Ухвала

від 02.08.2022 по справі 203/1676/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 203/1676/21

провадження № 61-6513ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Об`єднана гірничо-хімічна компанія»,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська

від 2 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 29 березня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» про визнання незаконною відмови в наданні щорічної відпустки та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства (далі - АТ) «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» про визнання незаконною відмови в наданні щорічної відпустки та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 2 вересня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнено з АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» на користь ОСОБА_1 1 500 грн у відшкодування моральної шкоди.

У іншій частині позову відмовлено.

Стягнено з АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» на користь ОСОБА_1 908 грн у відшкодування судового збору.

Додатковим рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська

від23 вересня 2021 року стягнено з АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» на користь ОСОБА_1 8 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» залишено без задоволення, рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 2 вересня 2021 року - без змін.

Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від24 травня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнено з АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» на користь ОСОБА_1 5 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська

від 2 вересня 2021 року та постановою Дніпровського апеляційного суду

від 29 березня 2022 року, АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» 13 липня 2022 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявник не погоджується з судовими рішеннями в частині вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, тому рішення суду першої інстанції, залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, в частині відмови у визнанні незаконною відмови у наданні щорічної відпустки не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, обґрунтоване неотриманням копії постанови Дніпровського апеляційного суду. Клопотання також містить твердження заявника про те, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Вказане позбавило заявника можливості вчасно звернутися до суду з касаційною скаргою. Заявник вказує, що ознайомився з оскаржуваною постановою в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 20 червня 2022 року, коли роботу реєстру було відновлено.

Відповідно до статті 390 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Розглянувши клопотання, касаційний суд дійшов висновку, щовказана заявником причина пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень свідчить про пропуск процесуального строку з поважних причин.

Також слід зазначити, що під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду, а з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції»).

Встановлені обставини є підставою для задоволення клопотання і поновлення АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» строку на касаційне оскарження рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 2 вересня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Підставою касаційного оскарження рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 2 вересня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, у постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 580/1617/19, постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині.

Ухвалюючи рішення і відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання незаконною відмови в наданні щорічної відпустки, Кіровський районний суд міста Дніпропетровська виходив з того, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту свого порушеного права.

Частково задовольняючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем порушення її прав відповідачем, та завдання їй моральної шкоди.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначив з урахуванням тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках позивача, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану. При цьому суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд вважав, що судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи встановлено, що

ОСОБА_1 працювала у філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» на посаді заступника директора філії з правових, корпоративних та майнових питань.

Відповідно до графіку надання відпусток керівникам філії, затвердженого наказом № 437-к/тм від 16 грудня 2020 року, узгоджено надання їй частини відпустки за період з 3 березня 2020 року до 2 березня 2021 року в квітні 2021 року.

1 квітня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій, посилаючись на погоджений графік відпусток, яким передбачено надання їй відпустки

в квітні 2021 року, просила надати їй щорічну відпустку на 24 календарних дні

з 24 квітня 2021 року, з урахуванням її направлення у відрядження до 23 квітня 2021 року.

Листом від 12 квітня 2021 року ОСОБА_1 повідомлено, що відпустку їй буде надано після повернення з відрядження та проведення відповідних розрахунків з бухгалтерією, у відповідності до пункту 4.1 «Положення про службові відрядження в межах України та за кордон працівників акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» та його філій», введеного в дію наказом № 178 від 30 жовтня 2019 року.

15 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» із заявою, в якій посилалась на незаконність відмови в наданні їй відпустки з 24 квітня 2021 року, порушення відповідачем вимог статті 79 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України та повторно просила надати їй відпустку з 24 квітня 2021 року.

16 квітня 2021 року директором філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» видано наказ № 602-в/тм про надання ОСОБА_1 частини щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дні після закінчення відрядження, початок якої визначити згідно заяви ОСОБА_1 , наданої нею після повернення з відрядження, за погодженням з ним, але не раніше 26 квітня 2021 року.

22 квітня 2021 року директором філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» видано наказ № 95, яким термін службового відрядження ОСОБА_1 до міста Києва продовжено з 24 квітня 2021 року до 12 травня 2021 року.

Наказом № 113 від 14 травня 2021 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 17 травня 2021 року на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відповідно до статті 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих в`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 в обґрунтування вимоги про відшкодування моральної шкоди вказано те, що вона розраховувала на відпустку в квітні 2021 року, планувала відпочинок на цей період, планувала відвідати своїх літніх батьків-пенсіонерів, які проживають у місті Жовті Води Дніпропетровської області. Протягом тривалого часу вона не мала можливості відпочити в колі друзів, відвідати батьків, вирішити свої побутові питання за місцем проживання, оскільки, починаючи з лютого 2021 року, безперервно перебувала у відрядженні у місті Києві, яке відповідач постійно продовжував.

Також позивач вказала, що в результаті відсутності тривалий час повноцінного відпочинку вона відчула втрату сил для виконання посадових обов`язків, в неї почав зникати інтерес до життя, оскільки вона тривалий час позбавлена можливості зустрітися зі своїми рідними та друзями. Таким чином, вважала, що вона втратила нормальні життєві зв`язки, знаходилась у постійній стресовій ситуації.

Суди попередніх інстанцій вважали, що позивачем підтверджено факт завдання їй моральної шкоди внаслідок порушення трудових прав з огляду на ненадання щорічної основної відпустки у погоджений раніше сторонами період.

Частково задовольняючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши факт порушення відповідачем законних прав позивача, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення цієї позовної вимоги.

Зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суди надали належну оцінку зібраним у справі доказам та повно встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційна скарга фактично зводиться до незгоди з ухваленими судовими рішеннями, переоцінки доказів та встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким необхідний для забезпечення єдності судової практики, а не можливості проведення додаткового апеляційного перегляду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Посилання заявника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, у постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 580/1617/19, відхиляються касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними до правовідносин у справі № 203/1676/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц визначено, що предметом позову є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства.

Також слід зазначити, що ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року справа № 752/17832/14-ц передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали), згідно з якою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Зі змісту постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 580/1617/19 вбачається, що правовідносини у справі виникли з приводу протиправної бездіяльності Степанківської сільської ради щодо нерозгляду заяви про надання в оренду земельної ділянки, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин у вказаних справах та у справі № 203/1667/21 матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати вказаний правовий висновок, про що вказала у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Конкретизація правового висновку полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити посилання на постанови саме Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, у чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.

Тому посилання заявника на незастосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року касаційним судом не приймаються.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 2 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень в оскаржуваній частині.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині є законними і обґрунтованими, ухваленими з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 2 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року в частині вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Поновити Акціонерному товариству «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» строк на касаційне оскарження рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 2 вересня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року у цій справі.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 2 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року в частині задоволених позовних вимог у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» про визнання незаконною відмови в наданні щорічної відпустки та відшкодування моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук