна вважати публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права .

У справі № 584/1386/18 виникнення спірних правовідносин зумовлено захистом позивачем ОСОБА_1 набутого за його твердженням ще в 2008 році права приватної власності на нерухоме майно. Порушення свого права позивач вбачає у вчиненні відповідачами відповідних дій (видачі оскаржуваного наказу та внесення запису про державну реєстрацію права власності) щодо передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5923886300:01:002:0029.

Отже, за змістом заявленого позову між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 має місце спір про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку, на яку, як вважає позивач, він має право у зв?язку з тим, що на ній знаходиться належне йому нерухоме майно.

Та обставина, що співвідповідачами у справі є суб`єкти владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язані з необхідністю захисту приватноправових відносин позивача

Скасування рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та запису про державну реєстрацію права власності на це майно впливає на приватні права як позивача, так і власника майна ( ОСОБА_2 ), а тому в цьому випадку існує спір про право, що, у свою чергу, унеможливлює його розгляд в порядку адміністративного судочинства.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 29 травня 2019 року у справі 826/9341/17, під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України та частини першої статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковими для застосування судами.

З указаного висновку Великої Палати Верховного Суду убачається, що у порядку цивільного судочинства підлягають розгляду спори, що мають приватноправовий характер, якщо вони обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта. З матеріалів справи убачається, що заявлений ОСОБА_1 позов стосується саме захисту приватного права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки не врахував, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_2 не пов`язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір, а пов`язані із захистом приватного права особи (права власності або речового права на спірне майно - земельну ділянку).

Суд апеляційної інстанції належним чином не врахував, що ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом (у справі № 584/1386/18) з метою захисту свого приватноправового інтересута дійшов помилкового висновку про те, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки вищенаведені порушення норм процесуального права було допущено апеляційним судом, шляхом ухвалення постанови, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, постанову Сумського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року слід скасувати і направити справу до Сумського апеляційного суду для продовження розгляду.

Колегія суддів зазначає, що наявність ухвали Сумського апеляційного суду від 14 серпня 2020 року про направлення цієї справи до Сумського окружного адміністративного суду не має правового значення для учасників справи та інших осіб, оскільки відповідна ухвала постановлена апеляційним судом на підставі постанови від 10 серпня 2020 року, яка скасована даною постановою Верховного Суду.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково .

Постанову Сумського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук