Постанова

від 09.08.2022 по справі 635/6868/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 635/6868/16-ц

провадження № 61-21009св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 ,

відповідачі: приватне виробничо-комерційне підприємство «АСК», приватне підприємство «Т-Б», ОСОБА_3 , акціонерне товариство «Просто-страхування»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , на рішення Харківського районного суду Харківської області у складі судді Назаренко О. В., від 02 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б., від 02 листопада 2021 року,і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ПВКП «АСК», ПП «Т-Б», ОСОБА_3 , АТ «Просто-страхування» про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що28 жовтня 2015 року

о 15:00 год ОСОБА_4 , керуючи технічно-справним автомобілем марки ЗАЗ-110308, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по автошляху Т-17-05 Лохвиця-Гадяч-Охтирка в напрямку м. Гадяч та, проїжджаючи в районі 37 км. + 200 м. вказаної автодороги у с. Осняги Гадяцього району Полтавської області, виїхав на зустрічну смугу руху, грубо порушив Правила дорожнього руху України, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди. У результаті ДТП водій автомобіля Рено Кліо Сімбол ОСОБА_5 та його пасажирка малолітня ОСОБА_2 отримали тяжкі тілесні ушкодження. Позивачка стверджувала, що ОСОБА_4 , водій транспортного засобу, який спричинив ДТП, працював торговим представником у ПП «Т-Б» та виконував свої службові обов`язки на території Гадяцього і Зіньківського районів. Власником транспортного засобу, а саме автомобіля

ЗАЗ-110308, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на підставі договору оренди переданий ПВКП «АСК», є ОСОБА_3 .

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила стягнути в солідарному порядку з відповідачів на відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої каліцтвом її малолітньої доньки, 1 000 000 грн та стягнути в солідарному порядку з відповідачів на відшкодування моральної шкоди 2 717 795, 12 грн, з яких 2 040 336 грн (основний розмір заподіяної шкоди) + 171 569, 98 грн (проценти річні) + 505 889, 14 грн (інфляційні витрати).

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 02 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПП «Т-Б» на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 135 400, 48 грн. Стягнуто з АТ «Просто-страхування» на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 14 599, 52 грн. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Харківського районного суду Харківської області від 22 грудня 2016 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопозивачкою на підтвердження розміру майнової шкоди не надано відповідних доказів, а саме: чеків, квитанцій та інших доказів, які могли б підтвердити розмір завданої шкоди, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги у цій частині.

Судом встановлено, що на час скоєння ДТП ОСОБА_4 знаходився у трудових відносинах з ПП «Т-Б», а відповідачі ПВКП «АСК» та ОСОБА_3 , не є безпосередніми завдавачами шкоди. Врахувавши обставини справи у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди з ПП «Т-Б» на користь ОСОБА_2 у розмірі 135 400, 48 грн. Суд першої інстанції, зокрема, врахував, що під час ДТП малолітня дитина у віці 5 років знаходилась в салоні автомобіля без користування пасками безпеки та спеціального дитячого крісла.

Взявши до уваги, що відповідальність власника транспортного засобу ЗАЗ Славута 110308, реєстраційний номер НОМЕР_1 , булазастрахована АТ «Просто-страхування» на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також те, що АТ «Просто-страхування» виплатило страхове відшкодування у розмірі 85 400,48 грн (страхова сума складає 100 000 грн), суд першої інстанції дійшов висновку, що невідшкодованою залишилася сума у розмірі 14 599, 52 грн, яка підлягає стягненню з АТ «Просто-страхування» на користь ОСОБА_2 .

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки

ОСОБА_2 , задоволено частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 лютого 2021 року у частині вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 22 грудня 2016 року шляхом заборони відчуження нерухомого та рухомого майна ПП «Т-Б» у межах суми позову без позбавлення права користування таким майном, скасовано. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_2 у розмірі 135 400, 48 грн саме з ПП «Т-Б», оскільки на час скоєння ДТП транспортний засіб ЗАЗ-110308, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебував у законному користуванні ПП «Т-Б», а особа яка керувала вказаним транспортним засобом, перебувала у трудових відносинах із ПП «Т-Б».

Суд апеляційної інстанції визнав, що судом першої інстанції у повному обсязі досліджено матеріали справи, встановлено відповідальність ПП «Т-Б» та стягнуто на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_6 135 400, 48 грн. Також правомірно стягнуто з АТ «Просто-страхування» невідшкодовану суму страхового відшкодування за заподіяння шкоди здоров`ю потерпілому 14 599, 52 грн.

Суд апеляційної інстанції підтвердив, що доказів на підтвердження завдання майнової шкоди у розмірі 1 000 000, 00 грн матеріали справи не містять, заявлений розмір майнової шкоди позивачкою не обґрунтовано.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 22 грудня 2016 року, апеляційний суд, враховуючи положення частини сьомої статті 158 Цивільного процесуального кодексу України, а також те, що клопотання про скасування заходів забезпечення позову не було подано, а позовні вимоги в частині стягнення з ПП «Т-Б» задоволені, дійшов висновку, що заходи забезпечення позову діють до повного виконання рішення суду, і підстави для їх скасування відсутні.

Узагальнені доводи касаційної скарги

23 грудня 2021 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку

ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , подала касаційну скаргу, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нове судове рішення про задоволення її позову у повному обсязі .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення судами процесуального права. Вказує на застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1083цс15; постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17-ц, від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 923/342/16, від 16 липня 2018 року у справі № 335/8271/16, від 12 вересня 2018 року у справі № 686/8458/17 (провадження № 61-4813св18), від 04 вересня 2019 року у справі № 335/8271/16-ц (провадження № 61-32626св18), від 18 жовтня 2019 року у справі № 352/342/17-ц (провадження № 61-40790св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявниця посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявниця стверджує, що суди дійшли помилкового висновку про те, що між ОСОБА_3 та ПВКП «АСК» було укладено договір оренди транспортного засобу марки ЗАЗ-110308, реєстраційний номер НОМЕР_1 , оскільки договір оренди між ОСОБА_3 , саме як фізичною особою, та ПВКП «АСК» укладений у простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений, як того вимагають положення статті 799 Цивільного кодексу України, а тому відповідно до частини першої статті 220 ЦК України цей договір є нікчемним і не створює правових наслідків для сторін. Нікчемність вказаного договору оренди виключає правову підставу володіння ПВКП «АСК» вказаним транспортним засобом. Однак судами не було надано правової оцінки договору оренди.

На думку заявниці, відповідачами не надано належних доказів, які б підтверджували той факт, що ПВКП «АСК» до ПП «Т-Б» було передано будь-яке речове право на автомобіль марки ЗАЗ-110308, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Ані у ПВКП «АСК», ані у ПП «Т-Б» внаслідок нікчемності договору оренди не виникло правової підстави для володіння транспортним засобом, а тому відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, несе безпосередньо його власник - ОСОБА_3 . Посилання відповідачів на те, що речове право користування або володіння вказаним транспортним засобом було передано у подальшому ПВКП «АСК» на користь ПП «Т-Б» на підставі договору аутсорсингу № 1 від 01 січня 2015 року також не відповідає вимогам цивільного законодавства.

Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення частини другої статті 1187 ЦК України в частині покладення обов`язку з відшкодування шкоди на ПП «Т-Б» як особи, яка володіє транспортним засобом. Заявниця стверджує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення частини другої статті 1172 ЦК України, а особою, яка повинна відшкодовувати завдану шкоду, є ПВКВ «АСК» як замовник.

ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов необґрунтованого висновку про зменшення розміру відшкодування завданої моральної шкоди, не врахував, що звичайна необережність або вина, допущенні потерпілим у ДТП, не можуть впливати на розмір відшкодування або на звільнення від відповідальності у розумінні вимог статті 1193 ЦК України. Моральну шкоду було безпідставно зменшено судом у 13 разів, без урахування висновків проведеної у справі судово-психологічної експертизи, а також без урахування процентів річних та інфляційних втрат. Зазначає, що до правовідносин у цій справі слід застосовувати положення статті 625 ЦК України.

Судові рішення оскаржуються в частині стягнення майнової шкоди та у частині відмови у стягненні заявленого відшкодування моральної шкоди, а також нарахувань у відповідності до положень статті 625 ЦК України, а тому в іншій частині не є предметом касаційного перегляду в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 635/6868/16-ц.

У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 рокусправу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , до ПВКП «АСК», ПП «Т-Б», ОСОБА_3 , АТ «Просто-страхування» про відшкодування майнової та моральної шкоди призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ПВКП «АСК» та ОСОБА_3 посилаються на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Вказують, що ОСОБА_4 знаходився у трудових відносинах з ПП «Т-Б», працюючи на посаді торгового представника, в момент вчинення ДТП здійснював трудові функції та керував транспортним засобом. Вважають, що судами правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди за недоведеністю, а також правильно визначено розмір відшкодування моральної шкоди. Вважають, що до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 625 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу ПП «Т-Б» посилається на те, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є законними та обґрунтованими, а касаційна скарга такою, що підлягає залишенню без задоволення у зв`язку із її необґрунтованістю. Вважає, що заявницею не доведено обставини неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права у розумінні частини третьої статті 412 ЦПК України. Доводи касаційної скарги дублюють зміст заяви про збільшення позовних вимог та апеляційної скарги й зводяться до переоцінки доказів.

Подані відзиви на касаційну скаргу слід прийняти до розгляду, оскільки ухвалу Верховного Суду від 07 квітня 2022 року, якою встановлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу до 03 травня 2022 року, було отримано відповідачами поза межами встановленого судом строку, що підтверджується відповідними доказами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 жовтня 2015 року о 15:00 год ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем марки ЗАЗ-110308, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по автошляху Т-17-05 Лохвиця-Гадяч-Охтирка у напрямку м. Гадяч та, проїжджаючи в районі 37 км. + 200 м. вказаної автодороги у с. Осняги Гадяцького району Полтавської області, виїхав на зустрічну смугу руху, грубо порушив Правила дорожнього руху, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, допустив зіткнення з автомобілем Рено Кліо Сімбол, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП водій автомобіля Рено Кліо Сімбол ОСОБА_5 та його пасажирка ОСОБА_2 отримали тяжкі тілесні ушкодження.

Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 16 лютого 2016 року, кримінальне провадження № 12015170000000791 від 29 жовтня 2015 року відносно ОСОБА_4 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України закрито на підставі, передбаченій пунктом 5 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку із смертю підозрюваного.

На час скоєння ДТП ОСОБА_4 знаходився у трудових відносинах з ПП «Т-Б», працював на посаді торгового представника та виконував свої службові обов`язки. Зазначене підтверджується копією наказу ПП «Т-Б» № 25 від 11 червня 2014 року, копією штатного розпису ПП «Т-Б» станом на 28 жовтня 2015 року, копією заяви ОСОБА_7 про прийняття на роботу на посаду торгового представника за сумісництвом від 11 червня 2014 року.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 є власником транспортного засобу марки ЗАЗ-110308, державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (серія НОМЕР_3 ).

01 липня 2015 року ОСОБА_3 та ПВКП «АСК» уклали у простій письмовій формі договір оренди вказаного транспортного засобу марки ЗАЗ-110308, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

01 січня 2015 року між ПВКП «АСК» та ПП «Т-Б» було укладено договір аутсорсингу № 1. Відповідно до умов договору ПП «Т-Б» було передано, зокрема, функції управління транспортними засобами ПВКВ «АСК».

14 листопада 2014 року між ПАТ «Просто-страхування» та ОСОБА_3 було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, поліс № АІ/4016848, згідно з яким було застраховано відповідальність власника транспортного засобу ЗАЗ Славута 110308, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до пункту 4 договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 14 листопада 2014 року, поліс АІ/4016848, ліміт відповідальності АТ «Просто-страхування» за заподіяну шкоду здоров`ю потерпілому складає 100 000, 00 грн.

На підставі платіжного доручення № 9151 від 24 травня 2016 року, платіжного доручення № 9447 від 27 травня 2016 року, платіжного доручення № 22528 від 12 грудня 2016 року, платіжного доручення № 2740 від 09 лютого 2017 року, платіжного доручення № 7112 від 14 квітня 2017 року та платіжного доручення № 19151 від 12 грудня 2017 року АТ «Просто-страхування» виплатило страхове відшкодування розмірі 85 400, 48 грн. У межах ліміту відповідальності страховика, на думку судів попередніх інстанцій, невідшкодованою залишилася сума страхового відшкодування 14 599, 52 грн.

У відповідності до висновку судово-психологічної експертизи № 6261 від 31 травня 2019 року Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. заслуженого професора М. С. Бокаріуса орієнтовний розмір грошової компенсації моральної шкоди, завданої ОСОБА_2 , визначено у розмірі 432 мінімальні заробітні плати, що на момент розгляду справи судом першої інстанції становило 2 592 000, 00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Положеннями частини першої статті 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок.

Потерпілий має подати докази, що підтверджують факт завдання шкоди внаслідок ДТП, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого; тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках; можливість, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, пропорційності та справедливості.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з висновками якого по суті вирішення спору погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення майнової шкоди, спричиненої каліцтвом, у розмірі 1 млн грн, оскільки позивачка не надала жодних доказів, які б підтверджували розмір понесених витрат, а отже і розмір такої шкоди, а доводи касаційної скарги не містять прямих аргументів на спростування висновків судів попередніх інстанцій у цій частині.

Встановивши, що ОСОБА_4 , який керував при скоєнні ДТП транспортним засобом ЗАЗ Славута 110308, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебував у трудових відносинах з ПП «Т-Б», працював на посаді торгового представника та виконував свої службові обов`язки, суди попередніх інстанцій дійшли загалом правильного висновку про те, що обов`язок щодо відшкодування моральної шкоди слід покласти на роботодавця в силу положень частини першої статті 1172 ЦК України. Відповідачі, зокрема і ПП «Т-Б», не заперечували, що автомобіль ЗАЗ Славута 110308, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебував у фактичному володінні і користуванні працівника ПП «Т-Б» на час скоєння ДТП, на підставі, зокрема, укладеного 01 січня 2015 року між ПВКП «АСК» та ПП «Т-Б» договору аутсорсингу № 1, відповідно до якого ПП «Т-Б» було передано, зокрема, функції управління транспортними засобами.

Доводи позивачки про те, що власник автомобіля ЗАЗ Славута 110308, реєстраційний номер НОМЕР_1 , має нести відповідальність за наслідками скоєння ОСОБА_4 ДТП, яка сталася 28 жовтня 2015 року, оскільки договір оренди автомобіля не був нотаріально посвідчений, слід визнати необґрунтованими, оскільки шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Згідно з вимогами Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії.

За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 124 від 11 лютого 2009 року; в редакції постанови Кабінету Міністрів № 1029 від 26 вересня 2011 року, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.

Під неправомірним заволодінням майна потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном всупереч волі його власника.

Отже, відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, несе особа, яка керувала транспортним засобом і з вини такої сталася ДТП. З урахуванням пункту 2.2 Правил дорожнього руху, якщо особа під час керування автомобілем мала посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на нього, переданий їй власником чи іншою особою, яка на законній правовій підставі використовує цей транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання майнової шкоди.

Із урахуванням того, що ДТП сталася у зв`язку із порушенням ОСОБА_4 Правил дорожнього руху, і він знаходився у трудових відносинах з ПП «Т-Б», суди дійшли правильних висновків, що відповідальність за моральну шкоду, завдану внаслідок ДТП, має нести роботодавець особи, яка керувала транспортним засобом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Суди дійшли висновку, що розмір відшкодування завданої малолітній дитині моральної шкоди слід визначити у розмірі 135 400, 48 грн. Суди вважали, що визначений розмір відшкодування відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням установлених судами обставин, глибини і тривалості моральних страждань малолітньої доньки позивачки.

Суди звернули увагу, що матеріали кримінального провадження свідчать про те, що автомобіль, в якому пересувалась в якості пасажира малолітня ОСОБА_2 , не отримав пошкоджень задньої частини салону, в якій знаходилась дитина. Під час ДТП малолітня дитина у віці 5 років знаходилась в салоні автомобілю сама без користування пасками безпеки та без спеціального дитячого крісла. Проведеними на досудовому розслідуванні судово-медичними експертизами не вирішувалось питання які саме тілесні ушкодження отримані дитиною безпосередньо від контакту із частинами салону автомобіля.

При цьому експертом у висновку судово-психологічної експертизи № 6261 від 31 травня 2019 року визначено орієнтовний розмір грошової компенсації моральної шкоди, завданої ОСОБА_2 , у розмірі 423 мінімальної заробітної плати, що на момент розгляду справи судом першої інстанції становило 2 592 000 гривень.

Врахувавши вказані вище обставини, зокрема те, що внаслідок ДТП малолітня ОСОБА_2 , яка перебувала у салоні автомобіля без дитячої утримуючої системи, отримала тяжкі тілесні ушкодження, інвалідність групи «А», була вимушена проходити стаціонарне та амбулаторне лікування, реабілітацію, яка тривала на час розгляду судами справи, позбавилася можливості самостійно пересуватися (пересувається за допомогою інвалідного візка та потребує сторонньої допомоги), виходячи із принципів розумності, співмірності і справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що адекватним відшкодуванням моральної шкоди, що підлягає стягненню з ПП «Т-Б» на користь ОСОБА_2 ,слід визначити відшкодування у розмірі 300 000 грн.

При визначенні розмірі відшкодування моральної шкода колегія суддів враховувала висновки Верховного Суду щодо розміру відшкодування моральної шкоди у подібних правовідносинах, зокрема у справах № 755/597/21-ц, 523/2163/16-ц, № 727/10751/17, № 666/580/16.

Колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій у тій частині, що інфляційні та три відсотки річних на підставі статті 625 ЦК України не підлягають нарахуванню на суму відшкодування моральної шкоди до її присудження рішенням суду.

У відповідності до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до часткового задоволення, а судові рішення підлягають зміні у частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, що належить до стягнення з ПП «Т-Б» на користь ОСОБА_2 . В іншій частині оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного судувід 02 листопада 2021 року у частині стягнення з приватного підприємства «Т-Б» на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди змінити, визначивши розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає до стягнення, у сумі 300 00 (триста тисяч) грн.

В іншій частині рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 лютого 2021 року з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного перегляду, та постанову Харківського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович